Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Загальні положення про забезпечення виконання договірних зобов‘язань





Виконання зобов'язання можна визначити як здійснення боржником тієї дії,

яку має право вимагати від нього кредитор на підставі існуючого між ними договірного зобов'язання.

Вимогами до виконання зобов'язань визначаються насамперед принципи їх

виконання, під якими маються на увазі закріплені в законі основні засади, відповідно до яких будується правове регулювання реалізації равове регулювання реалізації суб'єктивних прав і обов'язків у цих правовідносинах.

Забезпечення виконання договірних зобов'язань регулюється гл. 49 ЦК "Забезпечення виконання зобов'язань"

Слід звернути увагу на співвідношення понять "забезпечення виконання зобов'язань" і "відповідальність за порушення зобов'язань". У ЦК 2003 р. цим питанням присвячені окремі глави — 49 ("Забезпечення виконання зобов'язання") та 51 ("Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання"). Таким чином, у загальних рисах збережено підхід, який мав місце у ЦК УРСР 1963 р., де існували спеціальні глави 16 ("Забезпечення виконання зобов'язань") і 18 ("Відповідальність за порушення зобов'язань").

Здавалося б, позиція законодавця зводиться до того, що він досить чітко розрізняє два інститути. Водночас у гл.51 ЦК йдеться про існування відповідальності у формі припинення зобов'язання, зміни умов зобов'язання, сплати неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди тощо (ст.611 ЦК). Сплата неустойки розглядається в одній площині з іншими видами відповідальності, зокрема стягненням збитків (ст.624 ЦК) [1].

У свою чергу при характеристиці засобів забезпечення виконання зобов'язань у гл.49 ЦК йдеться про відповідальність. Наприклад, у ст.554 ЦК згадується відповідальність поручителя перед кредитором. У зв'язку з цим виникає необхідність встановлення характеру взаємозв'язку між цими категоріями.

Аналіз їх сутності дозволяє зробити такі висновки. І засоби забезпечення зобов'язань, встановлені нормами гл.49, і заходи відповідальності, передбачені у гл.51 ЦК, мають однакову мету — стимулювати боржника до виконання зобов'язання і захистити інтереси кредитора. Тому ті й інші можуть бути віднесені до засобів забезпечення належного виконання зобов'язань.



Водночас серед засобів забезпечення виконання зобов'язань слід виділити спеціальні засоби забезпечення, передбачені гл.49 ЦК ("засоби забезпечення" у вузькому значенні слова), і міри відповідальності. Однак цим співвідношення між категоріями "відповідальність" і "спеціальні засоби забезпечення" не вичерпуються.

Хоч традиційно як одна з форм відповідальності розглядається лише неустойка (ст.611 ЦК), але якщо виходити з визначення відповідальності як санкції у вигляді негативних наслідків, що покладаються на особу, винну в скоєнні правопорушення, можна помітити, що під поняття "відповідальність" підпадають і застава, і завдаток.

Дещо окремо знаходяться порука і гарантія, де негативні наслідки для іншої особи настають незалежно від її вини і протиправності дій. Однак враховуючи те, що ЦК іменує покладання на цих осіб санкцій за невиконання зобов'язання відповідальністю (ст.ст.554, 566 ЦК), очевидно, слід і поруку, і гарантію розглядати як відповідальність.

Таким чином, виявляється, що спеціальні засоби забезпечення водночас є заходами відповідальності. Виняток становить притримання (ст.ст.594-597 ЦК), яке за своєю сутністю є засобом захисту прав кредитора, але не мірою відповідальності боржника, оскільки не супроводжується настанням негативних майнових наслідків для останнього (щоправда власник притриманої речі втрачає можливість користуватися нею, однак це не можна вважати санкцією за порушення, оскільки так само не користується своїми речами орендодавець або особа, яка передала річ у заставу кредитору).

Отже, засоби забезпечення договірних зобов'язань можуть виступати у різних формах: неустойки (штрафу), завдатку, застави, поруки, відшкодування збитків та моральної шкоди, застосування інших мір відповідальності тощо.

