Зміст адміністративно- процесуального статусу 2 page

Контрольні провадження є органічною частиною адміністративно-процесуальної діяльності і характеризуються низкою особливостей.

По-перше, контрольна діяльність в адміністративному процесі тією чи іншою мірою реалізується у кожному з адміністративних проваджень. Елементи контролю органічно вплітаються в загальний хід реалізації адміністративно-процесуальної діяльності при вирішенні різноманітних індивідуальних адміністративних справ. Наприклад, своєрідною формою контролю виступає перевірка органом, уповноваженим розглядати справи про адміністративне правопорушення, повноти і правильності матеріалів, складених на стадії порушення провадження. Діяльність відповідних органів, що здійснюють адміністративні провадження, є об'єктом контролю з боку вищестоящих органів і посадових осіб.

По-друге, результати відповідної контрольної діяльності можуть бути підставою для порушення юрисдикційних адміністративних проваджень, у ході яких винні особи залучаються до адміністративної або дисциплінарної відповідальності.

Контрольні провадження різні, й це значною мірою залежить від сфери діяльності, що підлягає контролю. У цьому розумінні виділяють відомчий, надвідомчий і міжвідомчий контроль.

Відомчий контроль здійснюється за фінансово-господарською діяльністю, цільовим і ефективним використанням бюджетних коштів, збереженням державного майна, ощадливим використанням матеріальних і фінансових ресурсів, за виконанням планових завдань, правильністю ведення бухгалтерського обліку, а також з метою виявлення й усунення фактів порушення фінансової дисципліни, заподіяння збитків, безгосподарності, перекручування звітності на підприємствах, установах, організаціях, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Відповідно до Положення про відомчий контроль у системі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади за фінансово-господарською діяльністю підприємств, установ і організацій, що належать до сфери їхнього управління (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 10.06.1998 р.) ревізії і перевірки фінансово-господарської діяльності здійснюються контрольно-ревізійними підрозділами в підлеглих їм державних підприємствах, установах і організаціях. Вони проводяться комплексно, на основі річних планів, що погоджуються з Головним контрольно-ревізійним управлінням (Главкру) або його підрозділами на місцях, і призначаються в кожному конкретному випадку керівником відповідного міністерства або іншого центрального органу виконавчої влади. В окремих випадках можуть проводитися і позапланові ревізії і перевірки.

Контрольно-ревізійні підрозділи створюються і функціонують як самостійні структурні підрозділи в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, а в необхідних випадках — в органах, що належать до сфери їхнього управління. Вони утворюють єдину контрольно-ревізійну службу відповідного міністерства або іншого центрального органу виконавчої влади.

Керівник контрольно-ревізійного підрозділу міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади призначається на посаду і звільняється з посади міністром (відповідним керівником) за погодженням з Главкру, а керівник контрольно-ревізійного підрозділу органу, що належить до сфери його управління, — керівником цього органу за погодженням з керівником відповідного територіального підрозділу Главкру і відповідним органом вищого рівня за поданням керівника цього органу і керівника контрольно-ревізійного підрозділу вищестоящої організації. Начальники контрольно-ревізійних підрозділів, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади підпорядковані безпосередньо керівникам цих органів і входять до складу їхніх колегій.

Строк проведення ревізій і перевірок не може перевищувати 30 днів. Перевищення цього строку допускається тільки з дозволу керівника органу, що призначив перевірку. Результати ревізії чи перевірки оформляються актом за підписом керівника ревізійної групи, керівника і головного бухгалтера підприємства, установи й організації, де проводилася ревізія чи перевірка. Письмові заперечення і зауваження щодо складеного акту можуть бути представлені керівником або головним бухгалтером не пізніше 5 днів з дня його підписання. У разі потреби застосування строкових заходів для усунення виявлених ревізією або перевіркою порушень чи зловживань, а також притягнення винних осіб до відповідальності складається окремий проміжний акт, а відповідні матеріали передаються керівнику органу, що призначив перевірку. Керівник зобов'язаний у тижневий строк розглянути результати ревізії чи перевірки й вжити заходів щодо усунення порушень, відшкодування матеріальних збитків, притягнення винних до відповідальності, усунення причин і умов, які сприяли порушенням, а також забезпечити контроль за виконанням прийнятих рішень.

