Курсова робота. Міністерство освіти та науки України

Міністерство освіти та науки України

Коломийський економіко-правовий коледж

Київського національного торговельно-економічного університету

Отримано

Реєстраційний номер №

від «___________» __ 20 р.

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни

«Політична економія»

на тему: «Потреби та інтереси людей як рушійна сила соціально-економічного прогресу»

Виконала:

студентка 2 курсу, групи ФК-23

спеціальності 5.03050801

Фінанси та кредит

Луканюк Уляна Іванівна

Науковий керівник:

Гришко Ольга Петрівна

Результати перевірки:

___________________

Коломия, 2015

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………………….3

1. Економічні потреби суспільства, їх суть і структура.………….………………5

2. Закон зростання потреб......…………………………………………………….12

3. Корисність продукту. Закон спадної граничної корисності…………………….15

4. Поняття та види економічних інтересів……………….…………………………18

5. Вплив виробництва на задоволення потреб……………………………………..21

6. Практичне значення вивчення потреб…………………………………………...24

7. Проблеми та перспективи раціонального задоволення потреб………………..26

Висновок………………………………………………………………………………….29

Список використаної літератури……………………………………………………….30

Додатки…………………………………………………………………………………...32

ВСТУП

«Людина зі своїми потребами і своєю владою над засобами задоволення останніх складає вихідний і кінцевий пункт всілякого людського господарства.» — ці слова належать відомому науковцю Карлу Менгеру. Тобто, саме потреби і інтереси дають поштовх розвитку певної галузі, певного виробництва, спеціалізації, визначають пріоритети господарства.

Актуальність теми. Основна рушійна сила суспільного прогресу — людська особистість, яка є водночас і діючим суб'єктом цілісної системи економічних відносин та економічних інтересів. Тільки реалізуючи свої інтереси, людина суттєво й активно впливає на економіку загалом, бере участь у всіх галузях і сферах соціального життя. Побудувати ефективну, раціональну систему господарювання, досягти серйозних успіхів у соціально-економічному зростанні суспільство може, лише реалізуючи у відтворювальній життєдіяльності все зростаючі потреби і виходячи з певних інтересів людини.

Загальновизнано, що в основі спонукання до трудової діяльності лежать матеріальні потреби. Визначаючи їх спрямованість, потрібно виходити з того, що відтворення людини, як і виробничого процесу на макро- або мікрорівні, є обміном речовин з природним середовищем, який потрібно постійно підтримувати у динамічній рівновазі. Ця рівновага характеризується системою певних параметрів, що мають гранично допустимі й оптимальні значення, звичайно, не раз і назавжди визначені. Відхилення від цих значень, їх очікування породжує стан напруження, спонукаючи до дії з метою його подолання. Такий стан, як вважають дослідники, можна назвати потребою.

Потреба — це певною мірою культурно оформлена необхідність, тобто у той або інший спосіб усвідомлене внутрішнє спонукання до певного блага. Потреби розвиваються разом із поступальним рухом суспільного виробництва й удосконаленням людини.

Кінцевою метою суспільного виробництва і рушійною силою його розвитку є економічні потреби людей зокрема і суспільства загалом.

Потреби та інтереси не тотожні. Якщо потреба, відображаючи необхідність для людини певних умов її існування, є одночасно і спонукальним мотивом, і метою, і наслідком виробництва, то інтерес — лише спонукальним мотивом, що зумовлює його спрямованість на досягнення цілі. Проте інтереси як спонукальний мотив виробництва не той об’єкт, що безпосередньо спонукає людей до економічної діяльності. Таким чинником є економічні стимули — форма реалізації економічних інтересів відповідно до їх внутрішньої спрямованості.

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати сутність та структура економічних потреб суспільства, корисність продукції та закон зростання потреб, поняття та види економічних інтересів, економічні суперечності в системі економічних інтересів

Об’єктом дослідження є структура економічних потреб та інтересів.

Предметом дослідження є класифікація економічних потреб та інтересів, їх роль у сучасному виробництві та зв'язок між ними.

1. ЕКОНОМІЧНІ ПОТРЕБИ СУСПІЛЬСТВА, ЇХ СУТЬ І СТРУКТУРА

Визначні мислителі, політологи, економісти минулого і сучасності — Дж. Гобсон (Додаток 1), К. А. Гельвецій (Додаток 2), Ф. Гегель (Додаток 3), К. Маркс (Додаток 4), М. Вебер (Додаток 5), Ф. Гайєк (Додаток 6) та інші бачили в потребах вираження природи людини, відносили їх до ключових економічних категорій.

В структурі потреб суспільства можна виділити кілька типів відносин, що характеризують зв'язок людей з умовами життєдіяльності:

- ставлення до природи (потреби у спілкуванні з природою, в охороні природи);

- до існуючих засобів життя (потреби у засобах виробництва і предметах споживання);

- до себе та інших людей (потреба у самовираженні, саморозвитку, у соціальному статусі, спілкуванні);

- до праці та дозвілля (потреба у цікавій, творчій праці, у відпочинку та ін.).

Сутність потреб можна проілюструвати на прикладі становлення нових потреб, які завжди виникають із такого ставлення людей до умов життєдіяльності, що характеризується бажанням змінити ці умови. Наприклад, потреба у підвищенні швидкості пересування, яка виникає як бажання змінити існуючі способи пересування. Проте потреба вже виникла, і вона спонукає людство до пошуків реальних шляхів її задоволення — до винаходу автомобіля, поїзда, літака.

На підставі загального визначення можна конкретизувати уявлення про потреби як предмет дослідження економічної теорії.

Економічні потреби — це ставлення людей до економічних умов життєдіяльності їх, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ та послуг, бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття. Отже, потреби мають об'єктивно-суб'єктивний характер[6, с.20- 22].

«Люди звикли пояснювати свої дії з свого мислення, замість того щоб пояснювати їх із своїх потреб (які при цьому, звичайно, відображаються в голові, усвідомлюються)...» — зазначав Ф. Енгельс.

Потреба — це нужда в чому-небудь, об'єктивно необхідному для підтримки життєдіяльності і розвитку людини, колективу, нації, суспільства в цілому; внутрішній збудник активності.

