Полезное:
Как сделать разговор полезным и приятным
Как сделать объемную звезду своими руками
Как сделать то, что делать не хочется?
Как сделать погремушку
Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами
Как сделать идею коммерческой
Как сделать хорошую растяжку ног?
Как сделать наш разум здоровым?
Как сделать, чтобы люди обманывали меньше
Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили?
Как сделать лучше себе и другим людям
Как сделать свидание интересным?
Категории:
АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Створення оказіонального значення і розкриття його читачевіОказіоналізм (лат. okasionalis — випадковий) — нове слово або поєднання кількох слів, що утворені за існуючими стилістичними нормами (неологізми, кон-тамінації), але не належить до загальновживаних (не зафіксоване у лінгвістичних словниках). Має здебільшого індивідуальний характер, зумовлений своєрідністю фрази, тексту, в якому найповніше розкривається його зміст. Обмежене часово-просторовими, конкретно-історичними обставинами використання, за яких воно оптимально семантично себе виявляє. Оказіоналіз збагачує смислово-відтінкову і фонічну палітру мислення, надаючи мові виразної індивідуальності, неповторного колориту: Ходять по квітах, по росі, Очима чесними Христовоскресними Поеми тчуть, А сонця, сонця в їх красі Не чуть (П. Тичина); І Бєлий, і Блок, і Єсенін, і Клюєв: Росіє, Росіє, Росіє моя!... Стоїть сто розтерзаний Київ, і двістіро зіп’ятий я (П. Тичина). Часто оказіоналіз використовував О. Гончар: «Переведняк — так кажуть на Херсонщині про того, хто цурається рідної мови. У цьому чується презирст-во»; «Від «Іліади» до сучасної літературної дияволіади, від Сократа до техно-крата — невже і ввесь шлях? А де ж віки великої людяності? Віки нового вселюд-ського Ренесансу?». Оказіоналізми характерні і для публіцистичного стилю: «Мільярд політологів і політтехнологів (як іще нема політкастрологів, бо часом їхні послуги менш корисні) — мільярд базікал і прогнозистів, не кажучи вже про лепетатів, не вигадали б і не вигадають ніколи сценарію, кращого для України, ніж той, який їй подарувався задарма з незримих рук Провидіння» (Є. Пашков-ський). Спеціально створений контекст не тільки сприяє відновленню фразеологічного образу, а й посилює стерту метафоричність та емоційність: «Треба зробити все, щоб завод-виготовлювач мав прямі збитки від браку, який дістався покупцеві, і щоб ярлик гарантії не правив за фіговий листок для прикриття виробничого сорому» (газ.). Пристосування фразеологізму до конкретної ситуації: «Ну, мон шер амі (по-їхньому – кориш), на цьому мушу поставити крапку, оскільки уздрів на порозі тіні забутих мною предків. Пиши, що нового в Конотопі. Чао. Твій Серж» (газ.). К о н т а м і н а ц і я (лат. сопtатіпаtiо) – прийом, за допомогою якого нова фразеологічна одиниця виникає внаслідок накладання одна на одну вже наявних. «Якщо істина в вині, то чому вона глаголить вустами дитини?» Оживлення сервісного нефразеологічного значення одного з компонентів фразеологічної одиниці: «Мистецтво вимагає жертв. Наука вимагає жертв. Кохання вимагає жертв. Приватизація вимагає жертв. І дідько його знає, хто тільки не вимагає жертв». Створення антитез із двох фразеологічних одиниць: «Бути чи не бути – питання вирішене. Як бути – ось у чім питання». Додавання другої частини, що являє собою іронічний авторський коментар до відомого фразеологізму: «Кожному своє, але іноді так хочеться чужого»; «Мені подобається, коли без церемоній, але з подарунками». Для газет характерне створення цілих серій фразеологічних одиниць: «Мало мати сумління, треба, аби воно ще й мучило»; «Коли у вас заговорить сумління, не забувайте нагадати йому про регламент»; «Проблема століття не вічний двигун, а вічне пальне. Навіщо нам вічний двигун, адже це вічний ремонт». Синонімічна заміна компонентів. Синоніми можуть бути загальномов-ними й контекстуальними, родове поняття може бути замінене видовим: «Пасажир – це звучить гордо», «Є й такі, що їм хоч ліс не рости. Ці намагаються влаштуватися в підпорядкованих їм угіддях з усіма вигодами». Антонімічна заміна компонентів: «Лише одного ляпаса дав він невідомому землякові й одразу влип на п’ятнадцять діб, а на районній дошці ганьби з’явилася карикатура з фотографією та вбивчим віршем». Поширення фразеологічної одиниці додаванням до її складу нових компонентів: «Навіщо ж починати тут чвари на весь світ, наперед смішити людей, ламати наукові списи ?»; «Розрахунок, як і в Герострата, був підступно елементарний: виступити в пресі напередодні письменницького з’їзду, який зібрався за дуже непростих обставин... і кинути тінь на все те, що становить золотий фонд української літератури. А щоб «сенсаційна бомба» вибухнула якомога гучніше, «мішені» були обрані щонайбільші, найзначніші» (газ.). Особливої уваги потребують фразеологізми при перекладі з однієї мови іншою. Різні типи фразеологічних одиниць у цій сфері проявляють себе по-різ-ному. Біблійні, міфологічні звороти, фразеологізми літературного походження, як правило, перекладаються дослівно: витати в емпіреях, спалити кораблі; між Сциллою і Харибдою; усе тече, все міняється; мовчання — знак згоди; крапля камінь точить; манна небесна; на розпуттях велелюдних; пісня пісень; пере-оцінка цінностей; по той бік добра і зла; річ у собі; чисте мистецтво. Фразео-логізми фольклорного походження здебільшого специфічні для кожної окремої мови. У близькоспоріднених мовах є однакові щодо лексичного складу прислів’я й приказки, але вони мають і суто національні синонімічні звороти: рос. на безрыбье и рак риба – укр. на безриб’ї і рак риба, а ще на безлюдді й Хома чоловік; у степу й хрущ м’ясо; де немає співця, послухаєш і горобця; рос. из огня да в полымя – укр. з вогню та в полум’я і з дощу та під ринву; рос. как с цепи сорвался – укр. як з цепу зірвався і як з пекла вискочив. Серед усіх фразеологізмів особливе місце посідають ідіоми. Ідіома (гр. іdіота «особливість») — своєрідний неповторний вислів якоїсь мови, най-частіше неперекладний: про людське око; недовго ряст топтати; тихо, хоч мак сій; бити байдики; скакати в гречку; пекти раки; підносити гарбуза тощо. При перекладанні ідіом слід добирати відповідних висловів у мові, якою здійснюється переклад, бо при буквальній передачі компонентів утрачається цілісне значення фразеологізму. Тобто український вислів, наприклад, про людське око має в російській мові відповідник не о человеческом глазе, а для отвода глаз; російському зворотові чертям тошно в українській мові відповідає не бісам нудно, а аж пекло сміється. Трансформація фразеологізмів, відтворення чужих зворотів засобами рідної мови не має нічого спільного з бездумним калькуванням. У засобах масової інформації, у теле- й радіопередачах дуже часто зустрічаємо вислови, які аж ніяк не пов’язані зі скарбами української фразеології: потерпіти невдачу, сліду-вати чиємусь прикладові, нічого гріха таїти, аби не так тощо. Ті, хто вживає таких конструкцій, не завдають собі клопоту знайти закономірні українські від-повідники зазнати невдачі, наслідувати чийсь приклад, ніде правди діти, де там. У російській мові слово груз є компонентом кількох фразеологізмів: груз воспоминаний, груз наследства, груз обязанностей. Відповідник цього слова в українській мові вантаж:, але тільки в прямому значенні: «Вони мовчки виса-джували вантаж на плечі один одному» (О. Гончар). У складі фразеологічних одиниць замість вантаж уживається тягар: тягар спогадів, тягар спадщини, тягар обов’язків. «Фразеологізми» вантаж спогадів, вантаж обо в’язків за-смічують мову. «Жила-була одна жінка», «Жив-був один спортсмен» — так часто починають свої твори автори різних газетних, жанрів. Та й сучасні казкарі зде-більшого вдаються до такого початку, який нібито запозичений з українських народних казок. Але річ у тім, що словами жили-были розпочинаються російські народні казки. Що ж до казок українського народу, то в них на початку стоять слова: «Жили собі дід та баба», «Був (були) собі чоловік та жінка» й ін. Досить часто можна почути такі фрази: «Вітаю вас з Новим роком!», «Ві-таємо тебе з наступившим Новим роком!» Дієприкметників на -вший, -ший в українській мові нема. Вітають з якоюсь подією, котра є результатом фізичних чи розумових зусиль людини: з закінченням навчального закладу, з відкриттям у якійсь ґалузі, з установленням рекорду. Що ж до Нового року, який настає неза-лежно від волі чи зусиль людей, то наша мова має вислови: бажаю (зичу) щасли-вого Нового року, щастя Вам у Новому році, хай щастить Вам у Новому році та ін. Вислів грати роль доречний у застосуванні до акторів. У переносному значенні використовується зворот відігравати роль. Синтаксично незграбне речен-ня з газетного тексту «Сам собою цей факт зіграє немаловажну (калька росій-ського слова!) роль для припинення міжрелігійних конфліктів» у відредаговано-му вигляді було б таке: «Сам собою цей факт відіграє неабияку роль у припи-ненні міжконфесійних конфліктів». «Перше, що кинулось у вічі, коли ми зайшли до музею, була цілковита занедбаність його приміщень», — читаємо в одній із газет. Кидатись у вічі в українській мові (на відміну від російського бросаться в глаза) не є фразеологічним зворотом, тобто не має цілісного значення, а сприй-мається буквально: хтось кинувся комусь у вічі і, можливо, видряпав їх. Поняття «привертати увагу» відтворюється фразеологізмом впадати в око (в очі, у вічі). Тож у наведеному уривку тексту потрібно було написати: «Перше, що впало в око, коли ми зайшли до музею...» Російський вислів быть на виду має україн-ський відповідник бути на видноті. А в радіопередачах можна почути: «Хло-пець завжди на виду», «Відмінники нашого класу у всіх на виду». Оскільки слово вид має в українській мові кілька значень і в одному з них є синонімом до слова обличчя, то наведені уривки дуже сумнівні з погляду норм літературної мови. Фразеологічні звороти є одним із невичерпних джерел посилення експре-сивності та поглиблення логізації викладу, тому до них часто вдаються в красно-му письменстві і в публіцистиці. Коли фразеологізми вживаються недоречно, во-ни викликають негативний відрух у читачів, слухачів, глядачів.
Фразеологізми на підставі генетичних, структурних і функціональних ознак
Прислів’я – влучний образний вислів, часто ритмічний за будо-вою, що має повчальний зміст; синтаксично закінчений: як дбаєш, так і маєш; до кого пристанеш, таким і сам станеш; яке коріння, таке й насіння; не жаль плакати, коли є за чим; радість красить, а печаль палить; скрипливе де-рево довго живе; друзі пізнаються в біді. П р и к а з к а — образний вислів, нерідко римований, близький до прислів’я, але без повчального змісту (може бути елементом байки або при-слів'я): ні до ради, ні до звади; ні пава, ні ґава; шкода, та невигода; кіт на-плакав; не мала баба клопоту та купила порося; на городі бузина, а в Києві дядько; ні слуху, ні духу; як рукою зняло; хоч греблю гати; сорока на хвості принесла. К р и л а т і вислови (нім. Geflügelte Worte, гр. ереа рtеrоепtа) – по-ширені й загальновідомі влучні звороти мови, джерело яких може бути встановлене. Нетлінний фонд загальнолюдської культури: олімпійський спокій; ахіллесова п’ята; дамоклів меч; злий геній; лукуллівський бенкет; лебедина піс-ня; випити чашу до дна; притча во язицех; блудний син; нести хрест. Крилаті вислови не мають усталеної форми, вони можуть складатися з одного слова (Мавка, Вертер, Каїн) і з цілого речення: Карфаген мусить бути зруйнований (наполеглива вимога подолати перешкоду, знищити ворога – вислів державного діяча Стародавнього Риму Катона Старшого); Фантастичні думи! Фантас-тичні мрії. (І. Франко) А ф о р и з м (гр. арhоrіsтоs «вислів») – узагальнена, закінчена і гли-бока думка певного автора, висловлена у відточеній, відшліфованій формі. Характерними рисами афоризму є влучність, виразність, несподіваність суджен-ня, здатність до самостійного існування: «Тільки той ненависті не знає, хто ці-лий вік нікого не любив» (Леся Українка); «Єдина справжня розкіш — це розкіш людського спілкування» (Антуан де Сент-Екзюпері); «Людина, байдужа до рід-ної мови, – дикун, бо вона байдужа до минулого, сучасного й майбутнього свого народу» (К. Паустовський); «Очі дружби рідко помиляються» (Франсуа-Марі Вольтер). С е н т е н ц і я (лат. sепtепtіа «думка») – афоризм, що має повчальний зміст, життєве напучення: «Розмірковуй тільки про те, про що поняття твої тобі се дозволяють. Так: не знаючи мови ірокезької, чи можеш ти робити таке судження з сього предмета, котре не було б необґрунтоване й нерозумне?» (Козьма Прутков); «Не зближуйся з людьми, в яких надто гнучке сумління» (Ежен Делакруа). М а к с и м а (лат. тахіта [sепtепtia] «основне правило») – афоризм, в якому в короткій формі виражене певне моральне правило, етичний принцип: «Спокій мудреців — це вміння приховувати свої почуття в глибині серця»; «Ко-ли хочеш бути щасливим, будь ним» (Козьма Прутков). П а р а д о к с (гр. раrаdохоs «несподіваний, дивний») – думка, що різко розходиться з усталеними поглядами і спочатку нібито суперечить здоровому глуздові: «Життя для мене не танення свічки. Це щось схоже на чудовий смолоскип, який потрапив мені до рук на мить, і я хочу змусити його палати якомога яскравіше, перш ніж передати наступним поколінням» (Бер-нард Шоу); «У генії те прекрасне, що він схожий на всіх, а на нього ніхто» (Оно-ре де Бальзак); «Істинна ціна людини вимірюється калібром її ворогів»; «Мате-матика – це наука, в якій ми не знаємо, про що говоримо і чи правильне те, що ми говоримо» (жартівлива фраза Бертрана Рассела). Л і т е р а т у р н а ц и т а т а (нім. Zitat від лат. cito «наводжу, виголо-шую») – цитата в художньому творі, що використовується для надання експресії, як засіб створення образності: Тож скільки треба в пітьмі днедавній Терпіти кару, як злу негоду, В убогій книжечці захалявній Носить надії свого народу, І сині гори, й дніпрові шати, Й садок вишневий, що біля хати. Та над століття, над повінь лиха Могутній голос говорить стиха: — Нічого, брате, я не зрікаюсь, Караюсь, Мучуся... Але не каюсь! (А. Малишко) Іноді цитата дає митцеві слова поштовх до написання літературного твору: Є така поезія Верлена, Де поет себе питає сам У гіркому каятті: Шалений! Що зробив ти із своїм життям? О, якби лиш не таке питання На вечірнім виписалось тлі, Коли хмарка жевріє остання Острівцем на березі землі, Коли стигнуть води сизуваті І синіють шибки у вікні, Коли присмерк залягає в хаті І шепоче в лад самотині! Як палає світле листя клена! Місто вдалині, як гомонить! Ні! Рядком розпачливим Верлена Я не хочу вечір свій зустріть! (М. Рильський) Р е м і н і с ц е н ц і я (лат. reminiscentia «спогад») – відгомін у творі якихось мотивів, образів іншого твору: І через те, мабуть, моїй хвилині Вже не піднести гордо голови, Аж доки час воістину новий, Мов пишний крин, зросте на Україні. (Є. Плужник)
|