Поняття технології

Майстерність - сукупність засобів, необхідних для виконання дії, яку розвиває людина; уміння використати прийоми і засоби управління своїми вчинками і діями в процесі діяльності, один із найбільш важли­вих елементів продуктивних сил, наприклад хисту спортсмена.

Мистецькість - це система засобів діяльності, вимог, правил і при­йомів виконання дії, що гарантують сприятливі умови розвитку і вдо­сконалення рухів, а також власну безпеку і безпеку оточення.

Мистецькість слід розглядати як процес. У ньому має місце зміна, становлення і- за найсприятливіших умов- розвиток. В ідеалі- на вершині досконалості технології навчання - закономірним явищем є творчість, коли всі фізичні і духовні здатності людини активні і поро­джують гармонійні предмети і явища.

У процесі навчання і вдосконалення дій (пізнавальних, моральних, ес­тетичних, трудових тощо) мистецькість як процес мас ряд особливостей.

По-перше, мистецькість, як сукупність оптимальних прийомів впли­ву на предмет, спрямовується людиною на подолання опору предмета, а свій вплив вона при цьому прагне зробити продуктивним.

По-друге, мистецькість- цс ставлення до себе самого: механічний бік дії - те зовнішнє, що чинить опір, непідвладне (на початку навчання і впродовж подальшого вдосконалення дій) волі і звернене до людини як до окремого предмета. Цей предмет - його властивості, процеси, стани - ма­ють конкретний зміст і відображаються у формі відчуттів і сприймання.

Ставлення до се^е самої як до предмета і є джерелом розвитку "Я". Ставлячись певним чином до власних переживань, відображеного змісту і станів, людина мас змогу змінювати їх, перетворювати, ство­рювати нові форми. Ставлення до власних станів і "Я" неоднакові. Ак­тивність і пріоритет на боці "Я", яке будь-який позитивний зв'язок з предметом трансформує "для себе", опановує і робить його змістом власної свідомості.

Розумові дії опановуються "для себе", переборюючи опозицію, опір, непокору перетворюваного предмета своєму носієві - людині діючій.

Шлях до майстерності, мистецькості, кмітливості - через техноло­гію навчання.

Технологія - мистецтво використовування законів психіки, свідо­мості і діяльності в процесах виробництва духовних або матеріальних цінностей.

Технологія - це і наука перетворення знання в процес навчання лю­дини або втілення його в матеріальні конструкції, машини, механізми -системи з необхідними властивостями. Це і сукупність процесів, про­тягом яких планомірно відбуваються зміна засобів виробництва (від нижчого до вищого), розвиток і створення оптимальних Інноваційних технологій.

Технологія - сукупність знань про людину, її психомоторику, меха­нізми регуляції рухів, їхнього становлення і розвитку.

Закони побудови технологій можна пізнавати і Інтуїтивно, досвід­ним шляхом, тобто методом проб і помилок, але при цьому можливість досягнення бажаного успіху різко обмежена. Використання наукової технології знижує до мінімуму необхідність адаптації і налагоджуван­ня машин і механізмів (під час переходу від недорозвинутої системи технологій до досконалої), і підвищує ККД виробництва.

Якість технології- технологічність використання в процесі навчан­ня і вдосконалення рухової дії найбільш ефективних, економічних і про­дуктивних засобів, що є обов'язковою умовою оптимізації діяльності.

Оптимальна діяльність - найкраща з усіх можливих, тоді як усі інші, в межах можливостей людини, будуть менш ефективними. Усі ці засо­би діяльності можливі, проте одна серед них - оптимальна, мас свою міру, правило, з яким треба ознайомитися. За межами можливого пере­буває сфера заборон - сфера дії законів руйнування. Вийшовши за межі можливого, діяльність порушується, втрачає свою ефективність, а для людини вона стає небезпечною. Те саме стосується і стану люди­ни: стан балансування на межі норми і патології- продукт діяльності, протилежний її справжній меті і потребі людини.

До технологічності відносять систему контролю, що сприяє підтри­манню якості діяльності і самого технологічного процесу в межах, пе­редбачених сферою впливу законів техніки, а для людини - психічної напруженості дії і станів у кожний конкретний момент часу в рамках технології виробництва, що розгортається. Контроль усуває ненор­мальний стан, прогнозує його вияв і тому стає ефективним засобом управління технічною підготовкою.

Психологічна характеристика інноваційної діяльності

Категорія діяльності має бути розгорнута як структурно, так і сто­совно предмета нашого вивчення - психології інноваційних техноло­гій розвитку творчого хисту і пристосованої до завдань психологічного аналізу самої діяльності. Так, Е. Г. Юдін виділив п'ять функцій катего­рії діяльності. Підкреслимо, ці функції діяльність може виконувати не тільки в науковому дослідженні, а і в організації інноваційних техноло­гій самої діяльності, на розгляді якої ми і зупинимося.

Діяльність як предмет вивчення

Поняття предмет вивчення має філософсько-методологічний зміст. Воно відображає універсальну основу (або, в більш обережно­му формулюванні, універсальну характеристику) людського світу. Ді­яльність як предмет вивчення певним чином розчленовується і від­творюється в теоретичній картині психології або окремої інноваційної технології. Предмет вивчення розчленовується відповідно до методо­логічних принципів останньої, з урахуванням специфіки її завдань і сукупності основних понять.

Принципове значення для розуміння психологічної сутності діяль­ності має уявлення про предметний характер діяльності людини. Це положення випливає з того, що людина не стільки пізнаюча, скільки -діюча суть у діяльності; а якщо вона діюча суть, то діє з предметами, процесами, явищами, з "не-Я". Сенс предметності полягає в тому, що людина змінює своє оточення відповідно до своїх потреб.

Такою є вихідна позиція щодо оцінки ролі поняття предметності ді­яльності в психології, її відношення до теорії психології і зворотного впливу теорії на поліпшення діяльності, зокрема у створенні іннова­ційних технологій. Діяльність і знання про неї були б протилежними і нсузгоджуваними, якби не спиралися на загальну категоріальну струк­туру предметно-практичної діяльності людини не лише у промисло­вому виробництві, айв освітньому процесі, де вона стає фахівцем, опановує професію - головний засіб існування в майбутньому.

Пізнання людини оперує категоріями мислення, особливою сутніс­тю - змістом менталітету, тоді як у діяльності та сама сутність виділя­ється в практичні дії, дається суб'єктивно як зміст чуттєвого образу-по-чування. А поняття, які створює мислення, - це загальнолюдський до­свід практичної діяльності, який вдруге може бути звернений на саму діяльність з мстою її раціонального перетворення.

Багатьма напрямами психології людини усвідомлено або неусвідом-лено створювалися свої предмети дослідження без врахування прин­ципу єдності свідомості І діяльності.

Фрейдистська психологія бачила специфічну психологічну реаль­ність у сфері мотивації і розглядала її суть на рівні підсвідомості. Бі­хевіоризм відкинув з психології все те, що не можна було довести екс­периментально, і зосередив свою увагу на параметрах поведінки. А ре­активна поведінка за схемою "стимул - реакція" стала підставою для пояснення і інтеграції психологічного. На пріоритеті психічної форми головним чином наголошувала гештальт-психологія, яка користувала­ся для пояснення психічних явищ їх же структурною організацією.

Включення в психологію поняття предметної діяльності відкриває і нові можливості для розуміння самої психології і тим самим визначає зовсім нові предмети її дослідження.

Це було здійснене С. Л. Рубінштсйном, згодом Л. С. Виготський побудував теоретичну схему психологічного дослідження на базі по­няття предметної діяльності. У результаті психіка і свідомість людини витлумачувались як специфічний орган діяльності, що і дало змогу об­грунтувати цілісності предмета діяльності. Подальший розвиток ідей інтеріоризації дав підстави М. О. Леонтьєву (1975 р.) створити дворяд­ну психологічну структуру діяльності:

а) діяльнІсть-дія-операція,

б) мотив-мета-умова.

