Класифікація відчуттів

Ісігують різні класифікації органів відчуттів і чутливості організму до подразників, що надходять в аналізатори із зовнішнього світу або зсередини організму. Залежно від міри контакту органів чуттів з по­дразниками розрізняють чутливість контактну (дотикова, смакова, бо­льова) та дистантну (зорова, слухова, нюхова).

За розміщенням рецепторів в організмі - на поверхні, всередині орга­нізму, в м'язах і сухожиллях ~ виділяють відчуття екстероцептивні, що відображають властивості предметів та явищ зовнішнього світу (зорові, слухові, нюхові, смакові), інтероцептивпі, що несуть інформацію про стан внутрішніх органів (чуття голоду, спраги, втоми) та пропріоцептивні, що відображають рухи органів тіла і стан тіла (кінестетичні та статичні). До самостійних відчуттів належать температурні, що є функцією особливого температурного аналізатора, який здійснює терморегуля­цію і теплообмін організму з довкіллям.

Температурні відчуття входять також до складу дотикових відчуттів. Відповідно до системи аналізаторів існують такі різновиди відчут­тів: зорові, слухові, дотикові, больові, температурні, смакові, нюхові, голоду і спраги, статеві, кінестетичні і статичні. Кожний із цих різно­видів відчуття має свій орган (аналізатор), свої закономірності виник­нення та функції.

Орган зорових відчуттів - око. У ньому розрізняють частини - світ-лозаломлюючу (рогівка, зіниця, скловидне тіло) та світлочутливу (сіт­ківка з її чутливими до денного кольорового світла колбочками і чутли­вими до темряви паличками).

Розрізняють хроматичні та ахроматичні кольори. Хромзтичні харак­теризуються своїм кольоровим топам, світлістю та насиченістю. Ко­льоровий тон - це та властивість, якою відрізняється певний колір від будь-якого іншого при однаковій світлості і насиченості. Кольоровий тон залежить від довжини світлової хвилі. Світлість кольору - міра від­мінності певного кольору від чорного.

Найменша світлість властива чорному, а найбільша - білому кольо­ру. Яскравість кольору залежить від інтенсивності світлової хвилі, тоб­то від амплітуди її коливання.

Насиченість кольору - це міра виявлення кольорового тону, тобто відмінність певного кольору від сірого, однакового з ним за світлістю. Ахроматичні кольори розрізняються лише за мірою світлості, яка залежить від коефіцієнта відбиття світла. Білий папір має коефіцієнт відбиття від 0, 60 до 0, 85, а чорний - 0, 04—0, 003 (папір, в який загор­тають фотоплівку; чорний оксамит).

Чутливість ока до кольорів є різною. До синього кольору чутливість у 40 разів менша, ніж до жовтого. Найяскравішою є жовто-зелена час­тина спектра. Найсвітлішим є жовтий колір, від якого світлість змен­шується в бік червоного і фіолетового.

За звичайних умов людина здатна розрізняти до 150 кольорів за ко­льоровим тоном, 20 відтінків - за насиченістю, близько 200 - за світ­лістю. Під впливом вправ колірна чутливість збільшується.

Чутливість ока до кольорів може послаблюватися в результаті травм, захворювань. У 5-7 відсотків чоловіків і 1-1,5 відсотка жінок спостері­гають дальтонізм, тобто нездатність розрізняти кольори.

Дальтонізм -явище спадкового походження. Воно передається здебіль­шого по чоловічій лінії- від батька через доньку до внуків. Дальтонізм є протипоказанням для професійної діяльності, яка вимагає розрізнення ко­льорів - наприклад, при кольоровій сигналізації, фарбуванні тощо.

Вухо - орган сприймання слухових відчуттів. У його будові розріз­няють звукопровідну та звукочутливу частини. Звукопровідна частина вуха - зовнішнє вухо, барабанна перетинка, ковадло, молоточок і стре­мено, які розташовані в середньому вусі. Вони проводять коливання звукової хвилі до центральної частини вуха, в якій міститься звукочут-лива його частина - кортіїв орган. Він складається із слухової мемб­рани, поперечні волоконця якої - довжиною від 0,04 до 0,5 мм — резо­нують на звукові хвилі, що надходять із середнього вуха, викликають збудження чутливих клітин кортієвого органу.

Збудження передасться слуховим нервом до слухової ділянки кори великих півкуль головного мозку (скронева доля).

Функція органу слуху полягає в аналізі звуків з коливанням від 16 до 20000 герц і диференціації їх на шуми і тони. Серед тонів виділяються музичні тони. У музиці вживають тони від 27,5 до 4224 коливань.

Звукові хвилі розрізняють за їх висотою, голосністю (інтенсивніс­тю) та тембром. Висотна чутливість до звуків зумовлюється частотою коливань звукової хвилі. Найкраще відчуваються звуки з коливанням звукової хвилі між 1000-4000 герц.

Голосність, або інтенсивність, звуку залежить від амплітуди коливан­ня звукової хвилі - її прийнято визначати в белах, або децибелах (децибел у 10 разів менший, ніж бел). Найменше зростання або зниження інтен­сивності звуку, яке може відчувати людське вухо, дорівнює 1 децибелу.

Тембр відображає форму коливання звуку. Звичайне коливання звукової хвилі (звук камертона) має форму синусоїди. Музичні звуки (спів, звуки музичного інструмента) - цс складні звуки, які складають­ся з головного та часткових, або парціальних, тонів.

Часткові тони - це звуки від коливання половини, чверті, восьмої тощо частин цілого тону. Утворюється складне звучання певної висоти

та сили, яке характеризується своїм тембром, тобто своєрідною сукуп­ністю головного та часткових тонів.

Тембр розвивається у дітей з розвитком мовлення. Діти вже в пер­шому півріччі свого життя здатні реагувати на спів, музику, на інтонації мовлення, розрізняють ритмічний бік мовлення, а наприкінці першого року життя розрізняють звуки мовлення.

Тактильна, температурна і больова чутливість - функція орга­нів, розташованих у шкірі.

Тактильні відчуття дають знання про міру рівності та рельєфності поверхні предметів, яка відчувається при їх обмацуванні. Найбільше органів тактильного відчуття розміщено на пучках, кінчику язика. При сильному тиску на органи тактильних відчуттів відчувається біль. Так­тильні відчуття, як і зір, відіграють велику роль у сприйманні форми, розміру предметів, розташування їх у просторі. Вони особливо розви­нені у сліпих, компенсуючи відсутність зору при сприйманні деяких просторових явищ. На цьому побудована азбука Брайля для сліпих, в якій літери зображено за допомогою опуклих крапок.

Больові відчуття, що надходять від органів, яких на зовнішній і вну­трішній поверхнях тіла найбільше, сигналізують про порушення ціліс­ності тканини, що, звичайно, викликає в людини захисну реакцію. Спря­мованість уваги на біль посилює його, а відвертання - послаблює бо­льові відчуття. Відчуття болю, зафіксоване в центральній частині бо­льового аналізатора (в корі головного мозку), спричиняє ілюзію болю в ампутованих кінцівках (так званий фантомний біль). Температурне чуття - чуття холоду, тепла - викликається контактом з предметами, що мають температуру вищу або нижчу, ніж температура тіла. Можна ви­кликати парадоксальні відчуття тепла та холоду: дотик до холодного викликає відчуття тепла, а дотик до теплого - відчуття холоду.

Температурні, відчуття зумовлюються і органічними процесами (кровообігом), і психічними станами (емоційними переживаннями). Ці стани закріпили в мові образні вислови: "Кинуло в жар", "Кинуло в холод". Температурні відчуття сигналізують про міру сприятливості довкілля для життєдіяльності, про стан здоров'я організму.

