РОЗДІЛ І. Новий гетьман дістав тяжку спадщину: Україна була зруйнована війною з Туреччиною, здеморалізована системою доносів

ВСТУП

Новий гетьман дістав тяжку спадщину: Україна була зруйнована війною з Туреччиною, здеморалізована системою доносів, на якій базувалося правління Анни та Бірона. Відійшли з цього світу співробітники Мазепи, і на вершині громадського та політичного життя стали нові люди, що формувалися в добу після Полтавської катастрофи, в сорокаліття, яке відділяло Полтаву від почаку гетьманування Розумовського. З родинних традицій пізнавали вони блиск панування Мазепи, коли Київ став дійсно «Другим Єрусалимом», про що мріяли Сагайдачний, Йов Борецький, Петро Могила та Богдан Хмельницький. Гнітюча антитеза цих мрій — Малоросійська Колегія та Правління Гетьманського Уряду викликала в душах усіх, хто був здатний до аналізи, в кого жевріла іскра патріотизму, бажання привернути Батьківщині кращу долю, її права, її автономію."" Такі погляди знайшов молодий гетьман в рідній йому Україні. Приніс він з собою, хоч і поверхневу, але значну освіту, враження пишного двору цариці Єлизавети, де ще спліталися азійська розкіш з європейським рококо та багатовіковою західноєвропейською культурою.

Молодий, легковажний Кирило Розумовський все ж таки дав собі раду в цьому конґльомераті впливів і ввесь час свого гетьманування залишався тим, чим створила його природа і що сприйняв він з молоком матері, з першими дитячими враженнями — залишався українцем.

РОЗДІЛ І

Гетьман Лівобережної України, граф Кирило Григорович Розумовський (1728—1803), походив з родини городового козака Григорія Розума (отримав своє прізвище від поговірки, яку часто промовляв напідпитку: «Що то за голова, що то за розум»). Соціальне зростання К. Розумовського стало можливим завдяки його братові Олексію {1709—1771).

Олексій та Кирило Розуми народилися на хуторі Лемеші (нині село Козелецького р-ну Чернігівської обл.). У дитинстві Олексій виявив здібності до грамоти, допомагав дячкові сусіднього села справляти церковну службу й співав у церковному хорі, а більшість часу з меншим Кирилом доводилось пасти батьківську та сусідську худобу. 1731 р. російський полковник Ф. Вишневський, котрий проїздив цим селом, почувши чудовий голос юнака, забрав його до Петербурга, де той одразу потрапив до хору при царському дворі. Невдовзі молодого красивого співака покохала царівна Єлизавета Петрівна, що й визначило його подальшу блискучу кар'єру. Через кілька років, вже під прізвищем Розумовського, він став управителем двору і маєтків царівни, а після її коронації (1742.) одержав звання обер-єгермейстера і ряд маєтків у Росії та в Україні. Колишній пастух і співак придворного хору став одним з найвищих сановників Російської імперії.

Кирило Розумовський ріс і здобував освіту під протекцією свого старшого брата, який знайшов йому опікуна в особі Г. Теплова. У супроводі останнього К. Розумовський, після відповідної підготовки в Петербурзі, вирушив (1743) за кордон «для дальнейшего совершеннейшаго обученья». В Берліні навчався у знаменитого математика Леонарда Ейлера, слухав лекції у Гданську, Кенігсберзі, Данцігу, побував у Франції, Італії, вивчаючи німецьку, французьку й латинську мови, географію, універсальну історію тощо.

15 червня 1744 р. обидва Розумовські були зведені у статус графів Російської імперії. Повернувшись з-за кордону (1745), Кирило став улюбленцем царського двору. Невдовзі (у травні 1746 р.) 18-річного юнака призначили президентом Петербурзької Академії наук. Сама імператриця посватала його за свою внучату сестру Катерину Наришкіну (1729—1771), яка одержала величезний посаг: кілька десятків тисяч кріпаків, будинок в Москві на Воздвиженці (згодом належав графу Шереметеву), підмосковні села, пензенські вотчини та ін.

Українська старшина — Я. Лизогуб, М. Ханенко, В. Гудович, — запрошена на весілля (1746) К. Розумовського, порушила клопотання перед царським урядом про відновлення гетьманства в Україні. Вирішення цього питання розтягнулось на півтора року. Нарешті в Сенат надійшов відповідний царський указ (підписаний 5 травня 1747 р.). [2,с.7-9]

Відновлення гетьманства імператриця Єлизавета Петрівна пов'язувала з особою Кирила Розумовського, котрого й призначала гетьманом. Для підготовки офіційної церемонії «обрання» в Глухів прибув граф І. Гендриков, який привіз жалувану грамоту «прошеніе в гетманы Кирилы Григорьевича». Урочисте обрання гетьмана (або елекція — за тодішньою термінологією) відбулося 22 лютого 1750 р. Сам Розумовський в Глухів не приїхав.

Старшинська депутація — генеральний бунчужний Д. Оболонський, ніжинський полковник С. Кочубей, бунчуковий товариш І. Журман, генеральний суддя І. Пиковець — відправилась до Петербурга з подякою імператриці та привітанням новообраного гетьмана. Царським указом від 5 червня 1750 р. К. Розумовського було офіційно затверджено гетьманом України.

Йому надавались величезні маєтності — віддавались всі прибутки грошима, хлібом і вином з гетьманських маєтностей, зібрані до його обрання, тобто за 16 років (1734—1750).

Рядом наступних царських указів обумовлювалось, що на урочистих публічних церемоніях К. Розумовський мав сидіти поруч з генерал-аншефами, і, оскільки він «против других гетманов имел ту отличность», що був граф Російської імперії і користувався особливою довірою і «благоговеньем» імператриці, в усіх 'паперах Колегії іноземних справ його мали величати як «высоко й благоурожденнаго».

Новообраний гетьман все ще перебував у Петербурзі Лише 13 березня 1751 р. у придворній церкві він склав присягу на вірність імператриці, яка там же вручила йому гетьманські клейноди: оздоблену коштовним камінням золоту булаву, великий білий прапор з російським гербом, бунчук, військову печатку і срібні литаври. [1,с.218]

Гетьман відправився в Україну з чисельними екіпажами, верховими кіньми, поварами і музикантами, гайдуками і скороходами й навіть з трупою акторів. На урочисту церемонію його зустрічі (6 липня 1751 р.) в Глухів прибула майже вся старшина, понад 6 тис. козаків, вище духовенство.

Нерозлучним супутником гетьмана залишався Г. Теплов, який прибув з ним в Україну в чині колезького радника. Незабаром він став правителем новоствореної гетьманської канцелярії і поступово прибрав до своїх рук всю адміністративну діяльність. Користуючись необмеженим довір'ям з боку гетьмана, Г. Теплов став негласним правителем Лівобережної України.