Анґорський

Анґорець

Варшава

Варшавський

Варшавець

Одеса

Одеський

Одесець

отже

Канада

Канадський

Канадець

Алеж наша мова знає і іншу схему словотвору:

Альпи

альпійський ( не альпський)

альпієць ( не альпець)

Будда

буддійський ( не буддський)

Епікур

епікурейський ( не епікурський)

епікуреєць ( не епікурець)

Отже, український словотвір припускає можливість і такого і такого вжитку. Можна сказати канадець і можна сказати канадієць. У мові можуть співіснувати кілька різних варіянтів. Це тільки збагачує мову, створює можливість утворити в її лоні кілька мовних стилів. Без допущення існування варіянтів нема як розвинути кількох стилів у мові. Отже, гіперпуризм не збагачує, а збіднює мову.

Захоплення гіперпуризмом бере свій початок кінець-кінцем у неглибокому і поверховому дослідженні мовних явищ. Перше, ніж видавати таку чи таку рекомендацію або виносити смертний вирок тому чи тому слову, треба глибше аналізувати мовні явища, звертатися до творів клясиків, до народньої творчости, до моделів словотвору.

Близько до гіперпуризму стоїть і бажання деяких мовців наголошувати своє прізвище всупереч усталеним нормам. Безперечно, що власник прізвища має право наголошувати своє прізвище на свій смак, але не завжди вдається домогтися, щоб оточення дотримувалося неузвичаєного наголошення. Часом такі вимоги виглядають анекдотично. Я знаю випадки, коли власник прізвища Годованець вимагав, щоб його наголошувано Годов а нець, а не Год о ванець, а власник прізвища Пиріг, щоб його наголошувано П и ріг. Обидва оригінали ставали через це об'єктом жартів.

Усе викладене переконує, що мова — річ делікатна — і вимагає до себе делікатного ставлення. Через брак такого ставлення серед мовців мають поширення забобони і неправильні уявлення. Але здоровий глузд і логічне мислення можуть такі забобони та уявлення долати і знешкоджувати.