Економічні основи та етапи здійснення міжнародних банківських розрахунків

Організація зовнішньоекономічних грошових потоків між суб’єктами господарювання ґрунтується на сам перед на вже встановлених формах розрахунків та на системі валютного регулювання. Порядок проведення даних розрахунків регламентується у відповідності до міжнародних документів та угод. Стандартизація в документальному оформленні розрахунків необхідна для того, щоб забезпечити гарантію імпортерам та експортерам на поставку та оплату їх товарів. Також, вона встановлює систему однакового тлумачення прав.

Історично склалися такі особливості міжнародних розрахунків:

1) Імпортери й експортери, їхні банки вступають в певні додаткові відносини щодо оформлення, пересилання і обробки товаророзпорядчих і платіжних документів;

2) Міжнародні розрахунки регулюються як нормативними національними законодавчими актами, так і міжнародними банківськими правилами й звичаями;

3) Міжнародні розрахунки виступають об’єктом уніфікації та універсалізації інтернаціоналізованих банківських операцій. Більшість банків світу приєдналися до Уніфікованих правил щодо акредитивів та інкасо;

4) Міжнародні розрахунки мають здебільшого документальний характер, тобто здійснюються під фінансові і комерційні документи.

Основними об’єктами системи міжнародних розрахунків є:товар роботи або послуги, які експортер передає імпортеру згідно з умовами контракту; гроші або цінні папери (тратти), якими імпортер розраховується з експортером за одержаний товар, роботи, послуги; фінансовий інструмент за допомогою якого здійснюється розрахунок між експортером та імпортером (форми розрахунків).

Механізм проведення міжнародних розрахунків наведений на (Рис. 1).

Імпортер Експортер

2

1 3

Банк імпортера Банк кореспондент Банк експортера

5 експортера 4

Рис.1 - Механізм проведення банківських міжнародних розрахунків

1. імпортер купує у свого банку телеграфний переказ, банківський чек,

вексель або інший платіжний документ;

2. імпортер пересилає платіжний документ експортеру;

3. експортер, який отримав від імпортера цей платіжний документ,

продає його своєму банку за національну валюту, яка необхідна йому для

виробництва або інших цілей;

4. банк експортера пересилає за кордон своєму банку-кореспонденту

платіжний документ; отримана від продажу цього документа сума іноземної валюти зараховується банком імпортера на кореспондентський рахунок банку експортера.

Основними формами розрахунків при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, як вже зазначалось, є: акредитивна; інкасова, банківський переказ, розрахунки чеками, вексельна, за відкритим рахунком.

Акредитивна форма платежу вимагає найбільш активної участі банків у здійсненні розрахунків і спрямована головним чином на захист інтересів продавця. Дана форма розрахунків проходиться, як правило, в чотири етапи:

1). Імпортер за погоджене число днів до початку поставки чи після отримання повідомлення експортера про готовність товару до відвантаження дає доручення своєму банку відкрити в банку експортера (або в іншому визначеному банку) акредитив на певну суму та на обумовлений строк на користь експортера. У дорученні про відкриття акредитива імпортер повідомляє банку перелік документів, після пред’явлення яких експортеру може бути сплачена сума з акредитива.

2). Банк імпортера відкриває в банку експортера (або в іншому визначеному банку) акредитив, після чого банк експортера повідомляє експортеру про його відкриття і за необхідності підтверджує акредитив. Якщо протягом строку дії акредитива він не буде використаний, то за згодою покупця чи за умовою контракту акредитив може бути продовжений на визначений строк чи відкликаний покупцем.

3). Експортер, відвантаживши товар, пред’являє банку, в якому відкрито акредитив, документи, що засвідчують поставку товару, перелік яких міститься в контракті, й отримує проти цих документів належну йому суму платежу.

4). Банк експортера пересилає товарні документи банку імпортера, а той вручає їх імпортеру, який відшкодовує йому суму акредитива. Розрахунки у формі інкасо, так само як і у формі акредитива, набули значного поширення в міжнародній практиці. Інкасо використовується як при розрахунках на умовах платежів готівкою, так і в розрахунках на умовах комерційного кредиту. Інкасова форма розрахунків є однією з найстаріших форм банківських операцій.

Інкасова форма розрахунків проходить такі етапи:

1) Відвантаживши товар, експортер передає своєму банку інкасове доручення та товарні документи.

2) Банк експортера, який прийняв інкасове доручення, направляє його разом з товарними документами банку-кореспонденту в країні імпортера.

3) Банк-кореспондент у країні імпортера пред’являє товарні документи імпортеру та видає йому їх проти вказаної в інкасовому дорученні суми платежу.

В зовнішньоекономічній діяльності інколи використовується також чекова форма розрахунків, яка реалізується шляхом видачі чекодавцем розпорядження своєму банку здійснити із наявних коштів чекодавця виплату певної суми чекоутримувачу чи перерахування цієї суми на його рахунок.

Алгоритм розрахунків за допомогою чеків такий. Імпортер, разом із платіжним дорученням для депонування коштів, подає до свого банку заяву на отримання чекової книжки. Банк імпортера, отримавши відповідні документи, надає останньому чекову книжку. Постачальник (експортер) відвантажує товари (роботи, послуги) покупцю (імпортеру), за що отримує чек на суму поставленого товару, який далі передає до банку експортера для здійснення оплати. Банк експортера, перевіривши справжність чека і відповідність його вимогам, надсилає вимогу банку імпортера переказати зазначену суму грошей.

Після виконання вимоги банком імпортера банк експортера надсилає письмове повідомлення своєму клієнту про зарахування коштів на його рахунок. Незважаючи на відносну простоту чекових розрахунків, ця форма поки що не набула належного поширення в практиці розрахунків за зовнішньоторговельними угодами.

Як у міжнародній, так і вітчизняній практиці широко використовується вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити з настанням строку певну суму грошей власнику векселя (векселетримачу). При розрахунках за зовнішньоекономічними операціями використовуються простий ("соло") і переказний вексель (тратта). Якщо у розрахунках, оформлених простим векселем, беруть участь дві сторони — продавець (кредитор) і покупець (боржник), тобто векселедавець і векселетримач відповідно до загальновизнаної термінології, то в операціях з переказним векселем кількість задіяних осіб розширюється.

За класичною схемою у переказному векселі беруть участь три особи:

1) трасант (він же векселедавець);

2) трасат (платник — той, кому трасант дає наказ платити);

3) ремітент (перший векселеодержувач, він же векселетримач).

Простий вексель (соло) виставляє не кредитор, а боржник (векселедавець), який бере на себе зобов’язання сплатити кредитору певну грошову суму в обумовленому місці у визначений термін. Однак частіше застосовують переказний вексель, який є безумовною пропозицією трасата (кредитора), адресованою трасату (боржнику), сплатити третій особі (ремітенту) в установлений термін визначену суму.

Відкритий рахунок - це найменш вигідна форма розрахунків для експортера, тому що вона не дає йому ніяких гарантій своєчасного отримання платежу. експортер поставляє покупцеві товар разом із товаророзпорядчими документами і записує у своїх бухгалтерських документах у дебет відкритого покупцеві рахунку суму покупки.