Кінцевою метою виробництва є задоволення потреб суспільства і людини. Будь-яке суспільство (незалежно від рівня його розвитку і суспільного устрою — чи то індустріальна нація, чи окремий Робінзон) так чи інакше повинно розв’язати три основні взаємозалежні економічні проблеми:

- що повинно вироблятися (тобто, які з товарів і послуг потрібно зробити і в якій кількості)?

- як вироблятимуться блага, ким, за допомогою яких ресурсів і технологій?

- для кого призначені вироблені товари (тобто, хто повинен володіти ними та одержувати від них користь)?

Ці питання — основні і загальні для всіх господарюючих суб’єктів. На це націлений і процес виробництва, що, з одного боку, нерозривно пов’язаний зі споживанням благ, а з іншого, — з використанням ресурсів, що перебувають у розпорядженні суспільства, для виробництва цих благ.

Людина має споживати, щоб жити. Прагнення задовольнити свої потреби мотивує поведінку людини, формує сукупність її інтересів. Внаслідок розмаїтості причин потреби людей дуже різноманітні, задовольнити їх нелегко і з кожним роком дедалі складніше, враховуючи до того ж кількісне й якісне зростання самих потреб. Предметами першої необхідності вважаються їжа, житло й одяг. Предмети розкоші для кожної людини, соціального прошарку або групи населення свої. В цілому до предметів розкоші належать дорогоцінності, золоті вироби, хутра, яхти тощо.

Потреби існують у всіх людей, груп людей, соціальних прошарків, класів, держави. Головна особливість цих потреб полягає в їх безмежності. Оскільки людство розвивається, прогресують і його потреби. Підвищується культурний рівень людей, зростають і розширюються духовні потреби людини [8, с. 20-22].

Будь-який новий винахід стає потребою і породжує цілий ланцюг нових потреб. Засоби масової інформації дуже оперативно роблять нову потребу надбанням усіх людей, байдуже, до якого класу вони належать або в якій країні мешкають: потреби ростуть кількісно ще й через збільшення самого народонаселення Землі.

Потреби відбивають внутрішні спонукальні мотиви діяльності людей і утворюють складну систему, яку можна структурувати за різними критеріями. У найзагальнішому вигляді визначають:

- фізіологічні потреби, зумовлені існуванням і розвитком людини як біологічної істоти (їжа, одяг, житло тощо);

- соціальні потреби, зумовлені соціальною (суспільною) природою людини (спілкування, суспільне визнання, самореалізація тощо);

- духовні потреби, зумовлені розвитком людини, як особистості (творчість, самовдосконалення, самовираження тощо).

Зазначена класифікація є умовною, оскільки фізіологічні, соціальні та духовні потреби переплітаються і взаємодіють між собою, утворюючи цілісну систему.

За критерієм нагальності потреб та ієрархічності взаємозв'язків між ними вирізняються моделі Ф. Герцберга, (Додаток 7) А. Маслоу, К. Альдерфера. Незважаючи на певні відмінності, всі три моделі виокремлюють потреби нижчого порядку (первинні) та вищого порядку (вторинні). Згідно з цим підходом вищі запити людини не виступають на перший план доти, доки не будуть задоволені найнагальніші. Задоволення первинних потреб породжує бажання задовольнити наступні за вагомістю (вторинні) потреби, які стають рушійною силою свідомої діяльності.

Так, «піраміда потреб» А. Маслоу ілюструє стійку ієрархію переваг, відповідно до якої кожна наступна група потреб виявляється та задовольняється після задоволення потреб попереднього рівня (рис. 1.1) [1, с. 39-40].

Рис.1.1 «піраміда потреб» А. Маслоу

Водночас критики «ієрархічної» класифікації потреб звертають увагу на такі риси:

- зазначений підхід не враховує індивідуальні інтереси та потреби людей;

- концепція послідовного задоволення потреб не знаходить підтвердження на практиці;

- автори не визначають той мінімальний рівень потреб, який можна вважати достатнім для переходу до задоволення потреб наступного, вищого рівня.

Потреби задовольняються у процесі споживання. Засоби задоволення людських потреб називаються благами.

Благо — будь-яка корисність (предмет, явище, процес), яка задовольняє людську потребу.

Розрізняють такі блага:

- неуречевлені (сонячне світло, здоров'я, спілкування, знання) й уречевлені (дари природи, а також продукти праці: їжа, одяг, житло тощо);

- неекономічні (дарові, необмежені, надані природою без зусиль людини; їхні обсяги перевищують наявні людські потреби) та економічні (обмежені; такі, що є результатом чи об'єктом економічної діяльності; їхні обсяги обмежені порівняно з існуючими потребами) [1, 40-42].

Економічні потреби — це потреби в економічних благах.

Задоволення економічних потреб виступає внутрішнім спонукальним мотивом виробництва, розподілу, обміну та споживання у рамках певної системи соціально-економічних відносин.

Важливо зазначити, що економічні потреби утворюють структурну підсистему всього комплексу потреб суспільства. Відтак рівень їхнього розвитку та ступінь задоволення залежить від рівня розвитку інших підсистем, у т. ч. культурних, духовних, моральних потреб суспільства.

Носіями економічних благ є найрізноманітніші товари та послуги. В їх сукупності розрізняють:

- споживчі блага (товари та послуги, призначені для безпосереднього задоволення людських потреб) і виробничі блага (товари та послуги, призначені для виробництва споживчих благ);

- матеріальні блага (товари та послуги сфери матеріального виробництва) і нематеріальні блага (створюються у сфері нематеріального виробництва);

- теперішні блага (перебувають у безпосередньому користуванні економічними суб'єктами) і майбутні блага (товари та послуги, якими економічні суб'єкти зможуть скористатися в майбутньому) тощо.

Всебічне комплексне вивчення системи економічних потреб зумовлює необхідність їхньої класифікації за такими критеріями:

I. За характером виникнення:

- первинні (базові), пов'язані із самим існуванням людини: їжа, одяг, безпека, житло тощо;

- вторинні, виникнення та зміна яких зумовлені розвитком цивілізації: модний одяг, комфортне житло, інформація та ін.

II. За засобами задоволення:

- матеріальні (потреби в матеріальних благах);

- нематеріальні (духовні потреби) [1, 43].

III. За нагальністю задоволення:

- першочергові (предмети першої необхідності);

- другорядні (предмети розкоші).

IV. За можливостями задоволення:

- насичені, вгамовні (мають чітку межу і можливість повного задоволення);

- ненасичені, невгамовні (не можуть бути задоволені повністю, не мають меж насичення).

V. За участю у відтворювальному процесі:

- виробничі (потреби у засобах виробництва);

- невиробничі (потреби у споживчих благах).

VI. За суб'єктами вияву:

- особисті (виникають і розвиваються у процесі життєдіяльності індивіда);

- колективні, групові (потреби групи людей, колективу);

- суспільні (потреби функціонування та розвитку суспільства в цілому).

VII. За кількісною визначеністю та мірою реалізації:

- абсолютні (перспективні потреби, які мають абстрактний характер і є орієнтиром економічного розвитку);

- дійсні (формуються залежно від досягнутого рівня виробництва і є суспільною нормою для певного періоду);

- платоспроможні (визначаються платоспроможним попитом);

- фактичні (задовольняються наявними товарами та послугами).

Система економічних потреб є складною і постійно розвивається. Структура потреб, їхній обсяг, способи та рівень задоволення безперервно змінюються: модифікуються, ускладнюються, вдосконалюються у процесі історичного розвитку людської цивілізації.

Як зазначав відомий український дослідник М.Х. Бунге (1828-1895), «потреби становлять вихідний пункт політекономічних досліджень. Як належність природи людини, як умова її розвитку, потреби виникають із властивості нашого фізичного організму і притаманних останньому духовних засад [1, 43].

У міру задоволення повсякденних нужд прокидаються в людині потреби розумові, моральні та естетичні, які у свою чергу стають такими самими нагальними, як і потреби фізичної природи. Таким чином з'являється могутній господарський двигун, але двигун далеко не єдиний, оскільки людина призначена для того, щоб жити в суспільстві, а в суспільстві не лише потреби людей є більшою чи меншою мірою однорідними, але і задоволення багатьох із них стає можливим лише за умов спільної, сумісної діяльності. Іншими словами, поряд з потребами приватними з'являються суспільні, поряд з особистими цілями-цілі суспільні: турбота як про матеріальне і духовне існування, так і про розвиток усього союзу».

Отже, економічні потреби зростають завдяки тому, що традиційні потреби розширюють свої межі за рахунок виникнення нових потреб, які з часом теж стають традиційними; у свою чергу нові потреби розширюють свої межі за рахунок потреб, що формуються, які через певний час стають новими потребами, а їх виробництво має реальну можливість задовольняти. Науково-технічний прогрес, розвинена культура людини створюють умови для зародження принципово нових потреб, які зростають значно швидше ніж відмирають деякі традиційні [18, 58-59].

2. ЗАКОН ЗРОСТАННЯ ПОТРЕБ

Потреби людей не є постійними. Вони — продукт розвитку суспільства. Їх характер, структура і способи задоволення залежить від досягнутого рівня продуктивних сил, ступеня розвитку культури і науки, соціально-економічного ладу. У кожному суспільстві діє закон зростання потреб. Його суть полягає в тому, що в міру розвитку суспільного виробництва, а разом з тим і людини як особистості та продуктивної сили, відбувається поступове зростання її потреб. Цей закон характеризує взаємодію потреб і виробництва у процесі розвитку, коли

П′ → В′ → П″ → В″ …, (2.1)

тобто зрослі потреби П′ (П′ = П + ΔП) стимулюють зростання виробництва В′, збільшення якого веде до зростання потреб П″, а це є причиною подальшого зростання виробництва В″. Такий процес є безперервним (…), оскільки потреби людини є безмежними.

Закон знаходить свій прояв у двох головних формах: у зростанні особистих потреб і зростанні виробничих потреб. Особисті потреби задовольняються за рахунок предметів і послуг особистого споживання. Залежно від форм задоволення ці потреби поділяються на індивідуальні та спільні. Перші задовольняються шляхом індивідуального споживання предметів і послуг кожним членом суспільства окремо (їжа, одяг та ін.) або в рамках сім’ї (загальні для сім’ї житло, предмети культурно-побутового призначення та ін.), а інші — шляхом спільного споживання (послуги освіти, охорони здоров’я та ін.).

Другою формою прояву даного закону є зростання виробничих потреб, тобто загальних потреб членів суспільства в засобах виробництва, які є матеріальною основою розширення масштабів виробництва матеріальних благ і послуг для задоволення зростаючих особистих потреб.

Особливо інтенсивне зростання та оновлення потреб відбувається за умов науково-технічної революції, що породжує потреби, яких раніше не було, у багатьох найновіших предметах споживання і засобах виробництва. Так, в останні десятиліття виникли потреби в кольорових телевізорах, персональних комп’ютерах, відеомагнітофонах і багатьох інших предметах споживання.

З точки зору дії закону зростання потреб необхідно відрізняти такі три великі групи потреб: традиційні, або дійсні, нові і такі, що тільки-но зароджуються.

Під традиційними потребами слід розуміти такі, які стали для людей звичними, тобто нормативними. Одні з цих потреб мають багатотисячолітню історію (потреби в м’ясі, молоці, хлібі тощо), інші — 30-50-річну (телевізори, холодильники, магнітофони тощо). Для задоволення цих потреб виробництво виготовляє відповідну продукцію.

Разом із традиційними існують і нові потреби, тобто потреби в таких матеріальних благах і послугах, які ще не стали звичними для більшості населення, які щойно усвідомлюються людьми як нові потреби. Водночас нові матеріальні блага і послуги виробництво вже частково освоїло і має можливість швидко розширити їх випуск (останні моделі телевізорів, комп’ютерів, літаків тощо).

Рівень реалізації закону зростання потреб можна виразити у вигляді такої формули:

(2.2)

де, Р_озп — рівень реалізації закону зростання особистих потреб народу;

С — споживання домогосподарствами матеріальних благ і послуг;

П_т — традиційні (звичайні) потреби;

П_н — нові потреби.

Оскільки виробництво і наука розвиваються, то створюються умови для освоєння в перспективі нових предметів споживання та засобів виробництва. На основі цього виникають абсолютно нові потреби (Пан). Наприклад, проект випуску авіаконструкторським бюро ім. Антонова суперлітака “Мрія” означає формування нової потреби суспільства. Це потенційна потреба, яка буде реалізована лише тоді, коли конструктори доведуть модель нового літака до того рівня якості, який відповідає вимогам нової техніки в авіації і потребам практики.

Зародження абсолютно нових потреб супроводжується відмиранням деяких традиційних потреб (повністю або в основному). Так, фактично немає потреби в кінних жатках, гасових лампах, дерев’яних відрах та багатьох інших речах, споживання яких було характерним для суспільства протягом багатьох століть.

Таким чином, сукупні потреби зростають завдяки тому, що традиційні потреби розширюють свої межі за рахунок нових потреб, які згодом стають традиційними; у свою чергу нові потреби розширюють свої межі за рахунок потреб, що формуються, котрі через певний час стають новими потребами, що їх виробництво має реальну можливість задовольняти. Наука і технічний прогрес, а також розвинена культура людини створюють умови для зародження принципово нових потреб, які зростають швидше ніж відмирають деякі традиційні. Загалом сукупні потреби суспільства зростають. Такі основні складові механізму дії закону зростання потреб.

Отже, відповідно до закону зростання потреб відбувається стале і якісне зростання економічних потреб. Сфера потреб розширюється не тільки по вертикалі, але й по горизонталі: потреби вищого рівня виникають у все більшої кількості людей; у міру суспільного розвитку людина прагне одержувати блага більш високого рівня.

До специфічних особливостей дії закону зростаючих потреб належить його “незворотність”: з тією чи іншою мірою інтенсивності за будь-якої ситуації потреби змінюються, як правило, в одному напрямку — у бік зростання. У розвитку потреб, як і в їх задоволенні, виключно велика роль належить виробництву. Проте слід пам’ятати, що поза потребами неможливе й саме виробництво. А забезпечення умов для безперервного розвитку потреб є рушійною силою розвитку суспільного виробництва. Цей взаємозв’язок можна виразити такою формулою:

(2.3)

де В_р — розвиток суспільного виробництва;

П_у — створення умов для безперервного розвитку потреб.

3. КОРИСНІСТЬ ПРОДУКТУ. ЗАКОН СПАДНОЇ ГРАНИЧНОЇ КОРИСНОСТІ

Засобом задоволення тих чи інших потреб є споживчі блага, тобто товари та послуги виробничого чи індивідуального призначення, які людина використовує для задоволення економічних потреб. Отже, основна властивість усіх матеріальних благ і послуг полягає в тому, що вони прямо чи опосередковано стосуються людського добробуту. Добробут населення — це ступінь забезпеченості людей різними матеріальними і нематеріальними благами.

Як уже зазначалося всі продукти суспільної праці і природи, повинні задовольняти будь-яку людську потребу, тобто мати корисність. Отже, корисність — це здатність споживчих благ задовольняти людські потреби.

Термін “корисність” використовується для позначення того задоволення, яке отримують люди від споживання товарів або послуг.

Походження цього терміна пов'язано з науковими працями ексцентричного англійського філософа і соціолога Джеремі Бентама (1748-1832 рр.). Він вважав такі звичайні і прості слова, як “задоволення” або “щастя”, занадто маловиразними для того, щоб надати цьому терміну максимального блаженства. З часом термін “корисність” втратив містичне забарвлення, проте економісти продовжують його використовувати, якщо мають на увазі мету, яку переслідують споживачі при здійсненні вибору серед товарів і послуг.

У зв’язку з тим, що людські потреби є індивідуальними та суб’єктивними, їх корисність є різною. Те, що може бути корисно одному, може бути не корисне іншим. Корисність не можна виміряти в будь-яких одиницях, оскільки це суб’єктивна категорія, про неї можна судити, лише інтерпретуючи дії споживача. Корисність розглядають, як з об’єктивної, так і з суб’єктивної точок зору.

Об’єктивна корисність продукту — це поєднання його фізичних, хімічних та естетичних властивостей, завдяки яким він здатний задовольняти потреби людини.

Суб’єктивна корисність продукту — це його оцінка споживачем, яка залежить від ряду факторів, зокрема рівень економічної стабільності, рівень насиченості продуктами, вплив національних та історичних факторів.

Корисність товару має дві властивості:

1. по-перше, вона є різною для різних людей, оскільки залежить від смаків і уподобань. Наприклад, конкретна телевізійна передача може давати неоднакову корисність для різних членів сім’ї;

2. по-друге, корисність від певних благ є різною для однією і тієї ж особи в різний час і за різних обставин. Наприклад, ліки для здорової та хворої людини, теплий одяг взимку та влітку.

Недоліком теорії корисності є те, що ніхто на практиці не може знайти методу для відносного визначення корисності від споживання благ. Споживач має свою індивідуальну підсвідому оцінку корисності. Таким чином, люди, організовуючи виробництво різних товарів формують їх корисність за такими якісними властивостями, які зможуть задовольняти особисті та виробничі потреби. Розвиток науки та технологій дає змогу постійно вдосконалювати корисність матеріальних благ та створювати нові.

Основним фактором, який визначає корисність продукту, є співвідношення між потребами і засобами їх задоволення. Це співвідношення означає: чим інтенсивніші та важливіші потреби і чим менша кількість благ, які призначені для їх задоволення, тим вищою буде їх гранична корисність. І навпаки, чим менша важливість потреб і більший обсяг матеріальних благ, що є у розпорядженні людини, тим нижчою буде гранична корисність таких благ.

Отже, корисність продукту неможливо розглядати у відриві від виробничого процесу, крім того вона також пов’язана із витратами виробництва. Наприклад, “Чому перли мають цінність? Перли мають цінність тому, що вони корисні дамам, які бажають мати побільше дорогоцінних речей, прикрашених перлами,— зазначав вчений,— перли корисні дамам тому, що вони до цього часу не могли отримати їх стільки, скільки б їм хотілось; а не могли вони отримати бажану кількість тому, що спускатися за перлами на дно моря важко. Цей приклад пояснює всю теорію цінності і праці: праця управляє пропозицією, пропозиція регулює потреби, потреби визначають цінність”. Ця логічна побудова отримала назву “ланцюжок Джевонса”.

Отже, теорія граничної корисності пов’язує корисність речей з їх рідкістю. Розрізняють загальну і граничну корисність продукту.

Загальна корисність — це сукупна корисність, яку отримує споживач від споживання певної кількості благ.

Гранична корисність дорівнює приросту загальної корисності в результаті придбання додаткової одиниці даного блага. Гранична корисність відображає ступінь нагальності потреби. Розглядаючи потребу в конкретному споживчому блазі, у визначений момент в міру її задоволення, що відбувається в процесі споживання цього блага, потреба насичується. Тому кожна додаткова одиниця цього споживчого блага дає людині менше задоволення, таким чином, має меншу граничну корисність, ніж попередня.

Процес насичення кожної конкретної потреби в певний момент часу підпорядковується дії закону спадної граничної корисності. Суть цього закону полягає в тому, що в міру зростання кількості споживання людиною одиниць певного продукту, корисність кожної додаткової для споживача зменшується або стає спадною.

Закон спадної граничної корисності впливає на попит та поведінку споживача, оскільки бажання споживача поступово насичуються і необхідність у споживанні зменшується. Споживання наступної одиниці приносить все менше задоволення. Цей закон допомагає пояснити чому споживач купує одні і не купує інші товари, чому різні товари споживачі купують в різній кількості, передбачити момент наповнення ринку певними благами і спрогнозувати переорієнтацію попиту споживачів. Крім того, закон спадної граничної корисності дозволяє обґрунтувати закон спадного попиту, і пояснити, як потрібно людині розподіляти свій грошовий дохід між різними товарами і послугами, які він у змозі придбати.

3. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ЕКОНОМІЧНИХ ІНТЕРЕСІВ

"Економічні відносини кожного суспільства проявляються насамперед як інтереси" — ці слова належать Ф. Енгельсу. Усвідомлення потреб і прагнення задовольнити їх зумовлюють мотивацію поведінки людини, спонукаючи її до певної цільової дії. У реальній дійсності потреби набувають конкретної форми інтересів (рис. 3.1).

Рис. 3.1 Взаємозв’язок економічних інтересів та економічних потреб

Інтерес (від лат. іпteresse — мати важливе значення) — форма вияву потреби, усвідомлене прагнення людини до її задоволення.

Економічні інтереси є сутнісною характеристикою рушійних сил формування та розвитку економічних суб'єктів.

Економічні інтереси — усвідомлене прагнення суб'єктів господарювання до задоволення економічних потреб, що є об'єктивним спонукальним мотивом їхньої господарської діяльності [4, 75-79].

За своєю сутністю економічні інтереси є об'єктивними. Вони відображають місце і роль суб'єктів господарювання у системі суспільного поділу праці та економічних відносин. Водночас економічні інтереси є суб'єктивними і завжди мають своїх носіїв.

Суб'єкти економічних інтересів — окремі індивіди, домогосподарства, колективи (групи) людей, суспільство в цілому.

Об'єкти економічних інтересів — економічні блага (товари, послуги, інформація тощо).

Плюралізм економічних потреб породжує багатоманітність економічних інтересів, які утворюють складну та динамічну систему, багатовимірну у фазах відтворення, у просторі та часі, у статиці та динаміці.

Економічні інтереси суспільства можуть бути класифіковані за різними критеріями, а саме:

I. За суб'єктами:

- особисті;

- колективні, групові;

- суспільні.

II. За нагальністю, важливістю:

- головні, першочергові;

- другорядні.

III. За часовою ознакою:

- поточні;

- перспективні.

IV. За об'єктами:

- майнові;

- фінансові;

- інтелектуальні тощо.

V. За ступенем усвідомлення:

- дійсні;

- уявні.

VI. За можливостями реалізації:

- реальні;

- утопічні.

VII. За територіальною ознакою:

- муніципальні;

- регіональні;

- національні;

- об'єднання держав;

- загальнолюдські (глобальні).

Система економічних інтересів завжди суперечлива, їх єдність досягається двома шляхами поєднання:

1. субординоване підпорядкування одних інтересів іншим;

2. координоване узгодження різнобічних інтересів всіх економічних суб’єктів.

В командній економіці ігнорувались особисті інтереси та підпорядковувались державним шляхом централізованого директивного планування та ідеологічною пропагандою.

Це призвело до зниження мотиваційної поведінки економічних суб’єктів, пригнічення стимулюючої ролі потреб, втрати трудових цінностей, розвитку психології утриманства і економічної залежності від держави. В сучасній ринковій економіці домінує особистий інтерес споживача, що координує інтереси виробника і держави [15, 25-29].

4. ВПЛИВ ВИРОБНИЦТВА НА ЗАДОВОЛЕННЯ ПОТРЕБ

Взаємозв'язок потреб і виробництва характеризується насамперед впливом виробництва на потреби, який полягає в тому, що, по-перше, виробництво разом з фантазією створює нові потреби, перетворює їх з одиничних (властивих окремим людям) на масові, тобто забезпечує розширене відтворення потреб; по-друге, виробництво створює споживчі блага, отже, забезпечує задоволення потреб.

Вплив потреб на виробництво полягає в тому, що, по-перше, задоволення потреб характеризує природну спрямованість виробництва в будь-якому суспільстві*; по-друге, потреби стимулюють розвиток виробництва. Саме поява нових потреб приводить до появи нових галузей, будівництва нових підприємств, реконструкції існуючих; по-третє, рівень розвитку потреб, їх багатство, різноманітність та місце тих чи інших потреб у структурі людських цінностей характеризують рівень розвитку суспільства в цілому (його багатство, ступінь цивілізованості) і кожної окремої людини (розвинена людина має багаті, різноманітні потреби).

Гуманізація виробництва, властива постіндустріальному суспільству, зумовлює підсилення взаємовпливу потреб і виробництва, адже вона передбачає безпосереднє підпорядкування потребам людини як процесу праці, так і його результату.

Це означає, з одного боку, що процес праці повинен забезпечити задоволення потреб у творчій праці, інтелектуальній, відповідальній, змістовній діяльності. Задоволення таких потреб вимагає адекватної зміни змісту і характеру праці, а досягнення відповідності результату (продукту) праці потребам людини — визначення потреб ще до початку процесу праці та забезпечення виробництва лише тієї продукції, яка цим потребам відповідає.

З другого боку, розвиток змісту і характеру праці та виробництва обумовлює розвиток, збагачення потреб, створює людину, що здатна працювати по-новому і сприймати нові продукти виробництва [5, c. 59-63].

Як вже зазначалося, потреби є безмежними за своєю суттю. Безмежність їх має різні форми прояву. Вона полягає, по-перше, в тому, що потреби постійно відтворюються (не можна, поївши, задовольнити потребу в їжі раз і назавжди); по-друге, розвиток суспільства і виробництва породжує все нові й нові потреби; по-третє, не має меж процес удосконалення структури потреб, їх облагородження, як не має меж і процес удосконалення людської особистості.

Безмежність потреб обумовлена як безмежністю фантазії, продуктом якої вони є, так і розвитком виробництва, яке в умовах конкуренції постійно удосконалюється, створює нові споживчі блага, а отже, і нові потреби. Широкому розповсюдженню потреб сприяють і сучасні комунікації, розвинена реклама, яка намагається запевнити нас в тому, що ми потребуємо нескінченну кількість предметів, які без дії реклами ми купували.

Отже, якщо розглядати систему потреб у цілому, досліджувати зміни, що в ній відбуваються протягом тривалого часу, тобто досліджувати розвиток системи потреб, то останні постають перед нами, по-перше, як безмежні і, по-друге, як підпорядковані дії загального закону зростання потреб. Якщо ж розглядати потребу в конкретному споживчому блазі, то в кожен певний момент у міру її задоволення, що відбувається в процесі споживання цього блага, потреба насичується. Тому кожна додаткова одиниця цього споживчого блага приносить людині менше задоволення, отже, має меншу додаткову (граничну) корисність, ніж попередня. Це означає підпорядкування процесу насичення конкретної потреби в кожен певний момент часу дії закону спадної граничної корисності. Значення цього закону полягає в тому, що він впливає на попит, отже, на поведінку споживача.

Аналіз взаємодії потреб і попиту здійснили представники теоретичної течії, що має назву маржиналізм [marginal — граничний). Зародилась вона в другій половині XIX ст. і залишила глибокий слід у світовій економічній науці (К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк, А. Маршалл, В. Парето, Д. Хікс) [9, c. 85-89].

Маржиналісти розробили теорію споживацької поведінки, сутність якої полягає ось у чому:

1. В умовах стабільної економіки кожна людина прагне поводити себе раціонально, тобто оптимізувати свій добробут — максимально задовольнити особисті потреби.

2. Щоб досягти цієї мети, покупець виключно суб'єктивно оцінює нагальність тієї чи іншої потреби, інтенсивність її. Відповідно до цих оцінок він розподіляє свій доход між різними споживчими благами. Чим вища інтенсивність потреби, тим вищі суб'єктивні оцінки, а тому й більший попит на це благо.

3. Для визначення суб'єктивних оцінок використовують явище спадної граничної корисності споживчого блага, тобто суб'єктивна оцінка того блага, яке купують, формується на рівні його граничної корисності.

Правило, за яким можна оптимізувати задоволення потреб, полягає в такому розподілі грошового доходу споживача, при якому останній, наприклад, долар, витрачений на придбання кожного виду продукту, приносив би однакову додаткову (граничну) корисність, або (другий закон Госсена)

Тому споживач придбає першу пляшку молока, що має для нього найбільшу граничну корисність, а також другу пляшку молока і бу-ханку хліба, що мають однакову граничну корисність. При цьому він витратив весь свій доход і оптимізував добробут згідно з доходом.

Отже, через виведення закону спадної граничної корисності намагаються пояснити, чому споживачі купують одні і не купують інші товари, чому різні товари вони купують у різній кількості, При цьому дійсно важливим є те, що на підставі зв'язку між суб’єктивною оцінкою певного споживчого блага та ступенем задоволення потреби в ньому можна передбачити момент насичення ринку певним споживчим благом і прогнозувати переключення попиту на інші споживчі блага [18, 45-47].

5. ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ВИВЧЕННЯ ПОТРЕБ

У чому ж полягає дійсне практичне значення вивчення потреб?

1. Глибоке дослідження потреб, визначення ієрархії їх широко використовується в менеджменті, при розробці теорій мотивації. Згідно з цими теоріями, менеджер має вивчати потреби різних категорій робітників і застосовувати такі стимули до праці, які відповідають найбільш нагальним потребам кожної категорії: робітник А буде добре працювати, якщо йому підвищити заробітну платню (бо на першому плані в нього фізіологічні потреби); Б — якщо йому запропонувати вищу посаду (у нього на першому плані потреба у визнанні, повазі); В — якщо йому запропонувати відповідальнішу творчу роботу, де він міг би розвинути свої здібності.

2. Потреби є вихідним пунктом розробки національної економічної, соціальної і науково-технічної політики розвинутих країн. Так, суспільні потреби є основою для прийняття рішень у найважливішій для розвитку виробництва структурно-інвестиційній сфері. 3/4 комерційних нововведень у США були впроваджені вже в 70-х роках за результатами вивчення потреб ринку і тільки 1/4 — породжені стихійним інноваційним процесом. Великі фірми враховують перспективні потреби та орієнтуються на технічні й продуктові зміни, що доступні та вигідні споживачу. В арсеналі фірм США є приблизно 20 базових методів моделювання технічних процесів з орієнтацією на споживача. В країнах з розвинутою ринковою економікою існує система соціальних технологій і визначення суспільної оцінки нових потреб. Починаючи з 60-х років промислове виробництво в США орієнтується на широку індивідуалізацію потреб. Отже, в умовах сучасного ринкового господарства потреба є і вихідним пунктом, і кінцевою метою виробництва.

Виробництво в умовах адміністративно-командної системи ґрунтувалося на плані і спрямовувалося на виконання плану (адже головним було не те, задовольняє чи не задовольняє вироблена продукція потреби людей, а те, виконало чи не виконало підприємство план) [5, 85].

Хоч формально планування повинно було ґрунтуватися на визначенні потреб, але фактично воно здійснювалося методом від досягнутого, бо ринковий механізм визначення потреб був відсутній (внаслідок державного ціноутворення). Безпосередньо ж визначити всю гаму суспільних потреб в рамках єдиного центру на певному етапі економічного розвитку стає практично неможливим.

У кінцевому підсумку виробництво в умовах адміністративно-командної системи задовольняло суспільні потреби, проте воно задовольняло:

1) лише вузьке коло потреб; внаслідок хронічного дефіциту, властивого цій системі, значна частка потреб взагалі не задовольнялася;

2) лише уніфіковані потреби, адже тільки останні, розраховані на забезпечення лише необхідних потреб пересічної людини, можуть бути закладені в централізований директивний план.

Таким чином, виробництво в умовах адміністративно-командної системи гальмувало розвиток широкого спектру потреб, обумовлювало обмеженість їх та уніфікацію. В свою чергу, недостатньо розвинені потреби стримували розвиток виробництва, негативно впливали на можливості економічного зростання: знецінювали працю; низька вартість робочої сили обмежувала можливості для нагромадження національного багатства, хоч і забезпечувала необхідні мінімальні потреби.

Наслідком низького рівня потреб було також відтворення нецивілізованого способу споживання (надмірне вживання алкогольних напоїв у ряді регіонів та серед певних прошарків суспільства), що стало великою соціальною проблемою суспільства. Низькі потреби спустошують побут, зводять до мінімуму добровільну працю в сім'ї, сімейне дозвілля. Отже, нерозвинуті потреби є результатом і причиною гальмування суспільного розвитку.

Наприклад, в Україні головний інтерес суспільства полягає в здійсненні ринкових реформ, що є передумовою подальшого економічного і соціального прогресу суспільства. В умовах відновлення української державності головним стає також національний інтерес. Проведення ринкових реформ і трансформація суспільства як головний інтерес властиві в цілому всім країнам колишньої командно-адміністративної системи [7, c. 56-58].

Так, для США, Великобританії у 80-і роки головний інтерес полягав у трансформації економіки відповідно до сучасного етапу технологічної революції, що знайшло свій прояв в політиці "рейганоміки" та "тетчеризму".

Такі загальні теоретичні основи розгляду економічних потреб та інтересів як головної рушійної сили соціально-економічного прогресу.

6. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РАЦІОНАЛЬНОГО ЗАДОВОЛЕННЯ ПОТРЕБ

Присутність суспільних потреб виступає дуже важливим моментом. Відомо, що людина, як головна продуктивна сила є водночас рушійною силою соціально-економічного прогресу, виступає одночасно і суб‘єктом виробничих відносин, суперечностей й інтересів. В процесі реалізації своїх планів, інтересів людина здійснює активний вплив на економіку. Це, в свою чергу, зумовлює ситуацію, при якій суспільство повинно орієнтуватися на реалізацію економічних потреб та інтересів людини, які мають зростаючий характер, для того, щоб іти лінією соціально-економічного прогресу. Потреби — категорія, яка характеризує ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, виступають спонукальним моментом для людини до дії.

Характер потреб у кожній країні носить своє забарвлення та залежить від сукупності суспільних умов розвитку, що включає рівень розвитку продуктивних сил, відносин власності, особливостей розвитку виробництва тощо [2, c. 108-110].

В свою чергу, потреби впливають на виробництво: задоволення потреб відображає спрямованість виробництва, а також призводять до стимулювання та розвитку виробництва, створення нових галузей і т.д.

Таким чином, недорозвиненість потреб призводить до гальмівних процесів у динаміці виробництва та економічного зростання, що в кінцевому результаті відбивається на нагромадженні національного багатства країни. До того ж треба зауважити, що низький рівень споживання населення в умовах економічної кризи сприяє невідповідному відтворенні самих потреб. Слід зауважити, що врахування потреб присутнє у більшості визначень економічного потенціалу країни.

1. За характером задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на:

· нормативи споживання — розміри споживання в натуральному виразі за певний проміжок часу (за рік, за місяць, за день) продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання та деяких видів послуг;

· нормативи забезпечення — визначена кількість наявних в особистому споживанні предметів довгострокового користування, а також забезпечення певної території мережею закладів охорони здоров'я, освіти, підприємств, установ, організацій соціально-культурного, побутового, транспортного обслуговування та житлово-комунальних послуг;

· нормативи доходу — розмір особистого доходу громадянина або сім'ї, який гарантує їм достатній рівень задоволення потреб, що обраховується на основі визначення вартісної величини набору нормативів споживання та забезпечення.

2. За рівнем задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на:

· нормативи раціонального споживання — рівень, що гарантує оптимальне задоволення потреб;

· нормативи мінімального споживання — соціально прийнятний рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг виходячи з соціальних або фізіологічних потреб;

· статистичні нормативи - нормативи, що визначаються на основі показників фактичного споживання або забезпеченості для всього населення чи його окремих соціально-демографічних груп.

Економічні потреби це ідеальний внутрішній мотив людини, що спонукає її до економічної діяльності з метою забезпечення власного добробуту та добробуту членів своєї сім’ї. Економічні потреби відображають відношення соціальних суб’єктів (людина, колектив, суспільство) до можливого споживання вартостей, опосередкованих економічними формами їх реалізації. Вони виявляються як необхідність у життєвих благах, як стимул до споживання.

Потреби — основне джерело активності у пізнавальній і практичній діяльності людини. Задовольняючи свої потреби, людська істота має віднайти для цього найкращі шляхи і засоби в складній соціальній ситуації, вона повинна вміти ставити перед собою і вирішувати теоретичні і практичні завдання. З огляду на це людське мислення — біосоціопсихологічний процес, покликаний забезпечувати пошук необхідних засобів і способів задоволення потреб, що виникли. Але не тільки мислення, а й людська воля спонукаються тими або іншими потребами. За допомогою вольових зусиль, цілеспрямованості, наполегливості людина долає труднощі, перешкоди, що виникають на шляху реалізації потреб. Потреби стають основними причинами певних психологічних станів, переживань, почуттів людини. Залежно від того, як задоволено або незадоволено потреби, людина переживає радість чи, навпаки, — зазнає численних або поодиноких психічних стресів, відчуває психологічний дискомфорт, горе, гнів, пригніченість діяльності тощо.

Політична економія, вивчаючи суспільство, виходить з того, що в основі суспільного прогресу лежать способи виробництва умов і засобів існування людей. Такий підхід дає можливість розглядати історію людства не як просте нагромадження явищ, подій, що знаходяться у випадкових зв’язках, а як закономірний процес зміни способів виробництва життєвих благ, кожен з яких також має свої ступені зростання. В цілому ж утворюється ланцюг економічного прогресу, який лежить в основі суспільного прогресу взагалі [21, c. 57].

ВИСНОВОК

В основі походження потреб лежать дві основні причини: по-перше, фізіологічний характер людина, як жива істота, потребує певних умов і засобів існування; по-друге, потреба є результатом суспільних умов. Потреби характеризують лише можливість споживання, але щоб ця можливість перетворилася в дійсність, слід виробити життєві засоби. Величезна роль економічних потреб полягає в тому, що вони спонукають людей до дії. Блага, створені в процесі виробництва, утворюють різноманітні проблеми, які становлять предмет інтересу.

Економічну природу людини можна розглядати як сукупність її економічних потреб і захоплень. Усвідомлені економічні потреби виявляються як економічні інтереси. Продуктивні сили, безперервно розвиваючись, не лише створюють умови для задоволення потреб, які склалися, а й стають ґрунтом для виникнення нових потреб. Зростання маси і різноманітності споживних вартостей у результаті зростання продуктивних сил призводить до зміни структури виробництва і витіснення старих потреб новими. Цей процес, як і сам процес суспільного виробництва, відбувається безперервно, що свідчить про дію в суспільстві закону зростання потреб.

Структура економіки України на сучасному етапі значною мірою орієнтована на низькі потреби. Суттєво впливає на потреби глибока економічна криза, що продовжується в Україні. Низький рівень споживання більшості населення в цих умовах не забезпечує відтворення потреб, що вже були сформовані раніше. Наприклад, вже сформувалась потреба в творчій самостійній праці, а існуючий рівень споживання низький. Тим самим деформується, не відтворюється на належному рівні й потреба в праці такого змісту.

Вивчення потреб набуває великого значення в сучасній маркетинговій діяльності, адже концепція маркетингу передбачає визначення потреб як передумови виробничого процесу. Згідно з нею виробляти слід лише такі товари, які необхідні споживачам, тоді не треба докладати великих зусиль для реалізації їх.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Базилевич В.Д. Економічна теорія: Політекономія. Підручник — 3-тє вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2004. — 615 с.

2. Башнянин Г. І. Політична економія. Навчальний посібник — Л.: Новий Світ 2004. — 480 с.

3. Башнянин Г. І. Політична економія: підручник / Г. І. Башнянин, П. Ю. Лазур, В. С. Медведєв. — К.: «Ельга», «Ніка-Центр», 2002. — 528 с.

4. Бєляєв О. О., Бебело А. С. Політична економія: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2001. — 328 с.

5. Бернгольц П. Основи політичної економії / Пер. з нім. К., 2008. — 530 с.

6. Білецька Л.В., Білецький О.В., Савич В.І. Економічна теорія. Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка. Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 652 с.

7. Видяпин В.И. Економічна теорія. Політична економія: Підручник. – М., 2008. —465 с.

8. Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. – К.: Основи, 2001. — 325 с.

9. Історія економічних учень / За ред. Л.Я. Корнійчук, Н.О. Титаренко – К.: КНЕУ, 2005. — 421 с.

10. Климко Г.Н., Нестеренко В.П., Каніщенко Л.О., Чухно А.А. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Підручник. — К.: Вища школа, 1999. — 743 с.

11. Мочерний С.В. Політична економія. Навчальний посібник. — К, 2002. — 687 c.

12. Мочерний C. B., Ларіна Я.С. Політекономія. Підручник — 3-тє вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2006. — 390 с.

13. Мочерний С.В. Основи економічної теорії. Підручник — Тернопіль: АТ — 540 с.

14. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник. – К.: ВЦ “Академія”, 2008. — 540 с.

15. Мочерний С.В. Політекономія: Підручник. – К.: Вікар, 2003. — 320 с.

16. Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн./ За ред.Ю.В. Ніколенка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 2005. — 420 с.

17. Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник/ Відп. ред. Г.Н. Климко. – 4-те вид., перероб. і доп. – К.: Знання-прес, 2002. – 615 с.

18. Політична економія. Навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів/ За ред. В.О. Рибалкіна, В.Г. Бодрова. – К.: Академвидав, 2004. –672 с. (Альма-матер)

19. Політична економія: Навч. посіб. / За ред. проф. К.Т. Кривенка. – К.: КНЕУ, 2009.

20. Семюельсон Пол А., Нордгауз Вільям Д. Макроекономіка: Пер. з англ. – К.: Основи, 2010.

21. Старостенко Г.Г. Політична економія: Навч. посібник – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 344 с.

22. Щетинін А. І. Політична економія. Підручник. — К.: Центр навчальної літератури, 2011. — 480 с.

Додаток 1

Джон Аткінсон Гобсон (1858 р-1940 р)

Додаток 2

Клод Адріан Гельвецій (1717-1771 рр.)

Додаток 3

Ґеорг Вільгельм Фрідріх Геґель (1770-1831)

Додаток 4

Карл Гайнрих Маркс (1818-1883)

Додаток 5

Макс Вебер (1864-1920 рр.)

Додаток 6

Фрі́дріх-А́вґуст фон Гаєк ( 1899-1992 рр.)

Додаток 7

Теорія для двох факторів Ф. Герцберга