Право притулку 1 page

1.

Історія виникнення міжнародного приватного права. Розвиток науки міжнародного приватного права.

Виникнення МПП як позитивного (об'єктивного), передусім, колізійного права і як системи наукових поглядів щодо шляхів вирішення колізій неодмінно вимагає наявності самого колізійного питання. Колізії можуть виникати між законами різних держав (міжнародні колізії), між специфічними законодавствами адміністративно-територіальних одиниць однієї держави (інтерлокальні колізії), між звичаями різних соціальних або етнічних груп (інтерперсональні колізії) тощо. При цьому, загальними чинниками виникнення і розвитку МПП (норм та доктрини) є: 1) існування відокремлених (як правило, територіально) правових систем; 2) наявність розбіжностей у регулюванні приватних правовідносин у цих правових системах; 3) наявність цивільного обігу між фізичними та юридичними особами відповідних територіальних одиниць; 4) визнання і повага до прав іноземців.

Таким чином, виникнення МПП як певного нормоутворення та науки стало відповіддю на формування і розвиток дедалі більшої кількості різноманітних правових систем та об'єктивну необхідність розмежування компетенції цих правових систем щодо регулювання міжнародних приватноправових відносин.

Доктрина як рушійна сила розвитку міжнародного приватного права.

Говорячи про історію МПП, дослідники зазвичай мають на увазі історію його науки. Дійсно, правова доктрина є вирішальним чинником розвитку позитивного МПП. Саме теоретичні напрацювання стали першоджерелом нормативного МПП, саме наука поклала початок юридичній практиці у сфері вирішення колізій, саме у правовій доктрині, зрештою, була обгрунтована ідея кодифікації МПП.

Міжнародне приватне право у всесвітній історії.

Наукову думку у сфері МПП не можна розглядати окремо від подій і обставин того чи іншого історичного періоду. МПП, як і будь-яке правове утворення, є віддзеркаленням суспільних відносин, а суспільні відносини, як відомо, є змінною категорією. Особлива роль МПП - розмежування компетенції законів різних територіальних утворень - зумовлює наявність тісного взаємозв'язку між доктриною МПП, його практикою і законодавством, з одного боку, та відповідними політичними й соціально-економічними процесами, з другого. Відповідно, наука МПП завжди розвивалась у контексті необхідності формулювання ідей і принципів, яких вимагали відповідні суспільні обставини. "Звідси,- зазначає В.М. Корецький, необхідність вивчення конструкцій міжнародного приватного права в історичному розрізі бо тільки тоді, коли ми покажемо, як зі зміною політики змінюються й конструкції міжнародного приватного права, ми виявимо інструментальний характер цих конструкцій"

Зрозуміло, що політичний і суспільно-економічний розвиток різних держав у різні часи відбувався неоднаково. Відповідно, сплески наукової думки у сфері МПП траплялися там і тоді, де і коли для цього складалися відповідні історичні умови. Тому хронологія і географія розвитку науки МПП являють собою доволі строкату картину. Це, однак, не заважає побудувати логічну структуру викладу історії науки МПП, керуючись чіткими критеріями. По-перше, наука МПП має універсальний характер, а наукові надбання належать усьому людству. Тому більшість досліджень історії науки МПП не прив'язуються до однієї країни або до певного історичного періоду. По-друге, попри боротьбу різних теорій і підходів, попри критику авторів більш ранніх концепцій нащадками, наука МПП розвивається послідовно, і більш ранні теорії стають відправним матеріалом для новітніх досліджень. Отже, вплив теоретичних напрацювань, яким виповнилося кілька століть, на судову практику і законодавство у сфері МПП виявляється й сьогодні.

Школа глосаторів. Колискою науки МПрП справедливо вважається Болонський університет, у якому протягом XII ст. сформувалася школа глосаторів. Для глосаторів єдиним джерелом знань про право була кодифікація Юстиніана (Corpus Juris Civilis), а науковим методом -схоластика, філософсько-граматичне тлумачення змісту Дігест. Оскільки, як відомо, у джерелах римського права не знайшлося місця для колізійних норм, перші дослідники намагались дати відповідь на питання вирішення колізій саме шляхом тлумачення і коментування римських джерел.

2.

Предмет міжнародного приватного права. Особливості відносин, що входять в предмет міжнародного приватного права.

Предметом міжнародного приватного права є правовідносини двох груп. По перше, це так звані колізійні відносини, а по друге — приватноправові відносини в широкому розумінні слова, тобто власне цивільно-правові відносини — особисті немайнові та майнові, "обтяжені" іноземним елементом. Ці відносини випливають з права власності, права на підприємницьку діяльність, торговельних та інших відносин, відповідно до зовнішньоекономічних контрактів. При цьому головну увагу слід приділити саме останнім, оскільки традиційні сімейні, спадкові, трудові відносини достатньо повно відображені у наявній літературі з МПрП. Вони відносно консервативні. Підприємницькі, торговельні відносини, по-перше, динамічніші, а, по-друге, стали поширеними внаслідок переходу країн колишнього соціалістичного табору до ринкової економіки, виникнення значної кількості суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. У сучасних умовах інтеграції України в СОТ та ЄС роль таких відносин підвищується.

Колізійні відносини. Предметом правовідносин МПрП першої групи, як зазначалося вище, є так звані колізійні правовідносини. Колізія (лат. collisio — зіткнення) — зіткнення будь-яких протилежних сил, інтересів, прагнень; розбіжність між окремими законами однієї держави чи протиріччя законів, судових рішень різних держав; розбіжності або суперечність між правовими нормами, що регулюють однакові правовідносини. Колізія законів характеризується як протиріччя (зіткнення) двох чи більше формально діючих нормативних актів з одного і того самого питання.

Стосовно кваліфікації колізій можна розрізняти дві їх групи: колізії внутрішнього права і колізії, протиріччя між відповідними нормами, що регулюють аналогічні відносини в різних країнах, різних правових системах. До перших, за Н. Власенком, належать:

• колізії у часі (норми, ухвалені в різний час, але спрямовані на регулювання одноманітних відносин);

• ієрархічні колізії (норми, видані різними правотворчими органами з одного і того самого правового питання);

• змістові колізії (норми, що мають різний обсяг регулювання для ідентичних правовідносин);

• просторові колізії (норми, які регулюють правовідносини у різних територіальних одиницях);

• персональні колізії (норми, що поширюються лише на певне коло осіб).

Якщо перша група колізій є наслідком нерозвинутості правової теорії, методології, прогалин у законотворчій діяльності та законодавчій техніці, то колізії другої групи вважаються цілком закономірними. Але закономірність, а отже і виправданість колізій, допустимі лише у відносинах власності або пов'язаних з особистими стосунками (сімейне, спадкове право тощо). Стосовно торговельної діяльності, договірного права колізії суттєво негативно впливають на діловий оборот. Як засіб їх нейтралізації застосовуються спеціальні цивільні принципи, а також уніфікація як матеріально-правових, так і колізійних норм національного права.

Щодо спеціальних цивільно-правових принципів, то тут передусім слід назвати принцип автономії волі сторін. Сторони за цим принципом можуть у договорі визначати не тільки його умови і зміст, а й право, яке має застосовуватися до їх договору. Така можливість допускається національним правом багатьох держав (у тому числі цивільним законодавством України), а також правом світової (європейської) спільноти.

Приватноправові відносини, "обтяжені" іноземним елементом. До приватного права, а точніше — до сфери приватного права, традиційно відносять певні галузі права (передусім цивільне, а також інші галузі права: сімейне, трудове тощо), які протиставляються таким чином сфері публічного права — публічно-правовим галузям — кримінальному, адміністративному, фінансовому та ін.

У публічно-правовій сфері переважають владні організаційні, примусові засади, пов'язані із здійсненням державних і суспільних (публічних) інтересів. Приватноправовий підхід зумовлений ініціативою і самостійністю учасників господарської діяльності, які реалізують власні (приватні) інтереси. Звичайно, у регулюванні економіки, майнових відносин кожна із цих сфер має свої переваги і недоліки, а тому майже ніколи не існує у "чистому" вигляді, хіба що за надзвичайних ситуацій.

3.

«Іноземний елемент» як категорія міжнародного приватного права. Види відносин, що включають іноземний елемент.

Іноземний елемент в Законі України про МПП визначено як ознаку, "яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави"

Таким чином, іноземний елемент є ознакою, за якою приватноправові відносини МПП відрізняються від решти приватноправових відносин. Наявність у цих правовідносинах хоча б однієї з форм іноземного елемента є підставою для застосування нормативного арсеналу МПП. Закон України про МПП відтворює поширений у теорії погляд щодо трьох груп (або форм вияву) іноземного елемента. Зокрема, іноземний елемент виявляється:

1. У суб'єктній складовій правовідносин - вважається, що приватноправові відносини ускладнені іноземним елементом, якщо хоча б один учасник таких правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою. У 2010 р. до Закону України про МПрП внесено ще одну категорію учасників таких правовідносин: громадяни України, які проживають за межами України. Таке уточнення ще потребує наукового обгрунтування та перевірки практикою.

Вияв іноземного елемента у суб'єктному складі є найбільш поширеним випадком, коли приватноправові відносини набувають якості міжнародних. Наприклад: договір про розподіл продукції укладається між державою Україна та іноземним інвестором; українську дитину всиновлює іноземне подружжя тощо.

2. В об'єктній складовій правовідносин - вважається, що приватноправові відносини ускладнені іноземним елементом, якщо об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави.

Наприклад: у приватноправових відносинах наявний іноземний елемент, якщо такі правовідносини виникають з приводу певного майна, що належить громадянам чи юридичним особам України і знаходиться за кордоном (активи та банківські рахунки фізичних та юридичних осіб, спадщина, іноземні інвестиції, зареєстровані товарні знаки тощо); або з приводу майна, що знаходиться в Україні, іноземних фізичних чи юридичних осіб.

3. У юридичному факті - вважається, що приватноправові відносини ускладнені іноземним елементом, якщо юридичний факт, який породжує, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Для прикладу візьмемо такий юридичний факт, як укладення шлюбу у Франції між громадянами України, котрі постійно там проживають, або смерть українського громадянина, що проживав останнім часом в Іспанії.

У конкретних правовідносинах іноземний елемент може виявлятися в одній, двох чи трьох формах одночасно.

Таким чином, предметом МПП (у значенні правовідносини) є приватноправові відносини з іноземним елементом або міжнародні приватноправові відносини чи приватноправові відносини міжнародного характеру.

4.

Колізійний метод регулювання в міжнародному приватному праві.

Метод правового регулювання - це комплекс взаємопов'язаних прийомів і засобів юридичного впливу на певну галузь суспільних відносин. Проблема методів правового регулювання є однією з ключових в будь-якій галузі права.

Метод МПП призначений для регулювання приватних майнових і немайнових відносин, пов'язаних з правом двох і більше держав. На регулювання одного й того ж відносини претендує кілька правових систем, і виникає колізія законів (наріжне поняття МПП). Дозвіл даної колізії являє собою основну мету правового регулювання в МПРП. Це "зумовлює своєрідність комплексу юридичного інструментарію, використовуваного в МПП, що дозволяє виділити його особливий метод". Наявність зв'язку приватного правовідносини з іноземним правопорядком створює передумову для особливого методу регулювання, що дозволяє вирішити, право якої держави має застосовуватися в конкретному випадку.

Загальні методи регулювання відносин у сфері МПП - методи децентралізації, свободи договірних відносин, рівності і автономії волі сторін (як в будь-якої галузі національного права, яка регулює майнові та пов'язані з ними немайнові відносини між приватними особами). У МПП є і спеціальні методи правового регулювання - колізійний та матеріально-правовий. Спеціальні методи регулювання характеризують дану сукупність правових норм як специфічну, відокремлену, цілісну, самостійну нормативну систему.

Колізійний метод являє собою метод вирішення конфліктів "різнонаціональних" законів. У МПП є поняття "коллидирующие" (зіштовхуються) закони. Правові системи різних держав по-різному регулюють одні й ті ж проблеми приватного права (поняття правосуб'єктності, форма угоди, строки позовної давності). Для правильного вирішення цивільно-правового спору, пов'язаного з іноземним правопорядком, величезне значення має вибір законодавства. Юридично обґрунтоване рішення питання про те, право якої держави повинно регулювати дане відношення, полегшує процес визнання і примусового виконання іноземних судових рішень.

Колізійний метод - відсильний, непрямий, опосередкований метод, заснований на застосуванні колізійних норм. Суд виробляє вибір компетентного правопорядку (дозволяє колізійний питання) і після цього застосовує матеріально-правові норми обраної правової системи. При застосуванні колізійного методу правило поведінки утворює сума двох норм - колізійної і матеріально-правовою, до якої відсилає колізійна. Регулювання за допомогою колізійного методу передбачає дію колізійної норми права країни, суд якої розглядає справу, в поєднанні з подальшим дією матеріальної норми іноземного чи національного правопорядку. У структурі колізійної норми закладено критерій вибору національно-правової системи.

Способи колізійного методу - внутрішній (за допомогою норм національного колізійного права) і уніфікований (за допомогою застосування міжнародних колізійних норм). Колізійний метод вважається первинним і основним в МПП, оскільки колізійні норми - це основа МПП. Сутність колізійного методу: "...відшукати... зв'язок між правовідносинами з іноземним елементом та національною правовою системою... і таким опосередкованим способом, використовуючи... матеріальне право, врегулювати міжнародне приватне ставлення".

Колізійний метод регулювання завжди кваліфікувався як корінний метод МпП. У цьому методі проявлялася "специфіка даної галузі, він був єдиним у своєму роді, що дозволило виділити МПП в якості самостійної галузі права"2. Проте вже в 1920-х рр. доктрина неодноразово підкреслювала недоліки колізійних норм і обмежений характер колізійного метода3. Дійсно, і внутрішній, і уніфікований колізійний методи породжують серйозні проблеми - невизначеність правового регулювання і відсутність точного знання сторін про потенційно застосовне право.

5.

Матеріально-правовий метод і матеріально-правові норми.

Становлення матеріально-правового методу в МПРП пов'язане з процесами міжнародно-правової уніфікації. В кінці XIX - першій половині XX ст. було укладено велику кількість міжнародних договорів, що містять уніфіковані норми, призначені для "прямого" використання у національно-правовій сфері. Включення таких норм у структуру МПП зумовило визнання в якості другого методу регулювання в МПП матеріально-правового методу, заснованого на застосуванні матеріально-правових норм "прямої дії". Цей метод реалізується шляхом застосування уніфікованих матеріально-правових правил поведінки, які створюються державами і згодом імплементуються у національне право.

Національні матеріально-правові норми "прямої дії" входять в структуру МПП, включаються "в його юридичну базу, що формує матеріально-правовий метод регулювання". І уніфіковані, і національні матеріальні норми мають однорідний механізм дії. Використання матеріально-правового методу регулювання припускає наявність особливого інструменту - "імпліцитної (неявної) прив'язки до національного правопорядку конкретної держави... Внутрішньою передумовою, як би імпліцитно (приховано) присутня гіпотезою... є одностороння колізійна норма, яка обумовлює застосування вітчизняного правопорядку і імперативно вказує на сформульоване в нормі правило поведінки". Імпліцитна одностороння прив'язка має місце незалежно від міжнародно-правової або національно-правової природи норми "прямої дії".

У сучасному міжнародному спілкуванні зростає значення уніфікованих матеріально-правових норм і роль матеріально-правового методу регулювання. Цей метод є прямим (безпосереднім) - правило поведінки конкретно сформульоване в матеріально-правовій нормі. Основне джерело прямого методу - уніфіковані матеріально-правові норми; національні матеріально-правові норми можуть безпосередньо застосовуватися при розгляді спору в "рідному" суді.

Матеріальний метод має переваги перед колізійним. Прямий метод більш зручний, він спрощує і прискорює вирішення спору, оскільки відсутні проблеми вибору права і необхідність застосування іноземного законодавства. Основні переваги матеріального методу - визначеність (компетентне право відомо заздалегідь) правового регулювання, застосування в першу чергу уніфікованих міжнародних норм. У російському законодавстві встановлено примат уніфікованого матеріально-правового методу над колізійним. Законодавчо колізійний метод позиціонується як субсидіарний - він застосовується при відсутності прямих матеріально-правових приписів.

Незважаючи на все сказане, при вирішенні приватноправових спорів, пов'язаних з іноземним правопорядком, в практиці судів і арбітражів продовжує домінувати колізійний метод регулювання. Більшість держав в основному визнає і виконує на своїй території рішення іноземних судів, якщо такі рішення ґрунтуються на національному праві даної держави, тобто іноземний суд при вирішенні питання про застосовне право обрав право тієї держави, на чиїй території судове рішення повинно бути визнане і виконане.

Отже, матеріально-правовий метод передбачає наявність у різних державах однакового регулювання приватноправових відносин, пов'язаних з іноземним правопорядком. Цей метод заснований на застосуванні матеріально-правових норм (насамперед уніфікованих міжнародних, меншою мірою - національних норм "прямої дії", тобто "іноземних спеціальних норм).

6.

Недоліки колізійного методу правового регулювання. Його співвідношення із матеріально-правовим.

Недоліками колізійно-правового (відсильного) способу є:

1) опосередкований непрямий характер його дії — спершу відсилання і лише після цього — застосування норм матеріального права. При цьому судді «ex officio» застосовують і знають власне право; іноземне право вони знати не зобов'язані. Як свідчить практика, з'ясувати зміст і кваліфіковано використати норми іноземного права досить складно;

2) за законами однієї держави, громадянином якої є одна із сторін договору, відповідні відносини мають юридичну силу, а за законами іншої, до якої належить інша сторона — ці відносини не породжують ніяких правових наслідків. Це, так звані «відносини, що кульгають». Вони виникають на практиці досить часто, ускладнюючи реалізацію міжнародних ділових зв'язків;

3) не виключається ситуація, коли за національним правом однієї країни спір з відносин МПрП має вирішуватися за законодавством іншої держави, але у разі звернення до нього виявляється, що за її національним правом розв'язання відповідного спору також має здійснюватися за законами іноземної держави. Тобто виникає ситуація, яку називають «колізією колізій».

Ось чому інтереси розвитку міжнародного ділового обороту вимагають удосконалення цього способу. Уніфікація матеріальних норм приватного права (матеріально-правовий спосіб). Як зазначалося вище, однією з причин виникнення колізії та проблеми вибору права є розбіжності у змісті приватного права різних держав. Отже, колізійну проблему можна вирішити (подолати колізію) створенням і застосуванням однакових за змістом правових норм. Наприкінці XІ ст. розпочався процес уніфікації у МПрП, тобто створення однакових (уніфікованих) колізійних норм. Уніфікація здійснюється у формі міжнародних договорів (конвенцій), що укладаються між державами, які беруть на себе міжнародно-правове зобов'язання застосовувати сформульовані у договорі однакові колізійні норми із визначеного кола приватноправових відносин. Використання уніфікованих норм частково знімає розглянуті недоліки колізійного способу: сприяє ліквідації «колізії колізій», а також зменшує імовірність виникнення «відносин, що кульгають», заповнює прогалини в національному колізійному праві. В Україні це досягається наданням Верховною Радою України згоди на обов'язковість відповідного чинного міжнародного договору (в ст. 10 ЦКУ зазначено, що чинний міжнародний договір є частиною національного цивільного законодавства України), створенням у різних країнах уніфікованих матеріальних норм певних галузей приватного права, що знімає саму колізійну проблему. Такі норми безпосередньо застосовуються до відносин з іноземним елементом, минаючи стадію вибору права, долаючи колізію шляхом вирішення спору за суттю. Оскільки уніфіковані норми за своєю природою є матеріальними правовими нормами, що визначають права та обов'язки учасників приватноправових відносин, цей спосіб уніфікації називають також матеріально-правовим.

Нині уніфікація ще не стала переважним способом регулювання приватноправових міжнародних відносин і охоплює здебільшого торгівлю й операції, пов'язані з нею, — перевезення, розрахунки тощо. Проте і тут водночас застосовується колізійний спосіб, що іноді є єдиною можливістю для вирішення спірних питань. В інших же сферах приватних відносин (власність, сімейно-шлюбні, спадкоємні, деліктні та інші), як і раніше, панує традиційний спосіб регулювання за допомогою колізійних норм.

7.

Система міжнародного приватного права як галузі права, науки та навчальної дисципліни.

Міжнародне приватне право мас власну систему, її можна розглядати як систему навчального курсу та як галузі правничої науки. Навчальний курс прийнято поділяти на дві частини: Загальну та Особливу. Загальна частина охоплює питання, які мають методологічне значення для міжнародного приватного права в цілому, а саме: поняття, система та зміст міжнародного приватного права, його джерела, методи регулювання; вчення про колізійні та матеріально-правові норми; правові режими (національний, найбільшого сприяння та ін.); взаємність, реторсія, інші загальні положення щодо суб'єктів міжнародного приватного права. Особлива частина охоплює питання про право власності і речові права; зобов'язальне право; зобов'язання з правопорушень; відносини у сфері авторського, винахідницького, патентного, сімейного, спадкового права; трудових відносин; питання, що належать до міжнародного цивільного процесу.

Система Загальної та Особливої частин є відносно стабільною. Відносність полягає у тому, що внаслідок суспільного розвитку з'являється необхідність звернути більше уваги на правову регламентацію зовнішньоекономічних відносин, інвестиційної діяльності, перевезень, нових сфер господарювання, зокрема комерціалізації космічної діяльності, створення нових технічних засобів у різних сферах зв'язку (наприклад, застосування Інтернету в комп'ютерному спілкуванні).

Система міжнародного приватного права як юридичної науки майже збігається із системою навчального курсу. Крім того, ця правнича наука: 1) охоплює питання історичного розвитку доктрини права, її теорій, концепцій; 2) визначає підходи, способи розв'язання проблем міжнародного приватного права. Це сприяє вирішенню питань кваліфікації, тлумачення норми та правовідношення, а також визначенню правового статусу рухомого та нерухомого майна; визнанню імунітету і т. д.

У багатьох державах світу міжнародне приватне право знайшло своє місце в системі права, в одних воно вважається галуззю права, в інших - ні. В Україні початок XXI ст. для міжнародного приватного права характеризується необхідністю постановки низки науково-практичних питань та проблем, вирішення яких істотно вплине на формування її правового поля. Одним із таких є можливість ствердження, що міжнародне приватне право України є галуззю права. Поки що воно не обговорюється вітчизняними вченими. Тільки один з них - В. І. Кисіль - вказує, що міжнародне приватне право є специфічною галуззю приватного права.

Відомо, що для виокремлення правових норм, які регулюють певний вид суспільних відносин, у галузь права, до уваги беруть предмет та метод правового регулювання. Очевидно, що існує відособлена група суспільних відносин, а саме приватні (цивілістичні) відносини за участю "іноземного елементу", стосовно якої проводиться регулювання з допомогою певної сукупності правових норм (мова йде про предмет). Сформовано й особливі регулятивні режими (методи). Серед них виділяється колізійний (з його допомогою визначається право країни, яке підлягає застосуванню). Не поступається йому у важливості й матеріально-правовий метод (з його допомогою безпосередньо регулюються відносини з вказаної групи, норми спеціально створюються для регулювання цих відносин і не застосовуються до приватних відносин без "іноземного елемента"). Таким чином, міжнародне приватне право має свій предмет та методи регулювання, тобто с галуззю права. Крім того, міжнародне приватне право є насамперед внутрішнім правом держави. Тому можна зробити остаточний висновок: функціонує галузь права - міжнародне приватне право України.

8.

Загальна характеристика форм (джерел) міжнародного приватного права.

Під джерелами міжнародного приватного права в юридич­ній науці розуміють, зокрема, форми, в яких знаходить виражен­ня правова норма. Міжнародному приватному праву відомі де­кілька форм юридичного офіційного буття, існування його норм'. Це 1) внутрішнє законодавство; 2) міжнародні договори; 3) міжна­родні й торговельні звичаї; 4) судова та арбітражна практика.

Іноді джерелом міжнародного приватного права вважають доктрину. Проте у більшості правових систем вона не є джерелом міжнародного приватного, та зрештою, й усіх інших галузей права. Можна вказувати на її допоміжне значення в розвитку й удоскона­ленні права, у правозастосувальному процесі, особливо, коли мова йде про встановлення змісту норм іноземного права. Наприклад, ст. 157 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік від 31 травня (далі - Основи Російської Федерації 1991 р.) уповноважувала суд звертатися до доктрини відповідної іноземної держави, якщо виникає необхідність встановити зміст норми іно­земного права. Відомі випадки, коли наукова доктрина використо­вувалася судами СРСР при вирішенні зовнішньоекономічних спо­рів. Здебільшого правова доктрина як джерело врегулювання циві­лістичних відносин з «іноземним елементом» використовується у державах з мусульманським правом.

Наявність міжнародних договорів та звичаїв є особливістю джерел права цієї галузі. Тому можна небезпідставно говорити про подвійність джерел міжнародного приватного права. Вона по­лягає в тому, що, з одного боку, джерелами права є міжнародні угоди та міжнародні звичаї, а з іншого - норми законодавства та судова практика окремих держав, а також санкціоновані державою звичаї, що застосовуються у сфері торгівлі та мореплавства. Подвійність джерел указаної галузі права не впливає на єдність предмета регулювання - цивільно-правові відносини з «іноземним елементом». Згадана властивість джерел права завжди викликає питання щодо їх юридичної сили. Так, у конституціях держав, ін­ших нормативних актах звичайно закріплюється юридична сила норм конституції держави та актів, прийнятих на її основі, а також міжнародних угод. Питання щодо примату одних норм перед ін­шими, їх рівноцінності чи визнання як однієї юридичної системи закріплено в конституціях ФРН, Італії, Франції, Тунісу, Сенегалу, Португалії, Ірландії та ін.

У Конституції України вказано, що вона має найвищу юридич­ну силу, на її основі приймається інше законодавство, а чинні між­народні договори України, згода на обов'язковість яких надана Вер­ховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Консти­туції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (ст. 9). У ст. 19 Закону «Про міжнародні дого­вори України» від 29 червня 2004 р. передбачено, що чинні міжна­родні договори України, згода на обов'язковість яких надана Вер­ховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм на­ціонального законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.