Вплив антропогенних факторів на здоров’я людини

1. Основні антропогенні фактори. Негативний вплив людини на своє власне здоров’я величезний. Різноманітність засобів, якими вона руйнує своє здоров’я й генофонд, не може не вражати: отрутохімікати й побутова хімія, важкі метали й пластмаси, наркотики й тютюн, шум та електромагнітні поля радіація й кислотні дощі, біологічна й хімічна зброя, промислові відходи, нафта й багато іншого. Кількість антропогенних факторів не підлягає облікові й повній класифікації. Людина дослідила вплив на себе лише декількох груп створених нею факторів і тільки умовно виокремила кілька їх категорій, які вважає провідними. Сьогодні до таких «найвпливовіших» факторів належать: хімічні – пестициди (отрутохімікати), мінеральні добрива, важкі метали, сильнодіючі отруйні промислові речовини, дими(в тому числі тютюновий), будівельні матеріали й побутова хімія; фізичні-шум, електромагнітне випромінювання та радіація.

Багато із зазначених хімічних речовин не розкладаються протягом тривалого часу й здатні нагромаджуватися в ланцюгах живлення. Деякі речовини довго не виводяться з організму, акумулюючися в тканинах та органах;через таке збільшення концентрації їхній негативний вплив на організм постійно зростає й посилюється(так званий кумулятивний ефект).

За даними міжнародної організації Європейський союз виробників хімічних речовин, промисловість виробляє більше ніж 11 тис. хімікатів, з яких 3 тис. становлять серйозну не лише для здоров’я людини, а й для її життя.

Вміст приблизно 800 речовин у довкіллі контролюється в Україні Міністерством екології і природних ресурсів, Міністерством охорони здоров’я, гідрометеорологічною службою, громадськими організаціями. Втім такий контроль не охоплює навіть третини відомих речовин, небезпечних для людини. Контроль хімічного стану середовища потребує великих фінансових і матеріальних затрат, високої кваліфікації експертів. Тому в розвинених країнах Європи створюються спеціалізовані екологічні університети. Прикладом може слугувати екологічний університет у місті Арлоні (Бельгія), де на базі вищої біологічної, хімічної. медичної чи економічної освіти готуються експерти-екологи, здатні контролювати стан середовища й приймати ефективні рішення щодо його охорони.

2. Контроль стану середовища. Основний метод контролю ступеня чистоти середовища – це оцінка вмісту в ньому певних шкідливих речовин відносно гранично допустимих концентрацій (ГДК) і доз (ГДД) цих речовин як у біотопі, так і на певних рівнях трофічних ланцюгів. Розробку ГДК і ГДД здійснюють спеціалізовані науково-дослідні організації. Зазвичай ГДК відображають критичний діапазон якогось фактора, за межами котрого людина із зони оптимуму потрапляє і зону песимуму. Перевищення ГДК і ГДД, завжди супроводжуються погіршенням популяційного здоров’я населення.

3. Отрутохімікати, або пестициди, становлять велику групу різних речовин і сполук для боротьби із шкідниками й хворобами сільськогосподарських рослин та бур’янами.

За призначенням отрутохімікати поділяють на: інсектициди (застосовуються для боротьби зі шкідливими комахами); бактерициди (направлені проти збудників бактеріальних хвороб); фунгіциди (протигрибні препарати); зооциди (застосовуються для винищення гризунів); нематоциди (направлені проти круглих черв’яків, зокрема нематод); гербіциди (застосовуються для боротьби з бур’янами) та ін. Багато препаратів мають комбіновану дію, наприклад інсектицид ДДТ знищує й комах, і нематод, і гризунів.

Основними характеристиками отрутохімікатів є їхні леткість, здатність проникати крізь шкіру, нагромаджуватися, розкладатися й виводитися з організму. Промисловість виробляє переважно 7 груп отрутохімікатів: хлорорганічні, фосфороорганічні, ртутєорганічні сполуки, карбамати, нітрофеноли, специфічні гербіциди та мідєвмісні фунгіциди.

Хлороорганічні сполуки (ХОС). Найвидоміший пестицид цієї групи – інсектицид ДДТ (дихлородифенілтрихлорометилметан). Інсектицидні властивості ДДТ відкрив швейцарський хімік П. Мюллер (за це йому присуджено Нобелівську премію). В 1943 р. розпочалось масове виробництво ДДТ, одна мільйонна частка грама якого миттєво паралізувала комаху. До середини 60-х років у світі вже було вироблено й розпилено по полях близько 1,5 млн. т цього препарату. Застосування ДДТ різко підвищило сільськогосподарське виробництво й дало змогу Латинської Америки та Південно-Східної Азії.

Однак уже в 50-х роках з’явилися нові дані про те, що деякі комахи втратили сприйнятливість до ДДТ. Почали надходити відомості про загибель деяких видів комахоїдних птахів, бджіл і креветок, про зменшення ефективності опилення квіткових рослин. ДДТ у підвищених концентраціях стали виявляти в тканинах промислових риб, зокрема макрелі, споживання якої призводило до тяжких отруєнь людей. Підвищений уміст препарату виявляли в печінці пінгвінів і навіть у жіночому молоці. З’ясувалося, що ДДТ є хімічно стійкою сполукою з періодом природного напіврозпаду 49 років, він має здатність нагромаджуватися в ґрунті й воді. З ґрунту та з водою пестицид находив у ланцюги живлення. На кожному наступному трофічному рівні його концентрація збільшувалася в десятки, сотні й навіть тисячі разів. Потрапляючи в таких дозах до останнього консумента трофічного ланцюга – людини, ДДТ нагромаджувався в тканинах і спричиняв захворювання нервової системи, серця, печінки. Отже, ДДТ виявився токсичним довго існуючим пестицидом із вираженою кумулятивною дією. Через небезпечність для здоров’я людини цей пестицид було заборонено практично в усіх країнах світу, але навіть тепер уміст його в тканинах людини в середньому вдвоє перевищує ГДК.

