Жанрова характеристика української народної пісні 4 page

Після вечері починаються забави. Малі діти тішаться ялинкою, залазять під стіл і квокчуть там, щоб кури нес­лися, мекають, мукають, бекають, щоб худоба велася.

А мати їм за це кидає в солому горішки, яблука, цукерки, дрібні гроші.

У Східній Україні діти носять вечерю до своїх роди­чів, хрещених батьків, вітають їх зі Святою Вечерею і Різдвом.

В інші дні свят починається коляда. Колядують і до­рослі і діти, йдучи від хати до хати, зичать господарям усяких гараздів.

Що розуміють під словом коляда різні слов’янські на­роди? У чехів, сербів і болгар коляда — це величальна пісня. Хорвати й сосняки під колядою розуміють подару­нок на Новий рік.

В Україні слово коляда має три значення. Коляда — це Різдвяні свята: «Будьте здорові з колядою!». Коля­да — це пісня, яка співається під час Різдвяних свят: «Пустіть його до хати, він вам буде коляду співати!». Коляда — це винагорода за величальну пісню: «Он і пан іде, коляду несе, коробка вівса, зверху ковбаса!»

Колядувати починають не одночасно в різних місце­востях України: на Покутті діти ідуть колядувати вже на Святий вечір, на колишній Гетьманщині, в Слобідсь­кій Україні та на Гуцульщині — в перший день Різдва Христового, після того, як у церкві скінчиться Богослу­жіння. На Західному Поділлі йдуть колядувати на дру­гий день Свят-ранком. Колядують діти, парубки та дів­чата, а в Галичині інколи колядують і ґазди.

По всій Україні першими йдуть колядувати діти, ра­діючи копійкам і пампушкам. У перший день Різдвяних свят колядують і парубки — вони вже ходять із «звіздою» та дзвоником.

«Звізду» роблять з дерев’яної обичайки й тоненьких дощечок — шалівок. І не п’ять чи шість, а саме сім. «Звізда» декорується кольоровим папером, стрічками. Посередині — образок «Народження Христа» і свічка.

Ватага колядників з п’яти осіб: «береза», звіздоноша, дзвонар, міхоноша та запасний, що має завдання допо­магати міхоноші.

Колядують у хаті перед образами. Спочатку підхо­дять до вікна і «береза» гукає: «Пане господарю, благо­словіть Христа славити!»

Інколи, як де ведеться, такого благословення випро­шують усі хором:

По цьому дому, по веселому,

Чи дозволите колядувати,

Колядувати, дім звеселяти,

Дім звеселяти, дітей збудити,

Христа славити?!

— Просимо! — відзивається з хати господар, відчиня­ючи двері. Хлопці заходять до хати, скидають шапки, стають перед образами і під дзеленькання дзвоника спі­вають.

За колядку господар дає, бувало, цілого калача, а то й запрошує всю ватагу до столу як бажаних гостей. Ви­п'ють по чарці, закусять (довго не сидять) і постоять у пошані перед господарем.

«Береза» віншує: «За цим віншуємо вас, чесний та величний наш пане Данило, усім добром, усім гараздом, що собі у Господа Бога жадаєте та думкою думаєте, щоб так воно і сталося! Поможи вам, Боже, ці свята мирно одпровадити та других у радості й веселості щасливо діждати, а нам, колядникам, ласкаві будьте не за зле мати, що у ваш чесний та величний двір повернули. По­верни до вас, Господи Боже, ласкою своєю небесною на цілий рік і вік! Сим вас віншуємо, а самі усім чесним та ґречним низько кланяємося. Здорові будьте, в гаразді оставайтеся!»

Усі колядники низько вклоняються господареві, гос­подині. Отак поколядувавши в одній хаті, ватага йде до другої.

Увечері, як стемніє, йдуть з колядою і дівчата. Дівоча ватага ходить з ліхтарем, що має вигляд місяця або зір­ки. Ліхтар дівчата носять не в руках, а прив’язують до довгої тички, щоб здалека було видно: дівоча ватага йде! До хати вони не заходять: співають на дворі під вікном:

В третьому — дрібні зірки.

Ясен місяць — пан господар

Красне сонце — жона його,

Дрібні зірки — його дітки.

Добрий вечір!

Ой сивая та зозуленька

Усі сади облітала,

А в одному та й не бувала,

А в тім саду три тереми:

В першому — красне сонце,

В другому — ясен місяць.

13січня святкували Меланку, або Щедрий Вечір. В Україні на Щедрий Вечір батько ховається від дітей за пирогами — символом щедрості, багатства. На Щед­рий Вечір печуть пироги з м’ясом, смажать гречаники на свинячому смальці, печуть бублики, ліплять вареники. У цей вечір щедрують, водять «козу» та «Меланку». У гурті хлопців за «Меланку» обирається парубок, що вміє «штуки викидати» — добре жартує. «Меланка» має свій «почот»: орач з чепігами від плуга, сівач з сівнею через плечі, дід з гарапником, ведмідь, коза, журавель, циган, циганка і чорт з ріжками ^[75]. Парубоча «Меланка» заходить до хати.

Водять «Меланку» й дівчата. Вибирають найкращу з-поміж себе і вдягають її «молодою»: вінок, стрічки, на­мисто. Другу дівчину вдягають за «молодого», що зветь­ся Василем: жупан, шапка, шаровари, чоботи... Дівоча «Меланка» щедрує під вікнами, до хати не заходить.

14січня — перший день Нового року, день святого Василя. Як тільки починає розвиднятися на Новий рік, діти схоплюються з ліжка, швиденько вдягаються, вми­ваються, беруть пшеницю, горох, жито, ячмінь і йдуть посівати з хати до хати, приказуючи: «На щастя, на здо­ров’я, на Новий рік, щоб родило краще, як торік — жито, пшениця та всяка пашниця... Дай, Боже!»

Перший посівальник на Новий рік звичайно буває і першим «полазником» — приносить до хати щастя. На Слобожанщині першого посівальника господиня просить сісти на порозі — «щоб кури сідали та курчат висиджу­вали».

Зерно після посівальника збирають і віддають ку­рям — «щоб добре неслися», а горох зберігають аж до весни. Весною вилуплених курчат «загодовують» цим горохом — щоб «великі росли».

19 січня — Водохрещі. Напередодні Водохрещів святкується Голодна кутя, або другий Свят-Вечір. Цілий день віруючі люди нічого не їдять — постують. Коли засяє вечірня зоря, сідають вечеряти. На вечерю подаються лише пісні страви: смажена риба, вареники з капустою, гречані млинці на олії, кутя, узвар.

Після вечері діти проганяють кутю, виходять з хати і палицями б’ють у причільний кут, промовляючи:

Тікай, кутя, із покуття,

А узвар — іди на базар,

Паляниці, лишайтесь на полиці,

А «дідух» — на теплий дух,

Щоб покинути кожух.

Увечері, як стемніє, виносять з хати «дідуха» і спа­люють його, а попіл несуть на город, щоб «огірки роди­ли».

Ще за тиждень перед Водохрещами колись парубоча громада, а пізніше окремі господарі прорубували на річці ополонку, випилювали з льоду великий хрест, ста­вили його над ополонкою й обливали буряковим ква­сом, щоб був червоний. Біля хреста будували (теж з льоду) «престол». Все оздоблювали аркою з ялинових або соснових гілок — «царські врата».

Ранком у церкві відбувається Богослужіння. Після нього весь народ іде процесією на річку до хреста. По­переду несуть дерев’яний церковний хрест і хоругви, хор співає «Голос Господній...». На річці біля хреста весь по­хід зупиняється.

Після недовгої відправи священик занурює в ополонку хрест, а хор у цей час голосно співає «Во Йордані крещающуся Тобі, Господи...».

Минув січень. На порозі — лютий. У народі кажуть: «Як лютий не лютуй, а на весну брів не хмар». 15 люто­го Зима зустрічається з Літом — це Стрітення. У цей день зима, кажуть, іде туди, де було літо, а; літо — де була зима. З цим днем пов’язано багато прикмет: «Ві­тер — погана ознака», «Якщо півень нап’ється води, то набереться хазяїн біди». Та для дітей й молоді це було свято. Проганяли Зиму, яку виводив старший Дід Мо­роз. Зима — це стара, зігнута баба, трясеться, ледве йде, кожух у латках, чоботи подерті, хустка з діркою, з неї сиве волосся виглядає. В руках Зима несе надщерблений горщик з льодом, а через плече в неї — порожнісінька торба.

У Літа (молодої дівчини) — вінок на голові, сорочка, квітами мережена, зелена плахта, в руках у неї серп і сніп жита або пшениці К

На Стрітення в церквах України святили воду, наби­рали її в нову, ще невживану посудину. Цій воді припи­сували магічну, цілющу силу. Разом з водою святили й свічки, називали їх «громичними», бо вони оберігали від грози домівку.

§ 5. Методика проведення свята, дозвілля

Проведення свята потребує серйозної підготовки ви­хователя та музичного керівника. Кожне свято готується спочатку фрагментарно з невеличкими групами дітей на заняттях з різних розділів програми народознавчої спрямованості. Залучаються до підготовки свят і батьки.

Емоційне спілкування вихователя і батьків з дітьми напередодні свят допомагає викликати і підтримувати інтерес до його змісту, глибше осмислити повідомлюваний матеріал, зробити морально-естетичні висновки і визна­читись у ставленні до нього, тобто закласти основи мо­ральних уявлень і почуттів. Заняття з народознавства проводяться систематично у всіх дошкільних групах (по­чинаючи з четвертого року життя). Отже, вихователь має можливість сформувати у дітей конкретні, чіткі і доступ­ні за змістом уявлення про ту чи іншу подію, яка є ос­новою свята або дозвілля. На заняттях вихователь вчить дітей бачити і розуміти її важливість, історичні перед­умови виникнення та елемент сучасної інтерпретації, дає широкий діапазон варіантності події з урахуванням ре­гіональних та етнічних особливостей краю, народу. Та­ку за змістом роботу вихователь планує, як правило, спільно з музичним керівником у старших вікових гру­пах. Музичний супровід, ритмічно-хореографічні елемен­ти як засоби мистецтва вчать дітей бачити красу, на­приклад, веснянки як пісні, як хороводу, як гри, як сценічної дії, як театралізованого свята, яке має глибокі історичні корені і неповторний сучасний колорит і ба­гатство.

Поетична образність веснянки, її естетична спря­мованість дає змогу дитині виділяти цей вид жанру завдяки його видовим особливостям, засобам виразності, які часто повторюються.

У старшій і підготовчій групах варто виділяти регіо­нальні особливості веснянок та інших пісень, що сприяє елементарному розумінню різних мовних засобів вираз­ності і несе певне мовленнєве навантаження, формує уявлення про етнографічну карту сучасної України.

У весняному календарно-тематичному циклі особливо виділяються свята, пов’язані з яскравими явищами при­роди, їхнім очевидним і переконливим впливом на світ рослин, тварин, поведінку і працю людей. Для того щоб успішно розв'язати народознавчі завдання, вихователь і музичний керівник використовують цілий комплекс нав­чально-виховних впливів. Вони включають, зокрема, різ­ні види творчості: образотворче — вишиванка, писанка, різьба по дереву, елементи оздоблення національного одягу металом, шкірою, ткацтво; музичне — народна пісня, хоровод, гра; художнє слово — вірші, пісні, за­клички, примовки; усна народна творчість — приказки і прислів’я, загадки, прикмети, легенди, повір’я, буваль­щини тощо. Тут у нерозривному взаємозв’язку може по­даватись матеріал з різних розділів програми, а не лише з народознавства, можуть поєднуватися різні види ді­яльності.

