Генітальний герпес

Збудниками генітального герпесу є 2 типи вірусу простого герпесу). В 90% випадків захворювання викликає ВПГ-2, в той час як ВПГ-1 — лише 10%. Інфекція передається переважно при сексуальних контактах від хворого або носія ВПГ, який не має клінічних симптомів. Ризик неонатального інфікування залежить від форми захворювання у матері і складає від 0,01% до 75%, в 5% може виникати внутрішньоутробне інфікування ВПГ-2.

Виділяють три форми герпетичної інфекції:

- первинна інфекція, коли людина вперше зустрічається з ВПГ і у неї немає антитіл до нього;

- непервинна інфекція спостерігається у пацієнток, які вже мають антитіла до одного з типів ВПГ. При цьому найчастіше зустрічається варіант, коли людина вже має антитіла до ВПГ-1, а вперше інфікується ВПГ-2;

- рецедивуюча інфекція діагностується у пацієнток, які мають антитіла до реактивованого ВПГ. Факторами, які сприяють рецидивам є:

зниження імунологічної реактивності, переохолодження, інтеркурентні захворювання, інвазивні маніпуляції (аборт, введення ВМС, діагностичне вишкрібання) та ін.

Класифікація згідно з МКХ-10:

герпесвірусна інфекція генітальна та урогенітальна.

Залежно від локалізації та ступеня ураження виділяють три стадії:

1 стадія — ураження зовнішніх статевих органів;

2 стадія — ураження піхви, цервікального каналу, уретри;

3 стадія — ураження ендометрія, маткових труб, сечового міхура.

Клініка. Характерна локалізація генітального герпесу — малі та великі статеві губи, вульва, клітор, вагіна, шийка матки. При рецидивах інфекція може проникати висхідним шляхом в ендометрій, придатки матки, сечовий міхур і викликати їх специфічне ураження. Генітальний герпес характеризується періодичною появою на шкірі та слизових статевих органів вогнищ ураження з активним виділенням ВПГ. Розподіляють наступні клінічні форми:

- маніфестна — характеризується болем в зоні вульви, подразненням, свербінням. Потім з'являються везикульозні елементи, які можуть супроводжуватися болем, а також ознаками загального нездужання, високою або субфебрильною температурою. В подальшому на місці везикул утворюються ерозії, які поступово епітелізуються, потім спостерігається безсимптомне злущення епітелію, яке продовжується 2 тижні. Загальна тривалість клінічних проявів складає до 5—6 тижнів;

- атипова — характеризується тим, що вогнища ураження виглядають як тріщини слизової вульви, іноді як набряк вульви. Тріщини самостійно епітелізуються протягом 5—7 днів; - абортивна форма спостерігається у пацієнток, що раніше отримували противірусну терапію. Вогнище ураження минає Стадії, характерні для маніфестної форми, а виглядає як пляма чи папула, що свербить;

- субклінічна форма характеризується мікро симптоматикою: коротко­часні прояви на зовнішніх геніталіях, які швидко проходять. Перелік уніфікованих методів діагностики (рекомендованих інструкціями МООЗ).

1. Цитологічні методи.

2. Виділення та ідентифікація вірусу герпесу.

3. Виявлення вірусного антигену імуноферментним методом.

4. Серологічні дослідження (виявлення антитіл).

5. Полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР).

Лікування. Зважаючи на те, що герпетичні ураження мають тенденцію до рецидивів та хронічного перебігу, передбачається комплексний підхід до лікування з використанням етіотропних противірусних препаратів, імуностимуляторів, фізіотерапевтичних засобів.

Противірусні препарати, рекомендовані Інститутом дерматології і венеро­логії АМН України.

Ацикловір (зовіракс) — може бути призначений усередину, внутрішньо­венне, місцеве.

Оральні препарати показані при ураженнях шкіри і слизових оболонок — таблетки по 200, 400, 800 мг і суспензії по 200—400 мг ацикловіру на кожні 5 мл. Призначають одну з цих доз 5 разів на день, через кожні 4 години, виключаючи нічну дозу, протягом 5—1 —10 днів. Лікування потрібно починати якомога раніше після появи герпетичних уражень. У хворих з частими рецидивами проводять тривале лікування ацикловіром у дозі 400 мг 2 рази на день протягом 3—18 місяців.

Внутрішньовенні препарати показані при ускладнених формах герпес вірусної інфекції, а також пацієнтам з імунодефіцитом — ампули по 250 мг ацикловіру. Доза 5 — 10 мг/кг уводиться крапельне протягом однієї години кожні 8 годин. Тривалість курсу — 5—10 днів. Таке ж лікування застосовують у вагітних.

Ацикловір для місцевого застосування у вигляді 5% крему наносять 5 разів на добу на вогнища уражень відразу після перших симптомів протягом 5—10 днів. Крем не слід наносити на слизові оболонки піхви, рота.

Валацикловір (вальтрекс) — призначається по 500 мг 2 рази на день або по 250 мг 3 рази на день протягом 5—10 днів. Для профілактики рецидивів — по 125 мг 2 рази на день тривалий час.

Інші противірусні препарати.

Фамцикловір — таблетки по 0,25 г 2 рази на день протягом 5 днів.

Алпізарин — таблетки по 0,1 г 3 рази на день протягом 15—20 днів.

Рібаміділ (віразол, рібавірин) — таблетки по 0,2 г 3 рази на день протягом 7—14 днів.

Мегосин — мазь 3%, місцеві аплікації 4—6 разів на день протягом 5—7 днів.

Госипол — лінімент 3%, місцеві аплікації 4—6 разів на день протягом 5—7 днів.

Оксолінова мазь 0,25 — 3%, місцеві аплікації 4—6 разів на день протягом 5—7 днів.

Для імунотерапії застосовують переважно інтерферони або індуктори Інтерферонів.

Гропринозин — по 500 мг 4 рази на день після їжі протягом 7 днів, після Чого призначається ацикловір. Через 8 днів гропринозин повторюють за тією ж схемою.

Циклоферон — випускається в ампулах по 2 мл (250 мг 12,5% розчину), уводиться внутрішньо м’язово або внутрішньовенне 1 раз на добу на 1, 2, 4, 6, &, 10 та 12 день лікування.

Неовір — призначають по 250 мг, внутрішньо м'язово з інтервалом 18— 36 годин.

Патогенетична і симптоматична терапія герпетичних уражень включає Стимуляцію неспецифічної реактивності організму (алое, вітаміни), антигістамінні препарати (супрастин, тавегіл, ебастин, фексофенадин). У випадку тяжкого перебігу з інтоксикаційним синдромом проводиться внутрішньо­венне дезінтоксикаційна терапія.

Змішані інфекції сечостатевих органів (мікст-інфекції)

Особливістю сучасного перебігу всіх урогенітальних інфекцій є часта дотація збудників, що передаються статевим шляхом, між собою, а також включення бактерій, які звичайно колонізують піхву та нижній відділ цервікального каналу (індигенну флору). Хламідії, віруси, уреаплазми, мікоплазми Практично не зустрічаються як монозбудники інфекції геніталій.,.Треба відзначити, що на сьогодні спостерігається неухильна тенденція до асоціації цих збудників, виникнення так званих мікстінфекцій. Це значно погіршує перебіг та прогноз захворювання. Згідно з даними різних авторів, асоціації хламідій з гонококами спостерігаються в ЗО—40 % випадків, з уреаплазмою — в 20—25 %; з трихомонадою — до ЗО %. Одночасно три різні Інфекції зустрічаються у 10—12 %, 4—5 збудників — у 5—6 % хворих. Як Правило, в цих асоціаціях знаходяться і умовно-патогенні представники мікроцинозу нижніх відділів статевих органів жінки, серед яких переважають факультативні анаероби (стафілококи, ентеробактерії — кишкові палички) та облігатні анаероби, що не утворюють спор (бактероїди).

Велика кількість запальних захворювань статевих органів (ЗЗСО) своїм первинним виникненням зобов'язана проникненню екзогенних мікробів.

Date: 2016-02-19; view: 415; Нарушение авторских прав