Вібраційне чуття яскраво виявляється в глухих і сліпих. Глухі та сліпі реагують на вібрацію предметів, відчувають її ритмічність. Ор­гана вібраційного чуття поки що не знайдено. Це чуття значною мірою пов'язане із зоровою та слуховою чутливістю. Вібраційне чуття є про-

фесійно важливим для тих спеціальностей, за яких вібрація предмета свідчить про якісні особливості діяльності.

Нюхові відчуття здійснюються спеціальними нюховими бульбочка­ми, розташованими на внутрішній поверхні носа. Не тільки тварини, а й людина дуже чутлива до запахів. Нюхові відчуття сигналізують ор­ганізму про стан придатності продуктів для вживання, про чисте або забруднене повітря.

Орган нюху людини дуже чутливий до запахів. Людина нюхом може відчути наявність у повітрі дуже незначних частин пахучої речовини, наприклад трояндової олії, сірчаного водню, мускусу. У собак, напри­клад, нюх настільки розвинений, що вони можуть відчути одну молеку­лу пахучої речовини, розчиненої в одному кубічному сантиметрі води.

Нюхові відчуття важливі не лише для життєдіяльності, а й для ряду професій: у деяких спеціальностях міру хімічної реакції або придат­ність продуктів визначають нюхом.

Смакові відчуття своїм органом мають спеціальні чутливі до хіміч­них подразників колбочки, розташовані на язиці та піднебінні. Серед­ня і нижня частини язика смакових органів не мають. Розрізняють чут­ливість до гіркого, кислого, солоного і - найменшу - до солодкого.

Смаки можуть зміщуватися, тому відчувається кисло-солодке та гіркувато-солодке. Це дає змогу комбінувати різні смакові властивос­ті продуктів у харчовій промисловості. Смакові відчуття, як і нюхові, мають важливе значення для життя - вони сигналізують про міру при­датності харчових продуктів для вживання. Ця чутливість професійно необхідна в кулінарних спеціальностях, у харчовій промисловості - де­густація продуктів потребує високої смакової чутливості і здатності ди­ференціювати наявність у продуктах тих чи інших смакових речовин, щоб регулювати приготування цих продуктів.

Смакові відчуття розвиваються під впливом вправ та життєвої прак­тики або ж слабшають, якщо вони нічим не підкріплюються.

Статичні, або гравітаційні, відчуття відображають положення нашо­го тіла в просторі - лежання, стояння, сидіння, рівновагу, падіння. Ре­цептори цих відчуттів містяться у вестибулярному апараті внутрішньо­го вуха (присінки, півколові канали). При зміні тіла відносно площини землі, як це буває при їзді, на воді, у літаку та при захворюванні вес­тибулярного апарату, виникає запаморочення, втрачаються рівновага, орієнтація в просторі.

Порушення діяльності вестибулярного апарату протипоказане для спеціальностей пілота, космонавта, для праці на судні.

Кінестетичні відчуття відображають рухи та стани окремих частин тіла - рук, ніг, голови, корпусу. Рецепторами цих відчуттів є спеціальні органи, розташовані у м'язах і сухожиллях. Тиск на ці органи під час рухів викликає відчуття положення органів тіла. Кінестетичні відчуття, даючи знання про силу, швидкість, міру рухів, сприяють регуляції ряду дій.

У багатьох професіях, у фізичній культурі ці відчуття сприяють ко­ординації рухів.

Мовна кінестезія є основою для артикуляції.

Отже, формування кінестетичних відчуттів у процесі навчання та виховання - важливе завдання освітніх, фізкультурних закладів, закла­дів трудового виховання та навчання.

Органічні відчуття сигналізують про такі стани організму, як голод, спрага, самопочуття, втома, біль, їх аналізатори розташовані всередині організму і реагують на міру достатності в організмі поживних речо­вин, кисню або на наявність в органах тіла, в нервовій системі продук­тів розпаду, що відбувається під час праці, вживання недоброякісних продуктів, алкоголю тощо.

Органічні відчуття викликають різні емоційні стани, які людина своїми діями намагається підтримувати або усувати. Доцільність цих дій (вживання їжі, напоїв, ліків, спочинок, праця) потребує обізнаності з характером органічних відчуттів, їх причинами та знання заходів для їх усунення або задоволення.

Деякі ліки, їжа, паління на якийсь час гальмують, притупляють не­приємні відчуття, але разом з тим завдають організму значної шкоди.

Закономірності відчуттів

Кожний різновид відчуттів виникає і функціонує за своїми специ­фічними, властивими лише йому закономірностями. Але є й загальне у відчуттях, властиве кожному з описаних різновидів відчуттів.

Серед спільних властивостей відчуттів головні - якість, інтенсив­ність і тривалість відчуттів. Крім того, своєрідними особливостями відчуттів є їх адаптація, синестезія, сенсибілізація, взаємодія.

Якість відчуттів - це особливість, якою одне відчуття відрізняється від інших. До таких якостей відчуттів належать кольоровий тон, осо­бливості слухових, нюхових, смакових тощо відчуттів. Якість відчуттів обумовлюється специфічними різновидами подразників, що надходять ззовні в органи чуттів. Вона визначається будовою органа відчуття, здатною відображати вплив енергії зовнішнього світу.

Інтенсивність відчуття - це кількісна характеристика відчуттів, тоб­то більша або менша сила їх виявлення. Інтенсивність відчуття зале­жить від сили подразника, що його викликає. Але ця залежність досить складна і має свої закономірності.

Чутливість аналізатора і поріг чутливості

Під чутливістю розуміють здатність аналізатора реагувати на дію адекватного подразника, відчувати його. Спеціальні психологічні та фізіологічні дослідження показали, що адекватний подразник викликає відчуття тоді, коли інтенсивність його дії, його сила досягає певного рівня, порога.

Підпорогова сила подразника відчуття не викликає. Отже, по­рогом відчуття називають той рівень інтенсивності подразника, який здатний викликати відчуття. Розрізняють абсолютний поріг і поріг розрізнення, або диференційний.

Абсолютний поріг буває нижній і верхній. Нижній поріг характе­ризує ту мінімальну силу подразника, яка здатна викликати в людини відчуття. Цей поріг свідчить про міру гостроти чутливості аналізатора до адекватного подразника, її можна виміряти.

Якщо величину абсолютного порога позначити літерою Р, а абсо­лютну чутливість - літерою Е, то зв'язок абсолютної чутливості та абсолютного порога можна позначити формулою Е = І/Р. Наприклад, якщо індивід відчуває цокання годинника на відстані 5 метрів, то поріг його слухової чутливості дорівнює: Е = 1/5. Якщо цокання годинника людина розрізняє на відстані 8 метрів, то її нижній поріг слухового від­чуття дорівнює: Е ■ 1/8. Отже, поріг слухового відчуття в цієї людини кращий, ніж у першої.

Верхній поріг чутливості - цс та максимальна сила подразника, яка викликає адекватне відчуття. Подальше збільшення його сили викли­кає неадекватне відчуття - больове або якесь інше.

Абсолютна чутливість і величина порога відчуття перебувають у зворотній залежності. Чим вищою є чутливість, тим нижчим є поріг чутливості, і навпаки, при слабкій чутливості поріг відчуття зростає, тобто потрібна більша інтенсивність подразника, щоб викликати від­чуття його дії.

Поріг відчуття залежить від багатьох індивідуальних особливостей людини - природжених (тип нервової системи, чутливість аналізатора)

та набутих (праця, умови виховання, стан здоров'я). Належні умови життя, праці, виховання сприяють розвитку чутливості, а несприятливі обставини призводять до її згасання. Віддалення верхнього абсолют­ного порога від нижнього характеризує діапазон чутливості особистос­ті. У похилому віці цей діапазон значно зменшується.

