Розділ 2

ЗМІСТ

Вступ ………………………………………………………………………….3

Розділ 1

Огляд літератури

1.1. Характеристика червоної датської породи………………………..…5

1.2. Обґрунтування спрямованого вирощування ремонтних телиць….10

1.3. Характеристика способу утримання ремонтного молодняку……..15

1.4. Особливості годівлі телят (ручна випойка) у молочний період…..18

РОЗДІЛ 2

Розрахунково-технологічна частина

Вихідні дані …………………………………………….………………21

2.1. Аналіз росту і розвитку ремонтних телиць…………………….….21

2.2. Визначення річного руху поголів’я великої рогатої худоби…..…22

2.3. Встановлення потреби в кормах для ремонтних телиць….....……27

2.4. Чисельність обслуговуючого персоналу і затрати праці…………31

Висновки ……………………………………………………………..….34

Список літератури …………………………………………….…….35

ВСТУП

Скотарство як одна з провідних галузей тваринництва. Велика рогата худоба дає молоко, м'ясо, шкірну сировину. Скотарство — джерело органічного добрива (гною), використання якого позитивно впливає на розвиток землеробства. Розведення великої рогатої худоби має м'ясний, молочний та м'ясо-молочний напрями. За кількістю худоби перше місце у світі посідає Індія, хоча продуктивність тут дуже низька. Релігійні заборони стримують споживання та виробництво м'яса. Крупним поголів'ям худоби виділяються Бразилія, США, Китай, Аргентина, Росія. Продуктивна худоба домінує у розвинених країнах, а в країнах, що розвиваються, ще значна частка тяглової худоби (верблюди, буйволи, коні, віслюки, лами, яки). М'ясне скотарство розміщено достатньо рівномірно у помірному та частково в жарких поясах. Лише в Африці поширення мухи цеце — збудника сонної хвороби — обмежує розвиток скотарства у тропічній зоні. Основними експортерами яловичини є Монголія, Туреччина, Аргентина, Уругвай, Франція, Ірландія, Нова Зеландія, Австралія, Канада. Молочне скотарство характерне для розвинених країн Європи та Північної Америки, а також для приміських зон усіх держав. Найбільшими виробниками молока у світі є США, Росія, Індія, Німеччина, Франція. Експорт молока не має великого поширення. Воно переробляється на масло, сир, згущене та сухе молоко. Ці молокопродукти експортуються з країн

Європи та Нової Зеландії.

В Україні скотарство представлено молочно-м'ясним напрямом, що територіально пов'язано з приміськими зонами. М'ясо молочне скотарство розвивається на Поліссі, у південних районах переважає молочно-м'ясне скотарство.

Ефективність молочного бізнесу залежить від валової виручки і витрат. Валова виручка залежить від виробленого молока і ціни на нього. Вал молока залежить від кількості корів та їх продуктивності. Поголів'я корів залежить від рівня відтворення та вирощування ремонтного молодняку, вибраковки корів та вводу нетелів у стада.

У більшості країн світу скотарство є провідною галуззю тваринництва. Лідируюча роль великої рогатої худоби пояснюється її біологічними властивостями: здатністю споживати велику кількість грубого та зеленого корму і при мінімальному використанні концкормів мати порівняно високу молочну продуктивність та хороші відгодівельні якості. Вирішення проблеми виробництва білків тваринного походження для харчування людини в кризовий період має здійснюватися в основному за рахунок таких видів і типів тварин, які максимально споживають грубий та зелений мало затратні корми і менше зерна.

1.1 Характеристика червоної датської породи

Червоні породи великої рогатої худоби. Свою назву вони одержали згідно їх масті. Характерним кольором волосяного покриву у тварин є червоний різних відтінків.

Червона датська порода створена більш, ніж 125 років тому і є частиною популяції скандинавської червоної породи. Метою розведення було отримання тварин з високою молочною продуктивністю і тривалим терміном використання для забезпечення прибуткового ведення галузі.

Тварини червоної датської породи характеризуються масивністю, гармонійністю будови тіла, мають добре виражений тип молочного напряму продуктивності. Разом з тим зустрічаються тварини, які наближаються до молочно-м’ясного типу.

