Жанрова характеристика української народної пісні 5 page

У вступі до збірки ігор «Літала сорока по зеленім гаю» український письменник Василь Довжик називає ігри народним мистецтвом: «Та й хитра ж штука, оця народна гра! Ви думали — такі собі пустощі, коли роби­ти нема чого, то в креймахи грають, аби збавити час, а вона, ота забавка,— мистецтво. А вона має свій погляд на людину, батьківщину, добро, уявлення про тебе і світ. Бо мистецтво — це метод пізнання себе і світу. А гра записала в собі і закодувала в генах дії не лише народні знання, а нас із вами, наш національний характер» ^[79].

З допомогою народних ігор діти опановують перші елементи грамотності, вивчаючи напам’ять вірші, скоро­мовки, лічилки. Окремі ігри розвивають і матема­тичні здібності (класики, деркач, цурка, клітка та ін.),

В. Скуратівський зазначає, що переважна більшість «абеткових істин дитинства» народжувалась у середови­щі простого народу й виконувала певні функції людсько­го співжиття. Ігри відкривали дітям живу історію свого народу, вчили любити народних героїв і ненавидіти кривдників.

Вуличні ігри були і своєрідним «дитячим садком». Батьки багатодітних родин постійно були в полі, і діти об’єднувались для ігор у самостійні осередки. «Для ба­гатьох дітлахів,— пише В. Скуратівський,— такі забави були не тільки формою дозвілля, але й своєрідною шко­лою, де засвоювалися перші абетки науки. Адже далеко* не всім щастило відвідувати парафіяльні чотирикласки»

Народні ігри можна класифікувати за такими група­ми: дидактичні, рухливі з обмеженим мовленнєвим тек­стом, рухливі хороводні ігри, ігри мовленнєвої спрямова­ності, обрядові та звичаєві ігри; ігри історичної спрямо­ваності; ігри з відображенням трудових процесів та побуту народу ^[80].

Дидактичні ігри — це ігри розумової спрямованості які потребують використання раніше набутих знань, кміт­ливості, активної мислительної діяльності. Народні ди­дактичні ігри вчать дитину ненав’язливо, легко, захоплюють змістом так, що вона навіть не помічає того навчан­ня. У скарбниці народної дидактики є дидактичні ігри для будь-якого віку. Наприклад, для найменших: «Кую- кую чобіток», «Гу-ту-ту, варю кашу круту», «Сорока-ворона»; для старших: «Чорне та біле», «Фарби», «Крас­ка», «Дід Макар», «Фанти», «Бірка», «Кури» та ін.

Гра «Краски», або «Фарби».

Мета: Закріплення знань дітей про кольори^[81].

Хід гри: Грають 10—20 дітей. Вибирають «мамку», «бога» і «чорта». «Бог» і «чорт» ідуть геть, а «мамка» по­шепки кожному визначає краску, щоб інші не чули.

— Ти будеш червона! Ти — синя. Ти — чорна. Ти — жовтогаря­ча. Ти — бурякова.

— Я буду червоне яблучко! – просить хтось.

— Будь.

— Я буду золотий колосок.

— Будь.

— Я буду голуба хустинка…

Коли краски всі визначені, приходять «бог» і «чорт».

¾ Дзінь-дзінь!

¾ Хто прийшов?

¾ Бог.

¾ По що?

— По краску.

— По яку?

— По зелену.

— Вибирай собі.

— Оця!

— Бери.

Бере краску й одводить убік. Знову підходить.

— Дзінь-дзінь!

— Хто прийшов?

— Бог.

— По що?

— По краску.

— По яку?

— По червону.

— Вибирай собі.

— Оця!

— Ні. Не вгадав.

Тоді підходить «чорт».

— Бом-бом.

— Хто прийшов?

— Чорт з горбом.

— По що?

— По краску.

— По яку?

— По синю.

— Вибирай собі.

— Оця.

— Бери.

Забирає краску, підходить знову і так само питає білу краску, але такої немає.

Тоді знову підходить «бог»:

— Дзінь-дзінь!

Буває, що надають таких красок, що, яку не спитай: синю, зелену, червону,— її нема та й нема. «Бог» і «чорт» сперечаються, і тоді за згодою всіх «мамка» каже назви: глиняна, залізна, земляна, зелений горіх, жовтий горіх, чорна рожа, золотий черевичок, срібна рибка, червона хустина, біла зірка, солодка морква, дрібна рута... І вже тоді залишається вгадати, хто саме. Коли виберуть усі «краски», беруть цурку — міцну палку, «бог» і «чорт» беруться за неї, а «краски» — за ними, обнявши попе­реднього попід руки; «мамка» стає туди, де менше «кра­сок», і тягнуть; хто перетягне, той і переміг.

Значну групу становлять народні рухливі ігри з об­меженим мовленнєвим текстом. У них текст подається як лічилка, примовка, перегукування. Це ігри «Панас», «їду, їду», «Звідки ти?», «Жмурки», «Горю-дуб», «Ко­тилася бочка...», «На чім стоїш?», «Іваночку, покинь схо- ваночку», «Зайчик і Ьурчик», «Бочечка», «Квочка», «Ірву, ірву горішечки» та ін.

Наприклад, гра «Їду, їду».

Мета: Виховувати в дітей спритність і кмітливість.

Реквізит: паличка-«кінь» для Вершника, батіжок.

Хід гри: Обирається Вершник. Для всіх інших ді­тей малюють крейдою на долівці невеличкі кружальця, які можна розмістити в коло або розкидати в різних місцях кімнати на значній відстані один від одного.

Діти, взявшись за руки, ходять у колі то в один, то в другий бік (або рядком з різними зигзагами та поворо­тами) й співають пісню:

Їду, їду, батіжком коня підганяю,

На вороному коні вітра доганяю.

Як проїхав чисте поле, мусив з коня злізти,

І коневі вороному мусив дати їсти.

Під пісню Вершник «їздить» по кімнаті на «коні». По закінченні пісні Вершник стає на якесь кружальце, реш­та учасників розбігаються по кімнаті: кожен шукає віль­не кружальце, щоб стати на нього. Хто залишається без кружальця, той бере паличку («коня») і батіжок у ко­лишнього Вершника, виходить на середину кімнати, і гра починається спочатку.

Гра «Іваночку, покинь схованочку».

Мета: Розвивати спритність, швидкість бігу.

Хід гри: Обирається Іванко. Повертається до сті­ни обличчям. Діти стають гуртом і промовляють:

Іваночку, Іваночку,

Покинь свою схованочку.

Раз, два, три — кого схочеш,

То злови.

Діти тікають, Іванко їх ловить.

— Рухливі хороводні ігри супроводжуються пісенним текстом. На першому плані — слова, рухи — нескладні (ходіння в колі), по закінченні слів, співу можливий біг. Серед таких ігор найвідоміші: «Огірочки», «Галя по са­дочку ходила», «Подоляночка», «Перепілочка», «Ой ягіл, ягілочка», «Іде, іде дід» та ін.

Обрядові та звичаєві ігри передають характерні по­ні і життя українського народу: початок жнив, косови­цю, великодні та купальські ігри, калиту, веснянки.

Наприклад, гра «Розлилися води».

Мета: Уславлення весни; узгодження рухів та слів.

Хід гри: Діти стають у коло, водять хоровод та спі­вають пісню:

Розлилися води на три броди

Приспів

Гей! Діти-квіти, весна-красна, зілля зелененьке.

Ку-ку, ку-ку, ку-ку, ку-ку.

Що в першому броді зозуленька кує.

Приспів

Гей! Діти-квіти, весна-красна, зілля зелененьке.

Ку-ку, ку-ку, ку-ку, ку-ку.

Що в другому броді соловей щебече.

Приспів

Гей! Діти-квіти, весна-красна, зілля зелененьке.

Тьох-тьох, тьох-тьох, тьох-тьох, тьох-тьох.

Що в третьому броді сопілонька грає.

Приспів

Гей! Діти-квіти, весна-красна, зілля зелененьке.

Ду-ду, ду-ду, ду-ду, ду-ду.

