Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как противостоять манипуляциям мужчин? Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника







Жанрова характеристика української народної пісні 1 page





Український народ належить до найпісенніших наро­дів світу. У скарбниці його культурних надбань чільне місце займає пісня, яка відображує визначні історичні події, героїчну боротьбу проти соціального і національ­ного гноблення, розкриває глибину ліричної душі люди­ни, її здоровий гумор, передає впевненість і надію на краще майбутнє.

Пісня — найпростіша і найпоширеніша форма во­кальної музики, в якій поетичний образ поєднується з музичним. Характерними ознаками пісні є наявність у ній закінченої, самостійної, наспівної мелодії, проста структура і відповідність музики загальному змісту тек­сту без його деталізації.

За своїм походженням і суттю пісня є мистецтвом за­гальнонародним, вона орієнтована на масове сприйнят­тя і засвоєння. Мета кожної пісні — апелювання до спів­переживання слухачів, що, як правило, вдається.

Пісенна творчість українського народу складалась і збагачувалась протягом століть, тому її розглядають як справжній золотий фонд української музичної культури.

Українські народні пісні характеризуються внутріш­нім багатством змісту. Відтворюючи життя народу, на­родна пісенність України відзначається правдивістю та реалістичністю відображення дійсності, людських пере­живань і почуттів.

Спокон віків українська народна поезія прагла до гармонійного співвідношення зображуваного з реаль­ним, до судження про це реальне, ступінь пізнання й ро­зуміння якого залежить від розвитку народного світо­гляду і художнього мислення.

Народна пісенність є одним із жанрів української народної творчості, а витоки її сягають праслов’янської та слов’янської доби. Спочатку в її основі лежали язи­чеські вірування і, найраніше, обожнювання природи та віра в силу проспіваного і переданого в слові. З введен­ням християнства і забороною та переслідуванням язи­чества зберігаються і виходять на перший план пісні, які стверджують не лише ритуальну мету, а й несуть емо­ційну розрядку людям, нівелюють аграрно-магічну роль, змішуючи обрядову функцію з естетичною та розважаль­ною. Впродовж віків для української пісенної творчості характерною рисою є відточена символіка з властивою їй ідеалізацією природи, людини і праці. У мелодіях цих пісень знайшов своє відображення національний стиль української музики, який цілком залежить від характе­ру образів поетичного тексту та його емоційного змісту. Тому яскрава національна специфічність української музики дає змогу слухачеві з першого разу відрізнити український наспів від мелодій інших народів. У мело­дії української народної пісні добре відчутні ладові роз­маїття.

Українська народна пісня народжується і живе в по­буті без музичного супроводу, що суттєво впливає на її музичну самостійність, яскравий наспівний характер і жанрову завершеність.

Таким чином, українська народна пісня як особливий жанр поезії з характерним для нього зв’язком музики і слова має різний, універсальний за змістом смисл: від родинного і громадського побуту до людських пережи­вань і пристрастей, викликаних життєвими обставинами, її тематика охоплює різні сфери життя людини, що за­безпечує тривале збереження і розвиток жанру протя­гом віків.

За змістом українські народні пісні поділяють на кілька груп:

I обрядові: зимові (колядки, щедрівки); весняні (веснянки, гаївки); літні (купальські, петрівочні, жни­варські). Ці пісні невіддільні від обрядових дійств на­родного господарського та обрядового календарів;

I родинно-звичаєві: колискові і весільні пісні, похоронні плачі та причитання; вони, як правило, супро­воджували людину впродовж усього її життя;

I родинно-побутові: пісні, в яких оспівується: людська праця, ремісницькі та робітничі пісні;

I соціально-побутові: історичні, кріпацькі, ко­зацькі, рекрутські, наймитські, заробітчанські, реміс­ницькі та робітничі пісні.

Крім того, є пісні-балади, пісні про кохання, жартів­ливі, танцювальні, коломийки, пісні літературного по­ходження та сучасні пісні.

