Взаємозв’язок краси й духовності. Основні положення

1. У світі є багато чого потрібного і гарного. З того часу, як людина стала людиною, коли вона задивилася на пелюстки квітки і вечірню зорю, вона почала вдивлятись в себе. Людина пізнала красиве. Красиве існує окремо від нашої свідомості і волі, але воно відкривається людині, живе в її душі. Не було б нашої свідомості, не було б і краси. "Свідомість людини не тільки відображає об’єктивний світ, але і створює його."

2. Краса – це радість нашого життя. Людина стала людиною, тому, що побачила глибину лазурного неба; мерехтіння зірок; багряний захід перед вітряним днем; трепет марева над горизонтом; сині тіні в насипах березневого снігу; журавлиний ключ в голубому небі, сині нитки дощу в похмурий день; ніжна стеблина і голубий дзвіночок проліска – побачив і зачарований пішов по землі, створюючи нову красу. Перед людиною відкрилась радість, радість життя тому, що він почув шепіт листя, і пісню солов’я, дзвін весняного струмочка, переливи срібних дзвіночків, жайворонка в гарячім літнім небі, шурхіт сніжинок і виття зимової заметілі, лагідний сплеск хвилі і святкову тишину ночі – почув і затримав дихання, слухай сотні і тисячі років чудесну музику життя. Вмій і ти слухати цю музику. Краса – один із струмочків, який живить собою такі цінності як доброту, сердечність, кохання.

3. Зосередженість духовного життя, дзеркало думки, вираження почуттів людського ока. Чим вище інтелектуальний, естетичний розвиток, духовна культура людини, тим яскравіше відображається (духовна культура людини) внутрішній духовний світ у всіх відношеннях. Краса - могутній засіб виховання душі. Це вершина, з якої ми можемо побачити те, що без розуміння і відчуття прекрасного, без захоплення і одухотвореності ніколи не побачимо. Краса – це дзеркало, в якому ти побачиш сам себе і завдяки якому ти бачиш сам себе і завдяки якому зможеш побачити себе з різних сторін.

4. У розумінні й відчутті краси – могутнє джерело самовиховання, але краса лише тоді возвеличує, коли зливається з правдою, людяністю, непримиримістю зі злом.

5. Кожна людина повинна жити за моральними принципами, не тому, що хтось побачить її добрі поступки і похвалить її, а за власною совістю. Бути справжньою людиною на одинці зі своєю совістю значно трудніше, ніж на очах людей, які оцінюють твої вчинки, вдобряють добро і засуджують зло. Звітувати перед своєю совістю значно трудніше, ніж перед іншими людьми. Якщо ти на одинці з самим собою, робиш щось погане і думаєш, що про це ніхто не дізнається, – ти помиляєшся. Ховатися від людей – низькість, а ховатися від себе – приниження, помножене на підлість і лицемірство.

6. Потрібно відчувати поряд з собою людину, вміти розуміти її душу, бачити в її очах складний духовний світ – радість, горе, біду, нещастя. Думай і відчувай як твої поступки можуть відбитися на душевному стані іншої людини. Не причиняй своїми вчинками, своєю поведінкою болі, обіди, хвилювання, важких переживань іншим людям. Постарайся підтримати, допомогти, підбадьорити людину у якої горе. Пам’ятай, що таке горе може з’явитися і у тебе. Не будь байдужим. Байдужість – це душевна сліпота. З того часу як ми робимо перший крок по землі і починаємо бачити, до нас прикладається певне відношення зі сторони старших – і рідних, "чужих" людей. Частіше всього воно змінюється, але інколи воно буває і незмінним. Рідні і чужі люди бачать в тобі добре і погане, певним чином оцінюють твої риси і відносяться до них.

7. Кожен твій крок в кінці кінців відіб’ється на твоєму ближньому, тому що йдеш ти кудись і з якоюсь метою; кожне твоє слово в душі іншої людини відкликнеться, але чи відкликнеться - залежить від тебе. Уже те, що ти дивишся на оточуючий світ і бачиш його, приховує в собі добро і зло: все залежить від того, що ти бачиш і як ти бачиш.