Державно-правове вчення марксизму

У середині XIX ст. почала формуватися близька до роз­глянутого утопічного соціалізму комуністична політико-правова ідеологія, засновниками якої були німецькі мисли-телі Карл Маркс (1818-1883) і Фрідріх Енгельс (1820-1895). Можна згадати кілька чинників, що сприяли її формуван­ню. Серед них — соціальні, економічні та політичні умо-ви, що склалися в країнах Західної Європи, а також система політико-правових поглядів утопічного соціалізму, розгля­нута нами вище. А втім, як уважають дослідники марксиз­му, і в цьому з ними можна погодитися, до свого повно-гооформлення ця політико-правова ідеологія проминула кілька сталій.

На стадії її становлення засновники теорії комуністич­ного майбутнього обмежувалися критикою існуючих форм держави та правових систем. Зокрема, К. Маркс і його сорат­ник Ф. Енгельс уважали, що державний устрій Німеччини є нерозумним, як і закони цієї держави. Основа права — при-ватний інтерес багатіїв та держави як виразника їхніх інте­ресів. Тому держава — це інструмент беззаконня, оскільки більша частина суспільства не має можливості користувати­ся своїми правами. З огляду на це К. Маркс не поділяв дум­ки багатьох мислителів, зокрема Г, Гегеля, про те, що дер­жава — символ добробуту, і зробив висновок, що на землі

-245-

немає такої держави, яка повною мірою відповідала б своє­му призначенню. Щоб це сталося, необхідно усунути при­ватний інтерес. З'ясовуючи сутність держави та її співвідно­шення з суспільством, К. Маркс не погоджувався з Г. Гегелем щодо того, що держава породжує громадянське суспільство. З цього приводу він зазначив, що навпаки — сім'я й грома­дянське суспільство є передумовою, підґрунтям держави і права.

У категорії «держава» К. Маркс вирізняв два аспекти: політичну державу й матеріальну державу.

Політична держава, державний устрій розвиваються на власності, промисловості й торгівлі; що ж до матеріаль­ної держави, то це, на думку мислителя,, — громадянське суспільство. Тобто, матеріальна держава не є політичною. Політична держава формується поступово, базуючись на громадянському суспільстві (матеріальній державі) завдяки власності, торгівлі й промисловості.

Наявність цих двох аспектів сприяє роздвоєнню особис­тості. У політичній державі більше проявляється приватний інтерес, у матеріальній переважає суспільний.

Щоб ліквідувати протистояння політичної держави й матеріальної держави, необхідно знищити приватний ін­терес запровадженням істинної демократії. Тоді монархіч­ний деспотизм заступить влада народу, яка й стане носієм державного устрою. Встановлення влади народу, демократії означатиме, за вченням К. Маркса, зникнення політичної де­ржави. Тільки в цьому випадку, за демократичного устрою ліквідується різниця між політичною державою та грома­дянським суспільством, оскільки з ліквідацією приватної власності зникне й приватний інтерес, його заступить за­гальний, суспільний Інтерес. Загальні інтереси народу є ос­новним принципом ідеального суспільства. У статті «До кри­тики гегелівської філософії права» (1843 р. — січень 1844 р.) К. Маркс запропонував спосіб ліквідації приватної влас­ності — соціальну революцію й силу, яка здатна це зроби­ти, — пролетаріат.

З усіма цими думками погоджувався і Ф. Енгельс. Він за­значав, що дослідження таких категорій, як «держава» і «пра­во», можна здійснювати лише за умови визначення зв'язку приватної власності й політичного життя. Державна, полі­тична влада використовується як знаряддя власників. З цьо­го приводу він писав, що в Англії править власність.

-246-

Значну частину своїх державно-політичних поглядів К. Маркс виклав у «Економічно-філософських рукописах 1844 року». Дослідження категорій «держава» і «право» він продовжив із визначення сутності власності. Тут він, зокре­ма, зазначав, що сутність власності полягає у відокремленні Іасобів виробництва і виробленого продукту від виробника. Такий стан речей К. Маркс назвав відчуженою працею.

Сутність людини, зазначав він, це праця. З одного боку, завдяки праці людина стає суспільною істотою. Праця фор­мує людину й людство в цілому. З іншого боку, праця є си­лою, яка протистоїть людині, — відчуженою працею, під якою мислитель розумів підневільну працю на власника, котрий привласнює її результат (продукт). Відчужена пра­ця призводить до відчуження між людьми.

Відчужена праця індивіда є суспільними відносинами, а оскільки вони беруть початок у сфері виробництва, то є ви­робничими відносинами.

Відносини капіталіста й робітника — це політико-еконо-мічні відносини, тобто зі сфери виробництва вони перехо­дять у сферу політики. З приводу цього К. Маркс зазначав, що гроші присвоюють собі політичну владу.

Далі мислитель зробив висновок, що держава й право є продуктами відчуженої праці, які виникають у сфері ма­теріального виробництва. З допомогою права капіталістич­не суспільство закріплює фактичну нерівність, оскільки пра­во в ньому спрямоване на захист інтересів буржуазії. А якщо це так, то держава і право протистоять робітничому класові. Способом удосконалення таких держави і права є револю­ція, знищення приватної власності та ліквідація відчуженої

праці.

