Право притулку 3 page

Враховуючи спільність окремих правових систем сучасності, їх об'єднують за схожими суттєвими юридичними ознаками, використовуючи, зокрема, для позначення термін "правова сім'я". Мова йде про схожість історичного розвитку, джерел та структури основних інститутів і галузей права певних держав, їхньої правової культури, традицій тощо. Тобто це - сукупність національних правових систем у межах єдиного типу права. До речі, класифікація правових систем різних держав у "сім'ї" чи інші групи, кожна з яких становила б оригінальний правовий тип, відбувалася ще в XIX ст. Нині питання класифікації отримало майже оптимальне, однозначне вирішення.

У цьому підручнику в розумінні національної правової системи використовуватимуться поняття "правова система", "система права". Якщо мова йтиме про сукупність правових систем держав, згрупованих за певними характерними для них рисами (класифікаційними ознаками), вживаються терміни: "сім'я континентального права", "сім'я загального права" тощо. Інші ж терміни нічого нового, крім вербальної різноманітності, не дають.

На сучасному етапі розвитку нашої держави особливо актуальним є питання створення її якісного права. Для того, щоб нормативно-правові акти були якісними, необхідно, зокрема, використовувати результати порівняльного методу щодо елементів правової системи. Тому метою застосування цього методу є вивчення права інших держав у зв'язку з численними міжнародними зв'язками, юридичними угодами, а також уніфікацією права.

Порівняльний метод дає можливість, зокрема, зробити висновок про те, як вирішуються схожі питання в типологічно різних чи однакових правових системах. Адже до їх вирішення можуть застосовуватися різні чи однакові юридико-технічні способи. Результат їх вирішення може бути також різний чи однаковий. Це стосується, наприклад, укладення угод, способів виконання зобов'язань.

Практична корисність порівняльного методу завжди пов'язувалася з виконанням завдань міжнародного приватного права. Останнє мало забезпечити у міжнародному обігу здійснення національних законів та встановити гармонію між ними й нормами міжнародного права. Таке завдання могло бути належним чином досягнуто, зокрема, через порівняння норм національного права й побудову з них "середньої" норми, яка гармонувала б з окремими його нормами. Правники по-різному ставилися до корисності вказаного методу, ігноруючи (Бартен) чи перебільшуючи його значення для міжнародного приватного права (Р. В. Тарановеький, Ламбер та ін.). За останнього підходу вважалося навіть можливим встановити так званий міжнародний юридичний порядок, створити загальне право цивілізованого людства, норми якого використовувалися б для усунення конфліктів у праві. Безперечно, застосування порівняльного методу сприяє зближенню окремих правових систем. Проте повна, загальна уніфікація норм права неможлива.

Зазначений метод є ефективним, якщо законодавство, судова практика, звичаї, норми моралі, які регулюють певні правовідносини, аналізуються комплексно. Вказане було б ідеальним, зокрема в разі застосування норм іноземного права. Загалом порівняльний метод сприяє глибокому пізнанню власного права завдяки формулюванню висновків, які базуються й на досвіді інших правових систем. Адже знання, отримані в процесі чи в результаті порівняння, завжди можуть стати джерелом нових знань.

15.

Уніфікація норм міжнародного приватного права. Поняття і види.

В області МПП уніфікація означає процес створення в різних державах одноманітних правових норм, а також забезпечення їх одноманітного тлумачення і застосування.

Мета уніфікації – усунення колізій, розбіжностей між національними правовими системами які перешкоджають розвитку відносин в тій або іншій області МПП.

Під процес уніфікації можуть підпадати як колізійні норми, так і норми матеріально-правового характеру.

Цілям уніфікації слугують різні правові засоби:

1. Міжнародний договір є найпоширенішим засобом здійснення уніфікації.

2. Типовий (модельний) закон застосовується для формування одноманітного правового регулювання в тих областях права, де повна уніфікація неможлива через істотні відмінності між національними правовими системами; кожна держава, втілюючи в своєму законодавстві норми типового (модельного) закону, має можливість змінювати його положення відповідно до своїх потреб.

16.

Колізії в міжнародному приватному праві: поняття, види.

“Колізія” – слово, яке походить від латинського collisio, що означає “зіткнення”. Колізія права полягає у різниці змісту приватноправових законів країни суду та тієї держави, до якої належить іноземний елемент в даному правовідношенні. Іншими словами, правова колізія обумовлена двома причинами: наявністю іноземного елемента в приватноправовому відношенні та різним змістом права різних держав, з якими це відношення пов’язане.

В найзагальнішому вигляді воно може бути визначено як ситуація, пов’язана з конфліктом, конкуренцією двох або більш правових норм, джерел права, систем правового регулювання або правопорядків в цілому. Юристи в будь-якій області права постійно стикаються з правовими колізіями різного виду. Ці колізії можна підрозділити на дві великі групи:

а) колізії між правовими системами окремих держав;

б) внутрішньодержавні правові колізії.

Останні поділяються на:

1) інтерлокальні (територіальні) колізії – колізії між правовими системами окремих територіальних одиниць, що мають автономні правові системи в рамках однієї держави (США);

2) інтерперсональні колізії – внутрішньодержавні колізії між кодифікованим законодавством і системами звичаєвого племінного або релігійного права. Виникають переважно в країнах, де право колишніх метрополій колідує з місцевим правом, або країнах, правова система яких побудована на релігійних засадах. Різне за змістом право застосовується залежно від релігійної або племінної належності особи. Так, в Пакистані, Судані, Бангладеш паралельно діє англійське загальне право і мусульманське право; в Індонезії – голландське право і мусульманське право. В країнах екваторіальної Африки (Кенія, Судан, Уганда) діє більше 200 систем звичаєвого племінного права. В Кенії звичаєве право частково кодифіковано;

3) колізії між окремими джерелами права однієї і тієї ж держави – це можуть бути колізії між джерелами, що мають різну юридичну силу, рівними за силою джерелами права прийнятими в різний час, між джерелами внутрішньодержавного права і міжнародними договорами даної держави тощо. Будь-яка держава встановлює власну систему правил щодо вирішення таких колізій.

МПП покликане вирішувати колізії, що виникають між правовими системами різних держав. Внутрішньодержавні колізії не відносяться безпосередньо до предмету МПП.

Такий підхід не є універсальним – в країнах англо-американської правової сім’ї в предмет конфліктного або колізійного права входять всі види правових колізій.

Таким чином, колізія в МПП – це така правова ситуація, в якій приватноправові відносини внаслідок наявності в них іноземного елементу підпадають під дію двох або більше національних правових систем.

Правові системи окремих держав можуть колідувати з різних питань:

а) право якої держави підлягає застосуванню до правовідношення з метою його врегулювання (колізії матеріального права);

б) право якої держави повинне використовуватися для кваліфікації фактичного спірного правовідношення (попереднє питання);

в) право якої держави повинне використовуватися при тлумаченні положень колізійної норми і термінів права, вибраного на підставі даної колізійної норми (конфлікт кваліфікації);

г) право якої держави повинне застосовуватися до процесуальних відносин, пов’язаних з розглядом справ з іноземним елементом і виконанням вироків (колізії процесуального права);

д) правозастосовчий орган якої держави компетентний розглядати справи з іноземним елементом (конфлікт компетенцій).

17.

Колізійні норми: поняття та структура.

Колізійна норма – це норма, що визначає, право якої держави підлягає застосуванню до правовідношення, ускладненого іноземним елементом.

Колізійні норми істотно відрізняються по своїй структурі від інших норм права.

Кожна колізійна норма складається з двох частин – обсягу і прив’язки.

У обсяг колізійної норми вказується правовідношення, яке потребує законодавчого врегулювання (наприклад, здатність до укладення цивільно-правових угод; визначення права власності на річ; відносини спадкоємності).

Прив’язка вказує на право (своєї країни або іноземної держави), що підлягає застосуванню до даного правовідношення. Тобто міститься відсилання до законодавства держави, яке повинно врегулювати певне правовідношення (за законодавством держави, де створено підприємство чи організацію; за законом країни, де зна­ходиться майно; за законом останнього постійного місця про­живання спадкодавця).

Обсяг колізійної норми становить її гіпотезу. Прив'язка являє собою диспозицію колізійної норми. Найбільш специфічна риса колізійних норм - вони позбавлені санкцій; наслідки їх порушення передбачені не в самої колізійної нормі, а в матеріальних приписах тієї правової системи, до якої вона відіслала'.

"Двухчленное" будова колізійної норми відображає специфіку об'єкту і методу правового регулювання, особливості вирішення колізій і вибору права. Необхідно визнати правоту тих вчених, які заперечують проти тенденцій нівелювати специфіку колізійних норм, пристосувати їх будова до положень загальної теорії права. Загальнотеоретичні категорії відображають типові властивості правових норм, проте специфіка МПП зумовлює особливу двухчленную структуру колізійних норм.

Обсяг і прив'язка повинні бути присутніми одночасно в будь колізійної норми: не існує колізійних норм, які складаються лише з обсягу або тільки з прив'язки.

За своїм характером колізійні норми певною мірою мають подібність із відсильними і бланкетными нормами національного права. Однак і відсильні і бланкетні норми відсилають до правової системи саме цієї держави, конкретно вказуючи відповідний законодавчий акт або навіть норму закону. Відсильні і бланкетні норми - це технічний інструментарій, прийоми юридичної техніки. Колізійні норми мають незмірно більш абстрактний характер - вони передбачають можливість застосування і національного, іноземного та міжнародного права. Колізійна норма - це "своєрідний стрибок в нікуди".

18.

Класифікація колізійних норм.

Класифікація колізійних норм:

1) Залежно від джерел, в яких закріплені колізійні норми, вони підрозділяються на:

• норми внутрішньодержавного права;

• норми міжнародних договорів.

2) По ступеню обов’язковості для сторін:

• імперативні – сторони не мають права відступати від такої норми шляхом договору.

• диспозитивні – діють, якщо сторони не домовилися про інше, не використали принцип автономії волі (тобто сторонам надається можливість самим обрати право, що підлягає застосуванню, а якщо вони цього не зробили, то тоді суд має право застосувати формулу прикріплення, вказану в диспозитивній нормі).

Стаття 11 Угоди СНД «Про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності»: «...права і обов’язки сторін по угоді визначаються за законодавством місця укладення угоди, якщо інше не передбачене домовленістю сторін».

Диспозитивні норми спочатку застосовувалися виключно для регулювання зовнішньоекономічних операцій. Сьогодні стрімко розширяється сфера їх вжиття – відношення подружжя, трудові договори, заповіти.

3) Залежно від кількості прив’язок:

• однозначні (прості) – до одного об’єму відноситься тільки одна прив’язка;

• множинні (складні) – до одного об’єму відноситься декілька прив’язок. Їх існує декілька різновидів.

Альтернативні норми – з декількох прив’язок, вказаних в колізійній нормі, для застосування обирається одна. Право вибору може здійснюватися судом, сторонами правовідношення сумісно, однією стороною правовідношення. Вибір однієї з прив’язок виключає використання інших.

Стаття 50 Закону України „Про МПП”: „До вимоги про відшкодування шкоди, що виникла у споживача у зв’язку з придбанням товару або наданням послуг, на вибір споживача застосовується: 1) право країни, в якій знаходиться місце проживання споживача; 2) право країни, в якій знаходиться місце проживання або місце знаходження виробника або особи, яка надала послугу; 3) право країни, в якій споживач придбав товар або в якій йому була надана послуга”.

Кумулятивні норми – до одного правовідношення послідовно або одночасно застосовуються декілька прив’язок, застосування однієї з прив’язок не виключає використання іншої.

Найчастіше в МПП зустрічаються норми з послідовною кумуляцією – до одного і того ж правовідношення судом може бути послідовно застосовано декілька правопорядків.

Договір з Кіпром про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах закріплює (ст. 22): «Заповіт визнається дійсним, якщо при його складанні було дотримано:

а) законодавство держави, на території якої заповіт був складений, або

б) законодавство держави, громадянином якої спадкодавець був у момент складання заповіту або у момент своєї смерті, або

в) законодавство держави, на території якої спадкодавець мав один з вказаних моментів місцепроживання».

Відповідно до даної статті, заповіт, складений на території Кіпру українським громадянином, підпадає одночасно під дію двох правопорядків – кіпрського і українського. Якщо за законодавством України заповіт є недійсним унаслідок недотримання його форми, але при цьому дотримані вимоги законодавства Кіпру, то і український суд, і суд Кіпру (залежно від місця розгляду суперечки) зобов’язані визнати даний заповіт дійсним.

Існують і інші кумулятивні норми, що припускають одночасне застосування до правовідношення права двох і більш держав.

Стаття 29 Договору з Литвою про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах закріплює: «Якщо дитина усиновлюється подружжям, один з якого є громадянином однієї Договірної сторони, а інший – громадянином іншої Договірної сторони, то усиновлення повинне відповідати вимогам законодавства, діючого на території обох держав».

4) Основні і додаткові (субсидіарні) норми – додаткова норма застосовується при неможливості застосувати основну. Так, ч. 2 ст. 4 Закону України „Про МПП” закріплює, що якщо відповідно до п. 1 цієї статті неможливо визначити право країни, що підлягає застосуванню, застосовується право країни, яке має найтісніший зв’язок з правовими відносинами.

Дані норми слід відрізняти від кумулятивних. Керуючись кумулятивними колізійними нормами, ми завжди можемо встановити, правові системи яких держав повинні бути застосовані до правовідношення. Додаткова (субсидіарна) норма діє при неможливості встановити застосовуване право, керуючись прив’язкою (прив’язками), закріпленими в основній нормі. Наприклад, якщо основна колізійна норма указує на застосування закону країни громадянства, а особа не має громадянства або є біпатридом.

5) Загальні та спеціальні. Як і в інших галузях права норми МПП підрозділяються на загальні та спеціальні, існування спеціальної норми усуває дію загальної.

Прикладом може служити ст. 49 Закону України „Про МПП”, що встановлює: до зобов’язань із завдання шкоди застосовується закон місця завдання шкоди (загальна норма), але якщо сторони є українськими громадянами або організаціями, то застосовується право України (спеціальна норма).

Для спеціальної колізійної норми характерна поява нових, додаткових обставин в її об’ємі.

19.

Колізійні прив’язки. Поняття. Типи.

Прив’язка вказує на право (своєї країни або іноземної держави), що підлягає застосуванню до даного правовідношення. Тобто міститься відсилання до законодавства держави, яке повинно врегулювати певне правовідношення (за законодавством держави, де створено підприємство чи організацію; за законом країни, де зна­ходиться майно; за законом останнього постійного місця про­живання спадкодавця).

Прив’язки бувають двох видів:

одностороння прив’язка – це прив’язка, яка прямо називає право країни, що підлягає застосуванню. Ця норма найчастіше зустрічається у внутрішньошньому законодавстві та вказує на застосування права своєї країни (українська колізійна норма вказує на застосування права України).

Так, вказана нами вище стаття прямо вказує, що відносини по спадкуванню майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні регулюються правом України.

• двостороння прив’язка – не називає право конкретної держави, а вміщує загальне правило, згідно якому суд повинен вибрати право, що підлягає застосуванню. Таким чином, закріплюється можливість застосування або вітчизняного, або іноземного права (звідси найменування прив’язки «двостороння», тобто така, що не виключає можливості застосування до правовідношення іноземного права). Так, більшість договорів про правову допомогу, укладених з учас­тю України, містять норму, за якою форма реєстрації шлюбу визначається за законодавством Договірної Сторони, на те­риторії якої реєструється шлюб (ч. 1 ст. 24 Договору за участю Республіки Молдови; ч. 1 ст. 25 – Республіки Грузія; ч. 1 ст. 24 – Республіки Польща). Взагалі, в абсолютній більшості випадків у законодавстві застосовуються двосторонні прив’язки.