Теоретичні матеріали та методичні поради

Ризик є імовірнісна категорія, з наукових позицій доцільно характеризувати і вимірювати його як імовірність виникнення визначеного рівня втрат.

Джерелом ризику є невизначеність, під якою розуміється відсутність повної і достовірної інформації, використовуваної при ухваленні рішення. За цією ознакою всі рішення підрозділяються на три групи:

- рішення, прийняті в умовах визначеності;

- рішення, прийняті в умовах ймовірної визначеності (засновані на ризику);

- рішення, прийняті в умовах повної невизначеності (ненадійні).

Види втрат і ризику

Центральне місце в оцінці підприємницького ризику займають аналіз і прогнозування можливих утрат ресурсів при здійсненні підприємницької діяльності.

Нагадаємо ще раз, що мається на увазі не витрата ресурсів, об’єктивно обумовлений характером і масштабом підприємницьких дій, а випадкові, непередбачені, але потенційно можливі втрати, що виникають унаслідок відхилення реального ходу підприємництва від задуманого сценарію.

Щоб оцінити імовірність тих чи інших утрат, обумовлених розвитком подій по непередбаченому варіанті, випливає насамперед знати усі види втрат, зв’язаних з підприємництвом, і вміти заздалегідь обчислити їхній чи вимірити як ймовірні прогнозні величини. При цьому природно бажання оцінити кожний з видів втрат у кількісному вимірі і вміти звести їхній воєдино, що, на жаль, далеко не завжди вдається зробити.

Говорячи про врахування ймовірних втрат у процесі їхнього прогнозування, треба мати на увазі одна важлива обставина. Випадковий розвиток подій, що робить вплив на хід і результати підприємництва, здатна приводити не тільки до втрат у виді підвищених витрат ресурсів і зниження кінцевого результату. Та саме випадкова подія може викликати збільшення витрат одного виду ресурсів і зниження витрат іншого виду, тобто поряд з підвищеними витратами одних ресурсів може спостерігатися економія інших.

Так що, якщо випадкова подія впливає на кінцеві результати підприємництва, має несприятливі і сприятливі наслідки, при оцінці ризику треба в однаковій мірі враховувати і ті й інші. Інакше кажучи, при визначенні сумарних можливих утрат варто віднімати з розрахункових утрат супровідний їхній виграш.

Втрати, що можуть бути в підприємницькій діяльності, доцільно розділяти на матеріальні, трудові, фінансові, утрати часу, спеціальні види втрат.

Матеріальні види втрат проявляються в непередбачених підприємницьким проектом додаткових чи витратах прямих втратах устаткування, майна, продукції, сировини, енергії і т.д. Стосовно кожному окремий з перерахованих видів утрат застосовні свої одиниці виміру.

Найбільше природно вимірювати матеріальні втрати в тих же одиницях, у яких виміряється кількість даного виду матеріальних ресурсів, тобто у фізичних одиницях ваги, обсягу, площі й ін.

Однак звести воєдино втрати, вимірювані в різних одиницях, і виразити їхньою однією величиною не представляється можливим. Не можна складати кілограми і метри. Тому практично неминуче числення втрат у вартісному вираженні, у грошових одиницях. Для цього втрати у фізичному вимірі переводяться у вартісний вимір шляхом множення на ціну одиниці відповідного матеріального ресурсу.

Для досить значної кількості матеріальних ресурсів, вартість яких заздалегідь відома, утрати відразу можна оцінювати в грошовому вираженні.

Маючи оцінку ймовірних утрат по кожному з окремих видів матеріальних ресурсів у вартісному вираженні, можна звести їхній воєдино, дотримуючи при цьому правила дій з випадковими величинами і їх ймовірностями.

Трудові втрати представляють утрати робочого часу, викликані випадковими, непередбаченими обставинами. У безпосередньому вимірі трудові утрати виражаються в людино-годинах, чи людино-днях просто годинник робочого часу.