Увесь масив української пісенності, крім коломийок, враховуючи різницю у тематиці, функціях, поетиці і ритмо-мелодиці її, О. Ю. Чебатюк [67] поділяє на такі жан­ри: думи, історичні пісні, пісні-хроніки, які представля­ють епічний рід, балади, що мають ознаки епіки й ліри­ки. Календарно-обрядові і родинно-обрядові пісні нале­жать до ліричного роду і включають у себе такі жанри: колядки та щедрівки, веснянки, петрівочні, русальні, жниварські, весільні пісні, голосіння. Критеріями жан­рової атрибутики груп соціально-побутової лірики є ознака тематики: пісні козацькі, чумацькі, кріпацькі, ре­крутські, гайдамацькі, наймитські, заробітчанські. До родинно-побутової лірики належать такі жанри: пісні про кохання й про родинне життя. Жанром називають також колискові і дитячі пісні, хоч, маючи свою специфі­ку, вони становлять одне з відгалужень пісень про ро­динне життя.

До історично найглибших жанрів слов’янського пі­сенного фольклору належить і обрядова творчість. Зви­чайно, її відносять до ліричного роду, оскільки емоцій­ний світ обрядових пісень надзвичайно багатий, вони відтворюють людські настрої у піднесено-романтичному плані.

Дещо відмінні підходи до класифікації народної пісні взаємодоповнюють один одного, утворюючи багату па­літру жанру з усією її самобутністю і неповторністю. Розглянемо деякі з них.

Колискові пісні

З перших днів народження дитина знайомиться з ко­лисковою піснею. Назва пісень, якими заколисували ді­тей,— колискова, йде від основи слів колисати, колиска, заколисувати.

Монотонна колискова пісня своїм нескладним рит­мом заспокоює дитину, що мало безсумнівне значення для фізичного розвитку в ранньому віці, для нагромад­ження чуттєвих вражень, вело до сприйняття людського голосу як сигналу спілкування, до розуміння рідної мо­ви. Бідність мови колискової пісні не випадкова — це перша мовна сходинка до художніх вершин слова, от­же, вона повинна враховувати пізнавальні можливості дітей.

Вчений-психіатр І. Сікорський зробив висновок, що в ранньому віці саме особливостями дитячої психіки ви­значаються зміст колискової пісні (рідко більше восьми строф), надзвичайна лаконічність сюжетних мотивів (одна-дві строфи), перехід сюжету з однієї пісні в другу.

Через колискову пісню дитина оволодівала первин­ним мовним словником, без якого пізнання навколиш­нього світу, розвиток мислення неможливі.

Записи українських народних пісень І. Франком [68] за­свідчують, що в колисковий репертуар входять обрядові, хороводні та ігрові пісні, а з поширенням писемності в колискову пісню вливається і літературний сюжет.

Художність колискової пісні перебуває в прямій за­лежності від її функцій, у тісному зв’язку з її змістом, з народною психологією, з народним життям.

Сучасний колисковий репертуар занадто модернізо­ваний за рахунок проникнення художніх творів у сюжет пісень. Давня колискова не завжди витримує конкурен­цію із сучасними варіантами і тому, що її носіями в ос­новному є старше покоління, а система дошкільного ви­ховання докорінно змінила взаємостосунки матері і ди­тини, народно-педагогічні погляди. У сучасних умовах колискова пісня не завжди визначається побутовою по­требою і посідає належне місце в родинній педагогіці.

Побутові пісні

Найбільшу частину українських побутових пісень становлять пісні про кохання. В них оспівується багато­гранність людського життя, розкривається світ людських переживань і стосунків.

Пісні про кохання відбивали високі моральні якості молоді: щирість, довір’я, взаємоповагу, радість кохан­ня, гіркоту вимушеної розлуки, тугу за коханою, зраду — ось ті основні мотиви, якими пройняті ці пісні. їх голов­ними персонажами є хлопець і дівчина. Характер сто­сунків між ними, їхні почуття і переживання визначали зміст усіх творів.

