Основні принципи розподілу доходів

Мета кожного підприємства – дістати максимальний прибуток. У економіці розглядаються поняття доходу і прибутків.

В економічній теорії під «доходом» мають на увазі грошову суму, яка регулярно і законно надходить до розпорядження ринкового суб’єкта.

Валовий доход (загальний доход) – це виторг від продажу продукту - грошові кошти, що надійшли підприємству за реалізовану продукцію, надані послуги, продаж майна, цінні папери та інше, або це те, що отримує виробник, продавши свою продукцію.

Підраховується шляхом перемноження ціни за одиницю продукції на кількість проданих одиниць продукції. TR = Р·• Q,

де: Р – ціна одиниці продукції; Q – кількість проданих одиниць продукції.

Таким чином, загальна виручка залежить від ціни, за якою продають товар, і від кількості проданих товарів.

Середній валовий дохід це дохід на одиницю проданої продукції: АR = TR/Q.

де: TR - валовий дохід, Q - кількість проданих одиниць продукції

Граничний валовий дохід – це додатковий дохід, що є результатом продажу додаткової одиниці продукції. MR = ∆TR/∆Q.

Щоразу, приймаючи рішення щодо збільшення обсягів виробництва, підприємець повинен аналізувати співвідношення граничного доходу і граничних витрат. Якщо при певному обсязі виробництва граничний дохід дорівнює граничним витратам, не слід збільшувати кількість виробленої продукції. Та одиниця продукції, для якої характерна рівність граничного доходу і граничних витрат, є граничною одиницею продукції, відправним моментом виробництва.

Щоб робити висновки про величину доходу, розрізняють його номінальне та реальне вираження. Номінальний дохід – це сума грошей, яка надходить до особистого розпорядження одержувача. Реальний дохід – та кількість товарів та послуг, яку можна купити за номінальний дохід.

Розподіл доходів виконує такі функції:

а) встановлення внеску кожного учасника у вироблений продукт;

б) створення основи для досягнення певного рівня життя кожному учаснику економічного процесу;

в) стимулювання зростання виробництва та найбільш повне використання ресурсів;

г) задоволення загальних потреб, а також підтримання малозабезпечених та непрацездатних.

Всі витрати на виробництво беруть на себе власники факторів виробництва. Тому доходи спочатку зосереджуються в їх руках. А оскільки власник кожного фактора виробництва виконує певну функцію в ринковому господарстві, остільки первинний розподіл доходів одержав назву «функціональний розподіл доходів».

Основні функціональні доходи, які залежать від попиту та пропозиції на даний фактор виробництва, подані у такому вигляді:

- заробітна плата найманих працівників;

- прибуток підприємців та компаній;

- рента земельних власників;

- відсоток від застосування капіталу.

Підприємство, реалізуючи вироблену продукцію, відшкодовує витрати на виробництво і отримує прибуток.

Прибуток – це різниця між сукупним доходом (виторгом) і витратами на виробництво. Основні функції прибутку:

розподільна – створення фондів коштів, які забезпечують фінансування прийнятих програм, доведення до мінімуму ризику банкрутства;

стимулююча – зменшення витрат виробництва, використання досягнень науково-технічного прогресу.

Розрізняють такі наступні види прибутку. Нормальний прибуток – плата, яку повинна робити фірма, щоб придбати й утримати (у рамках даного підприємства) підприємця. Бухгалтерський прибуток – це різниця між доходами фірми і бухгалтерськими (зовнішніми) витратами. Економічний прибуток – це різниця між загальною виручкою від продажу та сумою зовнішніх та внутрішніх витрат. Балансовий прибуток – це різниця між виручкою від реалізації продукції і сумою матеріальних витрат, амортизації і заробітної плати. Чистий прибуток – це той прибуток, який залишається після сплати різних податків. Розраховується як різниця між валовим прибутком і податками та іншими обов’язковими платежами. Частина прибутку відраховується у вигляді обов’язкових платежів у державний бюджет. Основним платежем є податок на прибуток. Другим видом платежів з прибутку є фіксовані (рентні) платежі, за допомогою яких вилучається частина прибутку підприємства як плата за най сприятливі умови виробництва. Решта прибутку залишається у розпорядженні підприємства і використовується на соціальний і виробничий розвиток. З цього прибутку підприємство сплачує відсотки за банківський кредит, а також повертає кредити, формує фонд соціального розвитку, фонд матеріального заохочення, фонд розвитку виробництва, науки і техніки.

Кошти фонду соціального розвитку спрямовуються на житлове будівництво, будівництво й утримання об’єктів соціально-культурної сфери, спортивні, оздоровчі та інші. Фонд матеріального заохочення використовують для виплати премій за підсумками виробничої діяльності.

