Несвідоме і потенції психічного відображення

Несвідоме- психічне відображення, не відтворене в свідомості, і людина з ним не має до певного часу відношень. Та хоч воно не ви­ступає як предмет або явище, яке усвідомлюється, але для свідомості існує потенційно.

Якщо те, що усвідомилося, - свідоме - зливається з переживання­ми людини, з її ставленням до світу, то над несвідомим вона майже не може здійснювати контроль і вільно користуватися ним у дійсності, не може його оцінювати як потенційну продуктивну людську силу.

У той же час несвідоме не можна назвати інертним, закостенілим, раз і назавжди застиглим, бездіяльним. Його активність так або інакше проявляється в діяльності, закарбовується в безпосередньому емоцій­ному відчутті предметів і явищ при уподібненні себе іншій людині, наслідуванні і співпричетності до спілкування людей.

Увесь зміст відображеного активний і виявляється не через посеред­ництво логічного аналізу конкретної ситуації або особливостей спілку­вання, а навпаки - безпосередньо в діяльності. Причому тут несвідоме існує в такій формі, коли минуле, нинішнє і майбутнє об'єднані в єдину цілісність, а останнє за певних умов виявляється реально- у вигляді прагнень, спрямованих на майбутнє, почуттів, що випереджають події, вчинки; причин, які не усвідомлюються людиною.

Таїна несвідомого привертала увагу філософів, психологів, соціо­логів та інших учених, ще починаючи з глибокої давнини.

Наприклад, загальна ідея про несвідоме, що випливає з вчення Платона про пізнання-спомин, залишалася панівною до нового ча­су. Декарт, який ототожнив свідоме і психічне, дав поштовх міркуван­ню про тс, що за межами свідомості (в підсвідомості) може мати місце тільки фізіологічна, а не психічна активність.

Лейбніц уперше сформулював наукову концепцію несвідомого: воно - нижча форма душевної діяльності, яке лежить нижче порога сві­домості і усвідомлюваних уявлень, що підносяться, подібно островам в океані темних сприйняттів, над якими височить сфера свідомості.

Кант у проблемі несвідомого бачив механізм інтуїції і пов'язував її вирішення з питанням про чуттєве пізнання: несвідоме апріорне, не­залежне від досвіду, тобто є наслідком досвідного синтезу знань. Ви­вчення динамічної характеристики несвідомого дало змогу Гербарту дійти висновку: несумісні ідеї вступають у конфлікт, причому більш слабкі витісняються із свідомості, але продовжують, не втрачаючи сво­їх динамічних властивостей, справляти на нього вплив.

Більш повно властивості несвідомого виявилися в психопатології, коли з метою терапії було отримано можливість застосування специ­фічних засобів впливу на людину, і в першу чергу — гіпнозу. Шарко ви­явив відмінну від свідомої психічну діяльність патогенного характе­ру, не усвідомлюваного хворим. Жанс тлумачив підсвідоме як явище, пов'язане з ослабленням свідомого управління поведінкою і неузго­дженістю зв'язку психічних процесів.

Фрейд у несвідомому встановив, що воно виявляє свої функції у ви­тісненні інфантильних і заборонених переживань, що зберігають свій енергетичний потенціал і виявляються у вигляді психічних порушень.

У цілому теорія несвідомого, створена Фрейдом, має характер біо­логічної детермінації змісту психічного життя, дії природжених Ін­стинктивних потягів. А визнання автором вирішальної ролі несвідомо­го в детермінації поведінки людини, в її асоціальній природі дає йому підстави для висновку, що існує вічний антагонізм між особистістю і її соціальним оточенням.

Теорія неофрейдизму теж не змогла подолати ці омани: розірвання соціальних і природних чинників у детермінації поведінки людини для неї залишалося незмінним, хоча це суперечить дійсності, об'єктивним законам життя і діяльності людини в суспільстві, її суспільним взаєми­нам, через які вона тільки і може розкрити свої творчі сили.

