Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Стійкість роботи об’єктів господарської діяльності (ОГД) у НС





Вступ

Сучасні досягнення у всіх областях науки розширили наші уявлення про різні природні явища.Однак навіть у вік бурхливого науково-технічного прогресу стихійні сили природи не підвладні людині і завдають населенню та економіці великих втрат.

Але не тільки стихійні лиха викликають руйнування споруд, загибель людей, приносять матеріальні втрати. До важких наслідків приводять великі аварії та катастрофи на транспорті, промислових підприємствах.

Значні пошкодження ОГД і великі втрати серед населення можуть стати причиною різкого скорочення випуску промислової і сільськогосподарської продукції, викликати необхідність проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у вогнищах ураження. У зв'язку з цим виникає необхідність завчасно приймати відповідні заходи по захисту населення, а також із підвищення стійкості робо­ти ОГД у надзвичайних ситуаціях.

 

4.1.1 Суть стійкості роботи ОГД та організація і проведення дослідження стійкості його роботи .

Одним із основних завдань забезпечення життєдіяльності у надз­вичайних ситуаціях є проведення заходів, скерованих на підвищення стійкості роботи об’єкту у надзвичайних ситуаціях.

Під стійкістю роботи промислового об'єкту розуміють здатність його у надзвичайних ситуаціях випускати продукцію в запланованому об'ємі та номенклатурі, а при отриманні пошкоджень, руйнувань або порушенні зв'язків по кооперації, відновлювати виробництво в мінімальні терміни.

Під стійкістю роботи об'єктів, які безпосередньо не виробляють матеріальні цінності, розуміють здатність виконувати свої функції у надзвичайних ситуаціях.

Стійкість промислового підприємства складається з:

а) - стійкості інженерно-технічного комплексу (будівель, споруд, систем енерго-газо- та водопостачання і каналізації, технологічного обладнання) до дій сил стихійних явищ природи, аварій та катастроф, а у воєнний час - вражаючих факторів зброї масового ураження;

б) - стійкості виробничої діяльності об'єкту (захист виробничого персоналу, надійність систем управління, постачання, спроможність відновлення роботи в короткі терміни.



Фактори , які впливають на стійкість роботи ОГД в умовах надзвичайних ситуацій:

- розташування ОГД відносно джерела руйнівного (вражаючого) впливу: хімічно небезпечний об’єкт, об’єкт атомної енергетики, склади НХР, район, який загрожує катастрофічним затопленням, селевим потоком і ін.;

- підготовленість об’єкту (розробка плану заходів) на випадок аварії, катастрофи, стихійних лих, характерних для даного району;

- надійність захисту робітників і службовців;

- здатність інженерно-технічного комплексу протистояти в певній мірі діям сил стихійних явищ природи, аварій та катастроф, а у воєнний час вражаючих факторів зброї масового ураження;

- надійність систем постачання об’єкту всім необхідним для виробництва продукції (сировиною, паливом, водою, газом, комплектуючими виробами і т.д.)

- стійкість і неперервність управління виробництвом, силами і засобами забезпечення життєдіяльності у надзвичайних ситуаціях;

- підготовленість об’єкту до ведення рятувальних та інших невідкладних робіт по відновленню пошкодженого виробництва.

З перерахованих факторів впливають наступні шляхи і способи підвищення стійкості роботи галузей господарської діяльності та територій:

1) Обмеження подальшого росту великих промислових міст і роззо­-
середження виробничих сил на території країни;

2) нагромадження фонду захисних споруд та засобів індивідуаль­ного захисту (ЗІЗ);

3) будівництво найважливіших ОГД за межами зон можливих руйнувань

4) будівництво підприємств-дублерів;

5) розширення шляхів сполучення і розвиток всіх видів транспорту;

6) підсилення та дублювання енергетичних потужностей;

7) розширення міжгалузевих і міжоб'єктових зв'язків;

8) створення матеріально-технічних резервів;

9) підтримування сил забезпечення життєдіяльності у надзвичай­них ситуаціях у постійній готовності;

10) навчання населення правилам дій по сигналах оповіщення, використанню засобів захисту, наданню самозахисту і взаємодопомоги.

Таким чином, підвищення стійкості роботи об’єкту народного господарської діяльності у надзвичайних ситуаціях досягається завчасним проведенням комплексу організаційних заходів, інженерно-технічних та технологічних, скерованих на максимальне зниження впливу сил стихійних явищ природи, аварій та катастроф, а у воєнний час- вражаючих факторів зброї масового ураження.

 

4.1.1.1 Норми проектування інженерно-технічних заходів

цивільної оборони

 

Нормативна база проектування - це система міжнародних, державних та відомчих офіційно прийнятих документів, які регламентують основні правила і обмеження у діяльності архітекторів, будівельників, технологів та інших спеціа­лістів, які розробляють проектну документацію якою визначаються містобудівні, об'ємнопланувальні, архітектурні, конструктивні, технічні, технологічні вирішення, а також кошториси об'єктів будівництва. Таку систему складають документи різних ієрархічних рівнів. До вищого відносяться міжнародні та державні правові акти, які нормують концептуальні положення.



Нижчі рівні - це нормативно-технічна документація: графічні й текстові кон­структивні та технологічні матеріали, які встановлюють обов'язкові, або реко­мендовані правила і норми, що використовуємо при проектуванні, виготовленні, випробуванні, експлуатації або ремонті споруд або обладнання.

В області будівництва нормативно-технічна документація систематизується ієрархічними ступенями:

на державному рівні - національні Держстандарти (ДСТУ), державні буді­вельні норми <ДБН), правила щодо проектування та будівництва, керівні доку­менти щодо будівництва;

на регіональному рівні - регіональні і місцеві правила забудови, на рівні га­лузей, підприємств і об'єднань - стандарти підприємств будкомплексу (СПБ), стандарти об'єднань (СТО), відомчі будівельні норми (ВБН). документи нижчо­го рівня спираються на концептуальні або методичні положення відповідних ви­щестоящих організацій та Інша подібна документація.

Державні стандарти, норми та правила встановлюють комплекс якісних та кількісних показників і вимог, які регламентують розробку і реалізацію місто­будівної документації, проектів конкретних об'єктів з урахуванням соціальних, природно-кліматичних, гідрогеологічних, екологічних та інших умов і спрямовані на забезпечення формування повноцінного життєвого середовища.

При розробці та реалізації містобудівної документації суб'єкти містобудівної діяльності зобов'язані дотримуватись основних завдань та заходів щодо забез­печення сталого розвитку населених пунктів та екологічної безпеки територій.

Структура нормативних документів охоплює всі аспекти, які повинні врахува­ти інвестори і розробники проектів будь-якого підприємства, будинку або спору­ди. У теперішній час серед цих аспектів особливе значення надається виконан­ню вимог введеного в дію ДБН В. 1.2-4-2006 "Інженерно-технічні заходи цивіль­ного захисту (цивільної оборони)", а також ДБН Б. 1.-5:2007 "Склад, зміст поря­док розроблення, погодження та затвердження розділу Інженерно-технічних за­ходів цивільного захисту (цивільної оборони) у містобудівній документації. Пер­ша та друга частина".

Інженерно-технічні заходи цивільного захисту (цивільної оборони) - сукупність реалізованих при будівництві проектних рішень, спрямованих на забезпечення захисту населення і територій та зниження матеріальних збитків від надзвичай­них ситуацій техногенного і природного характеру, від небезпек, що виникають при веденні воєнних дій або внаслідок цих дій, а також диверсіях.

Інженерно-технічні заходи цивільного захисту (цивільної оборони) виконують одночасно три суміжні задачі. По-перше, вони підвищують захищеність об'єкта який проектується, його виробничі фонди, технологічні процеси, адміністративні та жилі будинки, а також працівників, службовців та населення на прилеглих те­риторіях від дій природних, техногенних та воєнних загроз.

По-друге, зменшують небезпеку та наслідки таких дій на населення і терито­рію у районі майбутнього об'єкту, можливі утрати людей та матеріальні збитки, терміни виконання аварійно-рятувальних та інших робіт і витрати на них.

По-третє, ці заходи в тій чи іншій формі підвищують надійність повсякденної експлуатації проектуємого підприємства.

 

4.1.1.2. Основні вимоги інженерно-технічних заходів

цивільного захисту (цивільної оборони)

 

Здійснення основних заходів інженерного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, а саме: розробка генеральних планів забудови населених пунктів, проектів детального планування, проектів забудови території мікрорайо­нів, кварталів містобудівних комплексів або груп громадських будівель та спо­руд, проектів планування промислових зон (районів) міст, містобудівного обгрун­тування розташування об'єкта, проектно-кошторисної документації на нове будів­ництво, розширення, реконструкцію та технічне переоснащення підприємств, бу­дівель та споруд І раціональне розміщення об'єктів підвищеної небезпеки; спо­рудження будинків, будівель, споруд, інженерних мереж і транспортних комуні­кацій із заданими рівними безпеки та надійності визначається законами України "Про планування і забудову територій", "Про основи містобудування".

Інженерний захист населення і територій - це комплекс інженерно-технічних заходів, який проводиться завчасно та в оперативному порядку, направлений на попередження або максимальне зниження втрат населення та матеріальних збитків при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного та військового ха­рактеру.

Інженерні заходи охоплюють значне коло заходів, пов'язаних з інженерним забезпеченням аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт у ході ліквідації надзвичайних ситуацій, життєзабезпеченням потерпілого населення, сталої ро­боти об'єктів економіки в кризових ситуаціях.

Інженерно-технічні заходи цивільного захисту (цивільної оборони) застосову­ються при проектуванні запобіжних заходів цивільного захисту (цивільної оборо­ни) від наслідків надзвичайних ситуацій.

Загроза можливої дії засобів масового ураження, їх супутніх вражаючих фак­торів, а також від характеру і масштабів можливих аварій та катастроф техно­генного характеру потребує необхідність передбачати та завчасно проводити заходи цивільного захисту (цивільної оборони), які направлені на підвищення стійкості функціонування економіки.

Такі заходи необхідно здійснювати в усіх містах, населених пунктах та на кожному об'єкті економіки.

Знизити ураженість об'єктів економіки та інфраструктури, дати можливість ефективно проводити аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи в осередку ураження дозволяє, перш за все, здійснювати правильне планування і забудову міст, з урахуванням вимог Норм проектування інженерно-технічних заходів цивільного захисту (цивільної оборони).

Проблема ця дуже актуальна, так як у теперішній час у містах та інших насе­лених пунктах ведеться масове будівництво житлових будинків, об'єктів вироб­ничої соціальної сфери.

Міські та сільські поселення проектуються на основі: містобудівних прогнозів, програм розвитку того чи іншого населеного пункту, Генеральної схеми планування території України, державних програм розвитку видів економічної діяльності, схем планування територій Автономної Республіки Крим, областей, районів, генеральних планів населених пунктів. Планування територій здійснюється на

загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях та здійснюється відповідними органами держаної влади та органами місцевого самоврядування.

Інженерно-технічні заходи цивільного захисту (цивільної оборони) згідно вимог ДБН В. 1.2-4-2006 повинні передбачатись:

при розробленні схем планування територій Автономної Республіки Крим, областей, районів;

при розробленні проектів планування та забудови міських і сільських посе­лень (генеральних планів, проектів детального планування, проектів забудови території мікрорайонів, кварталів, містобудівних комплексів або груп громадсь­ких будівель та споруд;

при розробленні проектів планування промислових зон (районів) міст;

при розробленні містобудівного обгрунтування розташування об'єкта;

при розробленні проектно-кошторисної документації на нове будівництво, розши­рення, реконструкцію та технічне переоснащення підприємств, будівель та споруд.

Проектування інженерно-технічних заходів цивільного захисту (цивільної обо­рони) на діючих (закінчених будівництвом) підприємствах також здійснюється у відповідності з вимогами ДБН В. 1.2-4-2006.

Інженерно-технічні заходи цивільного захисту (цивільної оборони) розробля­ються і включаються у відповідні види містобудівної та проектної документації і зводяться в систематизованому вигляді з необхідними обґрунтуваннями в окре­мому розділі, а також можуть виконуватись окремим проектом.

Витрати, пов'язані із впровадженням інженерно-технічних заходів цивільного захисту (цивільної оборони) для проектування нових, тих, що реконструюються, міських і сільських поселень, підприємств, будівель та споруд, а також технічно-переоснащених підприємств та споруд, слід включати, крім витрат на заходи (роботи), які виконуються після надзвичайної ситуації або в особливий період, у кошторисі окремих будівель та споруд і в загальну суму витрат до відповідних розділів зведеного кошторису.

У міських і сільських поселеннях, а також на діючих, закінчених будівницт­вом, і таких, що не підлягають реконструкції (розширенню) підприємствах інже­нерно-технічні заходи цивільного захисту (цивільної оборони) повинні виконува­тись на основі окремо розроблюваних розділів цих заходів до проектів плануван­ня та забудови указаних міських та сільських поселень, проектів (робочих про­ектів) підприємств, будівель та споруд, затверджених у порядку, встановленому спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань будів­ництва і архітектури.

Підприємства, що будуються і мають затверджену проектну документацію, у якій інженерно-технічні заходи цивільного захисту (цивільної оборони) не були передбачені, повинні розробляти окремо розділи інженерно-технічного захисту до проектів (робочих проектів) указаних підприємств із кошторисом, затвердже­ним у порядку, встановленому спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань будівництва і архітектури.

Завдання на розроблення інженерно-технічних заходів цивільного захисту (ци­вільної оборони) є складовою частиною завдань на розроблення документів при плануванні забудови територій.

Окремі види інженерно-технічних заходів цивільного захисту (цивільної обо­рони) можуть міститись у спеціальних державних програмах і розроблятись за окремими вимогами.

 

Інженерно-технічні заходи ЦО поширюються:

- на категорійовані міста та окремо розташовані об"єкти особливої важливості і першої категорії;

- на об"єкти, розташовані в категорійованих містах та території, що прилягає до цих міст;

- на всю територію країни, в частині, що стосується захисту населення від радіоактивного зараження місцевості.

Згідно з законом “Про цивільну оборону України” Кабінет Мінстрів України в залежності від економічного, та оборонного значення розподіляє міста за групами (особлива, 1, 2 і 3 ), а підприєства- за категоріями (особливо важлива, 1 і П) щодо заходів цивільної оборони. Разом, зазначені міста і підприємиства називаються категорійованими.

Норми проектування Інженерно-технічних заходів забезпечення життєдіяльності у надзвичайних ситуаціях включають наступні основні заходи, які повинні враховуватись під час планування та будівництва ОГД, будівель і споруд, комунально-енергетичних мереж:

 

1. Роззосередження всіх основних життєвоважливих елементів промислового та міського господарства і розселення основних мас населення на великих площах, при цьому вирішальне значення повинні мати найбільш доцільна забудова населених пунктів та промислових об’єктів.

2. Дубльоване виконання важливих елементів життєвих систем ОГД в двох-трьох і більше видах, здатних в потрібний момент своїм виробничо-технічними можливостями замінити один одного.

3. Об’єднання комунікацій промислового та міського господарства в систему для безперебійного використання резервів у випадку руйнування одного з елементів будь- якої системи.

4. Безпосередній захист населення, робітників і службовців, які продовжують свою діяльність у надзвичайних ситуаціях.

Вимоги, які ставлять до будівництва населених пунктів:

1. Забудова міста окремими житловими масивами, мікрорайонами зменшує можливість поширення пожеж і сприяє більш ефективному проведенню рятувальних робіт. Межами мікрорайонів є парки, смуги зелених насаджень, широкі магістралі, водоймища.

2. Створення ділянок і смуг зелених насаджень (захист від вогню).

3. Створення штучних водоймищ.

4. Будівництво широких магістралей і створення необхідної транспортної сітки. Ширина незавалюваної магістралі:

 

L = (H max + 15) м (4.1.)

 

де H max - висота найвищого будинку

5. Міжміські автомобільні дороги прокладаються в обхід міста.

6. Створення лісопаркового поясу навколо міста (баз відпочинку для можливої евакуації).

Втілення в життя проектування інженерно-технічних заходів забезпечення життєдіяльності у НС підвищать рівень інженерного захисту наших міст і об"єктів господарювання від стихійних лих, катастроф і аварій, а у воєнний час - від зброї масового ураження.

При виборі місця будівництва промислового об’єкту повинні враховуватись:

- географічне положення: рельєф місцевості і його захисні властивості; наявність великих водоймищ і можливість затоплення об’єкту при руйнуванні гідротехнічних споруд;

- метереологічні умови: напрям домінуючого вітру та можливість зараження території об"єкту радіоактивними речовинами під час аварії на об’єктах атомної енергетики, розміщених поблизу категорійованого міста; можливість і періодичність злив;

-транспортні зв'язки: наявність залізниць та автомобільних доріг.

 

Вимоги, які ставляться до проектування та забудови промислового об’єкту:

- вся територія повинна бути чітко розділена на: адміністративну, виробничу і складську;

- найбільш доцільною забудовою промислового об'єкту є блочна забудова одноповерховими цехами а наявністю розривів між ними не менше:

 

L = H1+H2+(І5-20)м, (4.2.)

 

де H1і H2 - висота сусідніх будівель. Це забезпечує зменшення руйнувань, обмежує поширення пожеж, покращує умови для проведення рятувальних та інших невідкладних робіт (РНР);

- для будівництва будівель і споруд використовувати залізобетонні конструкції, особливо несучі, а також максимально легкі, та такі, що не згорають; загороджувальні конструкції;

- уникати будівництва будівель складної конфігурації і з замкнутими подвір’ями;

- особливо важливі та унікальні агрегати і ділянки виробництва розташовуються у підземних захищених цехах;

- побутові приміщення (їдальні, медпункти, душові) розташовуються в окремих будівлях, які віддалені від цехів;

- електростанції, насосні, котельні, склади пального повинні розташовуватись не ближче 300 м від цехових будівель;

- всі комунікаційні споруди на території об'єкту (енерго,-газо,- водопостачання і т.д.) повинні бути заглиблені в землю;

- територія об'єкту новина мати не менше двох виїздів; дороги повинні мати тверде покриття з метою полегшення проведення заходів по їх знезараженню (дегазації, дезактивації);

- системи побутової та виробничої каналізації повинні мати не менше двох випусків у міські каналізаційні мережі та пристрої для аварійних скидів у підготовлені місця (траншеї, яри);

 

Вимоги до систем постачання води, газу та електроенергії.

- Всі системи повинні бути закільцьовані, заглиблені і дубльовані.

Крім цього, повинно бути передбачено:

у системі водопостачання;

- два-три незалежних джерела водопостачання, один з яких підземний;

- розташування головних водозабірних споруд за межами зони можливих сильних руйнувань;

- зворотне водопостачання з повторним використанням води для технічних потреб;

- наявність резервуарів з запасами води для пиття на 2-3 доби, з розрахунку 10 літрів на людину.

У системі газопостачання:

- подача газу на об’єкти по двох незалежних газопроводах, з різних
напрямків від газорозподільчих станцій, які розташовані за межами
міста;

- наявність дистанційного управління і автоматичних відсікаючих
пристроїв, блокуючих пошкоджені ділянки системи газопостачання;

- наявність газгольдерів з аварійними запасами газу.

У системі електропостачання:

- можливість ділення системи на незалежно працюючі ділянки ;

- гарантоване постачання електроенергією об’єктів, зупинка яких недопустима

(вузли зв"язку, насосні станції, пульти сигналізації, хірургічні операційні і т.п.) від двох незалежних джерел по лініях що не вимикаються;

- створення резервних електростанцій (стаціонарних та пересувних);

- дистанційне управління та автоматичне вимкнення пошкоджених ділянок;

- надійний захист від електромагнітного імпульсу.

Отже, норми проектування інженерно-технічних заходів забезпечення життєдіяльності у надзвичайних ситуаціях є основою для плану­вання і проведення заходів, спрямованих на підвищення стійкості роботи об’єктів та галузей народного господарства у надзвичайних ситуаціях.

У всіх випадках для вирішення питань підвищення стійкості роботи об’єкту Міністерствами та відомствами розробляються організаційні та інженерно-технічні заходи, які здійснюються у розвиток діючих норм проектування інженерно-технічних заходів забезпечення життєдіяльності у надзвичайних ситуаціях.

Це необхідно для того, щоб визначити заходи, які враховують специфіку кожного об"єкту та галузі промисловості.

 

4.1.1.3. Організація і проведення дослідження стійкості роботи ОГД

 

Організація та проведення досліджень проводиться в три етапи:

1-й етап - підготовчий,

2-й етан - оцінка стійкості об"єкту;

3-й, етап - розробка заходів, які підвищують стійкість роботи об"єкту.

На першому етапі розробляються керівні документи, визначається склад учасників дослідження та організовується їх підготовка.

Основними документами для організації дослідження стійкості об"єкту є:

- наказ керівника підприємства;

- календарний план основних заходів по підготовці до прове­дення дослідження;

- план проведення дослідження.

Наказ директора підприємства (керівник дослідження) розробля­ється на основі вказівок вищого керівництва із врахуванням осо­бливостей та конкретних умов, пов’язаних з виробничою діяльністю об’єкту. В наказі вказуються:

- мета і завдання майбутнього дослідження;

- час проведення робіт;

- склад учасників дослідження;

- склад та завдання дослідницьких груп;

- терміни готовності звітної документації.

Календарний план підготовки до проведення дослідження стій­кості роботи об’єкту визначає основні заходи і терміни їх прове­дення, відповідальних виконавців, сили та засоби, які залучаються для виконання поставлених завдань.

План проведення дослідження стійкості роботи об’єкту виступає основним документом, який визначає зміст роботи керівника дослід­ження та дослідницьких груп спеціалістів.

У плані вказуються: тема, мета і тривалість дослідження, склад дослідницьких груп і зміст їх роботи, порядок дослідження.

Тривалість дослідження встановлюється в залежності від об’єму робіт та підготовки учасників, які залучаються до виконання завдань, і може тривати 2-3 місяці .

В залежності від складу основних виробничо-технічних служб, на об’єкті можуть створюватись наступні дослідницькі групи:

- відділу капітального будівництва;

- головного енергетика;

- головного технолога;

- головного механіка;

- відділу матеріально-технічного постачання;

Крім цього, створюється група штабу ЦО об’єкту, в яку входять начальники служб: оповіщення та зв’язку, протирадіаційного та протихімічного захисту, укрить та схованок, медична, охорони гро­мадського порядку. До дослід­ження можуть бути залучені спеціалісти вищої кваліфікації з міні­стерств, інститутів та науково-дослідних установ. Для узагальнення отриманих результатів та вироблення загальних пропозицій створюється група керівника дослідження на чолі з головним інженером.

У підготовчий період з керівниками дослідницьких груп проводи­ться спеціальне заняття, на якому керівник підприємства доводить до виконавців план роботи, ставить завдання перед кожною групою, і призначає терміни проведення дослідження.

На другому етапі ведеться безпосередньо дослідження стійкості роботи об"єкту у надзвичайних ситуаціях.

У ході дослідження визначаються умови захисту персоналу, проводиться оцінка уразливості виробничого комплексу, визначається характер можливих уражень від вторинних вражаючих факторів, вивчається стійкість системи постачання та кооперативних зв’язків об’єкту з підприємствами – постачальниками, виявляються вразливі місця у системі управління виробництвом. Кожна група спеціалістів оцінює стійкість елементів виробничого комплексу і проводить необхідні розрахунки.

- Группа відділу капітального будівництва на основі аналізу характеристик стану виробничих будівель та споруд об"єкту визначає ступінь їх стійкості, оцінює розміри можливих втрат від дії вторинних вражаючих факторів, проводить розрахунок сил та засобів, необхідних для відновлення виробничих споруд при різних ступенях руйнувань. Крім того, група досліджує і оцінює захисні властивості сховищ та укрить, визначає необхідну потребу в захисних спорудах на території об’єкту.

- Група головного технолога розробляє технологію виробництва із врахуванням переведення об"єкту на режими роботи у надзвичайнихситуаціях. Оцінює стійкість технологічного процесу і можливість безаварійної зупинки виробництва, розробляє пропозиції щодо організації виробничого процесу у надзвичайних ситуаціях.

- Група головного енергетика оцінює стійкість систем електро­постачання, водопостачання та каналізації, подачі газу та інших видів палива, а також визначає можливий характер і масштаби їх руйнувань.

- Група головного механіка оцінює стійкість технологічного обладнання, а також визначає можливі втрати верстатів, приладів при різних ступенях руйнувань, способи збереження та захисту особ­ливо цінного та унікального обладнання; потреба в силах і засобах, терміни і об"єм відновлювальних робіт, можливість створення резер­ву обладнання і порядок маневрування ним.

- Група начальника відділу матеріально-технічного постачання аналізує систему забезпечення виробничого процесу всім необхідним для випуску продукції у надзвичайних ситуаціях.

Визначає необхідні запаси сировини та місця їх зберігання, вивчає стійкість зв’язків з підприємствами по кооперативному постачанню.

- Група штабу цивільної оборони оцінює загальний стан ЦО об’єкту та визначає заходи для забезпечення надійного захисту персоналу. До цієї групи входить ряд служб, які виконують відповідні функції.

- Служба оповіщення та зв’язку вивчає та оцінює надійність сис­тем оповіщення, повноту обладнання пунктів управління і вузла зв’язку.

- Служба сховищ і укрить оцінює правильність експлуатації схо­вищ і укрить, готовність їх до використання по прямому призначен­ню. Розраховує час на оповіщення робітників і службовців, збір і захист їх у захисних спорудах, подає заявку на необхідну кількість продуктів для сховищ.

- Служба протирадіаційного і протихімічного захисту (ПР і ПХЗ). Оцінює можливість роботи об’єкту при різних рівнях радіації і визначає режим захисту працівників, аналізу забезпе­ченість їх засобами індивідуального захисту (ЗІЗ).

- Розробляє заходи щодо санітарної обробки людей, знезараження одягу, транспорту, техніки і території.

- Медична служба розробляє заходи що до організації медичного обслуговування робітників і службовців на об’єкті, а також під час проведення рятувальних та інших невідкладних робіт.

- Служба охорони громадського порядку розробляє заходи щодо підсилення пропускного режиму, охорони матеріальних цінностей, за­безпечення громадського порядку - на об’єкті і в ході евакуації і роззосередження.

На третьому етапі підводяться підсумки проведених досліджень.

Керівники груп готують доповіді, в яких викладаються висновки та пропозиції по захисту персоналу та підвищенню стій­кості оцінюваних елементів виробництва.

Група керівника дослідження на основі доповідей груп спеціаліс­тів, їх вивчення та аналізу оцінює стійкість об’єкту в цілому і розробляє план заходів по підвищенню його стійкості в екстремальних ситуаціях.

В плані відображаються вартість накреслених заходів, джерела фінансування, сили і засоби, необхідні матеріали, терміни виконання і відповідальні виконавці.

Перелік заходів, які проводяться силами ЦО об’єкту, затверджує­ться керівником підприємства - начальником ЦО об’єкту, а заходи, які вимагають великих матеріальних затрат - підлягає затвердженню в міністерстві (відомстві).

Правильність проведених заходів перевіряється на спеціальному навчанні тривалістю 2-3 доби, яке проводиться під керівництвом началь­ника ЦО об’єкту або вищого керівництва.

 

4.1.2. Методика оцінки стійкості роботи ОГД до дії різних

вражаючих факторів

 

В ході досліджень необхідно, керуватися наступними положеннями:

 

а) оцінка стійкості елементів об’єкта проводиться до дії кож­ного уражаючого фактора окремо;

б) всі елементи об’єкта підлягають дії, вражаючих факторів одночасно і в однаковій мірі;

в) дослідження доцільно проводити для найнесприятливіших умов.

Це дозволяє визначити максимальні значення параметрів вражаючих факторів та доцільну межу підвищення стійкості роботи ОГД.

 

Методика дослідження стійкості роботи ОГД зводиться до визначення:

І) - мінімальної відстані від об’єкту до передбаченого центру виникнення небезпеки;

2) – максимального значення очікуваних величин основних показників кожного вражаючого фактора:

ΔPФmax - надлишковий тиск

ΔІmax - світловий імпульс

Д max - доза радіації

Р1max - рівень радіоактивного забруднення на I год. після аварії

К ЕМІmax - електромагнітний імпульс

 

К ЕМІ= 20 lg (4.3.)

 

Vg- гранично допустима напруга

VE -наведена напруга

3) - lim - межі стійкості кожного елемента і об’єкта в цілому до кожного вражаючого фактора в порівнянні з очікуваною величиною.