Тваринам червоної датської породи притаманна червона і темно-червона масть, в бугаїв - темніша. Білі плями зустрічаються рідко на животі і вимені. Голова середньої величини, легка. Носове дзеркало сірого забарвлення. Тулуб глибокий, довгий, на вкорочених ногах. Шия середньої довжини. Кістяк тонкий. Висота корів у холці - 132 см. Груди глибокі (65-74 см) і широкі (42-45 см), з витягнутою вперед грудною кісткою і значним підгруддям. Коса довжина тулуба становить 142-157 см. Деякі тварини мають не зовсім рівну спину. Круп широкий і довгий, проте зустрічаються тварини з піднятим задом і високою розміщенням хвоста. Живіт об’ємистий. Стегна виповнені посередньо. Ширина в маклаках - 58 см, ширина в тазостегнових з’єднаннях - 53 см. Кінцівки міцні, добре поставлені. Шкіра тонка, еластична. Мускулатура розвинута задовільно.

Дорослі бугаї червоної датської породи характеризуються середньою висотою у холці 148 см, глибиною грудей - 85 см, обхватом грудей - 236 см.

Корови червоної датської породи добре пристосовані до машинного доїння. Інтенсивність молоковіддачі у них перевищує 1,81 кг/хв. За перші три хвилини видоюють понад 71% молока. Вим’я добре розвинуте по формі і величині (чашоподібне, з великим запасом). Дійки бажаної (циліндричної) форми, правильно розставлені.

Проте, не зважаючи на бажаний тип екстер’єру, у червоної датської худоби зустрічаються деякі його недоліки. Серед них - слабкість тазових кінцівок, швидке вибуття корів (після III-IV лактацій, а іноді і після II) з огляду ослаблення зв’язок вимені, його відвисання, яке призводить до травмування.

Молочна продуктивність червоної датської породи висока. У 2009 році продуктивність 39851 підконтрольних корів цієї породи в Данії становила 8750 кг молока з вмістом 4,27% жиру при виході 373,6 кг молочного жиру, вміст білка в молоці - 3,49% при виході 305,4 кг молочного білка.

У кращих стадах надій досягає 10439 кг молока з вмістом 4,60% жиру і 3,46% білка при виході 480 кг молочного жиру і 361 кг молочного білка. Від кращих корів цієї породи в Данії було отримано по 11-13 тис. кг молока за лактацію. Тварини цієї породи відзначаються здатністю давати високі надої протягом тривалого часу. Довічний удій кращих корів перевищує 90 тис.кг при виході понад 4000 кг молочного жиру. Середній вміст жиру в молоці дорівнює 3,9-4,1%.

У Данії велике значення надають покращанню м’ясних якостей худоби і розведенню тварин молочно-м’ясного типу, оскільки худоба м’ясних порід у країні майже відсутня. Тому проблему виробництва яловичини в Данії вирішують методом інтенсивного вирощування молодняку молочних порід. За даними бюлетенів з оцінки бугаїв за потомством середньодобовий приріст живої маси синів бугаїв, які перевірялися, коливається у межах 1002-1021 г. Витрата кормів на 1 кг приросту становить майже 3 датських кормових одиниці, вихід охолодженої туші - 53,9-54,4%, вміст м’яса в туші (без жиру) -- понад 70%. Забійний вихід відгодованих бугайців сягає 57-60%. Жива маса телят при народженні становить в середньому 33-39 кг, повновікових корів - 550-650 кг, бугаїв - 1000-1300 кг. По висоті червона датська худоба поступається лише голландській чорно-рябій і молочній шортгорнській породам.

Протягом останніх двох-трьох десятків років генофонд червоної датської породи в Україні використовується переважно не для чистопорідного розведення, а в якості поліпшуючого в відтворному схрещуванні з червоною степовою породою. А в 1998 році в Україні був апробований створений з використанням генофонду червоної датської породи жирномолочний внутріпорідний тип, який є важливою селекційною структурною одиницею апробованої у 2004 році української червоної молочної породи.

Подальша перспектива використання генофонду червоної датської породи в Україні залежатиме від більш тривалого його збереження за чистопорідного розведення у наявних репродукторах. Проте відмічений шлях селекції безальтернативно обмежується у масштабах, враховуючи низьку чисельність популяції в Україні і практичну відсутність чистопорідних плідників на батьківщині породи (в Данії). З урахуванням цього, переважаючим селекційним шляхом використання генофонду червоної датської породи залишатиметься його використання у розширеному (за необхідності) відтворенні жирномолочного типу.

Історія створення червоної датської породи свідчить про тривале використання різних методів розведення місцевої острівної худоби. Спочатку закріплення цінних властивостей проводили на основі жорсткого відбору і підбору кращих за продуктивністю, оплатою корму і міцністю будови тіла тварин. Потім на місцеву червону худобу, поширену на островах Зеланд, Борнхольм і Лоландфальстер, що у Данії, значно вплинуло прилиття крові ангельнів, які подібні з нею за характером продуктивності, типом, мастю і умовами розведення. За даними Д.Г. Гофмана з півострова Ангельн в Данію в XIX ст. було завезено 60 тис. племінних ангельнів, в тому числі 2 тис. бугаїв. У 70-х роках ХІХ ст. почали розводити помісей „в собі”. Одночасно з цим в 1858 р. з метою покращення екстер’єру і підвищення живої маси червоної датської породи проводили схрещування її з шортгорнами. Після одноразового схрещування частину помісей першого покоління розводили „в собі”, а частину поліпшували чистопородними датськими бугаями. В результаті цього червона датська порода була покращана за формою і типом будови тіла, живою масою і молочністю.

Селекційну роботу щодо удосконалення господарськи корисних ознак можна умовно поділити на три періоди.

1. В минулому, через великий попит на незбирне молоко, червону датську породу поліпшували у напрямку підвищення надоїв, в результаті чого вона при високих надоях відрізнялася низьким вмістом жиру в молоці (3,3%).

2. Нові економічні вимоги і попит ринку на жирне молоко змінили напрямок селекційної роботи. Здійснювана раніше селекція на багатомолочність поступилася місцем селекції на жирномолочність. Спочатку була зроблена спроба підвищити вміст жиру в молоці за допомогою схрещування червоних датських корів з джерсейськими бугаями. Схрещування проводили майже 15 років і припинили через відсутність бажаних результатів. Після цього були розширені масштаби вдосконалення червоної датської худоби методом чистопорідного її розведення.

Здійснювались перевірка і оцінка плідників за жирномолочністю їх дочок, а виявлені в результаті цього бугаї-плідники широко використовувались для племінних цілей. Крім того проводили жорстку вибраковку корів з низьким показником вмісту жиру в молоці, замінюючи їх дочками бугаїв-поліпшувачів за жирномолочністю. Робота з удосконалення червоної датської худоби на батьківщині сприяла формуванню крупних і масивних тварин молочного типу з високими надоями і жирномолочністю, добре пристосованих до машинного доїння.

Середній надій корів склав 5416 кг, вміст жиру в молоці – 4,28%. Середня жива маса корів 550-600 кг, бугаїв – 1000-1300 кг. В породі є характерні недоліки екстер’єру: слабкість задніх кінцівок, недостатнє прикріплення вим’я до тулуба та його обвисання.

3. Зі зміною технологічних вимог, а також позбавлення породи недоліків застосували схрещування червоних датських корів з плідниками швіцької породи американської селекції. Тварини бурої швіцької породи відрізняються довголіттям і міцними кінцівками, сталістю лактації і доброю пристосованістю до умов навколишнього середовища. Нащадки, одержані в результаті схрещування поєднують високі показники молочності, жирномолочності з міцністю конституції й кінцівок, міцним прикріпленням вимені, що особливо важливе при машинному доїнні.

Крім того, для поліпшення червоної датської породи, у якої виявляються ознаки інбредної депресії, як наслідок тривалого спорідненого розведення, з 1972 р. проводять експериментальне ввідне схрещування з швецькою червоно-рябою, фінською, айрширською і голландською червоно-рябою породами.

У селекційному процесі вдосконалення червоної датської худоби використовувалося також і ввідне схрещування з голштинською червоно-рябою породою. В результаті використання світового генофонду у тварин червоної датської породи поліпшені форма вимені та його прикріплення до тулуба, постава і міцність кінцівок, підвищені показники молочної продуктивності.

В 1995 р. середній надій повновікових корів склав 6930 кг з вмістом жиру 4,25% і білка 3,56%. Корови добре пристосовані до машинного доїння, швидкість молоковіддачі – 1,81 кг на хвилину, а за перші три хвилини видоюють майже 71% молока.

Для тварин характерна висока інтенсивність росту і раннє статеве дозрівання. Перше отелення відбувається у віці 29 міс. Середньодобовий приріст телят 1020 гр, забійний вихід 54%.

Червона датська порода, відрізняючись високими показниками продуктивності, придатністю до машинного доїння, інтенсивно використовувалась під час створення бурої латвійської, червоної естонської, червоної литовської порід.

Враховуючи позитивні властивості червоної датської породи, в господарства півдня України було завезено, починаючи з 1980 року, 947 нетелів і телиць червоної датської породи. Поголів’я розмістили в племзаводах ім. Дзержинського Одеської, ім.. Кірова Херсонської, „Диктатура” Донецької областей, „Славне” АР Крим. Червона датська порода, завезена в нові кліматичні умови, зазнає певних змін, але в цілому тварини зберігають свої породні та продуктивні властивості. Середня жива маса корів складає 570 кг. Осіменіння телиць проводять у віці 16-18 місяців при досягненні живої маси не менше 360 кг. Середній надій корів склав 6416 кг з вмістом жиру в молоці, 3,93% („Славне”).

В процесі акліматизації спостерігається зниження рівня молочної продуктивності. Крім того, у тварин червоної датської породи мали місце порушення репродуктивних функцій, а саме подовжилась тривалість сервіс-періоду до 221 дня, МОП – 406-429 днів. Індекс осіменіння у корів склав 5,7. Аналіз відтворення стада в репродукторах показав, що у корів має місце патологія тільності (аборти, мертвонародженість).

Наведені дані показують, що зміна умов існування обумовила деяку втрату тих цінних властивостей, заради яких було завезено червону датську породу.

1.2 Обґрунтування спрямованого вирощування ремонтних телиць

Один з головних аспектів молочно­го скотарства — вирощування ремонтного молодняку, здатного в майбутньому забезпечи­ти високу продуктивність. Вирощування телички необхідно розпочинати не в день її появи на світ, а в день запуску корови, оскіль­ки сухостійний період має велике значення для отри­мання повноцінного приплоду.

Відлучати теля бажано тоді, коли воно з’їдає щодня щонайменше 1-1,5 кг комбікорму. Як правило, це від­бувається після 45 дня життя при досягненні ваги 65 кг. Відлучають телят повністю до трьохмісячного віку. А з четвертого місяця поступово переводять із раціону молочних телят на раціон старшої вікової гру­пи. Згодом вони переходять на дорослий раціон.

Утримувати телят бажано в індивідуальних буди­ночках до досягнення ними 60-денного віку і ваги не менше 65-70 кг.

Щоб виростити гарну телицю і нетеля з майбутньою високою молочною продуктивністю, необхідно регу­лювати середньодобові привіси. До 4-місячного віку телички можуть мати середньодобові привіси навіть 900-1000г, але з 6 до 9 місяця — в жодному разі не більше. Адже в цей період розвиваю-ться молочні залози, і 800-850 г — такими мають бути найоптималь-ніші привіси.

За 6 місяців теля з’їдає 260 кг сіна, 400 кг сінажу і силосу, 180 кг комбікорму. Компанія «Укрзооветпромпостач» для збалансова­ної годівлі телят, телиць виробляє:

високоякісний стартовий комбікорм в гранулах для телят віком 0-2 місяці і 2-4 місяці;

премікс «Зоовіт — молоде теля» для телят віком 10-75 днів та для телят віком 2-6 місяців;

премікс 1% «Зоовіт — здорове теля» для молод­няку віком 6-15 місяців;

комбікорм для молодняка ВРХ віком 76-115 днів;

комбікорм для молодняка ВРХ віком 115-400 днів;

білково-вітамінна добавка 20% для молодняка ВРХ віком 2-6 місяців.

При такій схемі годівлі та утриманні можна стовід­сотково зберегти телят і вони матимуть у двомісячно­му віці масу тіла 75-80 кг, в 4 місяці — 125-130 кг, в 6 місяців — 175-180 кг. У 12 місяців маса тіла телиці повинна становити 60% ваги дорослої корови (600 кг м.т. корови — 360 кг м.т. телиці; 500 кг м.т. корови — 300 кг м.т. телиці).