Це уявлення і стало підґрунтям психологічної теорії діяльності.

Така схема діяльності розкриває ефективні способи формування психіки шляхом створення і практичного використання в освітньому процесі відповідних форм предметної діяльності. У предметній діяль­ності будується функціональний "орган" - психіка, а розвиток пред­метної діяльності, в свою чергу, приводить до розвитку психіки, що є водночас і продуктом діяльності, і ЇЇ найближчим регулятором.

Таким чином, категорія предметної діяльності задає специфічну дійсність в її реальних межах і фіксує генетичний зв'язок між розвит­ком предмета діяльності і спрямованими на його зміну або перетворен­ня впливами. Вони і допомагають людині створювати нові функції, за рахунок яких і відбувається розвиток її психіки.

Розгорнемо категорію діяльності структурно і стосовно предмета нашого розгляду - психології інноваційних технологій розвитку твор­чого хисту людини - і щодо завдань психологічного аналізу самої ді­яльності І можливості створення інноваційних технологій в освіті.

У ході розвитку і розгортання предмета психології творчих здібнос­тей людини виникає необхідність виділити утворення, що дали б змогу уявити її як логічну однорідну цілісність зі своєю системою координат, одиниць аналізу І практичного конструювання.

Виховання і розвиток людини, її інтелектуального потенціалу стали одним із важливих чинників розвитку нашого суспільства. Вдоскона­лення духовних і душевних сил людей (особливо підростаючого по­коління) має оздоровче, освітнє і виховне значення.

Досягнення людиною оптимуму розвитку творчого хисту і духовно­го багатства відповідно до вимог професійної діяльності - основного засобу існування в майбутньому; успішне здійснення мотивації твор­чого ставлення до роботи, що розвиває цей хист, - мста і критерій, що досягаються в системі утворення функціональних органів психіки.

Творча діяльність за своєю природою і соціальним призначенням -це діяльність максимальна незалежно від рівня розвитку людини, ЇЇ особистого досвіду. Вилучення творчого начала із праці позбавляє лю­дину головного рушія розвитку психіки і свідомості і руйнує основи ді- яльності - перетворює її на механічну і монотонну роботу.

Діяльність, окрім створення духовних цінностей в освіті, породжує специфічний продукт - творчий хист - в обох сторін - викладача і сту­дента: з боку студента - зростання освіченості, а з боку викладача -досягнення досконалості. Здобутки діяльності закріплюються якісним перетворенням психічних станів, хисту, емоцій, волі, мисленням люди­ни за екстремальних умов роботи, дій, що, зрештою, сприяє розвитку і розширенню меж творчих можливостей людини.

Розкриваючи сутність поняття праці, необхідно історично охопити розмаїття видів трудової діяльності, серед яких цей вид людської ді­яльності - унікальний. У міру розвитку суспільних форм праці підви­щується роль творчого хисту і разом з ними і трансформація психіки і свідомості в роботі, що й сприяє гармонійному розвитку людини.

У трансформації змісту психіки і свідомості і полягає спеціальна зумовленість творчого хисту, творчої взаємодії викладача і студента в педагогічній роботі. Вона визначається ще і тим, що творчий хист ви­кладача в роботі із студентом є найближчим аналогом людської твор­чості, суспільного виробництва, - праці як вищого самовияву сутності людини, - матеріалізації її хисту.

Поняття праці, що стає зрозумілим через поняття процесу праці, має величезні пояснювальні можливості і охоплює все розмаїття видів

людської діяльності, в тому числі і педагогічної роботи, фіксує в них найістотніше: їхню цілісність.

Різноманітні види діяльності породжені працею і генетично та функціонально з нею пов'язані. Головні моменти процесу праці;

а) людина як суб'єкт трудової діяльності; б) доцільна діяльність, або сама праця; в) предмет трудової діяльності; г) засоби праці; д) про­дукт трудової діяльності.

У праці людина, зберігаючи і перетворюючи природу на більш гар­монійні форми, створює цими діями і саму себе. Протягом творчого процесу в діяльності людина виробляє, створюючи саму себе, оволоді­ває своїми природними якостями і набуває соціальних властивостей.

Вони і є підґрунтям психологічної теорії діяльності. Таким чином, усвідомлена структурна схема діяльності розкриває ефективні шляхи формування психіки і свідомості шляхом створення інноваційних тех­нологій в освіті:

1) створення і практичного використання в педагогічному процесі
відповідних форм предметної діяльності, яка дає змогу людині опану­
вати професію - засіб її існування;

2) побудову в предметній діяльності функціональних органів, які
складають цей засіб;

3) розвиток предметної діяльності сприяє розвитку психіки, що є
водночас і продуктом діяльності, і найближчим регулятором здатнос­
тей до творчості в професійній роботі.

Отже, категорія діяльності задає специфічну дійсність в її реальних межах і фіксує генетичний зв'язок між розвитком діяльності і розви­тком психіки.

Діяльність як предмет управління

Функція діяльності як предмета управління визначає те, що підлягає організації в систему функціонування і розвитку на основі визначених психологічних і педагогічних принципів. Предмет управління перед­бачає наявність або усвідомлення предмета дії - людини або колективу, безпосередньо пов'язаних з предметно-практичними перетвореннями, які дають змогу створити бажаний продукт - те, чого ще не існувало.

Наступна операція після перетворення предмета дій у діяльність - утворення її мети - процесу цілеспрямованого застосування доцільних дій (розумових і психомоторних), спрямованих на предмет дії.

Колектив може управляти діяльністю своїх членів, оскільки вони відображають у своїй свідомості і відтворюють властивості і структу­ру діяльності. Мірою адекватності відображення останньої с відповід­ність результату дії його передбаченню, яке склалося на основі відо­браження, створеного уявою. Однак не будь-який зміст відображення безпосередньо пов'язується з практичною дією.

Первинним джерелом є чуттєве відображення. Це- сфера, досяж­на для сприймання - безпосередній контакт з предметом дії. Ще більш широким і глибоким джерелом відображення с дійсність- система знань, яке почуттєво не сприймається, але є при цьому предметом ро­зумового аналізу.

Тому система знань пов'язана з практичною дією людини через по­середництво "технологічних" знань про діяльність.

Ці два відображення: а) чуттєве відображення і б) система знань -виконують функцію управління діяльністю.

Поняття управління вимагає деякого роз'яснення. Інколи складаєть­ся враження, що колективна діяльність починається з бажання однієї людини, її власної ініціативи і все відбувається так, як вона цього хоче.

Насправді діяльність нічого спільного (якщо людина прагне, щоб вона була оптимальною) зі свавіллям не має. У кращому випадку вона повин­на бути суворо детермінована, аби забезпечити свободу діянню суб'єк­та. Пов'язують же дії суб'єкта управління діяльністю всупереч закону або діям, що їх регулюють, і механізми розвитку, що активізуються.

Діючи відповідно до законів психіки, свідомості і діяльності, люди­на нібито відокремлюється від неї, підноситься над діяльністю як суве­ренне і вільне джерело енергії і засобів для її здійснення. Вона створює мету діяльності, але залежить від її істотних складових:

а) законів функціонування і

б) законів розвитку.

Між іншим, закони функціонування і закони розвитку людини - одне й те саме: в діяльності здібності людини виявляються і в ній же вони розвиваються. Тому для оптимального управління створенням іннова­ційних технологій необхідно користуватися поняттям міри функціону­вання і розвитку - уявленням про якісні і кількісні її характеристики в дії, щоб вони не виходили за межі мірок:

1) моральних;

2) естетичних;

3) гуманістичних;

4) демократичних;

5) ноосферних, коли технологія і діяльність залишаються без змін,
зберігають свою цілісність.

Психологія, на жаль, не користується поняттям міри, хоча в рамках її предмета існує безліч фактів про "можливе" і "заборонене" в психіці, свідомості і діяльності.

