Проблеми фінансування соціальної сфери

Зазвичай найголовнішою проблемою здійснення соціальної політики, яка, як правило, і визначає межі її здійснення, є проблема фінансування соціальних витрат. Згідно зі світовою практикою, джерелами прямого та непрямого фінансування соціальної сфери є:

· безпосередні бюджетні видатки;

· «податкові видатки» у вигляді пільг, відшкодувань, відстрочок;

· страхові внески до державних та недержавних страхових фондів;

· усуспільнення коштів підприємств у вигляді їх зобов’язання щодо виконання соціальних функцій;

· благодійність приватних осіб, фірм та організацій;

· громадські ініціативи √ різного роду фонди та збори;

· особисті кошти та зобов’язання громадян;

· кредити;

· надання державного майна для функціонування соціальної сфери, використання державної інфраструктури тощо.

На жаль, доводиться констатувати, що перехід до ринкової системи господарювання не супроводжувався в Україні диверсифікацією системи фінансування соціальної сфери. Головним джерелом витрат був та залишається держбюджет. Між тим, досвід висвітлив суттєві проблеми у бюджетному фінансуванні соціальної сфери в Україні, викликані як об’єктивними макроекономічними диспропорціями, успадкованими від минулої системи господарювання та нагромадженими за роки непослідовних реформ, так і значними вадами у реалізації самої соціальної політики держави. Серед таких проблем: недостатні розміри фінансування соціальної сфери, непослідовність та фрагментарність фінансування, неефективна його структура (основна вага витрат припадає на заробітну плату, що веде до занепаду матеріальної інфраструктури), відсутність стимулів для переходу до децентралізованого фінансування частини соціальних витрат.

За роки реформ рівень фінансування державних соціальних гарантій постійно зменшувався.

Непрямі наслідки зниження рівня соціального фінансування також ведуть до втрат, які можуть перевищувати тимчасову економію. Наприклад, йдеться про небезпеку техногенних катастроф, які виникають внаслідок спроб крадіжок нафти з нафтопроводів, деталей з кольорових чи чорних металів, до яких людей спонукає украй низький рівень доходів; про загрозу епідемій внаслідок відключення об’єктів соціальної сфери та населення від енерго- та водопостачання тощо.

Офіційно виконавчою владою бюджет 2001 року вважається соціально спрямованим. В ньому заплановано збільшення видатків відносно попереднього року

Між тим, через описану вище глибину занепаду соціальної сфери наявне поліпшення поки що не в змозі забезпечити необхідні якісні зрушення в соціальній політиці України.

У 2002 році уряд планує посилити соціальний характер бюджету, спрямувавши на ці цілі 52 % усіх поточних видатків. Планується з 1 січня 2002 року встановити мінімальний рівень заробітної плати у розмірі 140 гривень, а рівень забезпечення прожиткового мінімуму, який використовується для розрахунку низки соціальних виплат, - 80 гривень (що становить близько 23 % від офіційно встановленого прожиткового мінімуму). На цих показниках будуватимуться розрахунки витрат на виплату зарплат працівникам бюджетної сфери та адресних допомог.

Звичайно, держава в теперішніх економічних умовах не в змозі профінансувати усі соціальні гарантії в повному обсязі (наприклад, усі пільги, встановлені законодавством, оцінюються у 29 млрд гривень, тоді як в бюджеті на 2001 рік закладено 2,4 млрд гривень), проте забезпечити поступове наближення основних соціальних стандартів та гарантій (пенсій, допомоги) до прожиткового мінімуму зобов’язана. Нині ж прожитковий мінімум використовується лише для загальної оцінки рівня життя, а не як соціальний стандарт, який лежав би в основі забезпечення конституційних соціальних гарантій.

Нині чинне пенсійне законодавство України, при розгляді у відриві від поточної ситуації, може отримати найвищу оцінку. Право на соціальну пенсію мають особи, які не беруть участі у формуванні коштів Пенсійного фонду. Перелік категорій громадян, які мають право на окремі пільги в пенсійному забезпеченні, за новим пенсійним законодавством збільшився майже вдвічі. Пенсії колгоспникам стали призначатися на загальних умовах з робітниками і службовцями. Було скасовано будь-які обмеження для виплати пенсії у разі продовження роботи незалежно від одержуваних доходів. Проте будь-які правові норми мають сенс, якщо вони діють фактично, відповідають фінансовій і демографічній ситуації в державі, сприяють соціально-економічному розвитку, фінансовій стабільності.

Окрім низького рівня пенсій, найбільш проблемними продовжують залишатися питання відсутності джерел фінансування пенсій пенсіонерам у сільській місцевості, надання відстрочок, розстрочок та списання заборгованості із сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, що набуло системного характеру, постійне збільшення кількості пільгових категорій пенсіонерів, недостатнє пенсійне забезпечення осіб, які отримують пенсії через інвалідність та у разі втрати годувальника, невизначеність порядку управління тимчасово вільними коштами Пенсійного фонду, відсутність механізмів запобігання відновленню заборгованості з виплати пенсій.

Існує низка потенційних загроз, які свідчать про необхідність обережного ставлення до форсування переходу до страхових принципів соціального забезпечення на сучасному етапі.