Доведіть чи спростуйте думку окремих учених про те, що сільське господарство буде «локомотивом» економічного розвитку України в майбутньому

І курс

Проблема утилізації відходів стає для України дедалі актуальнішою, оскільки країна є європейським «лідером» за кількістю відходів на душу населення. По­кажіть шляхи розв'язання цієї проблеми на прикладі інших країн світу, запропонуйте власне розв’язання її для України.

Проблема переробки сміття та відходів в Україні не просто гостра, а катастрофічна. Україна займає 1- е місце в світі за кількістю сміття на душу населення.
В Україні понад 160 тис. гектарів землі передано під полігони для сміття, на яких зберігається близько 35 млрд. тонн відходів. При цьому щороку в країні створюється 12000 незаконних сміттєзвалищ, оскільки полігонів для сміття недостатньо. Більшість існуючих полігонів уже вичерпали свій ресурс, а сміттєві звалища стали фактором антропогенного навантаження на довкілля.
Сміттєзвалище є джерелом " звалищного газу", стимулюючого парниковий ефект. Застосовувані зараз методи утилізації сміття і відходів - поховання і спалювання - показали свою нежиттєздатність і привели ряд країн на межу екологічної катастрофи.
Державні плани щодо створення сучасних заводів попереработке сміття та відходів тільки на папері. Причина для України стандартна - немає грошей.
Всього в Україні близько 800 офіційних звалищ, де накопичилося понад 350 млн. м3 відходів. Причому переважна більшість таких звалищ переповнені і не відповідають елементарним екологічним нормам. Щорічно обсяги українських звалищ зростають у середньому на 20%.
Причому, якщо у великих містах хоч якось впорядкований збір і зберігання відходів, то в самих малих містах, райцентрах, селах становище катастрофічне.
Сьогодні в Україні за забрудненості і непридатності до використання з обігу виведено понад 6,5 тис. га родючої землі. Разом зі сміттям на звалища потрапляє близько 1,5 млн. тонн вторинної сировини (брухту чорних і кольорових металів, паперу, гуми, полімерів і текстилю), але проблема їх промислової утилізації майже не вирішується.
Основними джерелами токсичних відходів в Україні є більше 2500 промислових підприємств. Щорічний приріст відходів досягає 3,5-8,1 млн. тонн.
Погіршує сміттєву проблему і той факт, що багато відходи токсичні. Тільки одна " пальчикова " батарейка заражає солями важких металів і хімікатами 20 куб. м. сміття, а з розбитими термометрами і містять ртуть приладами на звалища щорічно потрапляє ще близько 5 тонн ртуті.
В умовах України складно організувати в короткі терміни і повсюдно селективний збір вторсировини у населення - головним чином через непідготовленість населення, відсутність сучасних сортувальних комплексів і спеціальних контейнерів. Для вирішення проблем з відходами в Україні до 2015 р. має з'явитися як мінімум 10 нових сміттєпереробних заводів.
У європейських країнах, США та Японії широко практикується роздільний збір відходів у місцях їх утворення, що багато в чому запобігає потраплянню у відходи як цінних (незабруднене макулатура, скло, пластмаси, метали), так і небезпечних (відпрацьовані люмінесцентні лампи, акумулятори, батарейки) компонентів.
У Відні (Австрія) і Саарбрюкені (Німеччина), реалізується переважно енергетичний напрямок утилізації відходів - спалювання в спеціальних котлоагрегатах теплоелектроцентралей з виробленням електричної і теплової енергії подається місту. При цьому основні капітальні витрати (понад 80 %) йдуть на створення надскладних систем очищення, що забезпечують відповідність складу їх викидів сучасним високим екологічним вимогам.
У Німеччині, Бельгії, а також в інших країнах пріоритетно розвивається інший напрямок - використання як побутових, так і промислових відходів для заміни традиційного палива (вугілля та газу) в обертових печах при випалюванні цементного клінкеру.
У багатьох країнах Європи практикується виготовлення високоякісних компостів з органічних селективно зібраних відходів (листя, бадилля, гілок, харчових відходів, тирси тощо). Організовано також переробка вторинних пластмас з виготовленням грануляту і маловідповідальних виробів.
У країнах Європейського Союзу більш популярно в порівнянні з безпосереднім розміщенням відходів на полігонах - сміттєспалювання.
Сміттєспалювання в наслідку перетворилося в розвинених країнах в енергетичну індустрію, так як по тепловому еквіваленту 1 тонна твердих побутових відходів прирівнюється до 0,5 тонни вугілля.
Недоліки = при спалюванні утворюються токсичні газоподібні продукти, велика кількість вторинних відходів, що містять небезпечні органічні сполуки. Використання для спалювання повітря призводить до великій питомій виходу димових газів, що ускладнює і здорожує їх очищення.
У США, наприклад, було припинено близько 250 проектів з сміттєспалювання, так як виявилося, що сміттєспалювальні установки викидають через свої димоходи величезна кількість канцерогенних і хімічних речовин.
Утилізація будівельного брухту: будівлі зносять вибірково, а потім матеріали по можливості повторно використовуються. У світі щорічний обсяг будівельного брухту становить близько 2.5 млрд. тонн. Частка сміття з будмайданчиків і будівельного брухту (МССЛ) оцінюється в розмірі 20 % від загального обсягу всіх видів відходів. Від цієї частки будівельний лом складає 70 %.
Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами (Держінвестпроект) сьогодні 19 вересня 2013 р., оголосило про початок залучення інвесторів для будівництва в Україні перших 10 -ти екологічних комплексів з переробки твердих побутових відходів (ТПВ) в рамках національного проекту " Чисте місто" загальним бюджетом близько 320 млн євро Проект передбачає впровадження інноваційних технологій поводження з відходами в 10 -ти пілотних містах: Києві, Харкові, Полтаві, Сумах, Дніпропетровську, Кіровограді, Вінниці, Хмельницькому, Тернополі, Чернівцях.
В Україні розроблена своя технологія утилізації відходів
Необхідність забезпечення екологічної безпеки і підвищення економічної ефективності утилізації відходів змусили наших вчених і фахівців здійснити розробку вітчизняної технології високотемпературної (1500-1600 ° С) утилізації твердих побутових відходів з отриманням піролізного газу і виробленням електроенергії.
Українська технологія високотемпературного піролізу (спалювання без доступу кисню) в даний час найефективніша. Отримувані після переплавки екологічно чисті оскловані шлаки можуть використовуватися в дорожньому будівництві, металовмісних продукт приймається металургійними заводами як цінна сировина.
Отримана електроенергія для власних потреб і продажу споживачам в 2 рази дешевше, ніж одержувана традиційними способами.
Зараз сміттєпереробний бізнес може бути надрентабельні: адже в країнах ЄС ціна однієї тонни вторинного пластику, " виловленого " ​​зі сміття, перевищує EUR1 тис., так само свою ціну мають і відсортовані скло, папір, метал і т.д. За найскромнішими підрахунками рентабельність у початківця мусоропереработчіка може досягати 20-30 % і встановлене на такому підприємстві сучасне обладнання швидко окупається за рахунок доходів від продажу вторсировини.
Постійні компоненти побутових відходів, зазвичай потрапляють в дворові контейнери, - папір, картон, харчові залишки, текстиль, деревина, листя, чорний і кольоровий метал, кістки, скло, шкіра, гума, камені, кераміка, полімерні матеріали. Найчастіше туди ж викидаються великогабаритні відходи: будівельне сміття, відслужила свій вік меблі, побутова техніка та інші.
Шведи запропонували Україні імпортувати... сміття. З середини 1990- х в країну почали ввозити відходи для переробки на своїх сміттєспалювальних заводах. Таким несподіваним чином шведське уряд взявся вирішувати проблему нестачі відходів, з якою зіткнулася їх сміттєпереробна галузь. Проблема не надумана - сектор переробки відходів дає 20 % всього теплопостачання країни. На 30 заводах переробляється 96 % сміття, «збираного» в Швеції, ще 800 тис. тонн імпортується, але цього мало. Шведські бізнесмени хочуть збільшити обсяги імпорту ще в два рази, це дозволить наростити обсяг переробки на заводах на 30 % протягом наступних 6-8 років.
Власний проект
Люди можуть здавати побутові відходи в пункт прийому і отримувати за це гроші. Там приймають не тільки звичні пляшки або макулатуру, а й бляшані банки, та поліетиленові пакети. Папір, скло, пластмаса. Сміття тут сортують за відповідними контейнерів.
У першу чергу тут вирішується питання санітарного стану наших дворів, вулиць, доріг. Надалі сміття відправиться на переробку. Це допоможе не тільки окупити проект і зміст пункту, а й очистити місто від сміття.
Боротьба з поліетиленових пакетів.
Данія: ще в 1994 році введено податок на безкоштовну роздачу поліетиленових пакетів у торгових закладах. Після того як у Данії ввели плату за поліетилен, його популярність у покупців знизилася на 90 %.
Ірландія: після підвищення ціни на пакети, кількість використовуваних пакетів скоротилося на 94 %. Зараз там застосовують «багаторазові» сумки з тканини.
Сінгапур, Бангладеш, Тайвань: введена повна заборона на використання поліетиленових пакетів з 2003 року через численні випадків закупорку каналізації та перекриття русел річок, призводять до повеней.
Танзанія: штраф за виробництво, імпорт або продаж пластикових пакетів - 2000 дол або рік в'язниці.
Англія: вже восени 2004 року у Великобританії були запущені на ринок перші в світі біорозкладані пакети для хліба. Новий матеріал, з якого виробляються пакети, протягом чотирьох років повністю розкладається на вуглекислий газ і воду.

Доведіть чи спростуйте думку окремих учених про те, що сільське господарство буде «локомотивом» економічного розвитку України в майбутньому.

В Україні вже кілька років спостерігається бурхливий розвиток сільського господарства, передусім рослинництва. Як наслідок – стрімко збільшуються інвестиції в агропромисловий комплекс, причому їхню левову частку становить олігархічний капітал. Олігархи почали звертати увагу на агробізнес порівняно недавно, вочевидь, коли усвідомили, що потенціал визискування пріоритетних до цього часу галузей вичерпується (гірничо-металургійний комплекс, машинобудування, виробництво труб тощо). Агробізнес може забезпечити надвисоку рентабельність у стислі терміни. А саме це, власне, завжди й передбачала бізнес-стратегія олігархів. Після того, як сільським господарством зацікавилися наближені до влади бізнесмени, уряд намагається всіляко підтримувати АПК, декларуючи, що він повинен стати локомотивом зростання економіки та допоможе вирішити цілу низ­­ку проблем на макроекономічному рівні. Проте такі пріоритети насправді можуть мати згубні наслідки як для села, так і для економіки.

В агробізнес стали інвестувати іноземці, впроваджуючи передові технології, які швидко поширювалися й серед українських аграріїв. Обсяги сільгоспвиробництва стрімко збіль­­шувалися. Темп приросту капіталовкладень в агробізнес лишається одним із найбільших в українській економіці, а сама галузь дістала тепличні умови для розвитку.

По-перше, кредитна політика банків стала лояльнішою до аграріїв.

По-друге, значні податкові преференції для агробізнесу. За весь минулий рік великі та середні сільгосппідприємства отримали 27 млрд грн чистого прибутку (68% чистого прибутку всіх українських підприємств), але внесли при цьому менше ніж 1% сплаченого всіма підприємствами в Україні податку на прибуток.

По-третє, після чергового переділу зернового ринку трейдери, власники яких є наближеними до влади, дістали широкі можливості для вивезення збіж­­жя з країни: у 2012/13 маркетинговому році було поставлено на експорт майже 23 млн т зернових. Вони отримали стабільні надходження валютної виручки та можливість легко й дешево залучати фінансування за кордоном.

Займатися рослинництвом стало так вигідно, що навіть традиційні олігархи, які звикли до екстенсивного розвитку бізнесу (через дешеву приватизацію та розпилювання держбюджету), оцінили потенціал галузі, увійшовши в цей бізнес. Тому серед теперішніх власників найбільших агрофірм і земельних банків не тільки так звані аграрні королі, що заробили статки саме на АПК, як-от Олег Бахматюк (Ukrlan­­dfarming, Avangardco), Андрій Веревський («Кернел Групп»), Юрій Косюк (ПАТ «Миронівсь­­кий хлібопродукт»), а й олігархи першої хвилі, які лише нещодавно накинули оком на агробізнес: Рінат Ахметов, Вадим Новинський, Ігор Коломойський, Сергій Тарута.

Цього року очікують рекордного врожаю зернових, який мо­­же перевищити показник 2011-го – 56,7 млн т. Можливе й суттєве нарощення експорту. Зокрема, Міністерство сільського господарства США прогнозує, що у 2013/14 маркетинговому році (ли­­пень 2013-го – червень 2014-го) Україна може посісти друге місце у світі (після США) за експортом зерна, якщо продасть на зовнішні ринки 30,2 млн т.

2012-го товарна група «Продовольчі товари та сировина», у якій експорт зерна становить 39%, зайняла 26% товарного експорту з України, майже наздогнавши багаторічного лідера – чорну металургію. Зважаючи на показники за п’ять місяців, у поточному році металурги разом із машинобудівниками недорахуються близько $3,5 млрд експортної виручки.

Потенціал справді величезний: 100–120 млн т зернових, якщо орієнтуватися на середні показники врожайності розвинених країн. Це практично удвічі більше від тих рекордних врожаїв, які були в Україні за роки незалежності. Але це перспектива п’яти – семи років за умови, якщо за цей період в агробізнес буде інвестовано ще $20–25 млрд.

За оцінками Світового банку, зростання ВВП, обумовлене зростанням сільського господарства, щонайменше удвічі ефективніше сприяє скороченню бідності, ніж зростання ВВП, отримане за рахунок інших галузей

Україна володіє 9% світових запасів чорноземів. Площа угідь, придатних для виробництва високоякісної сільськогосподарської продукції, сягає майже 37 млн. гектарів.

Україна має сприятливі для сільського господарства земельні ресурси і традиційно розглядається як потужний сільськогосподарський виробник із значним експортним потенціалом з високою якістю

багатьох сільськогосподарських культур. За основними показниками урожайності та продуктивності природно -ресурсний потенціал України у порівнянні з іншими країнами, які майже вичерпали власні ресурси, є досить високим.

З огляду на давні хліборобські традиції, працьовитий народ і великі площі чорноземів таким локомотивом, який витягне всю економіку країни на належний рівень, має стати аграрний сектор.

Попри всі фінансові труднощі в нашій державі і кризи у світі вітчизняний АПК нині потужно розвивається. Правда, як правило, завдяки не власним ресурсам, а більшою мірою — іноземним інвестиціям. Через те на перший план виходять потужні агрохолдинги з іноземним капіталом — «Нібулон», «Мрія», «Миронівський хлібопродукт», «Штерн Агро» тощо. А недавно у ЗМІ прозвучала шокуюча новина — китайці планують вкласти в оренду й обробіток українських чорноземів 10 мільярдів (!) доларів. Але хоч як, а в малих господарствах, у великих сільгосппідприємствах гостро відчувається брак кадрів. Це наразі головне гальмо для локомотиву. Не вистачає кваліфікованих агрономів, зоотехніків, фахівців для роботи з насінням, сільгосптехнікою, ррунтом. і це при тому, що агрохолдинги можуть запропонувати і гарні умови праці, і чималу заробітну платню — від чотирьох до 16 тисяч гривень. Той дефіцит існує й попри те, що спеціалістів для агросектору в Україні готують понад 20 ВНЗ і річ у тому, що в суспільстві побутують хибні уявлення про непрестижність хліборобських кваліфікацій.

В агробізнес буде інвестовано ще $20–25 млрд.

Жодна держава ще ніколи не ставала заможною завдяки сільському господарству. Навпаки, його розвиток завжди консервував відсталість країни. Однак чи зможе галузь освоїти таку суму в стислий термін з огляду на те, що 2012-го вкладення в неї не дотягнули до $2,5 млрд? Зреш­­тою, куди ці обсяги врожаю продавати? Світ банально не готовий спожити додаткові 60 млн т зерна.

По-перше, якщо Україна й реалізує свій аграрний потенціал, виробляючи 100–120 млн т зернових за рік, то їй доведеться експортувати 60–90 млн т (для внутрішнього ринку такі обсяги не потрібні), що на 35–65 млн т перевищує рекордні показники минулого й позаминулого років.

Великий бізнес, який зараз активно вкладає гроші в АПК, у гонитві за швидкими прибутками робить ставку на вирощування культур, які виснажують землю, зокрема технічних. Наприклад, із 2005 по 2013 рік посівні площі під соняшником збільшилися з 3,7 до 5,2 млн га, під кукурудзою – із 1,7 до 4,7 млн га, під ріпаком – із 240 тис. га до майже 2 млн га. Натомість посіви традиційних продовольчих культур стрімко зменшується. За такої динаміки розподілу площ неминуче знижуватиметься і родючі­сть українських чорноземів.

Сучасні технології забезпечують дуже високу продуктивність праці, тож згодом для обробки всіх земель в Україні буде потрібно зовсім мало людей. Власне, ситуація може нагадувати США, де менше ніж 1% населення (майже 2 млн зайнятих) обробляє всі землі с/г призначення країни. Що станеться з рештою українських селян? Тут можливі кілька сценаріїв.

Вони поступово мігрують у місто. Однак для цього потрібно, щоб кількість новостворених робочих місць в інших галузях економіки хоча би приблизно дорівнювала обсягам вивільнених через зростання продуктивності в сільському господарстві. На цьому етапі промисловість та сфера послуг в Україні не те що не розвиваються, а досить стрімко падають.

Українським селянам нема на що сподіватися в містах. У такому разі можливий інший шлях – міграція в розвиненіші країни, а відтак подальше зменшення чисельності українців.

Якщо в нас скасують мораторій на продаж землі с/г призначення, міграційні процеси в довготривалій перспективі пришвидшаться. Бо окрім будинку з присадибною ділянкою, що коштує небагато, людей у селі нічого не триматиме – роботи не буде, а землю продадуть.

Жодна держава ще ніколи не ставала заможною завдяки сільському господарству. Навпаки, його розвиток завжди консервував відсталість. Виробники с/г продукції, як і інших сировинних матеріалів, залежні від попиту тих, хто має сильну переробну промисловість, та від темпів їхнього зростання. Якщо останні потерпають від кризи чи просто вповільнення, то перші стають заручниками низьких цін, доходів і темпів розвитку. Вибравши агросектор «локомотивом» зростання економіки, влада вирішує поточні проблеми, а наближені до неї олігархи – можливість швидкого збагачення.

Ще більш як 100 років тому відомий літера­турний герой Жак Паганель висловлював велике зацікавлення майбутнім географії, а саме тим фактом, що на Землі скоро не буде чого відкривати.