Дослідження причин кібербулінгу в підлітковому середовищі на прикладі Степанівської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Ще кілька років тому, про кібербулінг ми майже не чули. Завдяки входженню суспільства в еру інформаційних технологій, сьогодні цей термін стає терміном повсякденного вжитку, він стає таким же зрозумілим, як терміни «сайт», «домен», «хостінг».

Це явище набирає в Україні все більших обертів, і вже настав час, говорити про нього, як про одну з найрозповсюдженіших форм насильства – кібертероризм.

Зрозуміти краще кібербулінг можна через визначення особливості факторів, що впливають на це явище. Одним із основних факторів є психологічна характеристика дитини, яка проявляє агресора, жертву чи посередника.

Дитина імовірно може бути схильною до кібербулінгу, якщо вона:

- домінантна особистість, схильна самостверджувати себе з використанням пригнічення, образи до іншої особи;

- неврівноважений темперамент, імпульсивний, легко фрустрований;

- має більш позитивне ставлення до насильства, ніж більшість дітей з його оточення;

- важко підкорюється правилам;

- проявляє мало співпереживання тим дітям, які зазнають нападок;

- часто ставиться агресивно до дорослих;

- добре розмовляє про себе поза межами важких чи незручних ситуацій;

- проявляє і проактивну агресію (наприклад, для досягнення мети), і реактивну агресію (зокрема, у відповідь на провокацію)[6].

Характерна поведінка для дитини, що є жертвою кібербулінгу:

- зазвичай тиха, обачлива, чутлива дитина, яку можна легко зворушити і фруструвати;

- може бути особливо незахищена через недостачу впевненості і страждати від низької самооцінки;

- часто має мало друзів і соціально ізольована;

- може боятися, що їй заподіють шкоду;

- може бути тривожною і пригніченою;

- фізично слабкіша, ніж більшість однолітків;

- вважає, що легше проводити час із дорослими (батьками, вчителями, тренерами), ніж з однолітками[6].

Валентина Вздульська винайшла метод розпізнання кібербулінгу в житті дитини, в тому числі підлітка, а саме відповідаючи ТАК або НІ на кожне із запропонованих запитань:

1. Чи користуєтеся ви комп’ютером, мобільним телефоном або граєте у відеоігри за допомогою інтернету?

2. Чи користуєтеся ви соціальними мережами?

3.Чи доводилося вам колись бачити онлайн-групу (спільноту), веб-сторінку, інтернет-відео чи опитування, де б висміювалась якась людина?

4. Чи були ви коли-небудь свідком онлайн-гри, чату чи дискусії, де виявлялися б нападки чи жорстокість щодо якоїсь людини?

5. Чи ви колись створювали фальшивий профіль або навмисно приховували своє ім’я в мережі?

6. Чи надсилали ви коли-небудь якісь повідомлення, використовуючи чужий телефон чи акаунт у мережі?

7. Чи ви коли-небудь пересилали листа, повідомлення в чаті або фотографію без дозволу їх оригінального адресанта?

8. Чи ви коли-небудь розміщували онлайн фото або відео з людьми без їхнього дозволу?

Якщо дитина відповіли “ТАК” на запитання 1-2, дитина – потенційна жертва кібербулінгу. Якщо дитина відповіли “ТАК” на запитання 3-4, ви ставали свідком кібербулінгу. Якщо дитина відповіли “ТАК” на запитання 5-8, її поведінка могла призвести до кібербулінгу[8].

Нами було проведене незалежне опитування школярів Степанівської ЗОШ І-ІІІ ступенів, віком від 14 до 17 років, а саме 9 та 11 класи (Зразок анкети див. Додаток Б). В опитуванні прийняли участь 56 учнів. За даними анкет: 82 відсотки опитаних, визнали застосування по відношенню до себе електронних технологій (через інтернет та мобільний телефон), які можна розцінювати проявом кібертероризму.

Частіше всього це була нецензурна лайка (64%); пропозиції відвідати порносайт, переглянути відео із сценами насильства (17%) [Додаток В]. Майже кожного третього користувача мережі інтернет ображали, над ним насміхались, його лаяли. Досить часто (19% респондентів), свідчили випадки шантажу та погроз на свою адресу.

З нашого опитування можна зробити висновок, що кібернападники досягали своєї мети: 8% підлітків школи це дратувало, 37% відчували сором, у 9% опитаних був присутнім страх [Додаток Г]. Проте жодний з респондентів, що були жертвою кібербулінгу не звертались за психологічною допомогою, характеризуючи це тим, що їм ніяково з такою проблемою звертатися до спеціаліста.

На основі вище зазначеного, ми зрозуміли, що у підлітків присутній страх звернутися із своїми проблемами до дорослих, а тому щоб уберегти дітей ми розглянули принципи протистояння кібербулінгу батьками чи опікунами.

Принципи протистояння кібербулінгу:

Першим принципом являється уважність до дитини. Бути уважним до дитини та її віртуальних практик. Наші дослідження медіакультури молоді[5] показують, що підлітки мають відокремлені від дорослих віртуальні практики. Навіть щодо телевізійного перегляду підлітки переважно не обговорюють з батьками свій досвід спілкування з медіа. Он-лайн практики підлітків іще більш відокремлені, батьки фактично відсутні у тому віртуальному світі, де проводить час їхня дитина: в Інтернеті вони ходять до різних місць різними маршрутами. Як звертають увагу Ковальскі з колегами, чомусь нікого не дивує, що батьки добре інструктують дитину щодо маршрутів руху і правил користування, наприклад, велосипедом, натомість, привносячи в родину нові елементи технологій (мобільний телефон, відеоплейєр, комп’ютер, Інтернет тощо) залишають дитину наодинці із новою реальністю.

Канали до віртуального світу потребують регулювання, введення чітких правил користування, що запобігає небезпекам і роз’яснює, в яких випадках і яка поведінка вважається нормальною і буде безпечною. Важливим елементом батьківського контролю є розташування комп’ютера в зоні спільного користування (гостина, кухня), де, займаючись паралельно власними справами, дорослі можуть ненав’язливо спостерігати час від часу за реакціями дитини, коли вона перебуває в Інтернеті, а також легше контролювати час роботи з комп’ютером (особливо критичним це є для молодших підлітків, у яких власна довільна поведінка і вольові процеси знаходяться на етапі формування).

Батьки мають уважно вислуховувати дитину щодо її вражень і дій у віртуальному середовищі, знайомитись із сайтами і тими кібер-технологіями, які використовуються дітьми. Важливо звертати увагу на тривожні ознаки, які можуть вказувати на можливість виктимізації вашої дитини внаслідок кібербулінгу: дитина виглядає засмученою після он-лайн режиму, перегляду повідомлень, віддаляється від спілкування з однолітками, можливе погіршення академічної успішності (хоча останнє може свідчити й про інші негаразди). Важливо відслідковувати онлайн-репутацію власної дитини (для цього час від часу здійснюйте пошук, наприклад, в Гуглі за ім’ям вашого сина чи доньки). Періодичність спілкування, певні ритуали і сімейні традиції обговорення підсумків дня чи тижня дають змогу здійснювати моніторинг проблем, в тому числі й тих, які виникають у віртуальній частині соціального світу Вашої дитини.