Усі спеціальні засоби забезпечення мають додатковий (акцесорний) характер і залежать від основного зобов'язання: при недійсності або припиненні основного зобов'язання вони також припиняють свою дію.

Обраний сторонами спеціальний засіб забезпечення виконання зобов'язань має бути письмово зафіксований або в самому зобов'язанні, на забезпечення якого він спрямований, або додатковою угодою.

Згідно з нормами ст.547 ЦК правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання має вчинятися в письмовій формі. Недодержання цієї форми має наслідком визнання його нікчемним.

Деякі зі способів мають бути не тільки оформлені письмово, а й потребують нотаріального посвідчення, а в окремих випадках -також державної реєстрації.

Так, для забезпечення інтересів заставодержателя, уникнення несанкціонованих повторних застав закон встановлює більш жорсткі вимоги до оформлення застави у тих випадках, коли майно залишається у боржника-заставника. Якщо за загальним правилом достатньо простої письмової форми угоди про заставу, то іпотека, застава товарів у обігу і переробці вимагають нотаріального посвідчення з наступною державною реєстрацією у Книзі записів застав або в Державному реєстрі застав рухомого майна [2].



У юридичній літературі називають різні принципи виконання зобов'язань.

Найчастіше згадують принцип належного виконання зобов'язань. Крім того, вказують на існування принципу співпраці, який передбачає, що сторонни мають не тільки виконувати зобов'язання належним чином і реально, а й створювати контрагенту найсприятливіші умови і надавати допомогу в цьому.

Називають також принцип економічності, який передбачає взаємне врахування економічних інтересів контрагентів, та принцип реального виконання зобов'язання, сутність якого полягає в тому, що стягнення неустойки (штрафу, пені) та відшкодування збитків не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі (ст.ст.552, 622 ЦК). Деякі автори вказують також на принцип стабільності зобов'язань. При цьому посилаються на норми ЦК, що передбачають неприпустимість односторонньої відмови від виконання зобов'язань і односторонньої зміни їх умов.

Однак усі зазначені принципи навряд чи слід виокремлювати. Зокрема

реальне виконання зобов'язання охоплюється поняттям "виконання зобов'язання належним чином". Що стосується принципу економічності, то в умовах переходу до ринкових відносин "економічність" є поняттям відносним, оскільки кожен з їх учасників, як правило, сам визначає, що йому вигідно, а економічні інтереси сторін часто протилежні.

Стабільність договірних зобов'язань — це швидше не принцип їх виконання, а певна тенденція розвитку договірних відносин.

Таким чином, визначальним є принцип виконання зобов'язання належним

чином, який містить низку вимог щодо його реалізації. Отже, що таке "виконання зобов'язання належним чином" або "належне виконаннядоговірних зобов'язань"?

Орієнтири визначення загальних умов належного виконання зобов'язань

встановлюють ст.ст.526-545 ЦК, аналіз яких дозволяє зробити висновок, що зобов'язання мають виконуватися:

1) щодо належного предмета зобов'язання;

2) належними сторонами;

3) у належний строк;

4) у належному місці;

5) належним способом (і з належним оформленням).

Предмет виконання — це певні матеріальні або духовні блага, в зв'язку зі створенням або передачею яких було встановлене зобов'язання. У предметі виконання виражаються найістотніші обов'язки боржника з належного виконання

договірного зобов'язання. Це пов'язано з тим, що від належного виконання зобов'язання щодо його предмета залежить питання набуття кредитором саме

тих благ, заради яких він вступив у договірні відносини. Розрізняють виконання зобов'язань залежно від властивостей речі, що є їх предметом (надання індивідуально-визначеної чи родової речі; виконання зобов'язань повністю або частково); виконання грошових зобов'язань; а також виконання зобов'язань залежно від предмета виконання (конкретно визначені, альтернативні і факультативні зобов'язання).

Якщо кредитору має бути передана індивідуально-визначена річ, то зобов'язання може бути виконане лише шляхом надання саме цієї речі. Зобов'язання родового характеру вважається належно виконаним при передачі боржником відповідної кількості предметів певного роду.

Загальним правилом є виконання зобов'язання повністю (у повному обсязі).

Тому кредитор має право не приймати від боржника виконання його обов'язку частинами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обігу.