Фонд розвитку виробництва, науки й техніки служить основним джерелом фінансування технічного переоснащення виробництва, наукових і дослідно-конструкторських розробок, перепідготовки кадрів і освоєння нових видів продукції.

Загальна прибутковість підприємства визначається нормою прибутку:

де: Р’ – норма прибутку;

Р – маса прибутку від реалізації продукції;

С – частина валової виручки на заміщення зношених засобів виробництва;

V – на зарплату працівників;

C+V – авансований капітал (собівартість).

Середня норма прибутку залежить від швидкості обороту виробничих фондів, зниження собівартості продукції, зростання продуктивності праці, величини створеного додаткового продукту та інші фактори.

На норму прибутку впливають такі фактори:

Маса прибутку. Всі засоби, які приводять до збільшення прибутку, прямо збільшують ступінь прибутковості: це збільшення продуктивності праці, кількість робітників, підвищення інтенсивності праці, збільшення тривалості робочого тижня тощо.

Структура затрат авансованого капіталу. Чим більше частка затрат на робочу силу, ніж на засоби виробництва, тим більше буде створено додаткового продукту і тим більше буде норма прибутку.

Швидкість обороту капіталу, витраченого на виробництво. Коли швидкість обороту збільшується, до підприємця швидше повертаються витрачені гроші. Це означає, що за той же час буде створено більшу масу додаткового продукту і норма прибутку буде вище.

Економія затрат на засоби виробництва. Збереження досягається завдяки впровадженню прогресивної технології, техніки, організації праці, шляхом збільшення кількості робочих змін протягом доби тощо. Як результат – зменшується собівартість і відповідно збільшується прибуток.

Економія на масштабах виробництва. Великі підприємства мають переваги перед дрібними, тому що на них більш поглиблений розподіл праці, використовуються більш прогресивні технології й обладнання.

Ефективність підприємства більшою мірою характеризує узагальнюючий показник – рівень рентабельності.

Рентабельність виробництва показує кількість прибутку, яку одержує підприємець на одиницю витрачених основних і нормуємих оборотних фондів.

Рентабельність продукції показує, яка кількість прибутку припадає на одиницю витрат виробництва:

%

Ще одним видом доходів є рента. Економічна рента – це ціна, що сплачується за використання землі та інших природних ресурсів, пропозиція яких обмежена (нееластична). Незважаючи на відмінності концептуального характеру, економісти підкреслюють неоднорідність якості земельних ділянок за їх продуктивністю, а отже існують відмінності попиту на них.

Попит в свою чергу – це єдиний фактор, який прямо впливає на ренту. Чим краще ділянка, тим вищий попит, а це означає, що більша рента. Остання буває кількох видів.

Диференційна рента існує в двох формах. Диференційна рента I виникає з приводу більш близького місцезнаходження земельних ділянок до ринку, а також більшої родючості порівняно з гіршими ділянками. Вона привласнюється землевласником. Диференційна рента II утворюється внаслідок інтенсивного ведення господарства за рахунок додаткових капіталовкладень та привласнюється орендатором землі протягом дії угоди про оренду.

Монопольна рента – рента, яка одержана за винятково придатні природні умови для виробництва сільськогосподарських продуктів.

Абсолютна рента сплачується з усіх ділянок землі незалежно від місцезнаходження та родючості, бо землевласник не здає землю в оренду безплатно.

З рентними відносинами тісно пов’язана ціна землі. Землевласник може продати землю за умови, що виручена ним сума буде не меншою, ніж дохід у формі відсотка, отриманого від вкладу цієї ж суми в банк.

Внаслідок цього ціна землі є капіталізованою земельною рентою і визначається за формулою:

У видобувній промисловості диференційна рента породжена відмінностями у рівні продуктивності праці й розмірі собівартості, які обумовлені неоднаковим багатством покладів, глибиною їх залягання і так далі. Ціни на продукцію установлюються за гіршими умовами її виробництва (отримують при цьому нормальний прибуток). На кращих ділянках, де видобувають корисні копалини з меншими господарськими витратами, утворюється доход у вигляді диференційної ренти, який залишається власнику землі.

В умовах товарно-грошових відносин виникає особливий вид доходів, що пов’язаний з утворенням ренти – виду доходу, який регулярно отримують з землі, капіталу, майна і який не пов’язаний з підприємницькою діяльністю. Вона властива перед усім сільському господарству. В багатьох країнах ринкової економіки рентою називають також відсотки, що виплачуються на облігації державних позик. Особи, які живуть переважно за рахунок ренти, утворюють паразитичний прошарок суспільства – рантьє.