III. Захист інтересів клієнта

3.1. Психологи суворо додержуються принципу до­бровільної участі клієнта в обстеженнях. Під час робо­ти з дітьми, пацієнтами з тяжкими психічними розлада­ми (тобто у крайніх випадках) допускаються відхилення від принципу добровільності, але в межах законодав­чих норм; обов'язком психолога є намагання налагоди­ти з клієнтом співробітництво. Психологи утримуються від непотрібних лікувань клієнта.

3.2. Психологи, вступаючи у контакт з особами, для яких він є обов'язково-примусовим (наприклад, у разі проведення психологічної експертизи), не мають права змушувати клієнта повідомляти відомості поза його во­лею, не можуть вживати примусових заходів для одер­жання даних, крім випадків, коли така інформація спри­ятиме безпеці оточення або самого клієнта.

3.3. Психологи не беруть участі в діях, спрямованих проти свободи особи. Вони не мають права змушувати клієнта розповідати про свою життєву філософію, політичні, релігійні чи етичні переконання, не повинні вимагати, відмовитися від них.

3.4. Психологи беруть на себе професійну відповідальність за кваліфіковане обстеження, консультування, лікування. Вони домовляються про терміни за­вершення своєї діяльності або доцільність направлення клієнта до іншого компетентного спеціаліста. Відповідальність з психолога знімається, якщо він упевнився, що інший спеціаліст узяв відповідальність за клієнта на себе.

3.5. Психологи не мають матеріальних або особис­тих привілеїв, |не можуть використовувати свої знання і становище, довірливе ставлення і залежність клієнта у власних корисливих інтересах. У тих випадках, коли по­слуги є платними, про фінансові умови домовляються заздалегідь; не встановлюється додаткова оплата за консультації і не береться плата з тих, кого психолог навчає або збирається екзаменувати. Якщо клієнт мо­же отримати психологічну допомогу безкоштовно або меншим коштом в іншого фахівця, то психолог інфор­мує про це клієнта.

3.6. Психолог уникає встановлення неофіційних взаємин із клієнтом і якщо це може стати на перешкоді проведенню діагностичної, консультаційної і корекційної роботи з ним. Між психологом і клієнтом не повинно бу­ти статевої близькості у період, коли психолог несе відповідальність за нього.

3.7. Психолог має право вирішувати, на якому етапі консультування або лікування можна дати об'єктивний професійний висновок, а у випадках, коли він не може діяти в інтересах клієнта, роз'яснює йому і батькам (опікунам, піклувальникам) реальний стан справ.

3.8. Висновок за результатами проведеного обсте­ження чи лікування робить сам психолог, він не може перекладати це на інших. Психолог повинен чітко і од­нозначно формулювати висновок, так щоб його можна було правильно зрозуміти і використати отримані дані на користь клієнта.

3.9. Психолог не робить висновків і не дає порад, не маючи достовірних знань про клієнта або ситуацію, в якій він перебуває. У звіті (висновку) психолога має міститися лише необхідна і водночас достатня, що відзначається цілковитою надійністю результатів, інформація для роз'яснення поставленого завдання, вказуватися межі здійснюваних досліджень, характер виявлених симптомів — постійний чи тимчасовий.

3.10. Психолог у доступній формі повідомляє об­стежуваному про поставлений діагноз і методи та засоби допомоги. При цьому він зобов'язаний обачливо і обережно висловлюватися щодо виявлених патологій у психічному стані клієнта. Психолог обов'язково попе­реджає про те, хто і для чого може використати ці дані; він не може приховувати від людини, які офіційні рішен­ня можуть бути винесені на підставі висновку.

Психолог уповноважений особисто запобігати не­коректному і неетичному використанню результатів досліджень і повинен виконувати цей обов'язок неза­лежно від посадової субординації.