Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Державно-правова ідеологія ліберального та радикального демократизму





У XIX ст. у політико-правовій думці України виокрем­люється ліберальне-демократичний та радикально-демок­ратичний напрям, основними аспектами якого були націо­нальне визволення, суспільний та державний переустрій на засадах парламентаризму, забезпечення прав і свобод лю­дини, а згодом і свободи господарювання.

Ліберально-демократичне спрямування мало місце в дер­жавно-правових поглядах М. П. Драгоманова,В. Б. Антоновича, радикально-демократичне — у вченнях С. А. Подолинського, М. І. Павлика, О. С. Терлецького та інших.

Значний внесок у розвиток політичної та правової ідео­логії ліберального й демократичного рухів в Україні зробив Михайло Петрович Драгоманов (1841 — 1895) — таланови­тий філософ, публіцист, історик і вчений.

Досліджуючи генезис та сутність права і держави, мисли­тель вважав, що вони є закономірними явищами, які вини­кають у процесі розвитку суспільства. Проте вони не є ста­лими. Всі правові та політичні інститути, а також правовий порядок із часу свого виникнення зазнають постійних змін. Причому їх виникнення — це природний історичний про­цес, який ніхто не може зупинити.

Державно-правові установи формуються не зненацька, а закономірно, в результаті тривалого часу. Водночас М. Дра­гоманов визнавав, що є чинники, які можуть прискори­ти або стримати цей процес, але вони не є визначальними. Найбільш суттєвим чинником, що сприяв виникненню дер­жави і права, мислитель вважав розвиток людського розуму, який викликав зміну поглядів на порядки в додержавну епо­ху, а також ускладнення суспільних відносин та виникнення

Франка І. икгаіпа іггесіепіа // Тисяча років української суспільно-полі­тичної думки: В 9 т. — Т. 5. — Кн. 2. — С. 274,

 

-232-

об'єднань людей (сім'ї, роду, племені та інших колективів). Рівночасно виникнення держави і права стимулювалося культурними, економічними, соціальними і політичними чинниками.

Держава і закони, за вченням мислителя, приходять на зміну племінно-родовій колективності та індивідуальній сім'ї в результаті прогресу суспільства. Причому головним стимулом соціального поступу мислитель називав еконо­мічний прогрес.

Ідея про прогрес, зазначав М. Драгоманов, не тільки роз­била ідеалізацію минулого і надала можливість спокійні­ше оцінювати сучасність, а й змусила дослідників історії розвитку народу і людства вникати у внутрішні причини історичних явищ і перемін — культурних, економічних, со­ціальних, політичних — і послабила таким чином поняття про випадковість в історії або приписування особистостям більшого значення, ніж вони мали насправді.

Наступною після простої держави, вищою політичною організацією суспільства, на думку мислителя, повинна бути всесвітня федерація.

Процес формування держав у різних народів, на дум­ку М, Драгоманова, був подібним. Як правило, в общинно-племінних умовах виникали інститути світської влади, фор­мувалась духовна аристократія, монархія. Різниця в будові і функціонуванні держав виникає в результаті географічних та інших відмінностей на стадіях подальшого розвитку.

Сутністю держави повинно бути служіння народу, всім його верствам. Насилля та експлуатація, які мали місце в Росії й інших країнах, мають бути відсутніми.

У державі повинні гарантуватись конституцією і реально забезпечуватись права і свободи народу. Важливим у цьо­му плані мислитель вважав буржуазний конституціоналізм і законність.

З цього приводу в «Передньому слові до «Громади» він зазначав, що слід добитися знищення свавілля царя та його чиновників, замінивши виборним урядом, а потім — виключно виборною гетьманщиною або республікою.

Закон і право М. Драгоманов розглядав як втілення загаль­ної волі народу, волю більшості. Причому така воля може не співпадати з інтересами окремих осіб і груп людей.

Закони повинні всгановлювати і закріплювати порядок у суспільстві, виключати свавілля чиновників, визначати, га-

 

 

-233-

рантувати і забезпечувати особисті права і свободи людей. Всі громадяни, посадовці, законодавці і прості люди повин­ні бути рівними перед законом. Однією з умов удосконален­ня суспільного і державного ладу повинна бути демократи­зація права, створення можливостей для легальної боротьби народу за свої права і свободи.

Права і свободи людини і громадянина не можуть бути відмінені або скасовані ні посадовцями, ні постановами, ні законами. Вони повинні захищатись у судовому порядку.