При такому підході до вирощування телиць первістка здатна дати не менше 6000-6500 кг молока за першу лактацію, звичайно ж, при збалансованій годівлі.

Поновлення дійного стада залежить від кількості вирощених телиць та наявних нетелів. Цей відсоток коливається від 15-20% до 30-40 відсотків.

У США вводять 40% нетелів на 100 корів, бо осі­меняють корів сексованою спермою, отримуючи 97-98% теличок на 100 корів, з яких легко вирости­ти 40 нетелів.

Ми отримуємо 74-75 телят на 100 корів, тобто 35-37 теличок, вирощуємо їх незадовільно і практично багато з них вибраковується з різних причин.

В даний час все більш широке поширення набуває вирощування ремонтних телиць і нетелів в спеціалізованих господарствах. При цьому основними елементами технології є сле дмуть:

1 Циклічне комплектування спеціалізованого господарства одновіковими тваринами за заздалегідь встановленим графіком.

2 Потокова організація виробничих процесів, в результаті яких у певному віці телиць переводять з одного виробничого приміщення в інше.

3 Використання секцій з дотриманням принципу «порожньо-зайнято», що дозволяє ремонтувати технологічне обладнання та проводити санацію (санувати - латинське слово - лікувати, зцілювати) - оздоровлення приміщень від несприятливої ​​мікрофлори при відсутності тварин.

4 Суворе дотримання, відповідно до циклограми, утримання тварин певного вікового періоду в окремих секціях з урахуванням встановленого терміну.

5 Єдина система утримання тварин в усі періоди їх вирощування: влітку - пасовищна, взимку - стійлове, безприв'язному.

Вирощування ремонтних телиць і нетелей обумовлено технологи чеський циклічністю з урахуванням конкретних умов господарства і в зі відповідності з віковими та фізіологічними особливостями варин. Спеціалізовані господарства з вирощування ремонтних телиць і нетелей організують, при поглибленої спеціалізації молочно го скотарства, на основі міжгосподарської кооперації господарств різної форми власності в певних зонах чи районах. При цьому відбувається концентрація виробництва, поліпшуються умови ефективного використання машин і устаткування, підвищується продуктивність праці.

Формування однорідних груп тварин по секціях вимагає циклічності комплектування господарства молодняком через визначенені інтервали (не більше 15 днів). Переведення тварин в старші групи, а також відправку в господарства, що спеціалізується на виробництві молока, також слід здійснювати через певні інтервали: I група - від 10-15-денного віку до 3 місяців; II - від 3 до 6; III - від 6 до 14-місячного віку; IV - від 14 до 20 місяців; VI - від 20-місячного віку і до 7-місячної тільності.

Відібрані телиці для відправки до спецхози повинні бути нормаль але розвиненими, клінічно здоровими. При відборі перевіряють індивідуальний номер, згідно з яким на кожну теличку заповнюють племінну картку (2-мол.). Відправку телиць проводять через 1-1,5 години після напування. Для перевезення використовують спеціальний автотранспорт, в якому телят оберігають від застуди взимку та перегрівання влітку.

У приймальному відділенні спецхоза телиць піддають санітарній обробці дезинфікуючим розчином. З наступним обсушівая ням волосяного покриву. Після цього їх розміщують в карантинному відділенні в індивідуальних узкогабарітних клітинах, де утримують 10-15 днів. У перші 2 дні телицям разом з ЗНМ або молоком дають глюкозу та антибіотики для запобігання їх від шлунково-кишеч них захворювань.

ЗНМ або молоко і обрат телицям дають 2 рази на добу за прийнятими схемами вирощування. Гарне сіно починають згодовувати з двох тижневого віку хороший силос або сінаж - з 3-ї декади. Напування здійснюється з автонапувалок з підігрівом (АГК-4), прибирання і оч ку приміщень проводять за допомогою гнойових транспортерів або са мосплавной системи.

