Розділ 1. Історія відкриття на Україні паливних корисних копалин

В Україні нафту вперше почали видобувати на Прикарпатті в XVI — на початку XVII ст. Перша згадка про карпатську нафту зустрічається в літературі в 1617 р. На старовинному промислі Слобода Рунгурська її добували з 1711 р.

На початку XIX ст. нафтові поклади було відкрито в смузі від Добромиля через Дрогобич до Кут і далі до Румунії. Бориславське нафтогазове родовище почали розробляти в 1854 р. У 1865 р. в Бориславі функціонувало близько 5 тис. ям глибиною 35-40 м. Добова продуктивність однієї копанки досягала 130–140 кг нафти. У 1870 р. видобуток нафти у Бориславі досяг 10,6 тис. т. Тут діяло близько 800 дрібних підприємств, на яких працювало майже 10 тис. робітників.

Після 1919 р. на Прикарпатті створили ряд акціонерних товариств з видобутку й переробки нафти: «Малопольське нафтове товариство», «Польська спілка з реалізації нафти», фірми «Борислав», «Вакуум», «Карпати», «Франко-Полонія» та ін. Господарями цих товариств та фірм були американські, англійські, французькі та німецькі підприємці. Видобуток нафти поступово зменшується. Після 1939 р. промислові підприємства нафтогазоозокеритової галузі були націоналізовані і підпорядковані тресту «Укрнафтовидобуток» (управління в Бориславі). Німецька окупація перервала розвиток нафтогазової промисловості, який відновлюється в 1944 р. У 1950-х роках всі підприємства галузі увійшли в об'єднання «Укрнафта». З 1966 р. застосовуються нові методи заводнення, циклічного витиснення водою нафти з продуктивних пластів. В жовтні 1992 р. на Прикарпатті видобуто стомільйонну тонну нафти від часу обліку, тобто з 1886 р. Разом з тим на межі ХХ-XXI ст. Західний нафтогазоносний регіон України суттєво вичерпаний. Виробка видобувних запасів нафти по Бориславському родовищу становить 73%, по Східницькому — 99,5%, у решти родовищ виробка запасів менша. На часі вивчення історії нафтовидобутку і музеєфікація старих промислів.

Уперше на території Східної України нафту одержано у 1936 р. в Сумській області на Роменській структурі, де при бурінні свердловини на глибинах 200–400 м було виявлено брекчію, просякнуту нафтою, дебіт якої при випробуванні становив близько 2 т/добу. Роменська структура пов'язана з солянокупольною тектонікою. В межах Дніпровсько-Донецької западини виявлено інші соляні структури, на яких здійснювалося розвідувальне буріння в 1937–1941 рр. За цей період пробурено 52 структурні та 44 розвідувальні й експлуатаційні свердловини, за весь період розвідки і експлуатації — всього 108. Видобуток нафти тут розпочався в 1940 р. і склав 10 тисяч т.

Після Другої світової війни на Роменській структурі провадилися сейсмічні дослідження і пробурено ще 12 розвідувальних свердловин. Встановлено скупчення нафти, але дебіти свердловин були дуже низькі і швидко зменшуються, а експлуатація родовища нерентабельна. Тому перший нафтопромисел на Сході України був ліквідований в 1948 р.

Південний нафтогазоносний регіон — охоплює Західне та Північне Причорномор'я. У 1935–1937 рр. В. В. Колюбинською, Г. О. Личагіним та М. В. Муратовим узагальнено геологічний матеріал по всьому Кримському півострову і складено геологічну карту масштабу 1:100 000 (Додаток 1). Визначено головні напрямки пошуково-розвідувальних робіт на нафту і газ на Керченському півострові і рекомендовані структури, перспективні у відкладах міоцену і майкопської серії.

Перший фонтан газу в Рівнинному Криму отримано на Задорненській площі з утворень палеоцену у 1960 р. Згодом були відкриті Октябрське нафтове та Глібовське і Карлавське газові родовища (1961 р.). Протягом 60-х років XX ст. геофізичними роботами виявлені пастки не лише в палеоценових, але і в майкопських відкладах. Глибоким бурінням відкрито ще ряд родовищ газу. Все це дозволило прокласти перші в Криму газопроводи (1966–1967рр.) з Глібовського родовища до Євпаторії, Сак, Сімферополя, Бахчисарая та Севастополя. Пізніше були підключені інші газові родовища і вся система газопостачання Криму з'єднана з загальноукраїнською (1976 р.) З 1970 по 1990 рік у північно-західній частині шельфу Чорного моря геофізичними методами було виявлено близько 46, а в акваторії Азовського моря— 22 перспективних структури.[1]

Перші відкриття покладів викопних вугіль на території нашої Батьківщини були зроблені на півдні Росії в XV столітті, але більш широке освоєння родовищ належить до кінця XVII - початку XVIII століття.

В основних вугільних басейнах нашої країни - Донецькому, Кузнецьком і Підмосковному покладу вугілля були відкриті майже одночасно - в 1721-1722 роках селянами Григорієм Капустіним, Марком Титовим, Михайлом Волковим і іншими. Однак розробка їх ще довго стримувалася відсталістю царської Росії й засиллям іноземного капіталу, який одержував великі прибутки від завезених через кордон товарів, у тому числі й мінеральну сировину. Наприкінці XIX - початку XX століття близько 30 % споживаного промисловістю Росії вугілля ввозилося за валюту через кордон, в основному з Англії. Дореволюційна Росія по видобутку вугілля на душу населення займала одне з останніх місць у світі. За даними за 1913 рік, на одну людину в Росії припадало 209 кг вугілля (рис. 1. 1).

Рис. 1.1 Шахта з видобутку вугілля наприкінці 19 ст м. Юзівка (м. Донецьк). [8]

У результаті широкого геологічного вивчення відкриті Печорський, Кансько-Ачинський, Південно-Якутський, Тургайський, Львівсько-Волинський, Карагандинський басейни й багато великих родовищ, значно розширені границі старих вугленосних районів і басейнів. Відкриття нових басейнів і родовищ і проведення значних геологорозвідувальних робіт дозволили за короткий строк забезпечити небачені темпи росту видобутку вугілля. В 1965 році видобуток вугілля в країні складав 578 мільйонів тонн - в 20 разів більше, ніж в 1913 році. У багатьох районах країни на базі розвіданих запасів вугілля створені потужні промислові центри. Великі енергетичні, металургійні, машинобудівні й інші промислові підприємства побудовані на місцевих вугіллях на Україні, Уралі, у Сибіру, Казахстані, Середній Азії, Підмосков'ї й інших районах [12].