Основні концепції політичної влади

На сьогодні в науковій літературі існує понад 300 визначень влади. Існування багатьох концепцій влади є свідченням творчих пошуків і в той же час недостатньої вивченості проблеми.
Нормативно-формалістична концепція. Згідно з нею джерелом і змістом влади є система норм, передусім, правових. Іноді цю концепцію називають легітимістські (лат. legitimus - законний). Вона виходить з того, що закон виступає і як правовий, і як моральний фактор, який має юридичну силу. Глибокі історичні корені цієї обставини породили легітимізм як політичну концепцію, головна ідея якої полягає в абсолютизації правових норм влади. Як політична доктрина вчення з'явилося у IX-III ст. до н.е. при існуванні абсолютної монархії. Тоді державна влада реалізовувала абсолютну владу правителя, діяла деспотично, а в управлінні була вкрай бюрократизована. В даний час у демократичних державах легітимізм базується на звеличенні закону - основної регулюючої норми.
Органістіческой концепція. Її змістом є різні версії функціоналізму, структуралізму й солідаризму, що визначають у цілому громадські функції влади, які применшують або ігнорують її класовий характер. Наприклад, згідно структурно-функционалистской теорії влада - це особливий вид відносин між управляючими і підлеглими. Роль особи в політичній системі чітко визначена: підтримка існуючої суспільної системи.
У руслі органістіческой концепції влади перебуває й елітна теорія влади. Виникнення її обгрунтовується існуванням у суспільстві еліти (фран. elite - краще, добірне, вибране), покликаної управляти масами людей неелітного стану, усіма соціальними процесами в суспільстві. Щодо розуміння сутності еліти в даний час немає одностайності. Одні відносять до неї найактивніших у політиці, інші - високопрофесійних чи багатих осіб. Так чи інакше, ця концепція стверджує винятковість носіїв влади, вважаючи еліту суто політичним явищем, незалежно від сфери впливу. Однак історичний прогрес вона розглядає як сукупність циклів зміни пануючих еліт ("колообіг еліт"). Ця концепція вважає ідею народного суверенітету утопічним міфом (один з її постулатів гласить, що народ відсторонений від влади), стверджує, що соціальна нерівність - основа життя. Стрижнем теорії еліт є абсолютизація відносин владарювання одних і підкорення інших. Влада виникає як іманентна (внутрішньо зумовлена) властивість постійно існуючої в суспільстві еліти. Правда, деякі західні дослідники критикують цю теорію за те, що вона не враховує існування "середнього класу", який становить більшість населення розвинутих суспільств, нівелюючи їхню соціальну поляризованность і елітність.
Суб'єктивно-психологічна концепція. Вона пояснює владу як вроджене інстинктивне прагнення людини до влади, панування аж до агресії. Серед доктрин - бихевиористская теорія влади. Вона орієнтує на дослідження індивідуальної поведінки людей у ​​сфері владних відносин, а прагнення до влади проголошує домінуючою рисою людської поведінки і свідомості. Влада тлумачиться як і мета, і як засіб. Згідно з поглядами американського політолога Г. Лассуел, будь-який вплив на політику прирівнюється до прагнення до влади. У політиці все є владою, а будь-яка влада є політикою. До суб'єктивно-психологічного напряму примикає инструменталистский підхід до розуміння влади - зведення її до використання певних засобів, зокрема насильства і примусу.
Індивідуалістичної-соціологічна концепція. Її прихильники розглядають владу як гру інтересів - особистих суперечностей між свободою одних та її обмеженнями щодо інших. Цю "гру" забезпечують угоди, переговори. Її успіх залежить від здібностей, волі, гнучкості суб'єктів, правил "політичної гри" і т.д.
Марксистська концепція влади. Беручи за основу, перш за все економічні інтереси, які визначають зміст і форму реалізації класових інтересів, вона тлумачить політичну владу як панування певного класу. Відповідно до Маркса, той клас, який володіє засобами виробництва, а, отже, і більшою частиною національного багатства, диктує свою волю в суспільстві. У його руках державна влада, яка захищає його ж інтереси.
В даний час популярною є реляціоністські теорія влади, яка тлумачить владу як міжособові стосунки, які дають можливість здійснювати вольовий вплив на індивіда і змінювати його поведінку. Тому американський соціолог П. Блау визначає владу як здатність одного індивіда (групи осіб) нав'язувати свою волю іншим, не нехтуючи такими засобами, як страх, покарання і т.д.