Крім абсолютного порога відчуття розрізняють ще й поріг розріз­нення, або диференційний поріг. Він полягає у здатності відчувати найменшу різницю в інтенсивності двох діючих подразників, дифе­ренціювати подразники за їх силою, розмішувати їх від найелабшого до найсильнішого. Дослідженнями доведено, що диференційна чутли­вість, здатність розрізняти інтенсивності подразників є закономірно-ю. Французький фізик П. Бугер довів, що помічена різниця в яскравос­ті світла- величина постійна відносно вихідної. Вона дорівнює 1/100 яскравості вихідної величини яскравості. Так, щоб помітити різницю між якимось світлом і світлом у 200 ват, необхідно, щоб воно збільши­лося на 1/100 своєї яскравості. Такою буде яскравість світла в 202 ват.

Німецький фізіолог Е. Вебер показав, що відчуття відмінності у вазі двох предметів дорівнює 1/30 ваги вихідного предмета. Наприклад, щоб відчути різницю ваги у 100 грамів від іншої ваги, потрібно до 100 грамів додати 1/30 цієї ваги, тобто 3, 4 грама.

Доведена постійність відношення різниці вихідного та порівнюва­ного з ним іншого подразника для відчуття між ними різниці в інтен­сивності. Для звукової чутливості ця різниця дорівнює 1/10, для смако­вої чутливості - 1/6- 1/10, для нюхової- 1/4- 1/3.

Чутливість до різниці сили подразників, як і абсолютна чутливість, перебуває у зворотній залежності. При кращій чутливості її поріг буває менший, а при слабшій - більший, тобто величина різниці в першому випадку буде меншою, а в другому - більшою.

Фізіологічним підґрунтям диферен цій ного порога є процес гальму­вання.

Чутливість до розрізнення сили подразників має велике значення в багатьох видах професійної діяльності: музичній, в кулінарії, обробці матеріалів - дерева, металу, пластмаси.

Відчуття сили подразника може підвищуватись і знижуватись. Зни­ження чутливості викликається адаптацією, тобто пристосуванням ор­гана чуттів до подразника.

Орган зору, пристосовуючись до яскравого світла, знижує свою чутливість, а в темряві вона підвищується більше ніж у 200000 разів.

Явище адаптації помітно виявляється в тактильній, нюховій, слуховій чутливості.

У больовій і статичній чутливості адаптація проявляється значно меншою мірою. Адаптація аналізатора до сили подразника має пози­тивне та негативне значення. В одних випадках зменшення відчуття сили подразника сприяє життєдіяльності (адаптація до сильних звуків, незначна адаптація до стану організму в просторі), а в інших - завдає значної шкоди (нюхова адаптація за умов загазованого середовища).

На противагу адаптації аналізатора до подразника існує явище збіль­шення чутливості, або сенсибілізація, до подразника. Якщо старанно, пильно вдивлятися, вслуховуватися, смакувати, то чутливість до влас­тивостей предметів та явищ стає чіткішою, яскравішою - предмети та їх якості набагато краще розрізняються.

Діяльність аналізаторів проявляється у взаємодії, вона не є ізольова­ною. Ця взаємодія виявляється по-різному. В одних випадках помічає­мо взаємодію, або синестезію відчуттів, наприклад, чуття кольоровос­ті звуку ("малиновий дзвін"), теплоти кольорів - "холодні" або "гарячі" тони кольорів тощо, а в інших - відчуваємо збільшення або зменшення чутливості одних подразників під дією інших.

Доведено, що світло підвищує слухову чутливість, а слабкі звуки підвищують зорову чутливість, холодне обмивання голови підвищує чутливість до червоного кольору й таке ін.

Відчуття залишають слід в аналізаторах. Це явище пояснюється пев­ною інертністю нервових процесів, яка спричиняє те, що відчуття по­дразника (зорового, дотикового, слухового тощо) продовжується певний час після припинення його дії. Відчуття світла, наприклад, якийсь час триває, коли лампу вимкнено, відчуття тиску предмета на плечі триває ще деякий час, коли його вже скинули. У зоровій чутливості післядія в аналізаторі виявляється в послідовних образах, у змішуванні кольорів.