Переклад трудових втрат у вартісне, грошове вираження здійснюється шляхом множення трудочасів на вартість (ціну) однієї години.

Фінансові втрати — це прямий грошовий збиток, зв’язаний з непередбаченими платежами, виплатою штрафів, сплатою додаткових податків, утратою коштів і цінних паперів. Крім того, фінансові втрати можуть бути при чи недоодержанні неотриманні грошей з передбачених джерел, при неповерненні боргів, несплаті покупцем поставленої йому продукції, зменшенні виторгу внаслідок зниження цін на реалізовані продукцію і послуги.

Особливі види грошового збитку зв’язані з інфляцією, зміною валютного курсу карбованця, додатковим до узаконеного вилученням засобів підприємств у державний (республіканський, місцевий) бюджет.

Поряд з остаточними, безповоротними можуть бути і тимчасові фінансові втрати, обумовлені заморожуванням рахунків, несвоєчасною видачею засобів, відстрочкою виплати боргів.

Втрати часу існують тоді, коли процес підприємницької діяльності йде повільніше, ніж було намічено. Пряма оцінка таких утрат здійснюється в годинник, днях, тижнях, місяцях запізнювання в одержанні наміченого результату. Щоб перевести оцінку втрат часу у вартісний вимір, необхідно установити, до яких утрат доходу, прибутку від підприємництва здатні приводити випадкові втрати часу.

Спеціальні види утрат виявляються у виді нанесення збитку здоров’ю і життю людей, навколишньому середовищу, престижу підприємця, а також внаслідок інших несприятливих соціальних і морально-психологічних наслідків. Найчастіше спеціальні види утрат украй важко визначити в кількісному, тим більше у вартісному вираженні.

Природно, що для кожного з видів утрат вихідну оцінку можливості їхнього виникнення і величини варто робити за визначений час, що охоплює місяць, рік, термін здійснення підприємництва.

При проведенні комплексного аналізу ймовірних утрат для оцінки ризику важливо не тільки установити всі джерела ризику, але і виявити, які джерела превалюють.

Аналізуючи перераховані вище види втрат, необхідно розділити ймовірні втрати на визначальні і побічні виходячи із самої загальної оцінки їхньої величини.

При визначенні підприємницького ризику побічні втрати можуть бути виключені в кількісній оцінці рівня ризику. Якщо в числі розглянутих утрат виділяється один вид, що або по величині, або по імовірності виникнення свідомо придушує інші, то при кількісній оцінці рівня ризику в розрахунок можна приймати тільки цей вид утрат.

Припустимо, що в результаті попереднього аналізу удалося «відфільтрувати» найбільш вагомі по величині й імовірності виникнення види втрат. Далі слід вичленувати випадкові складові втрат і відокремити їх від систематично повторюваних.

У принципі треба враховувати тільки випадкові втрати, що не піддаються прямому розрахунку, безпосередньому прогнозуванню і тому не враховані в підприємницькому проекті. Якщо втрати можна заздалегідь передбачати, то вони повинні розглядатися не як утрати, а як неминучі витрати і включатися в розрахункову калькуляцію.

Так, що передбачається рух цін, податків, їхня зміна в ході здійснення господарської діяльності підприємець зобов’язаний врахувати в бізнес-плані.

Тільки в силу недосконалості використовуваних методів розрахунку підприємницької чи діяльності недостатньо глибокого пророблення підприємцем бізнес-плану систематичні помилки можуть розглядатися як втрати в тім змісті, що вони здатні змінити очікуваний результат у гіршу сторону.

Отже, перш ніж оцінювати ризик, обумовлений дією сугубо випадкових факторів, украй бажано відокремити систематичну складову утрат від випадкових. Це необхідно і з позицій математичної коректності, тому що процедури дій з випадковими величинами істотно відрізняються від процедур дій з детермінованими величинами.