З піснями про кохання в дитячому садку вихователь спеціально не ознайомлює дітей. Однак їх можна вико­ристовувати як переконливий факт для доказовості різ­номанітності пісенного жанру, а також в поясненнях дітям окремих фрагментів театралізованих дійств за сю­жетами творів українських класиків. Називання і част­кове пояснення цього виду пісень значно посилює інте­рес дітей до народної пісенної творчості. У старшому дошкільному віці вихователь звертається до цих пісень лише принагідно.

Творів про щасливе подружнє життя в українській пісенній спадщині небагато. У піснях цього циклу пере­важно розповідається про нещасливе одруження, в біль­шості вони пройняті глибоким смутком, журбою.

Найбільше уваги в піснях приділяється розкриттю взаємин між чоловіком і жінкою та їхніх стосунків з ін­шими членами родини. Важкі умови життя заміжньої жінки зумовлювались насамперед тим, що її часто ви­давали заміж силоміць за нелюбого, в чужу сім’ю.

Місце пісень про важку жіночу долю та їх викорис­тання в роботі з дітьми старшого дошкільного віку над­звичайно обмежене. З різновидністю жанру вихователь ознайомлює дітей, виходячи з конкретних можливостей і потреб педагогічного процесу.

Історичні пісні

Це епічні чи ліро-епічні твори, в яких розповідається про справжні події та історичних осіб, розкривається ідейно-емоційне ставлення народу до них.

В історичних піснях часто оспівуються безіменні ге­рої, але їхня діяльність пов’язана з конкретним історич­ним періодом. Поява історичних пісень є наслідком роз­витку історичної самосвідомості народу і його худож­нього мислення. Ці пісні з’явились у XV ст., в період боротьби українського народу проти турецько-татарсь­ких загарбників, увібравши в себе поетичні традиції ге­роїчного епосу Київської Русі та народних дум.

Історичним пісням належить особливе місце в оз­найомленні дітей з історичним минулим України в ме­жах теми «Україно моя, Батьківщино моя». її окремою підтемою є ознайомлення дітей з козацьким періодом в

Історії держави, з національними героями — борцями за волю і незалежність народу. Тому, формуючи краєзнавчі та історичні уявлення, вихователь використовує цілий ряд історичних пісень для посилення емоційного потен­ціалу уявлень. Крім занять вихователь планує також використання цих пісень на святах і дозвіллях на істо­ричну тематику, наприклад: «Козацькі забави», «Черво­ні кетяги калини», «Без верби і калини нема Украї­ни» тощо.

Ці пісні із-за жанрових особливостей і складності тексту найбільше використовуються у старшому до­шкільному віці. Методика роботи з ними потребує від вихователя повернення до вже засвоєних історико-краєзнавчих уявлень, пригадування дітьми інших жанрів українського фольклору, в яких оспівуються аналогічні події (легенди, повір’я), до аналізу явищ навколиш­нього.

Добираючи тексти пісень, вихователь проводить по­передню словникову роботу, адже кожна пісня чи її ва­ріант мають свої особливості. Архаїзми, діалектизми значно ускладнюють сприймання і розуміння текстів пі­сень, тому до ознайомлення з ними необхідно планувати змістовну підготовчу роботу не лише на заняттях, а й у повсякденному житті.

Соціально-побутові козацькі пісні

Тематика козацьких пісень тісно пов’язана насампе­ред з особливостями життя козацтва. Найпоширенішою в козацьких піснях є тема прощання юнака з родиною, коханою, загибелі козака на полі бою. Нерідко звучать і соціальні мотиви. Герой козацьких пісень — боєць за незалежність батьківщини, не мислить себе поза долею рідного народу. У піснях не тільки звучить гострий про­тест проти соціального поневолення, а й закладено ідею про те, що народ здатний захистити свою волю і домог­тися справедливості шляхом збройної боротьби.

Кріпацька дійсність породила особливий цикл лірич­них пісень. У них співається про важкі умови праці на панщині, безправне становище кріпаків. Особливо важ­ко було біднякам у жнива. Тяжко мучилися не лише до­рослі, а й діти — їх нікому було нагодувати.

Тяжке життя трудящих породжувало протест. У пі­снях звучав заклик кидати насиджені місця й тікати ту­ди, де не було кріпаччини.

Однією з провідних тем українського фольклору є зображення боротьби трудового народу проти феодально-кріпосницького гніту. Посилення експлуатації селян­ства у XVIII ст. викликало наростання народного про­тесту, антикріпосницькі повстання. Найбільшим було повстання 1868 р., назване Коліївщиною, яке очолювали Максим Залізняк та Іван Гонта. Народ у своїй творчості увінчав славою ватажків Коліївщини, а в їхніх образах втілив нездоланні сили, героїзм трударів. Для пісень про Коліївщину характерні історична конкретність і глибока образність.

Великої популярності набули пісні про керівника се­лянського руху на Поділлі Устима Кармалюка, одного з найулюбленіших героїв українського народу. Ще за життя Кармалюка ім’я його стало легендарним. У пісні «За Сибіром сонце сходить» звучать мотиви соціально­го протесту, оспівано Кармалюка як захисника інтере­сів трударів і народного месника. Характерною рисою пісень про Кармалюка є те, що в них розкривається кла­сова суть селянських повстань. Головний герой змальо­вується всебічно, вчинки його вмотивовуються.

Рекрутські та солдатські пісні виникли в другій по­ловині XVIII ст., коли царат став примусово набира­ти молодь до армії, навіки відривати юнака від сім’ї, позбавляючи надії повернутися додому. Проводи в армію були сумною подією, а в народі з’явилися на­віть своєрідні рекрутські голосіння.

Рекрутські й солдатські пісні відтворюють такі ос­новні теми: рекрутський набір, важку солдатську служ­бу, повернення додому або смерть. Як ліричні твори, вони оспівували особисту долю солдата, розкри­вали його внутрішній світ. У піснях гірка й безпросвіт­на солдатська доля змальовувались узагальнено, прав­диво.

Власне солдатські пісні розповідали про небезпечні військові походи, про тугу солдата за родиною. Зобра­ження тяжкого солдатського життя — напівголодного існування, виснажливої муштри — провідний мотив ба­гатьох творів. Пісень про повернення солдат небагато. Термін служби був дуже великий, і якщо солдат при­ходив додому, то здебільшого морально і фізично по­нівечений. За справедливими твердженнями дослідни­ків, у рекрутських піснях більше реалістичних, ніж ро­мантичних мотивів.

Місце рекрутських і солдатських пісень вихователь визначає самостійно, аналізуючи об’єктивні і суб’єктивні умови побудови педагогічного процесу в конкретному дошкільному закладі.

Коломийки

Особливий пісенний жанр становлять коломийки — найпопулярніший пісенний жанр населення Карпат.

Не є краю співучого, як та Верховина:

коломийку заспіває і мала дитина.

Коломийки — коротенькі пісеньки, що можуть бути як приспіви до танцю або існувати незалежно. Часто вони об’єднуються у «в’язанки», які не мають сталого змісту, залежать від уподобань співака та обставин ви­конання.

У коломийках розкривається світ дзвінкої краси, чи­стих піднесених почуттів, дотепів, іронії, жартів — доб­розичливих або дошкульних, влучних спостережень по­бутового характеру, глибоких соціальних узагальнень. Творці коломийок самі відзначали їхню здатність вис­ловлювати радість і горе. У цих «вихвалянках» немає будь-якої гіперболізації. Молодь навіть листується за допомогою коломийок. Сильним активним струменем у тематиці коломийок є гумор та сатира.

Коломийки, як і інші види народної пісенної твор­чості, мають усталену поетику, традиційні образи-символи, постійні епітети і метафори. Коломийці не влас­тива споглядальність. Вони локальні за походженням — їх батьківщиною є карпатський регіон, але вони набули загальноукраїнського поширення.

