Суб`єкти правовідносин

Суб'єкти правовідносин — це учасники. Ними є особи, серед яких розрізняють фізичні і юридичні особи.

Фізичні особи є суб'єктами правовідносин тому, що закон визначає за ними здатність мати суб'єктивні цивільні права й обов'язки. Поняття «особи» — родове, тобто охоплює всіх суб'єктів, як індивідуальних, так і колективних [ 20, с. 105].

Людина - суб'єкт безлічі прав і обов'язків, в тому числі, цивільних. Однак нове цивільне законодавство дає поняття фізичної особи, що є більш широким поняттям і містить в собі поряд з поняттям «громадянин» також поняття «іноземні громадяни» і «особи без громадянства».

Треба сказати, що в раніше чинному цивільному законодавстві не використовувався термін «фізичні особи», тоді як поняття юридичних осіб існувало. Так, наприклад Цивільний кодекс у другому розділі передбачає як осіб – суб'єктів цивільного права – просто громадян і юридичних осіб.

У новому ж Цивільному кодексі України людина як учасник цивільних правовідносин вважається фізичною особою [21, с. 12].

Юридичні особи — це самостійні підприємства, установи і організації, які можуть виступати учасниками правовідносин. Суб'єктом правовідносин є суб'єкт права, тобто особа, яка має правосуб'єктність [14, с. 648].

Правосуб'єктність — це передбачена нормами права можливість бути учасником правовідносин. Вона являє собою складну юридичну властивість, яка складається з двох елементів — правоздатності і дієздатності [5, с. 367].

Правовий статус — це визнана конституцією чи законами сукупність вихідних, невідчужуваних прав і обов'язків людини, а також повноважень державних органів і посадових осіб, що закріплюються безпосередньо за тими чи іншими суб'єктами права [2, с. 448].

У відповідності зі статтею 25 ЦК України, «Здатністю мати цивільні права й обов'язки (цивільною правоздатністю) володіють всі фізичні особи» [21, с. 16].

Під дієздатністю у відповідності зі старим цивільним законодавством України було прийнято розуміти здатність фізичної особи своїми діями здобувати права і створювати для себе цивільні обов'язки [22, с. 5]. Однак, як відзначав О.О. Пушкін, це визначення не зовсім повне. Дієздатність містить в собі, як це випливає зі змісту закону, і здатність особи своїми діями здійснювати права, виконувати обов'язки, а також здатність нести відповідальність за протиправне поводження [20, с. 79].

Стаття 30 ЦК України визначає цивільну дієздатність, як здатність громадянина, що усвідомлює значення своїх дій, здатність ними керувати. Цивільною дієздатністю фізичної особи є його здатність своїми діями здобувати цивільні права і самостійно здійснювати їх, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно виконувати їх і нести відповідальність у випадку їх невиконання [21, с. 15].

Правоздатність фізичних осіб настає з моменту їх народження і припиняється моментом смерті.

У сучасному цивілізованому суспільстві немає і не може бути людей, які не наділені загальною правоздатністю. Це дуже важлива передумова і невід¢ємний елемент політико-юридичного і соціального статусу особи. Правоздатність — не природна, а суспільно-правова якість суб`єктів, яка носить абсолютний, універсальний характер. Вона випливає з міжнародних пакетів про права людини, принципів гуманізму, свободи, справедливості. Обов`язок кожної держави - повним чином гарантувати і захищати цю якість [10, с. 695].

10 грудня 1948 року Генеральною Асамблеєю ООН була прийнята і проголошена Загальна декларація прав людини. У відповідності зі статтею 1 Декларації «Всі люди народжуються рівними в своїй гідності і правах» [23, с. 14].

Згідно ст. 2 Загальної декларації прав людини, кожній людині надаються всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією. Тому здатність мати цивільні права й обов`язки повинна бути визнана в цілому за фізичними особами, а не тільки за громадянами України.

Головне в правоздатності — не права, а принципова можливість чи спроможність їх мати. А це дуже важливо через те, що нам відомо, в історії далеко не всі і не завжди наділялись такою можливістю (наприклад, раби) чи наділялись лише частково (кріпаки). І це офіційно — «відповідно до закону».

Власне, правоздатність сама по собі ніякого реального блага не дає. Це тільки право на право, тобто право мати право, а вже останнє відкриває шлях до володіння тим чи іншим благом, здійснення відповідних дій, пред'явлення домагань. Не можна на підставі лише однієї правоздатності що-небудь вимагати, крім домагання рівноправності членів суспільства [24, с. 386].

Відмінність правоздатності від суб'єктивного права полягає в тому, що вона:

- не відокремлена від особи, неможливо відібрати її від людини, обме-жити її;

- не залежить від статі, віку, професії, національності, місця проживання, майнового стану і інших життєвих обставин;

- не передається, її не можна делегувати іншим;

- стосовно суб'єктивного права первинна;

- абстрактна, а суб'єктивне право конкретне [25, с. 206].