Важливим джерелом права М. Драгоманов вважав зви­чай. З цього приводу він зазначав, що вивчення звичаєво­го права дає можливість побачити його зв'язки з загаль­ною еволюцією суспільства і правової свідомості народу. Звичаєве право у вченні мислителя постає як система юри­дичних звичаїв, загальнообов'язкових правил поведінки, продукт правової свідомості. Воно відіграє важливу роль у формуванні принципів писаного права і правотворчосгі.

М. Драгоманов створив концепцію суспільства, що грун­тується на ідеї асоціації гармонійно розвинених особли­востей. Реалізація цього ідеалу, вважав він, можлива за федералізму з максимальною децентралізацією влади та самоврядуванням громад і областей.

М. Драгоманов розробив проект конституційного пере­творення Російської імперії на децентралізовану федератив­ну державу. Він був переконаний, що терор і диктатура не можуть бути засобами побудови прогресивного суспільно-політичного ладу. У його проекті передбачався новий устрій держави на засадах політичної свободи, яка гарантуватиме права людини і громадянина, скасування тілесних і смерт­ної кар, недоторканність житла без судової постанови, таєм­ність приватного листування, свободу слова, друку, совісті й віросповідання. Церква відділялася від держави. На сторожі прав і свобод стояв суд. Усі громадяни, які досягли 21-річно­го віку, наділялися виборчими правами, а з 25-річного віку вони могли бути обраними до складу зборів, а також на дер­жавні посади.

У державно-правовій концепції М. Драгоманова пере­дбачалися три гілки влади: законодавча, виконавча й су­дова. Законодавча влада належала двом думам — держав­ній і союзній. Зміни до основних законів мали вноситися в разі згоди третин голосів членів обох дум і затверджуватися

 

 

-234-

Державним собором, обираним зі складу двох дум, а також делегатами від обласних зборів.

Головою держави міг бути імператор з успадкованою владою чи обираний голова Всеросійського державного со­юзу. Глава держави призначав міністрів, відповідальних пе­ред обома думами.

Разом із державною ланкою влади на місцевому рівні пе­редбачалося самоуправління: громадське (в містах і селах), волосне, повітове та обласне. Самоуправління репрезенту­вали сходи і збори, яким були підзвітні всі посадові особи, крім суддів. На рівні місг, волостей, повітів та областей оби­ралися думи, а з їхнього складу — управи.

До функцій обласних дум та їхніх управ входили вирі­шення місцевих господарських проблем, питання благоус­трою, нагляд за економічною діяльністю, організацією ос­віти тощо.

Відносини місцевих органів самоуправління з загально­союзними, зокрема з міністрами, регулювалися законодав­ством. Можливі суперечності розглядалися Верховним су­дом.

До третьої гілки влади — судової, окрім Верховного суду (сенату), входили судові палати обласних, повітових і міських дум. Статус суддів визначався законом. Члени Верховного суду призначалися довічно главою держави, їм належало мати вищу юридичну освіту і практику роботи в судових палатах.

Силові структури діяли на обох рівнях. На загальносоюз­ному рівні утворювалася невелика армія, а в областях— опол­чення. Поліція підпорядковувалася думам у містах і повітах.

Отже, своєю державно-правовою концепцією М. Драго­манов пропонував парламентську державу з засадами само­управління, яка впливала б на соціальну та економічну сфе­ри суспільства, надавала б великого значення просвітництву й законодавству, які уможливили б реформаційні зрушення.

Ідеї демократизму були провідними у вченні профе­сора Київського університету Володимира Боніфатієвича Антоновича (1834 — 1908). Вони заступили ідеї сповідуваного раніше романтичного народництва, які він обстоював у сту­дентські роки як провідник групи польських українофілів, знаної під назвою «хлопоманів».

Хоча більшу частину свого життя В. Антонович зали­шався активним учасником «Київської громади» і провід-

 

-235-

ною фігурою народницької інтелігенції1, але в своїх нау­кових працях проводив думку, що український історич­ний процес від часів Київської Русі є безперервним і ціліс­ним. Провідним в історії розвитку України був громадський принцип, який увібрав ідеї «широкодіапазонної демократії за активної участі народу, рівних політичних прав і рівності соціальних статусів»2.

В історії розвитку інших слов'янських народів провідни­ми були інші принципи. У поляків, зокрема, це — принцип аристократизму, який веде до боротьби між різними сус­пільними верствами; у росіян — принцип авторитету дер­жавної влади, який сприяв зміцненню і централізації влади царя.