До ДДТ близькі за дією гексахлороциклогексан (ГХЦГ), гептахлор, хлорбензол, через що ці ХОС майже повсюдно заборонені або ж їх застосування дуже обмежено.

Фосфорорганічні сполуки (ФОС), на відміну від ХОС, сьогодні досить інтенсивно виробляються й використовуються в сільському господарстві. Серед ФОС є речовини отруйні (метафос, меркаптофос) і високотоксичні (фосфамід), застосування яких уже цілком заборонено; є сполуки середньої токсичності (хлорофос, карбофос), які застосовуються досить широко. Більшість ФОС, навіть низькотоксичні, характеризуються кумулятивним ефектом і тому можуть становити небезпеку для здоров’я людини.

Ртутєорганічні сполуки (РОС) є потужними фунгіцидами й бактерицидами. Вони високотоксичні, легко проникають у мозок, характеризуються кумулятивним ефектом. РОС, насамперед гранозан і меркурам, у деяких господарствах використовуються для передпосівного протруювання насіння. Тому найчастіше отруєння пов’язані з випадковим уживанням такої дезінфікованої сировини.

Головною діючою речовиною є ртуть. Потрапляючи в кров, вона нагромаджується в різні органах, зв’язується S-S – группами ферментів і порушує їхню роботу. У випадках отруєння з’являються металевий присмак у роті, кволість, головний біль. Високі дози ртуті призводять до смерті від гострої серцево-судинної недостатності або до тяжких порушень свідомості.

Отруєння можуть спричиняти будь-які ртутєвмісні сполуки. Ртуть сама по собі ні в організмі, ні в біотопах не дезактивується. Вона нагромаджується в ґрунтах чи водоймах і далі мігрують трофічними ланцюгами, поступово концентруючись, як ДДТ. Із біологічного кругообігу ртуть вилучається лише в результаті її виносу в Світовий океан і поховання в донних осадових відкладах.

Карбамати. Пестициди цієї групи синтезовані на основі карбамінової кислоти та її похідних.

Карбамати мають широкий спектр дії й можуть бути використані і як інсектициди, і як фунгіциди, і як бактерициди, і як гербіциди. Спільна їхня особливість полягає у відсутності кумулятивного ефекту, швидкому розпаді (протягом одного-кількох тижнів), низькій токсичності для людини й малій леткості. Завдяки цим властивостям карбам ати є основною групою комерційних пестицидів, які застосовуються в розвинених країнах. Поки що єдиною негативною властивістю цих препаратів вважається їхня невибірна токсичність для комах, зокрема для бджіл.

На жаль, останнім часом з’явилися дані про небезпечність для людини й карбаматів: так, доведено, що севім і деякі інші препарати спричинюють мутагенні ефекти.

Нітрофеноли – це фенольні сполуки, що добуваються з кам’яного вугілля й застосовуються як інсектициди, фунгіциди та гербіциди. Нітрофеноли впливають на будь-які клітини організму, тобто мають неспецифічну дію, й порушують регуляцію процесів окисного фосфоритування. В результаті посилюється робота мітохондрій, значно активізуються процеси окислення й дихання. Нітрофеноли токсичні для людини, мають канцерогенні властивості, й у розвинених країнах їх виробництво та ви користування заборонено.

Специфічні гербіціди. До них належать та звані контактні гербіциди і системні.

Ці препарати порушують фотосинтез чи гормональний обмін у рослин і тому застосовуються для боротьби з бур’янами. Специфічні гербіциди, подобні до атразину й 2,4-Д, нестійкі, не виявляють кумулятивного ефекту, проте деякі з них високотоксичні. На основі таких гербіцидів було розроблено дефоліант «оранж» (пестицид, що викликає вспихання та опадання листя). «Оранж» застосовувався армією США під час війни у В’єтнамі для демаскування партизанів, і це спричинило численні захворювання й мутації не тільки у в’єтнамців, які потрапили під «оранжевий» дощ (точніше, в «оранжеву» пилюку), а й у американських солдатів. Наслідки цієї хімічної війни досі дають взнаки як у В’єтнамі, так і в Сполучених Штатах.

Мідєвмісні фунгіциди. Найвідоміші пестициди цієї групи – бордоська рідина та мідний купорос. Діюча речовина в них – сульфат міді. Мідєвмісні препарати надзвичайно широко використовуються для боротьби з поширеним захворюванням винограду – мільдью. Та ці препарати, як і ртуть, не втрачають із часом своєї токсичності, вони нагромаджуються в ґрунті, частково – у винограді, й можуть потрапити в організм людини. Мідь спричинює отруєння, в разі якого з’являються металевий присмак у роті, слинотеча, блювання. За великих концентрацій посилюється розпад еритроцитів і виникають симптоми жовтяниці, ймовірним стає летальний кінець.

Загалом отруєння пестицидами й продуктами їх трансформації в екосистемах належить до основних проявів зворотного впливу антропогенного фактора на людину.

Мінеральні добрива належать доосновних забруднювачів довкілля. Сьогодні промисловість випускає кілька сотень найменувань азотних, фосфатних, калійних і комбінованих добрив. Щороку в ґрунті вносяться десятки мільйонів тонн добрив. Рослини засвоюють лише близько 40 % цієї маси, решта потрапляє у водойми й забруднює їх. Питна вода, забруднена мінеральними добривами (насамперед азотними), стала звичайним явищем у багатьох регіонах світу. Крім того, через надмірні концентрації добрив у ґрунті вони також у надмірних кількостях нагромаджуються в рослинах і потрапляють до нашого столу.

Реальну загрозу здоров’ю людини становлять нітратні та нітритні сполуки – діючі речовини багатьох азотних добрив. Нітрати взаємодіють із гемоглобіном, переводячи його у форму, не здатну зв’язувати кисень. Летальна доза нітратів для людини – близько 2,5 г. Гостре отруєння, що супроводжується нудотою, блюванням, проносом, синюшністю шкіри, болем у грудях, настає за концентрації нітратів близько 1 г на 1 л питної води або на 1 кг їжі; легке отруєння, що проявляється у кволості й загальній депресії, настає за концентрації від 300 мг/л у дорослих і від 100 мг/л у дітей. Нітратні отруєння як питною водою, так і «перевдобреними» фруктами та овочами сьогодні стали досить звичайними в південних районах України.

Важкі метали. Отруєння ними – на третьому місці після отруєнь пестицидами й нітратами. Важкі метали - ртуть, свинець, цинк, манган, хром, нікель – використовуються людиною з давніх часів. Про небезпечні властивості деяких із них, зокрема «живого срібла» - ртуті, було відомо ще на початку другого тисячоліття. Ознаки ртутного отруєння спостерігалися в робітників капелюшних фабрик (у процесі виготовлення фетру вовну вимочували в нітраті ртуті), в шахтарів ртутних шахт, у поліцейських (вони використовували ртутну фарбу для знімання відбитків пальців). А в другій половині 20 ст. з’явилися перші дані про ртутні отруєння, не пов’язані з безпосереднім контактом із цим металом.

Відкриття хвороб, спричинених отруєнням свинцем (так званим сатурнізм) також належить до «надбань» 20 ст.

Цікаво, що непрямі відомості про це захворювання можна знайти, досліджуючи ті часи, коли зі свинцю виготовляли… водопровідні труби.

Сьогодні, мабуть, ніде в світі немає свинцевих водопроводів, та кількість випадків захворювань на сатурнізм зростає. Свинець викидається в атмосферу під час згоряння бензину в двигунах автомобілів. Свинець потрапляє в довкілля під час видобування свинцевих руд. В Україні велика кількість свинцю забруднила ґрунт і водойми й надійшла в ланцюги живлення під час ліквідації аварії на ЧАЄС. Забруднення біосфери свинцем наочно ілюструє такий факт: уміст свинцю в кістках первісної людини становив лише 2 мг, тоді як сучасної людини – 100 – 200 мг.

Інші важкі метали, подібно до ртуті й свинцю, також справляють загально токсичну дію й уражають насамперед нервову систему. Всі вони здатні нагромаджуватися в організмі людини, всі мають пролонговану дію, всі вилучаються з кругообігу тільки після їх вимивання у Світовой океан і поховання в донних відкладах.

Сильнодіючі отруйні речовини (СДОР) та дими стали постійними супутниками сучасної людини. Пошкодження сховищ, пожежі, вибухи, аварійні викиди, що трапляються на підприємствах, катастрофи на морському й залізничному транспорті в різних регіонах світу призводять до отруєнь цими речовинами дуже багатьох людей. За даними Всесвітнього центру лікування в разі отруєнь, найчастіше спостерігаються отруєння хлором, аміаком, випарами різних кислот, сірководнем, сумішшю вуглеводнів і меркаптанів.

Тютюновий дим. – поширений і вкрай небезпечний фактор, що впливає на здоров’я людини. Курець вдихає повітря, рівень забруднення якого в 384 тис. разів (!) перевищує всі ГДК. Паління в абсолютно чистій атмосфері завдає такої самої шкоди, як перебування в місцях, де забруднення в тисячі разів перевищує допустиме. За оцінками медиків, удихати тютюновий дим у чотири рази шкідливіше, ніж гази безпосередньо з вихлопної труби автомобіля.

До складу тютюну входить близько 1200 компонентів, тому не дивно, що курці щороку додають у повітря понад 550 тис. т чадного газу, 384 тис. т аміаку (як кілька тваринницьким ферм), 108 тис. т нікотину, 720 т синильної кислоти та інші компоненти тютюнового диму. А враховуючи, що під час вирощування тютюн поглинає з ґрунту радіонукліди, то це ще й радіоактивне забруднення.

Будівельні матеріали й побутова хімія. Джерело постійного шкідливого впливу на здоров’я людини – це світ речей, які її оточують у побуті. Будівельні матеріали, лаки, фарби, органічні розчинники, синтетичні мийні засоби, дезодоранти, зволожувачі повітря, аерозолі, численні полімери – все це відбивається на рівні захворюваності популяцій Homo sapiens.

Серед речовин, які виділяються будівельними матеріалами, найбільшу загрозу становлять формальдегід та азбестові мікрочастки.

Різноманітні органічні розчинники, лаки й фарби, дезодоранти й аерозолі мають слабкі та середні канцерогенні властивості, здатні викликати алергічні реакції, подразнення слизових оболонок, захворювання дихальних шляхів, печінки й нирок, нервові розлади (особливо це стосується метиленхлориду й тетрахлоретилену, що входять до складу деяких розчинників і зволожувачів повітря). Навіть із хлорованої гарячої води в невеликих кількостях виділяється канцероген хлороформ, а з пластмасових виробів і штучних килимових покриттів – токсичні для внутрішніх органів сирени.

Тому дедалі популярнішими стають будівельні матеріали й побутові вироби та речовини, виготовлені не з синтетики, а з природної сировини.

Шумове забруднення. Про шкідливий вплив шуму на здоров’я було відомо давно. Ще в 16 ст. німецький лікар Парацельс вважав, що саме шум спричинює глухоту й головний біль у шахтарів, мірошників і карбувальників. Сирени літаків-штурмовиків та пікіруючих бомбардувальників викликають у нього жах, бажання втекти. Тепер цьому знайдено пояснення: гучні звуки збуджують людину, сприяють находженню в кров великої кількості гормонів, зокрема адреналіну, внаслідок чого виникає відчуття небезпеки,страху.

Проти 19 ст. рівень шуму в містах зріс у 10-10 000 разів. До джерел шуму належать усі види транспорту, машини й механізми, промислові об’єкти, гучномовні пристрої, ліфти, телевізори й радіоприймачі, музичні інструменти, скупчення людей та окремі несвідомі особи.

Шуми шкідливо впливають на здоров’я людей і тварин, знижують працездатність, спричинюють захворіння органів слуху (глухоту), нервової, ендокринної, серцево-судинної систем.

Електромагнітне випромінювання також належить до фізичних факторів і впливає насамперед на нервову систему. За напруженості електромагнітного поля 1000 В/м з’являються головний біль і відчуття сильної втоми, за більших значень – безсоння, розвиваються неврози та інші захворювання.

Особливо небезпечні потужні армійські радіолокаційні станції (РСЛ): напруженість електромагнітного поля поблизу їхніх антен настільки висока, що птахи, які пролітають мимо, згоряють живцем.

Вібраційне забруднення. Вібрації в середовищі, як виникають під час виконання різноманітних робот (укладення бетону, пневмоподрібнення порід чи дорожніх покриттів, користування відбійним молотком), спричинюють вібрації всього організму або окремих його частин. Тривала дія вібрацій дуже небезпечна для здоров’я: підвищується стомлюваність, розвивається вібраційна хвороба в шахтарів-прохідників, можуть статися струс мозку, розрив тканин, порушення роботи серця й функції нервової системи. Для зменшення впливу вібрацій на організм людей застосовуються колективні та індивідуальні засоби захисту: віброізолювальні кожухи для механізмів, пружні основи й опори, віброгасильні рукавиці, прокладки й килимки.

Радіація. Протягом усієї своєї історії людина, як і біота в цілому, зазнавала впливу радіоактивного випромінювання, що надходило з Космосу та від радіоактивних ізотопів, розсіяних у літосфері, гідросфері й атмосфері. Це випромінювання становило природний радіаційний фон (ПРФ) Потужність експозиційної дози іонізуючого випромінювання за ПРФ у різних районах планети дорівнювала (2,6 – 18,1)10 Кі/(кг/рік). Таке опромінення сприяло еволюційному процесові, бо забезпечувало стійкий невеликий фон мутацій. Це, своєю чергою, збільшувало генетичну різноманітність популяцій і давало матеріал для природного добору. Проте з середини 20 ст. людина почала інтенсивно освоювати атомну енергію. З’явились атомна зброя, атомні електростанції (АЕС), дослідні й лікувальні радіоактивні препарати й пристрої. В результаті випробувань і застосування ядерної зброї, аварій на АЕС (тільки на момент аварії на Чорнобильській атомній станції в світі їх уже сталося більш як 200), порушень гігієнічних вимог поводження з радіоактивними речовинами й т.д. дози опромінення на планеті в цілому та окремих її регіонах почали зростати.

Зростання рівня радіаційного забруднення планети зумовило виникнення окремої галузі екології, біології, медицини та фізики – радіаційної біології (радіобіології).

Іонізуюче випромінювання має високу біологічну активність. Воно негативно впливає на живу речовину, в тому числі й на людину, а в разі великих доз призводять до смерті. Іонізуюче випромінювання може діяти двояко. По-перше, воно уражає носії спадковості – молекули ДНК, спричинюють хромосомні та генні мутації. Наслідки таких мутацій проявляються відразу або через кілька поколінь. По-друге, іонізуюче випромінювання здатне уражати клітини й тканини (насамперед, ушкоджуючи ферменти) й викликати соматичні порушення, що проявляються в опіках, катарактах, зниженні імунітету, ненормальному перебігові вагітності, розвиткові злоякісних пухлин різних органів.

«Особиста гігієна як галузь гігієнічної науки. Здоровий спосіб життя»

Дотримання гігієнічних вимог у житті кожної людини завжди було дуже важливим чинником збереження здоров¢я і підвищення працездатності. За даними ВООЗ, у загальній сукупності чинників, які зумовлюють стан здоров¢я людини (генетичні фактори, рівень і доступність медичної допомоги, екологічний стан навколишнього середовища та спосіб життя), питома вага способу життя становить понад 50%. Особливого значення набуває здоровий спосіб життя в сучасних екологічних умовах, у ситуації, коли проведення первинної профілактики різноманітних захворювань, необхідність підвищення природного імунітету та опірності до впливу численних несприятливих чинників навколишнього середовища є провідним завданням всієї медичної науки. Ще Сократ казав: «Якщо людина не слідкує за своїм здоров¢ям, то важко знайти лікаря, який би вказав на кращий засіб проти хвороб, аніж вона сама».

Психогігієна як галузь сучасної гігієни вивчає стан нервово-психічного здоров¢я людини, його динаміку у зв¢язку з дією на організм людини природних, виробничих і соціально-побутових чинників та розробляє на основі цих досліджень науково обгрунтовані заходи щодо активного впливу на людський організм та середовище його перебування з метою створення найбільш сприятливих умов для збереження та зміцнення психічного і соматичного здоров¢я.

Психічне здоров¢я людини характеризується відсутністю виражених нервово-психічних розладів, певним резервом сил, що дозволяє подолати несподівані стреси або важку ситуацію, а також стійкою рівновагою між організмом та навколишнім світом.

Критерії психічного здоров¢я наступні:

· відсутність або наявність виражених форм психічних захворювань та граничних нервово-психічних розладів;

· гармонійність психічного розвитку та його відповідність вікові;

· рівень розвитку показників стану провідних соціально і професійно значущих психофізіологічних функцій та особливостей особистості, які зумовлюють ефективне виконання різноманітних навчальних, професійних або побутових завдань у повсякденній діяльності.

Залежно від стану психічного здоров¢я як доросле населення, так і дітей та підлітків розподіляють на 4 групи:

1 група - цілком здорові;

2 група - з легкими функціональними, передусім, астенічними зрушеннями;

3 група - з доклінічними станами і клінічними формами захворювань у стадії компенсації;

4 група - з клінічними формами захворювань у стадії субкомпенсації.

До провідних психогігієнічних принципів оптимізації повсякденної діяльності людини відносяться:

· проведення гігієнічного нормування виробничої (навчальної) діяльності людини;

· визначення чинників, які сприяють ломці адаптаційних механізмів і, насамперед, урахуванням кризових періодів у житті людини, в основі яких лежать зміни психосоціальної орієнтації;

· раціональна організація позаробочої діяльності людини, що передбачає вивчення індивідуальних особливостей темпераменту, характеру, мотиваційної спрямованості та нервово-психічних станів людини, урахування вікових закономірностей їх змін;

· обгрунтування та диференційоване запровадження заходів психогігієнічної корекції та реабілітації.

Охорона психічного здоров¢я дітей та підлітків потребує особливої уваги. Забезпечення оптимального функціонального стану їх організму, насамперед, залежить від правильної організації навчального процесу, дотримання санітарних, гігієнічних та психогігієнічних норм навчальної діяльності.

Основними критеріями психогігієнічної оцінки навчального навантаження є його відповідність функціональним можливостям організму учнів на кожному окремому віковому етапі, визначення ступеню ефективності навчальної діяльності, успішності соціальних контактів та емоційного благополуччя.

Серед заходів профілактики нервово-психічних захворювань визначна роль належить і раціональній організації позашкільної діяльності, що спрямована на розвиток творчих задатків та схильностей, художнього смаку, високих моральних принципів, духовного збагачення дітей і підлітків. Існування кожної живої істоти, незалежно від складності її організації, відбувається в нескінченній зміні етапів, що можливе лише за наявності безперервних коливальних процесів усередині організму. Тому ритмічність становить оптимальну форму життєдіяльності, а будь-які зміни біоритмологічної структури організму мають характер пристосування.

Біологічні ритми являють собою самопідтримувальні автономні процеси періодичного чергування станів і коливань інтенсивності фізіологічних реакцій організму. Таким чином, біологічні ритми, з одного боку, виступають як один із найважливіших механізмів пристосування до умов навколишнього середовища, а з іншого - являють собою універсальний критерій функціонального стану організму.

Вивчає біологічні ритми хронобіологія, або як інакше називають цю науку - біоритмологія. Становлення її зумовлене низкою відносно нових явищ, насамперед тих, що пов¢язані з нестримними та бурхливими темпами розвитку соціальних процесів у суспільстві. До головних з них належать розширення часових меж пильнування в добовому циклі людини, передусім за рахунок штучного продовження світлового дня; розвиток безперервних виробничих процесів і запровадження режимів цілодобових чергувань, що, без сумніву, накладає свій відбиток на спосіб життя сучасної людини; почастішання різноманітних стресових навантажень, у тому числі таких, що викликані інтенсифікацією трудової та навчальної діяльності; різкі зміни звичного часового середовища у зв¢язку зі збільшенням трансмеридіанних або трансширотних переміщень. Проте ще в 300 році до н.е. лікарі звернули увагу на те, що значна кількість фізіологічних реакцій організму, зокрема частота серцевих скорочень і температура тіла здорової людини підлягають суттєвим коливанням протягом дня. Нині встановлено, що і багато захворювань характеризуються певною циклічністю. Так, уночі спостерігаються найважчі за перебігом напади бронхіальної астми. Найвища смертність від стенокардії, ішемічна хвороба серця та інфаркту міакарда реєструється в період між 8-ю та 9-ю годинами ранку. Існують численні хвороби, що мають сезонний характер, і це не лише хвороби інфекційної природи. Кількість гіпертонічних кризів значно зростає в травні, липні та вересні; кількість захворювань на ревматизм - восени, загострень виразкової хвороби шлунку - у весняний та осінній періоди, захворюваність на грип та пневмонію спостерігається протягом грудня, січня та лютого.

Отже, медичні, фізіолого-гігієнічні та екологічні дослідження переконливо доводять, що біологічні ритми відіграють суттєву роль у процесах саморегуляції як окремого організму, так і цілих популяцій.

Незаперечною гарантією здоров¢я та благополуччя прийдешніх поколінь є здоров¢я дітей. Запобігання захворюванням, збереження та зміцнення здоров¢я дітей і підлітків завжди були і залишаються одним із пріоритетних завдань будь-якого суспільства. Вікові особливості росту, розвитку та формування здоров¢я дитини мають певні закономірності. Їм притаманні нерівномірність та морфофункціональні особливості. Характерним проявом такої нерівномірності є розбіжності між періодами інтенсивного росту і періодами диференціювання окремих органів і тканин організму. Нерівномірність і морфофункціональні особливості розвитку притаманні практично всім органам і системам дитини і підлітка. Тому основним фактором, сприяючим фізіологічному розвитку дитини є режим дня. Фактично режим дня являє собою розподіл часу на виконання різних видів діяльності та відпочинку впродовж доби, в основі якого знаходиться умовно-рефлекторна діяльність. Режим дня дітей і підлітків та організація навчального процесу в школі й позанавчальної діяльності мають ураховувати стан здоров¢я, вікові особливості фізичної і розумової працездатності дитини та рівень розвитку, що досягнутий. Правильним вважається режим дня у тому випадку, якщо передбачає достатній час для виконання дитиною всіх необхідних елементів життєдіяльності та забезпечує високий рівень працездатності.

Щотижневе навчальне навантаження має бути обмежене 24 годинами для учнів 1-3-го класу, 27 - для 4; 29 - для 5-7-го; 30 - для учнів 8 класу; 32 годинами для учнів 9-11 класів. Зважаючи на особливості біоритмологічної структури особистості та закономірності змін працездатності протягом доби, розклад занять необхідно складати таким чином, щоб уроки з найскладніших предметів проводилися після періоду впрацьовування і до появи розумової втоми.

Обов¢язковим елементом режиму дня є відпочинок (щорічний, щотижневий, щоденний, короткочасний). Найбезпечнішим для здоров¢я і працездатності є нехтування відпочинком. Обов¢язковим елементом щоденного відпочинку є 7-8 годинний нічний сон. Його повноцінність забезпечується дотриманням таких вимог:

· останнє вживання їжі не пізніше ніж за 2 год до сну;

· 20-30 хвилинна прогулянка на свіжому повітрі перед сном;

· припинення занять, що потребують сильного розумового і емоційного напруження за 1,5-2 години до сну;

· лягати в один і той же час;

· спати в добре провітреній кімнаті, взимку - з відчиненою кватиркою;

· забезпечити відсутність або максимальне зниження шуму.

Важливим способом зміцнення здоров¢я є фізична культура, основними компонентами якої є ходьба, біг, плавання, різні види спортивних ігор і занять, а також ранкова гігієнічна гімнастика. РГГ включає комплекси порівняно простих, коригувальних вправ для загального розвитку і формування силових рухів, що впливають на основні групи м¢язів, не вимагаючи великого фізичного напруження. РГГ слід робити після сну, перед водними процедурами, бажано на відкритому повітрі або в добре провітреному чистому приміщенні. Фізичне навантаження має бути індивідуальним і виходити з реального стану здоров¢я, віку й підготовленості людини.

Ще одним важливим способом зміцнення здоров¢я є загартування. Загартування - це підвищення стійкості організму до впливу коливань температури повітря і води, вологості повітря, атмосферного тиску, сонячної радіації та інших фізичних чинників навколишнього середовища. У фізіологічному відношенні загартування розглядається як адаптація, що досягається тривалим тренуванням, впливом того чи іншого загартовуючого чинника, або комплексу чинників.

Основні принципи загартування:

1. Починаючи з найбільш раннього віку;

2. Починати, будучи здоровим;

3. Займатись систематично;

4. Поступово знижувати температуру фактору (повітря, вода) і збільшувати тривалість процедур;

5. Починати краще влітку;

Припинити на період будь-якої хвороби, продовжити після одужання з меншою інтенсивністю факторів.

Обов¢язковою умовою здорового способу життя є відмова від шкідливих звичок, зокрема паління, вживання алкоголю, наркотиків, статевих збочень тощо.

Несприятливий вплив паління на здоров¢я пов¢язаний, насамперед, із хімічним складом тютюнового диму, що вдихається і його високою температурою. З димом в організм надходять нікотин, синильна кислота, оксид вуглецю, аміак, миш¢як, радіоактивні полоній -219 і свинець -210, інсектициди, смолисті речовини та багато інших (близько 100) шкідливих речовин, що утворюються внаслідок сухої перегонки тютюну і паперу за температури 250-3000С. У разі викурювання, наприклад, однієї цигарки в організм надходить від 3 до 8 мг нікотину. Одноразова смертельна доза нікотину для людини становить 60-80 мг. Приблизно така кількість нікотину надходить після викурювання 20-25 цигарок. Дослідження проведені у багатьох країнах світу достеменно свідчать про несприятливі наслідки паління для здоров¢я. За даними ВООЗ паління пряма або опосередкована причина 20% усіх смертельних випадків, один у провідних чинників ризику щодо розвитку ІХС та злоякісних новоутворень легень. Паління підвищує вміст у крові карбоксигемоглобіну, зумовлює гіпоксію тканин, негативно впливає на функції шлунка та ендокринних залоз, кровоносні судини, зуби, ротову порожнину, погіршує пам¢ять, увагу, знижує розумову працездатність. Середня тривалість життя тих, хто палить, на 5-7 років коротша, ніж тих, хто не палить.

Зловживання алкоголем та вживання наркотичних речовин негативно впливає на організм на всіх етапах його розвитку, починаючи з внутрішньоутробного.

Тому боротьба з шкідливими звичками є невід¢ємною часткою гігієнічної основи здорового способу життя.

У комплексі питань щодо гігієни тіла людини на перший план висувається догляд за шкірою. Шкіра має складну анатомічну будову. Вона здатна захищати організм від шкідливого впливу навколишнього середовища, бере участь в обмінних процесах, що відбуваються в організмі, здатна утворювати пігмент, тісно пов¢язана з іншими органами і безперервно відновлюється та звільняється від сторонніх частинок та мікроорганізмів. Основними функціями є наступні.

Будучи органом чуття, шкіра має особливі скупчення чутливих клітин, які пов¢язані з доцентровими нервовими волокнами і які сприймають лише певний вид подразнення, а саме: біль, тепло, холод, дотик і тиск.

Важливою є терморегуляторна функція шкіри. За температури шкіри +32⁰ С людина не відчуває ні тепла, ні холоду. Трохи вище цього рівня людина відчуває тепло, а нижче - холод.

Шкіра має сальні залози, які виділяють шкірне сало, до складу якого входять вода, гліцериновий жир, мило, холестерин, білок, жирні кислоти. Упродовж життя шкіра людини виділяє 100-300 г шкірного сала, що зумовлює її еластичність і захищає від вологи і висушування. Шкіра здатна всмоктувати різноманітні хімічні речовини, поглинає кисень і виділяє вуглекислоту, депонує введену в організм воду, бере активну участь у загальному обміні речовин організму. Вона віддзеркалює загальний стан організму і дуже тонко реагує на всі зміни, які в ньому відбуваються. У разі потрапляння на шкіру мікроорганізмів, пилу, інших забруднень можуть виникати різноманітні захворювання, зокрема фурункули, бешиха, дерматити, сверблячка, екзема, гноячкові, грибкові захворювання, шкірний рак тощо.

Догляд за шкірою є необхідною умовою для збереження її чистоти і нормальної функції. Гігієна шкіри передбачає підтримання її в чистоті. Вода, яка добре змиває з поверхні шкіри всі сторонні домішки, не є для неї індиферентною, оскільки різні хімічні речовини, які входять до її складу, можуть мати подразнювальні властивості. Найкращою для миття є м¢яка дощова або снігова вода, в якій відсутні солі кальцію.

Гігієна волосся, що є також складовою частиною особистої гігієни, потребує окремого розгляду. Волосся захищає голову від шкідливого впливу навколишнього середовища, і його стан тісно пов¢язаний із загальним станом людини. Волосся постійно поновлюється. Людина щоденно може втрачати до 100 волосинок, які замінюються новими. Щодня волосинка відростає приблизно на 0,4 мм. Процес старіння людини прискорює випадіння волосся, що є нормальним фізіологічним процесом.

Волосся захищає шкіру голови від холоду і сонячних променів. Воно є також органом дотику і регулятором тепла, прикрасою людини і впливає на її психоемоційну сферу.

Вода для миття голови повинна бути м¢якою. У твердій воді мило погано милиться і волосся погано полоскати. Тверда вода залишає на волоссі білий наліт, волосся здається запиленим і погано розчісується. Воду слід зм¢якшити кип¢ятінням або додаванням питної соди з розрахунку пів чайної ложки на 1 л води або додаванням декількох крапель нашатирного спирту. Найкраще використовувати чисту дощову воду.

Після миття і полоскання волосся голову треба витирати великим рушником. Не рекомендується сушити волосся на сонці, біля електричної та газової плити, користуватись електрофеном. Це пересушує волосся, воно втрачає блиск, еластичність, ламається і розщеплюється на кінцях. Розчісувати волосся треба обережно рідким і негострим гребінцем або щіткою. Шкідливо впливають при формуванні зачіски підкладки, шиньйони, парики, які герметизують шкіру та волосся і утрудняють вентиляцію та тепловіддачу.

Важливою проблемою є запобігання випадінню волосся. До заходів, спрямованих запобіганню облисінню, належать відрегульований спосіб життя, догляд за волосистою частиною голови, миття голови і масаж голови щіткою.

Окремим питанням в проблемі особистої гігієни є догляд за ротовою порожниною. Зокрема, значення гарних зубів, що є окрасою людини, важко переоцінити. Сприяючи нормальній діяльності травного тракту, зуби мають неоціненне оздоровче значення для організму. При незадовільному стані ротової порожнини створюються сприятливі умови для проникнення інфекції в організм. Найбільш частим захворюванням зубів є карієс. Карієсом зубів уражені майже всі люди планети. Попередити захворювання зубів належить шляхом застосування відповідних гігієнічних засобів. До них належать в першу чергу раціональний режим праці та відпочинку, раціональне харчування, відповідний догляд за ротовою порожниною. Після кожного прийому їжі потрібно полоскати рот водою кімнатної температури, видаляти залишки їжі спеціальними індивідуальними зубочистками. Для механічного очищення зубів від м¢яких частинок їжі та нейтралізації кислот, що утворюються в ротовій порожнині, застосовують порошки і пасти.

Одяг та взуття захищають людину від несприятливих метеорологічних чинників, від ударів та різних механічних пошкоджень. Самопочуття людини залежить від нормальних фізіологічних процесів в організмі, зокрема і терморегуляторних.

Порушення теплової економії організму в умовах вищих або нижчих температур довкілля веде до неприємних суб¢єктивних відчуттів, а відтак і до патологічних процесів в організмі, навіть до смерті від замерзання або від теплового удару. Створення за допомогою одягу штучного клімату зі сприятливими для людини метеорологічними чинниками в умовах високих або низьких температур забезпечує людині збереження нормального самопочуття. Одяг та взуття, які захищають людину від несприятливих умов навколишнього середовища, повинні відповідати спеціальним гігієнічним вимогам.

«Соціальна екологія. Людина та навколишнє середовище»

Сучасне суспільство наблизилось до важливого етапу, коли необхідний перехід від епохи доекологічної до епохи екологічної. Існування нашої цивилізації, її подальша доля цілковито залежать від того, наскільки і як скоро стануть «екологічними» на ші свідомість, поведінка, культура. Це може увінчатись успіхом лише за умови найширших екологічних виховання та освіти з новими підходами, на базі нової системи освіти, що потребує активного долучення до соціально-екологічних знань.

Екологія - відносно молода наука. Ще не так давно нею цікавилося невелике коло спеціалістів. Останніми десятиріччями вона почала швидко розвиватись. Цьому сприяла необхідність вирішення таких важливих проблем сучасності, як раціональне використання природних ресурсів, профілактика забруднення середовища промисловими відходами та транспортом, запобігання знищенню природних угрупувань, збереження генофонду рослинного і тваринного світу.

Структура сучасної екології нараховує близько 90 напрямів і піднапрямів, розділів і підрозділів, які сформувалися впродовж останніх десятиліть в усіх галузях людської діяльності, де йдуть процеси екологізації. Умовно всі напрями об¢єднані в чотири блоки - загальну екологію, геоекологію, техноекологію та соціоекологію.

Важливо зазначити, що кожен із напрямів екологічних наук має свою специфіку, своє коло вирішуваних екологічних питань, свої методи й масштаби досліджень, контролю та менеджементу, але завдання в усіх одне: визначити характер і обсяги забруднень довкілля, повзаних з конкретним видом діяльності людини, ступінь їх небезпечності, можливості нейтралізації, шляхи екологізації виробництва, підвищення ефективності охорони природи, економії та відтворення природних ресурсів.

Екологічні блоки

І. Загальна екологія:

· біоекологія - основа всієї сучасної екології; її головна частина - екологія природних біологічних систем (аутекологія, демекологія, синекологія, біогеоценологія), інша складова - еволюційна екологія;

· екологія людини (біолого-медичні аспекти);

· екологія тварин;

· екологія рослин;

· екологія грибів;

· екологія мікроорганізмів;

· еколгія клітин і тканин;

· еволюційна екологія;

· рекреаційна екологія та заповідна справа;

· біосферологія.