Раціони для ремонтного молодняка ​​розробляються з урахуванням норм потреби тварин в поживних речовинах відповідно до плана їхнього росту живої маси, що забезпечує вирощування корів з живою масою 500-550 або 600-650 кг залежно від породної належності. Для отримання корів з удоєм 4,5-5 тис. кг мо лока за лактацію телицям і нетелей до дворічного віку скармлі вають 3700-3900 корм. од. Розрахунок потреби в кормах складають з урахуванням можливої ​​втрати поживних речовин при зберіганні і транс портіровке кормів, які можуть становити до 10-15%.

Вирощування телиць в період від 3 до 6-місячного віку проводять в групах чисельністю по 20-30 тварин, від 6 до 24 місяців - до 50; фронт годівлі на одну телицю повинен становити відповідно - 0,35-0,4 м і 0,6-0,8 м.

З настанням пасовищного сезону всіх телиць з 6-8-місячного віку випасають. Залежно від конкретних умов допускається використовувати пасовища шляхом скошування зеленої маси та згодовування її телицям з годівниць в стаціонарних приміщеннях і лагу рях. Оптимальний розмір гурту, який формується з урахуванням віку та живої маси, - 150-200 телиць. За кожним гуртом закріплюється окреме пасовищі, яке розбивається на загони. Для телят до одного року виділяють 6-7 пасовищних ділянок, для телиць старше од ного року - 4-6 ділянок.

Вирощування ремонтних телиць - єдиний процес у системі селекцією ції щодо створення високопродуктивних стад на основі більш повного виявлення генетичного потенціалу тварин. Внутрішньогосподарська і міжгосподарська спеціалізація дозволяє організувати:

1. відбір телиць у віці 10-20 днів за походженням з урахуванням
продуктивності їх батьків;

2. спрямоване вирощування телиць до случного віку;

3. контроль за ростом і розвитком в період вирощування;

4. відбір телиць для штучного запліднення з урахуванням їх росту та розвитку, підбір до них високоцінних у племінному відношенні бугаїв-плідників;

5. відбір нетелей для підготовки до отела і раздой первотелок;

6. оцінка за формою вимені і сосків нетелей перед отеленням і первотелок за 2-3 місяці лактації за придатністю до машинного доїння.

1.3 Характеристика способу утримання ремонтного молодняку

У різні періоди життя утримання молодняка має свої особливості, тому й характеризують його залежно від віку телиць. У молозивний період технологія вирощування новонароджених телят грунтується на різних варіантах індивідуального утримання. Період новонародженості досить відповідальний, оскільки є велика вірогідність захворювання й загибелі телят.

Практика передових господарств показала, що краще проводити отелення в денниках і залишати теля з коровою на 1-2 дні. Це дозволяє теляті ссати матір і одержувати якісне молозиво за умови, що корова здорова. Випадків захворювань молодняка набагато менше.

Утримувати телят першого періоду вирощування бажано без прив’язі, в групових клітках із розрахунку не менше 1 м² для телятка до тримісячного віку і 2 м² — до шести місяців.

Групи комплектують із теличок одного віку та з однаковою живою масою. Фронт годівлі — не менше 40 см на голову, доступ до води — цілодобовий. У стійловий період теличок вигулюють безпосередньо біля приміщень (телятників).
У літній період телят випасають на культурних пасовищах, закладених біля ферми або неподалік від неї. На вигулах та пасовищах установлюють водонапувалки та розкладають сіль-лизунець, а також роблять тіньові навіси, під якими телята перебувають у спеку.

Перед тим, як вигнати тварин на пасовище, їм згодовують половину денної норми молока (перегону), комбікорму, сіна. Після випасання, на вечірнє годування, в годівниці закладають другу половину раціону. Годують теличок у цей період згідно із загальноприйнятими нормами. За півроку теличкам згодовують 360–400 кг незбираного молока та 600–700 — перегону, поступово зменшуючи кількість незбираного молока й збільшуючи кількість перегону, 160–170 — концкормів (добова норма — 0,1 кг на початок періоду і 1,6–1,7 — у кінці), 260–250 — доброго сіна, 280 — коренеплодів і 530 — силосу взимку або 1400 кг трави влітку. Така годівля забезпечує прирости живої маси на рівні 700–800 г за добу.

Вирощуючи теличок у цей віковий період, треба стежити за станом їхнього здоров’я, за тим, як вони поїдають корми, нибирають масу. В разі потреби в годівлю слід вносити корективи.