Причому громадський принцип, зазначав учений, мав місце фактично у всіх сферах суспільного життя. В сфері політико-вдадних відносин він знаходив свій вияв у формі віче; в релігійній сфері — в обранні духовенства; в сільських громадах — у формі зборів. Практичне втілення зазначений принцип мав також місце в часи козаччини.

Демократичні форми самоврядування, за вченням В. Антоновича, зберігались в Україні навіть за часів татаро-монгольського нашестя, а також у Литовське-Польську добу і пізніші часі — до введення Магдебурзького права.

Демократичний принцип був притаманний українсько­му народові й в інші часи. Зокрема, боротьбу між українсь­кими козаками і польською шляхтою вчений розглядав як боротьбу за обстоювання громадського (демократичного) і аристократичного (індивідуалістичного) принципів.

Проте громадські принципи не були запроваджені в со­ціальну практику після перемоги у війні з поляками не з вини Б. Хмельницького, а у зв'язку з відсутністю високого рівня культури у народу, його неготовністю до політично­го життя, відсутністю чітких уявлень про бажаний суспіль­ний ідеал.

Відсутністю високого рівня культури пояснював учений руйнацію гетьманської держави, яка настала у зв'язку з пе­ремогою особистого егоїзму козацької старшини над громад­ськими інтересами.

Клід Б. Народництво Володимира Антоновича // Голос України. — 2001, П серпня. Там само.

 

-236-

Держава, на відміну від зазначених демократичних ін­ститутів суспільства, за вченням В. Антоновича, повинна відігравати позитивну роль у суспільстві. Перш за все, вона повинна бути «справедливою», гарантувати рівні права для всіх громадян, з національними правами.

її влада мас розглядатись через призму наявності або від­сутності справедливого і неупередженого ставлення до гро­мадян не зважаючи на їх майновий, національний чи со­ціальний стан.

Держава є однією з вищих форм народного життя і по­винна базуватись на культурі і підтримуватись нею. З іншо­го боку, держава повинна опікуватись проблемами культу­ри. Західні держави, на думку вченого, були інституціями, які одночасно забезпечували матеріальні і моральні цін­ності суспільства, його добробут і свободи людей.

У державно-правових вченнях України другої полови­ни XIX ст. важливе місце посідає науковий доробок Сергія Андрійовича Подолинського (1850 — 1891).

Безпосереднє ознайомлення в ряді країн Західної Європи з передовими теоріями політико-правового спрямуван­ня, співпраця в складі «Київської громади» з провідними вченими та представниками інтелігенції України, а також знайомство з К. Марксом, Ф. Енгельсом та іншими провід­ними мислителями Європи сприяли трансформації світо­гляду С. А. Подолинського від народництва в бік радикаль­ного демократизму з відтінком утопічного соціалізму.

Держава і право у вченні мислителя — історичні кате­горії, які виникли на новому етапі розвитку суспільства. Провідним чинником, який стимулював 'їх появу, він вва­жав розпад сільської громади (общини), в межах якої мала місце первинна форма організації праці народів Європи -громадське землеробство.

Громади виникали в результаті розростання сім'ї, функ­ціонували на засадах колективної власності, загальної рів­ності та природного демократизму. Загальні справи гро­мади виконувались її членами або особами, що обирались для цього.

Ускладнення форм суспільної організації праці, вдоско­налення знарядь праці, поява приватної власності, вио­кремлення з колективу громади осіб з числа заможних і військових привело до утворення певної владної надбудо­ви — публічної влади, яка починає здійснювати управлінсь-

 

 

-237-

кі функції, встановлює певний порядок. Згодом зазначені владні інституції почали визнаватись усіма членами сус­пільства. Так виникає особливий інститут суспільства — дер­жава.

На подальших етапах свого розвитку держава викорис­товується для забезпечення приватної власності та існуючої у суспільстві нерівності. В класовому суспільстві свобода лю­дини пригнічувалась, обмежувалась опозиція.

Закріплення встановленого порядку в державі, права приватної власності та соціальної нерівності здійснювалось за допомогою законодавства. Закріплення приватної влас­ності на землю, на думку С. А. Подолинського, є законодав­чим закріпленням основ усякої несправедливості.

Право є продуктом розвитку культури і економічного життя суспільства і всілякі зміни в структурі економічних відносин або розвиток культури викликають зміни в струк­турі системи права і його норм.

