Порушення фонематичного слуху у дітей

З дітьми старшого віку (починаючи з трьох років) проводили доопераційні логопедичні навчання, які мали на меті не допустити утворення компенсаторних патологічних навичок, підготувати піднебінну завіску до піднебінно-глоткового змикання після операції, зміцнити м'язову тканину глотки та піднебіння (див. додаток). Спеціальними вправами активізували рухи уст, язика, зміщували язик уперед, опускали його корінь, зміцнювали кінчик, попереджували ключичний тип дихання і виробляли спрямований повітряний струмінь, аби запобігти зміщенню артикуляційних зон до середини та кореня язика. У цей період розвивали фонематичний слух, сприймання звуків, мови. Заняття проводилися щоденно 10—25 хв перед дзеркалом. Для активації м'якого піднебіння до операції доцільно вимовляти звуки а і е (з широко відкритим ротом, кінчик язика біля нижніх різців), а для збільшення рухової активності м'язів глотки використовували імітацію глоткового рефлексу та позіхання. Рухливість м'язів глотки за відсутності піднебіння може запобігти передньоязиковій артикуляції. У цьому віці артикуляційний апарат готується до правильного звукоутворення. Загальноприйняті артикуляційні вправи роз'яснюються, уточнюються положення уст, язика, зубів. Робота над мовним, діафрагмальним диханням формує хоч і слабкий, але спрямований повітряний струмінь. Опанування навичок легкого дмухання дає змогу перейти до дихальних вправ. Після постановки діафраг-мально-реберного видиху опрацьовували вимову голосних звуків (а, е, о, у, і, и).

За иполитовой

Доопераційний логопедичий е вплив при відкритій ринолалії донедавна майже не застосовувався, про можливість його застосування говорилося дуже обережно. Заняття проводилися в основному з оперованими хворими. При операції анатомічний дефект частково або повністю усувається, але потрібного ефекту для промови найчастіше не виникає.

Пізні терміни здійснення операції уранопластікі, недостатня ефективність її впливу на вдосконалення мови, тривалість логопедичного впливу після операції і ряд інших причин призвели до необхідності перегляду строків логопедичного впливу після операції і змусили шукати плідні шляхи логопедичної роботи до операції.

Якщо виходити з того, що дефект мови при ринолалії обумовлений не тільки наявністю міжгір'я, але й неправильним положенням мови в порожнині рота і порушенням взаємодії м'язів всього артикуляційного апарату, то можна припустити, що компенсація двох останніх дефектів (неправильного положення язика в ротовій порожнині і порушення взаємодії м'язів артикуляційного апарату) можлива до операції і забезпечить передумови для поліпшення мови.

Таким чином, ще до операції можна створити передумови для формування правильної мови. Логопедическое вплив в доопераційному періоді здійснюється в умовах наявності анатомічного дефекту у хворих, що часто мають також певні психологічні особливості.

Тому в роботі враховуються формування правильної мови та корекція розвитку особистості.Формування правильного мовлення (робота над вимовою) у рінолаліка складається з виховання спрямованого ротового видиху в поєднанні з одночасним створенням повноцінних артикулем мовних звуків. Процес логопедичного впливу поділяється на два періоди. Основна мета занять цього періоду - формування правильного мовного дихання паралельно із засвоєнням артикулем. Період можна умовно розділити на два етапи:

1. Формування мовленнєвого дихання при диференціації вдиху і видиху через ніс і рот.

2. Формування тривалого ротового видиху при реалізації артикулем голосних звуків (без включення голоси) і фрикативних глухих приголосних звуків.

Формування мовленнєвого дихання. Формування мовленнєвого дихання проводиться на протязі всієї роботи з дитиною. У підготовчому періоді ця робота обмежується формуванням лише тривалого ротового видиху.

В основі запропонованої системи роботи - використання фізіологічного дихання, освіта фізіологічно природних, ненапружених диференціювань мовних рухів.

Найбільш продуктивним для формування правильної мови є діафрагмальне (ніжнереберное) дихання.

I етап. На початку навчання необхідно визначити вид фізіологічного дихання дитини, поклавши свою долоню на бічну поверхню вище його талії. Якщо дихання дитини ніжнереберное, логопед пристосовує своє дихання до ритму його дихання і починає роботу. Якщо ж у дитини верхнеключічное або грудне дихання, слід спробувати викликати ніжнереберное дихання по наслідуванню. Для цього можна прикласти долоню дитини до себе на бік і перевірити своєю долонею його подих. Дитина, відчуваючи при вдиху рух ребер логопеда і наслідуючи його, перемикається на ніжнеребернре дихання.

З появою правильного спокійного дихання при закритому роті можна переходити до диференціації ротового і носового дихання. Мета цих вправ - в процесі розучування різних видів вдиху і видиху закріпити діафрагмальний вдих і поступовий спокійний видих. Крім того, ці вправи закладають основи ритму мовного дихання з паузою після вдиху. Формування мовної паузи при диханні відбувається спонтанно, так як дитина затримує видих, звертаючи увагу на те, як потрібно здійснити видих: через ніс або рот при переході від вдиху до видиху. При подальшому навчанні вимові голосних і приголосних звуків ця пауза буде поступово збільшуватися і закріплюватися. А з переходом до складовим сполученням, словами і фразами вона повністю нормалізується, що забезпечить правильне мовне дихання. Розвиток орального праксису. Паралельно з роботою па розвитку діафрагмального дихання проводиться гімнастика артикуляційного апарату на артикулема голосних і приголосних звуків (II етап роботи).

На чіткість мови великою мірою впливає характер вимови голосних звуків. З них і починається специфічна гімнастика, в процесі якої ретельно простежується уклад органів вимови для кожного голосного звуку. Особлива увага приділяється положенню кінчика язика, який на перших порах необхідно утримувати у нижніх різців при підготовці артикулем всіх голосних звуків. Цей прийом дозволяє збільшити об'єм ротової порожнини і тим самим забезпечити можливість для проходження повітряного струменя через рот. Зміна положення губ при артикуляції голосних, завдяки м'язової взаємопов'язаності, природним шляхом призведе мову до правильному положенню для кожного окремого звуку. Послідовність роботи над звуками в підготовчому періоді

Голосні звуки. Артикулема голосних звуків формуються в такій послідовності: а, е, о, и, у, і, я, е, є, ю (закінчує цю послідовність півголосних звук й).

Звуки я, е, є, ю формуються з поєднання і і відповідного гласного звуку (а, е, о, у). Звук і дозволяє простежити напрямок видиху як у першій, так і в другій частині дифтонги.

Наводимо нижче малюнки для запису артикуляції того чи іншого звуку, що підкреслюють особливості артикулем (звуки а, е, о, у, і). Ці малюнки показують напрямок витягування губ і підкреслюють, що напруга в губних м'язах падає більше на верхню губу. основний період

1. Включення голосу при тривалому ротовом видиху;

2. формування короткого ротового видиху при реалізації вибухових приголосних звуків;

3. диференціація короткого і тривалого ротового і носового видиху при формуванні вимови групи сонорних звуків і аффрікат;

4. формування м'яких звуків.

Основна мета занять цього періоду та ж, що і в першому періоді, тобто формування правильного мовного дихання одночасно з розвитком артикулем.

1-й етап. Робота по озвонченіе фрикативних звуків проводиться до формування глухих вибухових звуків, так як всі вивчені артикулема реалізуються при однаковому тривалому ротовом видиху.

Мета 1-го етапу роботи - навчити дитину включати голос при тривалому ротовом видиху.

13.1)енергетична с-ма,(дихальна) легені,бронхи,трахея,діафрагма.,грудна клітина –необхідна для виникнення звуку 2)генераторна с-ма(голосова) гортань.глотка,надгортанники,голосові зв’язки-необхідна для виникнення звукових вібрацій,при коливанні яхих утвор. Звукові хвилі. 3)резонаторна(артикуляц.відділ) язик,підязикова складка,губи,зуби,язик,верхня і нижня щелепа,піднебіння,альвеоли-необхідна для звуковідтворення артикул.програми,що виникає в результаті діяльності органів артикуляції.

1. Нижній відділ - дихальний (енергетичний): бронхи, легені, трахея і м'язові комплекси, які приводять у рух органи дихання (діафрагма, міжреберні і черевні м'язи). Ця система забезпечує подачу потоку повітря до органів фонації, регулює швидкість повітряного струменя і кількість повітря, що видихається, що визначає підзв'язковий і надзв'язковий тиск або енергетичний розрахунок при вимові складів і звуків мовлення (Н.І.Жинкина). Згідно з даними А.Мітріновича-Моджеєвської діафрагма знаходиться в тісному функціонального зв'язку з м'язами глоткового кільця. Одночасно нижній відділ є резонатором розмовної мови, яка виникає завдяки координації функції дихання, фонації і артикуляції.

2. Середній відділ - гортань, що складається з 9 хрящів: трьох непарних (щитовидного, перстнеподібного, надгортанника) і трьох парних (черпаловидного, санторіньєвого і врісбергієвого).

Всі хрящі пов'язані між собою суглобами, крім надгортанника, який має тільки прикріплення зв'язкою. Суглоби забезпечують рухливість гортані. У порожнині гортані розташовуються істинні і помилкові голосові складки. Справжні голосові складки передніми кінцями прикріплені до задньої поверхні щитовидного хряща в кутку, утвореним його пластинками, а задні кінці - до голосового відростку правого і лівого черпаловидних хрящів. Паралельно істинним голосовим складками лежать складки із слизової оболонки, які називаються помилковими голосовими зв'язками. Вони не беруть участі в фонаціі (у випадках патології, при недостатньому коливанні істинних голосових складок або після екстирпації гортані помилкові голосові зв'язки включаються в роботу). Під впливом різниці тиску в підзв'язковому і надзв'язковому просторі голосові складки то розслабляються і розходяться, то натягаються і зближуються, внаслідок чого і утворюється голос. При голосоутворенні голосові зв'язки зімкнуті, напружені і при цьому відбувається висування щитовидного хряща, яке добре прощупується шляхом накладення вказівного пальця з зовнішньої сторони гортані в підщелепні області. При фізіологічному диханні і при вимові глухих звуків мовлення голосові складки розслаблені, розімкнуті, і щитовидний хрящ знаходиться в стані спокою, тобто не висувається вперед. М'язи гортані функціонують комплексно: 1) роз'єднують істинні голосові складки під час вдиху і видиху; 2) зближують істинні голосові складки та забезпечують їх змикання під час фонації; 3) стабілізують гортань; 4) зміцнюють голосові складки; 5) натягують істинні голосові складки; 6) зміцнюють їх вільний край. 3. Верхній відділ - власне артикуляційний - органи порожнин глотки, рота, носа, лицьової і мімічної мускулатури. Верхній відділ артикуляційного апарату бере участь у генерації звуку щілинами і затворами в порожнині рота, що забезпечує тонку диференціацію голосних і приголосних звуків. Цей же відділ утворює резонаторну систему рота і глотки, що становлять разом єдиний механізм ротоглоткового резонатора. Наявність двох ланок резонування забезпечує у вимові набір постійних елементів (звуків) і складотворення (в результаті модуляцій глоткової трубки). У зв'язку з цим глоткових трубка є одночасно резонатором і складовим модулятором.

15. Методика постановки звуків мовлення у дітей з ринолалією після операції

Зміст логопедично робота містить адаптовані завдання методик А.Г. Іпполітової та І.І. Єрмакової та включає наступні розділи:

1. Формування мовного дихання при диференціації вдиху і видиху.

2. Формування тривалого ротового видиху при реалізації артикуляції голосних звуків (без включення голосу) і фрикативних глухих приголосних.

3. Диференціація короткого і тривалого ротового і носового видиху при формуванні сонорних звуків і африкат.

4. Формування м'яких звуків.

Діти з ринолалією, які починають займатися з логопедом після пластики, за своїм складом неоднорідні. Це залежить від якості доопераційної підготовки на заняттях з логопедом і від результатів операції. Вони можуть бути різноманітні. У кращих випадках при пластиці повністю відновлюється м'яке піднебіння, тобто воно стає досить довгим і рухомим, так що при підйомі майже стикається із задньою стінкою глотки (з валиком Пассавана). Частіше ж м'яке піднебіння і після операції залишається укороченим, а зіткнення зі стінкою глотки не відбувається, внаслідок чого повного піднебінно-глоткового затвору не утворюється. Іноді після операції на піднебінні залишаються свищі (ділянки піднебіння, які не зрослися), і виникає питання про повторення операції.

На заняття можуть надходити хворі:

• які не проходили доопераційної логопедичної підготовки;

• проходили часткову підготовку до операції;

• пройшли повний курс доопераційних логопедичних занять по запропонованій методиці;

• отримали до операції логопедичну допомогу за іншими методиками.

Час надходження на логопедичні заняття після пластики також може бути різним.

Облік всіх цих факторів дозволяє в кожному окремому випадку визначати конкретні шляхи логопедичної роботи після операції. Перш за все - про значення результативності операції. З нашої точки зору, в тих випадках, коли новостворене піднебіння задовольняє і хірурга і пацієнта, повторна операція не потрібна. Можливості логопедичної роботи дозволяють компенсувати незначні дефекти і добиватися правильного мовлення в дитини без повторної операції.

Хірургічне втручання створює передумови до оволодіння дитиною правильної вимови. Логопед повинен допомогти дитині навчитися користуватися мовою в анатомічно нових умовах. Для всіх хворих (що пройшли або не проходили доопераційну підготовку) необхідні логопедичні заняття після пластики. Це пов'язано з тим, що анатомія м'язової тканини піднебіння після операції змінюється, що може відбитися на якості мови навіть у разі її повної нормалізації до операції[16, с.59].

Дозування занять та їх тривалість в таких випадках варіюються, хоча принципи та методика їх проведення залишаються однаковими.

Якщо доопераційний заняття проводилися за викладеної методикою, то дитина має повну можливість після операції говорити правильно. Іноді ж було потрібно лише 5-6 занять, щоб допомогти йому оволодіти нормальною вимовою в нових умовах. Для цього повторювалися артикуляції всіх голосних і приголосних звуків у зошиті дитини і при постійному контролі за діафрагмальним диханням і ротовим видихом, проводиться закріплення навику чистої вимови в повсякденній мові. Спочатку темп мови уповільнюється; поступово він нормалізується, і увага хворого спрямована на виразність мови. Постійний контроль за вимовою дитини спочатку здійснюється логопедом, а потім батьками та особами, що оточують дитину вдома і в школі. Періодично логопед консультує дитину.

Необхідно стежити за можливостями батьків у цьому плані і направляти їх роботу. Спочатку вони повинні контролювати лише відпрацьований з логопедом і завчений дитиною матеріал (за зошитом), поступово вони залучаються до контролю за повсякденною вимовою дитини. Пізніше виділяється спеціальний час для розмови з дитиною або заучування будь-яких текстів. Так поступово батьки переходять до систематичного контролю за вимовою дитини. Цей контроль повинен здійснюватися і вчителями в школі. Але, як було вже сказано, операція не завжди надає позитивний ефект на якість мовлення. Якщо дитина займалася до операції з логопедом, але повної чистоти мови домогтися не вдалося, а після операції носове звучання її не зникло, необхідно всю логопедичну роботу почати заново по описаній системі доопераційної логопедичної роботи. При наявності носового відтінку у вимові дитини не можна використовувати як опорного жодного звуку. Недотримання цього правила може призвести до того, що ефект логопедичної впливу позначиться тільки на якості артикуляції звуків, акустична ж їх характеристика так і залишиться дефектною. На логопедичних заняттях після пластики необхідно приділяти більшу увагу розвитку слухового контролю та фонематичного сприйняття. Отже, хворі, які займалися з логопедом до операції по описаній методиці, після операції вдосконалюють свої мовні навички на більш широкому мовному матеріалі, поступово переходячи до правильного мовлення у всіх ситуаціях.

Діти з ринолалією, які до операції займалися за іншими методиками або зовсім не отримали логопедичної допомоги, повинні бути ретельно обстежені логопедом. При виборі шляху впливу враховуються їх можливості і особливості дефекту мови. Якщо у промові ринолаліка, що надійшов на логопедичні заняття після операції, немає носового відтінку, немає напруги в особових і мімічних м'язах, але відсутній ряд звуків, то з ним можна займатися як з дитиною, яка має дислалію, тобто використовувати способи викликання відсутніх звуків. При заняттях з хворими після пластики, що мають у вимові хоча б незначний носової відтінок, потрібно проводити роботу по описаній мною методиці доопераційної роботи.

Ця система дозволяє усунути назальність в досить короткі терміни і зовсім знімає неправильну участь в артикуляції мімічних і лицьових м'язів. На логопедичних заняттях з дітьми, які вперше отримують допомогу, потрібно розвивати слухову увагу до вимови, закріплювати нові кінестетичні і тактильні відчуття від викликаних звуків. При цьому старий речовий стереотип поступово замінюється новим. Автоматизація навичок правильного мовлення, здобутих ринолаліком на заняттях, проходить у кожного по-різному. Це може залежати від ряду причин.

логопедична робота після пластики будується з урахуванням доопераційної роботи та ефективності операції. Методи роботи модифікуються залежно від особливостей мовлення пацієнта з урахуванням його психічного стану.

Система корекційної роботи з розвитку фонетично правильного мовлення включає наступні розділи: розвиток рухів м'якого піднебіння, усунення назального відтінку, постановка звуків і розвиток фонематичного сприйняття.

Зміст першого розділу змінюється в залежності від того, оперована чи ні дитина. Після операції велику увага приділяємо масажу м'якого піднебіння для згладжування і більшої еластичності післяопераційного рубця.

Для масажу використовується зонд для звуку [ з ], який обережно рухається вперед-назад по твердому піднебінні. При доторканні і розтиранні слизової оболонки на кордоні твердого та м'якого піднебіння в поперечному напрямку виникає рефлекторне скорочення м'язів глотки і м'якого піднебіння. Також ефективний масаж при вимові звука [ а ] - у цей час проводиться легкий натиск на м'яке піднебіння. Корисно робити точковий масаж пальцем.

Масаж повинен тривати 1,5-2 хвилини, тобто потрібно провести 40-60 швидких ритмічних рухів по піднебінню (2 рази на день протягом 6-12 місяців за 2 години до або після їжі).

16. Після операції велику увага приділяємо масажу м'якого піднебіння для згладжування і більшої еластичності післяопераційного рубця.

Для масажу використовується зонд для звуку [ з ], який обережно рухається вперед-назад по твердому піднебінні. При доторканні і розтиранні слизової оболонки на кордоні твердого та м'якого піднебіння в поперечному напрямку виникає рефлекторне скорочення м'язів глотки і м'якого піднебіння. Також ефективний масаж при вимові звука [ а ] - у цей час проводиться легкий натиск на м'яке піднебіння. Корисно робити точковий масаж пальцем.

Масаж повинен тривати 1,5-2 хвилини, тобто потрібно провести 40-60 швидких ритмічних рухів по піднебінню (2 рази на день протягом 6-12 місяців за 2 години до або після їжі).

Істотною в післяопераційний період є робота щодо активізації м'якого піднебіння.

18. Гімнастика для піднебіння

Ковтання води маленькими порціями, що викликає найбільш високе підняття м'якого піднебіння. При наступних один за одним ковтальних рухах продовжується час утримання м'якого піднебіння в піднятому положенні. Дітям пропонується полити з маленького стаканчика. Можна капати на язик з піпетки по кілька крапель води. Також можемо використовувати завивання при відкритому роті; імітація завивання; полоскання горла теплою водою маленькими порціями; покашлювання, яке викликає енергійне скорочення м'язів валика Пассавана (на задній стінці глотки). Валик Пассавана може збільшуватися до 4-5 мм і в значній мірі відшкодовує піднебінно-глоткову недостатність. При покашлюванні відбувається повне зімкнення між носовою і ротовою порожнинами. Активні рухи піднебіння і задньої стінки глотки можуть відчуватися дітьми (рука торкається до м'язів шиї під підборіддям і «відчуває» підйом піднебіння).

Довільне покашлювання проводиться два-три рази або більше на одному видиху. У цей час зберігається контакт піднебіння із задньою стінкою глотки, а повітряний потік прямує через ротову порожнину. Перший час рекомендується робити покашлювання з висунутим язиком. Потім - покашлювання з довільними паузами, під час яких від дитини вимагають зберегти контакт піднебіння із задньою стінкою глотки. Поступово дитина привчається активно піднімати його і направляти повітряний струмінь через рот. Виробляється чітке енергійне вимовляння голосних звуків (на твердій атаці) високим тоном голосу. При цьому збільшується резонанс в ротовій порожнині і зменшується носової відтінок.

Перераховані вправи дають позитивні результати в доопераційному періоді і після операції. Систематичне їх проведення протягом тривалого часу в доопераційний період готує дитину до операцій та скорочує терміни подальшої корекційної роботи.

Робота над диханням є необхідною для виховання правильного мовлення. У дітей з ринолалією дуже короткий неекономний видих, відбуваються непотрібні витрати повітря через рот і носові ходи. Для виховання спрямованого ротового повітряного струменя використовуємо наступні вправи: вдих і видих носом; вдих носом, видих ротом; вдих ротом, видих носом; вдих і видих ротом.

При систематичному виконанні цих вправ дитина починає відчувати різницю в зміні фонації і вчиться правильно направляти видихуване повітря. Це сприяє також вихованню правильних кін естетичних відчуттів руху м'якого піднебіння. При виконанні вправ важливо постійно контролювати дитину, так як їй важко відчути вихід повітря через носові ходи. Використовуємо різні прийоми контролю: приставляємо до носових ходів дзеркало, ватку, смужка тонкого паперу і т. д. Вихованню правильного повітряного струменя сприяють вправи з дуттям на ватку, на смужку паперу, на паперові іграшки і т. п. Більш складною і не завжди виправданою вправою є гра на дитячих духових інструментах. Подібні вправи необхідно чергувати з більш легкими, так як вони викликають швидке стомлення.

Одночасно здійснюється цикл вправ, основна мета яких - нормалізація мовної моторики. Повсякденне їх застосування усуває високий підйом кореня язика, недостатню губну артикуляцію і збільшує рухливість кінчика язика. У зв'язку з цим зменшується надмірна участь кореня язика і гортані у вимові звуків.