Вирощування телиць після шести місяців

Кращий спосіб утримання телиць такого віку — безприв’язний. Але в зоні західного регіону їх прив’язують. У цьому разі в зимово-стійловий період тваринам забезпечують моціон, а влітку їх випасають на культурних пасовищах. За безприв’язного утримання оптимальна кількість тварин у групових клітках залежить від площі підлоги: 3 м² на одну голову в 6–12 місяців і 6 м² на вигулах із твердим покриттям, для старших телиць — 9 м².

Формуючи групи телиць, виходять із того, щоб різниця за віком і живою масою була мінімальною, відповідно, 20–30 днів і 15–25 кг. Фронт годівлі — 75–80 см, роздача кормів — дворазова (зранку і ввечері), концентрати — дозовано.
Після переведення тварин на пасовища, коли в траві ще мало клітковини, для забезпечення нормальної діяльності шлунково-кишкового тракту в раціон телиць усіх вікових груп обов’язково додають 0,5–1,5 кг сіна або соломи.
Плануючи пасовища та розбиваючи їх на загони, виходять із такого розрахунку: за врожайності 250 ц/га зеленої маси — 12–13 телят до 3-місячного віку на 1 га пасовища, 4–6-місячного віку — 10–12 гол., 6–12-місячного віку — 7–8 гол., 13–15-місячного віку — 5–6 гол., 16–18-місячного віку — 3–4 гол.

Для телят до 6-місячного віку закладають пасовища поблизу приміщень. Вони повинні бути з міцною дерниною та густим і ніжим травостоєм, у якому переважають конюшина біла та низові злаки.

Добрими компонентами травостою культурних пасовищ для молодняка великої рогатої худоби є тонконіг лучний, костриця лучна, конюшина біла. На пасовищах тварини мають вільний доступ до води, солі-лизунця та навісів, щоб ховатися там у спеку й негоду.

За доброго травостою, правильного догляду та утримання пасовищ, дотримання норми навантаження й застосування загінного методу випасання прирости тварин досягають 600–700 г за добу. Утримання молодняку ВРХ на культурних пасовищах є економічно вигідним: затрати праці на одиницю продукції мінімальні

У стійловий період телиць утримують групами безприв’язно: у групових клітках на змінюваній або в секціях на глибокій підстилці; в секціях із щілиною або суцільною підлогою, обладнаних боксами. Перший варіант застосовують на невеликих фермах. Недолік цього способу – великі затрати ручної праці на прибирання групових кліток. Поряд з телятниками влаштовують вигулювальні майданчики, куди тварин випускають на прогулянку. Тут є годівниці, де телицям згодовують силос, сіно. Концентровані корми дають у приміщенні. Телиць утримують групами по 25-30 голів, а старше року – до 50 голів.

При утриманні телиць у секціях на глибокій довгонезмінній підстилці відпочинок їх проходить у приміщеннях, а годівля – на вигульних майданчиках, розміщених з південного боку. Вигульні майданчики обладнують груповими годівницями, над якими споруджують навіси. Телиць утримують групами по 25-50 голів в окремих секціях, розділених решітками. Важливо створити тепле лігво для тварин. Гній із приміщень викидають один раз на рік – влітку, а з проходів – один раз на 2-3 дні бульдозером. Безприв’язне утримання ремонтного молодняка з відпочинком тварин у приміщенні на глибокій підстилці і вільним виходом на вигульно-кормові майданчики сприяє вирощуванню тварин стійких проти впливу несприятливих факторів зовнішнього середовища, а також позитивно впливає на розвиток відтворної системи і формування молочної продуктивності.

1.4 Особливості годівлі телят у молочний період

Як відомо, теля народжується стерильним, у нього відсутній власний імунітет, а тому в ідеалі теляті у першу годину життя необхідно випоїти 1,5-2 літри молозива. Молозиво — це еліксир життя для новона­родженого, адже містить 15-16% білку, що в 5 разів більше, ніж у молоці. Імуноглобуліни, антитіла, яких в молозиві міститься від 50 до 150 г в одному літрі, сто­відсотково всмоктуються через кишечник безпосе­редньо в кров. Через 9-10 годин всмоктування скоро­чується наполовину, а через добу кишечник вже не в змозі вибірково всмоктувати імуноглобуліни, тому всмоктує все, що міститься в кишечнику — мікроор­ганізми, токсини тощо.