У 1845 — 1846 рр. К. Маркс і Ф. Енгельс видали свою пра­цю «Німецька ідеологія», яку дослідники назвали першою зрілою концепцією матеріалістичного розуміння держави і права. У ній вся історія суспільного розвитку розглядалася кк закономірний процес, у якому визначна роль належала розвиткові виробничих відносин.

Тут було визначено основні аспекти, які згодом стали підґрунтям теорії так званого наукового комунізму: понят­тя «суспільно-економічна формація»; ідея класової бороть­би як рушійної сили класового суспільства; завдання на­сильницької революції щодо старої державної влади; ідея диктатури пролетаріату; теза про співвідношення базису й

-247-

надбудови суспільства. Окрім зазначеного/ у згаданій пра­ці походження держави пов'язувалося з суспільним поді­лом праці, виникненням приватної власності та міст, по­явою антагоністичних класів. У державі конститується сила панівного класу, воля якого втілюється у вигляді державної волі — закону. Право, отже, скероване проти більшості лю­дей, тому їхня боротьба за право й свободи обґрунтована,

У 1848 р. у «Маніфесті комуністичної партії» мислителі дали визначення держави і права. На їхню думку, держа­ва — це політична організація, організоване насилля одного класу над іншими. А право є введеною в закон волею панів­ного класу, зміст якої визначається матеріальними умовами життя цього класу.

Ці мислителі розробили класову теорію держави і пра­ва, яка знайшла втілення в багатьох економічних творах К. Маркса, зокрема в «Капіталі». Тут він іще раз наголосив на взаємозв'язку між суспільними й виробничими відноси­нами та державою і правом, зазначив, що основою всіх сус­пільних відносин є виробничі відносини, назвав їх базисом суспільства; решта ж відносин, усі форми суспільної свідо­мості, серед яких політика, мораль, право, знаходяться в повній залежності від базису і ним визначаються.

Події у Франції, пов'язані з Паризькою комуною (18 бе­резня — 28 травня 1871 р.), дали новий поштовх розвиткові комуністичної ідеології К. Маркса і Ф. Енгельса, які виріши­ли, що суспільний розвиток передбачений ними вірно і від­бувається, власне, за 'їхньою програмою.

У праці «Громадянська війна у Франції» К. Маркс уже на­полягав на необхідності зміни форми держави з застосуван­ням сили і встановленням диктатури пролетаріату. На його думку, політична організація Паризької комуни мала знач­но більше переваг, ніж парламентська республіка. В 1875 р. у «Критиці Готської програми» К. Маркс, конкретизуючи далі свою державно-правову концепцію, зазначив, що між капі­талізмом і комунізмом мусить бути перехідний період, а ко­муністичне майбутнє у своєму розвитку промине дві фази.

У1884 р. Ф. Енгельс видав працю «Походження сім'ї, при­ватної власності й держави», в якій за раніше виробленою разом із К. Марксом схемою та з використанням ідей, викла­дених американським істориком і етнографом Льюїсом-Генрі Морганом (1818—1881) у праці «Стародавнє суспіль­ство», розглянув проблеми розвитку людства від родового

-248-

ло державного устрою, пов язугочи виникнення держави з приватною власністю і появою класів.

Первісне суспільство, за Ф. Енгельсом, базувалося на ко­лективній власності й мало вплив на її органи (старійши­ну, збори тощо), які на той час не становили корпоративної структури, оскільки її функції та дії цілковито відповідали інтересам населення. З огляду на це владного примусу не було, оскільки відносини влади й підкорення будувалися на повазі старійшини й регулювалися стихійними соціальни­ми нормами, звичаями.

Розподіл праці, що виник із часом, дав поштовх до по­яви приватної власності, а відтак — багатих та бідних, себ­то класів із ворожими інтересами. Все це унеможливило існування родової системи влади та управління; з'явилася політична організація влади — держава. З цього приво­ду Ф. Енгельс писав, що держава виникла для управлін­ня справами всього суспільства, для здійснення публічної влади за допомогою спеціального апарату (сукупності ор­ганізацій людей, що здійснювали адміністративні функції). Державний апарат виокремився із суспільства і став інстру­ментом політичного панування власників, засобом приду­шення іншого класу.

Сутність держави, за вченням Ф. Енгельса, з часом не змі­нилася. Виникнувши в епоху рабовласництва й феодалізму, вона залишилася такою і з настанням капіталістичного уст­рою, попри зовнішні ознаки демократизму.

Майбутнє суспільного розвитку Ф. Енгельс убачав та­ким: у рамках капіталізму виробничі сили зможуть під­нятися до рівня, за якого існування приватної власності вже не буде необхідністю; з усуненням приватної власності зникнуть класи і сама держава як інструмент політичної влади багатих.

Марксова теорія держави, не зважаючи на її абстракт­ний і філософський характер, зазначав англійський філософ К. Поппер, безумовно є інтерпретацією того історичного періоду, в якому він жив. Проте не підлягає сумніву її цін-нісність як першого наближення до описання капіталістич­ного суспільства, чим Маркс зробив велику послугу своїм послідовникам у цій галузі¹.

К. Открьттое общество и его враги // Хрестоматия по теории го-сударства и права, политологии, истории политических и правових учений. - М., 2000. - С. 821.

-249-