У ході перевірки ревізор наділяється досить широким обсягом прав. Зокрема, він має право:

О перевіряти на підприємствах, в установах і організаціях плани, грошові, бухгалтерські й інші документи, наявність грошей і цінностей, а у випадку виявлення підробок й інших зловживань вилучати необхідні документи до закінчення перевірки чи ревізії, залишаючи в справі акт вилучення і копії чи реєстри вилучених документів; 0 перевіряти правильність списання сировини, палива, інших матеріальних цінностей, тепло- і електроенергії на потреби провадження, повноту оприбуткування готової продукції і вимагати від керівників підприємств, установ і організацій, де проводиться ревізія чи перевірка, здійснення контрольних обмірювань виконаних робіт; 0 вимагати проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, перевірки наявності коштів і розрахунків, у разі потреби опечатувати каси і касові приміщення, склади, архіви, 0 одержувати від інших підприємств, установ, організацій довідки і копії документів, зв'язаних з операціями, що перевіряються; 0 одержувати від посадових осіб письмові пояснення з питань, що у них виникають у ході ревізій чи перевірок. Порядок організації і проведення ревізій та перевірок визначається інструкціями, затвердженими керівниками міністерств, інших центральних органів виконавчої влади за узгодженням з Глав-кру. За вимогою останнього або його територіальних органів повинні представлятися акти перевірок чи ревізій. Контрольні функції здійснює значне число органів і посадових осіб. До них можна віднести правоохоронні органи — Службу безпеки України (СБУ), органи внутрішніх справ (міліцію), державну пожежну охорону, Державну автомобільну інспекцію (ДАІ), митні органи, державну податкову службу, а також Антимонопольний комітет України.

Надвідомчий контроль здійснюється деякими органами, діяльність яких у цьому плані поширюється на всі сфери господарювання й управління. До їх числа належать Міністерство охорони навколишнього природного середовища та його органи, Міністерство охорони здоров'я, Міністерство праці і соціальної політики, Державний комітет з питань технічного регулювання та споживчої політики.

Частина органів здійснює міжвідомчий контроль в окремих сферах господарювання і управління. Зокрема, до них належать Національний банк України, Державний комітет телебачення і радіомовлення, Державний комітет з водного господарства, Державний комітет по земельних ресурсах, Державний комітет лісового господарства, значне число спеціалізованих державних інспекцій.

Для кожного з органів, що здійснюють контрольні функції, характерні особливості здійснення контролю, зв'язані зі специфікою виконуваних функцій. Ці особливості дістають закріплення в положеннях про ці органи, а також у спеціальних нормативно-правових актах, що регламентують порядок здійснення відповідної контрольної діяльності.

Так, Департамент спеціальних телекомунікаційних систем і захисту інформації Служби безпеки України здійснює видачу ліцензій на діяльність в галузі криптографічного захисту інформації. Одночасно він здійснює і контроль за дотриманням відповідних правил. Порядок здійснення такого контролю одержав закріплення в Інструкції про умови і правила провадження підприємницької діяльності (ліцензійні умови), зв'язаної з розробкою, виготовленням, ввозом, вивозом, реалізацією і використанням коштів криптографічного захисту інформації, а також з наданням послуг з криптографічного захисту інформації, і контроль за їх дотриманням.

Відповідно до зазначеної Інструкції Департамент письмово повідомляє суб'єкта підприємницької діяльності про строки проведення перевірки. Таке повідомлення повинно бути здійснене за 10 днів до її проведення. Контроль за виконанням суб'єктами підприємницької діяльності ліцензійних умов проводиться планово не більше одного разу в рік, а також по рекламації замовника або для розгляду питання щодо поновлення дії ліцензії. У випадку порушення ліцензійних умов здійснення діяльності в галузі криптографічного захисту інформації Департамент видає обов'язкове для виконання розпорядження щодо усунення порушень або припиняє дію ліцензії. Суб'єкту підприємницької діяльності в письмовій формі повідомляються підстави рішення про призупинення дії ліцензії. Повідомлення повинно бути направлене в строк не пізніше 5 днів з моменту прийняття такого рішення.

Здійснення контролю тісно зв'язане з реалізацією інших адміністративних проваджень, зокрема реєстраційно-дозвільних. У цьому випадку результати здійснення контролю є прямою підставою для дозволу тієї чи іншої діяльності. Це добре видно на прикладі здійснення технічного огляду транспортних засобів, що проводиться органами ДАІ.

Слід зазначити ще одну важливу особливість контрольних проваджень: результати досить часто є підставок) притягнення винних осіб до юридичної відповідальності. Не випадково для ряду суб'єктів контролю законодавець передбачає можливість порушувати провадження в справах про адміністративні правопорушення, а у встановлених законом випадках — розглядати такі справи і приймати по них рішення.

Глава 30. Провадження у справах про адміністративні правопорушення

Провадження у справах про адміністративні правопорушення (проступки) є самостійним видом адміністративно-юрисдикційних проваджень. На нього поширюються всі загальні ознаки, властиві юрис-дикційним адміністративним провадженням. Водночас основні відмінності провадження у справах про адміністративні правопорушення стосуються характеристики суб'єктів, що уповноважені розглядати подібні справи, та змісту окремих стадій, з яких складається зазначене провадження.

§ 1. Суб'єкти, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення

Однією з важливих ланок у правоохоронній діяльності органів виконавчої влади є розгляд справ про адміністративні правопорушення, що і є сутністю адміністративної юрисдикції.

Нагадаємо, що юрисдикція — це наділення певного кола державних органів компетенцією щодо розгляду справ, які виникають з правового спору чи порушення правової норми. В основі юрисдикційної діяльності лежить розгляд і вирішення спорів щодо застосування матеріальних норм, правової оцінки поведінки тих чи інших осіб, застосування у випадку необхідності при негативній оцінці їх поведінки передбачених чинним законодавством заходів державного примусу.

Правозастосування — це засновані на державно-владних повноваженнях дії державних органів із запровадження юридичних норм у життя. Органи правосуддя (суди) також діють на підставі закону, однак їх діяльність не обмежується лише застосуванням норм у точній відповідності із законом. Поряд з цим вони мають керуватися загальними принципами права, що набувають вираження в чинному законодавстві (особливо в колізійних ситуаціях)¹.

З огляду на це адміністративна юрисдикція — це законодавчо закріплена сукупність прав та обов'язків органів виконавчої влади та правосуддя щодо розгляду та вирішення справ, які випливають із адміністративних правопорушень.

Статтею 213 КпАП передбачено, що справи про адміністративні правопорушення уповноважені розглядати наступні органи (посадові особи):

0 адміністративні комісії при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад;

0 виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад; 0 районні (міські), районні в містах комісії у справах неповнолітніх;

0 районні (міські) суди (судді);

0 органи внутрішніх справ, органи державних інспекцій та інші органи (посадові особи), уповноважені цим Кодексом. Наведений перелік не є вичерпним, оскільки і сам Кодекс, й інші законодавчі акти передбачають досить широке коло органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення.

Майже для всіх цих органів характерно, що кожен з них вирішує тільки конкретно визначене коло питань:

0 Прикордонні війська України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України;

0 органи державного пожежного нагляду наділені адміністра-тивно-юрисдикційними повноваженнями щодо правопорушень, пов'язаних з порушенням встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконанням приписів та постанов посадових осіб органів державного пожежного нагляду; 0 органи залізничного транспорту розглядають справи про порушення правил користування засобами цього транспорту, правил щодо охорони порядку та безпеки руху, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на залізничному транспорті, правил пожежної безпеки на залізничному транспорті і т. ін. Загалом адміністративно-юрисдикційними повноваженнями наділено значно більшу кількість органів виконавчої влади. Так, накладати адміністративні стягнення за певні адміністративні правопорушення на транспорті можуть: органи морського транспорту, органи річкового транспорту; органи автомобільного транспорту та електротранспорту (щодо порушень правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, правил користування автомобільним транспортом та електротранспортом).

До іншої групи належать органи, що контролюють дотримання правових норм у сфері фінансових відносин: органи державної контрольно-ревізійної служби, які розглядають справи щодо порушень законодавства з фінансових питань (ст. 164² КпАП), порушень порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи (ст. 166⁶ КпАП); органи державної податкової служби щодо порушень порядку проведення розрахунків із споживачами та щодо ухиляння від подання декларації про доходи (ст. 155^і, 164^і КпАП), порушень порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку; органи Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування України щодо недотримання правових норм, які регулюють відносини в цій сфері.

Адміністративно-юрисдикційними повноваженнями також наділені:

— Національний банк України — щодо порушень банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ;

— військові комісаріати;

— органи, установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби;

— органи державного ветеринарного контролю;

— органи державної служби з карантину рослин України;

— органи державного контролю у насінництві;

— органи рибоохорони;

— органи лісового господарства;

— органи мисливського господарства;

— органи державної статистики;

— органи виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів;

— органи Міністерства праці та соціальної політики України. Одним із видів суб'єктів, наділених правом розгляду справ про адміністративні правопорушення, є місцеві суди (раніше суди районної або міської ланки). Судді є найбільш кваліфікованими у професійному відношенні порівняно з уповноваженими особами інших органів державної влади. Тож не дивно, що до їх компетенції віднесені найсерйозніші справи. Так, оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, конфіскація предмета, виправні роботи та адміністративний арешт можуть бути застосовані до особи, винної у вчиненні адміністративного правопорушення, лише за рішенням суду.

Отже, сукупність органів, наділених адміністративно-юрис-дикційними повноваженнями відповідно до чинного законодавства України, включає суб'єктів різних видів, основними серед яких є органи виконавчої влади, їх посадові особи та місцеві суди (судді) загальної юрисдикції.

§ 2. Стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення

Аналіз чинного законодавства дає змогу говорити про існування двох видів проваджень у справах про адміністративні правопорушення:

по-перше, застосування адміністративних стягнень до фізичних осіб за правилами КпАП;

по-друге, застосування адміністративних стягнень до юридичних осіб, яке КпАП не врегульоване.

Якщо застосування адміністративних стягнень до фізичних осіб, незважаючи на існування певних правових прогалин, все ж таки детально регламентовано у КпАП, то застосування стягнень до юридичних осіб має несистематизований характер.

Більше того, застосування стягнень за порушення різних правових норм відповідно має деякі відмінності у порядку накладення стягнень. Однак для згаданих груп суб'єктів адміністративного правопорушення (проступку) провадженням у справах про такі правопорушення властиві й певні спільні риси.

Традиційно виділяють наступні стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення (адміністративно-юрисдикційного провадження):

1) порушення справи про адміністративне правопорушення;

2) розгляд справи про адміністративне правопорушення та прийняття рішення;

3) оскарження і опротестування постанови по справі про адміністративне правопорушення;

4) виконання рішення, застосування адміністративного стягнення.

Справа про адміністративне правопорушення, як правило, розглядається за місцем його вчинення (ст. 276 КпАП). Але у випадку, коли правопорушення вчинено водієм, можуть також розглядатися за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання порушників. Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 177 і 178 КпАП, розглядаються за місцем їх вчинення або за місцем проживання порушника.

1. Адміністративно-юрисдикційне провадження починається з виявлення факту вчинення адміністративного проступку, його фіксації у відповідному процесуальному документі. Щодо фізичних осіб таким документом виступає протокол про адміністративне правопорушення.

Протокол є первинним процесуальним документом, в якому мають бути відображені всі обставини справи. Законодавство України містить перелік реквізитів, які мають бути обов'язково зазначені в протоколі (ст. 256 КпАП), а саме: дата, місце складання, дані посадової особи, яка склала протокол; дані щодо особи правопорушника, місце та час вчинення адміністративного правопорушення, класифікація відповідно до закону, що передбачає відповідальність за його вчинення (при цьому має бути чітко зазначено, яка саме правова норма порушена); дані щодо свідків, потерпілих; пояснення правопорушника та інші відомості, що мають значення для справи (докази та будь-які інші фактичні дані, ^які встановлюють наявність або відсутність адміністративного правопорушення). При складанні протоколу особі має бути пояснено її процесуальні права та обов'язки, передбачені ст. 268 КпАП.

Зазначений документ має бути підписаний особою, що його склала, та правопорушником. При наявності свідків та потерпілих протокол може бути підписаний і ними. Правопорушник може відмовитися від підписання протоколу, про що робиться відповідний запис. Правопорушник, за бажанням, може дати зауваження та пояснення до протоколу, викласти причини відмови від підписання документу. Особливої уваги заслуговує дата складання протоколу про адміністративне правопорушення, оскільки саме з цієї дати розпочинається перебіг строку давності притягнення до адміністративної відповідальності, передбаченого ст. 38 КпАП.

Щодо юридичної особи при виявленні вчиненого правопорушення, як і у випадку з фізичними особами, може бути складено протокол. Так, Законом України «Про відповідальність за повітряні перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів для в'їзду в Україну» передбачено, що посадовою особою відповідного органу охорони державного кордону України, яка виконує функції із здійснення прикордонного контролю, про вчинення правопорушення складається протокол. Зміст цього протоколу та вимоги форми майже ідентичні тим, які закріплені КпАП, за винятком того, що в ньому зазначаються назва повітряного перевізника, його юридична адреса, розрахунковий рахунок, ідентифікаційний код, дата і місце реєстрації. Підписується він уповноваженою особою повітряного перевізника.

Щодо інших форм документів, які фіксують правопорушення, то можна виділити також акт та розпорядження.

Найпоширенішою формою документального викладення обставин справи є акт. Як правило, він складається представником уповноваженого органу щодо правопорушення, виявленого в ході перевірки.

Акти перевірок, зокрема, використовують органи Державної податкової служби, в них можуть викладатися як позитивні, так і негативні результати перевірок бухгалтерської та фінансової документації господарюючого суб'єкта. Відповідними документами користуються й органи з питань електроенергетики (Національна комісія з питань регулювання електроенергетики, державні інспектори з експлуатації електричних станцій і мереж, державні інспектори з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії). Так, п. 7 Положення «Про накладення на суб'єктів господарської діяльності штрафів за порушення законодавства про електроенергетику» (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1999 р.) передбачено, що рішення про накладення штрафу приймається на підставі акту перевірки.

Крім актів перевірок, уповноважені органи при виявленні порушення суб'єктами господарської діяльності правових норм видають відповідне розпорядження. В частині першій ст. 35 Закону України «Про захист економічної конкуренції» зазначено: «Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняття розпорядження про початок розгляду справи і закінчується прийняттям рішення по справі».

Розгляд справи може бути розпочатий: за заявами суб'єктів господарювання, громадян, права яких були порушені; за поданням органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю за порушення законодавства про захист економічної конкуренції; за власною ініціативою органів Антимонопольного комітету України.

Фактично складання протоколу (акту, розпорядження) є порушенням справи про адміністративне правопорушення (за винятком тих випадків,коли законодавець передбачає можливість не складати протокол). Одночасно законодавством передбачено обставини, за наявності яких провадження в справі про адміністративне правопорушення виключається.

Ст. 247 КпАП передбачає такі обставини щодо фізичних осіб:

— відсутність події і складу адміністративного правопорушення;

— недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку;

— неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність;

— вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони;

— видання акту амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення;

— скасування акту, який встановлює адміністративну відповідальність;

— закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу;

— наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення або не скасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також порушення по даному факту кримінальної справи

— смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.

Оскільки положення КпАП не поширюються на господарюючих суб'єктів і відсутній єдиний законодавчий акт, який би регулював хоча б загальні питання притягнення юридичних осіб до адміністративної відповідальності, треба в кожному окремому випадку звертатися до відповідного закону чи іншого нормативного акту, що регулює відносини в тій чи іншій сфері. Більшість з них не містять положень, аналогічних тим, що закріплені КпАП щодо притягнення до адміністративної відповідальності фізичних осіб.