Роль і функції несвідомого в поведінці і діяльності успішно вивчені з використанням діяльнісного підходу і теорії установки, розробленої Д. Н. Узнадзе.

Розвиток уявлень про природу несвідомого, специфіку його про­явів, про механізми і закономірності регуляції життєдіяльності став умовою створення цілісної картини психічного життя особистості. Це дало змогу виділити, принаймні, такі групи проявів несвідомого:

- нсусвідомлювані збудники діяльності (смислові установки і
неусвідомлені мотиви), що визначають її, виходячи з сенсу бажаного
майбутнього;

- неусвідомлювані регулятори і засоби здійснення рухів, дій, ді­
яльності, до яких належать моторні установки і стереотипи автомати­
зованої дії, що зумовлюються образами, неусвідомленим передбачен­
ням подій, обумовлених минулим досвідом в аналогічних ситуаціях;

- моделі потрібного майбутнього, що будуються на основі інфор­
мації про поточну ситуацію і минулого досвіду, що, однак, не мають
стереотипного характеру, бо людина завжди діє з необхідністю віро­
гідного прогнозу і вибору оптимальних шляхів розв'язання задач, до­
сягнення мети.

Якщо минулий досвід відноситься до програм пам'яті й отримуєть­ся в результаті багаторазової участі в ситуаціях дії, то субсенсорні (що лежать нижче порога свідомості) сприймання ситуації синтезуються з першими і створюють на основі зворотного зв'язку можливість ак-гивно перебудовувати моделі потрібного майбутнього не тільки перед

початком дії, а й у процесі рішення задачі, тонко і точно переборюючи непередбачений опір зовнішнього середовища.

Однак ці неусвідомлювані явища можуть усвідомлюватися люди­ною, якщо на шляху завченої, тобто автоматизованої, дії (розумової, фізичної, моральної, естетичної) трапляється непереборна перешкода.

Те саме стосується і пізнавання мотивів, афектів, спрямування осо­бистості. Всебічне вивчення несвідомого важливо для розробки про­блеми інновацій у трудовій діяльності, для процесу навчання швидкіс­ним діям, для автоматизації творчих процесів тощо.

Несвідоме виконує стосовно свідомості підлеглу роль: самостійна активність несвідомого відіграє негативну роль, зумовлюючи звичні, машинальні дії, що знижують творчий рівень діяльності людини.

Несвідомі і свідомі змісти людини - її творчі сили не можуть бути зрозумілі і використані в діяльності повною мірою без врахування тре­тього компонента.

Надсвідомс - потенціали духовності

Свідоме і несвідоме належить до минулого, а надсвідоме - до май­бутнього. Воно Існує, але ще не було в особистому досвіді людини, від­носиться до того, чого ще немає. Надсвідомі змісти духовності, або, як їх називав К. С. Станіславський, "понад-с відомість", так само, як і несвідоме, в діяльності не усвідомлюються в формі певного змісту, від­несеного до конкретного предмета.

У цьому положенні цікавий парадокс, підмічений ще давніми людь­ми: "Якщо ти не знаєш, що шукаєш, то що ж ти шукаєш, а якщо ти знаєш, що шукаєш, то навіщо ж ти шукаєш?". Але це тільки на перший погляд.

Насправді людина стикається:

1) з незнанням і, спираючись на свій досвід, розсуває його межі;

2) уявляючи можливе, працює і робить його існуючим;

3) створюючи творчі предмети, вона намагається зрозуміти те, які
прийоми (розумові і психомоторні) застосовувала, відповідно до якої
логіки діяла;

4) вростаючи в культуру людства - надсвідомо робить її здобут­
ком "Я";

5) людина спрямовує свою активність на саму себе і оволодіває
сама собою.

Надсвідомі явища так або інакше включені в тканину менталітету і невіддільні від нього, як і несвідоме, а їхня єдність, але не тотожність,

забезпечує ефективність діяльності: її творчий характер, створення творчих продуктів.

Це означає, що на базі знань, що стали міцними переконаннями, виникають соціальні почуття - духовно-практичне утворення у сфері менталітету. Тому при формуванні творчих здібностей людини слід ви­ділити критерії гармонійного її розвитку, що повинні враховуватися в процесі виховання:

- уміння критично осмислювати соціальну інформацію;

- творче ставлення до трудової і навчальної діяльності; - засво­
єння навичок колективного життя і норм життя;

- професійна підготовленість і професійна орієнтованість;

- висока дисципліна і самодисципліна при впровадженні на­
вчально-виховної технології і в роботі, і за її межами;

- ступінь засвоєння культури, досвіду людства - ноосфери.
Подібно до того як наукова сфера складає менталітет - образ життя

і діяльності людини, так і знання, виражене в системі понять, стає засо­бом розвитку, головним знаряддям діяльності людини. Внаслідок цьо­го в людини виробляються діалектичне розуміння і відповідне ставлен­ня до цієї діяльності. Саме на базі менталітету розкривається творчий хист, уміння бачити нове і створювати його в цілісній діяльності.

Творчий процес розгортається на матеріалі психічного відобра­ження, здійснюваного на всіх структурних рівнях психіки людини. У ньому акумулюються ЇЇ досвід і ставлення до світу: сенсорна і перцеп-тивна сфери створюють моторний досвід, а сфера почуттів - уміння користуватися цим досвідом.

У той же час розширення сфери менталітету перетворює розуміння досвіду і робить актуальними можливості віднаходити основні діалек­тичні протиріччя в діяльності. Відкриття цих протиріч і їх розв'язання -джерело розвитку і сили, що рухають прогрес дій і діяльності людини.

Сфера розуму і розсудку передбачає доцільне використання цього досвіду.

Успіх розвитку людини і визначається тим, наскільки правильно виділені стрижневі протиріччя, як вони розв'язані і як добре вико­ристані їхні наслідки для подальшого прогресу. До того протиріччя осмислюються в розумовому плані, а після цього досягається їхнє розв'язання через практичну дію, яка спирається на образ, створений роботою думки, яка здатна перетворювати вихідний чуттєвий матеріал предметів і явищ.

Свобода дії та інноваційні технології Свобода дії в здійсненні мети

Свобода - ємне поняття, що означає особливий рівень активності людини, в нього входять цілепокладання, здійснення цілей, коротко кажучи - всі особистісні аспекти творчої діяльності, що можуть бути використані в створенні інноваційних технологій. Чим вищий рівень творчої активності, її результативності, тим більшу свободу мають дії людини (пізнавальні, творчі, виконавчі) в діяльності.

Ступінь свободи дії як мікростаиу процесу технології визначається глибиною усвідомлення необхідних - закономірних зв'язків, що існу­ють в активності і відповідно до яких здійснюється вибір його опти­мального варіанта. А він, як відомо, забезпечує найбільшу ефектив­ність дій при найменшій (з усіх можливих) витраті фізичних і духов­них сил людини для отримання рівновеликого за якістю продукту.

Оптимальний варіант вільної дії знаходиться серед безлічі можли­вих, але менш результативних варіантів, вимагає більшого витрачання сил, необхідних для діяльності, ніж це потрібно при вільній дії. Ось чому дія може мати як позитивне, так і негативне спрямування або про­дуктивність залежно від того, яке місце воно займає в безлічі можли­вих, в діапазоні "руйнування - свобода".

Використання в інноваційних технологіях поняття про безліч варі­антів дії при їх актуалізації (в межах "руйнування - свобода") може ві­діграти важливу роль у формуванні уявлення і про свободу дії.

Тому проблема свободи дії дістає досить повне розшифрування з боку її структури і напрямів інноваційної технології: в можливостях активного впливу людини на навколишню дійсність своєю дією, хис­том, завдяки яким долаються перешкоди (причини ухиляння системи рухів у бік дії законів "руйнування"); а отже, і в поняттях меж цих мож­ливостей і хисту.

Свобода дії та її можливості

Поняття "свобода" описує два відношення людини до предмета сво­єї дії - це і руйнування рухів і їх повна свобода. Вільне те, що дозво­лене природою людському тілу і його рухам, які так або інакше пере­творюють предмет відповідно до мети. А спроможність - сама дія і ступінь її свободи в момент виконання. Дія відмінна від знань про неї (її можливостей), і тому без знання про дію ні хист, ні діяльність не можуть стати доцільними, тобто зробити дію і рухи вільними.

Місце дії в діапазоні "руйнування - свобода" або рівень ЇЇ доскона­лості предметно фіксуються суб'єктивно як моменти міри - кількісної і якісної визначеності в самоздійсненні людини -- і об'єктивно - з боку відповідності дії природним законам. Тс, що руйнує дії, нами оціню­ється як дисгармонійне і спотворене, протилежна цьому дія — вільна, гармонійна і набуває властивостей прекрасного.

Можуть бути між ними і проміжні стани дії: їх безліч - стільки, скільки здатна людина встановити відмінностей між двома, або й біль­ше, суміжними діями. І тут завдання оптимізації технології якраз і по­лягає в тому, щоб встановити, в якому напрямі відбувається розвиток діяльності: вона набуває або втрачає гармонію, єдність цілісності, роз­виток іде в бік прогресу або регресу.

Вибір однієї з безлічі технологій - вільної - не може бути випад­ковим, а тим більш відданим на відкуп стихії природного процесу, не може відбуватися самопливом. Здійснюючи вибір дії, людина має по­годжуватися із законами природи, які становлять основу технології.

У суб'єктивному плані процес вибору "однієї з безлічі" при засвоєн­ні дії переживається в двох формах:

- переживання-пристосування, в результаті якого відходять тра­
єкторії і форми рухів, концентруються зусилля, відбувається їхній
розподіл у дії так, щоб вона найбільш повно відповідала просторово-
часовій будові предмета (його хронотопу) або явища, яке перетворю­
ється дією;

— переживання як звільнення, як процес переходу від скутого, за-
кріпаченого руху, незручної дії до дії, що виконується легко, вільно, без
будь-якого зайвого напруження і пригнічення: обмеження, що закли­
нюють рухи, гальмують природне виконання, при цьому відсіюються,
і регулювання ними спрощується.

Досить усвідомити існуючі перешкоди і осмислити можливі в май­бутньому антагоністичні протиріччя в дії, в цілісності "мисляче тіло людини - предмет" і зробити їх центром уваги і свідомого зусилля, щоб перебудувати рухи в потрібні форми, а дії надати втрачену свободу.

Оскільки мета діяльності досягається через систему дій, то їх «про­дукт створюється кожною з цих дій - мікроетапом розвитку.

Якщо дії обмежені в свободі, то перед людиною постає ряд додатко­вих завдань. Вони зупиняють її розвиток і людина змушена, перш ніж досягти мсти, боротися за свободу рухів. Зупинки в розвитку можуть бути досить тривалими.

Після цього, згодом, треба повернутися до розв'язання істинних задач. Тут навчальна діяльність дробиться, задачі дрібнішають, актив­ність людини розпорошується, і вона втрачає впевненість в успіхові, а мотивація діяльності, у свою чергу, слабшає. Ось чому свобода дії ви­значає свободу діяльності і її ефективність.

Шлях здобуття свободи дії і свободи діяльності грунтується на од­ному і тому самому механізмі. І це цілком зрозуміло, адже механізми виконання дії є водночас і механізмами розвитку діяльності; ущерб­ність одних породжує дезорганізацію в діяльності, спрямовує її в бік, протилежний розвитку - в бік регресивних змін.

Єдність - не тотожність - механізмів розвитку дії і діяльності оче­видна. Однак дія, як клітинка діяльності в цьому процесі, є умовою її становлення і послідовного розвитку.