Якщо значення межі стійкості більше очікуваної величини - об’єкт стійкий до впливу даного фактора і навпаки:

ΔPФlim ≥ ΔPФmax (4.4.)

 

Іlim≥ І max

 

Д lim ≥ Д max

 

Р1lim ≥ Р1max

 

К ЕМІlim ≥ К ЕМІmax

 

4) - зробити висновок про стійкість об"єкту до кожного уражаючого фактору, тобто чи може об’єкт виконувати роботу після аварії, здійснити заходи по підвищенню стійкості.

Розглянемо методику оцінки стійкості до кожного уражаючого фактора.

 

4.1.2.1 Методика оцінки стійкості до дії ударної хвилі

 

В якості показника стійкості інженерно-технічного комплексу до дії ударної хвилі приймається таке значення надлишкового тиску, при якому будівлі, споруди і обладнання зберігається або отримають такі руйнування, які можливо відновити в короткі терміни. Це значеня надлишкового тиску прийнято вважати межею стійкості об’єкту до впливу ударної хвилі - ΔPФlim, кПа.

Послідовність оцінки:

- визначається ΔPФmax – максимальне очікуване значення надлишкового тиску;

- знаючи характеристику основних елементів об"єкту /цеху, дільниць/, від яких залежить випуск запланованої продукції, почи­нають дослідження стійкості кожного елемента;

- всі основні елементи кожного цеху, дільниці або окремої спо­руди заносять в спеціальну таблицю;

- на основі вивчення проектно-будівельної та технологічної документації складають і заносять в ту же таблицю коротку характеристику кожного досліджуваного елемента;

- визначаються при яких значеннях ΔPФ досліджувані елементи отримають слабкі, середні, сильні та повні руйнування;

- аналізуючи заповнену таблицю, визначимо межу стійкості найбільш уразливого елемента цеху;

- порівнюємо загальну межу стійкості цеху ΔP lim з максимальним значенням очікуваного надлишкового тиску ΔPФmax;

Якщо ΔPФlim ≥ ΔPФmax, то цех (об’єкт) стійкий до ударної хвилі.

Якщо ΔPФlim ‹ ΔPФmax, то цех (об’єкт) не стійкий .

На основі аналізу результатів оцінки стійкості по кожному цеху, дільниці, системі і об’єкту в цілому робляться висновки і заходи, в яких вказуються:

- межу стійкості об’єкту;

- найбільш уразливі елементи цеху (об’єкту);

- характер і ступінь руйнувань, очікуваних на об’єкті від ударної хвилі при ΔPФmax і можливі збитки;

- межу доцільного підвищення стійкості найбільш уразливих елементів цеху (об’єкту);

- заходи із підвищення межі стійкості об’єкту до дії ударної хвилі.

 

4.1.2.2 Методика оцінки стійкості об’єкту (цех) до дії світлового (теплового) випромінювання

 

В якості показника стійкості об’єкта до дії світлового випромі­нювання приймається максимальне значення світлового імпульсу, при якому ще не починається запалювання елементів об’єкту і виникнення пожеж. Це значення світлового імпульсу і вважається межею стійкості об’єкту до світлового випромінювання – І lim.

Послідовність оцінки стійкості ОГД до світлового випромінювання:

- визначається максимальне значення очікуваного світлового (теплового) імпульсу;

- визначаються ступінь вогнестійкості будівель і споруд з врахуванням їх характеристики;

- визначаємо категорію пожежонебезпечності цеху;

- визначаєм пожежну обстановку в цеху, тобто при яких світло­вих імпульсах можливе спалахування окремих елементів цеху ;

- визначаєм межу стійкості цеху (І lim) для найбільш уразливих елементів цеху, у якого мінімальна межа стійкості;

- порівнюємо межу стійкості цеху з максимальним значенням очікуваного світлового імпульса.

Якщо Іlim ≥ Іmax то цех (об’єкт) стійкий до світлового випромінювання.

Якщо Іlim ‹ І max то цех (об’єкт) не стійкий до світлового випромінювання.

З результатів досліджень і оцінки пожежної обстановки робля­ться висновки і пропозиції з підвищенням стійкості об’єкту до світ­лового випромінювання.

У висновках вказуються:

- межа стійкості об’єкту до світлового (теплового) випромінювання;

- очікуваниий на об"єкті максимальний світловий (теплового) імпульс.

- найбільш небезпечні в пожежному значенні елементи об’єкту
і можлива пожежна обстановка на об’єкті .

На основі зроблених висновків накреслюються конкретні заходи щодо підвищення протипожежної стійкості об"єкту.

 

4.1.2.3 Методика оцінки стійкості роботи об’єкту в умовах

радіоактивного забруднення місцевості

 

До джерел радіоактивного забруднення належать:

- уранова промисловість;

- ядерні реактори різних типів;

- радіохімічна промисловість;

- місця переробки та захоронення радіоактивних відходів;

- використання радіонуклідів в народному господарстві;

- ядерні аварії.

Радіоактивне зараження може вплинути на виробничну діяльність об"єкту переважно через дію на людей.

Загроза захворювань променевою хворобою може викликати необ­хідність зупинки або обмеження функціювання підприємства на пев­ний час, за який рівень радіації в результаті природного розпаду радіоактивних речовин зменшиться до значень, які не будуть представляти небезпеку для людей.

Тому головна мета оцінки уразливості об’єкту від дії іонізуючих випромінювань полягає в тому, щоб виявити ступінь небезпеки радіоактивного ураження людей в конкретних умовах роботи (перебування) на зараженій місцевості.

Послідовність оцінки стійкості роботи об’єкта при дії радіоактивного зараження:

1. Знаходиться максимальний рівень радіації, очікуваний на об’єкті на 1 годину після аварії;

2. Визначається ступінь захищеності робітників та службовців (коефіцієнт послаблення дози радіації К посл. кожної будови, споруди і сховища, де буде працювати чи переховуватись виробничий персонал).Значення Кпосл. для основних типів будівель і транспортних засобів подаються в довідниках.

Коефіцієнт послаблення сховища залежить від типу (вбудоване або окремо розміщене), товщини і матеріалу перекриття, місця розташування і розраховується

за формулою:

К посл= К р*2 (4.5.)

і=1,2,.. n

Кр- коефіцієнт, який враховує умови розташування сховища, який поданий у довідниках

hi- товщина і-го захисного шару ,см;

di -товщина шару половинного послаблення матеріалу і-го захисного шару,см.;

n - кількість захисних шарів матеріалів перекриття сховища, які виступають над поверхнею стін;

 

3. Визначається доза радіації, яку може отримати виробничий персонал, що перебуває у виробничих будівлях та у сховищах, за формулою:

Д буд (сх.)= (4.6.)

де: Р1 – рівень радіації на 1 годину після аварії (рад/год);

 

tп - час початку роботи в умовах зараження від моменту аварії /год/;

tк - час закінчення роботи в умовах зараження від початку аварії, який дорівнює часу початку і тривалості роботи /год/;

К посл.- коефіцієнт послаблення радіації будівлею (спорудою).

 

4. Визначається межа стійкості цеху в умовах радіоактивного зараження - найбільше значення рівня радіації на об’єкті за якого ще можлива виробнича діяльність у звичайному режимі (двома пов­ними змінами, повний робочий день і при цьому персонал не отримає дозу опромінення, більшу за встановлену):

(4.7.)

де: Д вст - допустима (встановлена) доза опромінення для працю­ючої зміни;

 

5. Порівнюємо межу стійкості цеху з максимальним значенням очікуваного рівня радіації на об'єкті.

Якщо P1lim ≥ ΔP1max, то цех стійкий до радіоактивного зараження.

Якщо P1lim ‹ P1max, то цех (об’єкт) не стійкий до радіоактивного зараження.

Отримані результати аналізуються і робляться висновки, в яких вказуються:

-очікувані максимальні значення рівня радіоактивного зараження території об’єкту;

-ступінь захисту виробничого персоналу і обладнання від іонізуючих випромінювань;

- межа стійкості роботи об’єктів в умовах радіоактивного зараження;

- можливіеть неперервної роботи об’єкту у звичайному режимі при очікуваному рівні радіації на протязі встановленої тривалос­ті робочої зміни;

- заходи по підвищенню стійкості роботи об’єкту (підвищення захисних властивостей сховищ, герметизація виробничих приміщень і підготовка системи вентиляції для роботи в режимі очистки повіт­ря від радіоактивного пилу, заходи по захисту обладнання і мате­ріалів від радіації і т.п.).

4.1.2.4 Оцінка стійкості роботи ОГД до впливу електромагнітного

імпульсу /ЕМІ/

 

Для підвищення стійкості роботи ОГД в умовах дії ЕМІ прово­диться аналіз і оцінка стійкості всіх видів апаратури електропос­тачання, електричних систем, радіотехнічних засобів і засобів зв’язку, які є на об’єкті.

В якості показника стійкості елементів системи до дії ЕМІ приймається коефіцієнт безпеки К, який визначається як відношення гранично допустимого до наведеного струму (або напруги).

Коефіцієнт безпеки є логарифмічна величина, яка вимірюється в децибелах.

Так як окремі елементи системи можуть мати різні значення коефі­цієнта безпеки, то стійкість системи в цілому буде характеризу­ватись мінімальним значенням коефіцієнта безпеки елементів, які входять в її склад. Це значення коефіцієнта безпеки є межею стійкості системи до дії ЕМІ.

Стійкість системи до ЕМІ оцінюється в такій послідовності:

1. Виявляється очікувана ЕМІ - обстановка, яка характеризується наявністю ЕМІ - сигналів, створюваних блискавками, що характеризуються параметрами: напруженістю полів, часом зростання і спаду електромагніт­ного поля.

2. Електронна або електротехнічна система розбивається на окремі елементи (ділянки), аналізується призначення кожного елемента, виділяються основні елементи, від яких залежить робота системи.

3. Визначається чутливість апаратури і її елементів до ЕМІ, тобто граничні значення наведених напруг і струмів, при яких робота системи ще не порушується.

4. Визначаються можливі значення струмів і напруг в елементах системи, наведені від дії ЕМІ.

5. Визначається коефіцієнт безпеки кожного елемента системи і межа стійкості системи в цілому.

6. Аналізуються та оцінюються результати розрахунків і робляться висновки в яких вказується: ступінь стійкості системи до дії ЕМІ; найбільш уразливі місця /елементи системи; необхідні організаційні та інженерно-технічні заходи по підвищенню стійкос­ті уразливих елементів і системи в цілому з розрахунком економічної доцільності.

 

 

4.1.3. Шляхи і способи підвищення стійкості роботи ОГД

 

В результаті оцінки стійкості роботи об’єкту розробляються заходи по підвищенню стійкості його елементів.

До них належать:

1. Захист працівників і членів їх сімей.

2. Підвищення стійкості інженерно-технічного комплексу.

3. Підвищення стійкості системи управління.

4. Підвищення стійкості системи матеріально-технічного постачання та виробничих зв’язків .

5. Виключення або обмеження руйнувань, уражень від дії вторинних факторів ураження.

6. Підготовка об’єкту до відновлення зруйнованого виробництва.

Розглянемо їх детальніше.

 

Для захисту виробничого персоналу та членів їх сімей зав­часно проводяться наступні заходи:

- навчання робітників і службовців діям, способам захисту в екстремальних ситуаціях, діям по сигналах оповіщення;

- підтримка у постійній готовності систем оповіщення ОГД, міста;

- створення на ОГД фонду сховищ та ПРУ;

- планування будівництва швидко споруджуваних сховищ і ПРУ;

- нагромадження ЗІЗ та МЗЗ;

- планування роззосередження та евакуації і робітників,службовців та інших категорій населення.

 

Підвищення стійкості інженерно - технічного комплексу.

Інженерно-технічний комплекс кожного підприємства включає будівлі і споруди, технологічне обладнання і комунікації, електромережі, тепломережі, водопровід, каналізацію та газопровід.

а) Підвищення стійкості будівель і споруд досягається:

- встановленням додаткових зв»язків між несучими конструкціями (балки перекриття, прогони, ферми);

- улаштування металевих каркасів по периметру будівель;

- встановлення додаткових рам, підкосів контрфорсів, додаткових опор для зменшення довжини панелей, закладкою віконних пройм цеглою або металевими щитами і т.д.;

- високі споруди (труби, башти, колони) закріпляються розтяжками;

- ємкості та резервуари для зберігання рідини, які легко займаються і НХР заглиблюються в грунт або обваловуються;

- дерев’яні елементи конструкцій і будівель (двері, віконні рами й т.п.) покриваються вогнезахисними замазками світлих кольорів (вапном, суперфосфатом).

б) Захист технологічного обладнання забезпечується розташу­ванням важких верстатів на нижніх поверхах будівель, міцним закріпленням їх на фундаментах.

Над верстатним обладнанням встановлюються міцнї металеві сітки, парасольки, навіси, шатра. Найбільш цінне обладнання розташовується в заглиблених спорудах типу сховищ або в металевих шафах.

Цінне, але достатньо міцне обладнання розташовується в окремих будівлях павільйонного типу з полегшеними і важкозаймистими елементами конструкцій.

Крім того, необхідно створювати запаси найбільш уразливих деталей приладів для того, щоб була можливість швидко відновити пошкоджене виробництво.

Для зменшення дії світлового випромінювання потрібно всі горючі матеріали, які використовуються в технологічному процесі, сховати в нішах стін або підлоги і їх кількість звести до міні­муму. Обладнати заглиблені аварійні емкості для швидкого зливу горючих речовин з технологічного обладнання.

 

Стійкість системи управління виробництвом досягається:

- розробкою і впровадженням надійних способів оповіщення посадових осіб і всього виробничого персоналу підприємства, їх дублюванням;

- забезпеченням надійного зв’язку з місцевими органами, шта­бом ЦО;

- обладнанням двох пунктів керівництва: основний - в одному із сховищ на ОГД і запасний - в позаміській зоні;

- створенням двох груп управління, які послідовно перебуваю­чи в основному ПК і запасному ПК, забезпечують виконання всіх заходів у відповідності до плану ЦО.

 

Надійність системи постачання об"єкту матеріально-технічними ресурсами
забезпечується:

- встановленням і дублюванням стійких зв’язків з підприємствами -
постачальниками. Передбачається використання різних способів транспортування (залізничний, автомобільний, повітряний , водний)

- будівництво за межами міст філіалів підприємств;

-дублюванням виробництва аналогічної продукції на інших підприємствах;

- створенням в позаміській зоні запасів сировини, палива.

 

Заходи по виключенню або обмеженню ураження від вторинних вражаючих факторів включають:

- вивіз понаднормативних запасів речовин, які викликають вторинні фактори ураження (паливо-мастильні матеріали, отрутохімікати, вибухонебезпечні речовини) на безпечну відстань від об’єктів;

- зміною технологічного процесу, яка виключає появу вторинних вражаючих факторів;

- використанням пристроїв, в тому числі автоматичних, для вимикання систем, руйнування яких може викликати вторинні вражаючі фактори;

- винос за межі території об’єкту запасів бензину, нафти, мазуту, масел, інших вогненебезпечних та вибухонебезпечних речовин;

- встановленням у вибухонебезпечних приміщеннях пристроїв, що локалізують дію аваріяу, противибухових клапанів, панелей, вікон, що самі відкриваються, та фрамуг;

- захист ємкостей для зберігання НХР і паливно- мастильних матеріалів (шляхом розташуванням їх на низьких опорах, заглиблення і обвалування грунтом.

- впроводження автоматичної сигналізації в цехах підприємства, яка б дозволяла запобігати аварії, вибуїом, загазованістю території.

 

Підготовка об’єкту на режим роботи у надзвичайних ситуаціях включає:

-підготовчі заходи, спрямовані на перебудову виробництва для випуску продукції у надзвичайних ситуаціях;

-переведення об"єкту на двозмінну роботу;

-підготовка виробництва до безаварійної зупинки по сиг­налах ЦО;

-організація цілодобового чергування груп з числа керів­ного складу на пунктах керівництва і т.д.

 

Для відновлення пошкодженого виробництва передбачається:

- розробка технології відновлюючих робіт по різних варіан­тах можливих руйнувань і перехід на випуск продукції по спро­щеній технології;

-створення запасів будівельних матеріалів, найважливіших вузлів обладнання, деталей, приладів та інструменту;

- створення і підготовка ремонтно-відновлюючих бригад із спеціалістів і кваліфікованих робітників;

-створення страхового фонду технологічної документації шляхом мікрофільмування і організації ії надійного зберігання.

 

4.1.3.1. Основні напрямки діяльності ОГД у сфері запобігання НС

 

У справі запобігання НС важлива роль відведена загальнодержавним, відомчим і територіальним заходам організаційно - економічиого характеру.

Вони дозволяють підняти за допомогою економічних механізмів відповідальність власників і керівників організацій, які мають у своєму складі потенційно небезпечні об'єкти, шляхом застосування санкцій адміністративного характеру (штрафи), стимулювати роботу щодо зниження ризику НС і управління ними за допомогою податкового механізму і пільгового кредитування, перерозподіляти ризик шляхом страхування і перестрахування.

До таких заходів у техногенній сфері можуть бути віднесені: декларування промислової безпеки об'єктів, ліцензування діяльності небезпечних виробничих об'єктів, страхування відповідальності за завдану шкоду життю і здоров'ю, майну громадян і навколишньому природному середовищу.

 

Декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки здійснюється з метою запобігання НС, а також забезпечення готовності до локалізації та ліквідації їх наслідків.

Одним з основних завдань декларування є покладання на підприємця обов'язків щодо здійснення комплексу робіт з оцінки небезпеки експлуатованих ним об'єктів з урахуванням запроваджених заходів щодо запобігання виникнення і розвитку аварій.

Декларація безпеки подається наглядовим органам як обов'язковий елемент для одержання ліцензії на експлуатацію об'єктів, а також місцевим органам виконавчої влади і місцевого самоврядування для інформування про проведену роботу. Цим підвищується відповідальність керівників організацій, які експлуатують об'єкти підвищеної небезпеки, в частині безпеки та інформованості про це наглядових органів і органів місцевого самоврядування.

Основи декларування промислової безпеки небезпечних виробництв визначає Закон України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру", а також нормативно-правові акти Кабінету Міністрів Украйні. Відповідно до них:

- розробка декларацій промислової безпеки передбачає всебічну оцінку ризику аварій і пов'язані з нею загрози; аналіз достатності запроваджених заходів щодо запобігання, забезпечення готовності організації до експлуатації небезпечного виробничого об'єкта у відповідності вимогам промислової безпеки, а також до локалізації і ліквідації наслідків аварії на небезпечному об'єкті; розробка заходів, спрямованих на зниження масштабів наслідків аварій і розміру збитків, завданих у разі аварії; встановлюється обов'язковість розробки декларації промислової безпеки об'єктів підвищеної небезпеки, на яких одержуються, використовуються, перероблюються, утворюються, зберігаються, транспортуються та знищуються небезпечні речовини;

- декларації промислової безпеки розробляються у складі проектної до­
кументації на будівництво, розширення, реконструкцію, технічне переоснащення, консервацію і ліквідацію небезпечного виробництва;

- декларація промислової безпеки затверджується керівником організації, яка експлуатує об'єкт підвищеної небезпеки. Керівник цієї організації несе відповідальність за повноту і достовірність відомостей, які містяться у декларації;

- декларація проходить експертизу промислової безпеки у встановленому
порядку.

Органи управління територіальної системи цивільного захисту на основі загальнодержавних вимог до декларації безпеки мають розробляти з урахуванням специфіки території власні додаткові вимоги до змісту декларації, затверджувати їх рішеннями місцевих органів виконавчої влади.

Місцеві органи виконавчої влади і самоврядування мають координувати і контролювати роботу з декларування об'єктів підвищеної небезпеки, взаємодіяти з органами Держнаглядохоронпраці України та іншими органами державного нагляду.

 

Ліцензування діяльності об'єкту підвищеної небезпеки.

Ліцензування діяльності об'єктів підвищеної небезпеки є складовою частиною соціально-економічного механізму забезпечення безпеки населення і захисту навколишнього середовиша від аварій та катастроф.

Ліцензування - це заходи, пов'язані з наданням ліцензій, переоформлення документів, підтверджуючих їх наявність, призупинення і поновленням ліцензії, їх анулюванням і контролем ліцензуючих органів за дотриманням ліцензіатів під час здійснення ліцензованих видів діяльності відповідно до ліцензійних вимог і умов.

Ліцензія - це спеціальний дозвіл на здійснення конкретного виду діяльності з обов'язковим додержанням ліцензійних вимог та умов, виданий ліцензуючим органом юридичній або фізичній особі (ліцензіату).

Ліцензійні вимоги і умови - це сукупність установлених положенням про конкретні види діяльності, виконання яких є обов'язковим під час здійснення вимог і умов види- діяльності, яка ліцензується. До цих вимог і умов включаються заходи щодо запобігання аварій та катастроф.

Серед переліку видів діяльності, на здійснення яких необхідна ліцензія, значне місце посідають об'єкти, порушення порядку експлуатації яких може призвести до надзвичайних ситуацій. Основними з них є:

- виконання робіт і надання послуг щодо збереження, перевезення і знищення хімічної зброї;

- експлуатація вибухонебезпечних об'єктів;

- експлуатація пожежонебезпечних об'єктів;

- експлуатація хімічнонебезпечних об'єктів;

- експлуатація магістрального трубопровідного транспорту;

- експлуатація газонафтодобувних підприємств;

- переробка нафти, газу і продуктів їх переробки;

- транспортування по магістральних трубопроводах нафти, газу і продуктів їх переробки;

- зберігання нафти, газу і продуктів їх переробки;

- виробництво і зберігання вибухових матеріалів промислового призначення;

- діяльність з експлуатації електричних (газових, теплових) мереж;

- діяльність, яка пов'язана із збудниками інфекційних хвороб;

- перевезення пасажирів і вантажів морським, річковим, повітряним,
залізничним транспортом;

- перевезення пасажирів автомобільним транспортом (понад 8 осіб) і вантажів (автотранспорту вантажність понад 3,5т);

- діяльність щодо поводження з небезпечними відходами.

Ліцензуючи органи здійснюють наступні повноваження:

- надання ліцензій;

- переоформлення документів, які підтверджують наявність ліцензій;

- призупинення дії ліцензій;

- поновлення дії ліцензій;

- контроль за дотриманням організаціями ліцензійних вимог і умов.

У переліку наведених повноважень мають місце ті, здійснення яких може бути спрямованим на запобігання НС, пом'якшення наслідків і зменшення масштабів, що належить до поля діяльності органів управління системи цивільного захисту особливо на регіональному і місцевому рівнях.

Ліцензування видів діяльності на рівні регіонів здійснюється, як правило, уповноваженими на це республіканськими, обласними, міст Києва і Севастополя органами технічної інспекції держенергонагляду, держножнагляду, транспортної інспекції, органами охорони навколишнього природного середовища, природних ресурсів, ядерної безпеки за рішенням місцевих органів виконавчої влади. На порядку денному приєднання до цієї когорти державного нагляду у сфері цивільного захисту.

В процесі розгляду документації та одержання ліцензії проводиться перевірка підприємств органами, які здійснюють ліцензування, на відповідність наданої документації фактичному стану обладнання, тривалих порушень, заміні зношеного обладнання.

Як засвідчує практика, ліцензування експлуатації об'єктів і робіт підвищеної небезпеки сприяє більш якісному навчанню інженерно-технічного персоналу і робітників, зайнятих експлуатацією потенційно небезпечних виробництв і об'єктів, підвищенню відповідальності за стан безпеки юридичних осіб та індивідуальних підприємців, а також підвищенню ефективності нагляду і контролю за безпекою виробничої діяльності потенційно небезпечних об'єктів.

Ліцензування діяльності в комплексі із заходами з декларування безпеки і страхування відповідальності за завдану шкоду під час експлуатації небезпечного об'єкту сприяє запобіганню аварій і катастроф техногенного їй біологи соціального характеру, зменшенню їх масштабів.

 

Страхування відповідальності за спричинену шкоду внаслідок експлуатації небезпечного об'єкту

Існують різні механізми державного регулювання промислової безпеки, відшкодування збитків, зумовлених аваріями і катастрофами на небезпечних промислових об'єктах. До їх числа віднесені різні форми державної компенсацій самострахування об'єктів, об'єднані фінансові резерви об'єктів, різні форми фінансових гарантій.

Питання обов'язкового соціального страхування у сфері цивільного захисту в достатній мірі не врегульовані. Тому тут викладена в основному його методологія.

Метою зазначеного страхування має бути підвищення промислової безпеки шляхом використання економічного механізму компенсації шкоди, завданої життю і здоров'ю, майну і природному середовищу в результаті аварій під час експлуатації небезпечних внробнігчих об'єктів, а також захисту майнових інтересів організацій, які експлуатують небезпечні виробничі об'єкти, на випадок таких аварій.

Для здійснення обов'язкового страхування визначаються:

- об'єкти, які підлягають обов'язковому страхуванню;

- ризики, від яких вони мають бути застрахованими;

- мінімальні розміри страхових сум.

Яким чином розуміти ці умови?

По-перше, до об'єктів, що підлягають обов'язковому страхуванню належать ті, де:

- одержуються, використовуються, переробляються, утворюються, збері­гаються, транспортуються, знищуються небезпечні речовини (займисті, окислюючі, пильні, вибухові, токсичні, високотоксичні, інші небезпечні для навколишнього середовища);

- використовується обладнання, яке працює під тиском понад 0,07.Мпа або при температурі нагрівання води понад 115 градусів за Цельсієм;

- використовуються стаціонарні вантажопідйомні механізми, ескалатори, канатні дороги, фунікулери;

- одержуються розплави чорних і кольорових металів і сплави на основі цих розплавів;

- проводиться гірничі роботи щодо збагачення корисних копалин, а також роботи в підземних умовах.

По-друге, визначено ризики, за яких мають бути застрахованими небезпечні виробничі об'єкти. До них віднесені аварії, які супроводжуються руйнуванням споруд або технічних пристроїв, що застосовуються на небезпечному виробничому об'єкті, неконтрольовані вибухи або викиди небезпечних речовин.

На сьогодні рівень страхового захисту виробництв і споруд є недостатнім. Відшкодування збитків від надзвичайних ситуацій у значній мірі здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. У такій ситуації роль місцевих органів виконавчої влади має суттєво зрости.

Організації, які входять до складу системи цивільного захисту, мають брати участь на всіх етапах підготовки і проведення страхування відповідальності небезпечних об'єктів за завдану шкоду.

Спільно з органами Держнаглядохоронпраці і спеціалістами промислової безпеки, представники управління системи цивільного захисту мають брати участь в ідентифікації промислових об'єктів, які підлягають декларуванню безпеки, відслідковувати терміни підготовки декларацій.

Таким чином, якщо вчасно провести дослідження стійкості роботи підприємства до впливу можливих вражаючих факторів і вчасно виконати заходи по підвищенню стійкості то, як показує практика, витрати на ліквідацію наслідків стають на порядок меншими, а головне – менше страдають люди і довкілля. Виконавши заходи і організаційно - економічного характеру можна стимулювати роботи по запобіганню НС.

Контрольні питання:

1. Поясніть суть терміну “стійкість роботи підприємства”

2. Назвіть основні складові стійкості роботи підприємства.

3. Перерахуйте основні фактори, що впливають на стійкість роботи підприємства.

4. Коли повинні враховуватись норми проектування інженерно-технічних заходів ЦО.

5. Вимоги норм інженерно-технічних заходів ЦО щодо вибору місця будівництва нового підприємства.

6. Вимоги норм ІТЗ ЦО щодо забудови промислового об”єкта.

7. Вимоги норм ІТЗ ЦО до систем водопостачання.

8. Вимоги норм ІТЗ ЦО до систем газопостачання.

9. Вимоги норм ІТЗ ЦО до систем електропостачання.

10. Розкрийте послідовність проведення досліджень стійкості ОГД.

11. Перерахуйте і розкрийте роботу груп по дослідженню стійкості ОГД.

12. Назвіть основні кроки по проведенню дослідження стійкості роботи ОГД до різних вражаючих факторів.

13. Назвіть заходи по підвищенню ефективності захисту персоналу ОГД.

14. Перерахуйте заходи по підвищенню стійкості будівель і споруд.

15. Назвіть економічні важелі впливу на запобігання НС.

 






Date: 2015-12-13; view: 257; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2020 year. (0.129 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию