Поняття та принципи кримінального права України

кримінальне право як галузь права — це система юридичних норм, встановлених вищим органом законодавчої влади, що визначають підстави і принципи кримінальної відповідальності, котрі встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання можуть бути застосовані до осіб, що їх вчинили.

Звідси випливає, що предметом кримінального права є злочин і покарання.

До основних завдань кримінального права належать: 1) правове забезпечення охорони певних суспільних відносин і соціальних благ; 2) запобігання злочинам. У ч. 1 ст. 1 Кримінального Кодексу (далі — КК) конкретизовано: «Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру та безпеки людства, а також запобігання злочинам». Проте не можна думати, що всі без винятку норми кримінального права є тільки охоронними та попереджувальними. Є серед них і норми регулятивні (наприклад, про звільнення від кримінальної відповідальності), а також заохочувальні (норма про необхідну оборону, що виключає відповідальність при правильному захисті від злочинного посягання). Усі ці завдання кримінальне право безсумнівно повинно здійснювати відповідно до встановлених кримінальним законодавст­вом принципів.

Як правило, принципи кримінального права класифікуються на: а) загальноправові, властиві всім галузям права; б) спе­ціальні (галузеві), властиві тільки кримінальному праву.

До загальноправових принципів належать: верховенство права, законність, гуманізм, рівність громадян перед законом, справедливість і т. п.

Серед спеціальних принципів необхідно насамперед виокремити такі: особистий характер відповідальності, відповідальність тільки за наявності вини (цей постулат закріплений у ст. 62 Конституції України), принцип невідворотності кримінальної відповідальності, принцип економії кримінальної репресії та ін.

Джерела кримінального права — це система внутрішніх національних кримінальних законів і міжнародних правових актів, що містять норми кримінального права.

Джерелом, що містить норми прямої дії, є Конституція України. Всі кримінально-правові норми повинні їй відповідати. Якщо ж кримінально-правова норма суперечить Конституції, то вона не має юридичної сили. Відповідно до ст. 8 Конституції України в такому випадку норма Конституції повинна застосовуватися як норма прямої дії. Застосовується конституційна норма і тоді, коли яке-небудь положення, не врегульоване кримінальним законом, але передбачено Конституцією України.

Основним національним джерелом кримінального законодавства є Кримінальний кодекс України, який прийнятий 05.04.01 і набрав чинності з 01.09.01. Він являє собою систематизований законодавчий акт, що складається із Загальної та Особливої частин.

У Загальній частині визначені всі базові інститути і поняття, що застосовуються до всіх приписів Особливої частини Кодексу. Ці норми визначають: цілі Кримінального кодексу; поняття злочину; форми вини, стадії вчинення злочину; види покарань; погашення і зняття судимості і т. п. В Особливій частині визначається кримінальна відповідальність за окремі конкретні злочини. Норми Загальної частини мо­жуть бути зрозумілі лише на базі Особливої частини. Загальна й Особ­лива частини — це дві тісно пов’язані, взаємообумовлені і взаємодіючі підсистеми. До речі, вперше розподіл норм кримінального права на Загальну й Особливу частини було проведено в КК Франції в 1791 р.

З прийняттям Закону України «Про дію міжнародних договорів на території України» від 10.12.91 статусу джерел кримінального права набули укладені та ратифіковані Україною міжнародні договори. Вони застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Кримінальне право як наука — це система наукових ідей, теорій, поглядів, понять, пов’язаних з кримінальним правом як галуззю права. Це фундаментальна юридична, а не прикладна наука.

Предмет цієї науки містить: а) саме кримінальне законодавство; б) практику застосування кримінального законодавства; в) розробку теоретичних положень з метою вдосконалення кримінального законодавства; г) вивчення історії кримінального права; ґ) вивчення та аналіз кримінального права іноземних держав та інші питання..