Зозуленька кує, бо літечко чує.

Приспів

Гей! Діти-квіти, весна-красна, зілля зелененьке.

Ку-ку, ку-ку, ку-ку, ку-ку.

Соловей щебече, садки розвиває.

Приспів

Гей! Діти-квіти, весна-красна, зілля зелененьке.

Тьох-тьох, тьох-тьох, тьох-тьох, тьох-тьох.

Сопілонька грає, на грання скликає.

Приспів

Гей! Діти-квіти, весна-красна, зілля зелененьке.

Ду-ду, ду-ду, ду-ду, ду-ду.

Ігри історичної та соціальної спрямованості відбива­ють характер тієї епохи, коли вони складались. У їх змісті трапляються архаїзми, як для нас, гравцями ви­ступають «пан», «король», «цар», «царівна». Це ігри: «Король», «У короля», «Воротарчик», «Пускайте нас», «Нема пана дома», «У відьми», «Дзвін», «Прослужив я в пана рік», «Кружок» тощо.

Ігри побутової спрямованості відображають у своєму змісті буденне життя людей («Жили у бабусі...», «Ой су­сіди, сусідоньки», «Здрастуй, сусіде», «Куй-куй, ковалі...», «Як було у баби...»). Чимало серед них ігор з сюжета­ми про сімейне життя: «Батько», «Батько й діти», «Гор­щечки», «Гладущики», «Сімейка» тощо.

Наприклад, гра «Сімейка».

Мета: Закріплення лічби; узгодження слів та рухів.

Хід гри: Діти стоять у колі. Обирається Омелько. Йому одягають бриль. Розподіляють ролі між іншими дітьми, які по черзі заходять у коло до Омелька. Усі ра­зом промовляють слова:

У нашого Охмелечка

Невеличка сімеечка:

Тільки він та вона,

Та старий, та стара,

Та Іван, та Степан,

Та Василь, та Панас,

Та той хлопець, що в нас,

Та дві дівки косатих,

Та два парубки вусатих,

Та дві Христі в намисті,

Та дві ляльки в колисці.

Українські народні ігри описує й В. Скуратівський ^[82] . Діти грали в гилку, завіяло, квача, квочку. Вибравши стежку, кожен викручував собі п’яткою ямку. Діти ста­вали пообіруччя вздовж ямок, крайній котив м’яча, і в чиїй ямці він зупинявся, той мав вийняти його й поцілити когось із однолітків, які втікали навсібіч. Промахнувся — маєш пасти свиню, тобто котити м’яча. Коли спадала ро­са й прогрівався ґрунт, починали грати в скраклі, аж до­ки матері не скликали дітей іти обідати. «Й чим більше задумуюсь, тим переконливіше доходжу висновку,— пи­ше В. Скуратівський,— всі чи переважна більшість ди­тячих ігор були лише формою проведення дозвілля — у них поєднувалися спритність і фізичне загартування, вправність і кмітливість, гнучкість і винахідливість, на­полегливість і витривалість, вони розвивали пам’ять, ува­гу, зосередженість, вміння приймати раптове й найдо­цільніше рішення, гартували волю, почуття колективізму та взаємовиручки»^[83].

Народні ігри як фольклорний жанр мають специфічні особливості. Це ігри гуртові, вони об’єднують від 10-ти до 20-ти і більше дітей, їх структурна особливість дозво­ляє об’єднати всіх бажаючих грати.

Народні ігри можуть проводитись у будь-якій обстановці: у помешканні й на галявині, на подвір’ї і біля ставу чи на луках і на річці.

Народні ігри багатоваріантні. Одна й та сама гра у різних регіонах України має не однакові приспіви, пов­тори. Це легко простежити на таких іграх, як: «А ми просо сіяли», «Мак», «Калина».

Так, в одному варіанті гри «А ми просо сіяли...» є приспів «Ой дід-лада»:

А ми просо сіяли, сіяли,

Ой дід-лада, сіяли, сіяли...

а в другому варіанті — «Зеленая рута, жовтий цвіт»:

А ми просо сіяли, сіяли,

Зеленая рута, жовтий цвіт, жовтий цвіт...

У грі «Мак» у першому варіанті діти звертаються до Городника, чи полив він мак та чи поспів мак. При цьо­му кожне запитання оспівується приспівом: «Маки, маки, маківочки, золотії голівочки».

Є й такий варіант гри, в якому після приспіву йде суцільний діалог з козачком:

— Козачок, чи виорав мачок?

— Виорав.

— Козачок, чи посіяв мачок?

— Посіяв.

— Козачок, чи посходив мачок?

— Посходив.

— Козачок, чи пора молоть мачок?

... і т. ін.

Характерною особливістю народних ігор є навчаль­ний зміст, який подається в ігровій формі. Мати бавить немовля, перебирає його пальчики, приказуючи:

Печу, печу хлібчик

Дітям на обідчик.

— Цьому дам, цьому дам,

Цьому дам і цьому дам...

А цьому не дам, бо цей буцман.

Він дров не носив,

Він діжі не місив,

Він печі не топив,

Діток гулять не водив —

Справжній лежень.

То я цьому не дам.

Змістом цієї гри-забавлянки мати вчила дитину бу­ти працьовитою, не лінуватись.

Народні ігри образні, в кожній з них відбивається якась подія або випадок, близький за своїм змістом ди­тині.

Не можна переоцінити значення народних ігор у роз­витку мови дітей, у збагаченні їхнього словника образ­ними словами. Почувши спів зозулі, дитина, підстрибую­чи, промовляє:

Зозулю-кавулю, зозуле, голубонько,

Сім літ не кувала,

Закуй мені в цьому літі,

Скільки житиму на світі?

За своєю структурою більшість народних ігор прості, однопланові, завершені, в них в єдине ціле поєднуються слово, рух, пісня.

§ 2. Методика використання народних ігор у роботі з дітьми

Гра досить рано входить у життя дітей — уже на пер­шому році життя. «Дитина, граючи, живе,— писав Т. Лубенець,— і, живучи, грає».

Діти будь-якого віку знайдуть собі гру до смаку. До­бираючи її, слід враховувати вік дітей, чітко визначати мету кожної гри. З дітьми раннього віку (перший, другий рік життя) використовують переважно індивідуальні ігри-забавлянки (чи з двома-трьома дітьми). Наприклад, з дітьми другого року життя розігрується (індивідуаль­но) українська народна гра-забавлянка «Горошок».

Перебираючи пальчики дитини, починаючи від мізин­ця, промовляють:

Горошок,

Бобошок,

Сивочка,

Курочка,

А той старий когутисько

Не хтів іти до дітиська —

Та шугі з ним до песа!

Під час повторного розігрування діти відповідають на запитання текстом забавлянки, повторюють слова.

З дітьми третього року життя народні ігри можна про­водити на прогулянці з невеликою групою в 5^—6 чоловік. Текст слів в іграх простий, це переважно заклички: «Дощику-дощику», «Вода холодная», «Зозулю-кавулю», «Ви­йди, вийди сонечко».

Гра «Дощику-дощику» проводиться на прогулянці в переддощову годину. Діти стають у коло, піднімають ру­ки, дивляться на хмари й промовляють текст за вихова­телькою:

Не йди, не йди, дощику,

Дам тобі борщику

У глинянім горщику.

Поставлю на дуба;

Дуб повалився,

Горщик розбився,

Дощик полився.

(Усі діти розбігаються.)

У другій молодшій групі (четвертий рік життя) ді­тям доступні рухливіші хороводні ігри: «Курочка-чубарочка», «Кізонька», «Де ж наші ручки?», «Качечка».

Дітям п’ятого року життя доступні й складніші хо­роводні ігри з текстом для співу: «Галя по садочку ходи­ла...», «Калина», «Я лисичка, я сестричка», «Ой у пере­пілки...», «Жили у бабусі...».

Наприклад, гра «Галя по садочку ходила...».

Посередині кімнати або майданчика поставлено два стільчика спинками один до одного. На одному стільчику квітка, це — «садок». Діти стоять у колі, одна дитина (Галя) з хусточкою в руках стоїть біля квітки.

На слова:

Галя по садочку ходила,

Хусточку біленьку загубила,

Ходить по садочку, блукає,

Хусточку біленьку шукає

діти йдуть по колу вліво. Галя ходить усередині кола біля квітки і на слово «згубила» залишає хустинку на стільчику, біля квітки,а сама переходить на другу сторону, до сидіння стільчика, й удає, що шукає хустинку. Потім сідає на стілець.

На слова:

Не журися, Галю-серденько,

Ми знайшли хустинку біленьку,

У садочку, біля малини,

Під зеленим листом тернини

діти йдуть по колу вправо і зупиняються. Одна дитина, визначена вихователькою, підходить до стільчика з квіт­кою, бере хустинку і промовляє:

Ти, Галю, хустину не шукай,

Хто знайшов, відгадай!

Якщо Галя, не оглядаючись, відгадає голос дитини, вони міняються місцями. Гра повторюється. Діти стоять у колі і співають пісню:

Ой на горі калина,

Під горою малина,

Ой так, на горі калина,

Ой так, під горою малина.

Там зійшлася дітвора,

Танцювати почала.

Ой так, там зійшлася дітвора,

Ой так, танцювати почала.

На слова першого рядка діти тричі плещуть у доло­ні. На слова «Під горою малина» вони присідають, знову тричі плещуть у долоні (перед колінами). На слова «Ой так, на горі калина» тупають однією ногою (тричі), а на слова «Ой так, під горою малина» обертаються ліворуч навколо себе. На слова «Там зійшлася дітвора» діти сту­пають чотири кроки вперед, зменшуючи коло; на слова «Танцювати почала» роблять назад чотири кроки, збіль­шуючи коло. На слова «Ой так, там зійшлася дітвора» тупають другою ногою (тричі), а на слова «Ой так, тан- цювати почала» обертаються вправо навколо себе.

«Ой у перепілки...»

Діти стоять у колі, злегка розставивши ноги, руки опу ­щені вздовж тулуба. Одна дитина у колі — це перепілка.

На слова «Ой у перепілки та голівка болить» усі діти разом з вихователем піднімають руки вгору і торкають­ся пальцями голови збоку, а на слова «та голівка бо­лить» опускають руки вздовж тулуба.

На приспів:

Тут була, тут перепілочка,

Тут була, сизокрилая

діти беруться за руки і йдуть по колу вліво, а перепіл­ка — вправо або робить крок на місці. На останні слова всі зупиняються.

На слова:

Ой у перепілочки та колінця болять,

Та колінця болять

усі діти нахиляються вперед. На слово «колінця» вони долонями торкаються колін, а на слово «болять» — ви­простуються. На приспів «Тут була...» діти беруться за руки і йдуть по колу вправо. На слово приспіву «сизо­крилая» зупиняються.

Вихователька продовжує:

Ой у перепілки крильця не болять,

Крильця не болять...

Усі діти піднімають руки в сторони і на слова «не бо­лять...» опускають їх униз.

На слова «Пташки знялися й полетіли» всі діти бі­жать по колу.

Народні ігри для дітей старшого дошкільного віку можна поділити на кілька груп.

До першої групи належать рухливі ігри з текстом-діа- логом: «Кози», «Панас», «Чорне — біле», «Гуси», «У гу­сей», «Жмурки»^ «Квочка», «Крук», «Сірий кіт», «Заліз­ний ключ» та ін. Наприклад, гра «Жмурки».

Лічилкою обирають Водія, зав’язують йому очі хус­тинкою, виводять на середину кімнати і звертаються до нього з такими словами:

— Водій, Водій! На чому стоїш?

— На бочці.

— Що в бочці?

— Квас!

— Лови курей, та не нас.

Водій починає ловити і кого з гравців спіймає, той і стає Водієм.

До другої групи належать хороводні ігри зі співом. Текст цих ігор ознайомлює дітей з трудовими процесами, із звичаями українського народу. Це такі ігри, як «Соловейко-сватку», «А ми просо сіяли, сіяли...», «Мак», «За­думала бабусенька» та ін. ц Наступну групу становлять ігри розважального характеру, в яких відбито народні звичаї. Це ігри «Ягілочка», «Чий вінок кращий?», «Ходить Гарбуз по городі», «Як у нас біля воріт», «Ой є в лісі калина», «Ой на горі жито» та ін.

Чимало народних ігор стануть у пригоді вихователю для закріплення звуковимови, звуконаслідування. Серед них: «У волосянку», «Рядки», «Гуси», «Ку-ку, ку-ку, птичко мала», «Прослужив я в пана рік», «Задумала бабу­сенька», «Довгоносий журавель» та ін.

Наприклад, із старшими дітьми для вправляння у ви­мові голосних звуків та регулювання сили голосу можна запропонувати їм гру «У волосянку».

Троє-четверо дітей разом з вихователькою домовля­ються, які голосні звуки вони тягнутимуть. Потім співа­ють:

Ой нумо, братці, волосянки тягти,

А хто не дотягне, того за руки тягни.

І всі тягнуть о або у (а, є, і, и, ю, я, е). Хто зупиниться, того й тягнуть за руку. Гра починається спочатку.

Або хороводна гра «Довгоносий журавель», у тексті якої; передбачено багаторазове повторення слів «жура­вель», «сякий-такий» та інших слів з важкими звуками.

Перед початком гри з допомогою лічилки діти обира­ють Журавля. Лічилку доцільно підібрати також із зву­ком ж:

Джинджик, джинджик,

Джинджирички.

На джинджику черевички,

Жакеточка, шапочка.

Добрий вечір, дівчаточка.

Раз, два, три — вийди ти.

Після цього діти стають у коло, посередині якого сто­їть Журавель. Діти ходять по колу, водять хоровод і спі­вають пісню:

Унадився журавель, журавель

До бабиних конопель, конопель.

Дитина, наслідуючи журавля, ходить у середині кола на носках, високо піднімаючи прямі ноги. На приспів:

Сякий-такий журавель, журавель,

Сякий-такий довгоносий,

Сякий-такий журавель, журавель.

Такий-такий довгоногий,

Конопельку поїдає

дитина стоїть у колі, махає руками, як крилами, зупиня­ється і присідає, ніби їсть коноплі. На приспів діти в колі зупиняються, тупають ногами, показують, який довгоно­сий і довгоногий журавель і як він поїдає коноплі (при цьому присідають). На слова:

А я того журавля уловлю, уловлю,

Сіттю крила обів’ю, обів’ю

діти підводяться, роблять кілька кроків до центра й на слово «ловлю» різко нахиляються, ніби ловлять, а Жура­вель, помахуючи крилами, «перелітає» з однієї частини кола в іншу. На слова приспіву діти роблять ті самі рухи, які описано раніше.

На слова:

Щоб він більше не літав, не літав,

Конопельки не щипав, не щипав

Журавель літає в колі, а діти, стоячи на місці, приплес­кують і притупують. На приспів вони повторюють ті самі дії, що й раніше. Після закінчення пісні усі кажуть «киш»,, плещуть у долоні і злегка нахиляються до Журавля, ніби женуть його, і Журавель вилітає з кола.

Народній грі можна присвятити й окреме заняття: по­яснити значення професій, про які йдеться у тексті гри,, заучити текст гри, розподілити ролі, проказати діалог, а потім уже грати. Наприклад, гра «Бондар» ^[84].

Мета: Збагачувати словниковий запас і розвивати, мовлення, ознайомлювати з працею народних майстрів.

Матеріал: малюнки великих та маленьких бочок з дерева.

Словник: запитальні слова, форми звертання, діє­слова ( стругати, збирати, складати, кінчати, наливати, танок), прізвища.

Хід заняття: Бесіда-розповідь вихователя:

— Чи чули ви, діти, такі прізвища: Бондар або Бон­даренко, Коваль або Коваленко, Ткач або Ткаченко, Кра­вець, Швець? А чи знаєте, чому вони такі? Спочатку по­слухайте такий вірш:

Ким наші прадіди були,

Нам прізвища розповіли:

Хто краяв сукні — став Кравець,

Хто шив взуття, прозвали Швець.

Горшки виліплював Гончар,

Хто вікна склив, назвали Скляр,

Трудились з ранньої зорі Землі своєї трударі.

— Отже, хто шиє одяг? (Кравець.)

— А взуття?

— А посуд хто робить?

Якщо в сім’ї кравця ріс син, який допомагав бать­кові, його звали кравченко, і згодом ця назва стала прі­звищем. А в сім’ї

— гончарів синів звали Гонч..., у сім’ї шев­ців — Шевч... Ось так народилися деякі прізвища.

Сьогодні ви дізнаєтесь ще про одну дуже цікаву про­фесію і прізвища Бондар та Бондаренко.

Спочатку послухайте слова пісні:

Бондар

Бондарю, бондарю,

Що ти робиш?

Стружу, стружу дошку

На дубову бочку.

Бондарю, бондарю,

Що ти робиш?

Стружу, стружу дощечки

На дубові бочечки.

Бондарю, бондарю,

Що ти робиш?

Дощечки збираю,

Бочки складаю.

Бондарю, бондарю,

Що ти робиш?

Бочку я складаю,

Обруч набиваю.

Бондарю, бондарю,

Що ти робиш?

Вистругую чопочки

Затикати дірочки.

Бондарю, бондарю,

Що ти робиш?

Бочку вже кінчаю,

Води наливаю.

Бондарю, бондарю,

В боки візьмися

І в таночок, бондарю,

Хоч раз обкрутися.

— Що робив бондар? Отже, прадіди батьків наших дітей, у кого прізвище Бондар або Бондаренко, робили бочки.

Хід гри: Дійові особи — Бондар, допитливі діти (можна Бондаренки).

Допитливі діти обступають Бондаря півколом і спі­вають:

Бондарю, бондарю,

Що ти робиш?

Бондар відповідає:

Стружу, стружу дошку

На дубову бочку.

З цими словами Бондар виставляє ліву ногу вперед і удає, що стругає рубанком дубову дошку (затискує паль­ці в кулачки і, тримаючи правий кулачок позаду лівого, імітує роботу рубанком).

Під час відповіді Бондаря діти Бондаренки повторю­ють його рухи і слова.

На слова «Дощечки збираю, бочки складаю» Бондар двічі піднімає з підлоги по дві «дощечки», а на дальші слова складає їх одну до одної.

Чопочки «вистругуються» швидше. На кожен такт пра­вим вказівним пальцем Бондар водить по лівому, наче но­жиком, від себе вперед, виконуючи таким чином по чоти­ри рухи в такті.

«Вистругавши» чопочки, всі тичуть пальчиком вперед і вигукують «тиц», наче затикають у бочці дірочку.

На слова «Бочку вже кінчаю, води наливаю» Бон­дар, ритмічно нахиляючись і випростовуючись, удає, ні­би заливає бочку водою. Щоб переконатися, що вона без дірок, піднімає «бочку» вгору і, хвилинку почекавши, ве­село вигукує: «Не тече!».

На слова останнього куплета щасливий Бондар, взяв­шись у боки, кружить навколо «бочки» човганцем. При бажанні останній куплет можна повторити.

Гра «Шевчик».

Мета: Поповнювати словниковий запас, розвивати мовленнєві вміння, розширювати уявлення про народні мистецтва.

Матеріал: зображення пари гарних черевиків (шнурки як вусики, язички висунуті).

Хід заняття: Вихователь пропонує повторити вірш «Ким наші прадіди були...», проводить бесіду з ме­тою активізації слів — назв професій.

Після цього оголошує, що зараз вони будуть розучу­вати дитячу гру про іншу професію, але спочатку треба відгадати загадку:

Два братики-вусатики,

В обох чорненькі сорочки.

Стоять собі в куточку,

Повисували язички.

— Чи схожі черевики на братиків-вусатиків? — запи­тує вихователька, демонструючи малюнок.