Згідно зі ст.ст.524, 533 ЦК грошові зобов'язання мають бути виражені у

вітчизняній валюті, тобто в гривнях. Виняток з цього правила допускається лише у випадках, прямо передбачених законодавством [1].

Проте оскільки суб'єкти зобов'язань мають можливість визначення у зобов'язанні грошових еквівалентів в іншій валюті, виникає потреба коригування цін на момент виникнення зобов'язання і на момент його виконання. У зв'язку з цим ч.2 ст.533 ЦК містить спеціальне правило, згідно з яким якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній

валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями за загальним правилом забороняється (ч.З ст.533 ЦК, Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України, крім випадків прямо передбачених законодавством, наприклад, Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 26 березня 1998 р. №119.

Сума, що виплачується фізичній особі за грошовим зобов'язанням, пропорційно збільшується у разі збільшення встановленого законом неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Це положення стосується,

зокрема, виплат фізичній особі сум відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, витрат за договором довічного утримання (догляду) тощо. Якщо внаслідок виплати збільшеної суми сторона, яка зобов'язана провадити ці виплати, втрачає вигоди, на одержання яких вона могла розраховувати при укладенні договору, на вимогу цієї сторони договір може бути розірваний за рішенням суду (ч.2 ст.535 ЦК). При цьому згідно з ч.4 ст.653 ЦК сторони не вправі будуть вимагати повернення того, що було виконане ними за грошовим зобов'язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлене договором [1].

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грішми встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.536 ЦК).

Слід розрізняти проценти як плату за користування чужими грошима і проценти за прострочку виконання зобов'язання (пеню), які є формою цивільно-правової відповідальності. Та чи інша кваліфікація процентів має істотне практичне значення: несплата (прострочення сплати) боргу спричиняє можливість стягнення з боржника неустойки (штрафу, пені) за порушення зобов'язання, тоді як штрафні санкції за несплату або прострочення сплати майнових санкцій не застосовуються. Підставами визначення правової природи процентів у кожному конкретному випадку є договір або прямий припис закону.

Окремим випадком виконання грошового зобов'язання є розрахунки за

недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі. У цьому разі сплачена сума погашає вимоги кредитора у такій черговості:

1) відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;

2) сплачуються проценти і неустойка;

3) сплачується основна сума боргу.

Втім, договором сторін може бути встановлена інша черговість розрахунків.

Залежно від предмета виконання зобов'язання можуть бути конкретно визначеними, альтернативними або факультативними.

Конкретно визначені зобов'язання стосуються певного блага предмета, який

має бути наданим боржником кредитору.

Під альтернативними зобов'язаннями маються на увазі такі зобов'язання,

за якими боржник повинен здійснити одну з двох або кількох дій. Наприклад, у договорі купівлі-продажу може бути передбачено, що продавець передасть покупцеві одну з двох рівноцінних речей, які є у нього для продажу; за зобов'язаннями із завдання моральної шкоди боржник (особа, яка завдала моральної шкоди) зобов'язана відшкодувати її грішми, іншим майном або в іншій спосіб (ст.23 ЦК).

Боржник має право вибору предмета зобов'язання, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті

зобов'язання або звичаїв ділового обігу.

Альтернативне зобов'язання слід відрізняти від факультативного, за яким

боржник зобов'язується до здійснення певної дії з наданням йому права вчинити замість цієї дії іншу, також вказану у зобов'язанні.

З цими питаннями пов'язана так звана заміна виконання, яка, на відміну

від факультативного зобов'язання, має місце тоді, коли (за відсутності такої умови в самому зобов'язанні) кредитор замість дії, яку зобов'язаний був здійснити боржник, приймає іншу дію. При цьому заміна виконання допускається лише за згодою кредитора, а зобов'язання вважається виконаним у момент, коли кредитор прийняв заміну виконання.

Належними мають бути суб'єкти виконання. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор — прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обігу. При цьому кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків (наприклад, вчинення дій особою, що діяла без повноважень або з перевищенням повноважень) непред'явлення такої вимоги (ст.527 ЦК) [1].