Відчуття і діяльність

Чутливість аналізаторів людини до дії подразників зумовлена їх психофізіологічними характеристиками, особливостями структури, бу­дови і важливості для життєвих функцій. Проте відображувальні мож­ливості аналізаторів не є константними, незмінними.

Доведено, що наші відчуття змінюються й розвиваються під впли­вом життя та вимог практичної трудової діяльності. Чутливість кож-

ного аналізатора людини певною мірою залежить від того, як він ви­користовується в її діяльності.

Можна виокремити дві групи чинників, під впливом яких відбува­ється сенсибілізація відчуттів:

1) сенсибілізація зумовлена необхідністю компенсації сенсорних
дефектів (сліпота, глухота);

2) сенсибілізація викликана специфічними вимогами професійної
діяльності людини.

Так, втрата чутливості зорового аналізатора компенсується підви­щенням чутливості тактильного аналізатора. Спеціальними досліджен­нями встановлено, що в незрячих людей на пучках пальців кількість пачинієвих тілець збільшується майже на 50 відсотків.

Спостерігається виникнення чутливості й до таких подразників, для відображення яких немає адекватних аналізаторів. Такою є, наприклад, дистанційна чутливість до об'єктів у сліпих.

Сенсибілізація чутливості спостерігається в осіб, які впродовж три­валого часу займаються професійною діяльністю, що вимагає високого розвитку відповідних відчуттів.

Так, працівники-текстильники можуть розрізнити від 40 до 60 від­тінків чорного кольору, досвідчений шліфувальник здатний бачити просвіт у деталях в 0, 0005 мм. Нетрснована людина може розрізнити просвіт у межах 0, 1 мм.

Смакові відчуття досягають високого рівня розвитку в працівників харчової промисловості. Наприклад, дегустатори за смаком можуть розрізняти найтонші відтінки і характеристики вин (з якого винограду виготовлене вино, де вирощено виноірад, його міцність, вміст у ньому цукру, витримка тощо).

Усі випадки сенсибілізації відчуттів пояснюються тим, що розріз­нювання якості предметів є важливим для успішної практичної діяль­ності людини та орієнтування її в довкіллі.

Формалізована структура змісту теми

Функція відчуттів: відображення окремих якостей та властивос­тей об'єктів.

Фізіологічний механізм: безпосередня дія подразника на аналізатор.

Запитання для самостійної роботи

1. Чому психічний процес "відчуття" належить до чуттєвого пізнання?

2. У чому полягає особливість відчуттів як чуттєвої форми відо­
браження дійсності?

3. За якими принципами відчуття поділяють на різновиди?

4. Чи всі подразники, що об'єктивно діють на органи чуттів, мо­
жуть відображатися за допомогою відчуттів?

5. Якими є головні властивості відчуттів?

6. Якими є головні пороги чутливості та чим вони визначаються?

7. У чому виявляються компенсаторні можливості відчуттів?

8. Що такс сенсибілізація відчуттів і яким є її механізм?

9. У чому виявляється синестезія відчуттів?

10. Який подразник називається адекватним?

11. Що таке адаптація відчуттів і який її механізм?

12. Як пов'язані між собою відчуття та діяльність?

13. У чому можуть виявлятися індивідуальні можливості у відчут­
тях людей?

Альтернативно-тестові завдання для самоконтролю

1. Чи достатньою є така характеристика процесу відчуття: відчут­
тя - це процес відображення в мозку людини деяких якостей та власти­
востей предметів?

2. Чи можна стверджувати, що в кожному акті пізнавальної діяль­
ності людини чуттєве пізнання передує абстрактному?

3. Чи правомірно стверджувати, що суб'єктивний характер від­
чуттів виявляється в тому, що суб'єктом відображення є людина, а ре­
зультати відображення завжди несуть на собі відбиток психофізіоло­
гічних особливостей того, хто відчуває?

4. Чи згодні ви з твердженням, що в аналізі подразників, які діють
на органи чуттів, беруть участь усі ланки аналізатора?