— Черевики — це наше взуття. А хто шиє взуття? (Швець, шевчик). Про роботу шевчика ми й розучимо гру. Послухайте її. (Вихо­ватель наспівує, виконує всі рухи. Потім призначає дітей на ролі, і розпочинається гра.)

Хід гри: Дійові особи — майстер-швець, помічник майстра (три особи), шевчики (всі діти).

Обладнання: стільчик, іграшкова миска.

Діти (шевчики) стоять у розірваному колі, посеред ко­ла — стільчик, на якому миска з водою; біля стільчика стоїть майстер-швець, навколо стільчика — три помічни­ки. Діти гуртом співають:

А чи бачив ти, як шевчик

Шкіру в воді мочить?

Усі шевчики нахиляються і ритмічно піднімають й опускають праву руку, затиснуту в кулачок, ніби вмочу­ють у воду шкіру, перевертаючи її на обидва боки. Май­стер так само мочить шкіру в мисочці.

А чи бачив ти, як шевчик

Шкіру натягає?

Шевчики прикладають ліву руку до правого коліна, наче тримають шкіру, а правою, затиснутою в кулак, рит­мічно рухають від коліна до землі. Майстер, натягуючи шкіру, ставить ліву ногу на стілець.

А чи бачив ти, як шевчик

Черевички шиє?

Стуливши пальці обох рук, ніби між великим та вка­зівним пальцями знаходиться дратва, шевчики в ритмі пісні то з’єднують руки перед собою, то розводять їх у сторони.

А чи бачив ти, як шевчик

Гвіздки забиває?

Шевчики припадають на праве коліно і ритмічно сту­кають по лівому коліну правим кулачком, ніби молоточ­ком. Майстер може поставити лівий кулачок на спинку стільчика й стукотіти правим кулачком по лівому.

А чи бачив ти, як шевчик

Гвіздки розчищає?

Шевчики прикладають ліву долоню до грудей і в рит­мі пісні рухають по ній правою, розчищаючи «гвіздки».

А чи бачив ти, як шевчик

Черевички чистить?

Шевчики піднімають ліву ногу, зігнуту в коліні, при­кладають до коліна долоню лівої руки і ритмічно потира­ють по ній правою рукою, наче щіткою. Майстер ставить ліву ногу на стільчик і чистить черевики.

А чи бачив ти, як шевчик

У свято танцює?

Шевчики танцюють. Роботу закінчили, то й радісне свято настало.

Слова приспіву розігруються так. На слово «ой» діти легко б’ють по землі лівою ногою, а праву, зігнуту в колі­ ні, піднімають вгору. На слово «брате» в тому самому положенні легко підскакують на лівій нозі, одночасно плещучи лівою рукою нижче зігнутого коліна правої ноги (плескач). Наступний такт виконується тими самими ру­хами, тільки починають уже з правої ноги і плещуть пра­вою долонею.

Якщо шевчики танцюють кожний на своєму місці, майстер-швець з помічниками виконують плескач, кружляю­чи один за одним навколо стільчика.

Народні хороводні ігри проводяться в ранкові години,, на прогулянці, в другій половині дня. Вони також вхо­дять до складу занять з усіх розділів програми, ними ба­жано закінчувати заняття для піднесення емоційного то­нусу дитини. Без хороводних ігор не може обійтись жодне народне свято чи розвага. «Для того, щоб це животворне джерело не замулювалося,— пише В. Скуратівський,— не згасали його пульсуючі водограї, котрі повсякчас погамовують духовну спрагу, приносять нам радість і здоровий дух, мусимо бути ревними оберігачами наших кращих народних традицій, серед яких уосібне місце по­сідають дитячі ігри і яким відведена самою природою виняткова роль у вихованні наших дітей».

Запитання для повторення

1. У чому особливості народних ігор?

2. На які групи поділяються народні ігри?

3. Назвіть специфічні методичні прийоми використання ігор у кожній віковій групі.

4. У які народні ігри ви грали в дитинстві? Що вам запам’я­талось?

Практичні завдання

1. Складіть тематичний план використання народних ігор на квартал для однієї з вікових груп.

2. Складіть анотацію на одну із збірок українських народних ігор.