Цит. за: Хрестоматія з історії України / Упоряд. та автор коментарів Уривалкін О.М. – К.: КНТ, 2007. – с. 294-296

[…]

Від 1877 р. виходить в Женеві безстроковими книгами українська збірка «Громада», впорядкована М. Драгомановим. Одтепер «Громада» стане виходити в срок, що два місяці, книжками по шість листів. Разом з тим, впорядкування її візьмемо на себе ми троє, котрі підписані нижче: М. Драгоманов, М. Павлик і С. Подолинський.

Ми знаємо, як то тяжко братись за письменне видавництво на українській мові, та ще й за кордоном нашої країни. Ми мусимо обертатися до народу, котрий не має державної (політичної) самостоячості, котрого розірвано між двома великими царствами: Росією й Австро-Венгрією і котрому через те зовсім не можна проявити свою волю в своїх справах. До того ж ми, – невеличка купка українських громадівців (соціалістів), відбита од своєї країни й без найменшої змоги прикладати безпосереднє наші думки до праці серед нашого народу. […]

У к р а ї н о ю ми звемо всю сторону від верху р. Тиси в теперішнім Венгерським королівстві, на заході сонця, до р. Дону на сході й Кубанську землю в теперішнім Російськім царстві, – від верху р. Нарева на півночі до Чорного моря на півдні, – усю ту землю, де гурт народу говорить українською мовою […] Всякому народові шкодить неволя під чужими людьми, а з другого боку серед громад не мусить бути непрацюючих станів, а мусять вони складатись з самих здобувачів. Ось через що майже все одно: чи увільнити Україну од панування чужинців, чи увільнити громади українських здобувачів од непрацюючих станів: і так, і так пани всяких пород повинні хоч усі стати робітниками, хоч покинути Україну. Інша річ працюючі громади волоські, болгарські, сербські, грецькі, московські, мазурські (польські), виселки німецькі, ремісники польські, жидівські й інші, що живуть у нашій країні: вони мусять мати в усьому рівне право й однакову волю з українцями, їх товариства й громади будуть вільні од усякого примусу до звичаїв чи мови українського гурту, матимуть волю закладати свої школи: нижчі, середні й вищі, й волю приставити до всякої спільності з гуртом тих народів, од котрих одійшли до України ті громади, виселки й товариства. Такі працюючі чужинці будуть для українців узлами, котрі прив‘язуватимуть їх до всіх сусідніх пород (націй), з котрими українці повинні приступати до великої всепородньої вільної спілки (інтернаціональної федерації).

Самостоячість (автономія) політична громади єсть, по нашій думці, воля кожної громади признатися до того народу й приступити до тієї спілки, до котрої вона сама схоче, а також воля конче по-своєму впорядкувати всі справи серед себе й усі свої стосунки до других громад.

ІІ. У справах господарських (економічних) ми бажаємо:

5) Щоб усі сили природи й струменти, що потрібні для здобутку корисних людям речей, себто: земля, вода з усім, що в них є, машини й фабрики і т.п. були просто в руках товариств і громад хліборобських і робітницьких і щоб люди не мусили продавати свою працю внайми панам та багатирям, а робили просто на себе.

Ми думаємо, що спільна, або гуртова власність і спільна, гуртова й праця доконче корисніша для людей, ніж осібна, але д заразом думаємо, що те, яким способом перемінити осібну власність (собину, батьківщину) на гуртову, а далі, як упорядкувати спільну працю і як ділити вжиток од неї, це мусить залежати від доброї волі кожного товариства й кожної громади. Певно, що розвага й проба (практика) над потребами господарськими навчать осібні громади не тільки спільності праці (кооперації) й розумному поділу вжиток од неї посеред самих громад, але й проміж громадами цілих країн і на цілому світі.

ІІІ. В справах освітніх (культурних) ми бажаємо:

6) зросту випробуваної (позитивної) науки про речі природні й громадські, а також умілості з тією наукою зв’язаних. Ми думаємо, що така наука й умілість (словесні, театр, малярство, різьба, музика) замінять зовсім теперішні віри, через котрі лди стільки ворогували й ворогують проміж себе. Поки ж це настане через вільну науку й проповідь, то ми думаємо, що кожній людині [і] товариству треба залишити волю держатись такої віри, якої вони хотять, з тим тільки, щоб прихильні до кожної віри (християне, жиди, магометанці й т.д.), й до кожного братства (штунди, шалапути й інші) содержували свої церкви і попів на свій кошт, щоб навіть на це не було й громадських податків, ані громадської праці, а кожний давав би на це від себе, коли сам забажає.

[…] Нігде й ніколи докорінні зміни громадського життя не робились тільки мирним поступом. На Україні, ще може менше, ніж деінде, можна сподіватися, щоб начальство й панство поволі зреклись свого панування й через те простому народу на Україні не обійтись без оружного бою й повстання (революція). Тільки це повстання передасть у руки хліборобських і робітницьких громад і товариств сили природи й струменти, потрібні для здобутку. Щоб же старі панські стани й начальство не змогли потім захопити в свої руки знов що з громадського добра й не поновили свого панування, – треба, при першім случаю, скасувати державне військо й позаводити громадське козацтво (міліцію), в котрому б кожний громадянин мав оружжя і знав з ним обертатись. […]

Ми щиро просимо до праці в «Громаді» всіх людей і товариства на Україні, котрі згожуються з нашими думками, хоч бі вони не належали до народу української мови. […] Найбільш ми просимо всіх письменних людей по громадах на Україні докладно писати нам про всі громадські справи й порядки, про всі неправди, які діються робочим людям по селах і містах. Все це ми будемо зводити до купи й пускати в світ через наш, а при потребі й случаю і через інші європейські часописи одних з нами думок. […]