ІІ. Геоекологія:

n вивчає специфіку взаємовідносин організмів і середовища їх існування в різних географічних зонах, на суші і в океані, втундрі, тайзі і тропіках, у горах і пустелях тощо;

n дає екологічну характеристику різних географічних регіонів, областей, районів, ландшафтів;

n розглядає екологічні наслідки ендо- і екзогенних геологічних процесів, видобутку корисних копалин;

n займається екологічним картографуванням.

Екологічні аспекти:

· атмосфери;

· гідросфери;

· літосфери;

· геоаномальних зон;

· ландшафтна екологія;

· геоінформаційні системи і екологія;

· екологія і видобування корисних копалин;

· екологічна картографія.

ІІІ. Техноекологія:

n найбільший за обсягом блок прикладних екологічних напрямів, повзаних з такими об¢єктами людської діяльності як енергетика, промисловість, транспорт, військова справа, сільське господарство, космос;

n займається вивченням обсягів механізмів і наслідків впливів на довкілля та здоров людини різних галузей і об¢єктів діяльності, особливостей використання ними природних ресурсів;

n розробляє регламентації природокористування і технічних засобів охорони природи;

n вивчає проблеми утилізації відходів виробництва та відтворення зруйнованих екосистем;

n займається екологізацією.

Екологічні аспекти:

· військової діяльності;

· енергетики;

· транспорту;

· промисловості;

· сільського господарства (агроекологія);

· космічної діяльності;

· екологічна техніка;

· екологічна стандартизація;

· урбоекологія.

IV. Соціоекологія:

n розділ сучасної екології, де вивчається специфічна роль людини в довкіллі; шляхи оптимізації взаємовідносин людського суспільства з природою;

n займається формуванням екологічної свідомості, екологічної культури;

n розробляє принципи екологічного менеджменту, контролю і бізнесу;

n займається соціально-екологічним моніторингом.

Екологічні аспекти:

· екологічна освіта;

· екологічна культура;

· екологічне право;

· етнічна екологія;

· екологія і демографія;

· екологія і релігія;

· екологічна психологія;

· екологічний менеджмент;

· екологічний бізнес.

Важливо зазначити, що розплановані екологічні дослідження мають завершуватися узагальненням усієї екологічної інформації, отриманої в усіх блоках, для розроблення і реалазації планів та програм раціонального природокористування на локальному, регіональному і глобальному рівнях, створення наукових засад економіки природокористування, а також для формування регіональної і національної екологічної політики, визначення тактики і стратегії еколого-безпечного розвитку людства.

Серед принципів охорони навколишнього середовища виділяють три основних напрями, що вимагають екологічного розв¢язання:

1. Охорона середовища життя на Землі.

2. Охорона середовища життя людини.

3. Охорона антропогенного середовища.

Розвиток продуктивних сил, зростанню обсягів природокористування й темпів забруднення довкілля за одночасного вичерпання природних ресурсів, погіршення здоров¢я працездатного населення, зниження продуктивності праці - все це зумовлює формування економіки природокористування. Провідним принципом природокористування в наш час стає еколого-економічний, за якого критерій ефективності господарювання формулюється так: одержання максимальних матеріальних благ з мінімальними витратами і мінімальними порушеннями природного середовища.

В наш час стикаються екологічні та економічні інтереси, і, на жаль, здебільшого перемагають економічні: вирубуванню лісів віддають перевагу над їх використанням для рекреації - розвиткові туристичного бізнесу - над збереженням рідкісного ландшафту... При цьому здійснити порівняльну економічну оцінку різних природних ресурсів нині та у віддаленому майбутньому буває досить важко.

Нині розроблено кілька підходів до визначення економічної цінності природних ресурсів і послуг. Найбільш комплексний підхід грунтується на загальній економічній вартості, до якої входять вартості зруйнування природи, її відновлення та охорони.

В Україні контроль за станом природного середовища й виконанням природоохоронних актів здійснюють Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, Міністерство охорони здоров¢я, Державний комітет з гідрометеорології, Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, система Державних санітарно-епідеміологічних станцій та ін. У 1989 році опубліковано міжнародний документ «Правові принципи охорони навколишнього середовища і сталого розвитку», підготовлений на завдання ООН спеціальною Комісією міжнародної групи експертів-юристів. Він являє собою звіт правових принципів охорони довкілля та сталого розвитку людства. Україна є державою, яка підписала понад 70 міжнародних двосторонніх та багатосторонніх угод, пов¢язаних з охороною довкілля.

Природоохоронні заходи мають не тільки економічний ефект, а й соціальний.

Правила і закони соціальної еоклогії

· правило соціально-екологічної рівноваги:

суспільство розвивається доти і стільки, доки й скільки зберігає рівновагу між своїм тиском на середовище та відновленням цього середовища - природним і штучним;

· правило соціально-екологічного заміщення:

переходи до більш екстенсивних і технологічних типів господарювання стають причиною еоклогічних криз, які в свою чергу, провокують кризи соціально-економічні, що переходять у політичні;

· закон соціально-екологічної необоротності:

розвиток людства не може рухатися від пізніших фаз до початкових;

· закон ноосфери В.І.Вернадського:

в тому значенні, що коли людство не почне розумно регулювати свої чисельність і тиск на природу, зважаючи на її закони, то вид Homo sapiens зникне.

В історії багато прикладів того, як в окремих регіонах ресурсно-екологічна криза переростала в соціально-економічну й політичну. Нині людство стоїть на порозі чергової кризи, та вже не регіональної, а глобальної ресурсно-екологічної.

Для людей настав час управляти не природою, а собою, совїми потребами, звичками, правилами поведінки. У такій ситуації особливого значення набувають екологічні виховання й освіта людей.