Глава 16 ПРАВОЧИНИ

Параграф 1. Загальні положення про правочини

Стаття 202. Поняття та види правочинів

1. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або

припинення цивільних прав та обов’язків.

2. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи

багатосторонніми (договори).

3. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може

бути представлена однією або кількома особами.

Односторонній правочин може створювати обов’язки лише для особи, яка його вчинила.

Односторонній правочин може створювати обов’язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

4. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох

або більше сторін.

5. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів,

застосовуються загальні положення про зобов’язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Стаття 203. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим

актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг

цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і

відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових

наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може

суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Стаття 204. Презумпція правомірності правочину

1. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не

встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.