Справа в тому, що процеси і механізми психіки продуктивно пра­цюють лише в межах, дозволених природою людському тілу, в межах певних показників напруження. Кількісні показники цієї роботи не по­винні виходити за межі міри. У противному разі діяльність або не може розвиватися, або порушується.

До числа істотних показників міри дозволеного природою людсько­му тілу, психіці і діяльності можна віднести:

а) пороги чутливості (нижній і абсолютний) рецепторів-датчиків, що сигналізують про інтенсивність властивостей рухів, думки і дій, що виконуються людиною;

6) грубість порогів розрізнення (поріг розрізнення): якщо сила
подразника, що впливає на рецептор, зростає в геометричній прогресії,
то інтенсивність відчуттів - в арифметичній;

в) відсутність в людському тілі рецепторів-датчиків для відобра­
ження і відтворення у свідомості процесів, що здійснюються в мікро-
інтервалах часу (тисячні частки секунди) - з одного боку, а з другого -
процесів, що тривають довгі проміжки часу (тижні, місяці, роки), що і
є умовою виникнення помилкових розумових і психомоторних дій;

г) повільність, порівняно з машинами і механізмами дій і рухів
думки, хоча швидкість останніх і може підвищуватися внаслідок тре­
нування, але не настільки, щоб зрівнятися з комп'ютером;

д) природні межі швидкості мислення, обсягу сприймання, пам'я­
ті і точності функціонування психічних процесів у цілому, що і ство­
рює непоборні труднощі (наприклад, під час роботи людини в системі
"людина- машина") під час відтворення свідомістю дійсності, що й
перешкоджає здійсненню оптимального управління своєю діяльністю;

є) стомлюваність (розумова і психомоторна); продуктивність дії знижується, що й призводить до помилкових рішень і їх реалізації.

Втома - захисна реакція організму, мислячого тіла людини. Вира­жається вона суб'єктивно, як переживання стану втоми.

її запобіжні сигнали свідчать, що стан людини наблизився до межі, за якою вступають у силу закони дискоординації органів і систем - по­рушення внутрішньої їх гармонії.

Утома з плином часу нагромаджується: її наслідки - зміни в роботі серця, печінки, нирок.

Утома людини спричинює біль у цих органах.

Утома, отже, - подвійний регулятор активності людини і колективу в цілому. З одного боку, втомою і болем організм сигналізує свідомості про негативні процеси, що починаються, а з другого- втома виконує роль своєрідного перемикача активності з витрачання енергії на зво­ротний йому процес - її відновлення:

1) відновлення енергії, яка була витрачена до вихідного рівня і

2) нагромадження енергії понад колишній рівень, тобто вона ак­
тивізує антиентропійні механізми життя людини.

Щоб уникнути появи цих негативних явищ, викладачу і студенту потрібно мати розвинене почуття міри, знання: як і за яких умов при­родний стан стомленості (загалом це - приємне відчуття) переходить у втому. Слід пам'ятати, що межа між втомою і стомленістю- це межа дозволеного, яку переходити не можна;

ж) ілюзії відчуттів, сприймання, мислення, емоцій, пам'яті, по­чуттів і волі, коли вони, викривлені в ході відображення дійсності, втілюються в предмет діяльності, здатний до руйнування дії всупереч ЇЇ законам.

В управлінні педагогічною діяльністю користуються, як видно із за­значеного, двома видами відображення:

перший- чуттєве відображення або зв'язок, досяжний для безпо­середнього сприймання, спостереження і такий, що перебуває в сфері практичного впливу на дії і стани людини;

другий - понятійне відображення, що не є ані предметом сприй­мання, ані предметом чуттєвого впливу, а являє собою логічну схему майбутньої діяльності: людина згідно з цією логікою діє, коригує дії в технології, а якщо це необхідно, то і перебудовується відповідно до мети діяльності.

Діяльність як предмет проектування

Процес проектування діяльності - процес насичення її інноваціями, створення в ЇЇ технології того, чого ще не існувало. Ці процеси можна здійснювати трьома шляхами: впливами, що трансформують смисли свідомості; утворенням нових форм діяльності, які також своїми на­слідками трансформують цю діяльність і свідомість, і найкращим тре­тім - інноваціями діяльності і свідомості в нерозривній єдності.

Свідомість і діяльність - органічна єдність. Зміст свідомості ви­значається діяльністю, а відкриття нових аспектів і властивостей ді­яльності збагачує свідомість. Цс повною мірою стосується і творчого хисту людини. В усьому, що зробила людина, виявилась ЇЇ свідомість, робота її думки, почуттів, які вона вкладає в дії.

Із цього закономірно випливає уявлення про засади і напрями ство­рення інноваційних технологій: а) ефективний розвиток психіки і сві­домості людини; б) предметних форм діяльності, що створюють умови для вияву і розвитку потенційних можливостей людини; в) підвищення продуктивності ЇЇ дій, завдяки творчому началу в діяльності.

У зв'язку з цим діяльність перетворюється на предмет цілеспрямо­ваного проектування, створення таких засобів ЇЇ здійснення, вдаючись до яких свідомість і діяльність стають оптимальними і розвиваються згідно з поставленими цілями.

Процес проектування інноваційних технологій діяльності практич­но можливий у двох основних напрямах:

а) проектування змісту свідомості, на основі знань, отриманих у
результаті наукового дослідження;

б) проектування змісту діяльності, що грунтується на природних
засобах її здійснення, які виключають помилки від перших кроків на­
вчання і розвитку.

Перший напрям припускає збагачення свідомості людини об'єктив­ним смислом, знаннями, що вказують шляхи формування доцільних уста­новок, інтересів, потреб і ідеалів, закладають раціональні засоби дій.

Другий напрям проектування передбачає таку організацію діяль­ності, яка відбувається згідно з законами природи людського тіла і пси­хіки, що і дає змогу відкривати потенційні можливості в діяльності і збагачувати свідомість людини додатковим смислом.

Створення інноваційної технології включає основні етапи:

- оцінку можливостей мотивації творчої активності;

- аналіз досвіду і вивчення творчої діяльності людини;

- головні засоби організації творчого процесу;

- опрацювання алгоритмів і програм для моделювання і стиму­
лювання творчого процесу;

- практичне застосування і експертну оцінку якості творчих ре­
зультатів, сфери їхнього використання;

- відкриття і опанування нових галузей творчої активності. Пси­
хологія розглядає психічні явища з двох поглядів: по-перше, вивчають-

ся процесуальні особливості психічних явиш (джерела виникнення, фізіологічні механізми, що є їх підґрунтям, певні закономірності їх розвитку, взаємозв'язки між ними і т. ін.);

по-друге, - з'ясовується їхній зміст як якісно своєрідне суб'єктивне відображення дійсності (зміст сприймання, думок, почуттів, вольових виявів, що виникають у свідомості людини через ті чи інші обставини життя і діяльності).

Якщо дослідження психічних явищ як процесів дає змогу вияви­ти закономірності кожного з них, то вивчення змісту дає можливість визначити якісні особливості, характерні для певної людини (своєрід­ність думок, сприймання почуттів, вольові зусилля).

Перше положення має предметом вивчення психіки як органа піз­нання, а друге зосереджує увагу на тому, що психіка і свідомість люди­ни - ще й орган діяльності з певним якісним і кількісним змістом, який, оминаючи обробку мисленням, закарбовується в підсвідомих формах, але й здатний включатися в діяльність з метою її вдосконалення.

Окрім пізнавального і діяльного ставлення до змісту дій з предме­тами, на людину діють і справляють істотний вплив багато потужних факторів. Серед них стрижневими будуть такі вияви, які пов'язані з мотивацією, тенденціями і її спрямуванням. Вони і створюють меха­нізми функціонування І розвитку свідомості в діяльності.