5. Чи можна стверджувати, що слабкі подразники посилюють, а
сильні - послаблюють чутливість аналізатора?

6. Чи всі подразники, що об'єктивно діють на аналізатори люди­
ни, відображаються ними?

7. Чи згодні ви з твердженням, що відчуття руху органів тіла від­
бувається за допомогою інтерорсцепторів?

8. Чи згодні ви з твердженням, що відчуття інтенсивності звуку
забезпечується кортієвим органом слухового рецептора?

9. Чи всі названі відчуття належать до кінестетичних: відчуття
руху, відчуття рівноваги, відчуття положення тіла в просторі?

10. Чи повною є класифікація відчуттів: контактні, днетантні, ін-
тероцептивні, екстероцептивні, пропріоцептивні, зорові, слухові, ню­
хові, смакові, тактильні, больові, температурні, кінестетичні, статичні,
органічні?

11. Чи завжди взаємодія відчуттів викликає ефект сенсибілізації?

12. Чи є явище компенсації закономірним і необхідним у разі по­
рушення одного з аналізаторів?

Завдання та проблемні ситуації

1. Поясніть, чому відчуття є генетично первинною формою відо­
браження дійсності.

2. У чому виявляється і чим зумовлюється суб'єктивний характер
відчуттів?

3. Чим можна пояснити в кожному конкретному випадку скарги
на такі розлади зорових відчуттів: "Погано бачу предмети при яскра-

вому освітленні", "При переході з вулиці в погано освітлену кімнату впродовж тривалого часу нічого не бачу", "Не можу читати: всі літери та рядки в книзі розпливаються"?

4. Чим пояснити той факт, що збільшення інтенсивності дії по­
дразника в одних випадках відчувається, а в других - ні?

5. Чому невербальний ефект мовленнєвого спілкування - інтона­
ції - іноді втрачає свою експресивну функцію І як це позначається на
спілкуванні?

6. Бувають випадки, коли відчуття викликаються впливом на ана­
лізатори неадекватних подразників. Яке значення для медичної прак­
тики може мати цей феномен?

Література

і. Всккср Л. М. Психические процсссьі: В 3 т. - Л.: Изд-во Лс-нингр. ун-та, 1974. - Т. 3.

2. Грегори Р. Л. Глаз и мозг. Психология зрительного восприя-
тжя.-М.: Мир, 1970.

3. Загальна психологія / За ред. С. Д. Максимснка. - К.: Форум,
2000.

4. Лурия А. Р. Ощущение и восприятие. - М.: Изд-во Моск. ун-та,
1978.

5. Максимснко С. Д. Розвиток психіки в онтогенезі: [В 2 т], Т. 1. Тео-
рстико-методологічні проблеми генетичної психології. - К.: Форум, 2002.

6. Максименко С. Д. Розвиток психіки в онтогенезі: [В 2 т.], Т. 2.
Моделювання психологічних новоутворень. - К.: Форум, 2002

7. Немов Р. С. Психология. -М.: Просвещение, 1995.

8. Общая психология / Под ред. С. Д. Максименко. - М.: Рефл-
бук; К.: Ваклер, 1999.

9. Общая психология / Под ред. А. В. Петровского. - М.: Просве­
щение, 1977.

10. Основи загальної психології / За ред. С. Д. Максименка. - К.:
НПЦ "Перспектива", 1998.

11. Психологія / За ред. Г. С. Костюка. - К.: Рад. школа, 1968.

12. Рубинштейн С. Л. Основьі общей психологии. - М.: Педагоги-
ка, 1989.

13. Хрестоматия по ощущению и восприятию. - М.: Изд-во Моск.
ун-та, 1975.

9. Сприймання

Ключові поняття теми;

сприймання, предметність, цілісність, структурність, осмисленість, константність, апперцепція, ілюзія, сприймання простору, сприйман­ня руху, сприймання часу, спостереження, спостережливість, конвер­генція, акомодація, диспарантні точки, синкретичне сприймання