Велике значення для досягнення успіхів у проведенні ранків має виявлення інтересу до них. Для цього орга­нізовують відвідування театру і перегляд спектаклів, об­говорення переглянутого з аналізом гри акторів, їхнього одягу, оформлення сцени.

Якщо спектаклі діти переглядають у дошкільному за­кладі, можна провести бесіду з артистами про їхню пра­цю. На музичних заняттях до проведення ранку слід учити дітей перевтіленню в настрій, душевний стан, ха­рактер дійових осіб, наприклад: на Великоднє свято — це яйце, хрін, шинка, ковбаса, паска, сир, масло, свічка, писанка, а на Стрітення — господиня, баба Настя, діти, Ведмідь та ін. У повсякденному житті можна планувати виконання тренувальних вправ типу: виконати з різною інтонацією пісню Весни залежно від того, з ким вона вступає у діалог, відтворити зустріч дітей з різними гос­тями, які прийшли до «хати» на Великдень або на Різд­во, відтворити голос хитрого звіра, показати, як він ру­хається тощо.

Якщо молодших дітей цікавить лише участь у святі і ті емоційно-піднесені хвилини радості, які вони пережи­вають від сюрпризів, наприклад під час свята Миколи, то старших дошкільників уже цікавить якість виконання ними дій кожного персонажа, краса і неповторність кос­тюмів, атрибутів, декорацій. Успіх того чи іншого свята народознавчої спрямованості залежить значною мірою від того змісту описування свята, який закладено в ос­нову сценарію. Тому для свят у дитячому садку повинна бути вибрана календарно-обрядова єдність свята з міні­мальним релігійним звучанням.

У тлумаченні свята за допомогою літературного тек­сту, легенди чи повір’я повинні мати місце короткі мо­нологи, діалоги дійових персонажів, яких грають діти і дорослі. Відхилення від змісту тлумачення основних по­дій, які створюють канву свята, допускати не можна. То­му вихователю і музичному керівнику треба вибирати доступні для розуміння дітей матеріали. Наприклад, Різдвяний вертеп, його персонажі, тлумачення їх функ­ціонального і символічного призначення в сюжеті, істо­ричні корені й новітні тенденції у святі, варіантність зву­чання тексту і музичного супроводу колядок, щедрівок,, засівалок тощо. Всі твори, написані у віршованій формі, мають бути прочитані дітьми без змін. Адже діти повин­ні осмислити, наприклад, у «Вертепі», образи пастушка, ірода, вояки, хлопчика, Біди, Мошка, Ангела та ін., по­ставити себе на місце кожного персонажа. Бажано скла­дати сценарії, в яких багато дійових осіб. Це дасть вихо­вателеві змогу охопити дійством більше дітей і батьків.

Малі фольклорні жанри, які використовуються у сце­наріях,— народні пісні календарно-обрядового змісту, родинно-побутової чи історичної тематики завжди мають простий текст, динамічний сюжет, який легко і швидко запам’ятовується дітьми, тому їх варто використовувати без обмеження, лише з урахуванням тривалості свята.

Для того щоб організувати і провести свято з історич­ної чи релігійної тематики, потрібно викликати інтерес до події або явища, яке покладено в основу сценарію, організувати глибоке осмислення його дітьми як на за­няттях з народознавства, так і в повсякденному житті. Під час читання творів дитячої літератури або розповідей вихователя, наприклад на історичну тему, слід викорис­тати всі засоби виразності. Так, у сценарії «Червоні ке­тяги калини» використовується вірш І. Франка «Черво­на калино, чого в лузі гнешся?». Вихователю слід про­думати наголоси, інтонації, силу голосу, міміку і жести, а також логічні паузи для підсилення емоційного сприй­мання дітьми змісту поезії.

Після читання чи розповідання вихователем легенд, повір’їв, бувальщин або творів дитячої літератури діти переказують їх для кращого розуміння і запам’ятову­вання сюжету. Наприклад, у святі «Ой на Івана, ой на Купала» крім купальських і русальських пісень слід ви­користовувати купальську обрядовість, яка образно по­дається в народних легендах про ритуальне значення купальського вогню, функціональну роль води в купаль­ському святкуванні, антропоморфні зображення і ку­пальське деревце, роль збирання зілля і ягід у купаль­ських обрядах та ін. Усі зусилля слід зосередити на спе­ціальних поясненнях до найменших деталей, щоб донести до свідомості дітей повне звучання сюжету. Народна обрядовість складна переносним звучанням окремих пи­тань, своєю історичною віддаленістю подій, регіональною особливістю окремих тлумачень, тому вихователю потріб­но використовувати відповідний ілюстративний матеріал, діапозитиви, діафільми, картини, альбоми, фотомонтажі, кінофільми тощо.

Варто розширювати коло уявлень дітей шляхом ви­користання інших джерел — носіїв народознавчої інфор­мації. Це спостереження людей у реальному житті світу природи, опис характерних властивостей речей та їх функціональних призначень, пояснення і бесіди з дітьми про* обереги українського народу і т. ін. Чільне місце в роботі вихователя і музичного керівника відводиться підготовці костюмів і атрибутів до кожного тематичного свята. Будь-який елемент костюма як для хлопчика та дівчинки, так і для дорослого несе не лише естетичне, а й глибоко пізнавальне навантаження. Тому їх підбір з ура­хуванням тематичної спрямованості сценарію, регіональ­них та загальнонародних особливостей і традицій має особливе значення для організації і проведення свята.

Наприклад, готуючи вінки до купальських свят, вихо­ватель повинен пояснити дітям, чому для трирічної дів­чинки плели вінок з чорнобривців, барвінку, незабудки і ромашки, яке лікувальне значення мала кожна квітка і чому у чотири роки дівчинці плели вже інший вінок.

Така робота вихователя з дітьми та їхніми батьками особливо впливає на творчу атмосферу перед святом, справляє глибоке враження, бентежить душі дітей і до­рослих таємничістю оберегів та їхньою магічною силою, привносить у свято відчуття радості за дотримання на­родних традицій у їх повному обсязі.

Діти охоче беруть участь у виготовленні костюмів та їх атрибутів. Вихователь, керуючи цією роботою, може ще раз звернутися до змісту тих творів, що лежать в ос­нові сценарію, до пояснення оберегів, звичаїв і традицій українського народу. Діти беруть активну участь в оформ­ленні залу чи групової кімнати до свята. Використовуючи при цьому речі щоденного вжитку, які мають традиційне призначення і виконують функції оберегів, діти мають можливість ще раз закріпити уявлення про них, уточни­ти і конкретизувати набуті знання.

Так, готуючи інтер’єр сільської хати до Різдва, долів­ку (підлогу) вистелюють соломою, на стіл кладуть за­пашне сіно, а в кутку — сніп-дідух. Дітям пояснюють, що це має нагадувати про народження сина Божого, читаю­чи або співаючи їм:

Ми були у тій хатині,

Де Ісус лежить на сіні...

або:

По всьому світу стала новина:

Діва Марія сина родила,

Сіном притрусила,

В яслах положила...

Свята народознавчої тематики важливо проводити у дні, коли вони збігаються з обрядовим календарем або після відповідної дати. Особливістю свят історичної та релігійної тематики є те, що вони не повинні передувати конкретній даті події. Наприклад, за Різдвом з дітьми варто провести «Різдвяні вечорниці», в яких візьмуть ак­тивну участь батьки і родичі. Як відомо, жодне свято в українській народній обрядовості не обмежується одним днем, комплекс святкових дійств охоплює від трьох до семи днів, що створює найсприятливіші умови для поси­лення переживань дітей, повторного відчуття святковості події, її важливості в житті дітей і дорослих.

У молодшій і середній групах свято триває до ЗО хви­лин. Особливістю їх проведення є залучення до сценарію старших дітей (добре, якщо є можливість використати родинні стосунки між дітьми) і батьків, старших родичів.

У старшій і підготовчій групах свято може тривати 1 —1,25 години. Тоді, коли діти об’єднані за різновіковим принципом, молодші діти стають глядачами, а старші — активними виконавцями сценарію.

Слід зазначити, що український народ у своїх звича­ях і традиціях завжди відводив дітям особливе місце, і тому дорослі, особливо під час свят, виявляли свою лю­бов до них і турботу. Ці традиції необхідно підтримува­ти, віддаючи дітям усе найкраще. Наприклад, у віршах на свято Миколи читаємо:

Як живете, мої любі,

Діточки кохані?

Чи вчилися добре в школі,

Чи були слухняні?

Чи знаєте ви молитви,

Вірші, колядку?

Хто розкаже, поспіває —

Подарунки знайду!

Чи в обжинках восени:

Чудо-диво зерно меле, зерно меле.

Сипле в міхи муку білу, муку білу.

Буде діткам хліб пшеничний

І галушечки варені, варені...

(Фрагмент обжинкової пісні «Ой, у полі...»)

У дитячому садку крім свят проводять ще дозвілля за тематикою української календарної обрядовості. Доз­вілля мають на меті викликати у дітей бадьорий, весе­лий настрій, створити умови для виявлення творчих здіб­ностей, відчуття радості й задоволення від цього.

Дозвілля можуть бути різними за тематичним і функ­ціональним призначенням. Українська народна кален­дарна обрядовість передбачає такі дозвілля для дітей дошкільного віку: дозвілля дорослих для дітей (без учас­ті останніх), дозвілля дорослих спільно з дітьми, дозвіл­ля дітей однієї вікової групи, дозвілля, яке об’єднує ді­тей різного віку.

Дозвілля дорослих для дітей без їхньої участі може організовуватись з кожного циклу календарної обрядо­вості для дітей усіх вікових груп з різним рівнем склад­ності сюжету (сценарію).

У такого типу дозвілля для дітей молодшого і серед­нього віку дорослі звеселяють їх, подаючи цікавий піз­навальний матеріал у невимушеній грайливо-дотепній формі. Наприклад, дозвілля на тему «В гостях у майст­рів», яке дорослі можуть провести на майданчику, що імітує сільську вулицю. Вздовж неї хатинки майстрів — столяра, гончара, біля них — знаряддя праці для виго­товлення й оздоблення народних іграшок. Під час та­кого дозвілля дорослі можуть виконувати народні пісні, наприклад «Столярики-молодці».

На прохання ведучої (виховательки або когось із батьків) «майстри» розповідають про народну іграшку, її виготовлення й оздоблення. Таке дозвілля можна уріз­номанітнювати привнесенням у сценарій різних варіантів дещо складнішого змісту.

Дозвілля, яке проводять напередодні Великодніх (Свят, може бути повністю присвячене писанці, а сценарій Ц можна урізноманітнити малими фольклорними творами,

такими, як загадки, вірші, прислів’я тощо.

Найбільший інтерес має для дітей дозвілля, яке про­водять дорослі для дітей з нагоди свята, наприклад «Різд­вяний вертеп». Це театралізоване дійство має глибоко пізнавальне значення. Воно вводить дітей у світ складних історичних і релігійних подій, які в молодшій і середній групах перевищують за своїм змістом можливості само­стійного пізнавання дітей.

Прикладом дозвілля дорослих спільно з дітьми може бути також «Різдвяний вертеп», проте в старшому віці частину ролей діти можуть виконувати самостійно, на­приклад, це можуть бути ролі ангелів, пастушків, коза­ків та ін.

Широку варіантність у проведенні має і дозвілля «В гостях у майстрів». Поряд з дорослими майстрами мо­жуть працювати їхні помічники — діти, які виконують безліч різних видів роботи, граються, співають, читають фольклорні твори напам’ять тощо. Добре в таких дозвіллях використовувати інсценівки народних пісень, наприк­лад, у старшій групі це пісні «Чорнобривий корольок», «Шевчик», «Чорний баран», «Подоляночка» та ін.

Найбільшу цінність мають дозвілля, які проводяться за активною участю дітей різних вікових груп. Наприк­лад, дозвілля «А вже весна», яке проводиться на майданчику-галявині дошкільного закладу. З дорослих у цьому святі може брати участь вихователька — одна з ведучих, і дитина старшого дошкільного віку.

Якщо дозвілля об’єднує дорослих і дітей, у сценарій можна ввести такі персонажі, як бабуся Ганна, бабуся Ярина, бабуся Олена, дід Олекса та ін.

Дозвілля, які організовуються самими дітьми, можуть проводитись винятково з їхньої ініціативи. Концерти улюблених пісень, усної народної творчості, вечори народ­них танців, ігор, забав приносять дітям особливу радість. Завдання вихователя полягає в тому, щоб дібрати для дітей відповідний музичний супровід, атрибути, костюми. Участь самих дітей у цих приготуваннях аналогічна їхній участі у святі.

Особливе значення мають дозвілля з використанням музичних інструментів. Таке дозвілля передбачає систе­матичну роботу з дітьми на заняттях, у гуртках і творчих студіях з метою оволодіння грою на музичних інстру­ментах.

Організовуючи дозвілля, вихователь має розвивати самостійність дітей. У молодшій групі це виявляється в тому, що діти відповідають на запитання вихователя, по­дають окремі репліки, плескають в долоні, коли це до­речно, підспівують знайомі пісні, мелодії.

Дітей середньої групи включають у підготовку дозвіл­ля. Вихователь може доручити їм підібрати потрібні іг­рашки для театралізованого дійства, атрибути, обновите костюми чи їх елементи для ляльок і для себе. Вихова­тель може залучати дітей до складання сценарію дозвіл­ля, програми концерту. Наприклад, вихователь повідом­ляє дітям про те, що буде концерт на тему «Літо красне». Які твори вони хотіли б включити до його програми? Або, наприклад, на відомому дітям фольклорному мате­ріалі проводиться дозвілля «Ой на Івана, ой на Купала» на території дитячого садка. Заздалегідь дорослі при­носять якесь придатне поліно. Це Купайло. Навколо ньо­го обмітають землю, кладуть в’язочки чебрецю, м’яти гілки заквітчують волошками, чорнобривцями. На самий вершечок виставляють вінки з калини та барвінку. Дів­чатка також надягають вінки, стають навколо верби, бе­руться за руки і починають водити хороводи. За сцена­рієм діти самостійно групуються у хороводи, ігри, ста­ють до гурту, виконуючи різні улюблені пісні, читають твори дитячого фольклору напам’ять. Вихователь не по­винен обмежувати творчість дітей.

Підготовка дозвілля залежить від його змісту. Вечор­ниці, народні обряди і дійства можуть проводитися без попередньої підготовки, зразу після свята, коли в пам’я­ті збереглися його улюблені фрагменти і діти хочуть їх повторити з тим, щоб ще раз отримати задоволення і насолоду.

Інші види дозвілля потребують тривалої і ретель­ної підготовки репертуару, певного часу для розуміння його змісту, для роботи з дітьми як на заняттях, так і в повсякденному житті.

Дозвілля, які не потребують спеціальної підготовки і йдуть після святкових ранків, можна планувати і про­водити щотижня, а складніші розваги комплексного зміс­ту, для яких необхідна попередня підготовка, проводять­ся один раз у півтора місяця, зважаючи на дати обря­дового календаря.

На окреме місце в системі свят і дозвілля у дошкіль­ному закладі варто винести свято Матері. Воно не є ка­лендарно-обрядовим, але святкується за традицією в пер­шу неділю травня.