Законодавство західних країн С. А. Подолинський вважав несправедливим, правовою основою нерівності, що оберігає приватну власність.

У роботі «Про хліборобство...» мислитель стверджував, що з ліквідацією приватної власності зникнуть усі види зло­чинів, оскільки саме вона є їх першопричиною.

У боротьбі зі злочинами він пропонував не встановлюва­ти жорсткі види покарань, а усунути умови, які їх породжу­ють. У роботі «Громадівський рух в Англії та Ірландії», під­тримуючи ідею англійського соціаліста-утопіста Р. Оуена щодо зміни кримінальної політики, С. А. Подолинський стверджував, що не людина винна в своїх злочинах, які вчи­няє щодо інших, а винні в цьому умови життя людини. Тому, щоб унеможливити злочинні прояви, слід змінити умови життя, зробивши власність і труд загальними.

Проте у своєму вченні про право і державу мислитель пе­реоцінював можливості громади, ставив її вище юридичних установ держави.

Він мріяв про суспільство, в якому не повинно буги судів, а їх функції мають виконувати громади. В умовах вирішен­ня економічних проблем не буде чинників, які породжу­ють злочини, отже не буде і злочинців. При громадівському житті, стверджував мислитель у згадуваній роботі «Про хлі­боробство...», «не потрібно буде ні законів, ні поліції, ні ост­рогів, ні холодних, ні арештів І ніякого іншого покарання».

 

-238-

У роботі «Ремесла і фабрики на Україні» (1880) С. А. По­долинський піддав аналізу Магдебурзьке право, яке прий­шло в українські землі з німецькими переселенцями в часи Середньовіччя. Він стверджував, що його норми лише част­ково забезпечували самоуправління. В основному вони були спрямовані проти робітників і простих людей, скрізь було дозволено за плату виключне право на всяке ремесло.

Магдебурзьке право, на думку мислителя, з часу його за­провадження заперечило систему самоуправління, що існу-вала в українських землях, запровадило в судах чуже право, засноване на німецьких звичаях, зашкодило українському шичаєвому праву, якому він приділяв важливе значення в подальшому розвитку українського суспільства.

Найбільш вдалою політичною формою організації сус­пільства С. А. Подолинський вважав демократичну респуб­ліку соціалістичного характеру, в якій народ бере активну участь в управлінні загальними справами.

Зазначені ідеї мислитель виклав у своїх роботах «Парова машина», «Про бідність», а також у програмі демокра­тичних перетворень на українських землях після револю­ції, що була підписана крім нього М. П. Драгомаиовим та М. І. Павликом.

У державі майбутнього власність на засоби виробниц­тва буде всенародною, народ буде власником землі, заводів і фабрик.

Політичною основою держави має бути громада, в якій об'єднаються трудящі з метою виконання загальних справ спільноти. Основним принципами організації діяльності громади будуть самоврядність, демократичність, суверені­тет народу. Окремі громади села, району та інших тери­торіальних одиниць будуть об'єднуватись на засадах фе­дерації у союз громад. Громада буде виконувати функції управління загальними питаннями певних територій і дер­жави в цілому, вирішувати питання власності, виробництва та розподілу.

Кожна громада має свою власність, певна частина якої належить кожному члену громади. У таку суспільну влас­ність повинна перейти земля поміщиків, яка стане основою організації великих господарських утворень. Управління ниробничими структурами: заводами, фабриками, сільсь­когосподарськими об'єктами має обиратися громадівцями

 

 

-239-

на необмежений термін з можливістю переобрання тих, хто неналежним чином виконує доручені обов'язки.

В умовах суспільного виробництва операцій купівлі-про-дажу не буде, їх заступить прямий товарообмін. У зв'язку з чим відпаде необхідність у грошах. Громада повинна поєдна­ти в собі законодавчу, виконавчу і судову функції. Всі рішен­ня повинні прийматись на зборах громади шляхом надання згоди щодо питань, що вирішуються всіма її членами.

Водночас мислитель передбачав наявнісгь у республіці волосних і повітових органів, які повинні формуватись з де­путатів, що обираються громадівцями і виконують настано­ви останніх.

Окрім цього, на рівні держави має бути сгворений орган у вигляді Ради громад, до функцій якого було б віднесено розгляд питань, що виникають між громадами. Суспільні відносини в громадах повинні регулюватись нормами, що встановлюються ними.