Виконання обов'язку може бути покладене боржником на іншу особу (передоручення виконання), якщо з умов договору, положень актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

Якщо ж особа, на яку боржник поклав обов'язок виконання зобов’язання

(представник, посланець тощо), не виконала або неналежним чином виконала його, цей обов'язок боржник повинен виконати сам.

Загальним правилом є виконання зобов'язання іншою особою зі згоди (зазвичай на прохання) боржника. Проте закон передбачає випадок, коли інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника. Згідно з ч.3 ст.528 ЦК таке "самочинство" допускається у разі виникнення небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов'язанні і застосовуються положення стст.512-519 ЦК.

Особливості має виконання договорів у зобов'язаннях з кількома кредиторами або кількома боржниками (так звана множина осіб). Цьому питанню присвячені ст.ст.540-544 ЦК [1].

За загальним правилом зобов'язання з множиною осіб є частковими. Іншими

словами, якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання. Сутність їх полягає в тому, що кредитор (або будь-який з солідарних кредиторів при їх множинності) вправі вимагати виконання зобов'язання у будь-якого з солідарних боржників чи від усіх них сумісно (або боржника — при активній множинності) не тільки в частині боргу, як це має місце у часткових зобов'язаннях, а й повністю.

У разі солідарної вимоги кредиторів кожний із кредиторів має право пред'явити боржникові вимогу у повному обсязі. До пред'явлення вимоги одним із солідарних кредиторів, боржник має право виконати свій обов'язок будь-кому із них на свій розсуд. Виконання боржником свого обов'язку одному із солідарних кредиторів у повному обсязі звільняє боржника від виконання решті солідарних кредиторів. Солідарний кредитор, який одержав виконання від боржника, зобов'язаний передати належне кожному з решти солідарних кредиторів у рівній частці, якщо інше не встановлено договором між ними.

У разі солідарного обов'язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їх обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Виконання солідарного обов'язку в повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором [3].

Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу

(регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (ст.544 ЦК) [1].

Належне виконання означає також виконання у встановлений строк (термін). Якщо у зобов'язанні встановлений строк (певний період у часі, зі впливом якого пов'язана дія чи подія, що має юридичне значення) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Зобов'язання, строк виконання якого визначений вказівкою на подію, яка

неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо договором не встановлений строк його виконання або якщо він

визначений лише моментом "до запитання ", то згідно з ч.2 ст.530 ЦК кредитор має право вимагати виконання, а боржник - виконати зобов'язання у будь-який час. Однак з метою охорони інтересів боржника, для якого вимога кредитора про негайне виконання зобов'язання може виявитися скрутною, закон надає боржнику право виконати зобов'язання у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги про виконання. Цей пільговий термін не застосовується у тих випадках, коли негайне виконання випливає із сутності встановлених договором зобов'язань. Наприклад, річ була залишена на зберігання без вказівки строку. Вона має бути повернута на

першу вимогу, негайно.

Закон допускає дострокове виконання. Боржник має право виконати свій

обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обігу (ст.531 ЦК). За загальним правилом можливість дострокового виконання залежить від того, в чиїх Інтересах встановлений строк (термін) виконання — кредитора чи боржника. Якщо він встановлений в інтересах кредитора (наприклад, зберігання на певний строк), то кредитор має право вимагати дострокового виконання, а боржник виявляти таку ініціативу не має права. Якщо ж строк встановлений в інтересах боржника (договір позики), то боржник може виконати зобов'язання достроково, а кредитор не має права вимагати дострокового виконання.

Для того, щоб виконання вважалося належним, треба, щоб воно відбулося у

належному місці, яке визначається договором або актами цивільного законодавства. Воно може також випливати із сутності зобов'язань чи звичаїв ділового обігу.

Згідно з ч.І ст.532 ЦК безумовна перевага у визначенні місця виконання

надається договору сторін [1].

У разі коли місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі,

виконання провадиться:

а) за зобов'язанням про передання нерухомого майна — за місцезнаходженням цього майна;

б) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, — перевізникові;

в) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, — за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання;

г) за грошовим зобов'язанням — за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, — за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитера з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання;

д) за іншим зобов'язанням — за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника.

Зобов'язання має виконуватися належним способом (і з належним оформленням).

Ця вимога означає, що зобов'язання має виконуватися боржником шляхом вчинення дій, що складають зміст зобов'язання.

При цьому боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса в разі:

а) відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання;

б) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їх боку;

в) відсутності представника недієздатного кредитора.

Передача грошей або цінних паперів в депозит нотаріуса проводиться за місцем виконання зобов'язання (ст.537 ЦК, ст.85 Закону "Про нотаріат"). Відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України при виконанні зобов'язання внесенням боргу в депозит нотаріуса боржник складає заяву, де вказує відоме йому місцезнаходження кредитора та причини, за якими виконання не може бути проведене безпосередньо кредитору. На підтвердження внесення ним відповідних цінностей у депозит він отримує від нотаріуса квитанцію або напис на документі, що встановлює заборгованість.

Виконання зобов'язання внесенням грошей (цінних паперів) у депозит припиняє його незалежно від того, отримав кредитор внесені в депозит гроші (цінні папери) чи ні.

Особливості має зустрічне виконання зобов'язань, що виникає при взаємних зобов'язаннях, під якими маються на увазі такі правовідносини, де кожний учасник є кредитором і боржником одночасно. Згідно зі ст.533 ЦК виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обігу [4].

У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові

борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор має вказати про це у розписці, яку він видає. Документ, що підтверджує виконання зобов'язання, може бути складений у довільній формі, але в деяких випадках його реквізити встановлюються нормативними актами про відповідні види договорів (наприклад, про договір поставки, перевезення тощо).

Якщо кредитор відмовляється документально завірити виконання зобов'язання (повернути борговий документ чи видати розписку), боржник має право затримати виконання зобов'язання, доки кредитор не змінить своєї позиції. Оскільки затримка виконання у цьому випадку виникла з вини кредитора, він вважається таким, що прострочив, а це спричиняє настання низки негативних для нього наслідків (ст.613 ЦК).

 

ТЕСТИ

1. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у:

А) усній формі

Б) письмовій формі

Відповідь: Б

2. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено:

А) договором або законом

Б) договором

В) законом

Г) бажанням виконавця

Відповідь: А

3. Грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання це:

А) компенсація

Б) неустойка (штраф, пеня)

В) хабар

Г) застава

Відповідь: Б

4. Чи нараховуються відсотки на неустойку?

А) Так

Б) Ні

Відповідь: Б

5. Договір поруки це:

А) за договором поруки передаються зобов’язання перед кредитором іншій особі.

Б) договір за яким боржник поручається виконати усі зобов’язання

В) за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку

Г) за договором поруки поручитель зобов’язується перед кредитором боржника виконати усі зобов‘язання особисто

Відповідь: В

6. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, перед кредитором відповідає:

А) боржник

Б) поручитель

В) боржник або поручитель згідно рішення суду

Г) боржник та поручитель, як солідарні боржники

Відповідь: Г

7. Скільки може бути поручителів:

А) тільки один

Б) два

В) три

Г) як один так і кілька осіб

Відповідь: Г

8. Виберіть з наведених тверджень вірне:

А) за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором виконання боржником свого обов'язку

Б) за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) зобов’язуються виконати зобов‘язання боржника перед кредитором

В) Гарант не відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником

Г) за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) купує організацію боржника разом з його зобов‘язаннями перед кредиторами

Відповідь: А

9. Що є поняттям завдатку

А) завдатком є грошова сума що видається кредиторові і повертається після виконання зобов‘язань

Б) завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання

В) завдатком є грошова сума, нерухоме майно та рухоме майно що видається кредиторові і повертається після виконання зобов‘язань

Г) завдаток – це гарант виконання зобов‘язань боржника перед кредитором

Відповідь: Б

10. Що являється порушенням зобов'язання?

А) відмова від його виконання зобов‘язання

Б) передача своїх зобов‘язань іншим особам

В) невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)

Г) розірвання договору та відмова від обов‘язків

Відповідь: В

 

 






Date: 2015-12-12; view: 210; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2019 year. (0.029 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию