Главная Случайная страница



Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника







Прямий та непрямий метод розрахунку грошового потоку

Непрямий метод спрямований на одержання даних, що характеризують чистий грошовий потік підприємства в звітному періоді. Джерелом інформації для розробки звітності про рух коштів підприємства за цим методом є звітний баланс і звіт про фінансові результати. Розрахунок чистого грошового потоку підприємства непрямим методом здійснюється по видах господарської діяльності і підприємству в цілому.

Використання непрямого методу розрахунку руху коштів дозволяє визначити потенціал формування підприємством основного внутрішнього джерела фінансування свого розвитку - чистого грошового потоку по операційній і інвестиційній діяльності, а також виявити динаміку усіх факторів, що впливають на його формування. Крім того, слід відзначити відносно низьку трудомісткість формування звітності про рух коштів, тому що переважна більшість необхідних для розрахунку непрямим методом показників міститься в інших формах діючої фінансової звітності підприємства.

Прямий метод спрямований на одержання даних, що характеризують як валовий, так і чистий грошовий потік підприємства в звітному періоді. Він покликаний відбивати весь обсяг надходжень і витрат коштів у розрізі окремих видів господарської діяльності і по підприємству в цілому. Розходження отриманих результатів розрахунку грошових потоків прямим і непрямим методом відносяться тільки до операційної діяльності підприємства. При використанні прямого методу розрахунку грошових потоків використовуються безпосередні дані бухгалтерського обліку, що характеризують усі види надходжень і витрат коштів.

 

40. Інструментарії управління грошовими потоками.

Сучасні економічні умови вимагають від підприємств застосування ефективних інструментів управління грошовими потоками. Незважаючи на досягнутий прогрес у галузі автоматизації бухгалтерського обліку, інформації, яку можна отримати зі звітних документів, недостатньо для обґрунтованого ухвалення рішень з оперативного управління фінансами. Для цього потрібний такий інструмент, що давав би змогу швидко оцінювати вплив наслідків рішень на фінансові результати підприємства, оскільки ціна помилок може бути високою і навіть згубною для підприємства. Одним із таких перспективних інструментів є застосування генетичного алгоритму до економічних досліджень.



Задача оптимізації грошових потоків полягає в ефективному розподілі платіжних засобів

підприємства в динаміці. Критеріями ефективності є:

—приріст власного капіталу підприємства за певний проміжок часу;

—збільшення обсягу продажів (частки ринку);

—підвищення фінансової стійкості (забезпеченість власними засобами);

—ефективність використання власних засобів;

—ділова репутація (виконання зобов’язань перед постачальниками і покупцями);

—максимальне використання виробничих потужностей.

 

41. Модель управління грошовими потоками та її структура.

Оцінка ефективності управління грошовими потоками являється складовим елементом моделі управління грошовими потоками підприємства як на етапі кількісної та якісної оцінки результатів (досягнення поставлених цілей), так і на етапі прогнозування та планування грошових потоків, а також корегування планових показників відповідно до зміни зовнішнього та внутрішнього середовища здійснення підприємницької діяльності суб'єктом господарювання. Це, у свою чергу, надає нам право виокремиш дану проблему як окреме питання даної теми.

Так, зважаючи на сказане вище, можна виділити наступні завдання, що можуть ставитися перед фінансовим менеджером підприємства при проведенні оцінки ефективності моделі управління грошовими потоками, зокрема: (1) ретроспективний аналіз результатів фінансово-господарської діяльності підприємства та визначення основних факторів формування його фінансових результатів; (2) дослідження особливостей формування тенденцій та розвитку трендів фінансування (перш за все, самофінансування) суб'єкта господарювання та рівень їх узгодженості із фінансовою його стратегією; (3) визначення оптимальних параметрів та показників фінансового плану підприємства, у тому числі стратегічного та оперативного; (4) оцінка обґрунтованості прогнозних показників руху грошових коштів суб'єкта господарювання та інших планових фінансових показників та рівня їх впливу на формування фінансових результатів підприємства; (5) визначення форм та методів впливу фінансового менеджменту підприємства на основні параметри його грошових потоків з метою забезпечення цільового рівня прибутковості за прийнятного рівня ліквідності та платоспроможності суб'єкта господарювання та інші завдання, що випливають із фінансової та корпоративної стратегії.

 

42. Управління операційним грошовим потоком та його особливості.

Прибуток від основної операційної діяльності визначається у вигляді різниці між виручкою від реаліз-ії прод-ії за мінусом податків, що сплачуються за рахунок виручки(ПДВ,акциз,мито), собівартістю реаліз. продукції, адмін. витратами і витратами на збут.



Прибуток від іншої операційної д-ті = різниці між доходами і витратами по цим операціям (реаліз-ія інозем валюти, зайвих оборотних активів, штрафи, пені, неустойки, нестачі від псування цінностей).

Прибуток від операц д-ті збільш на позитивну курсову різницю, суму кредитн заборг-сті на яку минув строк позивної давності.

Основними задачами управління формування загального прибутку є:

Визначення складу загального прибутку п-ва;

Встановлення оптимальної стр-ри загального прибутку п-ва;

Виявлення і аналіз факторів, які впливають на розмір окремих частин загального прибутку;

Виявлення та оцінка резервів збільшення абсолютної суми загального прибутку п-ва;

Контроль за формуванням загального прибутку та прийняття рішень по його операт упроавлінні.

 

 

43. Управління інвестиційними та фінансовими грошовими потоками та їх особливості.

Грошовий потік – надходження та вибуття грошових коштів та їх еквівалентів за звітний період.

Фінансова діяльність – д-ть, яка призводить до змін розміру і складу власного і позичкового капіталу.

Важливий напрямок фін-ї д-ті п-ва за ринкової економіки – це раціональне використання вільних фін-х ресурсів, пошук ефективних напрямків інвест коштів, які даватимутьп-ву додатковий прибуток. Прибуткове інвестування грошових коштів здійснюється на фондовому ринку.

Купуючи акції, облігації інших п-в, необхідно виходити з того, що інвестувати треба тільки надлишкові фінансові ресурси.

Однак в Україні поки що відсутне ефективне державне регулювання випуску й торгівлі ЦП. Немає необхідної інфо-ї, котра б забезпечувала прийнятну міру ризику орерацій із ЦП.

Тимчасово вільні грошові засоби п-ва можуть вкладати на депозитні рахунки в КБ під обумовлений відсоток.

Процес управління ГП п-ва базується на певних принципах, основними з яких є:

інформаційна достовірність;

збалансованість;

ефективність;

ліквідність п-ва.

Облік ГП здійснюється 2 методами: прямим та непрямим.

При зверненні до прямого методу розрахунку ГП використовуються безпосередньо дані бухгалтерського обліку, що хар-ють усі види надходжень і витрачання грошових коштів у розрізі окремих видів господарської д-ті.

З цією метою формується звіт про рух грошових коштів, де результуючими показниками є чистий ГП по кожному виду діяльності, одним з яких є пок-к чистого ГП по фінансовій діяльності.

Сума ЧГП по фін-й д-ті обчислюється як різниця між сумою фін-х ресурсів, залучених із зовнішніх джерел, і сумою основного боргу, а також дивідендів (процентів) , виплачених власникам п-ва. При використанні непрямого методу рух ГП по фін-ї д-ті залишається незмінним.

Необхідно мати на увазі, що фінансові інвестиції розглядаються як активна форма ефективного використання тимчасово вільного капіталу. У зв’язку з цим здійснення фінансових інвестицій має ряд особливостей, основними з яких є:

фінансові інвестиції – самостійний вид господарської діяльності, яка стосується як операційної діяльності підприємства, так і процесу реального інвестування;

фінансові інвестиції використовуються підприємством з метою отримання додаткового інвестиційного доходу в процесі використання вільних грошових коштів;

процес обгрунтування управлінських рішень, пов’язаних із здійсненням фінансових інвестицій, порівняно з реальними інвестиціями є простішим і не таким трудомістким.