Наголошую, що в жодному разі не можна задавати теляті першу порцію молозива понад два літри, адже сичуг по об’єму його не сприйме і це призведе до заг­нивання і діареї. За першу добу життя теля напувають двічі — не більше 3-4 л молозива.

Отож, якщо теляті не згодувати молозиво одразу після появи на світ, постраждає не тільки його імуні­тет, а й виникне великий ризик мікробної (кишкової) інфекції. Упродовж 3-4 тижнів життя резистентність організму забезпечується тільки за рахунок колострального імунітету.

На молочнотоварних фермах України сьогодні в середньому випоюють телятам 190-230 л натураль­ного молока і таку ж кількість знежиреного молока чи замінника. Головне в цей період — не допустити зах­ворювання телят.

Починаючи з 2-3 дня життя, телятам потрібно дава­ти невеликі порції стартерного комбікорму. Телята споживають його небагато, доки не досягнуть віку 14-21 день, тому що до 21 дня підшлункова залоза не синтезує фермент амілазу, яка розщеплює крохмаль.

З третього тижня телята вже гарно їдять концен­тровані і грубі корми. Найкращий грубий корм — це високоякісне люцернове сіно, телята ним смакують. Поєднання згодовування сіна і смачного стартерно­го комбікорму на ранньому етапі розвитку стимулює розвиток м’язів рубця, а концентрати — розвиток папіл (вор­синок) рубця.

Коли телята споживають твердий корм, їм потрібен вільний доступ до свіжої якісної води, адже її нестача стримує поїдання концентрованого корму. Але за годи­ну до випойки молока і через годину після того вода від теляти забирається заради уникнення діареї.

Як тільки телята споживатимуть за добу півкілограма стартерного комбікорму, денну порцію молока поступово зменшують.

Телята народжуються з добре розвиненим сичугом, але зі слабо розвиненими передшлунками. У перший місяць життя їжа в передшлунки не надходить. Тільки при неправильному випоюванні, коли теля п’є великими порціями, молоко може потрапляти в рубець, де воно піддається гниттю, що є частою причиною захворювань. Молозивний період триває до 4-5 – денного віку теляти. Як правило, телята народжуються стерильними. Плацента непроникна для материнських антитіл, а власна імунна система теляти ще не діє. Тому новонароджене теля беззахисне щодо впливу різних збудників хвороб. Ось чому його стійкість проти захворювань, ріст і розвиток, а також одержання високих приростів і вирощування тварин з доброю резистентністю залежить в основному від якості, кількості та своєчасності згодовування молозива. Післямолозивний період закінчується і настає молочний, який триває до 3-місячного віку теляти. Після молозива теляті згодовують материнське молоко тричі на день за визначеною схемою. Якщо корова здорова, то материнське молоко випоюють теляті 1-2 тижні, а потім для цього використовують збірне молоко. Для згодовування молозива і молока застосовують такі способи: підсисний – теля утримується разом із коровою, одержує і молозиво, і молоко безпосередньо із вим’я; сосковий – використовують соскову напувалку, яка має алюмінієву банку міскістю 2,5 л, резинову соску з каліброваним отвором і металевим гніздом з кронштейном; напування з відра – молозиво і молоко згодовують із відра продезінфікованого, але це не зовсім гігієнічно. Починаючи з 4-7-денного і до 3-тижневого віку телятам слід давати кип’ячену охолоджену до 15-20 о С воду. Це доцільно робити за 1 годину до або після випоювання молоком. о робити за 1 годину до або після випоювання молоком. Годівля телят (телиць) відбувається згідно зі схемою випоювання. Кількість згодованого незбираного молока залежить від призначення тварин, але його слід давати не менше 250 кг. Заміну незбираного молока відвійками починають поступово, з 3-ї декади життя теляти. Вже з місячного віку телиць починають привчати до поїдання рослинних і насам перед сіна та соковитих кормів. Найчастіше молочний період при вирощуванні телиць триває до 6-місячного віку. Він характеризується високою інтенсивністю росту, а відносний приріст досягає 450%. Тому тварин слід забезпечити повноцінною годівлею.

РОЗДІЛ 2