Державно-правові концепції громадських об'єднань і рухів

Під впливом ідеології просвітництва в кінці XVIII — першій половині XIX ст. в Україні виникли громадські об'єднання, які опікувалися проблематикою вдосконалення державно-правових інститутів і суспільного устрою, їх за­сновниками і членами були представники найбільш освіче­них прошарків тогочасного суспільства: вчені, офіцери, гро­мадські діячі, письменники.

Зростаюча криза офіційної ідеології породжувала опо­зицію з боку дворянства, виразником якої став масонський рух. Світоглядні настанови учасників масонських лож поєд­нували релігійний містицизм з ідеями західноєвропейсь­ких містиків Я. Бьоме, Е. Сведенборга, Й. Масона, Л.-К. Сен-Мартена та інших. Свій суспільний ідеал представники цього руху вбачали в «моральній рівності», яка поєднува­лася з визнанням соціальної та класової нерівності. Певною мірою масонство справило позитивний вплив на поширен­ня в Україні теорій, що були розроблені західноєвропейсь­кими мислителями¹.

Перша масонська ложа виникла в Києві в 1784 році, а згодом — в Харкові, Одесі, Житомирі, Полтаві та інших містах, їх членами були представники дворянської аристо-

Філософія: Курс лекцій: Навч. посібник / І. В. Бичко та ін. — К., 1992. — С 215.

15 —4-1115

-225-

кратїї, різночинної інтелігенції, офіцери. Серед них предво-дитель дворянства Київської губернії Ф. Олізар, одеський ге­нерал-губернатор О. Ф. Ланжерон, вихованці Київської ду­ховної академії І. С. Гамалея, І. Р. Мартос та інші.

Масони констатували негаразди та суперечності соціаль­ного життя, визнавали їх причинами протистояння у сус­пільстві, піддавали критиці окремі прояви несправедливості та релігійної нетерпимості, пропагували ідеї про утворен­ня всесвітнього братерства людей шляхом їх об'єднання в релігійному союзі¹.

Умовою створення такого союзу повинно стати духовне вдосконалення людей, досягти якого допоможе всесвітня таємна організація.

Розмірковуючи над питаннями вдосконалення суспільно­го устрою, масони не вважали ефективними і виправданими такі засоби, як просвітницька діяльність і революційна змі­на форми правління та державного устрою. За допомогою них не можна встановити істинну рівність. Більше того, вона не може бути встановлена в громадянському суспільстві, яке апріорі е і залишається нерівним у соціальному плані, вона є лише в сфері моральності. З іншого боку, моральна рів­ність не вимагає встановлення громадянської рівності (кла­сової, майнової тощо).

Люди є рівними лише за народженням і смертю, в усьо­му іншому їх нерівність є природною, вони повинні сприй­мати своє життя таким як є і всебічно сприяти «загальному благу і щастю»².

Умовою забезпечення стабільності і порядку в суспільстві масони вважали суворе дотримання закону, та концентра­цію влади в руках монарха.

Виправлення моральності, поширення доброчинності і благочестя у поєднанні з суворим виконанням чинних за­конів і вірності імператору, забезпечать підвищення добро­буту людей і загального щастя, стверджувалось в «Уложенні» масонської ложі, очолюваної лікарем Обухівської лікарні Г. Еллізеном.

Систему поглядів масонів щодо морального вдоскона­лення, утвердження рівності, добра і справедливості в сус­пільстві поділяв Павло Іванович Пестель (1793 —1826). У чині

Історія філософії на Україні: В 3 т. — К., 1987. — Т. 1. — С. 386. Там само. — С. 387.

-226-

ІІрапорщика лейб-гвардії Литовського полку Пажеського корпусу він відвідував на початку 1812 р. масонські ложі.

З 1816 р. він був членом таємного «Союзу порятунку» в Петербурзі, а пізніше, з 1821 р., в чині полковника входив до складу і керував Південним товариством. У роботі цього то­вариства брали участь С. І. Муравйов-Апостол (1786 — 1826), М. П. Бестужев-Рюмін (1803-1826), А. В. Поджіо (1798-1871) та інші.

Усі соціально-політичні проблеми членами цієї таєм­ної організації розглядалися крізьпризму права. Суспільні Іа державні перетворення вважалися можливими тіль­ки в разі зміни правової системи. У проектах конститу­ційних перетворень закладалася ідея верховенства права, рівності всіх перед законом, пропонувалося запровади­ти гласне судочинство й суд присяжних, свободу совісті, слова й друку; створити умови для свободи господарської діяльності.

У 1825 р. на пропозицію П. І. Пестеля до Південного то-вариства приєдналась інша таємна організація, що діяла з 1823 р. вм.Новоград-Волинському, — Товариствооб'єднаних слов'ян, до якого виходили брати П. І. Борисов (1800 — 1854) І-а А. І. Борисов (1798—1854), 1.1. Горбачевський (1800-1869), Ю. К. Люблінський (1798-1873), П. Ф. Громницький (1803-1851) та інші.

Головним аспектом державно-правових поглядів цьо­го товариства була ідея федерального об'єднання всіх слов'янських народів та державного суверенітету, яка знайшла свій розвиток у політико-правовіи концепції таєм­ного Кирило-Мефодіївського товариства (1846 — 1847 рр.)/ до якого належали Тарас Шевченко (1814—1861), Микола Костомаров (1817-1885), Пантелеймон Куліш (1819-1897), Георгій Андрузький (1827—?) та Ін.

Т. Шевченко був противником абсолютної монархії. Державний устрій тогочасної України він уважав продов­женням необмеженої влади монарха Росії", яка реалізувала­ся за допомогою гетьманів, а потім панів. Т. Шевченко писав, що українські пани хіба що базікають про неньку Україну, про волю, а в житті укладають вигідні для себе соціально-політичні угоди, прагнуть мундирів дворянських, а з селян деруть шкуру.

Поет схилявся до ідеї буржуазної республіки, оскільки там не було одновдаддя, функціонував представницький ор-І5-

-227-

ган, громадяни мали рівні права. Гарантом від сваволі, вва­жав він, повинен бути «праведний закон», що розглядаєть­ся як синонім правди і справедливості. Але закон, який діє в державі, де існує нерівність, не може бути праведним.

Узагалі Т. Шевченко прагнув утворення незалежної де­мократичної Української держави з колегіальною формою реалізації політичної влади на засадах участі в управлінні державою широких верств населення. Однією з важливих умов побудови такої держави була правова реформа після насильницької зміни форми державного устрою.

Ідеологом лібералізму в Україні був Микола Костомаров. Основу його політико-правової концепції складали думки про федерацію, республіканський лад, громадянські свобо­ди. Ці ідеї він виклав у програмах кирило-мефодіївців, а та­кож в окремих статтях і працях «Думки про федеративний принцип у старій Русі», «Дві руські народності», «Книги буття українського народу» та ін.

Розглядаючи форми правління, М. Костомаров критику­вав монархію, зазначав, що український народ завжди праг­нув до демократичних форм державного устрою.

У програмних документах товариства автор висловив критичне ставлення до самодержавства, пропонував скасу­вати кріпосне право, встановити юридичну рівність, не за­стосовувати смертної кари. Необхідною умовою нового державного устрою він уважав свободу господарської діяль­ності, свободу совісті, освіту народу. Програма передбачала побудову слов'янської федерації християнських республік, поширення християнського суспільного ладу на весь світ як наслідок здійснення слов'янами християнського заповіту.

Християнське слов'янське об'єднання мало складатися з незалежних республік, побудованих на демократичних за­садах, на чолі з президентом, який репрезентує виконав­чу владу, і сеймом — законодавчим органом. В автономних республіках мали бути однакові основні закони, однакова грошова система, координовані зносини з іншими держава­ми, а також спільне військо. Програмою передбачалося ут­ворення спільних керівних органів слов'янської федерації, обрання президента і конгресу на чотирирічний термін.

Складовою такого союзу мала бути незалежна Україна, яка підтримувала б ідейно-культурні та релігійні зв'язки з ін­шими республіками за принципами християнської моралі.

-228-

Ще одну систему політико-правових поглядів виклав член Кирило-МефодІївського товариства юрист Георгій Андрузький у «Начерках конституції республіки», вилуче­них у нього під час обшуку в березні 1850 р.

Попервах Г. Андрузький був прибічником обмеженої монархії, а потім дійшов висновку про необхідність її за­міни. У згаданому проекті конституції основою суспільно­го життя визначалася громада. Держава мала об'єднати сім автономних штатів на чолі зі своїми президентами {Україну л Причорномор'ям, Кримом і Галичиною, Польщу, Литву, БессарабІю, Сербію, Болгарію, Дон).

Для Росії місця в складі федерації, запропонованій Г. Андрузьким, не передбачалося. Ба більше — він уважав, що для створення незалежної України необхідно зруйнува­ти Росію.

Кожен штат поділявся на області, області — на округи, а округи — на громади, що складалися з сімейств. Управління в громадах здійснювалося через управу, яка поєднувала роз­порядчу, виконавчу і судову владу. На чолі управи стояв го­лова, до неї входили троє-четверо старшин, десять депутатів від громади, священнослужитель, кілька писарів, а також один місцевий житель із гімназичною освітою.

Управа вирішувала всі питання місцевого значення де­мократично, через голосування, карала за порушення за­кону (оголошувала догану, накладала штраф, піддавала ув'язненню в тюрмі на строк від одного до семи днів).

На рівні округу діяла окружна палата за такими ж прин­ципами, як і управа у громаді. Депутати обиралися на два роки. Виконавчою га розпорядчою владою було окружне правління в складі окружного начальника, його заступни­ка і трьох радників. На цьому рівні діяли поліція та совіс­ний суд. До складу суду входили суддя (депутат від палати) і депутати від думи. Дума обиралася на один рік із купців і ремісників.

На рівні області проектом Г. Андрузького передбачали­ся обласна палата, обласне управління, поліція, магістрат, інші інституції соціального напряму {опікунська рада, нав­чальні заклади, будівельно-шляхове управління тощо).

У складниках держави — штатах законодавчою владою був сенат, виконавчу владу очолював президент, при якому знаходився цензурний комітет. До гілки виконавчої влади входили комітети — внутрішніх справ, тюремний, промис-

-229-

ловим, фінансовий та наглядовий. Штати мали вищі нав­чальні заклади: академії наук і мистецтв, народного слова, медичну, а також вищий жіночий заклад виховання.

Усі штати об'єднувала державна надбудова, що склада­лася з Законодавчих зборів, Державної ради, куди входили президент республіки, міністри, прокурор, а також прези­денти штатів. На цьому рівні діяли міністерства фінансів і промисловості, військово-морське, а також міністерство юстиції, чого не було на рівні штатів. Міжнародні відно­сини здійснювалися тільки на рівні держави, тут передба­чалося міністерство закордонних справ. Окрім означених органів виконавчої влади, проект передбачав мінісгерство внутрішніх справ, тюремний комітет, посаду державного прокурора. Як і в автономних штатах, у державі діяв нагля­довий комітет.

Погляди представників Кирило-Мефодіївського товарис­тва на державу і право мали велике значення. Рушійною си­лою історії вони вважали народ, а його інтереси — єдиним критерієм історичної оцінки, що було дуже важливим для усвідомлення необхідності заміни монархії демократією.

Особливе забарвлення мали суспільно-політичні погля­ди П. Куліша, який «еволюціонував від романтизму до по­зитивізму, від релігійного світогляду — до культу миротвор-ниці науки, від православ'я до ідеї природної релігії, для усіх людей і народів спільної, від козакофільства до козако-фобства» Проте, не зважаючи на зазначене, в творчості цьо­го учасника Кирило-Мефодіївського товариства головною завжди була ідея України. Пошуки цієї провідної ідеї, «лінії поділу на те, що за Україну і що проти неї, і було ніби основ­ною темою «хитань» Куліша»¹.

Соціальну дійсність, П. Куліш поділяв на дві сфери «... в залежності від свого ставлення до України: благо і лихо, во­роги і друзі, будівники і руйнівники, своє й чуже, святе і «не­гідь»². Цей принцип мислитель поклав в основу з'ясування проблеми сутності людини, яку вважав такою, що скла­дається з «внутрішнього» («серця») і «зовнішнього».

Постаючи компонентами одного цілого — душі, «серце» і «зовнішнє» завжди знаходяться в суперечності одне щодо одного.

¹ ЧижевськиіІ Д Нариси з історії філософії України. — К., 1992. — С 155. ¹ Там само.

-230-

Якщо перемагає «внутрішнє» — людина перебуває в пос­тійному духовному зв'язку з батьківщиною, а якщо «зовніш­нє» — людина забуває про рідний край.

Так само світ, суспільство та історія, на думку П. Куліша, також об'єднують у собі «внутрішнє» і «зовнішнє». На «внут­рішньому» («серці») формується ідея України, а «зовнішнє» повинно бути відкинуте як шкідливе.

Ідея України повинна базуватися на культурі, історично­му надбанні народу. Оскільки «із серця» і «через серце» ози­ваються до людей історія, крізь сучасність говорить до них минуле. Скільки у нас добра на Вкраїні, писав П. Куліш, і ніхто тому добру ціни не знає, «бо закидана рідна сторона всякою негіддю. Задля відродження культури слід відкину­ти все «зовнішнє», штучне, і, перш за все, накинуту наро­ду штучну мову, повернутися до «староруської» мови, яка є «передвічним скарбом» народного «серця».

Після арешту і вислання за участь у Кирило-Мефо-діївському товаристві та каяття перед офіційною владою П. Куліш перебував на державній службі, був російським урядовцем у Польщі після чого видав роботи «История возникновения Руси», «Козаки в отношении к обществу й государству» та інші твори, в яких, опираючись на польсь­кі джерела, піддав критиці козаччину і гайдамаччину, на­зивав їх деструктивними рухами, які були позбавлені дер­жавотворчих ідеалів, стверджував, що українці нездатні до самостійного державного устрою, та схвалював факт при­єднання України до Росії. Свої погляди щодо нездатності українців побудувати незалежну державу П. Куліш об­ґрунтовував тим, що ні в минулому, ні в сучасному йому суспільстві не було соціальної верстви, яка була б здатною здійснити політичні і організаційні заходи щодо побудови власної незалежної держави.

Перспективним напрямом розвитку суспільства мисли­тель вважав створення системи національних культурних

цінностей.

Оцінюючи творчий внесок П. Куліша в розвиток політи-ко-правової думки України І. Я. Франко зазначав, що він був рушієм українського впливу в Галичині, людиною «вели­кої спосібности, великої праці і заслуги, та не тверда власне в тому, чого найбільше треба було для галичан в поглядах на суть національності і на суть цивілізації. Особисті вподо­би дуже часто затемнювали у нього програмові справи, абс-

-231-

тракті думки спонукали його забувати про живих людей і їх живі потреби. Доктринер з виглядом реального політика, дилетант-поет з виглядом практичного діяча, дилетант-уче-ний з величенним самолюбством...»¹.