Дітей ознайомлюють з коломийками починаючи з дру­гої молодшої групи. Вихователька пояснює, що коломий­ки — це українська народна пісня, і сама співає коломий­ку або дає послухати записи їх на платівці чи магніто­фонній плівці. Дітям цього віку жартівливі коломийки доступні.

У середній групі дітям розповідають про коломийки — коротенькі українські народні пісеньки, які поши­рені на Гуцульщині — в карпатськім краї. Співають у коломийках про рідний край, господарювання, сім’ю.

Старшим дітям вже можна пояснити, що коломий­ка — це пісня і танець. їм співають родинно-побутові та соціально-побутові коломийки.

Вивчають коломийки з дітьми у три етапи. На пер­шому ознайомлюють дітей з текстом коломийки. Коло­мийка виконується кілька разів, щоб допомогти дітям краще засвоїти мелодію. Другий етап заучування коло­мийки — це формування співочих умінь. Особливу ува­гу педагогу потрібно звернути на засвоєння мелодії. Водночас треба стежити за вимовою слів, чіткістю і виразністю донесення тексту, наспівністю і рухливістю співу, за музичними відтінками. Третій — закріплення й повторення пісні. Музичний керівник перевіряє сту­пінь засвоєння коломийки кожною дитиною. Після та­кої копіткої і систематичної роботи над твором можна на деякий час її залишити. Невдовзі треба знову по­вторити коломийку, лише тоді вона ввійде в побут ї різні види діяльності дітей.

У підготовчій групі вихователь наголошує, що ко­ломийка — це найпопулярніший пісенний жанр населен­ня Карпат. Він дає короткі відомості з історії виникнен­ня коломийки, вивчає з дітьми коломийку як танець.

 

§ 2. Пісні-веснянки

Веснянки — це пісні, які уславлюють хід весни, во­ни здавна відомі багатьом народам. У різних місцевос­тях України ці пісні називаються по-різному. Наприк­лад, у Галичині — це гаївки, галгівки, гагілки, на Воли­ні — рогульки, на Поліссі — маївки, молівки тощо. У де­яких місцевостях весняні пісні однойменні улюбленим іграм: «Володар», «Перепілка», «Жук» та ін.

Гаївкою у західних областях України називають іг­рові і танкові пісні, що співаються переважно на Ве­ликодні свята, а також увесь фольклорно-етнографічний комплекс весняного свята. Назва «веснянка» об’єднує всі пісні, які співають на вулиці, на вигоні за селом від ранньої весни аж до Зелених свят. Дослідник україн­ських пісень Ф. П. Погребенник [69] поділяє веснянки за ча­сом виникнення і функцією на дві групи: старовинні, ар­хаїчні за своєю обрядовою функціональністю хороводи з пантомімою, іграми і танками, та новітні жартівливі пісні, що їх співали дівчата на вечірніх сходинах на ву­лиці, вигоні чи в гаю. Всі вони виконують одну надзви­чайно важливу функцію — функцію поетично-музичного компонента найдовшого народного свята — свята вес­ни, яке тривало від раннього пробудження природи до літньої робочої пори.

Дослідник весняного циклу українських народних пісень Г. Нудьга [70] стверджує, що всі вони ще з глибокої давнини підпорядковані практично-магічній меті: при­кликати весну, відігнати зиму, виворожити урожайне літо, напророкувати молодим юнакам і дівчатам щас­ливе одруження.

Навесні пробуджується земля, оживає природа, а з нею — радісні надії та клопоти хлібороба. Після холод­них коротких днів і довгих зимових вечорів, що минали колись у тісних хатах українського села за роботою, при скупому освітленні, молодь діставала нарешті мож­ливість вийти на залиті сонячним світлом левади, вкри­ті першою прозеленню пагорби. Тут можна було органі­зувати гру, повеселитися, радіючи сонцю і теплу.

У гагілках часто співають про Ладу і Діда. Дід це Сонце, онуками якого називали себе українці, а Ла­да — мати. її ще називали Золотою Бабою, Золотою Па­нею або тільки Золотою. Лада в язичеській вірі є бо­гинею любові і праматір’ю людей. її уявляли собі як таку, що йде у золотому повозі в товаристві трьох дів­чаток, тримає дитину, якою може бути хлопчик або дівчинка. У хлопчика на голові має бути яблучко. Отак у весняній забаві «Володар» піраміда уособлює Ладу і хлопчика. Як вважає О. Воропай, можливо, і сама назва Великдень прийшла до нас з часів язичества, бо свято гагілок припадало на той час, коли день збіль­шувався[71]. Дівчата виходили «на високу гірку», іноді навіть вилазили на дерева і співали пісень, запрошую­чи весну скоріше прийти. Цей обряд називався «закли­нанням» або «гуканням» весни. Вихователь може пла­нувати його у всіх вікових групах. Діти словами: «Бла­гослови, мати, весну закликати, зиму проводжати»,— закликають весну на прогулянці чи екскурсії у при­роду.

З приходом весни землероб мріяв про той час, коли можна буде «поле орати, хліба пахати». А тому з та­ким нетерпінням чекав повернення з вирію птахів — провісників весни, що, нібито, на своїх крилах приноси­ли весну і тепло. Для того щоб скоріше настала благо­датна пора, подекуди в українських селах випікали з борошна печиво у формі пташок, підкидали його вгору або носили на Довгих палицях і приспівували: «Вилети, гулю, горою, винеси літо з собою». Діти, співаючи, носили їх по селу, провіщаючи і закликаючи весну: «Весна, весна красна, прийди, весно, з радістю, з ве­ликою милістю!». Свято зустрічі весни приурочувалося до початку льодоходу — «коли щука хвостом розіб’є лід». А щоб бажання дочекатися цього дня швидше бу­ло дуже великим, у веснянках і висловлюються нахва­ляння йти, «полонку рубати, гагілку добувати».

У піснях і примовках зверталися до птахів з прохан­ням «замкнути ключами зиму, відімкнути землю», «по­вернути тепло, щоб зиму одмело», принести «старим дідам сіяння», «чоловікам орання», молодицям «греч­ку жать», «старим бабам серпочки». В основі цих пі­сень — аграрно-магічні заклинання, якими хлібороби намагаються сприяти майбутньому врожаю.

Глибокою старовиною пройняті веснянки, в яких від­чувається одвічна турбота про майбутній добробут та бажання «накликати» його піснею-замовлянням «Куди горобець ішов — туди ячменець зійшов». З цією метою дівчата імітували в танках процеси вирощування збіж­жя та городини: «орали» поле, «збирали» льон і гречку, «завивали» огірочки, «саджали» грушу тощо.

Зверталися у піснях не лише до птахів, помічників весни, що сповіщали про її наближення, а й до самої Весни або до її дочки Весняночки. Основний зміст і мо­тиви цих пісень такі самі, як і в пісеньках про птахів, але побудовані вони у формі запитання-відповіді і ма­ють давню обрядову основу:

Ой ти весна, ти весна!

Ти чого до нас прийшла?

— Я прийшла до вас з теплом,

Із зеленим житечком!

(Варіант галицької веснянки)

А вже весна красна,

А вже весна красна,

Що ж ти нам принесла? (2 рази)

Принесла вам красу,

Принесла вам красу,

Як на калині росу. (2 рази)

(Варіант подільської веснянки)

На Чернігівщині, наприклад, дочку весни називають Паняночкою, на Буковині — Горяночкою, на Поліссі — Паляночкою. Паляночка — це не що інше, як давньо­руська Поляниця, яка добре відома з билинного епосу.

У поліському варіанті веснянки мають таке звучання:

Весняночка, де ж твоя дочка Паляночка?

Гу-у-у!

У садочку шиє сорочку,

Шовком да бієллю К свому весієллю!

Гу-у-у!

Віра в силу замовлянь яскраво простежується у вес­няному звичаї «топтання рясту». Коли з’являлася тра­ва, розквітали перші квіти, дівчата і хлопці юрбою хо­дили до лісу, топтали ногами ряст, що нібито давало на весь рік здоров’я, і казали: «...іще буду топтати, щоб на той рік діждати». Від цього звичаю залишилась у народі приказка: «вже виліз на ряст» — про хворого, що одужує, а про безнадійного — «вже рясту не топтати».

На молодіжних весняних гулянках, під час ігор і танців зав’язувалися знайомства, відбувалися зустрічі, мріялось про майбутнє одруження. Щоб принадити хлоп­ців на гуляння, дівчата варили кашу з маслом і рако­вою клешнею, закопували її посеред вулиці або під пе­релазом і співали при цьому:

Закопали горщик каші,

Ще й колком прибили,

Щоб на нашу та вулицю

Парубки ходили!

Вечорами молодь збиралася на вулиці або за селом, і дівчата, побравшись за руки, водили танки та ігри. Зародження різних форм хороводів та ігор досліджували В. Пригорницький та Ю. Климець. Вони зазначають, що % саме ці форми емоційно-ритмічного сприймання дійс­ності належать до глибокої давнини. Так, розміщення в колі, рух кола за сонцем походять від магічно-закли­нальних дій давніх землеробів, якими вони намагалися вплинути на природу («Грушка», «Мак» та ін.). Хорово­дами починалися і закінчувалися веснянки. Дівчата бралися за руки, робили два кола, посередині ставили весняночку — заквітчану квітами дівчинку або юнку. Дівчинка-веснянка вставала і присідала в центрі хоро­воду, а присутні звертались до неї:

Ой весна, весна — днем красна,

Що ж ти, весно, принесла?

Подоляночка відповідала:

- Принесла я вам літечко,

Щоб родилося житечко,

Ще й червоні квіточки,

Щоб квітчалися дітоЧкй...

Ще й зеленую травицю,

І холодну водицю,

Принесла я вам ягнятко,

Ще й малесенькеє телятко.

Шикування у дві шеренги, які почергово то наступа­ють, то відступають, беруть початок від воєнних ігор, таких, як «Воротар», «Мости». А розігрування дії у ко­лі походить від мисливських ігор «Зайчик», «Качур», «Кізлик». Отже, характер рухів під час виконання хоро­водно-ігрових пісень виправданий як за їх змістом, так і за історією виникнення.

Як стверджує В. Пригорницький, найстародавнішими за походженням є хороводно-ігрові пісні землеробсь­кої тематики: «Просо», «Овес», «Льон», «Гречка». В цих піснях учасники імітували оранку, засів, визрівання та збір сільськогосподарських культур. Аграрна пісня-гра мала і певне виховне значення для молодих трударів, але з часом перетворилася на розвагу.

Відгомін обожнювання природи простежується у хо­роводній пісні «Шум». Саме в ній, на думку автора, да­ється зразок персоніфікації пісні — образ шуму першої весняної зелені:

...Нумо, нумо, заплітати Шума!

У нашого Шума зеленая шуба!

Серед веснянок чимало творів з виразним соціальним спрямуванням, у яких «осуджуються гонористі, ледачі багачки і схвалюється поведінка роботящих, скромних убогих дівчат.

В останні дні весняних свят виконувалися пісні, в яких переважали мотиви прощання, розлуки, суму:

Співай, співай, товаришко,

Бо вже не будемо,

Бо надходить годинонька,

Що ся розійдемо.

«Всі веснянки дишуть здоровим, чистим чуттям радо­щів життя і молодої, свіжої сили» [72],— писав І. Франко. Вони є яскравим зразком обрядової лірики пізнішого походження.

На початку XIX ст. в обрядових піснях весняного цик­лу вже чітко виділилася значна група творів, які вико­нувалися лише дітьми.

