Виконавча влада у світлі принципу поділу державної влади

Відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову гілки влади. Цей загальновизнаний у світовій державотворчій практиці принцип став своєрідною альтернативою пануванню в нашій країні в недалекому минулому тоталітаризму партіппо-державної влади. Водночас розуміння принципу поділу влади має враховувати очевидну умовність досить поширеного уявлення по самостійне (а тим більше — цілком автономне) існування виконавчої влади серед гілок державної влади. Подібні уявлення слід вважати явним перебільшенням.

Нагадаємо, що у класичній теорії поділу влади її основний автор — французький політичний мислитель Шарль Луї Монтеск'є — говорив не стільки про поділ змісту самої влади, скільки про: а) політичний поділ праці з керівництва державою; б) розподіл владних повноважень між різними соціальними верствами¹.

Державна влада як вияв здатності держави до прийняття обов'язкових до виконання рішень і вжиття заходів щодо забезпечення, в тому числі примусового, цього виконання — явище цілісне. Вона інтегрує всі прояви політичної волі народу — єдиного джерела (суверена) влади в державі.

Акцентування на власне поділі влади небезпечний тим, що може ускладнювати сприйняття необхідності забезпечення плідного поєднання, ефективної співпраці гілок влади з метою виконання основних цілей та функцій, що стоять перед державою. Йдеться про те, що принцип поділу влади у широкому розумінні має врівноважуватися принципом єдності влади, або взаємодії гілок влади.

Інший видатний політичний мислитель — Г. В. Ф. Гегель критикував класичну теорію поділу влади Монтеск'є за те, що вона встановлює самостійність законодавчої, виконавчої та судової влади, а це призводить до взаємної ворожнечі між ними, підкорення однієї влади іншою. Сама ж гегелівська інтерпретація доктрини поділу влади грунтувалася на розумінні держави як єдиного цілого, де гілки влади являють собою лише різні моменти даного цілого.

Отже, державна влада за змістом є єдиною, а принцип поділу влади є, власне кажучи, провідною теоретичною настановою (принципом), яка дає змогу певним чином будувати державний апарат та організовувати його функціонування.

Поділяється не сама влада, а структурно-функціональний механізм її здійснення. Це означає, що державний апарат як цілісна сукупність органів, що здійснюють державну владу, формується за функціональною та суб'єктною (інституційною) ознаками. В першому випадку поділ влади означає виділення основних функціональних видів діяльності держави: 1) законотворення; 2) виконання законів; 3) правосуддя. В другому — означає розмежування у структурному устрої держави різних видів державних органів: 1) законодавчих; 2) виконавчих; 3) судових (і це — тільки основні види) з притаманними їм державно-владними повноваженнями.

Інакше кажучи, поділ влади доцільно тлумачити як констатацію того факту, що різні функції державної влади реалізуються через певні види державних органів. Між ними розподілені державно-владні повноваження таким чином, що вони при реалізації своєї компетенції є самостійними у встановлених Конституцією межах (а суди навіть незалежні при відправленні правосуддя) і взаємодіють між собою за допомогою певних важелів так званого «взаємного стримування та противаг».

Саме тому пріоритетним у змісті Конституції України є чітке виділення не конкретних гілок влади, а конкретних її суб'єктів (інституцій) — державних органів та їх систем. Зокрема, щодо виконавчої влади Конституцією передбачено виокремлення системи органів виконавчої влади в розділі VI «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади».

При цьому слід розуміти, що сприйнята Конституцією України конструкція поділу влади будується на деяких узагальнених, тобто найбільш типових функціях (законотворення, правореалізація і правосуддя) державної влади, тоді як реальна система органів держави обумовлюється не тільки цими, а й більш конкретними функціями та завданнями, що випливають із життєвих потреб організації державного та суспільного життя країни. З огляду на це поряд з державними органами, які так чи інакше співпадають з наведеними «класичними» гілками влади, Конституцією передбачені органи", що посідають окреме місце — наприклад, прокуратура, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, Вища рада юстиції.

Принципово важливе значення для характеристики виконавчої гілки влади має розуміння місця і ролі в її реалізації інституту президента.