Механізм свідомості формується через усвідомлення змісту діяльнос­ті. Через усвідомлення всього розмаїття змісту розв'язання пізнаваль­них завдань, які людина має розв'язати в формі почувань, або у вигляді темного м'язового почуття рухів, коли людина працює безпосередньо з предметом. Цей зміст перетворюється в ході розв'язання практичних завдань і в новому вигляді знову повертається в ту саму діяльність.

Такий вигляд має і модель усіх інноваційних технологій: вони пере­творюють невідоме на відоме, доповнюють його новизною, вдоскона­люють, щоб збільшити продуктивність дії людини.

У процесі реалізації функції діяльності як предмета проектуван­ня вона сама створюється на знаннях, що дають змогу ще до початку її створення врахувати природні межі можливостей людського тіла і душі. Людині їх треба всебічно усвідомити, перетворити на надбання свідомості, щоб користуватися ними для досягнення мети діяльнос­ті. Прогноз успіху за таких умов передбачає активність творчих по­тенцій суб'єкта дій. Вони, і тільки вони, сприяють створенню того, чого ще не було в досвіді, того, що тільки уявляється як можливе,

досяжне. А цим досяжним завжди є: а) оптимальна міра предметно-практичної діяльності; б) матеріалізація людської сутності у створю­ваній нею дійсності.

Проектування діяльності безпосередньо пов'язане з синтезом наяв­ного знання: воно з часом розвивається і уточнюється, наближається до більш адекватного відображення її сутності і практичного викорис­тання відображеного в єдиному неподільному процесі. Природно, що знання необхідно певним способом модифікувати і адаптувати до кон­кретних умов, враховувати індивідуальні особливості (сильні і слаб­кі) діючої людини і довести діяльність до рівня практичних приписів, або алгоритмів дії.

Спочатку проектований продукт діяльності - системи здібностей -людині, що діє, уявляється як ідея. Адже ідея - різновид поняття, що поєднує як об'єктивне знання про усвідомлені можливості, так і за­гальні обриси мети, на досягнення якої спрямовується діяльність. Ідея здатна випереджати відображення дійсності і при цьому виконує кон­структивну функцію завдяки тому, що спирається на закони розумових і психомоторних дій, даних у вигляді зразка.

Відтак ідея стає джерелом синтезу і систематизації знань і активізує творчу уяву. Інакше кажучи, ідея не є довільною вигадкою бездіяльного розуму, а навпаки -розумний порух думки в незвідане майбутнє, і тому вона стає матеріальною перетворюючою силою в діяльності людини.

Зміст ідеї відбиває і технологічний аспект діяльності, прийоми І засоби її реалізації, які, в свою чергу, виконують і функції контролю, відповідності досягнутого рівня майстерності належному. У цілому ж ідея діяльності тісно пов'язана з поняттям ідеалу.

Ось чому ідеал і ідея - форми уявлення в свідомості людини вищої мети і, отже, її потреб.

Ідея в проектуванні діяльності має специфічні особливості і відрізня­ється від поняття або їх системи. Якщо останнє відбиває дійсність у всьо­му її розмаїтті, то ідея - форма осягнення думкою майбутнього предмета, усвідомлення мети і проекція подальшого пізнання і перетворення.

Шляхом впровадження ідеї дії набувають спрямованості на мету, яка визначає те, на чому буде зосереджена активність людини.

Тому ідея не зводиться до формування досвіду, нагромаджування знань, а існує для того, щоб, використовуючи його, побудувати нове, досконаліше відображення предмета, з урахуванням законів і можли­востей їх існування в тенденції розвитку. Отже, ідея є конкретним і

об'єктивним відображенням дійсності, а коли вона усвідомлена люди­ною - виражає її готовність практично втілювати ідею в духовні або матеріальні конструкції через відповідні дії.

Проектування - синтез їнання в певну цілісну систему, що відіграє роль евристичного принципу побудови практичною дією нових, ще не існуючих форм дії.

На заключному етапі проектування ідея отримує подальше опрацю­вання і набуває форми проекту. Він включає:

а) тексти, що описують технологію діяльності;

б) розрахунки, що пояснюють зміст і призначення тих чи Інших
елементів як технології, так і створюваного предмета;

в) креслення, наочні схеми тощо і додаткові засоби, що нормують
дії і готують людину до праці.

За допомогою цих засобів зображення ідеї вона стає більш або менш досяжною і за нею можна розгледіти майбутній предмет, а сама ідея таким чином наповнюється чуттєвим змістом, стає образом у свідомості людини.

Діяльність як цінність

Що проектує функція діяльності? Створює передусім ціннісну орі­єнтацію людини, яка діє. Ця орієнтація - вибіркове ставлення до сукуп­ності мети і ідеалів, засобів досягнення цілей і якості продукту, що ство­рює людина. Ціннісна орієнтація характеризує структуру активності психіки людини, і разом з нею і колективу, з соціального погляду - зміст і надає перевагу тим чи іншим властивостям самої діяльності.

Наявність у людини, що діє, усталених ціннісних орієнтацій на вдо­сконалення процесу сприяє: а) набуванню загальної культури, б) куль­тури розумових дій; в) розвитку творчого хисту людини, що є свідчен­ням її зрілості.

Цінністю в найвищому сенсі є те, що слугує людині і є одним з ви­явів: добра або зла,- істини або хибності, прекрасного або потворного, дозволеного або забороненого, справедливого або несправедливого, які мають для людини неабияку значущість.

Розрізняють і суб'єктивні цінності: установки, тенденції, імперати­ви, заборони, мету, проекти тощо, які виявляються в нормативних уяв­леннях; їх призначення - орієнтувати доцільність діяльності.

Цінності в структурі діяльності- її соціальні регулятори. Так або інакше осмислені цінності дають змогу збагнути певну орієнтацію лю­дини, що діє, слугують предметами інтересів, потреб.

Вибіркове ставлення до сукупності цілей і ідеалів, до засобів досяг­нення мсти і якості створюваних продуктів може спричиняти протиріч­чя і конфлікти. Передусім в мотиваційній сфері: боротьба мотивів між обов'язком і бажанням, мотивами моральними і егоїстичними. Орієн­тація колективу на суспільні цінності характеризує його членів у со­ціальному сенсі.

Наявність усталених ціннісних орієнтацій зміцнює характер люди­ни, збільшує її витривалість, її переваги і спрямованість на створен­ня цінностей - духовних і матеріальних. Свідчить про наявність у неї сформованих ціннісних орієнтацій, про гармонійний розвиток у ході "вростання" її в культуру людства, опанування і розвиток власного творчого хисту, зрештою; свідчить про зрілість людини.

У цьому сенсі ціннісна орієнтація на: а) навчання, б) гру, в) працю -домінуючі види активності підростаючого покоління - має винятково важливе значення.

Оскільки навчальна, ігрова і трудова дії - джерело розвитку чутли­вості, відчуттів, психіки І свідомості, то йдеться про те, що воно може стати дієвим засобом підвищення культури емоцій, почуттів і мислен­ня, вчинків і моральності, думок, які висловлює людина, її тіла і душі.

Отже, завдання організації педагогічної діяльності якраз і поля­гає в тому, щоб, розв'язувати проблеми опаїгування знань і навичок, розв'язувати завдання розвитку хисту, творчого потенціалу і характеру людини.

Ціннісне ставлення людини до дійсності - цс гуманістичне, справді людське ставлення, що має на меті нагромадження духовних і матері­альних цінностей:

1) матеріальних, створених із природних речовин;

2) духовних - творінь розуму і почуттів.

До того продукт, що має суспільну цінність, як правило, є реалізо­ваною потребою, втіленням творчих сил людини. У свою чергу, цей продукт слугує зразком для опанування підростаючим поколінням цін­нісних орієнтацій - результату виховання.

Але оскільки цінності можуть мати і негативне значення, то орієн­тування на позитивні цінності повинне мати форму:

а) первісно - потреб;

б) установки і націлювання на розуміння справжніх цінностей;

в) готовності створювати нові, більш досконалі продукти діяль­
ності.

Описані вище функції поняття діяльності безпосередньо стосують­ся потреб людини і тому є для неї І суспільства цінністю. У цілому ці функції і є системою цінностей, користуючись якою людина може бу­дувати свою діяльність в оптимальних, отже - продуктивних формах з цінними продуктами дій.

Інакше кажучи, в технології діяльності на базі психологічного знан­ня людина повинна знати про наступні напрями мислення, мати уяв­лення про організацію передбачення, про майбутні здобутки свідомос­ті і про продукти діяльності.

Для цього той, хто створює технологію, користуючись функціями діяльності, повинен відповісти на такі запитання:

а) "Що робити?"- створити конструктивне знання, щоб мати
змогу пояснювати природу діяльності і її предметну сутність;

б) "Як робити?" - усвідомити технологічний зміст як сукупність
прийомів і засобів реалізації мети, застосовуючи цілеспрямовані і
оптимальні дії;

в) "Для чого робити?"- мати уявлення про смисл діяльності в
ціннісному вираженні і керуватися в ній критеріями гармонії.

Причому відповіді на ці запитання можуть бути відвертими лише сто­совно системи цінностей, прийнятих людством у формі ідеалів: 1) мо­рального, 2) естетичного, 3) гносеологічного - що виражають творче ставлення людини до дійсності І відіграють роль цільових орієнтирів.

Таким чином, людина, що діє, - колектив - епіцентр активності в діяльності: вона усвідомлює власне "Я" і діє, керуючись цим; "Я" при­сутнє в кожній дії, будує її, є суддею людських дій і вчинків.

У той же час дія не дорівнює "Я", тому що є "Я", яке може перевер­шити попередні свої дії, створити те, чого ще не було в індивідуально­му досвіді дій.

У процесі розвитку і розгортання нового предмета психології- сис­теми інноваційних технологій, - надто слабко опрацьованого, виникає необхідність виділити в діяльності такі утворення, які дали б змогу:

а) уявити її як логічно однорідну систему з певною системою координат,

б) одиницю аналізу, в) практично конструювати її з метою оитимізації.

Сфери людини - предмети інноваційних технологій розвитку Поняття про сфери психіки і свідомості

Людина -соціальний індивід, що поєднує в собі риси суспільно значу­щі і індивідуально-неповторні. Розкриваючи і реалізуючи свої внутріш-

ні властивості під час занять, людина є щодо предметів, явищ суб'єктом свідомості і діяльності, джерелом активності, завдяки якій відбувається перетворення їх для задоволення власних і суспільних потреб.

Людина має два види здібностей:

природні, які включають матеріально-структурні утворення в люд­ському тілі, що дає змогу людині психічно відображати навколишню дійсність, проектувати її і практично здійснювати свої проекти, намі­ри, задуми;

соціальні, яких людина набуває в процесі виховання, навчання, роз­витку, що є необхідною умовою засвоєння загальних форм суспільно-історичних здібностей і культури - джерела розвитку.

Східці пізнання - живе відображення довкілля, абстрактне мис­лення і праця - існують як неподільна єдність, і їх можна аналізувати окремо тільки як абстракції. У процесі навчання і розвитку вони функ­ціонують одночасно, але можуть виокремлюватися в складі дії для вдо­сконалення виконання конкретних смислових завдань.

У процесі навчання, розвитку і спілкування людина як носій сві­домості і діяльності зазнає опору з боку предметів і явищ. З одного боку - це фізичний опір, який необхідно долати власними фізичними зусиллями або за допомогою підсилення їх технічними засобами, а з другого - це вияв зусилля думки - усвідомлення сутності того, що від­бувається в дії. У результаті цього людина відкриває в предметах і яви­щах їхні природні властивості, а в собі - здатності, завдяки цьому кра­ще володіє собою, порухами власної думки, почуттями, уявою і діями.

У продуктах діяльності виявляється те, що людина знає і чого не знас, що може, а чого не може зробити, тобто це визначає міру її хисту.

Хист у практичній дії існує не окремо від мислення і сприймання, а є їхнім завершенням, продуктом дії, результатом. Саме в розвитку людина повинна опанувати історичні способи виконання дій, їх прин­цип, засоби перетворення сенсорної і перцептивної інформації, що по­трапляють в її свідомість внаслідок її практичних дій. Людина мусить опанувати те, що створене мисленням і діями ЇЇ попередників.

У дії ж людина, використовуючи свій природний хист психічного відображення, проектування і створення нового, реалізує те, що може бути здійснене, що можливе і не заборонене законами природи. Цс-хист людини активно будувати свою поведінку в просторі і часі відпо­відно до форми предмета своєї діяльності, укладений в універсальнос­ті будови органів руху і тіла людини.

Людські органи руху здатні здійснювати в різній геометричній формі переміщення (зрозуміло, в межах анатомічної цілісності). І все завдан­ня навчання зводиться до того, щоб той, хто навчає, вказав раціональну форму рухів, виділивши її з безлічі можливих, і вчасно попередив ви­никнення в того, хто навчається, дисгармонійних процесів.

Структурно-анатомічна форма мислячого тіла щодо можливих форм рухів - універсальна, і в цьому полягає кардинальна відмінність руху живого мислячого тіла людини від руху - нехай навіть найбільш розумного і вмілого - автомата, створеного людиною. Людина, робля­чи відкриття, винахід, розсуває межі уявлень про можливості людини, відкриває нові шляхи їх вдосконалення.

Людина розвивається в умовах культури, що наперед визначає зміст думок, почуттів, настроїв і створює її психологічний склад. Зміна пси­хологічного складу відбувається в процесі діяльності внаслідок впливу на людину змін в її життєдіяльності.

Серед безлічі чинників, що змінюють життєдіяльність людини і формують її, важливе місце займають засоби і методи розвитку твор­чих здібностей.

Перед викладачем завжди стоїть питання: які сторони психіки лю­дини необхідно виявляти і які психологічні і педагогічні засоби слід застосовувати, щоб цілеспрямовано змінювати в кращий бік ті чи інші утворення в цілісній людині?

Існує безліч уявлень про структурні утворення в психіці і свідомості людини.

Ми зупинимося лише на аналізі форм активності людини щодо навко­лишнього світу, на тому, що, впливаючи на органи чуттів, породжує відо­браження, що перетворює енергію зовнішнього впливу на факт свідомості.

Виявлення структур свідомості в цілісній людині може справити по­зитивний вплив на організацію розвитку, дати своєрідну економію сил людини і дозволить успішно розв'язати завдання, які слід розв'язувати через впровадження нових навчально-виховних технологій.

Відношення людини до навколишнього світу— момент її вза­ємозв'язку з ним, активність щодо нього, в результаті чого забезпе­чуються орієнтування і регулювання поведінки і діяльності. Такі від­ношення можуть складатися на різних рівнях взаємного зв'язку, який створює в людині: сенсорну сферу, перцептивну сферу, сферу почуттів, сферу розуму і розсудку та менталітет людини. Вони функціонують у цілісності, забезпечуючи формування способу життя людини і образу її діяльності.

Сенсорна сфера

Відчуття себе, власних рухів і дій -сенсорика, яка завжди більш-менш тісно зв'язана з моторикою. Сенсорика - результат свідомої активності людини, пов'язаної з розподілом, або розчленуванням, відображення на безліч якісно різноманітних властивостей, що в ньому містяться.

Перцепція - теж відображення, але виконує інші функції. Вона -усвідомлення цілісності чуттєвого відображення живого руху. Тому відчуття і сприймання і розрізняються як два різних ставлення свідо­мості до дії: у відчутті відображаються властивості рухів, а в сприй­манні - дія в цілому.

Таким чином, відчуття і сприймання і єдині, і різні: відчуття може передувати сприйманню і, навпаки - сприймання створює основу для відчуття. В останньому випадку відчуття і усвідомлення почуттєво відображеної властивості перетворюються на складну аналітичну ак­тивність; відчуття створюють абстракцію про властивості предметів, класифікують їх і порівнюють між собою в рамках цілісності.

Це вже не елементарна активність, а дуже складна теоретична ро­бота думки над матеріалом чуттєвого відображення. Тобто процес від­чуття передбачає мислення, свідому пізнавальну активність.

На цьому рівні складаються сенсорні відношення людини з навко­лишньою дійсністю. Сенсорна сфера є особливим знанням про цей світ, її інформація вплетена безпосередньо в чуттєву тканину рухів, дій.

Про зміст сенсорної сфери, тобто про власний досвід, людина мало що може розповісти, поділитися своїми знаннями з іншими людь­ми. Вона може це знання продемонструвати, виконати дії, в яких ма­теріалізується досвід світовідчуття, набутого в розвитку. У завершеній дії укладено головний результат - форма дієвого мислення, а його зміст виявляється прихованим від людини і їй важко висловити його сло­вами. Само по собі дієве мислення може виконувати й інші функції, коли людина навчиться мислити змістом відображення, свіжим слідом пам'яті, що залишається після завершення дії, окремо від дії.

У процесі навчання і розвитку сенсорна сфера відіграє важливу роль, бо вона безпосередньо відображає фізичні і сенсорні властивості предметів і явищ, що впливають на органи чуттів. При цьому люди­на переживає притаманні предметам ознаки і може осмислювати їх не тільки самі по собі, а й у величинах інтенсивності, модальності, що і є основою для побудови образу рухів, предметів і явищ.

До того це відображення не має властивостей цілісності, Воно міс­тить у собі тільки ознаки, найбільш яскраві прикмети, за якими людина орієнтується при виконанні дій з предметами і може досить точно суди­ти про інтенсивність процесів, що відбуваються в навколишньому світі.

Однак існує і певний зв'язок між якістю відчуття і властивостями рухів та предметів: регулюючи інтенсивність властивостей рухів, лю­дина може швидко навчитися регулювати свої відчуття, і навпаки, змі­нюючи відчуття, повинна змінювати і інтенсивність дії. В останньому випадку в хід регуляції включається процес пам'яті, що дає змогу ви­користати результати минулих дій в інтересах майбутніх.

На відношеннях до навколишньої дійсності, що будуються на ма­теріалі сенсорної сфери, по суті грунтується практичний інтелект лю­дини. Ж. Піаже називає його сенсомоторним інтелектом. Він порівнює цей інтелект з плівкою, отриманою при уповільненій зйомці, яка міс­тить усі картини, але зафіксовані нарізно, І такі, що сприймаються по черзі - без одночасного, цілісного і зв'язаного бачення, яке необхідне для розуміння цілісності.

До того сенсомоторний інтелект працює на конкретному матеріалі і для нього недосяжне відсторонення від конкретності реального контакту з дійсністю. Світ освоюється, починаючи з властивостей простору рухів, часу, сил і предметів, і на цій базі мислення людини приводить до уявлен­ня про картину світу в цілому, до філософсько-світоглядних проблем.

Сенсомоторний інтелект працює на матеріалі відчуттів, чуттєвих властивостей, отриманих через предмети і явища. Основне ж наванта­ження, наприклад у фізичному вихованні і ручній або ремісничій справі, припадає на ту частину сенсомоторного інтелекту, що пов'язана з інфор­мацією, яка йде від м'язової системи. Менше навантаження, але більш значуще для організації діяльності, припадає і на інші сенсорні системи.

М'яз у ручній праці і фізичному вихованні - орган пізнання і орган руху - вимірник простору і часу, численних фізичних сил, що поро­джуються рухом і підлягають навмисному регулюванню.

Функціонування сенсомоторного інтелекту позв'язане з утворенням перших категорій мислення. Діти до двох років оволодівають ними практично, в ході розумового розвитку. Якщо у дітей сенсомоторний інтелекте єдиним відношенням до навколишнього світу, способом піз­нання його, то в дорослої людини на сенсомоторний інтелект припадає більша частина всієї роботи дієвого мислення, яке підсилюється об­разним і символічним мисленням і дає змогу людині вийти далеко за

межі контакту з фізичним світом, близьким простором, часом і зусил­лями - заглянути в майбутнє.

Цс приведе до того, що органи чуттів - всі сенсорні системи люд­ського тіла - почнуть працювати як теоретики, прокладаючи шлях практичній дії.

Ось чому треба добре знати і правильно використовувати апарат сенсомоторного інтелекту в діяльності, знайти в собі цю форму мис­лення і слід задавати, спрямовувати і контролювати його роботу. Під­казувати людині, як краще використати свій сенсомоторний інтелект, в якому акумульована вся моторна частина часу нашого життя.

Перцептивна сфера

Активність сприймання людини виявляється тут у тому, що вона будь-який зв'язок (з предметом сприймання і його властивостями) за­вжди спрямовує в площину "для себе". Відтак активність виходить на­зовні і спрямовується на предмет, перетворюючи його в джерело до­даткових сил і енергії для роботи механізму розуму.

Тому активність виступає і як відношення нерівноправних сторін, де ініціатором стає діюча людина, яка здійснює перетворення, необ­хідні "для себе". Тому відчуття і сприймання людиною власних рухів вибіркове: їй треба з безлічі властивостей вибрати одну, з безлічі пред­метів виділити той, на який вона має діяти.

Найяскравіший приклад - роздивляння подвійних фігур: профіль і ваза. За допомогою малюнка цей механізм демонструється з незапере­чною переконливістю: вдивіться в малюнок, і ви не зможете побачити водночас і профілі і вазу.

Об'єктивно вони окреслені однією і тією самою хвилястою ліні­єю, існують і мають предметний сенс, але ви, внаслідок вибірковості сприймання, схоплюєте поглядом по черзі або вазу, або іншу фігуру -звернені один до одного профілі осіб, та не можете побачити їх в одно-моментному охопленні зором.

Аналогічна картина розгортається і при сприйманні рухів власних і рухів поза вами, але вона набагато складніша, оскільки в них існує величезна кількість властивостей, які дають у сукупності безліч мож­ливих образів, створюваних рухами.

При сприйманні рухів сенсорна м'язова система функціонує подіб­но фільтру інформації і енергії. Інформація відбирається залежно від установки і завдань, що розв'язуються людиною.

У сприйманні відображаються рухи в усій повноті їхніх властивос­тей. 1 для того щоб виявити в русі необхідну властивість, слід сприй­мання поділити на сенсорну фігуру і сенсорне тло.

Сенсорна фігура- необхідний для усвідомлення зміст, а сенсорне тло - все те, що не входить до змісту відображеного. Щоб витягти із сприйнятого потрібну фпуру, людина має знати її розпізнавальні озна­ки, її цінність, а оскільки вони не завжди відомі, то при цьому вона робить для себе відкриття властивості в матеріалі.

Формування сенсорної фігури рухів украй важливе в процесі засво­єння дій, тому що вона складається при усвідомленні логічної схеми рухів. І чим точніше вона відповідає природній логіці рухів, тим біль­шою мірою керовані рухи, дії та вчинки людини.

Щоб перебороти стихійність у засвоєнні дії, треба користуватися такими засобами формування сенсорної фігури:

перший - смисловий, заснований на мотиві-образі із заздалегідь озна­ченими в ньому розпізнавальними ознаками сенсорної фігури рухів;

другий - сенсорний, що є продуктом минулого досвіду, на осно­ві якого виник відповідний еталон, що треба підказати, щоб повніше усвідомити дію;

третій - естетичний, завдяки якому сенсорна фігура відшукується на основі естетичних почуттів, чуттєвої ймовірності, гармонії рухів, ціліс­ності, пропорційності, симетрії тощо, естетичних властивостей рухів.

Ще одне уявлення про відбір інформації для створення сенсорної фі­гури рухів міститься в понятті про орієнтовний рефлекс. Цей механізм будується на неузгодженості сприйнятого предмета і еталона освоєної сенсорної фігури. Помічена розбіжність гальмує думку людини і ста­вить перед нею запитання: "що це?", тобто вона усвідомлює завдання, яке необхідно розв'язати.

Осмислення величини розбіжності дає інформацію для здійснення корекції або рухів, або сенсорної фігури дії, якщо остання йому не­адекватна. Оцінка величини і напряму (в бік прогресу або, навпаки, регресу) визначається чутливістю сенсорної системи; чим вища чут­ливість, тим менші величини розбіжності помічаються, тим точніші регуляції рухів.

Чутливість сенсорної системи залежить і від ставлення людини до завдання, що вирішується, його сенсу і установки, що передувала рухо­вій дії. Знижують чутливість утома і стомлення, певний рівень сенсор-но-перцептивної активності людини.

Особливу роль у сенсорно-перцептивнїй активності відіграє установка.

Установка виникає завжди, коли співвідноситься потреба людини з умовами дії і можливістю її задоволення, коли необхідно створити стан, адекватний реальним умовам діяльності. Установка - стан готовності, що випереджає первинне розв'язання завдання. Упевненість в успіхові забезпечується тривалістю, послідовністю його рішення і виступає як механізм стабілізації, що сприяє збереженню спрямування людини у неперсдбачуваних і змінних ситуаціях діяльності.

Рішення завдання в установці не тільки створює певний рівень ак­тивності людині, а - що особливо важливо - звільняє людину від при­йняття рішення про початок дії і дає змогу контролювати її при освоєн­ні ситуацій дії, при виконанні завчених рухів і дій.

Однак у механізмах установки є й негативні моменти: передусім установка- чинник, що зумовлює інертність і задубілість дій, якщо вони виконуються в нових і незвичайних умовах; установочні перед­бачення тут немовби прораховуються, і дії дезорганізуються, наштов­хуючись на непередбачені перешкоди.

В установці психічне відображення, що випереджає процес рішен­ня рухового завдання, знаходить своє завершення - стан готовності до дії. І не тільки в ньому: установка - це і спроможність до регулювання динаміки заучування дії, і здатність до точності її відображення.

А оскільки установка може існувати в усвідомлюваній і неусвідом-люваній формі, то адекватні їй потреби, потяги, інтереси, наміри, ба­жання тощо - усе те, що формує установки, так або інакше знаходить свій вияв у характері дії.

Ось чому зовнішнє середовище, ситуації дії, різні стимули та інші впливи не є пусковими сигналами початку дії, а тільки чинниками, які активізують механізми установки, що цілком природно відбивається на продуктивності дії, але не на її організації і конструкції, розв'язанні завдань. Адже установка забезпечує готовність діяти так, а не інакше -суворо певним способом.

У стані готовності підвищується чутливість сенсорних систем, мо­білізується енергетичне забезпечення і попередня настроєність їх на наступну дію. Це веде до сенсибілізації системи регуляції рухів, що і виявляється в зменшенні проміжку часу між прийняттям рішення і його виконанням.

Залежно від того, яка інформація домінує у формуванні установки, розрізняють сенсорні, перцептивні і смислові установки.

Сенсорні установки, як правило, мало усвідомлюються і формують­ся на матеріалі субсенсорного відображення станів власного тіла, умов дії і регулюють широке коло чорнової роботи м'язової системи в рухах.

Установки перцептивні здійснюють відбір інформації з відображен­ня, необхідної для побудови образу рухів, адекватного як завданню ДІЇ, так і умовам його виконання.

Смислові установки бе:і безпосереднього сприймання предмета, в уявній ситуації - створюються людиною на основі осмислювання зміс­ту понять - схем, що формують уявлення про наступну дію, виробничу логіку дії, яку треба матеріалізувати рухами або вчинками.

Перцеитивна сфера - освоєне, досвід, є підставою для формування більш високого рівня ставлення до цілісних предметів. Формується і нова форма мислення - мислення образами. Але ці образи ще не конкретні, вони завжди пов'язані з дією, супроводжують її і злиті з самим рухом.

При виконанні дії її сприймання можна розглядати як послідовний прийом інформації, свого роду процес розгортання рухів від однієї фази до другої, що змінить її в часі. У сприймання входить просторо­ве положення елементів рухів, відношення їх між собою і відношен­ня частин до цілісності. Окрім послідовного розгортання рухів у часі, людина водночас має можливість охоплювати сприйманням і миттєві пози, в яких послідовно перебуває тіло і його ланки в просторі, ніби роблячи мультиплікаційні знімки з цілісної дії.

Психомоторна дія, як сукупність послідовних мислительних опера­цій, процесів контролю і виконання наміру, є мінімальною цілісністю в розвитку, основним її ядром, генетичною вихідною клітинкою, з якої виростає вся система навчальної діяльності людини.

У дії є все, що з часом у процесі розвитку розвиватиметься до до­сконалих форм і визначить те, як людина зможе реалізувати свої мож­ливості, яких результатів вона здатна досягти.

Паралельно з м'язовим сприйманням здійснюється сприймання ру­хів всіма іншими органами чуттів. У результаті комплексного сприй­мання в людини утворюється система відображень, кожне а яких може певною мірою брати на себе регуляцію рухів або втручатися в хід їх регулювання. Однак окремі відображення можуть і шкодити, затушо­вувати показання м'язового почуття - діяти наперекір поточному руху, збивати його з правильних траєкторій і дезорієнтувати регуляцію.

Відомо, що включення зорового контролю після того, як рухи авто­матизувалися, призводить до порушення їх координації.

У новачка, наприклад, трудові рухи дисгармонійні, і йому потрібно пройти шлях до їхньої гармонії. Спочатку рухи чинять йому опір і по­водяться як явище, непідвладне його волі і його бажанням. Але перш ніж ця нспідвладність усвідомиться як дія всупереч закономірностям рухів, дисгармонія суб'єктивно переживається як неслухняність тіла, рухів, предмета тощо. Тоді рухи перестають коритися і виконують за­вдання інакше, ніж цс входило в намір людини.

Переживання, що виникають у процесі дії, нагадують зіткнення з "чужою волею", а дія виступає як процес, що розгортається в напрямі виконання "чужої мети", всупереч ініціативі початку, що виходить від діючої людини. Вибір стає вільним і самодіяльним, коли людина ово­лоділа своїм хистом, освоїла управління властивостями дій і не тільки ними, а й властивостями і якостями предмета дії, зробила їх міркою мету і дістала можливість діяти за цією міркою.

Зоровий і звуковий образи (якщо вони правильні)- своєрідні ліде­ри, що беруть на себе регуляцію дій і вчинків, і їх можна успішно уточ­нювати, збагачувати додатковою інформацією, яка їх упорядковує.

Руховий образ, як і всі інші образи, має такі властивості (і підкоря­ється їхнім законам): цілісності, константності, структурності, предмет­ності і апперцепції. У процесі діяльності він виконує наступні функції:

а) дає змогу виділити цілісну предметність з навколишнього тла,
відбиваючи за законами подібності їхню форму, структуру і властивості;

б) відображає окремі відношення, властиві дії, і основні проти­
річчя, що пов'язані з рухами в процесі досягнення мети;

в) виступає як модель дії, з якою мислення може здійснювати опе­
рації, необхідні для досягнення адекватності з рухами;

г) є основою для формування складних уявлень про дії, які на
вершині свого розвитку досягають таких масштабів, що людина здатна
охопити світ у цілому І знайти своє місце та роль у ньому, тобто під­
нятися до науково-філософського світогляду;

д) включає в себе і негативні явища - перцептивні викривлення і
доповнення, ілюзії, що справляють дезорганІзуючий вплив на всі інші
форми мислення, на спосіб дії і образ життя.

Перцептивні доповнення і викривлення, які вносить людина в об­раз, стають особливо помітними, реально відчутними в процесі вико­нання дії. З одного боку, завдяки константності сприймання людина здатна зберігати постійність змісту образу, а з другого - залежно від міри втоми образ змінюється, в ньому одні елементи зникають, а інші

виникають: відбувається водночас і викривлення, і доповнення, а лю­дина просто не зважає на ці зміни.

Раз запам'ятована і осмислена структура дії тривалий час визна­чає зміст сприймання; структура константна, зумовлена рухом, що за­пам'ятався і став домінуючим. Але варто тільки змінити смисловий об­раз дій, інакше сформулювати завдання, і відразу буде перебудована її регуляція та іншою стане результативність дії.

Отже, зміст образу має враховувати і зміни, що можуть відбутися з часом або із зростанням майстерності в роботі.

Чи можна навчити цілісності сприймання, виробити почуття ціліс­ності в кожного?

Виявляється, не тільки можна, а й необхідно. Адже почуття ціліс­ності сприймання формуються слідом за сенсомоторним інтелектом: починаючи з двох років, діти живуть і діють за законами цілісності.

Сфера почуттів

Як структурний рівень ставлення до світу, сфера почуттів за при­родою відображення протилежна мисленню: почуття і мислення пере­бувають на різних полюсах дії, заперечують одно одне і в той же час переходять одно в одне. Вони різняться за функціями; розуміння - ре­зультат діяльності, її продукт, а мислення - основа, що веде і прокладає шлях у майбутнє, це те, що випереджає відображення,

Якісно змінюється при такому відношенні і саме мислення. Воно вже починає користуватися не тільки чуттєвими образами, а й сенсом -змістом категорій і понять. Людина стає здатною відокремлювати ре­зультати образного і символічного мислення в минулому від мислення дієвого і самостійно осягає логіку засобу дії, мислить дією поза її прак­тичним виконанням.

Розуміння - розумовий процес, спрямований на розкриття істотних рис, зв'язків і властивостей, наявних у процесі навчання і розвитку. Особ­ливістю розуміння є те, що для продуктивної роботи треба мати не тільки досить добре засвоєні знання, навики і вміння - великий досвід рухової активності, а й усвідомлювати їхню сутність, яку вони в собі містять.

Саме на основі практичного досвіду виникає можливість осмис­лення того, що не було раніше предметом засвоєння. Це стосується не тільки розвитку в цілому, а й явищ, що оточують людину: наприклад, засвоєння нею культури, науки, мистецтва, літератури та ін. - всього того, що стане в майбутньому досвідом і культурою людини.

У своєму віковому розвитку від 7-8 до 11-12 років діти піднімають­ся до стадії конкретних операцій - розумових дій, ще не відокрем­лених від дії, злитих з нею воєдино, але таких, що справляють на неї регулюючий вплив.

Наступна стадія (за Ж. Піаже, 1969) характеризується тим, що з'явля­ються нові форми мислення - формальні операції. Підлітки самі висува­ють положення і виводять з них логічні висновки - мислять логікою дії.

Наступний віковий період- від 11-12 до 14-15 років- цс період включення в систематичні заняття, пов'язані з вростанням у культуру -ноосферу людства - і організовані вчителем у педагогічній роботі.

Якщо розглянемо те, що вносить процес розумового розвитку в ді­яльність, то з'ясуємо, що згідно з теорією Ж. Піаже, першими вклю­чаються в регуляцію дії практичні поняття, мислення дією; далі йдуть інтуїтивне мислення, поняття, уявлення; після цього утворюється кон­кретне логіко-математичне мислення, конкретні мисленнєві поняття; завершує розумовий розвиток абстрактне логіко-математичне мислен­ня, абстрактні поняття.

Спочатку всі ці форми мислення включені безпосередньо в практич­ну дію, а далі відокремлюються від неї- утворюються поняття, здатні замінити практичні дії. Ці поняття дають змогу відволікатися від реаль­ної дії і здійснювати над її образами необхідні операції. Саме ці операції і дають можливість виділити в дії її істотні сторони, утворити поняття і після цього, уточнюючи дію, вдосконалювати процес регуляції рухів.

На шляху до повного засвоєння своїх рухів людина переживає ряд проміжних етапів розуміння. Перше осягнення безпосередньо пов'яза­не з розумінням самого руху: його результат - образ рухів, який, при­родно, відразу не може бути повним. Друге осягнення і розуміння сто­сується утворення понять про дію - процес розв'язання завдань. Адже всі поняття, тим паче наукові, функціонують як безособове утворення, і в той же час - спосіб їхнього розуміння - індивідуальний. У процесі навчання, спільної роботи і спілкування досягається спільність у розу­мінні цих понять.

Розкриваючи сенс понять, часто вдаються до пояснювального при­йому: вказують відповідну аналогію, приклад. Інша справа, коли йдеть­ся про наукове утворення - поняття або категорії науки.

Розуміти категорію - значить добре володіти знанням І вміти творчо працювати, тобто використовувати категорію як знаряддя своєї діяль­ності, користуватися досвідом інших людей, осягати їхню культуру. Це

показує, що сам термін "розуміти" містить у собі можливість відпо­віді на запитання "чому?". ї давати повну на нього відповідь. У віці "чомучки" діти засвоюють величезну кількість знань і розвиваються набагато швидшими темпами, ніж будь-коли у своєму житті.

Людина в діяльності має справу з рухом, з образами рухів і дій. У ході розвитку вона має піднятися до особливого, зрозуміти те загальне, що об'єднується поняттям або категорією науки в її діяльності, а в подальшо­му - до загального, до світогляду, що є позитивним підсумком, правиль­ним висновком з історії пізнання світу як матері ального, так і духовного.

Отже, сфера почуттів — цс образ і сенс діяльності людини і її кон­кретних сторін - розвитку і творчості.

В своєму розвитку людина може будувати власну діяльність, грун­туючись на трьох відносно самостійних типах знань:

1) на буденному знанні, в якому немає чіткого розмежування іс­
тинних і неправдивих положень, усвідомлення істотних, необхідних
для прогнозу майбутніх процесів, які складають діяльність і розгорта­
ються в розвитку; розвиток в цьому випадку будується на знаннях про
окремі властивості психічних процесів, взятих поза цілісною діяльніс­
тю, її законів;

2) на науковому знанні, коли в основу мислення в дії покладені за­
кони цієї самої діяльності;

3) на філософському знанні, що дає змогу людині осмислити своє
ставлення до світу, в якому вона живе, крізь призму власної діяльності.

Якщо людина, і, зокрема, вчитель керуються в розвитку першим ти­пом знань, то вони діють за формулою: "Навчай так, як навчають і виховують інші". Використання другого типу знань передбачає фор­мулу: "Роби все так, як написано в книгах". І тільки третій тип знан­ня - філософське знання - створює правильні передумови для того, щоб зрозуміти і осмислити сили, що рухають творчість і розвиток пси­хіки людини.

Сфера розуму і розсудку

Розум і розсудок - два рівні активності і переробки людиною відо­браженого змісту рухової дії в процесі її засвоєння.

Функції розсудку виявляються в тому, що він як відображений зміст— незв'язний і розрізнений потік відчуттів, більш-менш зв'язана цілісність сприймання та іншого чуттєвого матеріалу - упорядковує, групує, класифікує, розносить за рубриками і завдяки цьому вносить

ясність у те, з чим діє людина. Вона виявляє схожості і відмінності властивостей, що відображаються від предметів, виділяє випадкові і необхідні зв'язки між ними, відкидає ілюзії і омани, що привносяться самою людиною, або які виникають внаслідок неадекватного відобра­ження предмета.

Оскільки розсудок працює, так би мовити, всередині цілісного відо­браження, його функції об