Слід зазначити, що фінансове інвестування здійснюється в таких основних формах:

вкладення капіталу в статутні фонди спільних підприємств;

вкладення капіталу в дохідні види грошових інструментів;

вкладення капіталу в дохідні інструменти фондових бірж.

Основними фондовими інструментами є боргові цінні папери, державні цінні папери, цінні папери муніціпальних органів, цінні папери емітовані комерційними банками, цінні папери підприємств та ін.

Особливу увагу треба приділити методам оцінки реальної вартості окремих видів фінансових вкладень. Оцінка ефективності того чи іншого фінансового інострументу інвестування зводиться до оцінки його реальної вартості, яка забезпечує отримання норми інвестиційного прибутку.

Такими нормами прибутку є:

проценти по вкладах у статутні фонди;

проценти по депозитних вкладах у комерційних банках;

проценти по облігаціях і інших боргових цінних паперах;

дивіденди по акціях і інших боргових цінних паперах.

Важливе значення має оцінка ефективності фінансових інвестицій, яка здійснюється так само, як і оцінка реальних інвестицій шляхом зіставлень обсягу інвестиційних витрат з однієї сторони, із сумою грошового потоку від здійснення такого інвестування, з іншого. Особливість такого зіставлення полягає в тому, що при фінансових інвестиціях у сумі грошових потоків відсутні амортизаційні відрахування.

 

44. Необхідність і сутність визначення часової вартості грошей. Основні причини зміни вартості грошей у часі.

Перехід до ринкових умов господарювання супроводжується появою нових видів діяльності для підприємств. Відкриваються нові можливості використання капіталу: участь у різноманітних ризикованих проектах, придбання цінних паперів, нерухомості, вкладання грошей на депозитні рахунки комерційних банків тощо. Розміщуючи капітал в один з обраних проектів, фінансовий менеджер планує не тільки з часом повернути вкладені гроші, а й отримати бажаний економічний ефект. Таким чином, гроші набувають такої об’єктивно існуючої характеристики, як часова вартість. Зміну вартості грошей у часі можна пояснити таким чином: грошова одинця в попередньому році була такою самою, як і в поточному. Але наслідки інфляції чітко ілюструють, що купівельна спроможність грошей змінюється з плином часу. Розглядаючи реальну вартість грошей, слід брати до уваги не тільки дії інфляції, а також здатність інвестування. Отже, основними причинами втрачання вартості грошей є: інфляція, наявність ризику і віддавання підприємцями переваги наявним грошам. Інфляція пов’язана із загальним підвищенням цін у країні. Коли зростають ціни, падає вартість грошової одиниці. Враховуючи те, що в майбутньому ціни зростатимуть, вартість грошової одиниці в наступні роки буде ще нижчої, ніж у попередні. Таким чином, купівельна спроможність грошової одиниці сьогодні вища, ніж виявиться завтра. Ризик, або невпевненість у майбутньому, також зменшують вартість грошей. Підприємці прагнуть уникнути ризику, тому вище цінують гроші, які є сьогодні, ніж ті, що мають бути в майбутньому. Якщо підприємець інвестує ці гроші, сподіваючись на доходи у майбутньому, то цей “обмін” можливий за умови, що майбутні доходи повинні бути достатньо високі. Це необхідно, щоб виправдати ризик. Т.ч.: сьогодні гроші дорожчі, ніж завтра; гроші втрачають свою вартість через інфляцію, ризик , схильність до ліквідності.

 

45. Зміна вартості грошей у часі: сутність та завдання її визначення.

ФМ потребує постійного здійснення різних фін-екон розрах, пов’язаних з потоками гршо коштів у різні періоди часу.

Концепція оцінки вартості грошей в часі базується на тому, що вартість грошей на протязі часу змінюється з урахуванням норми прибутку на грошовому ринку, якою виступає норма %.

Під % розуміють суму доходів від використання грошей на грош ринку.

% ставка – це величина, яка характеризує інтенсивність нарахування %.

Приріст початкової суми боргу – збільшення суми боргу за рах приєднання нарахованих %.

Множник (К приросту) – це величина, яка показує у скільки разів зріс початковий капітал.

Період нарахування – це проміжок часу, за який нарах %. Він може розвиватися на інтервалі нарахування.

Інтервал нарахування – це min період, після закінчення якого нараховується %.

У ФМ використовуються 2 основні поняття:

1 – FV – майбутні вартості грошових коштів;

2 – PV – теперішня вартість грошових коштів.

FV – це сума фінансованих в теперішній момент коштів, в яку вони перетворяться через певний період часу з урахув певної ставки %.

Інвестиційний процес завжди пов’язаний з ризиком. Так як посилює невизначеність і чим триваліші терміни окупності витрат, тим ризиковані ший проект. Тому при прийнятті рішень фін менеджеру необхідно враховувати фактор часу – дисконтування.

Дисконтування дозволяє визначити поточний грошовий еквівалент суми, яка буде отримана в майбутньому.

Для цього необхідно очікувану до отримання суму зменшити на дохід за правилами простих та складних відсотків.

PV – це сума майбутніх грошових активів, приведених з урахуванням визначеної ставки % (дисконтної ставки) до теперішнього періоду.

46. Визначення майбутньої вартості грошей у фінансових розрахунках.

Визначення майбутньої величини S наз компаундингом.

Компаундирування – це арифметична дія визначення кінцевої вартості потоку готівки з урахуванням готівки.

Простим % називається сума, яка нараховується на початковій, теперішній вартості вкладу в кінці одного періоду платежу, обумовленого умовами вкладання грошових коштів.

Для визначення % застосовується формула:

І = Р * n * i

Р – початкова сума грошових коштів,

n – кількість окремих періодів, по яким здійснюється кожний % платіж в загальному обумовленому періоді часу,

і – використовувана % ставка, виражена десятковими дробами.

Майбутня вартість S:

S = Р + І = Р (1+ n * i)

Множник (1+ n * i) наз множником чи коефіцієнтом приросту простих %, його значення завжди повинно бути більше 1.

Складний % - сума приросту грошових коштів, яка виникає при умові, що сума простого % не виплачується після кожного періоду, а приєднується до суми основного вкладу в наступному платіжному періоді саме приносить дохід.

Sс = р (1+і)n

Іс = Sс – Рс

Отже р = S / (1+і)n

Множник (1+і)n та 1 / (1+і)n – множник приросту та множник дисконтування складних %. При оцінці вартості грошей у часі за складним %, необхідно мати на увазі, що результат оцінки має великий вплив не тільки на розмір %, а й на періодичність виплат на протязі обумовленого періоду часу.

Чим більша кількість платіжних періодів, тим менше може бути рівень ставки % для досягнення заданого результату.

47. Моделі що використовуються для аналізу грошових потоків.

Для фінансового менеджменту важливо не лише знати фінансові результати, але й аналізувати рух грошових засобів за звітний період, визначати зміни основних джерел отримання грошових засобів i напрямків їх використання. Надані у звітності підприємства показники про формування і використання прибутку не дають повної уяви про реальний процес руху грошових засобів – прибуток є лише одним з факторів (джерел) формування ліквідності балансу, іншими джерелами є: кредити, пайові внески засновників, емісія цінних паперів і т.п.

Модель Міллера-Орра - алгоритм, що дозволяє оптимізувати величину середнього та максимального залишків грошових активів підприємства з урахуванням обсягу його платіжного обороту та вартості обслуговування короткотермінових фінансових вкладень.

гідно моделі Міллера-Орра залишок грошових засобів хаотично змінюється до того часу, поки не досягне певної верхньої межі. Підприємство починає скуповувати грошову кількість ліквідних цінних паперів, щоб досягнути нормального рівня грошових засобів. Якщо підприємство досягає нижньої межі “безпеки”, то в цьому випадку підприємство продає накопичені цінні папери і таким чином поповнює запас грошових засобів до нормальної межі.

Контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів випливає з притаманної фінансам здатності об'єктивно відображати кількісні й вартісні пропорції виробництва та реалізації продукції, робіт, послуг. Зокрема, напрямки та використання фінансових ресурсів пов'язані з виконанням зобов'язань підприємств перед фінансово-кредитною системою та суб'єктами господарювання.

Грошовий контроль взаємовідносин між підприємствами та організаціями в процесі оплати поставлених товарів, наданих послуг, виконаних робіт дає змогу негайно встановити, чи дотримано умови господарських угод.

Контроль касових операцій – однин з найвідповідальніших етапів в процесі контролювання всієї фінансово-господарської діяльності підприємства. Головна його мета – виявити факти недостач, розтрат і привласнення грошей методом раптової інвентаризації готівки та перевірки документів, що записані до касової книги, виявити факти списання грошей по касі (касовому звіту) без документів, що їх підтверджують, або неоприбуткування чи неповне оприбуткування готівки, яку було отримано в банках, виручки від реалізації матеріальних цінностей та наданих послуг.

 

48. Визначення теперішньої вартості грошей у фінансових розрахунках.

Визначення сучасної та теперішньої величини Р наз дисконтуванням.

Дисконтування – це процес визначення поточної вартості потоку готівки і даний процес є прямою протилежністю компаундируванню.

Простим % називається сума, яка нараховується на початковій, теперішній вартості вкладу в кінці одного періоду платежу, обумовленого умовами вкладання грошових коштів.

Для визначення % застосовується формула:

І = Р * n * i

Р – початкова сума грошових коштів,

n – кількість окремих періодів, по яким здійснюється кожний % платіж в загальному обумовленому періоді часу,

і – використовувана % ставка, виражена десятковими дробами.

При розрахунках суми простого % в процесі дисконтування розраховують дисконт – це дохід, отриманий за обліковою ставкою, тобто різниця між розміром кредиту та безпосередньою сумою, що визначається:

D = S – S * ( 1/(1+ n * i))

Теперішня вартість – це:

D = S – D = S * ( 1/(1+ n * i))

, S – майбутня величина ( S = Р + І = Р (1+ n * i) )

Множник 1/(1+ n * i) наз дисконтним множником простих %. Його значення завжди менше 1.

Складний % - сума приросту грошових коштів, яка виникає при умові, що сума простого % не виплачується після кожного періоду, а приєднується до суми основного вкладу в наступному платіжному періоді саме приносить дохід.

Sс = р (1+і)n

Іс = Sс – Рс

Отже р = S / (1+і)n

Множник (1+і)n та 1 / (1+і)n – множник приросту та множник дисконтування складних %. При оцінці вартості грошей у часі за складним %, необхідно мати на увазі, що результат оцінки має великий вплив не тільки на розмір %, а й на періодичність виплат на протязі обумовленого періоду часу.

Чим більша кількість платіжних періодів, тим менше може бути рівень ставки % для досягнення заданого результату.

 

49. Поняття і сутність компаундирування. Просте компаундирування. Компаундирування ануїтетів (ренти). Поняття звичайної і вексельної ренти

Компаундирування ануїтетів (ренти). Поняття звичайної і вексельної ренти.

Компаундирування – визначення майбутньої вартості грошей (FV). Це арифметична дія визначення кінцевої вартості потоку готівки або кількох потоків готівки із застосуванням складних відсотків. Майбутня вартість FV початкової суми (PV) на кінець n–ї кількості років може бути визначена за допомогою рівняння: FVn = PV (1+і)n, . Завдання компаундирування грошей: а)вкладених одночасно на певний термін під певний процент (просте компаундирування); б)вкладення рівними частками через рівні проміжки часу під певний процент (FV ануїтетів або ренти): компаундирування звичайної (відстроченої) ренти – визначення FV ренти, вклади по якій проводяться в кінці кожного періоду; компаундирування вексельної ренти – визначення FV ренти, вклади по якій проводяться на початку кожного періоду. Рентою (ануїтетом) називається серія рівних витрат, що здійснюються через певні інтервали або певну кількість років. Майбутня вартість ренти: FVAn = PMT • ((1+і)n-1) / і, де PMT – рівномірні виплати ренти. Компаундирування звичайної ренти – визначення майбутньої вартості ренти, виплати по якій проводяться у кінці кожного періоду. Компаундирування вексельної ренти – визначення майбутньої вартості ренти, виплати по якій проводяться на початку кожного періоду. FV вексельної ренти є більшою, ніж звичайної, оскільки кожна виплата компаундирується на один рік (період) більше (за інших однакових умов). Переведення FV звичайної ренти в FV вексельної ренти може бути виконано за допомогою формули: FVA вексельної ренти = FVA звичайної ренти • (1+i).

50. Поняття і сутність дисконтування. Моделі дисконтування та їх характеристика. Просте дисконтування. Дисконтування звичайної і вексельної ренти.

Просте дисконтування. Дисконтування звичайної і вексельної ренти.

Дисконтування – визначення поточної (теперішньої) вартості грошей (PV). Дисконтування – процес визначення поточної вартості потоку готівки або групи потоків готівки; даний процес є прямою протилежністю компаундируванню: PV = FVn / (1+i)n, де і – відсоткова ставка. Завдання дисконтування грошей: а)отриманих у майбутньому одночасно (просте дисконтування); б)отриманих у майбутньому через проміжки часу: в кінці кожного періоду – це визначення теперішньої вартості звичайних ануїтетів, або PV звичайної (відстроченої) ренти; на початку кожного періоду – це визначення PV вексельної ренти. Рентою (ануїтетом) називається серія рівних витрат, що здійснюються через певні інтервали або певну кількість років. Поточна вартість ренти: PVAn = PMT ((1 – 1 / (1+i)n) / i), де PMT – рівномірні виплати ренти. Дисконтування звичайної ренти – визначення поточної вартості грошей, отриманих у майбутньому через рівні проміжки часу в кінці кожного періоду. Дисконтування вексельної ренти – визначення поточної вартості грошей, отриманих у майбутньому через рівні проміжки часу на початку кожного періоду. PV вексельної ренти є більшою, ніж звичайної, оскільки кожна виплата дисконтується на один період більше (за інших однакових умов). Переведення PV звичайної ренти в PV вексельної ренти може бути виконано за допомогою формули: PVA вексельної ренти = PVA звичайної ренти • (1+i).

51. Оцінка майбутньої і теперішньої вартості грошей з урахуванням фактора інфляції.

Методичний інструментарій оцінки вартості грошових коштів з урахуванням фактора інфляції дозволяє здійснювати розрахунок як майбутньої, так і поточної їх вартості з відповідною інфляційною складовою. Для оцінки майбутньої вартості грошей з урахуванням фактора інфляції використовується формула: FV = PV • [(1+i) • (1+TI)]n, де ТІ – прогнозований темп інфляції, виражений десятковим дробом. За оцінки теперішньої вартості грошей з урахуванням фактора інфляції використовується така формула: PV = FV / [(1+I) • (1+TI)]n.

 

52. Особливості моделі управління прибутком підприємства.

Прибуток – це кінцевий результат діяльності підприємства, який характеризує ефективність його роботи.

Модель управління прибутком суб'єкта господарювання представляє собою сукупнысть взаємопов'язаних функціонально організаційних блоків, що пов'язані із вирішенням конкретних завдань, а також сукупність фінансово-математичних методів, які формують методологічну основу узгодження окремих блоків моделі. У свою чергу, метод управління прибутком підприємства можна визначити наступним чином: сукупність конкретних методик, технологій, способів та прийомів обґрунтування управлінських фінансових рішень формування затрат та доходів підприємства, а також форм їх виконання з метою забезпечення прийнятного рівня рентабельності фінансово-господарської діяльності такого суб'єкта господарювання.

Порівнюючи особливості моделі управління прибутком суб'єкта господарювання із іншими функціонально-організаційними блоками фінансового менеджменту (наприклад, моделі управління грошовими потоками, управління структурою капіталу та іншими) можна визначити ряд особливостей, у тому числі: (1) об'єктом управління в моделі являється не факторний, а результуючий показник - прибуток як результат взаємодії затрат суб'єкта господарювання та його доходів; (2) модель управління прибуток цілісно інтегрує функціонально - організаційні блоки інших моделей (наприклад, бюджетування, управління дебіторською заборгованістю та інші); (3) модель управління прибутком взаємоузгоджується із потребами управління фінансуванням суб'єкта господарювання за рахунок власного капіталу; (4) управління прибутком суб'єкта господарювання основуються, переважно, на методах фінансового контролінгу (наприклад. О/Р-аналіз, АВС-аналіз та інші) тощо.

 

53. Організація і інструментарій управління прибутком.

Організаційна модель управління фінансами суб'єкта господарювання - фінансовий менеджмент - спрямована на забезпечення стабільності його фінансово-господарської діяльності та підтримання конкурентоспроможності у короткостроковій та довгостроковій перспективах, це можливо досягти, перш за все, за рахунок забезпечення прийнятного та стабільного рівня самофінансування потреби підприємства у капіталі для фінансування операційної та інвестиційної діяльності. Тому, зважаючи на той факт, що основним джерелом самофінансування підприємств є прибуток, важливим напрямком фінансового менеджменту залишається управління прибутком. У свою чергу, ефективність та результативність моделі управління прибутком суб'єкта господарювання в ринковому середовищі безпосередньо залежить від рівня адекватності інформаційне методологічного забезпечення такої моделі, під яким необхідно розуміти сукупність інформаційних каналів отримання, первинного зведення, увільнення та обробки фінансової інформації з метою покриття потреб планування та контролінгу процесу формування, розподілу та споживання прибутку суб'єкта господарювання як інтегрального показника ефективності його підприємницької діяльності.

 

54. Мета і завдання управління формуванням прибутку підприємства.

Прибуток – форма доходу підприємця, але він не виступає гарантованим доходом. П. створює базу для ек. розвитку держави в цілому, а також виступає критерієм ефективності конкретної продукції, діяльності і взагалі підприємства. Види прибутку за ознаками: 1) за джерелом його формування: від реалізації продукції; від реалізації майна; від позареалізаційних операцій. 2) відповідно до видів діяльності: від операційної дія-ті; від інвест. дія-ті; від фін. дія-ті. 3) відносно складу елементів, що формують прибуток: маржинальний прибуток; валовий П.; чистий прибуток. 4) стосовно оподаткування П: П який оподатковується; не оподатковується; 5) відносно інфляційної очистки П: номінальний; реальний; 6) стосовно хар-ру використання: капіталізований (нерозподілений); розподілений. Роль прибутку визначає необхідність управління ним. Це процес визначення і прийняття упр. рішень по всім аспектам його формування, розподілу і використання. Ефект-не упр-ня прибутком визначає ряд вимог до цього процесу: •інтегрованість системи управління, •комплексний характер формування упр. рішень. •певний динамізм управління. Ця вимога передбачає прийняття альтернативних дій, тобто упр. рішення повинні мати варіанти. •орієнтованість на стратегічні цілі розвитку під-ва. Головною метою управління прибутком виступає його максимізація. Для цього під-во повинне вирішувати такі задачі: досягнення оптимальної структури ресурсного потенціалу під-ва (мат., фін., труд ресурси); забезпечення оптимальної пропорційності між прибутком і рівнем ризику; забезпечення якості прибутку – при формуванні П слід реалізувати резерви його росту від операційної діяльності під-ва ; забезп виплат на інвестований капітал. Цей рівень виплат повинен бути не нижчий середньої норми доходності на ринку капіталу, для того щоб мати змогу при необхідності відшкодувати підприємницький ризик. Забезп постійного збільшення ринкової вартості капіталу (темп зростання ринкової вартості визначається рівнем капіталізації прибутку в звітному періоді).

 

55. Управління формуванням доходів суб’єкта господарювання.

Прибуток – форма доходу підприємця, але він не виступає гарантованим доходом. П. створює базу для ек. розвитку держави в цілому, а також виступає критерієм ефективності конкретної продукції, діяльності і взагалі підприємства. Види прибутку за ознаками: 1) за джерелом його формування: від реалізації продукції; від реалізації майна; від позареалізаційних операцій. 2) відповідно до видів діяльності: від операційної дія-ті; від інвест. дія-ті; від фін. дія-ті. 3) відносно складу елементів, що формують прибуток: маржинальний прибуток; валовий П.; чистий прибуток. 4) стосовно оподаткування П: П який оподатковується; не оподатковується; 5) відносно інфляційної очистки П: номінальний; реальний; 6) стосовно хар-ру використання: капіталізований (нерозподілений); розподілений. Роль прибутку визначає необхідність управління ним. Це процес визначення і прийняття упр. рішень по всім аспектам його формування, розподілу і використання. Ефект-не упр-ня прибутком визначає ряд вимог до цього процесу: •інтегрованість системи управління, •комплексний характер формування упр. рішень. •певний динамізм управління. Ця вимога передбачає прийняття альтернативних дій, тобто упр. рішення повинні мати варіанти. •орієнтованість на стратегічні цілі розвитку під-ва. Головною метою управління прибутком виступає його максимізація. Для цього під-во повинне вирішувати такі задачі: досягнення оптимальної структури ресурсного потенціалу під-ва (мат., фін., труд ресурси); забезпечення оптимальної пропорційності між прибутком і рівнем ризику; забезпечення якості прибутку – при формуванні П слід реалізувати резерви його росту від операційної діяльності під-ва ; забезп виплат на інвестований капітал. Цей рівень виплат повинен бути не нижчий середньої норми доходності на ринку капіталу, для того щоб мати змогу при необхідності відшкодувати підприємницький ризик. Забезп постійного збільшення ринкової вартості капіталу (темп зростання ринкової вартості визначається рівнем капіталізації прибутку в звітному періоді).

 

56. Цінова політика суб’єкта підприємництва як елемент моделі управління прибутком.

Під формуванням цінової політики підприємства розуміють обгрунтування системи диференційованих цін на реалізуєму продукцію і розробка заходів по забезпеченню оперативної їх коректировки в залежності від ситуації на товарному ринку і умов здійснення операційної діяльності. Принципи формування цінової політики: 1) забезпечення ув’язки цінової політики підприємства із загальною політикою управління прибутком і пріоритетними цілями здійснення операційної діяльності; 2) забезпечення ув’язки цінової політики з кон’юнктурою товарного ринку і особливостями вибраної ринкової ніші; 3) забезпечення комплексності підходу до встановлення цін на товар в поєднанні з рівнем післяпродажного обслуговування покупців; 4) здійснення активної цінової політики на ринку; 5) забезпечення високого динамізму цінової політики. Етапи формування цінової політики: 1) вибір визначаючих цілей формування цінової політики (орієнтир на покупця, на поточні витрати, на прибуток); 2) оцінка рівня цін на продукцію, що склався; 3) оцінка потенціалу і особливостей товарного ринку; 4) диференціація цілей цінової політики в розрізі окремих видів продукції з урахуванням можливостей ринку і рівня операційних витрат; 5) вибір моделі розрахунку рівня цін на окремі види продукції; 6) формування конкретного рівня цін на окремі види продукції; 7) формування механізму своєчасного корегування рівня цін. Таке коригування може носити характер запланованих і незапланованих відхилень від розрахункового рівня ціни в бік її збільшення або зменшення. Механізм такого корегування може бути розроблений на підприємстві заздалегідь в процесі формування цінової політики.

 

57. Зміст та роль управління витратами підприємства в формуванні прибутку.

Серед факторів впливу на операційний прибуток чільне місце належить витратам на виробництво і реалізацію продукції. До складу операційних витрат входять:

собівартість реалізованої продукції;

адміністративні витрати;

витрати на збут;

інші операційні витрати.

Кожен вид операційних витрат розкладається на економічні елементи: матеріальні витрати, оплата праці, нарахування на оплату праці, амортизація, інші операційні витрати.

Собівартість реалізованої продукції включає прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати та виробничі накладні витрати. Прямі витрати змінюються пропорційно або майже пропорційно до обсягів виробництва. Накладні виробничі витрати включають витрати допоміжних матеріалів, на оплату праці управлінського та обслуговуючого виробничого персоналу, на виконання робіт, пов'язаних із ремонтом обладнання тощо. Таким чином, до складу собівартості готової продукції не відносять управлінські витрати загальногосподарського характеру.

У статті "Адміністративні витрати" відображаються загальногосподарські витрати, пов'язані з утриманням і обслуговуванням підприємства:

витрати на утримання адміністративного, господарського персоналу;

витрати на утримання основних засобів адміністративного призначення (оренда, податки, страхування, амортизація, ремонт, охорона, комунальні послуги);

гонорари за професійні послуги (юридичні, аудиторські, медичні);

витрати на дослідження і розробки;

витрати на зв'язок;

амортизація нематеріальних активів;

витрати на створення резерву сумнівних боргів, організаційні витрати;

витрати на реєстрацію акцій;

винагорода директорам;

представницькі;

непродуктивні витрати (простої, прострочені відсотки за кредит, витрати матеріалів, штрафи, пені);

інші адміністративні витрати.

Стаття "Витрати на збут":

на пакувальні матеріали, ремонт тари;

оплата праці й комісійні продавцям, агентам, водіям, робітникам складу, ВМТЗ;

на рекламу і маркетинг;

відрядження;

оплата послуг збутових, посередницьких зовнішньоторгових організацій;

оренда, податки, страхування, амортизація, ремонт основних засобів відділу збуту, складів;

фрахт та інші виплати за транспортування;

надання знижок покупцям;

гарантійне обслуговування.

Стаття "Інші операційні витрати":

собівартість реалізованих виробничих запасів;

сумнівні (безнадійні) борги;

витрати від знецінення запасів;

втрати від операційних курсових різниць;

визнані екологічні санкції;

відрахування для забезпечення наступних операційних витрат;

інші.

 

58. Управління використанням прибутку.

Отриманий прибуток підприємство розподіляє за двома основними напрямами: 1) на фінансування певних витрат на рівні держави шляхом сплати в державний та місцеві бюджети податку на прибуток; 2) на формування на рівні підприємства фінансових ресурсів або грошових фондів, які мають певне призначення і виконують певні функції в його діяльності. 2 напрям поділяється на такі: капіталізована частина прибутку (кошти, що направляються на інвестування виробничого розвитку, на формування резервного і інших страхових фондів, інші форми капіталізації) та частина прибутку, що споживається (кошти, що направляються на виплату доходів власникам майна, на матеріальне стимулювання і соціальний розвиток персоналу, інші форми споживання прибутку). Відповідно управління розподілом прибутку підприємства передбачає вирішення таких завдань: 1) забезпечити збільшення абсолютної суми прибутку після сплати податку на прибуток; 2) забезпечити збільшення абсолютної суми чистого прибутку підприємства; 3) визначення оптимального співвідношення у використанні чистого прибутку на споживання і накопичення; 4) визначення оптимального розміру прибутку, який спрямовується на виплату дивідендів. Дані завдання фінансові менеджери вирішують, враховуючи особливості чинної податкової політики (шляхом оптимального зменшення оподатковуваної суми прибутку, використання діючих податкових пільг, оптимізації податкових платежів у часі, врахування чинних умов оподаткування дивідендних виплат тощо). Процес розподілу прибутку підприємства базується на принципах: 1) зв’язок політики розподілу із загальною політикою управління прибутком підприємства; 2) пріоритетність урахування інтересів і менталітету власників підприємства; 3) стабільність політики розподілу прибутку; 4) передбачуваність політики розподілу прибутку. 5) оцінка ефективності розробленої політики розподілу прибутку.

 

59. Чистий прибуток підприємства. Фактори, що впливають на його формування.

Чистий прибуток – частина прибутку підприємства, отримана після зменшення балансового прибутку на суму здійснених за його рахунок платежів у бюджет. На формування чистого прибутку впливають фактори: прибуток від реалізації продукції (собівартість продукції, середні ціни реалізації, структура продукції, обсяг реалізації продукції), прибуток від іншої реалізації, позареалізаційні фінансові результати (від ЦП, від здачі в оренду ОЗ, штрафи і пені, від списання боргів), податки з прибутку, економічні санкції, відрахування в благодійні фонди, інші витрати, що покриваються за рахунок прибутку. Також чистий прибуток залежить від пропорцій розподілу загального прибутку між державою і підприємством. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому. Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під впливом кількох чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб’єктів господарювання. Ця політика реалізується в сумі податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні об’єктів оподаткування, ставках оподаткування, у порядку надання податкових пільг.

 

60. Вплив використання прибутку на забезпечення фінансової стійкості та розвитку підприємства.

Фінансова стійкість — це такий стан фінансових ресурсів підприємства, за якого раціональне розпорядження ними є гарантією наявності власних коштів, стабільної прибутковості та забезпечення процесу розширеного відтворення. Фінансова стійкість — один із головних чинників, що впливає на досягнення підприємством фінансової рівноваги та фінансової стабільності.

Важливим за своєю значущістю внутрішнім чинником впливу на фінансову стійкість є стратегія управління капіталом — оптимізація складу та структури джерел фінансування активів, власних фінансових ресурсів, а також правильний вибір політики управління ними. Зі збільшенням обсягу власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел збільшуються також потенційні можливості підприємства. Важливим є як загальний розмір прибутку, так і структура його розподілу, а саме та частка, яка спрямовується на реінвестиційні цілі.

Отже, політика розподілу та використання прибутку є одним із основних внутрішніх деталізуючих чинників, що впливають на фінансову стійкість підприємства.

 

61. Податкове планування в управлінні формуванням і використанням прибутку підприємства. Активи підприємства як об’єкт фінансового менеджменту.

Податкове планування використовується для формування, організації та інформаційно-методологічного забезпечення контролю за затратами підприємства, на сплату податків та інших обов'язкових платежів суб'єкта господарювання до державного та місцевого бюджетів, інших централізованих цільових фондів.

Під податковим планування в структурі моделі управління прибутком суб'єкта господарювання необхідно розуміти сукупність фінансово - математичних форм та методів організації інформаційних каналів, первинного зведення, узагальнення та обробки фінансової інформації з метою обґрунтування та оптимізації управлінських рішень щодо основних параметрів структурування розподілу прибутку суб'єкта господарювання у частині фінансових відносин із державою, а також форм інтеграції та взаємоузгодження із іншими функціональними блоками моделі управління прибутком суб'єкта господарювання (перш за все, управління затратами).

Для потреб податкового планування можуть використовуватися наступні фінансово - правові механізми, зокрема:

зниження бази оподаткування з метою скорочення абсолютної величини податкових зобов'язань шляхом (1) зменшення грошових потоків, що є об'єктом оподаткування, (2) збільшення грошових потоків, що зменшують об'єкт оподаткування, а також (3) використання податкових пільг;

оптимізація перерозподілу податкових зобов'язань у часі шляхом (1) максимального відстрочення дати визнання господарських операцій, що призводять до збільшення об'єкта оподаткування і, відповідно, абсолютної величини податкових зобов'язань суб'єкта господарювання, а також (2) максимальне наближення дати визнання господарських операцій, що призводять до зменшення об'єкта оподаткування і, відповідно, абсолютної величини податкових зобов'язань суб'єкта господарювання; використання у діяльності підприємства чи його окремих підрозділів (або, навіть, дочірніх підприємства та підконтрольних компаній) законодавчо затверджених альтернативних режимів оподаткування (для суб'єктів

господарювання у правовому полі України доступні, наприклад, окрім загальної системи оподаткування спрощеної системи оподаткування суб'єктів малого підприємництва, єдиний податок тощо);

переміщення окремих виробництв, структурних підрозділів або ж дочірній компаній до вільних економічних зон з метою використання можливих переваг для оптимізації абсолютної величини та структури податкових зобов'язань суб'єкта господарювання;

використання легальних механізмів офшорних зон з метою законного уникнення оподаткування тих чи інших доходів суб'єкта господарювання та інші.

При цьому базова модель обґрунтування управлінського рішення в рамках податкового планування у системі цільового планування та прогнозування прибутку передбачає виконання наступної взаємоузгодженої послідовності операції:

(1) оцінка поточного рівня податкового навантаження у розрізі підприємства в цілому, окремих структурних підрозділів, виробництва та господарських операцій;

(2) ідентифікація та якісний аналіз нормативно-правових та фінансових характеристик центрів формування податкових зобов'язань;

(3) пошук, кількісна оцінка та обґрунтування напрямків мобілізації резервів зменшення витрат на обслуговування податкових зобов'язань відповідно до чинного законодавства; (4) оцінка якісних параметрів та можливості узгодження визначених напрямків мобілізації резервів зменшення податкових зобов'язань відповідно до нормативне правового поля здійснення підприємницької діяльності суб'єктом господарювання;

визначених податковим планування, контроль за їх реалізацією та визначення ефективності податкового планування; формування інформаційної та методологічної бази податкового планування на наступні періоди тощо.

 

62. Сутність і класифікація активів підприємства.

Активи підприємства є одною із найважливіших категорій фін.менеджмента. Основні сутнісні характеристики активів підприємства як об’єкта управління: 1) активи – це економічні ресурси, що використовуються в процесі господарської діяльності; 2) це майнові цінності, що формуються за рахунок капіталу, що в них інвестується; 3) це майнові цінності, що мають вартість, яка може бути визначена; 4) економічні ресурси, що повністю контролюються підприємством; 5) економічні ресурси, що мають продуктивність; 6) ресурси, що генерують дохід; 7) майнові цінності, що знаходяться в процесі постійного обороту; 8) ресурси, використання яких пов’язано з фактором часу, ризику; 9) майнові цінності, формування яких пов’язано з фактором ліквідності. Класифікація активів підприємства: 1) по формам функціонування: матеріальні, нематеріальні, фінансові; 2) по характеру участі в господарському процесі з позицій особливостей обороту: оборотні активи, позаоборотні активи; 3) по характеру участі в різних видах діяльності: операційні активи, інвестиційні активи; 4) по характеру фінансових джерел формування: валові, чисті; 5) по характеру володіння: власні, орендовані і ті, що використовуються безкоштовно; 6) по ступеню агрегованості як об’єкта управління: індивідуальний актив, група комплексно управляємих активів, сукупний комплекс активів підприємства; 7) по ступеню ліквідності: активи в абсолютно ліквідній формі, високоліквідні, середньоліквідні, низьколіквідні, неліквідні; 8) по характеру використання в поточній господарській діяльності: ті, що використовуються і ті, що не використовуються; 9) по характеру знаходження активів по відношенню до підприємства: внутрішні, зовнішні.

 

63. Управління оборотними активами.

Управління активами включає: 1) формування та управління фінансово-експлуатаційними потребами в обігових коштах; 2) управління дебіторською заборгованістю; 3) стратегію фінансування поточних активів; 4) управління джерелами формування оборотного капіталу; 5) управління необоротними активами; 6) управління фінансуванням необоротних активів; 7) управління грошовими коштами і короткостроковими фінансовими вкладеннями. Потреба в грошових коштах для забезпечення безперервності процесу виробництва залежить від багатьох факторів, зокрема тривалості експлуатаційного циклу, темпів росту виробництва, строків постачання сировини та матеріалів, стану кон’юнктури ринку збуту готової продукції та інших факторів. Основне завдання раціонального управління оборотними активами полягає у скороченні періоду обороту виробничих запасів і дебіторської заборгованості і збільшенні строків сплати кредиторської заборгованості, що дозволяє знижувати поточні фінансові потреби підприємства в обігових коштах. Потреба в ОЗ розраховується по їх групам. Поб = ОП*Во/ПРе + У, де Поб – потреба в устаткуванні конкретного виду, ОП – обсяг виробництва продукції, що планується, та потребує використання даного виду обладнання; ПРе – експлуатаційна продуктивність виду обладнання, що розглядається, Во – вартість одиниці даного виду устаткування, У – вартість встановлення даного виду обладнання. Потреба в нематеріальних активах визначається виходячи з технології здійснення операційного процесу. Потреба в оборотному капіталі, що авансується в запаси ТМЦ кожного виду, визначається шляхом множення одноденного їх витрачання на норму запасу в днях. Потреба в грошових активах визначається на основі наступного їх використання на розрахунки по оплаті праці, по різних платежах тощо. Потреба в інших активах визначається методом прямого розрахунку по окремим їх різновидам з урахуванням особливостей підприємства. Розрахунок здійснюється окремо по оборотним і позаоборотним активам.

 

64. Управління виробничими запасами і запасами готової продукції.

Управління товарними запасами (УТЗ) – складний комплекс заходів, в якому задачі ФМ тісно переплітаються з задачами вир-го мен-та. Всі ці задачі підпорядковані єдиній меті – забезпеченню безперервного процесу вир-ва і реал-ції продукції при мінімізації поточних витрат. Політика упр-ня тов запасами являє собою частину загальної політики упр-ня оборотними активами п-ва, що заключається в оптимізації заг розміру і структури запасів ТМЦ, min в-т по їх serve і забезп ефект контролю за їх рухом. Етапи форм-ня політики упр-ня тов запасами: аналіз запасів ТМЦ в попередньому періоді, визначення цілей форм-ня запасів (забезп пот вир-ї д-ті, збутової д-ті, накопичення сезонних запасів), оптимізація розмру осн груп поточних запасів, оптимізація заг  запасів ТМЦ вкл до складу оборотних активів, побудова ефективних с\м контролю за рухом запасів на п-ві, реальне відобр-ня в фін обліку вартості запасів ТМЦ в умовах інфляції. В теорії упр-ня тов запасами розробляється спец модель, що має назву “Модель Вілсона (model EOQ), за help якої def оптимальний обсяг розміру пот запасів ТМЦ. Розрах мех-м д моделі заснован на min сук-х операц з-т по закупці і save запасів на п-ві. Д операційні в-ти попередньо розподіляються на 2 групи:  в-т по розм-ню заказів і  в-т по save запасів на п-ві. Математично модель Вілсона вир-ся формулою:

РПП0 – оптимальний сер розмір партії постаки товарів, ОЗ – плановий обсяг закупки товарів, В1 – сер в-ть розм-ня 1 заказу, В2 – в-ть save од товару в певному періоді. Іноді застосовується метод техніко-економічних розрахунків нормативу запасів:

Нз – норматив запасів, О – одноденний оборот запасві, N – норма запасів на 1 день. Показники, що використовуються для контролю сукупного запасу на підприємстві: 1) Обертання сир-ни = сир-на*к-ть днів місяця / сб\в sell на місяць; 2) Обертання незав вир-ва = незав вир-во*к-ть днів в місяці/ сб\в sell за місяць; 3) Обертання готової продукції = ГП*к-ть днів в місяці/ сб\в sell в місяць; 4) Період обертання запасу = (запаси ан поч + запаси на кін)*к-ть днів / 2.

 

65. Управління грошовими коштами.

Політика управління грошовими коштами являє собою частину політики управління оборотним капіталом підприємства і полягає в оптимізації сукупного розміру їх залишку з метою забезпечення постійної платоспроможності та ефективного використання в процесі зберігання. Управління гр. коштами включає: 1)визначення часу обертання грошей (фін. цикл); 2)аналіз і прогнозування гр. потоку; 3)визначення оптимального рівня гр. потоку; 4)складання бюджету гр. коштів. (1)фін. цикл – час, на який гроші відволікаються з обороту. Тривалість фін. циклу= період обертання запасів+ період обертання Д-т заборгов-ті– період обертання К-т заборгованості. Період обертання запасів= (середні товарні запаси/ затрати по запасам)*365. Період обертання Д-т заборгов-ті= (середня Д-т заборгов-ть/ виручка від реалізації)*365. Період обертання К-т заборгов-ті= (середня К-т заборгов-ть/ затрати по закупівлі товарів (с/в))*365. (2)аналіз гр. потоку проводиться прямим та непрямим методом. Прямий – визначення вхідних та вихідних потоків. Непрямий – заснований на обліку операцій, пов’язаних з рухом гр. коштів. Мета: отримання чистого прибутку. Прогнозування гр. потоку зводиться до складання бюджету гр. коштів в плановому періоді (на квартал, місяць). (3)запас гр. коштів на під-ві повинен мати верхню та нижню межу. Упр-ня повинно зводитись до визначення оптимального їх розміру. Це передбачає: 1)оцінювати загальний обсяг гр. коштів. 2)визначити частину коштів, яку доцільно тримати на рах-ках і частину, яку доцільно вкласти в активи, що швидко реалізуються. 3)визначити строк такого вкладання. (4)бюджет готівки під-ва відображає всі надходження і готівкові платежі за відповідний період часу. Складається щомісяця з розбивкою по декадах, тижнях, а якщо треба – щоденно. Бюджет складається з двох частин – надходження коштів; витрати. Виводиться сальдо (за тиждень, декаду). Якщо в якомусь інтервалі часу готівка (надходження) більше ніж витрати – слід приймати дії по інвестуванню, а якщо їх недостатньо – треба приймати управлінські рішення з питань додаткового отримання готівки (збільшення вхідних потоків).

 

66. Управління дебіторською заборгованістю.

На розмір дебіторської заборгованості впливають фактори: дотримання платіжної дисципліни покупцями, прогнозні фінансові можливості покупців по сплаті замовленого обсягу товарів, рівень поточної платоспроможності, рівень фінансового стану покупця та ін. Управління дебзаборгованістю включає кілька етапів. Особливу увагу треба приділити сумнівним боргам і фактичним витратам, які пов’язані з непогашенням дебіторської заборгованості. У зв’язку з цим на підприємстві повинен створюватись резерв по сумнівних боргах, як правило, у розмірі від 1% до 6% загальної суми дебіторської заборгованості. Суч етап економічного розвитку країни характеризується значним уповільненням платіжного обороту, що викликають  Д-заборг-ті. Тому, важливою задачею ФМ є ефективне упр-ня Д=-заборг-тю  оптимізація заг її розміру і забезп своєчасної інкасації боргу. Види Д-заборг-ті: Д-заборг-ть за товари, строк оплати яких ще не настав, Д-заборг-ть за товари несплачені вчасно, Д-заборг-ть по векселям отриманим, Д-заборг-ть по розрах з бюджетом, Д-заборг-ть по розрах з персоналом, інше. Д-заборг-сті залежить: від обсягу кредитного продажу; сер. тривалості часу між відвантаженням прод. і отриманням оплати. Упр-ня Д-т заборгов-тю передбачає контроль за обертанням коштів в розрах-ках, тому контроль за Д-т заборг-тю передбачає ранжування строків Д-т заборг-ті. Найбільш розповсюджене ранжування: 0-30 днів, 31-60, 61-90, 91-120, більш 120 днів. Крім того на під-ві доцільно контролювати безнадійні борги з метою створення необхідного резерву. Контроль рівня Д-т заборгов-ті на під-ві здійснюється за допомогою показника “коеф. погашення Д-т заборгованості”. Коеф. погашення Д-т заборгованості= сер. Д-т заборг-ть по основній діяльності/ виручка. Рівень цього показника залежить від строків визначених контрактами. Строк погашення Д-т заборг-ті= (дебітори* к-ть днів в періоді)/ сума продажу товарів. Задачі при упр-ні Д-т заборг-тю: 1)визначення ризику неплатоспроможності покупця. 2)визначення прогнозного значення резерву по сумнівним боргам. 3)розробка рекомендацій по роботі з неплатоспроможними покупцями.

 

67. Управління необоротними активами.

Сформовані на первісному етапі діяльності підприємства позаоборотні активи потребують постійного управління ними. Управління позаоборотними активами здійснюється в різних формах і різними функціональними підрозділами підприємства.

Політика управління використанням операційних позаоборотних активів представляє собою частину загальної стратегії управління активами підприємства, що полягає у фінансовому забезпеченні своєчасного їх оновлення і високої ефективності використання. Етапи формування політики управління використанням операційних позаоборотних активів підприємства: 1) аналіз операційних позаоборотних активів підприємства в попередньому періоді; 2) оптимізація загального об’єму і складу операційних позаоборотних активів підприємства; 3) забезпечення своєчасного оновлення операційних позаоборотних активів підприємства; 4) забезпечення ефективності використання операційних позаоборотних активів підприємства.

 

68. Оцінювання ефективності управління активами підприємства.

Ефективне управління оборотними активами полягає в наступному.

1. Вибір оптимального рівня і раціональної структури оборотних активів з урахуванням специфіки діяльності кожного підприємства. При цьому найбільш загальними умовами забезпечення раціональної структури оборотних активів для всіх підприємств незалежно від організаційно-правових форм господарювання та форм власності є такі. По-перше, вартість оборотних активів (без урахування грошових коштів) має бути більшою або дорівнювати сумі кредиторської заборгованості за товарними операціями. По-друге, сума дебіторської заборгованості на визначену дату за балансом повинна бути меншою або дорівнювати загальній сумі кредиторської заборгованості на відповідну дату.

2. Вибір оптимального рівня джерел формування оборотних активів, враховуючи при цьому ефективність використання оборотного капіталу та ризику, який впливає на фінансову стійкість і платоспроможність підприємства.

3. Наявність чистого оборотного капіталу, який дає змогу забезпечити рівень ліквідності балансу підприємства (абсолютної, поточної, загальної). Визначені коефіцієнти повинні перевищувати оптимальні значення або дорівнювати їм. Слід зазначити, що в практиці господарювання мінімальна величина чистого оборотного капіталу має бути не нижче 10% загального обсягу оборотних активів, інакше підприємство може втратити платоспроможність. У разі від’ємного значення чистого оборотного капіталу підприємство змушене залучати кредити комерційного банку. Забезпеченість підприємства оптимальним розміром грошових коштів, який залежить від обсягу виробництва та швидкості оборотності оборотних активів, у тому числі і грошових коштів. Ефективне управління оптимальним розміром грошових коштів досягається прискоренням надходження грошових коштів на поточний рахунок підприємства, скороченням періоду для здійснення розрахунків за відвантажену продукцію, підвищенням ефективності від вкладених грошових коштів. Завдання підвищення ефективності використання грошових коштів може бути досягнуте через інвестування у високоліквідні фінансові інструменти або зберігання тимчасово вільних грошових коштів на депозитних рахунках комерційних банків. Підвищується ефективність використання грошових коштів за рахунок мінімізації сукупних витрат на їх утримання і зворотної конвертації короткострокових вкладень у готівкові засоби платежу.

4. Вибір оптимального операційного і фінансового циклів через скорочення виробничого процесу, прискорення оборотності дебіторської заборгованості та уповільнення оборотності кредиторської заборгованості.

5. Оптимізація параметрів розрахункових операцій на основі вимог та потреб моделі управління дебіторською заборгованістю, а також строку іммобілізації фінансових ресурсів у сферу обігу, мінімізація тривалості обороту оборотного капіталу, здійснення розрахунків з постійними покупцями шляхом періодичних платежів, тобто періодичних грошових переказів.

 

69. Класифікація капіталу підприємства та її роль в управлінні капіталом.

Капітал виникає в контексті не тільки економічних, але й юридичних відносин, що пов’язані з функціонуванням підприємства. Внаслідок цього для різних форм підприємств існують різні визначення основних категорій, наприклад статутного капіталу. Статутний капітал слід розглядати як початковий, тобто такий капітал, з якого починається діяльність суб’єкта господарювання. Разом з тим на підприємствах різних організаційних форм кошти, які надані їх власникам для забезпечення статутної діяльності, мають різну економічну сутність. Так статутний капітал для АТ – це номінальна вартість всіх емітованих акцій, для ТОВ – це сума частин всіх власників, для державних підприємств – це вартість всього майна, яке закріплене за економічним суб’єктом на правах повного господарського розрахунку, для кооперативу – це вартість майна, яке надане учасникам для здійснення господарської діяльності. Отже, створення юридичного суб’єкта господарювання починається з формування його початкового капіталу і закріплення цього факту чинними нормативними актами. Головна мета функціонування капіталу – це його рух. Протягом поточної діяльності у підприємства форма капіталу постійно змінюється. Ці зміни стосуються збільшення або зменшення як абсолютного розміру капіталу, так і окремих його складових. Постійно здійснюється перетворення одних ресурсів на капітал, інших на товар або інші види цінностей. При цьому важливо з’ясувати, що звичайні матеріальні цінності перетворюються на капітал тільки тоді, коли вони починають брати участь в господарському обороті. Характерною ознакою капіталу виступає його постійний рух. Капітал має властивість відображатися у виробленій продукції. При цьому вироблена продукція формується за участю різних складових капіталу, але слід зазначити, що вартість продукції складається з окремих ланцюжків, кожен з яких пов’язаний з відповідною частиною капіталу. За класичною економічною теорією в процесі створення нового продукту створюється і нова споживча вартість, і тільки нова вартість поряд з іншою визначається капіталом.

Власний та позиковий.

 

70. Дивідендна політика її типи і формування капіталу підприємства.

Дивідендна політика —це набір цілей і завдань, які ставить перед собою керівництво підприємства у галузі виплати дивідендів, а також сукупність методів і засобів їх досягнення. Оптимізація дивідендної політики — це оптимізація співвідношення між прибутком, що виплачується у вигляді дивідендів, і тим, який е інвестується з метою максимізації доходів власників.

Теза щодо «іррелевантності (нейтральності) дивідендної політики». Ф. Модільяні, М. Міллер, Ф. Блек відстоюють позицію, що між сумою сплачуваних дивідендів і ринковим курсом акцій не існує зв’язку, оскільки курс акцій визначається нинішніми та майбутніми доходами підприємства, а також потенціалом його зростання. Найраціональнішою з їх погляду є фінансова політика, в рамках якої відбувається відмова від виплати дивідендів і весь прибуток спрямовується на реінвестиції. Отже, самофінансування підприємства розглядається як пріоритетне джерело фінансування. У такому разі акціонери максимізують доходи здебільшого в результаті зростання курсу акцій. Правило використання прибутку відповідно до цієї концепції формулюється таким чином: спрямовувати на виплату дивідендів слід лише ту частину прибутку, яку неможливо ефективно реінвестувати. Йдеться про так званий залишковий принцип дивідендних виплат.

Теза про пріоритетність дивідендів. Як свідчить біржова статистика, факт виплати дивідендів усе ж таки впливає на вартість корпоративних прав. Це зумовлено тим, що ряд інвесторів, зокрема дрібні акціонери, віддають перевагу реальним дивідендам порівняно з майбутніми доходами від зміни курсу, зумовленими тезаврацією прибутку «краще синиця в руках, ніж журавель у небі». На цьому припущенні ґрунтується американська модель оптимізації дивідендної політики (Bird-in-the-Hand-Argument). Згідно з цим підходом, найвідомішими прихильниками якого є Дж. Лінтнер та М. Гордон, актуальний курс акцій визначається теперішньою вартістю очікуваних доходів на ці акції, які включають усі майбутні дивіденди, а також очікувану виручку від реалізації акцій. Зростання дивідендів досить часто сприймають як сигнал до того, що підприємство працює успішно, і навпаки, зменшення рівня дивідендів може сигналізувати про фінансові проблеми суб’єкта господарювання. Отже, дивіденди впливають на вартість підприємства. На цій тезі ґрунтується так звана модель виплати дивідендів Гордона, згідно з якою виплата дивідендів є пріоритетнішою, ніж реінвестування.

Концепція мінімізації податкових платежів. Поряд з власниками корпоративних прав, котрі віддають перевагу стабільним дивідендам, є група інвесторів, які при прийнятті своїх рішень виходять насамперед з критерію мінімізації податкових платежів. Якщо податковим законодавством країни (наприклад, США, Швейцарія, країни Бенілюксу) передбачено нижчий рівень оподаткування нерозподіленого прибутку порівняно з розподіленим, то підприємство отримує податкові переваги при використанні як джерела фінансування реінвестованого прибутку. Водночас вартість обслуговування власного капіталу, залученого із зовнішніх джерел, підвищується. Якщо ж рівень оподаткування дивідендів є нижчим, ніж рівень нерозподіленого прибутку (наприклад, Німеччина), то вигіднішою буде виплата дивідендів. Ця обставина лежить в основі ще однієї досить відомої теорії у галузі дивідендної політики — концепції податкових переваг.

71. Роль дивідендної політики в управлінні економічними індексами учасників.

72. Класифікація дивідендних виплат.

Дивіденди — частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до частки їх участі у статутному капіталі підприємства.

Складовою дивід




<== предыдущая | следующая ==>
VOCABULARY | Файл 3. Иная история России





Date: 2015-04-23; view: 1493; Нарушение авторских прав



mydocx.ru - 2015-2021 year. (0.048 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию