Управління експортною діяльністю дрібних і середніх підприємств та вплив державного регулювання на зовнішню торгівлю України

Як правило, держави зацікавлені у збільшенні експорту, а не в його обмеженні. Зростання експорту означає збільшення прибутків скарбниці та зростання зайнятості.

Проте в деяких випадках держави обмежують експорт. Для торговця важливо брати до уваги обмеження експорту не тільки в країні, де виробляються товари, але також у країнах, де виробляються його компоненти або відповідні матеріали.

Найчастіше обмеження експорту запроваджуються з внутрішньо-або зовнішньополітичних причин, але непоодинокими є випадки, коли в основі таких дій лежать економічні причини. Іноді обмеження експорту запроваджуються з цілого ряду причин, серед яких є і політичні, і економічні.

Серед причин обмеження експорту:

- проблеми національної безпеки (наприклад експорт зброї);

- небезпека поширення ядерної зброї (експорт збагаченого урану);

- збереження природних ресурсів (наприклад видів тварин, що вимирають);

- збереження ресурсів для використання всередині країни (наприклад цінних порід дерева);

- збереження ресурсів для використання в майбутньому (наприклад нафти) [55].

Обмеження експорту можуть здійснюватися в різних формах, наприклад:

- експортні квоти;

- експортні мита або податки;

- заборона експорту визначених товарів.

Для завдання оцінки впливу факторів на розвиток експортного потенціалу підприємства доцільно їх розмежувати на чинники мікро- та макрорівнів

На мікрорівні виділяються внутрішні та зовнішні фактори. Внутрішні фактори спричинені діяльністю підприємства, а зовнішні виникають в результаті державної політики, діяльності конкурентів, середовища, у якому працює підприємство, тобто ці фактори мають вплив на рівні держави, де функціонує підприємство.

На макрорівні діють фактори, що мають вплив з боку іноземних конкурентів та країни-партнера. Крім того, зовнішні фактори розмежовуються на ті, які викликані діяльністю держави та суб'єктами ринку.

Визначення економічної ефективності експортної діяльності підприємства доцільно проводити в наступній послідовності: розрахунок беззбиткової зовнішньоторговельної ціни експортного товару (при відомих повних витратах відповідно до базисних умов постачання); розрахунок максимально прийнятних повних витрат на експорт товару відповідно до базисних умов постачання (при відомій зовнішньоторговельній ціні); розрахунок економічного ефекту товару; розрахунок економічної ефективності експорту товару.

При розрахунку показників ефективності експорту необхідно враховувати наступні умови: ціна за експортну продукцію зовнішньоторговельних операторів зафіксована в українській валюті; ціна за експортну продукцію зовнішньоторговельних операторів зафіксована у валюті імпортера або третіх країн; спосіб оплати за товар – комерційний кредит.

Організаційні структури для управління експортними операціями (рис 1.1.)

Рис. 1.1. Організаційні форми управління експортною діяльністю малих і середніх підприємств

1) відділ збуту - діяльність на внутрішньому ринку сполучається з проведенням експортних операцій;

2) якщо немає коштів утримувати власну експортну організацію - можна скористатися послугами відділу збуту інших підприємств. Такий експеримент оплачується через систему комісійних нарахувань, хоча реалізація продукції здійснюється від імені підприємства-експортера зі зберіганням його торгової марки;

3) спільний збут фірми - доцільно створення у філії акціонерних товариств, що забезпечить якісний управлінський вплив із боку материнського підприємства й оперативний розподіл прибули. Фірма практично купує товар у підприємств-фундаторів і реалізує його відповідно до домовленості від імені цих підприємств або під власною торговою маркою. При цьому діяльність фірми націлена на одержання прибутку [18];

4) в окремих випадках доцільно створювати експортні асоціації - вони існують на засоби фундаторів (по фінансовій вартості або у відсотках від прибутку), свою діяльність засновують не на одержанні прибутку для власних цілей, а з метою обґрунтованого поділу між підприємствами-фундаторами;

5) певні договірні зобов'язання з крупними фірмами, наприклад, на основі франчайзингових договірних відношень;

6) використання іноземних представників на основах договору про визначені послуги. Вони є службовцями МП (міжнародними представниками), що знаходяться на повному його забезпеченні, і можуть мешкати в країні збуту або в країні, де розміщена материнська компанія. (У останньому випадку представник повинен постійно їздити в країну збуту). Оплата праці - у відсотках від обсягу реалізації або від прибутку в процентному відношенні по прогресивній або регресивній ставці, із фіксованою або плаваючою мінімальною зарплатою і т.п.). Закордонні представництва можуть мати визначений штат (секретар, референт, програміст і т.д. (4-8 чоловік, значні компанії - 50 і більш людина);

7) роз'їзні агенти - комівояжери - виступають від імені підприємства, забезпечують одержання замовлень від потенційних покупців на основі демонстрації зразків товарів. Оплата праці - відрядна, погодинна або комісійна;

8) вмонтований експортний відділ - підпорядковується віце-президенту по ЗЕД. Вмонтований експортний відділ входить до складу служби збуту підприємства і здійснює тільки експорт продукції материнської компанії, а дочірні підприємства займаються збутом самостійно в країнах базування (підпорядковуються безпосередньо вищому керівництву материнської компанії). Поруч з умонтованим експортним відділом інші служби комерційного апарату вирішують проблеми упаковки і транспортування експортної продукції, страховки, рекламного забезпечення, технічного обслуговування, фінансово-юридичного забезпечення, обліку і т.д.9) [31, c. 113].

Спеціальний експортний відділ (“Міжнародний відділ”, “Відділ міжнародної торгівлі”, “Зовнішньоекономічний відділ” і т.д.)підпорядковується віце-президенту по зовнішньоекономічних зв'язках і самостійно вирішує всі питання, пов'язані з експортом товарів. Функціонує в достатньо автономному режимі.

Може бути побудований по:

а) функціональному принципу (доцільно виділяти сектори замовлень, розрахунків, маркетингових досліджень, реклами і т.п. Робота виконується незалежно від групи товарів, країни реалізації і т.д.);

б) товарному принципу (якщо фірма здійснює багато експортних операцій у багатьох країнах. При цьому створюються сектори, що виконують усі види робіт, пов'язаних з експортом конкретного товару або групи товарів);

в) територіальному принципу (сектори спеціальних експортних відділів закріплюються за конкретними країнами (групами країн) і виконують усі види робіт, пов'язаних з експортною діяльністю, незалежно від номенклатури товару) [15, c. 29].

За ступенем втручання держави в регулювання зовнішньої торгівлі можна виділити протекціоністську політику і політику вільної торгівлі.

Політика вільної торгівлі характеризується мінімальним державним втручанням у зовнішню торгівлю, тобто коли торгівля розвивається на основі дії вільних ринкових сил, попиту і пропозиції.

Протекціоністська політика - це захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції за допомогою тарифних і нетарифних інструментів торгівельної політики. Можна також виділити помірну політику, яка в певних пропорціях містить елементи перших двох.

Ступінь жорстокості державного регулювання зовнішньої торгівлі визначається на основі середнього рівня митного тарифу і середнього рівня інтенсивності кількісних обмежень. Відносно відкритим вважається торгівельний режим при середньому рівні мита менше 10% і кількісних обмеженнях, які покриваються 25% імпорту.

При використанні тих чи інших елементів торгівельної політики необхідно враховувати їх сукупну дію на загальний характер торгівельної політики країни і на можливі відповідні міри, які можуть здійснюватися зі сторони її торгових партнерів. Тому в залежності від цілей державного регулювання існують різні інструменти торгівельної політики.

В цілому методи регулювання зовнішньої торгівлі можна розділити на:

1. Тарифні - напрямлені на використання митного тарифу;

2. Нетарифні — квоти, ліцензії, субсидії, демпінг і т.д. [41]

Нетарифні методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності, в свою чергу, поділяються на три групи:

1) Зовнішньоторгові міри, напрямлені на пряме обмеження імпорту чи експорту: ліцензування, квотування, імпортні депозити і податки, введення мінімальних імпортних цін і т.д.

2) Міри, які безпосередньо не направлені на обмеження зовнішньої торгівлі: митні формальності технічні стандарти і норми, специфічні стандарти якості, норми безпеки, санітарні і ветеринарні норми і т.д.

3) Міри, направлені на обмеження імпорту або стимулювання експорту, але дія яких впливає на зовнішньоекономічну діяльність. Нетарифні бар'єри дають більше можливостей діяти державі [81, c. 115].

Методи здійснення зовнішньоекономічної політики можна розділити також на:

а) економічні;

б) адміністративні.

Під економічними розуміють інструменти, які діють через ринковий механізм, в якійсь мірі направлені на подорожчання імпорту і здешевлення експорту, а під адміністративними - такі, які безпосередньо впливають на економічні відносини. До економічних інструментів регулювання зовнішньоекономічної діяльності відносяться:

а) в межах імпорту: митні тарифи, податки і збори з товарів, які ввозяться, імпортні депозити;

б) в межах експорту: податкові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від податків [64].

Адміністративними інструментами являються: ембарго (повна заборона зовнішньоекономічних операцій), ліцензування, квотування, специфічні потреби до товару, упаковки, добровільне обмеження експорту, бюрократичне ускладнення митних процедур.

Важливе значення серед нетарифних інструментів регулювання зовнішньоекономічною діяльністю займають валютні обмеження, які виступають або фактором отримання розвитку зовнішньої торгівлі, або фактором, що стимулює розвиток зовнішньоекономічних зв'язків країни. Валютні обмеження являють собою регламентацію операцій резидентів і нерезидентів з валютою і іншими валютними цінностями і являються часткою валютного контролю держави.

Сферою застосування валютних обмежень можуть виступати зовнішня торгівля товарами і послугами, рух капіталів і кредитів, податкових і інших платежів.

В межах зовнішньої торгівлі дія валютних обмежень прирівнюється до кількісних обмежень імпорту, оскільки імпортер в такому випадку повинен отримати дозвіл на використання валюти для імпорту товарів і послуг, що негативно відбивається в цілому на зовнішній торгівлі країни [15,c. 17].

Одним з найбільш важливих напрямів діяльності держави в області регулювання зовнішньоекономічної діяльності являється регулювання ввіз і вивіз капіталу.

З однієї сторони, здійснюються міри по створенню в країнах сприятливого інвестиційного клімату за допомогою державних гарантій від націоналізації іноземної власності по відношенню пред'явлення різних податкових пільг і канікул, митних пільг, захисту від іноземної конкуренції і т.д. З іншої сторони, держави проводять політику обмеження впливу іноземного капіталу на економіку країни.

Date: 2016-02-19; view: 519; Нарушение авторских прав