До 1939 р. свято Матері святкували в Україні як все­народне, і воно мало певне звучання у діючих на той час дитячих закладах ^[76]. Оскільки в Україні мати завжди бу­ла в глибокій пошані як продовжувачка роду і як бере­гиня буття, її свято завжди відзначали у рідній оселі. Зараз свято Матері відроджується спільно з відроджен­ням українських національних традицій. Зал треба при­красити в традиціях житлової кімнати з особливостями українського інтер’єру: вишиваними рушниками, кера­мічним посудом, в’язками трав-оберегів, портретом Коб­заря, образом Матері Божої. Свято Матері слід прово­дити мовою рідної матері.

У педагогічному процесі дошкільного закладу таке свято можна проводити під всеохоплюючою назвою «Чо­му ми матір називаємо святою...». Проводити його слід у всіх вікових групах, добираючи відповідний фактичний матеріал.

Запитання для повторення

1. Дайте характеристику української національної обрядовості, Які свята організовують у дитячому садку?

2. Назвіть свята весняного циклу.

3. Які свята літнього циклу доступні дітям?

4. Назвіть свята осінньо-зимового циклу.

5. У чому специфіка методики проведення національних свят та дозвілля у дитячому садку?

Практичні завдання

1. Складіть анотовану картотеку звичаїв і обрядів кожного регіону України для дітей різних вікових груп.

2. Розробіть по одному сценарію свята-розваги, дозвілля чи вечорниць (вікову групу погодьте з викладачем).

3. Оформіть добірки обрядових пісень до одного календарного циклу (за вказівкою викладача).

4. Зробіть добірку народного дитячого фольклору обрядового змісту для дітей старшого дошкільного віку.

5. Відповідно до циклічності української календарної обрядо­вості з’ясуйте місце свят і обрядів у плануванні педагогічного про­цесу в кожній віковій групі.

РОЗДІЛ VIII

УКРАЇНСЬКІ НАЦІОНАЛЬНІ НАРОДНІ ІГРИ В

ДИТЯЧОМУ САДКУ

§ 1. Характеристика народних ігор

Народні ігри створені народом так само, як казки_? приказки, загадки, вони передаються з покоління в по­коління. В їх змісті відбито національну психологію кож­ного народу: «У всіх народів існує чималий запас ігор,, котрі якоюсь мірою відбивають побут народу»

Перші записувачі та збирачі українських народних ігор з’явилися в XIX ст. Це етногріфічні праці Н. Мар­кевича (1860), П. П. Чубинського (1877), О. В. Богдано­вича (1877). У наш час у Києві було започатковано Клуб друзів гри, учасники якого впродовж 10 років (1973— 1983) вирушали в етнографічні експедиції для збирання й записування українських народних ігор. Вони зібрали й опублікували понад 400 українських народних ігор.

Народні ігри як засіб виховання дітей високо оціню­вали К. Д. Ушинський, Є. М. Водовозова, Є. І. Тихєєва, С. Ф. Русова, О. П. Усова, В. О. Сухомлинський та ін.

К. Д. Ушинський підкреслював яскраво виражену пе­дагогічну спрямованість народних ігор. На його думку, кожна народна гра містить у собі доступні форми навчан­ня, вона спонукає дітей до ігрових дій, спілкування з до­рослими. О. П. Усова писала: «У народних іграх немає навіть тіні педагогічної настирливості, й разом з тим усі вони цілком педагогічні» ^[77] .

Високу оцінку іграм дав В. О. Сухомлинський: «Гра — це величезне світле вікно, крізь яке в духовний світ ди­тини вливається живлючий потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра — це іскра, що засвічує вогник до­питливості» ^[78].

Ігри та забави становлять чималий розділ народної дидактики й охоплюють найрізноманітніші її аспекти: народознавчий,, мовленнєвий, математичний, природни­чий, пізнавальний, розважальний, оздоровчий тощо. На­родні ігри супроводжують свята та національні обряди, у їх змісті відбиті сезонні явища, звичаї, пов’язані з хлі­боробською та землеробською працею. Народні ігри — це історія народу, оскільки вони відображають соціальне життя кожної епохи.