Всмоктувальна функція

Слизова оболонка верхніх дихальних шляхів здатна резорбувати різні речовини, що потрапляють з вдихаємим повітрям на її поверхню. Характеризуючись певною вибірковістю по відношенню до різних речовин, що контактують з поверхнею слизової оболонки, всмоктування в одних випадках виконує бар’єрну роль і веде до проникнення в слизову оболонку і організм речовин, фізіологічно необхідних для життєдіяльності, а також лікарських препаратів, сприяючих стиханню запальних процесів і нормалізації структур слизової оболонки. З другого боку, слизовою оболонкою можуть всмоктуватися самі різні шкідливі, патогенні речовини, здатні викликати місцевий запальний процес або загальне захворювання. З порожнини носа і приносових пазух може походити резорбція газоподібних, рідких і щільних речовин, живих або неживих мікроорганізмів, бактерій, токсинів, різних по своїй структурі і властивостям алергенів.

Основним морфологічним субстратом, що здійснює процес резорбції, є клітини миготливого епітелію, що покриває слизову оболонку носа і приносових пазух. Надходження ззовні різних речовин здійснюється через клітинну поверхню. Під світловим мікроскопом клітинна поверхня має вид чіткої лінії, що відділяє цитоплазму від навколишнього середовища. Субмікроскопічними дослідженнями встановлено, що вона складається з трьох компонентів.

Зовні розташований білковий шар змінної товщини, утворений зовнішнім середовищем. Цей зовнішній гідрофільний шар щільно лежить на гідрофобном шарі, утвореному двома лежачими один на іншому пластами фосфоліпідів. На думку деяких авторів, в другому шарі є пори. Це плазматична мембрана, єдиний шар, який знаходить мікроскоп. Під ним знаходиться третій, білковий гідрофільний внутрішній шар, який контактує з кортікальної зоною цитоплазми.

Клітинна мембрана є щільним утворенням. Ліпідна плівка, будучи гідрофобною, чинить опір деяким несприятливим впливам, пов’язаним з дією водорозчинних речовин, проте чутлива до дії жиророзчинних. Два білкові шари, прилеглі до ліпідного, є впорядкованими і також досить міцними структурами. Завдяки цьому розриви клітинної мембрани надзвичайно рідкісні; частіше вона зникає шляхом повільного і поступового розчинення.

Наявність мікроворсинок збільшує всмоктуючу поверхню клітини в декілька сотень разів. Існує думка, що кількість мікроворсинок свідчить про здібність клітини до всмоктування. Проте ця правдоподібна гіпотеза у ряді випадків спростовується тим фактом, що деякі клітини, що безумовно володіють здібністю до всмоктування, мають мало мікроворсинок.

Найважливішою властивістю клітинної поверхні є її активна роль в транспорті іонів і дрібних молекул. Через клітинну мембрану здійснюється активне перенесення іонів натрію і калію проти градієнта концентрації. Усмоктувальна здатність слизової оболонки визначається надзвичайно важливою функцією клітини - проникністю. Остання залежить від механізмів, що здійснюють транспорт через поверхневий шар різних молекул більшого або меншого ступеня складності. Механізми перенесення наступні: дифузія, фільтрація, осмос і активне перенесення, дія яких здійснюється в тісному взаємозв’язку один з одним.

В основі проникності клітинної поверхні лежать два абсолютно різних типу транспорту. Один, пасивний, протікає без витрати енергії; він заснований на дифузії і фільтрації. Так здійснюється перенесення речовин, розчинних в ліпідах, а також речовин з низькою молекулярною вагою, розчинних у воді. Інший вид транспорту речовин - активний. Для активного транспорту речовин необхідна енергія, яка доставляється в результаті метаболізму. Таке перенесення забезпечує надходження в клітку нерозчинних в ліпідах речовин, відмінних високою молекулярною вагою.

В процесі всмоктування і транспорту речовин через клітину беруть активну участь піноцитарні міхури. Дрібні частинки неорганічних речовин (мінералів або металів) піддаються фагоцитозу. Якщо фагоцитіровані частки роблять несприятливий вплив на цитоплазму, остання піддається денатурації, аж до повного некрозу клітини. Частинки, інертні по відношенню до цитоплазми, не надають несприятливої дії на клітку і не викликають аутолізу, але від переповнювання чужорідними частинками життєдіяльність клітини може бути порушена.

Слизова оболонка носа і приносових пазух здатна резорбувати газоподібні речовини, пари, різні розчини, грубо-дисперсні частинки, лікарські речовини (пілокарпін, атропін, гістамін, ацетілхолін, адреналін і інші судинозвужувальні засоби, кокаїн і його похідні, антибіотики, сульфаніламідниє препарати), білки з молекулярною вагою до 70000, частки величиною не більш 5 мк, алергени домашнього і виробничого пилу, алергени грибкової флори, мікроби і їх токсини з освітою в організмі у відповідь на це специфічних антитіл. Клінічні спостереження, динаміка розвитку алергічних захворювань переконливо свідчать, що слизова оболонка порожнини носа у багатьох випадках є вхідними воротами для аллергизірующих субстанцій, здатних викликати сенсибілізацію організму.

Виборча всмоктуваність деяких лікарських речовин і біологічних препаратів в порожнині носа в значній мірі пов’язана з їх розчинністю: речовини і препарати, розчинні у секреті слизової оболонки, резорбуются в молекулярно-дисперсному стані, тоді як нерозчинні або слаборозчинні речовини порівняно швидко віддаляються з поверхні слизової оболонки. Кількість і якість резорбції залежить від властивостей секрету і резорбуємої речовини.

Усмоктуюча здатність слизової оболонки носа і приносових пазух піддається значним змінам під впливом різних механічних, фізичних, хімічних і біологічних чинників, а також залежить від характеру протікаючого в ній запального процесу. Інтенсивність процесу всмоктування речовин, що потрапляють на поверхню слизової оболонки, залежить від активності миготливого епітелію, що визначає час знаходження цих речовин на відповідній ділянці слизової оболонки. Чим більш виражена пригніченість підмета всмоктуванню речовини на рухову активність вій, тим довше виявиться його контакт з поверхнею слизової оболонки, тим самим створюються кращі умови для всмоктування. Медикаментозні засоби, що пригнічують рух вій миготливого епітелію, підвищують усмоктувальну здатність слизової оболонки носа. Усмоктувальна здатність істотно підвищується при атрофічних станах слизової оболонки, при мацерації епітеліального шару. Сорбційні властивості слизової оболонки зростають із збільшенням глибини пошкодження і залежать від функціонального стану її епітеліального шару.