Розділ 1. Передумови виникнення

Сергій Полюх

Бойовий Спас.

Основні положення.

Зміст

Вступ.

Розділ 1. Передумови виникнення прикладної системи «Бойовий Спас».

Розділ 2. Вчення прикладної системи «Бойовий Спас».

Назва.

Мета та завдання «Бойового Спасу».

Послідовники «Бойового Спасу».

Система оцінки рівня підготовки.

Розділ 3. Програма підготовки прикладної системи «Бойовий Спас».

Оздоровчий розділ.

Прикладний розділ.

Спеціальний розділ.

Розділ 4. Процес навчання та критерії оцінки рівня підготовки в прикладній системі «Бойовий Спас».

1 Ступінь «Учень».

2 Ступінь «Майстер».

3 Ступінь «Учитель».

Передача традиції та права на навчання прикладної системи «Бойовий Спас».

Розділ 5. Завдання прикладної системи «Бойовий Спас» в еволюційному розвитку людства.

Висновок.

Додаток.

Вступ.

У цій книзі я познайомлю читача з новим поглядом на питання розвитку особистості, на нові шляхи духовного становлення людини через призму прикладної системи, яка називається «Бойовий Спас». Вона є тільки програмою моєї системи, тому я буду гранично стислим і лаконічний у своєму викладі. Більш детально моя система буде викладена в моїх майбутніх книгах. Це пояснюється тим, що технічні, психологічні й енергетичні здібності людини, які я ставлю головними у своїй системі, здебільшого не визнаються в сучасному спорті, а застосовуються в сучасному житті досить вузьким колом людей (співробітниками спеціальних підрозділів, органів правопорядку та ін.). До цих здібностей відносяться: усвідомлення своєї ролі в космічному будівництві та еволюційних процесах, глибоке вивчення законів розвитку та існування людства в гармонії зі Всесвітом, збагнення Мудрості й Знання через усвідомлення справжньої сутності людини як духовного космічного явища, володіння енергетичним цілительством та іншими здібностями, які в сучасній науці називають «екстрасенсорними». Але головною метою моєї системи є духовний розвиток людини в ім'я його еволюції. Тому що:

Розум, що шукає доказу Мудрості й Знання в зовнішніх явищах, якому потрібні матеріальні свідчення, не гідний права бути посвяченим у великі таємниці «Книги святої Софії». Той, хто заперечує Дух і піддає його сумніву на основі його матеріальної оболонки, «апріорі», буде нездатен пізнати ці таємниці [1].

Багатогранність моєї системи припускає написання мною декількох книг під загальною назвою «Бойовий Спас». В них я буду послідовно й пов'язано викладати суть своєї системи, її філософські аспекти, прикладні та бойові навички. Зараз же я тільки викладу суть системи, причини, які підштовхнули мене переглянути сучасні методи та мету навчального й тренувального процесів як у військово-прикладній підготовці, так і в етичній та філософській освіті взагалі.

Викладаючи свою систему для позначення понять бойових мистецтв, я часто буду використовувати японські терміни. Це робиться тому, що саме японський народ найбільш повно й детально, на мій погляд, систематизував поняття, елементи й деталі єдиноборств і всього того, що з ними зв'язане, і саме японські терміни зараз стали зрозумілими тій більшості, що займається японськими видами бойових і спортивних єдиноборств. Для виділення цих термінів я буду писати їх курсивом.

Отже, прошу вашої уваги.

Розділ 1. Передумови виникнення

прикладної системи «Бойовий Спас»

Ви не можете навчити людину чому-небудь;

Ви можете тільки допомогти їй зрозуміти це самому

Галілео Галілей

Спочатку я розповім трохи про себе. Моє перше знайомство з бойовими єдиноборствами відбулося в 1987 році, під час строкової служби в армії. На одне зі свят командування нашого батальйону запропонувало зробити показовий виступ з рукопашного бої перед дружинами та дітьми офіцерів. Наш замкомвзводу, маючи за плечима чотирирічний стаж тренувань в карате Сьотокан, досить легко впорався із цим завданням. Виступ групи солдатів, до якої входив і я, пройшов якнайкраще. Тут же, в армії, я вперше прочитав настанову з рукопашного бою для солдатів і курсантів військових училищ, що стало поштовхом до глибокого вивчення бойових прикладних систем. Але систематично займатися бойовими єдиноборствами я почав пізніше.

У вересні 1990 року, навчаючись на п'ятому курсі Вінницького політехнічного інституту, я пішов тренуватися в секцію карате Кьокусінкай, яка тільки що відкрилася в місті. Позаймавшись там дев'ять місяців (до закінчення інституту), я за направленням переїхав у місто Хмельницький, де пішов займатися в секцію Секай-но Кемпо, хоча там практикували в основному так називане контактне карате. Після року тренувань я залишив цю секцію, хоча заняття були безкоштовними. Я залишив її тому, що почав відчувати незадоволення метою та методами тренувань, тому що не знаходив відповідей на питання, що постали переді мною. У цей час я почав читати багато літератури з бойових єдиноборств, особливо цікавили мене перші книги з Айкі-до. Намагаючись знайти людину, яка б знала Айкі-до, я познайомився з такою. Ця людина вже практикувала Айкі-до і близько п'яти років вела невелику групу. Я вступив у її секцію й тренувався там приблизно чотири роки. Цей період мого шляху був відзначений величезною кількістю прочитаних книг, бесід зі своїм наставником, інтенсивними роздумами та тренуваннями. Але й тут я не бачив шляхів своєї самореалізації, не зміг знайти відповідей на ті питання, які змусили мене залишити попередню секцію.

Треба сказати, що коли я почав займатися Айкі-до, мій внутрішній голос однозначно сказав мені, що колись я стану тренером, наставником з Айкі-до. Прийнявши це як програму до дії, я ніколи не випускав цю мету зі свого поля уваги. Я занотовував методи і спрямованість мислення свого наставника, постійно брав щось читати з його особистої бібліотеки, консультувався з іншими людьми з питань психології й філософії. Слід зазначити також і те, що після закінчення цих чотирьох років занять я був у свого наставника найстаршим і за віком і за часом тренувань учнем.

Але у вересні 1997 року я побував на міжнародному семінарі з Айкі-до в місті Євпаторія (Крим). Семінар проводив професор Стефан Бенедетті (5 дан Айкі-до Айкікай). Після цього семінару я пережив глибокий внутрішній переворот, який істотно змінив мій погляд на методи та мету тренувань, трансформував всі накопичені мною знання. Я почав випробувати побачені мною техніки й принципи Айкі-до на тренуваннях, переглядав відеозаписи семінарських занять, багато експериментував у залі зі своїми друзями. Все це, зрештою, призвело до того, що я почав робити багато технік краще за свого наставника, знаходив чіткі та зрозумілі пояснення своїх стабільних результатів у тренуваннях, набув самостійної точки зору з методології тренувань. У результаті мій наставник під приводом того, що я заважаю йому проводити тренування, попросив мене покинути секцію і більше ніколи не з'являтися в нього. Я так і зробив.

Покинувши від свого наставника, я не дуже засмутився, а, навпаки, з ентузіазмом почав самостійні тренування, відкривши в одній зі шкіл невелику безкоштовну секцію з Айкі-до від спортивного товариства «Динамо». У цю секцію ввійшло також кілька чоловік, які пішли від мого попереднього наставника і приєдналися до мене. Одночасно із цим я почав пошуки нових джерел знань з Айкі-до.

У 1998 році я спробував налагодити контакти з Асоціацією Айкі-до Айкікай України, так як в місті Євпаторія я познайомився з головою цієї організації І. Ю. Шмигіним. До цього часу я вже закінчував писати свою першу книгу з Айкі-до, у якій виклав багато того, що встиг довідатися за п'ять років тренувань.

У травні 1999 року я познайомився з людиною, яка ще більше розширили мій кругозір у сфері Айкі-до. Це був тренер дитячо-юнацького клубу в невеликому містечку Хмельницької області. На момент нашого знайомства в нього був 1 даний Айкі-до Айкікай. За допомогою цієї людини я відкрив філію його клубу в місті Хмельницькому, ставши інструктором в ньому, а також став членом Асоціації Айкі-до Айкікай України. Одночасно із цим я відкрив другу секцію з Айкі-до в себе на роботі, у Центрі бойової підготовки УМВС України в Хмельницькій області. Приблизно через рік я запропонував своєму тренерові організувати обласну федерацію Айкі-до Айкікай. Ініціатива була підтримана як моїм тренером, так і керівництвом Асоціації. Маючи у своїх планах широке поширення Айкі-до в області, я завзято накинувся на реалізацію цього завдання. Восени 2001 року робота увінчалася успіхом. Ми зареєстрували Хмельницьку обласну федерацію Айкі-до Айкікай, в якій мій тренер став Президентом, а я – Віце-президентом. У цей же час я видав свою першу книгу, над якою працював більше п'яти років[2]. Книга вийшла невеликим тиражем і стала дуже популярною серед моїх знайомих та учнів.

Йшов час, я активно працював, читав, тренувався, вчився, здавав на пояси. Моє розуміння Айкі-до ставало все глибшим і глибшим. Але разом із цим я все ясніше бачив розбіжність у тому, чому навчали мене мої наставники, і що вони робили в житті. Це призвело до того, що в лютому 2002 року я вирішив залишити свою діяльність в Айкі-до Айкікай як у федерації, так й в асоціації. Цьому послужили моя внутрішня незгода у фінансових, ідейних і методологічних питаннях. Я написав заяви про вихід з федерації та Асоціації, зосередивши свою діяльність на секції з Айкі-до в Центрі бойової підготовки УМВС України в Хмельницькій області.

Одержавши трохи вільного часу, я почав працювати над оформленням свого погляду на методи, мету та засоби навчання людей Айкі-до. 17 грудня 2002 року я зібрав своїх декількох найкращих і зрілих учнів та оголосив їм про створення свого стилю Айкі-до. Вислухавши програму нового стилю, всі доводи за і проти, вони підтримали мою ініціативу, створивши при цьому Раду моєї нової організації. З цього часу я став вважати 17 грудня 2002 року днем створення нового стилю Айкі-до, якому дав назву «Айкі-до Сейсінкай», «Шлях Айкі Товариства життєдайного духу». Розвиваючи цей напрямок, я написав декілька книг: «Айкі-до Сейсінкай. Стратегія двобою», «Айкі-до Сейсінкай. Ментальна стратегія», «Швидке досягнення майстерності в Айкі-до».

Після цих подій пройшло більше п'яти років. Секція Айкі-до, яку я вів, процвітала. Люди тренувалися з великим ентузіазмом, весело й пізнавально. За цей час під керівництвом моїх учнів Тощенко Ігоря та Вінницького Сергія були відкриті ще дві секції – в містах Челябінську (Росія) та Старих Мостах (Львівська область, Україна). Також я успішно провів два невеликих міжнародних семінари з Айкі-до Сейсінкай (в 2006 та 2007 роках).

Але я не зупинився на досягнутому. Постійно вивчаючи літературу з бойових мистецтв, особливо репрінтні видання, переглянувши десятки фільмів за участю різних майстрів, я все більше схилявся до ідеї створення своєї військово-прикладної системи, в якій міг би викласти весь накопичений мною досвід викладання як у системі МВС, так і в Айкі-до та інших стилях. Тим більше, що ситуація в Україні підказувала, що молодь стала схилятися більше до національних, рідних ідей, а не до заморських культурних традицій і методів підготовки. Тому в 2008 році я остаточно сформував концепцію військово-прикладної системи підготовки людей, яка могла б істотно підвищити рівень їхньої захищеності в позаштатних й екстремальних ситуаціях, навчити людей безстрашно зустрічати труднощі життя й стати справжніми захисниками своїх сімей і своєї країни. І назвав я цю систему, віддаючи данину древнім бойовим традиціям славного українського козацтва та сучасним досягненням у бойових мистецтвах, «Бойовий Спас».

Уважний читач помітить, звичайно, що в моєму викладі немає ясної позиції настільки дивної, на перший погляд, поведінки. Але саме зараз я викладу ті причини, які й штовхнули мене на такий важливий і відповідальний вчинок.

По-перше, методи та засоби керівництва в багатьох федераціях бойових мистецтв можна назвати однозначно тоталітарними. Хоча ці структури є громадськими організаціями, методам і стилю керування в багатьох з них може позаздрити будь-яка політична партія. Загальновідомий факт, що будь-який громадянин України може здати на учнівський або майстерський пояс будь-якого ступеня тільки в тому випадку, якщо обов'язково буде членом відповідної федерації, а з іншими громадянами навіть ніхто розмовляти не буде. І якщо людина залишає федерацію, його можуть позбавити всіх звань і регалій. Інакше кажучи, керівництво федерацій веде тверду адміністративну політику щодо своїх рядових членів, а іноді це стає схожим на життя якогось клану. Одна моя гарна знайома, жінка похилого віку, охарактеризувала внутрішній порядок в Асоціації Айкі-до Айкікай України як «солдафонщина». І це при тому, що Айкі-до вважається реалізацією гармонійних відносин між людьми!

На тлі такої політики ні в кого не викликає подиву факти виходу з федерацій майстрів 1-2 данів, які потім самостійно ведуть свою викладацьку діяльність. Прихованою причиною всіх цих колотнеч завжди була жадоба заробити капітал як фінансовий, так і довіри. Цією хворобою заражені практично всі світові організації бойових мистецтв. Про це говорить факт наявності у світі декількох десятків напрямків, стилів і керівників всіх видів бойових мистецтв, які не підтримують між собою ніяких відносин, роблячи вигляд, що, крім них самих, немає нікого, хто б займався цим мистецтвом. Хіба можна після цього сказати, що «спорт поєднує людей»?

По-друге, програма підготовки на кольорові пояси є не що інше, як важкопереборний бар'єр для тих, хто хоче швидко і якісно навчитися бойових мистецтв. Деякі види бойових мистецтв не раз змінювали програму підготовки, роблячи її в три-чотири рази важчою, ніж споконвічні програми, особливо якщо філії відкриті в інших країнах. При цьому майже кожен інструктор або тренер має тенденцію затримувати просування своїх учнів. У середньому виходить так, що на кожен учнівський пояс необхідно витрачати близько року. А отримання майстерських ступенів стає досяжним не раніше, ніж через десять років з початку тренувань. Але в світі відомі факти, що багато відомих майстрів отримували свої титули вже через рік-два після початку занять.

Все це, на мій погляд, настільки гальмує поширення й розвиток бойових мистецтв, що можна говорити про факти свідомої і цілеспрямованої постановки особистих інтересів деяких керівників федерацій над інтересами суспільними. І причина такого поведінки все та ж - бажання заробити капітал і зберегти владу у вузькому колі обраних.

По-третє, відсутність яких-небудь філософських, психологічних та етичних аспектів у тренувальному процесі більшості сучасних бойових мистецтв применшило їхнє значення до рівня простого хобі, хоча й гарного, але беззмістовного, а часом і небезпечного для психічного й фізичного здоров'я. Адже сила справжніх бойових мистецтв криється не в так званих «прийомах», а у філософії життєвих принципів, якими керуються їхні послідовники. Багато сучасних майстрів бойових мистецтв говорять про непереможність свого стилю, про його винятковість як мистецтва самооборони, хоча самі навряд чи в це вірять. Так, карате, дзю-дзюцу, кунг-фу, рукопашний бій та інші єдиноборства мають великий і діючий арсенал для нанесення каліцтв і заподіяння смерті супротивникові. У той же час сучасні майстри, особливо ті, хто сильно орієнтований на проведення спортивних змагань, звели своє навчання до декількох десятків стандартних прийомів і могутньої пропагандистської роботи з розкручування своїх клубів і секцій. Але це призвело до такої ситуації (як це не сумно), що більшість людей мають негативну думку щодо бойових мистецтв, які все ж мають потужну філософську базу, явно віддаючи перевагу сучасним спортивним видам єдиноборств, у яких не треба думати, а лише «прагнути до досягнення чергової спортивної вершини».

По-четверте, жоден із моїх наставників, ні переважна більшість тих, хто займається єдиноборствами, не можуть відповісти на запитання: навіщо їм ці заняття? Деякі з них роблять ставку на єдиноборства як на потужний оборонний засіб, інші - як на шлях оздоровлення, треті - як на форму дозвілля й т. д. Але ніхто й ніколи не сказав мені, що хоче осягти внутрішні закони Всесвіту, таємниці Буття, природу людини. Картина, що спостерігається, розкриває лише той факт, що люди не намагаються піднятися до справжнього розуміння бойових мистецтв як одного з методів збагнення Мудрості. Але в той же час вони намагаються пристосувати їх для досягнення своїх корисливих і короткотривалих бажань. Для тих людей, які не знайомі або не практикують бойові (не спортивні!) мистецтва, це може здатися несуттєвим. Але для тих, хто став на свідомий шлях збагнення Мудрості через усвідомлення магії тіла й зброї, хто бачить у них свій шлях до гармонійного розвитку людини як творця життя, ці проблеми не можуть не хвилювати. І нехай зовні все виглядає благополучно, нехай зовні всі задоволені сформованим становищем, у душі кожного з них є місце, в якому росте невдоволення й обурення таким становищем справ.

І, по-п'яте, світ змінився. Змінилася матерія, що нас оточує, змінилися соціальні умови суспільства, змінилася енергетика Землі та Космосу, змінилася сама людина. Старі бойові мистецтва, засновані на старих, лінійних принципах світобудови, втрачають свою суть та зміст. У новій епосі, що наступила, Епосі Водолія, почали діяти зовсім інші, квантові закони Буття. Якщо раніше події можна було легко прогнозувати, то зараз зміни у світі та у Космосі відбуваються залежно від тих енергетичних потоків, якими люди наповнюють Землю та Космос. А думка й енергія - поняття квантові. Тому люди, які живуть у старій парадигмі і у старій енергії, не можуть зрозуміти нових людей, які народжуються на Землі, людей Індиго. «Бойовий Спас» - це система, яка створена для допомоги людям нової Епохи, для їхнього пристосування до нової енергії, що наповнює Землю та Всесвіт. Тому я знаю, хто буде вивчати цю систему, для кого вона буде реальною допомогою, а для кого - незрозумілою й заплутаною справою. У наступних своїх книгах я докладно викладу теоретичну й практичну частини своєї системи, щоб нове покоління могло знайти свій найкращий життєвий Шлях.

Так, старі бойові мистецтва невблаганно втрачають свої позиції як у нас в Україні, так й у світі взагалі. І тільки сліпий цього не бачить або не бажає цього бачити. Ті ж, хто не хоче із цим миритися, намагаються виправити ситуацію. Я також вступив у ряди тих, хто бачить новий Шлях і реалізує свій Шлях через збагнення практики бойових мистецтв.

А тепер більш докладно про мою систему.