Закони XII таблиць - загальні положення кодифікації законів давньоримського народу

Самостійна робота № 1

Визначні пам’ятки світової правової думки

План

Ø Закони XII таблиць - загальні положення кодифікації законів давньоримського народу;

Ø Велика хартія вольностей – перший правовій документ демократичних принципів;

Ø Декларація незалежності США;

Ø Декларація прав людини і громадян 1789 – тріумфальне ствердження на законодавчому рівні прав людини.

Закони XII таблиць - загальні положення кодифікації законів давньоримського народу

З огляду на подальше вивчення навчального курсу "Основи римського приватного права" варто більше уваги приділити характеристиці публічного права Стародавнього Риму.

Появу збірника "Закони XII Таблиць" історична традиція відносить до 451-450 рр. до н. е. На той час тлумачниками норм звичаєвого права були жерці-понтифіки - вихідці з патриціїв, які нерідко довільно тлумачили право на догоду власним інтересам. Тому плебеї поставили вимогу здійснити запис таких норм і надати їм публічного характеру. Під тиском плебеїв у 45і р. до н. е. було обрано комісію із 10 децемвірів для запису законів. Закони були схвалені народними зборами, після чого їх висікли на 12 мідних листах, закріпивши на дерев'яних дошках і виставивши у центрі Риму. Первісний текст законів до нас не дійшов, бо, очевидно, був знищений під час завоювання Риму галлами, але їх зміст був відновлений за працями пізніших римських авторів, які дають посилання на ці закони. У результаті, хоч і не повно, але вдалося реконструювати зміст Законів XII Таблиць. їх не можна вважати кодексом. Це, швидше за все, збірник коротких звичаєвих норм із найголовніших питань суспільного життя Риму.

У цілому Закони XII Таблиць відображали соціальні відносини римського суспільства в епоху його переходу від первіснообщинного до рабовласницького ладу. Історик і мислитель Тіт Лівій назвав їх "джерелом усього публічного і приватного права". Коментуванню і тлумаченню їхніх положень присвячені численні праці римських юристів.

У Законах знаходимо ряд статей, що зберігали пережитки римської патріархальної общини. Так, в її руках залишалося розпорядження землею. Земельний наділ не можна було заповісти храмам і навіть богам. Земля не повинна була виходити з-під контролю общини, а продовжувала залишатися її власністю. Таким чином, приватна власність на земельні ділянки була обмеженою. Купівля-продаж, успадкування, дарування важливих об'єктів власності - землі, будівель, робочої худоби, рабів перебували під контролем общини.

Зазначені об'єкти належали до так званих манципованих речей, їх відчуження супроводжувалося звичаєвим ритуалом, у кому брали участь, крім продавця і покупця, вагар та п'ять свідків з числа римських громадян. На вагу клали злиток міді, який символізував гроші, покупець торкався рукою придбаної речі (або її символу) та промовляв установлену формулу. Обряд був спрямований на те, щоб ускладнити іноземцям доступ до власності римських громадян. Усі інші речі вважалися неманципованими і відчужувалися спрощеним чином.

Володіти землею і розпоряджатися нею на території Риму міг лише римський громадянин. У Законах детально йдеться про межі земельних наділів, давність володіння ними, порядок успадкування. Захист прав власника забезпечувався суворими покараннями. Так, злодій, винний у нічній крадіжці врожаю, підлягав розп'яттю на дереві. За підпал будинку і зерна, що лежало поряд, на злочинця одягали кайдани, а після побиття публічно спалювали.

Як пережиток минулого слід розцінювати фіксацію в Законах охорони патріархальної сім'ї і величезної влади домовладики - глави сімейства. Він мав виняткове право розпоряджатися майном сім'ї, володів практично необмеженою владою над дружиною і всіма нащадками. Батько сімейства міг убити дитину-виродка, емансипувати сина (тобто звільнити його з-під батьківської влади символічним обрядом продажу у рабство), прогнати з дому дружину.

Закони забороняли шлюби між патриціями і плебеями. Із стародавніх часів у Римі існували три форми укладення шлюбу - дві стародавні і одна нова. Стародавні здійснювалися в урочистій обстановці і віддавали жінку-наречену під владу чоловіка. У першому випадку шлюб відбувався в релігійній формі, в присутності жерців. Друга форма шлюбу полягала в купівлі нареченої.

Новою формою шлюбу був шлюб "sine manu", тобто "без влади чоловіка". Жінка при цьому мала свободу розлучення і могла забрати особисте майно, яке вона принесла як посаг, а також майно, нажите чи придбане нею під час шлюбу. Специфічною особливістю цього шлюбу було те, що його слід було поновлювати щорічно. Для цього дружина у визначений час на три дні залишала будинок чоловіка і тим самим символічно переривала термін давності шлюбу. За будь-якого шлюбу чоловік міг розпоряджатися посагом дружини, для нього розлучення було майже безперешкодним.

Після смерті домовладики майно сім'ї переходило агнатам за законом, а якщо небіжчик залишав заповіт, його слід було суворо дотримуватися. Заповіт мав затверджуватися куріатною або навіть центуріатною коміцією. Вдова небіжчика в усіх випадках одержувала якусь частину майна як для себе, так і на утримання малолітніх дітей. Спадкоємці могли і не ділити майно, а вести господарство спільно.

Особливо детально регламентується в Законах XII Таблиць договір позики. Крім звичайних позичкових операцій, пов'язаних з процентами, заставою та ін., відомий був і так званий нексум, або само-застава боржника. Це положення було скасоване у 326 р. до н. е. Законом Петелія. Відтепер боржник став відповідати перед кредитором лише власним майном.

Крім зобов'язань із договорів, були відомі зобов'язання із спричинення шкоди та протиправних дій взагалі - крадіжки, потрави посівів, знищення чи пошкодження майна.

Кримінально-правові постанови Законів ХП Таблиць були дуже суворі. Смертною карою карався той, хто зумисне потравив посіви або зібрав врожай з "обробленого плугом поля". Злодія, захопленого вночі, можна було безкарно вбити на місці злочину. "Якщо злодій крав уночі і був убитий на місці, то нехай його вбивство буде вважатися правомірним" (Табл. VIII, ст. 12). Злодій, затриманий вдень, піддавався фізичному покаранню і віддавався потерпілому, що тягло за собою обернення в рабство. Закони XII Таблиць розглядають крадіжку чужого майна не стільки як злочин, що посягав на інтереси держави, скільки як дію, що завдавала приватно-май нову шкоду.

Для свого часу Закони XII Таблиць були широковживаним джерелом для регулювання порівняно простих товарних, сімейних, спадкових та інших відносин. Звідси і та зовнішня повага до них у пізніший час, незважаючи на те, що багато положень стали архаїчними і практика їх застосування або зовсім виключалась, або була мінімальною.

В результаті постійних війн Рим виходить за межі територій міс-та-поліса, підкоривши Італію, а потім й інші європейські, азіатські та північно-африканські землі. Відбувається зростання ремісничої і торговельної діяльності держави. Формується стан вершників, чиєю професією стає торговельна і промислова діяльність. На новій економічній основі виростає нове право. В цих історичних умовах на юридичне поле вступають претори як творці, тлумачники і охоронці права. Вони заклали основи римської класичної юриспруденції, творцями якої стали також римські "класичні" юристи - Ульпіан, Папиніан. Гай, Модестин та ін. Відходить в минуле юридичний формалізм, котрий пронизував Закони XII Таблиць. Одержують визнання принципи рівності сторін, справедливості, доброї совісті. Коли право суперечить справедливості, говорить Ульпіан, слід надати перевагу останньому, і, таким чином, справедливість матиме перевагу перед жорстким розумінням права.