Верховна влада республіки С. А. Подолинського здій­снюється Народними зборами. Серед функцій держави мислитель виділяв: планування, забезпечення правового порядку, управління господарськими справами, культурно-виховну, оборони.

Ідеї суспільного переустрою, побудова демократич­ної держави соціалістичного характеру були провідними у вченні соратника С. А. Подолинського, Михайла Івано­вича Павлика (1853 — 1915). Розвиток людської цивілізації М. І. Павлик розглядав як закономірний процес, що постій­но розвивається і прогресує. При цьому один суспільний лад змінюється іншим і кожен наступний лад є прогресив­нішим за попередній. Відповідно, капіталізм є прогресив­нішим за феодалізм, що передував йому. При капіталізмі створені міцна економіка, виробничі ресурси і технології, відбулося накопичення грошових коштів. Політичне жит­тя також зазнало позитивних змін, подальшого розвитку набула форма держави, виникли конституційні монархії. Водночас капіталізм породжує соціальну нерівність, жор­стоку експлуатацію робітників і селян, які своєю працею приносять прибуток буржуазії. З цього приводу мислитель зазначав, що скільки б не лежали гроші, вони самі не дадуть прибутку. Лише коли до них починає долучатися праця робітників, виробляються і реалізуються товари, тоді відбу­вається накопичення капіталу.

 

-240-

Разом із тим, проголошені під час буржуазних револю­цій і законодавче закріплені деякі права і свободи людей в умовах капіталізму не стали реальністю. Не забезпечується також одна з основних вимог демократії — рівність.

Навпаки, капіталізм сприяв різкій диференціації сус­пільства, появі надмірного багатства і крайньої бідності. Соціальна нерівність доповнилася політичною. Австрійська конституція та виборче законодавство забезпечують фор­мування представницьких органів держави лише особами з «вищих етапів», а робітники та інші люди праці не обира­ються.

За вченням М. І. Павлика, на зміну капіталізму прийде соціалізм, ідеї якого разом із прагненням національного визволення набули в той час поширення в Галичині.

Передумовою зміни капіталізму, як й іншого суспільно­го ладу, є зміна економічних і соціальних відносин, які ви­зрівають поступово. Основою капіталізму є приватна влас­ність, тому цей інститут найпершим повинен бути змінений на «співвласність» «робітничих людей», що надасть мож­ливість кожному існувати за рахунок своєї праці, створить умови для навчання і всебічного розвитку.

Економічний, політичний і соціальний переустрій сус­пільства, заснований на таких засадах, заперечить поширен­ня аморальності, породженої капіталізмом, і буде сприяти запровадженню моралі, основою якої є справедливість.

Водночас із ліквідацією приватної власності, передачі землі селянам, а фабрик робітникам народ повинен скасу­вати податки «... всіх урядників, жандармів, поліцію, суди, арешти й військо як головні перешкоди народної волі», а військо замінити крайовим козацтвом, роздавши зброю всім людям.

Надалі слід організувати систему колективної праці для обробки земель, що належать громадам, а також роботи на фабриках. Як і в С. А. Подолинського, політичною основою соціалістичної держави М. І. Павлика повинна бути само­врядна громада, яка шляхом виборів із своїх членів формує органи управління. В громадах і державі в цілому забезпе­чується рівність, права і свободи людей, рівні можливості для вибору занять.

До плеяди галицьких демократів радикального на­пряму, що опікувались проблемами держави і права, на­лежав філософ і юрист, доктор права Остап Сергійович

16 — 4-1115

 

 

-241-

Терлецький (1850—1902). Вчення мислителя викладе­не в роботах «Першопричини великоруського народу», «Галицько-руський народ і галицьке-руські народовці», «Робоча палата і робітничий рух в Австрії останнім часом» та інших. Виникнення суспільства, держави та її правової системи вчений пояснював процесом інтеграції людей. Цей процес бере свій початок від об'єднання людей в сім'ї, а сімей в племена.

Згодом добровільна інтеграція заступається силовою, сильніші племена підкорюють слабші, потім знову віднов­люється природній процес об'єднання людей. Невеликі по­селення об'єднуються, утворюючи більші, останні — утво­рюючі провінції, а вони — царства. Таким чином, зазначав О. С. Терлецький, виникли держави в Європі.

Але на цьому процес інтеграції не закінчується, держа­ви об'єднуються в союзи, політичні групи, міжнародні суди, задля виключення можливих конфліктів між народами, ви­рішення спільних питань. Зазначений процес відбувався, за вченням О. С. Терлецького, завдяки зовнішній інтеграції.

Але крім неї відбувається ще й внутрішня інтеграція, яка має політичний характер. У процесі розвитку кожного кон­кретного суспільства між собою об'єднуються розрізнені його частини, в результаті чого виникають уряд, законодав­ство, військо, церква, які утворюють складне соціальне яви­ще — державу.

Проте процес зовнішньої і внутрішньої інтеграції на цьо­му не закінчується, він триває до утворення найвищої, до­сконалої форми суспільного устрою, в якому всі члени вели­кої сім'ї народів будуть щасливими.

Інтеграція і вдосконалення суспільства є закономірними процесами, не дивлячись на те, що перебігають вони склад­но, а часом і суперечливо, все нове зустрічає спротив з боку застарілого. Так, зокрема, зазначав мислитель, відбувалась зміна феодальних держав конституційними, буржуазними державами.

Досліджуючи сутність Австрійської монархії, О. С. Тер­лецький вважав її такою, що слугує лише інтересам буржу­азії, поміщиків і церкви та пригноблює простих робітників і селян.

У роботі «Лихва на Буковині» мислитель зазначав, що становище народу не покращилось від того, що на нього на­кинули новий конституційний хомут. Поміщики продов-

 

 

-242-

жують втілювати у собі законодавчу, адміністративну і судо-ву владу, чому сприяла особлива форма власності на землю в Галичині — домінія.

Мислитель піддав критиці течію «народовців», які розгу­бились і не змогли очолити політичні процеси з подальшо­го вдосконалення суспільного ладу після революції 1848 р., не знали, що робити з «дарованою свободою». В «народовсь-кій» інтелігенції, зазначав він, не було ні віри в свої сили, ні власної Ініціативи, сильною була тільки віра в сили уряду і верховну владу1.

Водночас партії ліберального спрямування, що були до­пущені до влади після конституційної реформи 1867 р., не переймались проблемами державного переустрою, нама­гались пристосувати її до своїх інтересів, тому Австрійська монархія продовжувала здійснювати внутрішні і зовнішні функції, змістом яких було пригноблення людей і забезпе­чення інтересів панівного класу.

Ці інтереси, на думку О. С. Терлецького, реалізовува­лись за допомогою права, буди його сутністю. Відповідно до цього здійснювався законотворчий процес, а також формувалась правова система. Водночас був відсутній діє­вий механізм реалізації позитивних, на перший погляд, законодавчих реформ, які намагався провести монарх Іосиф II.

У політичному ідеалі О. С. Терлецького, як і в його попе­редників цього напряму державно-правової думки, провід­не місце посідає громада, демократичний інститут доскона­лого суспільства, економічною основою якого є колективна (громадівська) власність. Головною соціальною силою, яка здатна забезпечити трансформацію суспільства від капі­талізму до більш досконалого суспільства, мислитель вва­жав робітничий клас і революційне та демократично нала­штовані верстви селянства.

Одними з головних завдань на цьому шляху є виборю-вання робочим класом, організованішим за селянство, полі­тичних прав і свобод, законодавче закріплення легальних форм соціального протесту, а також правильне вирішення селянського питання, що дозволить залучити селян до ак­тивної політичної боротьби і участі в заходах щодо суспіль­ного переустрою.

 

/Іітературно-науковий вісник. — Львів, 1903. — Т. 22. — С. 160. 16-

 

 

-243-

Водночас із вирішенням політичних завдань необхідно вирішити також економічні питання, які тісно пов'язані між собою. Передумовою вирішення економічних питань є змі­на форми власності: приватної на колективну (громадівсь-ку). Все разом сприятиме розв'язанню інших проблем, се­ред яких і проблема забезпечення національної рівності народів.

У своєму вченні О. С. Терлецький висловлював думки щодо об'єднання українського народу, який знаходився під владою різних монархічних режимів, у чому полягає май­бутнє і щастя1.

Загалом розглянуті політичні й правові погляди спри­яли подальшому розвиткові національної української дер­жавно-правової ідеології, їх основою було визнання при­родних прав людини, їхньої цінності, усвідомлення того, що їх гарантія й реалізація залежать від форми державного ус­трою та форми правління.

Літературно-науковий вісник. — Львів, 1903. — Т. 22. — С. 86.

 

 

РОЗДІЛ XII ПОЛІТИКО-ПРАВОВА ДУМКА

Date: 2015-09-22; view: 465; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.005 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию