Витрати виробництва

Витрати – це сума коштів, витрачених на виробництво продукції.

Існує два підходи до визначення витрат: бухгалтерський і економічний. Поняття бухгалтерських і економічних витрат пов'язане з зовнішніми і внутрішніми витратами. Зовнішні (явні) витрати – це витрати підприємства на придбання ресурсів у зовнішніх постачальників. Вони пов’язані з платежами постачальникам факторів виробництва та проміжних виробів, придбанням ресурсів у сторонніх осіб. (наприклад, заробітна плата робітникам, оплата транспортних витрат, купівля сировини, обладнання).Ці оплачувані витрати відбиваються у бухгалтерському обліку підприємства і називаються бухгалтерськими витратами.

Внутрішні (неявні) витрати можна визначити як вартість факторів виробництва, що знаходяться у власності господаря підприємства. Внутрішні (або неявні) витрати – це неоплачувані витрати, витрати, пов’язані з використанням ресурсів, які є власністю підприємства. Наприклад, неявні витрати мають місце тоді, коли підприємець буде використовувати приміщення, яке є його власністю, або застосовувати свій власний ресурс – підприємницькі здібності. Вартість внутрішніх витрат – це ті доходи, які могли б бути отримані за власні ресурси, якщо б вони використовувалися не у власному бізнесі, а в альтернативних виробництвах.

До неявних витрат відносять так званий нормальний прибуток підприємця. Якщо підприємець сам працює на своєму підприємстві, він фактично відмовляється від того, який він міг би отримати, якщо працював би на іншому підприємстві і отримував там заробітну плату. В бухгалтерській звітності неявні (внутрішні) витрати не відображуються.

Бухгалтерський підхід до визначення витрат розглядає тільки зовнішні витрати (рис. 9.1). Усі ці витрати відбиваються в бухгалтерських рахунках і поділяються на прямі і непрямі. При визначенні економічних витрат окрім бухгалтерських беруться й внутрішні витрати, що враховують вартість ресурсів, що належать фірмі.

З метою посилання якості аналізу в короткому періоді (протягом якого виробничі потужності підприємства є фіксованими, тобто обладнання, будівлі, верстати використовуються в незмінному обсязі) зовнішні (явні), або бухгалтерські, витрати поділяють на постійні та змінні.

Постійні витрати – це витрати, величина яких не залежить від змін обсягів виробництва. До них відносять амортизацію основного капіталу, орендна плату, покриття банківських кредитів, плату службовцям тощо. Змінні витрати змінюються залежно від обсягів виробництва. До них відносять заробітну плату робітників, платежі за сировину, паливо, напівфабрикати, електроенергію та ін. Приріст сум змінних витрат, пов'язаний із збільшенням обсягу виробництва на одну одиницю, не являється постійним. На початку росту виробництва змінні витрати будуть деякий час збільшуватися зростаючими темпами в розрахунку на кожну наступну одиницю продукції. Така поведінка змінних витрат зумовлена законом спадної віддачі.

У бухгалтерському обліку підприємства змінні витрати належать до прямих витрат на виробництво певного продукту: матеріальні витрати (сировина, матеріали), оплата праці виробничого персоналу тощо. Постійні витрати належать до непрямих, або накладних витрат: амортизація основних засобів, оренда плата, оплата службовців тощо.

Сукупність постійних і змінних витрат є валові, або загальні витрати підприємства. Приріст обсягу продукції призводить до зростання валових витрат, при цьому змінні витрати зростають, а постійні залишаються незмінними. Взаємозв’язок змін валових та змінних витрат виявляється в характері змін граничних витрат підприємства. Граничними витратами єдодаткові витрати, необхідні для виробництва додаткової одиниці продукції.

Оскільки постійні витрати не змінюються залежно від обсягів виробництва, їх граничний показник дорівнює нулю.

Важливо обчислювати також середні витрати підприємства – витрати (постійні, змінні, валові) на одиницю продукції.