Найпоширенішими в цьому жанрі є заклички до дощу, окремі з яких відомі в численних варіантах, часто Дуже близьких між собою. Заклички до дощу, сонця, хмар пов’язані із землеробством наших далеких предків. їх виконання могло супроводжуватись певними магічними ритуалами дорослих і дітей. Сьогодні маємо лише деякі натяки на відповідні дії у закличках з мотивами розби­вання горщика, яйця тощо. Багато закличок до дощу й сонця — невеликі поетичні замальовки, пов’язані з госпо­дарськими роботами на селі. Саме з ними і зверталися діти до сил природи. У закличках поєднувались дитяча розвага і серйозна турбота про долю праці, вкладеної у землю.

Не йди, не йди, дощику,

Дам тобі борщику

У глинянім горщику,

Поставлю на дуба.

Дуб повалився,

Дощик полився.

(Варіант буковинської заклички)

Іди, іди, дощику, цебром, відром, дійницею,

Холодною водицею над нашою пшеницею,

Хлюп, хлюп, хлюп, хлюп!

Іди, іди, дощику, зварю тобі борщику,

А собі кашки, стрибати гопашки,

Гопа, гопа, гопашечка,

Наївшися вже кашечки, гогі!

(Варіант подільської заклички)

Тривале побутування жанру серед дітей викликало появу закличок, створених, можливо, самими дітьми, вважає Г. Довженок. Із прохань до природи поступово зникають згадки про землеробську працю, бажання ді­тей спрямовуються на інші їхні потреби. Все це свідчить про поступове відмирання первинної функції жанру.

Вийди, вийди, сонечко,

На попове полечко.

Там діти граються,

Тебе дожидаються!

(Варіант галицької заклички)

Різновидом дитячих закличок е звертання до комах, птахів, рослин та надприродних істот. їх обов’язковою прикметою, як і в закличках до хмар, сонця і дощу, є імперативна форма звертання. При цьому характер звер­тань дітей, їхній внутрішній зміст не рівнозначні у різ­них творах. Якщо прохання до слимака «...показати свої ріжки» є простою розвагою для дитини, то комаха-сонечко (зозулька, божа корівка та ін.) або птах зозуля у свій спосіб вже повинні дати їй пророчу відповідь на запитання — скільки років буде жити дитина на світі? звідки чекати їй щастя? тощо.

Виховні і пізнавальні можливості веснянок у роботі з дітьми дошкільного віку зумовлюють надзвичайно ши­рокий діапазон їх використання у різних формах органі­зації діяльності як на заняттях, так і поза ними. Почи­наючи з другої молодшої групи вихователь планує на прогулянках в першу і другу половини дня використання закличок, персоніфікуючи різні явища природи у звер­таннях дітей. Адже традиційно у народній творчості це — явища, предмети та істоти природи. Складовою частиною музичних занять можуть бути не лише веснян­ки, а й заклички. Особливу роль вони відіграють на святах і дозвіллях весняної пори. У всіх вікових групах вихователь поєднує їх використання з театралізованими та ігровими дійствами, різними костюмами та атрибута­ми, оберегами-рослинами, тваринами та речами побуту. Композиційно веснянка об’єднується з іншими жанрови­ми одиницями українського фольклору, а саме: загадкою, прикметою, приказкою і легендою чи повір’ям. Співіс­нуючи, вони взаємозбагачуються і взаємодоповнюються, сприяють чіткості і конкретності уявлень дітей про живу і неживу природу, про взаємозалежність людини і навко­лишнього світу. Синтез естетичного й інтелектуального зміцнює пізнавальні інтереси, стимулює їхню самостій­ність і творчість. Тому, добираючи веснянки і заклички, вихователь оцінює їх комплексно, прогнозуючи вплив на дітей в інших видах діяльності. Наприклад, праця в при­роді навесні, бесіди і розповіді про весну, вивчення вір­шів тощо. Важливе значення мають веснянки для пож­вавлення роботи дітей у зображувальній діяльності. Діти, відтворюючи в малюнках весняні явища природи, особливо яскраво виявляють свою творчу уяву, при цьо­му у дітей закладаються основи естетичних почуттів.








Date: 2015-10-18; view: 776; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2017 year. (0.016 sec.) - Пожаловаться на публикацию