Виділяють три рівні мовленнєвого недорозвитку

І рівень характеризується відсутністю мови (так звані "безмовні діти"). Діти цього рівня для спілкування користуються белькотінням, звуконослідуванням, окремими іменниками і дієсловами побутового змісту, обривками речень, звукове формування яких нечітке і нестійке. Нерідко свої промовляння дитина підкреслює мімікою і жестами. У дітей із нормальним інтелектом, на відміну від дітей олігофренів, пасивний словник значно перевищує активний. Характерним для дітей цього рівня є використання однослівних речень. Фонематичний слух грубо порушений. Завдання по звуковому аналізу слів дітям цього рівня незрозумілі.

ІІ рівень мовленнєвого недорозвитку характеризується тим, що крім жестів і белькотіння з'являються хоч і перекручені, але й постійні загальновживані слова. ("Алязай. Діти алязай убиляют. Капутн, лідоме, лябаки." - Урожай. Діти урожай збирають. Капусту, помідори, яблука.) Починається розрізнення деяких граматичних форм, але лише по відношенню до слів із наголошеними закінченнями. Форми числа, роду і відмінка не несуть для таких дітей смислорозрізненої функції. Словозміна носить випадковий характер. Слова нерідко вживаються у вузькому значенні, рівень мовного узагальнення дуже низький. При відтворенні слів грубо порушується звуконаповнюваність: спостерігаються перестановки складів, звуків, зміни і уподібнення складів, скорочення звуків при збігу приголосних. Діти П рівня ЗНМ не підготовлені до оволодіння навичками звукового аналізу і синтезу.

III рівень мовленнєвого недорозвитку характеризується наявністю розгорнутої фразової мови з елементами лексико-граматичного і фонетико - фонематичного недорозвитку. Діти цього рівня вступають у контакт із оточуючими, але лише у присутності батьків, які вносять певні пояснення. (" Мамой іздиля асьпак" - З мамою їздила в зоопарк).

Характерним є недиференційована вимова звуків (свистячих, шиплячих, африкатів і сонорних). Разом з тим діти уже користуються всіма частинами мови, правильно вживають прості граматичні форми, намагаються будувати складносурядні і складнопідрядні речення. Не затрудняються в назві предметів, дій, ознак, якостей і станів, добре відомих їм із життєвого досвіду.

Проте старанне вивчення стану всіх сторін мови дозволяє виявити виражену картину недорозвитку кожного із компонентів мовної системи: лексики, граматики, фонетики.

ЗНМ спостерігається у різної категорії аномальних дітей: олігофренів, із затримкою психічного розвитку, алалією, дизартрією, ринолалією, заїканням.

В залежності від природи порушень, виділяють первинний і вторинний недорозвиток мовлення.

До первинного недорозвитку мовлення відносяться ті форми дефекту, які спостерігаються у дітей з первиннозбереженим інтелектом, нормальним слухом і достатніми функціями мовно- рухового аналізатора. Це такі дефекти, які викликаються органічними ураженнями локальних зон кори головного мозку, що забезпечують засвоєння мови (алалія).

До вторинного недорозвитку мови відносяться такі форми порушення, при яких мовні механізми або механізми, що забезпечують засвоєння мови, не порушуються первинно, але формування відбувається повільно, спотворено під впливом первинної неповноцінності. Це розумово відсталі діти, діти із олігофренією.

Діти з глибоким недорозвитком мовлення в середню школу попадають рідко. Частіше серед учнів масових шкіл можна спостерігати дітей, у яких ЗНМ менш виражений. Він характеризується тим, що повсякденна мова дітей більш -менш розвинена і не спостерігається грубих відхилень в словниковому запасі, граматичній будові фраз і фонетичному їх оформленні. Дитина на даному рівні мовного розвитку може відповісти на запитання, скласти елементарну розповідь по картинці, фрагментарно переказати прочитане, розповісти про хвилюючі її події.

Однак у ситуації обумовленої мови - при виконанні спеціальних завдань, вимаганні розгорнутих відповідей по певній навчальній темі і з використанням певної форми висловлювань - у таких дітей проявляється недостатній розвиток мовних засобів. При цьому в учнів різних класів спостерігається різне співвідношення в ступені сформованості кожного із порушених компонентів мовної системи.

В учнів перших класів (особливо на початку навчального року), хто не отримав раніше логопедичної допомоги, яскраво виражена несформованість усної форми мовлення, і перш за все її звукової сторони (включаючи фонематичні процеси). У цих дітей спостерігаються різко виражені недоліки вимови (до 10-12 звуків різних опозиційних груп), несформованість фонематичних процесів. Словниковий запас цих учнів обмежений повсякденною побутовою тематикою і якісно неповноцінний. Граматична будова також недостатньо сформована. Це проявляється наявністю аграматизмів в простих реченнях і помилок в побудові речень складних синтаксичних конструкцій.

В учнів 2 - 4 класів на перший план виступають недоліки письма і читання. Порушення усного мовлення у більшості із них менш виражено. Це відбувається як внаслідок спеціальної роботи учителя - логопеда, так і внаслідок навчання рідної мови сучасними методами, які направлені на аналіз мовлення, що звучить і активне звернення уваги дітей до різних сторін мови: фонетичної, графічної, лексичної, граматико-орфографічної, орфоепічної, стилістичної.

Разом з тим, старанне обстеження усного мовлення цих дітей виявляє певні прогалини в розвитку всіх її сторін.

Не дивлячись на те, що у більшості учнів 2 - 4 класів спостерігаються лише окремі недоліки у вимові звуків, загальна внятність мови у них низька. Нерідко вони не доказують закінчення, прийменники, нечітко вимовляють деякі приголосні. Учні зазнають труднощів у розрізненні акустичних і артикуляційно близьких звуків, що свідчить про недостатню сформованість фонематичних процесів. Деякі з них мають труднощі у відтворенні складних слів (" фотофігурує" - фотографує).

Характеризуючи словниковий запас учнів 2-4 класів, слід відмітити не тільки його обмеженість (переважають слова, що називають окремі предмети і дії при недостатній кількості узагальнюючих слів, а також слів, що називають абстрактні поняття), а і недостатню сформованість розуміння значення слів. Нерозуміння значення окремих слів призводить до частих замін однієї назви іншою. Заміни проходять як за смисловими, так і за морфологічними ознаками: (" Маша малює цирком (циркулем) круги", "На уроці праці ми різали (вирізали) трикутники"). Обмеженість і неповноцінність лексичних засобів наочно проявляється при виконанні завдань, пов'язаних із словозміною і словотвором. Допускаються помилки у вживанні суфіксів, префіксів, закінчень (" морковяний" замість морквяний, "побігла" замість вбігла, " відрізав" -вирізав і т.д.) Невміння користуватися способами словотвору затримує розвиток словникового запасу у дітей. Підбір однокорінних слів - бідний, стереотипний (слова відтворюються лише закінченням, суфікси і префікси використовуються рідко).

Одним із суттєвих проявів недоліку граматичного оформлення мовлення є низький рівень оволодіння реченням. Учні в основному користуються простим реченням. При будові розгорнутих речень, що включають більше п'яти слів, а також речень складних синтаксичних конструкцій, вони допускають різні помилки в узгодженні, відмінковому та прийменниковому керуванні.

("Мама кормить зерном півень і курка", " Ліда і Ніна сидять на стільці біля парта") Мають труднощі у визначенні числа множини при відмінюванні іменників середнього роду.

Порушення усного мовлення учнів 2-4 класів створюють серйозні перешкоди в навчанні дітей письма і читання. Слід пам'ятати, що порушення письма і читання є вторинним по відношенню до порушень усного мовлення.

В письмі учнів із ЗНМ зустрічаються помилки, пов'язані із недорозвитком лексико-граматичних засобів мовлення. Це помилки на пропуски чи заміну прийменників, на злиття прийменників із іменниками та займенниками. ("Кіска грає в клубок" - кішка грається із клубком) Часто зустрічаються помилки на вживання відмінкових закінчень

("Курка" замість куркою, "дівчинка" замість - дівчинку)

До прояву аграматизму можна віднести помилки, пов'язані із невмінням виділити самостійно закінчену думку в реченні. Діти із ЗНМ можуть написати разом кілька речень, не пов'язаних між собою або ж, навпаки, розділити речення на частини, які не є завершеними ні в смисловому, ні в граматичному відношеннях.

Р. Левіна, вивчаючи недоліки письма у дітей із ЗНМ, вказувала, що граматичне написання, напевно, визначається не тільки знанням правила. Воно готується ще задовго до його проходження досвідом усного сприймання і узагальненнями, що виникають у цьому досвіді. У дітей із нерозвиненим мовленням досвід мовного спілкування надто бідний, а нечітке розрізнення окремих фонем ще більше затрудняє утворення тих узагальнень, які готують дитину до грамотного письма.

Читання у дітей даного рівня мовного недорозвитку в основному є неправильним, побуквенним, вгадуючим, з частою заміною одного слова іншим. У таких дітей відсутній чіткий морфологічний обрис слова.

У дітей із ЗНМ спостерігається недостатньо повне розуміння прочитаного.

Оскільки для розуміння прочитаного потрібні, перш за все певний запас слів, знання їх значення, а також розуміння зв'язків між словами і між реченнями, то у дітей із ЗНМ відсутні передумови для формування правильного розуміння прочитаного. Особливо тяжкі для розуміння дітей із ЗНМ метафори і порівняння.

Отже, діти із ЗНМ зазнають серйозних труднощів у засвоєнні програмового матеріалу і частіше інших потрапляють до невстигаючих з рідної мови. У таких дітей недостатньо сформована мовно-слухова пам'ять, увага, навички самоконтролю. Це заважає формуванню повноцінної навчальної діяльності і веде до стійкої неуспішності, тому необхідно своєчасно виявляти таких дітей і як можна раніше надавати їм відповідну допомогу. Вона повинна бути направлена на:

1. Подолання в учнів прогалин у розвитку усного і писемного мовлення і обумовлених ними труднощів в оволодінні програмовим матеріалом з рідної мови. Важливим тут є розвиток, удосконалення усного мовлення і, перш за все, формування правильної звуковимови, фонематичних, морфологічних і синтаксичних узагальнень, на базі яких здійснюється корекція письма і читання, удосконалення і розвиток зв'язного мовлення.

2 Здійснення корекційно-виховного впливу, тобто виховання мотивації навчальної діяльності: формування спостережливості, самоконтролю, ціленаправленості, організованості.

При організації корекції ЗНМ прийнято дотримуватися певної послідовності. На початку роботи необхідно зосередити увагу на подоланні у дітей порушень звукової сторони мови

(включаючи формування фонематичних уявлень). Потім доцільно заповнити прогалини в розвитку лексики і граматики.. І лише після цього здійснювати удосконалення зв'язного мовлення.

Змістом роботи по нормалізації звукової сторони мови у дітей із ЗНМ є: корекція вад звуковимови, розвиток фонематичних уявлень, удосконалення звукових узагальнень на основі аналізу і синтезу звукового складу слова.

В процесі здійснення цієї роботи створюється основа для корекції письма і читання.

При подоланні вад звуковимови у дітей із ЗНМ використовуються прийоми роботи, рекомендовані для дітей із фонематичним недорозвитком. При цьому методом усного випередження слід здійснювати уточнення і активізацію лексико-граматичних засобів мовлення і нормалізацію навчальної діяльності.

В процесі виконання спеціальних вправ і завдань, направлених на формування повноцінних узагальнень про звуковий склад слова, уточнюються і закріплюються основні граматичні поняття: голосні і приголосні, звуки і букви, дзвінкі і глухі приголосні, тверді і м'які приголосні, подвійні приголосні, перенос слів, речення.

Нормалізація звукової сторони мови створює умови для подальшого її удосконалення. Формування морфологічних узагальнень є важливим елементом цього удосконалення. На цій основі вирішуються важливі завдання: уточнення значень слів, що є в активному словнику дітей, збагачення словникового запасу як шляхом накопичення нових слів, що відносяться до різних частин мови, так і за рахунок розвитку вміння активно користуватися різними способами словозміни і словотворення; розвиток і удосконалення граматичного оформлення мови шляхом оволодіння словосполучним зв'язком слів у реченні, моделями різних синтаксичних конструкцій.

Слово є однією із значущих одиниць мовної системи. За допомогою слова називаються предмети і явища, їх особливості, якості, відношення і т.д.

Більшість слів має не одне, а кілька значень (полісемія). Поруч із лексичним слово має і граматичне значення.

Працюючи з дітьми, що мають ЗНМ, логопед повинен звернути увагу на кількісне накопичення словника, необхідного для повноцінного спілкування, правильне розуміння дітьми слів на основі їх точного співвідношення з об'єктами оточуючої дійсності і поступового підвищення їх понятійного змісту; активізацію словника (тобто розуміння. значення слова в різних контекстах).

Важливим напрямком роботи по збагаченню словника є також ознайомлення з різними способами словотворення. Це дає можливість формувати спостережливість, здатність зіставляти слова за морфологічним складом, виділяти і порівнювати різні елементи в словах. Логопед повинен навчити дітей відбирати і групувати слова за різними ознаками: морфологічним (по спільності кореня, префікса, суфікса), лексико-семантичним (по спільності чи протилежності значень).

Використовуючи різні методи роботи над семантикою слова: описування слова доступними дітям іншими словами (доручення - завдання, які дають кому-небудь), протиставляння вживання одночасно синонімів і антонімів, аналіз їх морфологічного складу і словотворчих засобів. Слід пам'ятати, що слово лише тоді стійко ввійде в словниковий запас учня, якщо воно буде вживатися не менше 8-10 разів в різних словосполученнях.

Застосовуються спеціальні завдання і вправи, направлені на формування вміння вживати слово в сполученні з іншими словами:

· знаходження слова, що не вистачає в реченні, з опорою на попередні і наступні слова речення;

· конструювання речень з новими словами;

· підбір слів, що поєднуються з новим відпрацьованим словом,

· порівняння двох словосполучень, визначення правильного словосполучення і доведення його правильності.

Дітям із ЗНМ тяжко засвоювати значення слів, що утворюються від дієслів префіксальним способом.

Робота над цими словами включає такі етапи:

· Уточнити лексичне значення дієслова, від якого утворюється нове слово з префіксом (летіти).

· Зіставлення цього дієслова і дієслова з префіксом (летіти - прилетіти);

· Зіставлення декількох дієслів з різними префіксами і одним коренем (прилетіти - полетіти);

· Виділення спільного елементу в дієсловах з одним префіксом і різними коренями

(прилетіти, прийти і т.д.)

· Засвоєння співвідношення префіксів і прийменників (підійшов до, перейшов через);

В процесі цієї роботи використовуються такі вправи:

· підписати під картинкою назви дій, які на ній відображені (виходити - входити);

· підкреслити слова з префіксами, пояснити їх значення; виписати однокореневі слова з різними префіксами, пояснити їх значення, утворити за допомогою префіксів нові слова, скласти з ними словосполучення і речення і т.д;

Щоб діти на практиці засвоїли різницю у вживання прийменників і префіксів, їм слід пропонувати такі завдання:

· підрахувати, скільки слів з прийменниками і скільки з префіксами є в тексті, підібраному логопедом;

· записати без дужок сполучення слів: (за) йшла (за) товаришем; (ви) пиляв (із) дерева; (за) писала (в) щоденник;

· підібрати 3 слова з префіксом в і 3 слова з прийменником в.

Важливим методичним прийомом, що використовується в роботі по вдосконаленню граматичної будови мови в цілому і по уточненню уявлень дітей про зв'язок слів є прийом постановки питання до кожного слова, словосполучення і речення.

Центральне місце у всій роботі над лексико-граматичними засобами мови належить роботі над реченням. В ході спеціальних занять доцільно використовувати вправи, які передбачають формування уміння конструювати речення за поданим словом, групою слів, інші - на вміння висловлювати зв'язок слів, наприклад: доповнити пропущені закінчення в словах, відновити деформовані речення.

Логопед повинен прискорювати процес оволодіння складними, особливо складнопідрядними реченнями. На заняттях слід пропонувати: поділ складних речень на прості, складання складних речень за схемою, за сполучниковим словом і т.д.

Далі проводиться робота над зв'язним мовленням, що характеризується такими особливостями: розгорнутість, невимушеність, логічність, безперервність, програмування

Необхідно навчати учнів зв'язному висловлюванню такими тренувальними вправами:

· вправи з деформованим текстом із 3-4 фраз;

· вправи на доповнення речення іншим, зв'язаним з ним логічно;

· вправи на логічне продовження думки;

· вправи на складання зв'язного висловлювання за двома – трьома опорними запитаннями;

· вправи на знаходження речень, що не підходять по змісту.

Пізніше необхідно перейти до відпрацювання вміння відображати причинно-наслідкові співвідношення між фактами дійсності, складати розповідь за серією картинок, за початком чи кінцем оповідання.

Практичне навчання дітей із недорозвитком мовлення показало, що особливо уповільнено і з великими труднощами вони володіють роздумами. Щоб оволодіти роздумами, дитина повинна навчитися розкривати причинно-наслідкові зв'язки між явищами і фактами дійсності. Це вміння формується поступово. Спочатку доцільно часто пропонувати дітям повторювати вслід за логопедом або учнем формулювання завдань, узагальнюючих висновків, правил. Потім систематично вправляти учнів у вільних висловлюваннях. Необхідно при цьому постійно привертати увагу дітей до власної мови. Велика роль у формуванні вміння будувати зв'язні висловлювання належить роботі з текстом, а також роботі над планом.

Навчаючи дітей із мовним недорозвитком мові, учитель - логопед повинен забезпечити перш за все її практичне засвоєння, що може бути досягнуто шляхом органічного поєднання практики мовного спілкування і виконання спеціальних мовних вправ, направлених на формування в учнів лексично-граматичних узагальнень.