Взаємовідносини керівника і підлеглого

Оптимізація взаємовідносин керівника і підлеглого - один із най­важливіших шляхів виховного впливу дорослих на підростаюче поко­ління. Цей вид спілкування і взаємодії здебільшого не обмежується ви­рішенням тільки виробничих завдань. Він виходить за межі програм­ного контакту, поширюється на різні сфери людського життя.

Поширення сфери спілкування за межі робочого процесу дає керів­нику додаткові відомості про людину і становить основу впливу на по­всякденну діяльність. Це дає можливість оптимізувати взаємини, під­вищувати керованість роботою.

Сприятливі стосунки в процесі спільної' діяльності керівника і під­леглого зумовлені стилем керівництва, засобами організації виробни­чого і виховного процесів праці. Серед багатьох стилів керівництва в діяльності найбільш чітко виявляються п'ять типових.

Демократичний стиль керівництва вигідно відрізняється тим, що розв'язання проблем колективу і підлеглого відбувається за участю кожного, що стимулює активність і самостійність. Формується активна причетність особистості до загальної справи колективу. За таких умов керівництва керівник виявляє певну терпимість до критичних суджень своїх підлеглих. Він прагне зрозуміти їх, вникнути в їх особисті справи як перший серед рівних. Усі обговорюють проблеми своєї діяльності, приймають рішення, обираючи оптимальний варіант, але остаточне рі­шення все-таки формулює керівник.

Керівники, стиль роботи яких демократичний, постійно спілкують­ся зі своїми підлеглими, знають їх особисте життя. Відносини таких керівників і підлеглих довірливі, відрізняються активністю. Людина, стикаючись із труднощами, які вона не може самостійно подолати, ра­диться з керівником, їх спілкування грунтується на відвертості та дові­рі, що має добрий результат.

Автократичний стиль керівництва характеризується тим, що ке­рівник одноосібно керує діяльністю підлеглих, не спирається на актив групи або команди. Погляди підлеглих він здебільшого не враховує, їх критичні зауваження викликають у нього заперечення. Вияви ініціати­ви найчастіше відкидаються.

Особисті погляди, точки зору співпрацівників не беруться до ува­ги, зверхнє спілкування обмежується тільки рамками суто ділових вза­ємин. Такі відносини часто обумовлюють конфліктні ситуації у формі прихованого протесту і незгоди, що рано чи пізно переростає у відкри­тий конфлікт.

Авторитарний стиль керівництва містить основні риси автокра­тичного, хоч підлеглому все-таки надається певна свобода під час об­говорення проблем, що виникають у житті і діяльності колективу.

Домінуючими за такого стилю керівництва є відносини, за яких під­леглі вступають на шлях маскування і прилаштовування. Вони викону­ють роль, бажану керівникові. Поводяться так, як він того бажає, що породжує нещирість і недовіру. Так виникає пристосовництво.

Мікроклімат у колективі насичується непорозумінням, емоційною напруженістю і певною мірою придушенням ініціативи. Недооціню-

ються почуття колективізму і самостійності, що є провідними якостя­ми особистості. Прилаштування підлеглих до такого керівника змушує виробляти і вдаватися до всіляких прийомів "захисту" від одноосібної влади. Вони одягають усілякі маски, виконують ролі, які відповідають стилю керівництва. Стиль характеризується і тим, що керівник намага­ється якомога менше втручатися в соціально-психологічні процеси, шо відбуваються в колективі і в самій діяльності.

Він практично усуває себе від виконання своїх функцій і обме­жується здебільшого обов'язками адміністратора.

Непослідовний стиль керівництва являє собою суміш усіх попере­дніх стилів. Він дезорієнтує діяльність і спілкування з підлеглими. Ке­рівник часто діє залежно від свого емоційного стану. У роботі і спілку­ванні застосовує той чи Інший стиль керівництва.

Безпосередньо спілкуючись із керівником, підлеглі не виявляють довіри до нього, а виконують певні "ролі", що ускладнює їх спільну діяльність, позбавляє їх змоги творчо і продуктивно удосконалювати свою фахову майстерність. Стиль керівництва роботою щодо фахового розвитку підлеглих складається під впливом суб'єктивних і об'єктив­них чинників.

Суб'єктивні чинники - це, передусім, характерологічні якості осо­бистості керівника: його темперамент і вольові якості, риси характеру і здатності, з одного боку, а з другого - загальна культура, рівень вимог, особливості самооцінки, критичність розуму, соціальні установки.

До об'єктивних чинників належать: стиль керівництва адміністра­ції, що накладає відбиток на діяльність керівника; характер взаємо­відносин у колективі керівників; наявність упорядкованих місць для роботи, забезпеченість робочого місця достатньою кількістю офісно­го устаткування тощо. Проте обов'язковими психологічними умовами оптимального стилю керівництва і спілкування керівника і підлеглого є повага керівника до особистості підлеглого і висока вимогливість до нього, позитивний емоційний фон і творче ставлення до діяльності, на­повненість її естетичним змістом, спрямованість у майбутнє.

Здібності керівника

Здібності керівника- це певні психологічні особливості особис­тості, що є умовою для досягнення керівником високих результатів у співпраці з підлеглими.

Комунікативні здібності займають у системі здібностей керівника провідне місце.

Вони являють собою складну структуру, що складається з перцеп-тивних процесів, які характеризуються високим рівнем спостереж­ливості. Важливу роль відіграє емпатія, тобто розуміння психічних станів підлеглого, співпереживання його почуттям і емоціям. Це дає змогу керівникові знайти правильний індивідуальний підхід до свого співпрацівника.

На цій здібності Грунтується і така важлива річ, як увага керівника до підлеглого.

У складі комунікативних можливостей домінуючими повинні бути відношення, що тісно пов'язані з потребою в соціальній взаємодії, з прагненням до спілкування, до творчого опановування знань, навичок і умінь у роботі, з бажанням розумно організовувати процес діяльності і виховання, досягти рівня організації справжнього колективу.

Проектувальні здібності дають можливість керівникові правильно будувати плани роботи, вести розрахунки, будувати графіки наявних і майбутніх виробничих процесів, створювати нові оригінальні проек­ти. Важливо подумки забігати наперед і певним чином прогнозувати психофізіологічні стани підлеглого.

Конструкторські здібності дають змогу керівникові підходити до процесу виробництва з позиції раціональної доцільності кожного руху думки і дії, що є частиною його змісту, і економічності усього процесу. З конструкторськими здібностями тісно пов'язані гностичні здібності - арсенал засобів діяльності керівника, що дозволять йому самостійно здобувати знання процесів виробництва.

Організаторські здібності виражаються в упорядкуванні, налаго­дженості, досягненні єдності виробничого процесу. Керівник не лише організовує діяльність своєї ірупи, а й надає їй певної спрямованості, об­ґрунтовує мету, створюючи підлеглим правильну ціннісну орієнтацію.