Полезное:
Как сделать разговор полезным и приятным
Как сделать объемную звезду своими руками
Как сделать то, что делать не хочется?
Как сделать погремушку
Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами
Как сделать идею коммерческой
Как сделать хорошую растяжку ног?
Как сделать наш разум здоровым?
Как сделать, чтобы люди обманывали меньше
Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили?
Как сделать лучше себе и другим людям
Как сделать свидание интересным?
Категории:
АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Прояви шкільної дезадаптації у молодших школярів ⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 2
До теми «ІНКЛЮЗИВНА ОСВІТА ЯК ЧИННИК ШКІЛЬНОЇ ДЕЗАДАПТАЦІЇ» З позиції інклюзивної освіти розуміння явища шкільної адаптації враховує аспект активності, суб'єктності особистості. Саме такий психологічний підхід до проблеми шкільної дезадаптації в умовах інклюзивного навчального закладу є, на нашу думку, найоптимальнішим, оскільки спрямовує увагу фахівців на аналіз наявних конфліктних взаємин дитини з т.зв. особливими освітніми потребами (дитина – батьки, дитина – однолітки, дитина – вчитель, дитина – школа, дитина – її психічне та фізичне здоров'я, самооцінка). Система роботи в інклюзивних класах має бути спрямована на вирішення таких завдань: - створення єдиного освітнього середовища для дітей, що мають різні стартові можливості; - розвиток потенційних можливостей дітей з особливостями психофізичного розвитку в спільній діяльності із здоровими однолітками; - формування життєво значущого досвіду і цілеспрямований розвиток у дітей когнітивних, мовленнєвх, моторних, соціальних здібностей, що дозволяють знизити залежність дитини від сторонньої допомоги та підвищити соціальну адаптацію; - забезпечення ефективності процесів корекції, адаптації та соціалізації дітей з особливостями розвитку на етапі шкільного навчання; - організація системи ефективного психолого-педагогічного супроводу процесу інклюзивної освіти через взаємодію діагностико-консультативного, корекційно-розвиваючого, лікувально-профілактичного, соціально-трудового напрямків діяльності; - компенсація недоліків дошкільного розвитку; - подолання негативних особливостей емоційно-особистісної сфери через включення дітей в успішну діяльність; - постійне підвищення мотивації дитини на основі її особистої зацікавленості і через усвідомлене ставлення до позитивної діяльності; - охорона і зміцнення фізичного, нервово-психічного здоров'я дітей; - соціально-трудова адаптація та інтеграція в суспільство школярів з особливими освітніми потребами; -надання консультативної допомоги сім'ям, які виховують дітей особливими освітніми потребами, включення законних представників у процес навчання і виховання дитини, формування у них адекватного ставлення до особливостей його розвитку, вироблення оптимальних підходів до проблем сімейного виховання; - підвищення ролі сім'ї у вихованні та розвитку своєї дитини; - зміна суспільної свідомості по відношенню до дітей з особливими освітніми потребами. Організація освітнього процесу в умовах інтегративного навчання і виховання передбачає створення наступних спеціальних умов: - створення корекційно-розвивального, предметно-просторового, і соціального середовища, що забезпечує стимулювання емоційного, сенсорного, моторного і когнітивного розвитку дітей з особливостями психофізичного розвитку відповідно до їх потреб; - створення адекватного можливостям дітей з особливими освітніми потребами розвитку освітнього середовища, що досягається забезпеченням загальноосвітніх установ відповідними навчальними виданнями, індивідуальними технічними засобами навчання, необхідними дидактичними засобами; - організація соціальної взаємодії здорових дітей і дітей з особливостями психофізичного розвитку, спрямованого на виправлення або подолання фізичних та (або) психічних порушень, розвитку толерантності. При розробці індивідуального навчального плану для дитини з особливими освітніми потребами в нього включаються: - необхідність повного або часткового присутності тьютора в освітньому процесі; - організація індивідуального щадного режиму (зниження обсягу завдань, додатковий день відпочинку протягом тижня і ін.); - організація навчання залежно від індивідуальних особливостей учнів з особливими освітніми потребами за підручниками для спеціальних (корекційних) шкіл або за підручниками загальноосвітніх шкіл; - організація індивідуальних і групових занять загальнорозвиваючу і предметної спрямованості; - організація обов'язкових додаткових позашкільних та позакласних корекційно-розвивальних занять з психологом, логопедом, дефектологом та іншими фахівцями; - доцільність знаходження учнів з особливими освітніми потребами в школі повного дня, а також форма і тривалість самопідготовки учнів. У першому класі особливо важливим є створення умов для сприятливої адаптації дитини до школи, тобто забезпечення благополучного розвитку та навчання з урахуванням її індивідуальних можливостей: - відповідність процесу навчання функціональним і психологічним особливостям дітей; - особистісно-орієнтована взаємодія дорослих і дітей; - надання дитині свободи вибору діяльності, партнера, засобів та ін.; - орієнтування педагогічної оцінки на відносні показники дитячої успішності (порівняння сьогоднішніх досягнень дитини з її вчорашніми досягненнями); - підвищення пізнавальної та навчальної мотивації; - реалізація продуктивної діяльності дітей в зоні їх найближчого розвитку. Умови успішної реалізації інклюзивного процесу (досвід Канади): 1. Формування почуття приналежності: - розвивати почуття спільності на рівні класу й школи, де всі учні, в тому числі діти з особливими потребами й здібностями, відчуватимуть, що їх приймають в учнівському середовищі і що вони є успішними; - підтримувати практику, яка дає змогу ефективно навчати учнівський колектив із широким діапазоном навчальних потреб; - допомагати всім учням, батькам та освітянам зрозуміти явище учнівського розмаїття в межах шкільної спільноти. 2. Виховання соціальної відповідальності: – школа спонукає учнів до діяльності громадських і волонтерських організацій, учнівського самоврядування — до процесів прийняття рішень з різних питань шкільного та громадського життя; – школа створює навчальні можливості, які допомагають учням пізнавати, усвідомлювати й навчатися цінувати відмінності між людьми; – школа забезпечує можливості для того, щоб учні повноцінно долучалися до позакласних і позашкільних заходів, які сприяють їхньому всебічному розвитку; – школа виховує соціальну відповідальність учнів, створюючи можливості для набуття необхідного досвіду в процесі різноманітної діяльності. 3. Педагогічні підходи, орієнтовані на інклюзію: - організація комфортного фізичного середовища в класі, щоб сприяти взаємодії та співпраці між учнями; - кооперативне навчання в групах (досягнення чіткої мети, яку можна досягти тільки шляхом співпраці); - емпіричне навчання, або навчання через досвід (рольова гра, розповідь історій, виготовлення моделей, малювання, театралізація та робота з комп‛ютером тощо); - довготермінові проекти (із залученням дитини з особливими освітніми потребами, що дасть змогу цій дитині працювати над формуванням специфічних навичок, взаємодіючи з іншими дітьми); - навчання «рівний – рівному» та наставництво (співпраця старших дітей з молодшими); - застосування різних способів перевірки знань (не лише письмові роботи, а й усні звіти, демонстрації, виставкові моделі). 4. Навчальне середовище в школі: – з боку вчителів (високі очікування стосовно всіх учнів; надння всім учням належні можливості для навчання; вимога, щоб усі учні з повагою ставилися до навчання інших; забезпечення у класі порядок та безпечне середовище); – з боку адміністрації (дітей зараховують до звичайних класів відповідної вікової групи; у школах підтримують чистоту, психологічно комфортну атмосферу абсолютного прийняття; забезпечення позитивного інклюзивного клімату, запроваджуючи програми й практики, «які відображають рівне ставлення до всіх учнів»). 5. Планування і реалізація навчальної програми: – у процесі планування і впровадження навчальної програми вчителі намагаються створювати умови для когнітивного, соціального, емоційного й фізичного розвитку всіх учнів; – у процес планування програм, їх реалізації та моніторингу вчителі здійснюють адаптації з урахуванням сильних сторін, потреб і відмінностей окремих учнів; – учителі застосовують матеріали, організують умови навчання та обирають форми й методи роботи відповідно до вікових особливостей учнівського колективу. 6. Програми й послуги з надання підтримки: – школи обмінюються ідеями, стратегіями та ресурсами з різними групами для успішного впровадження запланованої програми навчання; – на рівні округу чи школи діє команда підтримки, яка допомагає вчителям планувати й реалізовувати програми для учнів з особливими потребами; – у питаннях планування й впровадження програми для учня з особливими потребами вчителі можуть звертатися по допомогу до педагогів-фахівців зі спеціальної освіти, які надають підтримку в формі консультацій щодо програм, стратегій та альтернативних методів для забезпечення потреб учня; – шкільні консультанти (психологи) / ресурсні вчителі просувають та сприяють у наданні програм і послуг, спрямованих на задоволення потреб учнів з особливими потребами; – шкільні округи та школи співпрацюють між собою, щоб забезпечити відповідність послуг, які надають зовнішні фахівці, специфічним потребам дітей з порушенням психофізичного розвитку; – шкільні округи забезпечують програми й послуги всім учням, для яких існує ризик раннього вибуття зі школи. 7. Практика навчання: - вчителі застосовують широкий набір методик викладання та оцінювання, беручи до уваги різні стилі навчальної діяльності учнів; - вчителі застосовують різноманітні інклюзивні педагогічні практики для залучення учнів з особливими потребами до навчального процесу та життя класного колективу; - учителі регулярно оцінюють результати навчальної діяльності учнів і часто надають зворотний зв‛язок у межах неперервного процесу оцінки. 8. Планування переходу до нових умов життя та навчання: – школи всіляко сприяють під час перехідного періоду, коли діти з особливими потребами відвідують державні системи шкільної освіти. Коли учні з особливими потребами переходять із класу в клас або з однієї школи до іншої, вчителі, адміністратори, батьки та учні співпрацюють між собою, щоб забезпечити ефективну організацію перехідного періоду та врегулювати спірні питання в інтересах таких учнів; – школи забезпечують та координують систему заходів до та після переходу учнів з особливими потребами до старшої школи, а також координують перехід до дорослого життя по закінченні школи, аби майбутнє таких учнів після школи було сповнене нових можливостей; – школи координують низку програм стажування для учнів з особливими потребами, щоб сприяти їхньому переходу від шкільного навчання до трудової зайнятості. 9. Партнерські зв‛язки (школа, родина, громада): – школи створюють умови для участі членів родини у діяльності педагогічно фахових команд, які планують програми й послуги, дають їм змогу висловлювати свої думки та зауваження щодо поточного впровадження таких програм і послуг, а також забезпечують рівні умови для дітей з особливими потребами; – школи регулярно й ефективно провадять комунікацію з учнями, батьками, волонтерами, працівниками служб, які надають послуги підтримки, персоналом шкільного округу, членами опікунської ради округу та з громадськістю. 10. Інновації (розвиток системи та персоналу): – шкільні округи мають плани заходів щодо неперервного вдосконалення програм і послуг для дітей з особливими потребами, в тому числі — план професійного розвитку для працівників окружної адміністрації та школи (наприклад, спеціальні програми підготовки асистентів учителя з наданням сертифіката); – шкільні округи просувають і підтримують інноваційну практику, щоб забезпечувати постійний розвиток програм і послуг для дітей з особливими потребами; – шкільні округи просувають і підтримують інновації на рівні методики викладання, надання послуг, відзначають успішні стратегії; – учителі шукають можливостей для професійного вдосконалення, аби більше дізнатися про інклюзивні методики навчання дітей з особливими потребами; – допоміжний персонал також шукає можливості для підвищення власної кваліфікації.
|