Главная Случайная страница



Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника







Соціалізація





У процесі життєдіяльності, особливо в ранньому віці, ЛЮДИНА набуває всі так чи інакше необхідні соціальні ознаки та риси, котрі допомагають їй жити і діяти в соціальному середовищі, сприймати його і вносити свої впливові корективи у процесі діяльності. Індивід не має змоги вибирати де, коли і як йому жити. Він застає певне природне та соціальне середовище, змушений пристосовуватися, адаптуватися до його умов. Цей процес «входження» в суспільне життя прийнято називати соціалізацією. Сутність його полягає в освоєнні соціальних ролей (сина, брата, товариша, студента, покупця, пасажира і т. п.) і набутті навичок відповідної ролевої поведінки. Засвоєння і корегування таких навичок стимулюються заохоченням чи осудом з боку оточуючих, через систему соціального контролю. Соціалізація починається з раннього дитинства і відбувається впродовж усього життя, оскільки варіанти ролевої поведінки нескінченні.

Соціалізацією будемо називати процес, в ході якого людська істота з певними біологічними задатками набуває певні якості, необхідні для життєдіяльності в суспільстві. В більш широкому визначенні це понят­тя розуміють як процес засвоєння індивідом взірців поведінки, психоло­гічних механізмів, соціальних норм та цінностей, які необхідні для успішного функціонування індивіда в даному суспільстві.

Соціалізація, встановлення цінностей, взірців і моделей, інституційні чинники – найважливіші способи впливу культури на хід суспільного життя. Разом з економіч­ними основами вона дає людям символи, цінності, визначає, а також відповідає на потреби, після задоволення основних біологічних потреб. У ході соціалізації індивід відіграє як пасивну (засвоєння соціального досвіду, сприйняття цінностей), так і активну роль (формування певної системи орієнтацій, установок). А соціалізація – це те, як засвоюється людиною культура. Це одночасно і механізм, і процес.

Процес соціалізації в соціології розглядається і як двоєдиний процес інтернального та екстернального характеру дії індивіда. Інтернальність у поведінці людини виявляється у трансформації зовнішніх факторів соціального середовища у внутрішні процеси свідомості і орієнтацію особи на зовнішні впливові життєві фактори як на домінанту. Екстернальність виявляється в об’єктивації зовнішнього світу людини в її практичній діяльності, а система власних проявів свідомої дії із зовнішнім світом є домінантною ознакою. Те, що засвоюється людиною в процесі соціалізації. Можна назвати духовною культурою.



Теорія соціалізації встановлює, під впливом яких соціальних факторів створюються певні особливості особи, і самий механізм процесу вход­ження людини від індивідуального до соціального. Соціалізація включає в себе процеси засвоєння, адаптацію (звикання до нових умов), виховання (цілеспрямована дія на духовну сферу та поведінку індивіда), навчання (оволодівання новими знаннями) – одним словом, засвоєння «правил життя». Іноді, як похідні, сюди відносять і змужніння та дорослішання (соціопсихологічні на фізіологічні процеси формування людини). Таким чином, соціалізація – це не тільки набуття соціальної та економічної самостійності, але і формування особистості. Індивід – це початкова точка цього процесу, а зріла особистість – завершальна.

 

 

Соціалізація – як цілеспрямований конструктивний процес – повинна починатися в дитинстві, коли майже на 70% фор­мується людська особистість. Якщо запізнитися, можуть розпочатися незворотні процеси. Саме в дитинстві закладається фундамент соціалізації, водночас – це найбільш незахищений її етап. Процес набуття певних соціальних якостей відбувається за чиєюсь сторонньою допомогою – агентів соціалізації (конкретних людей, які відповідальні за навчання та засвоєння культурних норм та соціальних ролей; інститутів соціалізації (заклади, установи, котрі впливають на процес соціалізації та спрямовують його). Оскільки соціалізація поділяється на два види – первинна та вторинна, остільки і агенти та інститути соціалізації поділяються на первинні (безпосереднє і найближче оточення людини: батьки, родина, близькі, друзі, вчителі та ін., та вторинні (всі ті, хто стоїть у другому, менш важливому ешелоні впливу на людину: представники адміністрації школи, інституту, підприємства, армії, церкви, правоохоронних органів, засобів масової комунікації, різні формальні організації, офіційні заклади). Соціалізація проходить етапи, які збігаються із так званими життєвими циклами. Вони знаменують важливі віхи в біографії кожної людини. Життєві цикли пов’язані зі зміною соціальних ролей, набуттям нового статусу, зміною способу життя тощо. На цьому базується один із механізмів соціалізації – так звана циклічна теорія соціалізації (згідно зі стадіями чи циклами індивідуального людського розвитку).

Процес соціалізації іноді суттєво видозмінюється. Це, як правило, пов’я­зано із переходом людини на нову життєву сходинку, новий життєвий цикл. Людині доводиться багато чому перенавчатися: відходити від попередніх цінностей, норм, ролей, правил поведінки – (десоціалізація); навчанням та засвоєнням нових цінностей, норм, ролей, правил поведінки взамін старих (ресоціалізація). Всі ці підпроцеси загалом входять у структуру багатогранного механізму соціалізації. Соціологія вивчає соціалізацію в різних аспектах: соціалізація поколінь у конкретно-історичних умовах, індивідів у певних соціально-економічних умовах, вікова соціалізація в умовах конкретного суспільства.



Культурні основи – це третій комплекс факторів, крім природніх (фізіологія людини, рельєф, клімат), та економічних (праця), що визначає явища та процеси суспільного життя. Вплив культури на суспільне життя виражається, перш за все, через соціалізацію та формування окремої особи, а також через формування та розвиток кожної окремої епохи в процесі історичного розвитку суспільства, котра, в свою чергу, і окреслює відтінок та характер соціалізації. Найбільш повно місце і роль феномену культури реалізується завдяки важливим соціальним функціям, котрі культура виконувала і виконує в суспільстві. Кожний індивід стає, членом суспільства, а головне – осо­бистістю тільки в процесі соціалізації, завдяки засвоєнню знань, умінь, навичок, мови, цінностей, норм, традицій, правил поведінки своєї соціальної групи і всього суспільства в цілому. Культура консолідує, спаює, інтегрує людей, забезпечує цілісність суспільства.

Схематично соціалізацію можна зобразити як систему «дитина – сім’я – людина». Саме в сім’ї дитина набуває перших ознак суспільного життя. Людина формується в процесі виховання. Дитина навчається, сприймає та набуває певних рис, знань та навичок.

Створення та введення системи цінностей – інша форма впливу культури. Культура встановлює систему цінностей, визначає критерії. Сюди можна віднести не тільки навчання культурним нормам та освоєння соціальних ролей, але і передачу від батьків дітям соціальних цінностей, уявлень про те, що таке добро та зло, добре та погане тощо. Людина перш за все характеризується біологічними потребами, і їх вона задовольняє. В подальшому механізмі задоволення потреб виникають інтереси, цінності, бо реалізовуються вони різними шляхами, засобами, методами – формується вибір в інтересах і засобах. У таких ситуаціях вступають в дію цінності, шкала цінностей – ті «предмети» (матеріальні і духовні), які забезпечують особі внутріш­ню рівновагу, або ті, які необхідні для задоволення потреб, підтримки внутрішньої рівноваги. Це – важливий фактор поведінки. Завдяки ієрархії цінностей людина по-різному виявляє своє ставлення, поводить себе, реагує. Створюється комбінація її дій в різних ситуа­ціях. Цінності створюються і розвиваються в ході розвитку культури. Вони набуваються в суспільному житті – в ході соціалізації. Розвивається людина – формується її система цінностей. Розвинута система цінностей – результат правильної соціалізації. Система цінностей визначає вибір засобів задоволення потреб, інтересів, визначає напрями в потребах. А як саме модифікується система цінностей в різних ситуаціях, це і визнається «взірцями» дій, поведінки, які встановлені в рамках певної культури.

Взірці діяльності та взірці поведінки також є елементами механізму формування та функціонування суспільних відносин. Взірці поведінки – це певні схеми поведінки, що застосовуються в певних ситуаціях, тобто: «як належить себе поводити та діяти в різних умовах та ситуаціях». Взірець поведінки виражає певну встановлену та прийняту в даній культурі регулярність ходу явищ. Це – встановлена схема суспільної поведінки. Це – бажана модель, пов’язана з цінностями, які треба прийняти. Прийняті моделі стають стилем, принципом, певним чином діють на організацію людсь­ких спільностей.

Теми рефератів:








Date: 2015-04-23; view: 475; Нарушение авторских прав



mydocx.ru - 2015-2021 year. (0.007 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию