Р о з д і л VIII

ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ

Стаття 36. Необхідна оборона

1. Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою
захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка
захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та
інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом
заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в
даній обстановці для негайного відвернення чи припинення
посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж
необхідної оборони.

2. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від
можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або
звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

3. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне
заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає
небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж
необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у
випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього
Кодексу.

4. Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо
через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним
посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею
шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.

5. Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має
наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або
будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу
озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення
протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше
приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто
посягає.

Стаття 37. Уявна оборона

1. Уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням
шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного
посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого,
лише помилково припускала наявність такого посягання.

2. Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за
заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася,
давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне
посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати
помилковості свого припущення.

3. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати
помилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі
захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального
посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності як за
перевищення меж необхідної оборони.

4. Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала,
але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно
небезпечного посягання, вона підлягає кримінальній
відповідальності за заподіяння шкоди через необережність.

Стаття 38. Затримання особи, що вчинила злочин

1. Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб
безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання
особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам
влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів,
необхідних для затримання такої особи.

2. Перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця,
визнається умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої
шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або
обстановці затримання злочинця. Перевищення заходів, необхідних
для затримання злочинця, має наслідком відповідальність лише у
випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього
Кодексу.

Стаття 39. Крайня необхідність

1. Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам
у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що
безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї
людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам
держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було
усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено
перевищення меж крайньої необхідності.

2. Перевищенням меж крайньої необхідності є умисне заподіяння
шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш
значною, ніж відвернена шкода.

3. Особа не підлягає кримінальній відповідальності за
перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного
душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона
не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці.

Стаття 40. Фізичний або психічний примус

1. Не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла
шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім
впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати
своїми вчинками.

2. Питання про кримінальну відповідальність особи за
заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа
зазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала
можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу,
вирішується відповідно до положень статті 39 цього Кодексу.

Стаття 41. Виконання наказу або розпорядження

1. Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду
правоохоронюваним інтересам, визнається правомірною, якщо вона
була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження.

2. Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані
відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і
за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов'язані з
порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

3. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка
відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження.

4. Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження,
за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або
розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних
підставах.

5. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати
злочинного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння,
вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження,
відповідальності підлягає тільки особа, що віддала злочинний наказ
чи розпорядження.

Стаття 42. Діяння, пов'язане з ризиком

1. Не є злочином діяння (дія або бездіяльність), яке
заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було
вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної
суспільно корисної мети.

2. Ризик визнається виправданим, якщо мету, що була
поставлена, не можна було досягти в даній обстановці дією
(бездіяльністю), не поєднаною з ризиком, і особа, яка допустила
ризик, обґрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи є
достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.

3. Ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо
створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної
катастрофи чи інших надзвичайних подій.

Стаття 43. Виконання спеціального завдання з попередження
чи розкриття злочинної діяльності організованої
групи чи злочинної організації

1. Не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним
інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне
завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній
організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної
діяльності.

2. Особа, зазначена у частині першій цієї статті, підлягає
кримінальній відповідальності лише за вчинення у складі
організованої групи чи злочинної організації особливо тяжкого
злочину, вчиненого умисно і поєднаного з насильством над
потерпілим, або тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов'язаного з
спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або
настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків.

3. Особа, яка вчинила злочин, що передбачений частиною другою
цієї статті, не може бути засуджена до довічного позбавлення волі,
а покарання у виді позбавлення волі не може бути призначене їй на
строк, більший, ніж половина максимального строку позбавлення
волі, передбаченого законом за цей злочин.

Р о з д і л IX

Стаття 44. Правові підстави та порядок звільнення від
кримінальної відповідальності

1. Особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної
відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом.

2. Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках,
передбачених цим Кодексом, здійснюються виключно судом. Порядок
звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється
законом. { Стаття 44 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3465-VI
(3465-17) від 02.06.2011 }

Стаття 45. Звільнення від кримінальної відповідальності
у зв'язку з дійовим каяттям

Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або
необережний злочин середньої тяжкості, звільняється від
кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину
щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю
відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. { Стаття 45 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI
(270-17) від 15.04.2008 }

Стаття 46. Звільнення від кримінальної відповідальності
у зв'язку з примиренням винного з потерпілим

Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або
необережний злочин середньої тяжкості, звільняється від
кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим
та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. { Стаття 46 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI
(270-17) від 15.04.2008 }

Стаття 47. Звільнення від кримінальної відповідальності
у зв'язку з передачею особи на поруки

1. Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої
тяжкості та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної
відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства,
установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона
протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру
колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не
порушуватиме громадського порядку.

2. У разі порушення умов передачі на поруки особа
притягається до кримінальної відповідальності за вчинений нею
злочин.

Стаття 48. Звільнення від кримінальної відповідальності
у зв'язку із зміною обстановки

Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої
тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності,
якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в
суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило
суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно
небезпечною.

Стаття 49. Звільнення від кримінальної відповідальності
у зв'язку із закінченням строків давності

1. Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо
з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили
минули такі строки:

1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за
який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

2) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за
який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі;

3) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;

5) п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого
злочину.

2. Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила
злочин, ухилилася від слідства або суду. У цих випадках перебіг
давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її
затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної
відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п'ятнадцять
років.

3. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення
зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа
вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо
тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня
вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються
окремо за кожний злочин.

4. Питання про застосування давності до особи, що вчинила
особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути
призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд
не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення
волі не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на
певний строк.

5. Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти
миру та безпеки людства, передбачених у статтях 437-439 і частині
першій статті 442 цього Кодексу.

Р о з д і л X

ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВИДИ

Стаття 50. Поняття покарання та його мета

1. Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені
держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні
злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод
засудженого.

2. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення
засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як
засудженими, так і іншими особами.

3. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або
принизити людську гідність.

Стаття 51. Види покарань

До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть
бути застосовані такі види покарань:

1) штраф;

2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину
або кваліфікаційного класу;

3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися
певною діяльністю;

4) громадські роботи;

5) виправні роботи;

6) службові обмеження для військовослужбовців;

7) конфіскація майна;

8) арешт;

9) обмеження волі;

10) тримання в дисциплінарному батальйоні
військовослужбовців;

11) позбавлення волі на певний строк;

12) довічне позбавлення волі.

Стаття 52. Основні та додаткові покарання

1. Основними покараннями є громадські роботи, виправні
роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт,
обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні
військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне
позбавлення волі.

2. Додатковими покараннями є позбавлення військового,
спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та
конфіскація майна.

3. Штраф та позбавлення права обіймати певні посади або
займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як основні, так
і як додаткові покарання.

4. За один злочин може бути призначено лише одне основне
покарання, передбачене в санкції статті (санкції частини статті)
Особливої частини цього Кодексу. До основного покарання може бути
приєднане одне чи кілька додаткових покарань у випадках та
порядку, передбачених цим Кодексом.

5. Ухилення від покарання, призначеного вироком суду, має
наслідком відповідальність, передбачену статтями 389 та 390 цього
Кодексу. { Стаття 52 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI
(270-17) від 15.04.2008 }

Стаття 53. Штраф

1. Штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у
випадках і розмірі, встановлених в Особливій частині цього
Кодексу, з урахуванням положень частини другої цієї статті.

2. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості
вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах
від тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до
п'ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,
якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено
вищого розміру штрафу. За вчинення злочину, за який передбачене
основне покарання у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян, розмір штрафу, що призначається судом,
не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої злочином,
або отриманого внаслідок вчинення злочину доходу, незалежно від
граничного розміру штрафу, передбаченого санкцією статті (санкцією
частини статті) Особливої частини цього Кодексу. Суд, встановивши,
що такий злочин вчинено у співучасті і роль виконавця
(співвиконавця), підбурювача або пособника у його вчиненні є
незначною, може призначити таким особам покарання у виді штрафу в
розмірі, передбаченому санкцією статті (санкцією частини статті)
Особливої частини цього Кодексу, без урахування розміру майнової
шкоди, завданої злочином, або отриманого внаслідок вчинення
злочину доходу.

3. Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише
тоді, коли його спеціально передбачено в санкції статті (санкції
частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

4. З урахуванням майнового стану особи суд може призначити
штраф із розстрочкою виплати певними частинами строком до
одного року.

5. У разі несплати штрафу в розмірі не більше трьох тисяч
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та відсутності
підстав для розстрочки його виплати суд замінює несплачену суму
штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку одна
година громадських робіт за один установлений законодавством
неоподатковуваний мінімум доходів громадян або виправними роботами
із розрахунку один місяць виправних робіт за двадцять установлених
законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але
на строк не більше двох років.

У разі несплати штрафу в розмірі понад три тисячі
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, призначеного як
основне покарання, та відсутності підстав для розстрочки його
виплати суд замінює несплачену суму штрафу покаранням у виді
позбавлення волі із розрахунку один день позбавлення волі за вісім
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у таких межах:

1) від одного до п'яти років позбавлення волі - у випадку
призначення штрафу за вчинення злочину середньої тяжкості;

2) від п'яти до десяти років позбавлення волі - у випадку
призначення штрафу за вчинення тяжкого злочину;

3) від десяти до дванадцяти років позбавлення волі - у
випадку призначення штрафу за вчинення особливо тяжкого злочину.

Якщо під час розрахунку строку позбавлення волі цей строк
становить більше встановлених цією частиною статті меж, суд
замінює покарання у виді штрафу покаранням у виді позбавлення волі
на максимальний строк, передбачений для злочину відповідної
тяжкості цією частиною статті. { Стаття 53 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI
(270-17) від 15.04.2008; в редакції Закону N 4025-VI (4025-17)
від 15.11.2011; із змінами, внесеними згідно із Законом N 4652-VI
(4652-17) від 13.04.2012 }

Стаття 54. Позбавлення військового, спеціального звання,
рангу, чину або кваліфікаційного класу

Засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має
військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас,
може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або
кваліфікаційного класу.

Стаття 55. Позбавлення права обіймати певні посади
або займатися певною діяльністю

1. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися
певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на
строк від двох до п'яти років або як додаткове покарання на строк
від одного до трьох років.

2. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися
певною діяльністю як додаткове покарання може бути призначене й у
випадках, коли воно не передбачене в санкції статті (санкції
частини статті) Особливої частини цього Кодексу за умови, що з
урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв'язку
із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин
справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати
певні посади або займатися певною діяльністю.

3. При призначенні позбавлення права обіймати певні посади
або займатися певною діяльністю як додаткового покарання до
арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні
військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк - воно
поширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім
цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної
сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту
відбуття основного покарання, а при призначенні покарання у виді
позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною
діяльністю як додаткове до інших основних покарань, а також у разі
застосування статті 77 цього Кодексу - з моменту набрання законної
сили вироком. { Стаття 55 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI
(270-17) від 15.04.2008 }

Стаття 56. Громадські роботи

1. Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у
вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних
робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.

2. Громадські роботи встановлюються на строк від шістдесяти
до двохсот сорока годин і відбуваються не більш як чотири години
на день.

3. Громадські роботи не призначаються особам, визнаним
інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які
досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової
служби.

Стаття 57. Виправні роботи

1. Покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк
від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи
засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт
провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому
вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.

2. Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та
жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до
непрацездатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих,
що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців,
осіб рядового і начальницького складу Державної служби
спеціального зв'язку та захисту інформації України, працівників
правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів,
державних службовців, посадових осіб органів місцевого
самоврядування.

3. Особам, які стали непрацездатними після постановлення
вироку суду, виправні роботи суд може замінити штрафом із
розрахунку трьох встановлених законодавством неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян за один місяць виправних робіт. { Стаття 57 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1180-VI
(1180-17) від 19.03.2009 }

Стаття 58. Службові обмеження для військовослужбовців

1. Покарання у виді службового обмеження застосовується до
засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової
служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках,
передбачених цим Кодексом, а також у випадках, коли суд,
враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за
можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не
більше двох років призначити службове обмеження на той самий
строк.

2. Із суми грошового забезпечення засудженого до службового
обмеження провадиться відрахування в доход держави у розмірі,
встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти
відсотків. Під час відбування цього покарання засуджений не може
бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк
покарання не зараховується йому в строк вислуги років для
присвоєння чергового військового звання.

Стаття 59. Конфіскація майна

1. Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому
безоплатному вилученні у власність держави всього або частини
майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина
майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна
конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються.

2. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо
тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках,
спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

3. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається
законом України.

Стаття 60. Арешт

1. Покарання у виді арешту полягає в триманні засудженого в
умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести
місяців.

2. Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті.

3. Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти
років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до семи
років.

Стаття 61. Обмеження волі

1. Покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в
кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від
суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим
залученням засудженого до праці.

2. Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п'яти
років.

3. Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх,
вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти
років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців
строкової служби та до інвалідів першої і другої групи.

Стаття 62. Тримання в дисциплінарному батальйоні
військовослужбовців

1. Покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні
призначається військовослужбовцям строкової служби на строк від
шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом,
а також якщо суд, враховуючи обставини справи та особу
засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на
строк не більше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні
на той самий строк.

2. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців
замість позбавлення волі не може застосовуватися до осіб, які
раніше відбували покарання у виді позбавлення волі.

Стаття 63. Позбавлення волі на певний строк

1. Покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції
засудженого та поміщенні його на певний строк до
кримінально-виконавчої установи закритого типу.

2. Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до
п'ятнадцяти років, за винятком випадків, передбачених Загальною
частиною цього Кодексу. { Стаття 63 із змінами, внесеними згідно із Законами N 270-VI
(270-17) від 15.04.2008, N 1254-VI (1254-17) від 14.04.2009 }

Стаття 64. Довічне позбавлення волі

1. Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення
особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках,
спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за
можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.

2. Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що
вчинили злочини у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65
років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час
вчинення злочину або на момент постановлення вироку.

Р о з д і л XI

ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ

Стаття 65. Загальні засади призначення покарання

1. Суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини
статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає
відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків,
передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу
винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

2. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання,
необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових
злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за
вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид
покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження
вчинення нею нових злочинів.

3. Підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це
передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за
вчинений злочин, визначаються статтею 69 цього Кодексу.

4. Більш суворе покарання, ніж передбачене відповідними
статтями Особливої частини цього Кодексу за вчинений злочин, може
бути призначене за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків
згідно зі статтями 70 та 71 цього Кодексу. { Стаття 65 із змінами, внесеними згідно із Законами N 270-VI
(270-17) від 15.04.2008, N 4025-VI (4025-17) від 15.11.2011 }

Стаття 66. Обставини, які пом'якшують покарання

1. При призначенні покарання обставинами, які його
пом'якшують, визнаються:

1) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння
розкриттю злочину;

2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення
заподіяної шкоди;

2-1) надання медичної або іншої допомоги потерпілому
безпосередньо після вчинення злочину;

3) вчинення злочину неповнолітнім;

4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих,
сімейних чи інших обставин;

6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через
матеріальну, службову чи іншу залежність;

7) вчинення злочину під впливом сильного душевного
хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями
потерпілого;

8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;

9) виконання спеціального завдання з попередження чи
розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної
організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених
цим Кодексом.

2. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його
пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї
статті.

3. Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує покарання,
передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака
злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз
враховувати її при призначенні покарання як таку, що його
пом'якшує. { Стаття 66 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI
(270-17) від 15.04.2008 }

Стаття 67. Обставини, які обтяжують покарання

1. При призначенні покарання обставинами, які його обтяжують,
визнаються:

1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;

2) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою
(частина друга або третя статті 28);

3) вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи
релігійної ворожнечі або розбрату;

4) вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим
службового або громадського обов'язку;

5) тяжкі наслідки, завдані злочином;

6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку
або особи, що перебуває в безпорадному стані;

7) вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного
перебувала у стані вагітності;

8) вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній,
службовій чи іншій залежності від винного;

9) вчинення злочину з використанням малолітнього або особи,
що страждає психічним захворюванням чи недоумством;

10) вчинення злочину з особливою жорстокістю;

11) вчинення злочину з використанням умов воєнного або
надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;

12) вчинення злочину загальнонебезпечним способом;

13) вчинення злочину особою, що перебуває у стані
алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням
наркотичних або інших одурманюючих засобів.

2. Суд має право, залежно від характеру вчиненого злочину, не
визнати будь-яку із зазначених у частині першій цієї статті
обставин, за винятком обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 7, 9,
10, 12 такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у
вироку.

3. При призначенні покарання суд не може визнати такими, що
його обтяжують, обставини, не зазначені в частині першій цієї
статті.

4. Якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання,
передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака
злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз
враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.

Стаття 68. Призначення покарання за незакінчений злочин
та за злочин, вчинений у співучасті

1. При призначенні покарання за незакінчений злочин суд,
керуючись положеннями статей 65-67 цього Кодексу, враховує ступінь
тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного
наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до
кінця.

2. За вчинення готування до злочину строк або розмір
покарання не може перевищувати половини максимального строку або
розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією
статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

3. За вчинення замаху на злочин строк або розмір покарання не
може перевищувати двох третин максимального строку або розміру
найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті
(санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

4. При призначенні покарання співучасникам злочину суд,
керуючись положеннями статей 65-67 цього Кодексу, враховує
характер та ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину. { Стаття 68 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI
(270-17) від 15.04.2008 }

Стаття 69. Призначення більш м'якого покарання, ніж
передбачено законом

1. За наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання
та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з
урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може
призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі,
встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої
частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду
основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції
частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. У
цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від
найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній
частині цього Кодексу. За вчинення злочину, за який передбачене
основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав,
передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у
виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від
найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини
статті) Особливої частини цього Кодексу.

2. На підставах, передбачених у частині першій цієї статті,
суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в
санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього
Кодексу як обов'язкове, за винятком випадків призначення покарання
за вчинення злочину, за який передбачене основне покарання у виді
штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян. { Стаття 69 із змінами, внесеними згідно із Законами N 270-VI
(270-17) від 15.04.2008, N 4025-VI (4025-17) від 15.11.2011 }

Стаття 69-1. Призначення покарання за наявності обставин,
що пом'якшують покарання

1. За наявності обставин, що пом'якшують покарання,
передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього
Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при
визнанні підсудним своєї вини, строк або розмір покарання не може
перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш
суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті
(санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу. { Кодекс доповнено статтею 69-1 згідно із Законом N 270-VI
(270-17) від 15.04.2008 }

Стаття 70. Призначення покарання за сукупністю злочинів

1. При сукупності злочинів суд, призначивши покарання
(основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне
покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим
або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

2. При складанні покарань остаточне покарання за сукупністю
злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті
(санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу, яка
передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б один із злочинів є
умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне
покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку,
встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього
Кодексу. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено
довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю
злочинів визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих
покарань довічним позбавленням волі.

3. До основного покарання, призначеного за сукупністю
злочинів, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені
судом за злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною.

4. За правилами, передбаченими в частинах першій - третій
цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення
вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в
іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього
вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного
за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю
або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в
статті 72 цього Кодексу. { Стаття 70 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI
(270-17) від 15.04.2008 }

Стаття 71. Призначення покарання за сукупністю вироків

1. Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного
відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання,
призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує
невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

2. При складанні покарань за сукупністю вироків загальний
строк покарання не може перевищувати максимального строку,
встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього
Кодексу. При складанні покарань у виді позбавлення волі загальний
строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не
повинен перевищувати п'ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б
один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення
волі може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен
перевищувати двадцяти п'яти років. При складанні покарань у виді
довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань
загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю
вироків, визначається шляхом поглинення менш суворих покарань
довічним позбавленням волі.

3. Призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання
або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає
приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за
сукупністю вироків.

4. Остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків,
коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим,
призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від
покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої
частини покарання за попереднім вироком.

5. Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного
відбуття покарання вчинив два або більше злочинів, суд призначає
покарання за ці нові злочини за правилами, передбаченими у статті
70 цього Кодексу, а потім до остаточного покарання, призначеного
за сукупністю злочинів, повністю чи частково приєднує невідбуту
частину покарання за попереднім вироком у межах, встановлених у
частині другій цієї статті. { Стаття 71 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI
(270-17) від 15.04.2008 }

Стаття 72. Правила складання покарань та зарахування
строку попереднього ув'язнення

1. При складанні покарань за сукупністю злочинів та
сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш
суворий вид виходячи з такого їх співвідношення:

1) одному дню позбавлення волі відповідають:

а) один день тримання в дисциплінарному батальйоні
військовослужбовців або арешту;

б) два дні обмеження волі;

в) три дні службового обмеження для військовослужбовців або
три дні виправних робіт;

г) вісім годин громадських робіт;

2) одному дню тримання в дисциплінарному батальйоні
військовослужбовців або арешту відповідають:

а) два дні обмеження волі;

б) три дні службового обмеження для військовослужбовців або
три дні виправних робіт;

3) одному дню обмеження волі відповідають три дні службового
обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт;

4) одному дню обмеження волі або арешту відповідають вісім
годин громадських робіт.

2. При призначенні покарання за сукупністю злочинів або
вироків у виді виправних робіт або службових обмежень для
військовослужбовців складанню підлягають лише строки цих покарань.
Розміри відрахувань із заробітку засудженого складанню не
підлягають і обчислюються за кожним вироком самостійно.

3. Основні покарання у виді штрафу та позбавлення права
обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при
призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків
складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються
самостійно.

4. Додаткові покарання різних видів у всіх випадках
виконуються самостійно.

5. Попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання
у разі засудження до позбавлення волі день за день або за
правилами, передбаченими у частині першій цієї статті. При
призначенні покарань, не зазначених в частині першій цієї статті,
суд, враховуючи попереднє ув'язнення, може пом'якшити покарання
або повністю звільнити засудженого від його відбування.

6. Встановлені в частині першій цієї статті правила
співвідношення видів покарань можуть застосовуватись і в інших
випадках, передбачених Загальною частиною цього Кодексу. { Стаття 72 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI
(270-17) від 15.04.2008 }

Стаття 73. Обчислення строків покарання

Строки покарання обчислюються відповідно в роках, місяцях та
годинах. При заміні або складанні покарань, а також у разі
зарахування попереднього ув'язнення допускається обчислення
строків покарання у днях.

Date: 2015-05-08; view: 561; Нарушение авторских прав