Однак є і винятки. Стаття 4 Закону України «Про відповідальність за повітряні перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів для в'їзду в Україну» передбачає наявність трьох обставин, за яких провадження у справі про правопорушення щодо юридичної особи не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю. Це 1) відсутність події правопорушення; 2) скасування встановленої цим законом відповідальності; 3) ліквідація повітряного перевізника.

Важливою умовою припинення провадження щодо притягнення до адміністративної відповідальності є сплив строку, передбаченого ст. 38 КпАП. Щодо фізичних осіб цей строк визначається наступним чином: «Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні — два місяці з дня його виявлення».

Дещо відмінним є положення юридичних осіб. Правова розрізненість та теоретична невизначеність не створює певної системи процесу адміністративного провадження щодо юридичних осіб. Зокрема, законодавчо не визначено загальні строки, в межах яких до них може бути застосовано адміністративне стягнення. Лише деякі законодавчі акти закріплюють відповідні положення, однак навіть закріплені не мають єдності у визначенні та значно відрізняються від строків притягнення до адміністративної відповідальності фізичних осіб.

Так, ст. 42 Закону України «Про захист економічної конкуренції» встановлює два види строків давності притягнення до відповідальності: 1) за порушення законодавства про захист економічної конкуренції — п'ять років з дня вчинення правопорушення, а в разі триваючого порушення — з дня закінчення вчинення правопорушення; 2) за правопорушення, передбачені пунктами 13—16 ст. 50 Закону, — три роки з дня вчинення або закінчення правопорушення.

Нині фактично відсутнє не тільки теоретичне обґрунтування процесуальних строків притягнення до адміністративної відповідальності юридичних осіб, а й законодавчо не узагальнено критерії визначення цих строків. У більшості законодавчих актів ці строки взагалі не передбачені. Водночас вони потребують приведення їх до єдиного критерію, визначення та усунення положень, якими встановлюється безстрокова відповідальність.

2. Центральною стадією провадження є розгляд справи про адміністративне правопорушення. Це зумовлено тим, що саме на цій стадії фактично вирішується справа.

Виходячи з приписів КпАП дана стадія включає наступні процесуальні дії:

0 підготовка справи до розгляду;

0 слухання справи;

0 прийняття рішення по справі та доведення його до відома.

Не всі органи, яким надано право фіксації правопорушення, мають повноваження щодо подальшого розгляду справи. Це стосується і органів Державної автомобільної інспекції, і посадових осіб органів охорони державного кордону, і Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Певною мірою це стосується і державних інспекторів з електроенергетики. Однак треба зауважити, що накладати адміністративні стягнення на фізичних осіб вони не уповноважені відповідно до положень КпАП. Водночас Положення «Про накладення на суб'єктів господарської діяльності штрафів за порушення законодавства про електроенергетику» (затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1999 р.) наділяє їх повноваженнями щодо застосування штрафів до суб'єктів господарювання.

Беручи до уваги, що не всі органи, які складають протоколи, акти та інші документи про адміністративні правопорушення, мають право на подальший розгляд справи, вони зобов'язані передати всі матеріали по справі до уповноваженого органу.

На стадії підготовки справи до розгляду орган, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, має ретельно вивчити всі обставини справи, заслухати пояснення особи, щодо якої порушено адміністративне провадження, потерпілих, законних представників.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 16.12.2000 р. по справі № 1-17/2000 представляти інтереси в адміністративному провадженні можуть як адвокати, так і інші уповноважені особи, що мають відповідну юридичну підготовку. Згідно з цим Рішенням положення частини першої ст. 59 Конституції України про те, що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав, треба розуміти як конституційне право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допомоги вибирати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Положення ж частини другої ст. 59 Конституції України про те, що для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє адвокатура, треба розуміти як одну з конституційних гарантій.

Date: 2015-12-13; view: 438; Нарушение авторских прав