Правоздатність існує там, де є правове регулювання, правове поле. Ця якість не міняється, її не можна зробити більшою ані меншою. Раз суб'єкт наділений правоздатністю, то у повному об'ємі і до кінця своїх днів.

Розрізняють загальну, галузеву і спеціальну правоздатність. Загальна являє собою принципову можливість особи мати будь-які права і обов'язки, що передбачені чинним законодавством, хоча фактично володіти ними вона може лише за відомих обставин [4, с. 376].

Галузева правоздатність — можливість набувати права в тих чи інших галузях права. Наприклад, сімейна, виборча, трудова.

Спеціальна (фахова, посадова) правоздатність — це така правоздатність, для якої необхідні спеціальні знання чи талант. Наприклад, судді, лікаря, артиста, музиканта і т. д. [26, с. 392].

Правоздатність організацій, юридичних осіб також належить до спеціальної. Вона визначається цілями і завданнями їх діяльності, які зафіксовані у відповідних статутах і положеннях, виникає в момент утворення тієї чи іншої організації і припиняється разом з її ліквідацією.

Змістом дієздатності є здатність: своїми діями набувати прав і обов'язків; самостійно здійснювати свої права і обов'язки; нести відповідальність за свою протиправну поведінку [13, с. 249].

Дієздатність залежить від віку і психологічного стану особи, в той час як правоздатність не залежить від вказаних обставин. Причому у різних галузях права цей вік різний. Наприклад, у конституційному праві - 18 років, в адміністративному праві — 16 років. У відповідності зі статтею 12 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративній відповідальності підлягають особи, що досягли до моменту вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку [27, с. 47].

У кримінальному, за загальним правилом, «кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років» [28, с. 102], а при скоєнні злочинів підвищеної суспільної небезпечності — 14 років.

На відміну від правоздатності, дієздатність тісно зв'язана із самостійним здійсненням фізичною особою вольових дій. Це припускає наявність визначеного рівня психічної зрілості. Закон як критерії такого рівня передбачає вік і стан здоров'я [29, с. 238]. Тому повною дієздатністю за загальним правилом володіють душевно здорові повнолітні особи, що досягли 18 років, не визнані судом недієздатними і не обмежені судом у дієздатності.

З цього правила існує виключення, відповідно до якого в повному обсязі цивільна дієздатність визнається також за особами, які хоча і не досягли повноліття, але вступили в шлюб. Дієздатність у них стає повною з моменту укладення шлюбу. У відповідності зі статтею 22 Сімейного кодексу України «Шлюбний вік для жінки встановлюється в сімнадцять років, а для чоловіка – у вісімнадцять років» [ 30, с. 11].

Відповідно до ЦК України існує як часткова, неповна цивільна дієздатність, так і повна цивільна дієздатність, а також цивільна відповідальність неповнолітньої особи. Отже, статус суб'єкта цивільних правовідносин визначається обсягом його дієздатності.

Юридичні особи як приватного, так і публічного права у цивільно-правових відносинах є рівноправними як між собою, так і в стосунках з іншими суб'єктами цивільного права — фізичними особами, державою і територіальними громадянами [2, с. 436].

Як і інші учасники цивільних правовідносин, юридичні особи мають правоздатність та дієздатність. Але, на відміну від фізичних осіб, право та дієздатність юридичних осіб виникають одночасно, а саме в момент державної реєстрації, і припиняються також одночасно — в момент ліквідації юридичної особи та виключення її з державного реєстру [7, с. 367].

Правоздатність юридичної особи може бути як універсальною, так і спеціальною. При універсальній правоздатності юридична особа не обмежується у своїх діях — вона може брати участь у будь-яких передбачених законом правовідносинах. Спеціальна правоздатність передбачає участь юридичної особи лише у певних правовідносинах, коло яких визначене статутом. Такі обмеження, як правило, встановлюються у зв'язку з тим, що юридична особа створюється з певною метою, визначеною засновниками, і не може самостійно визначати свою правосуб'єктність. Так, державні, громадські організації обмежені у своїй дієздатності. Для підприємницьких структур спеціальна правоздатність є негативним фактором, оскільки обмежує мобільність у зміні видів діяльності підприємства, основною метою діяльності якого є отримання прибутку, що можливо досягнути лише шляхом активізації господарської діяльності. Спеціальна правоздатність дещо уповільнює цей процес. Для заняття будь-яким новим видом діяльності юридичній особі необхідно здійснити державну реєстрацію змін до установчих документів. Новий ЦК України зробив значний крок вперед у цьому напрямку, оскільки надав юридичним особам можливість укладати будь-які угоди, не заборонені чинним законодавством, тобто універсальну правоздатність [8, с. 496].

Держава як суб'єкт цивільних правовідносин визначається у вигляді органів державної влади.

Така класифікація суб'єктів у сфері приватного права має важливе практичне значення. Адже в правовідносинах приватного права не повинно бути нерівного положення суб'єктів — підпорядкування однієї сторони відносини іншій його стороні.

Date: 2015-12-12; view: 1413; Нарушение авторских прав