Психологічні основи такту

Такт - категорія етики, що за змістом відбиває правила пристой­ності, почуття міри у взаємовідносинах підлеглого і керівника, їх вза­ємної ввічливості.

Такт керівника багато в чому залежить від стилю керівництва про­цесом виробництва. Цс одночасно і поводження керівника, що будуєть-

ся на основі правильно засвоєних соціальних сподівань щодо нього як вихователя фахівців нової генерації.

Психологічним підтрунтям такту треба вважати:

а) соціальні установки керівника - готовність певним чином
сприймати, оцінювати факти в процесі співпраці з підлеглими і діяти
щодо них, оптимізуючи цей процес;

б) сукупність стереотипів усталеного уявлення про норми взаємо­
дії керівника і підлеглого, що дає йому змогу вчасно реагувати за пев­
них обставин і приймати правильні рішення.

Важливою є наявність постійно діючої установки на вивчення і адекватне сприймання співпрацівників, їх характерів, здібностей, тем­пераменту і спрямованості особистості, що формується. Чим краще керівник знає своїх підлеглих, тим більше в нього можливостей бути тактовним у роботі з ними, ефективніше керувати їх діяльністю.

Установка керівника на постійне дотримання принципу доцільності матиме бажаний резонанс лише тоді, коли такою самою установкою ке­руються і підлеглі. Це запорука взаєморозуміння і взаємного сприяння щодо сформульованих керівником завдань, які вирішують підлеглі.

Через потребу в спілкуванні підлеглих із керівником формується установка на постійний діалог у діяльності. У діалозі керівник має змогу виявляти процеси, що відбуваються в свідомості підлеглого, в групі або колективі, відповідно впливати на них. Взяті керівником на озброєння стереотипи мають велике значення.

Серед стереотипів виділимо такі: а) чемність з підлеглим; б) поєд­нання принципового підходу до особистості підлеглого з упевненістю в тому, що кожний з підлеглих не може бути поганим, безнадійним; в) ви­сока вимогливість як міра поваги до особистості підлеглого. Це еконо­мить енергію керівника і надає його роботі емоційного забарвлення.

Стиль роботи керівника характеризується усталеними способами духовної і практичної діяльності, що перетворюються на нормативні образи його фахової свідомості.

У деяких керівників зустрічаємо низку негативних стереотипів, що ускладнюють їх діяльність, зокрема у них можливе переконання, що з підлеглими слід поводитись особливо, щоб не втратити власного авто­ритету. Проте це приводить до відчуженості підлеглих від керівника.

Існує ще одна небажана тенденція: давати оцінку підлеглому раз і назавжди, не враховуючи того, що він сам швидко змінюється, часом стає зовсім іншою людиною. Він, сприйнявши оцінку керівника (по-

зитивну або негативну), погоджується з нею і таким чином самостійно вдається до певних обмежень: один починає "почивати на лаврах", тому що керівник сказав йому, що він талановитий, а другий - після негатив­ної оцінки махне на себе рукою і втрачає перспективу свого розвитку.

Тактовність передбачає, що в підлеглого будь-якого віку є внутріш­ня незавершеність, можливість для розвитку і вдосконалення в бага­тьох відношеннях. "Ненормальності" поведінки з часом часто зника­ють самі собою, без втручання керівника, без його пильної опіки і "під­ганяння" під дорослі стандарти.