Розглянемо тепер трохи детальніше структуру втрат у залежності від виду підприємницької діяльності, тобто виробничого, комерційного і фінансового підприємництва. При цьому виділимо найбільш важливі фактори, що породжують ризик, і вкажемо, які їхні основні прояви. Знання факторів ризику дозволяє вживати завчасних заходів, що послабляють їхня дія.

Перш ніж перейти до аналізу проявів випадкових втрат у виробничому, комерційному, фінансовому підприємництві, укажемо на деякі специфічні джерела втрат і фактори, що впливають на них.

До них варто віднести утрати від впливу непередбачених політичних факторів. Такі втрати породжують політичний ризик. Він виявляється у формі несподіваними, обумовленими політичними розуміннями і подіями зміни умов господарської діяльності, що створюють несприятливе для підприємця тло і тим самим здатними привести до підвищених витрат ресурсів і втраті прибутку.

Типові джерела такого ризику – збільшення податкових ставок, уведення примусових відрахувань, зміна договірних умов, трансформація форм і відносин власності, відчуження майна і коштів по політичних мотивах. Величину можливих втрат і обумовлену ними ступінь ризику в цьому випадку дуже важко передбачати.

Досить близькі по непередбаченості втрати, обумовлені стихійними лихами, а також злодійством і рекетом.

Дуже специфічні можливі втрати, викликані недосконалістю методології і некомпетентністю обличчя, що формують бізнес-план і здійснюють розрахунок прибутку і доходу. Якщо в результаті дії цих факторів величини очікуваних значень прибутку і доходу від підприємницького проекту будуть завищені, а реально отримані результати виявляться нижче, те різниця сприймається як утрати.

Хоча в дійсності якби номінальні значення прибутку (доходу) були визначені коректно, те погроза таких умовних утрат могла б і не враховуватися. Але коли завищення розрахункового прибутку відбулося, те її «недобір» свідомо буде вважатися збитком, і ризик подібних втрат існує.

Особливе місце займають втрати підприємця, обумовлені несумлінністю чи неспроможністю компаньйонів. Ризик виявитися обманутим у чи угоді зштовхнутися з неплатоспроможністю боржника, безповоротністю боргу, на жаль, досить реальний.

Тепер розглянемо більш тривіальні ситуації погрози втрат і ризику стосовно до зазначених видів підприємництва. Підкреслимо знову: цілком уникнути ризику практично неможливо, але, знаючи, що породжує втрати, підприємець здатний знизити їхню погрозу, зменшуючи дію несприятливого фактора.

Отже, охарактеризуємо втрати, потенційна можливість яких породжує підприємницький ризик.

Втрати у виробничому підприємництві

1. Зниження намічених обсягів виробництва і реалізації продукції внаслідок зменшення продуктивності праці, простою чи устаткування недовикористання виробничих потужностей, утрат робочого часу, відсутності необхідної кількості вихідних матеріалів, підвищеного відсотка браку веде до недоодержання запланованого виторгу.

Ймовірні втрати D_D у цьому випадку у вартісному вираженні визначаються по формулі:

D_D = D_O ∙ Ц

де D_O – ймовірне сумарне зменшення обсягу випуску продукції;

Ц – ціна реалізації одиниця об’єму продукції.

2. Зниження цін, по яких намічається реалізувати продукцію, у зв’язку з недостатньою якістю, несприятливою зміною ринкової кон’юнктури, падінням попиту, ціновою інфляцією приводить до ймовірних утрат, обумовленим по формулі.

D_D = D_Ц ∙ О

де D_Ц – ймовірне зменшення ціни одиниця об’єму продукції;

О – загальний обсяг наміченої до випуску і реалізації продукції.

3. Підвищені матеріальні витрати, обумовлені перевитратою матеріалів, сировини, палива, енергії, ведуть до втрат, обумовленим залежністю

D_D = DМ ₁ ∙ Ц ₁ + DМ ₂ ∙ Ц ₂ + …,

де D_D = ∑ DМ_і ∙ Ц_і;

DМ – ймовірна перевитрата матеріального ресурсу;

Ц – ціна одиниці ресурсу.

4. Інші підвищені витрати, що можуть бути унаслідок високих транспортних витрат, торгових витрат, накладних і інших побічних витрат.

5. Перевитрата наміченої величини фонду оплати праці внаслідок перевищення розрахункової чисельності або унаслідок виплати більш високого, чим заплановано, рівня заробітної плати окремим працівникам.

6. Сплата підвищених відрахувань і податків, якщо в процесі здійснення бізнес-плану ставки відрахувань і податків зміняться в несприятливу для підприємця сторону.

7. Не слід упускати з виду і можливості втрат у виді штрафів, природного збитку, а також обумовлених стихійними лихами, хоча врахувати такі втрати розрахунковим образом не представляється можливим.

Втрати в комерційному підприємництві

1. Несприятлива зміна (підвищення) закупівельної ціни товару в процесі здійснення підприємницького проекту і не блоковане умовами договору про закупівлю приводить до ймовірних утрат (D_D), обумовленим по формулі

D_D = О ∙ ОЦ,

де О – обсяг закупівель товару у фізичному вимірі;

ОЦ – ймовірне підвищення закупівельної ціни.

2. Непередбачене зниження обсягу закупівлі в порівнянні з наміченим викликає зменшення обсягу реалізації, тобто масштабу всієї операції. Утрата прибутку (доходу) обчислюється як добуток зниження обсягу закупівлі на величину прибутку (доходу), що приходиться на одиниця об’єму реалізації товару.

Варто враховувати, що зменшення обсягу закупівлі і реалізації може супроводжуватися зниженням витрат, тому що, крім так званих умовно-постійних витрат, існують витрати, пропорційні обсягу операції.

3. Втрати товару в процесі звертання (транспортування, збереження) чи втрати якості, споживчої цінності товару, що приводять до зниження його вартості. Рівень такого збитку встановлюється як добуток кількості загубленого товару на закупівельну чи ціну добуток зіпсованої кількості товару на зниження відпускної ціни.

4. Збільшення витрат звертання в порівнянні з наміченими приводить до адекватного зниження доходу, прибутку. Серед можливих причин підвищення витрат можуть бути непередбачені мита, відрахування, штрафи, додаткові витрати.

5. Зниження ціни, по якій реалізується товар, у порівнянні з проектної викликає втрати в розмірі обсягу реалізації, помноженого на зменшення ціни.

6. Зниження обсягу реалізації, обумовлене непередбаченим падінням чи попиту потреби в товарі, витисненням його конкуруючими товарами, обмеженнями на продаж, здатне викликати втрати доходу і прибутку, вимірювані добутком об’єму непроданої продукції на відпускну ціну.

Втрати у фінансовому підприємництві

Як уже відзначалося, фінансове підприємництво, по суті, це те ж комерційне підприємництво, але товаром тут є гроші, цінні папери, валюта. Отже, утрати, у цілому характерні для комерційного підприємництва, властиві і фінансовому підприємництву.

І все-таки при оцінці фінансового ризику необхідно враховувати такі специфічні фактори, як неплатоспроможність одного з агентів фінансової угоди, зміна курсу грошей, валюти, цінних паперів, обмеження на валютно-грошові операції, можливі вилучення визначеної частини фінансових ресурсів у процесі здійснення підприємницької діяльності.

Показники ризику і методи його оцінки

Безсумнівно, що ризик є імовірнісною категорією, і в цьому змісті найбільше обґрунтовано з наукових позицій характеризувати і вимірити його як імовірність виникнення визначеного рівня втрат.

Строго говорячи, при всебічній оцінці ризику варто було б установлювати для кожного абсолютного чи відносного значення величини можливих утрат відповідну імовірність виникнення такої величини.

Побудова кривої ймовірностей (чи таблиці) покликано бути вихідною стадією оцінки ризику. Але стосовно до підприємництва це найчастіше надзвичайно складна задача. Тому практично приходиться обмежуватися спрощеними підходами, оцінюючи ризик по одному чи декільком показникам, що представляють узагальнені характеристики, найбільш важливі для судження про прийнятність ризику.

Розглянемо деякі з головних показників ризику. З цією метою спочатку виділимо визначені чи області зони ризику в залежності від величини втрат.

Під зоною припустимого ризику будемо розуміти область, у межах якої даний вид підприємницької діяльності зберігає свою економічну доцільність, тобто втрати мають місце, але вони менше очікуваного прибутку.

Границя зони припустимого ризику відповідає рівню втрат, рівному розрахункові прибутки від підприємницької діяльності.

Наступну більш небезпечну область будемо називати зоною критичного ризику. Це область, характеризується можливістю втрат, що перевищують величину очікуваного прибутку, аж до величини повного розрахункового виторгу від підприємництва, що представляє суму витрат і прибутку.

Інакше кажучи, зона критичного ризику характеризується небезпекою втрат, що свідомо перевищують очікуваний прибуток і в максимумі можуть привести до утрати всіх засобів, що не відшкодовується, вкладеним підприємцем у справу. В останньому випадку підприємець не тільки не одержує від угоди ніякого доходу, але несе збитки в сумі всіх марних витрат.

Крім критичного, доцільно розглянути ще більш застрашливий катастрофічний ризик. Зона катастрофічного ризику представляє область утрат, що по своїй величині перевершують критичний рівень і в максимумі можуть досягати величини, рівної майновому стану підприємця. Катастрофічний ризик здатний привести до краху, банкрутству підприємства, його закриттю і розпродажу майна.

До категорії катастрофічного варто відносити поза залежністю від майнового чи грошового збитку ризик, зв’язаний із прямою небезпекою для життя чи людей виникненням екологічних катастроф.

Методи зниження ризику

Господарська практика виробила систему мір, спрямованих на зменшення ризику до мінімально можливого рівня, що можуть мати саму різну форму і зміст. Найбільше часто при цьому застосовуються наступні групи методів: технічні, правові, організаційно-економічні.

Технічні методи засновані на впровадженні різних технічних засобів, наприклад, систем протипожежного контролю, банківських електронних розрахунків, охоронної сигналізації і т.п.

До групи правових методів відносяться страхування, застава, неустойка (штраф, пеня), поручительство (гарантія), задаток.

Організаційно-економічні методи включають комплекс розпорядницьких мір, спрямованих на запобігання утрат від ризику у випадку настання несприятливих обставин, а також на їхню компенсацію у випадку виникнення втрат. Вони, як правило, реалізуються за допомогою різних управлінських регламентів. Сюди можна віднести, наприклад, заборона на паління у вогненебезпечних місцях, систему поглинання ризику, тобто визнання збитку у випадку неможливості використання інших способів мінімізації чи ризику у випадку малої імовірності небезпечної події, і т.п.

Розглянемо докладно найбільш розповсюджені методи зниження ризику в стратегічному плануванні.

1. Страхування. Страхування, особливо в комплексі з іншими методами, дозволяє істотно знизити рівень господарського ризику при плануванні і реалізації стратегії підприємства.

Страхування являє собою систему відшкодування збитків страховиками при настанні страхових випадків зі спеціальних страхових фондів, формованих за рахунок страхових внесків, що сплачуються страхувальниками.

Страхування може здійснюватися в двох формах: обов’язкового і добровільного страхування. Страховим відшкодуванням називається сума коштів, виплачуваних у рахунок відшкодування збитку при настанні страхового випадку. Страховим випадком визнається подія, з настанням якого зв’язується виплата страхового відшкодування. У випадку використання даного методу (компенсації втрат) ризик зветься страхового ризику. Під ним розуміється ймовірне настання страхового випадку. У цьому випадку ризик виражає обсяг можливої відповідальності страховика по тім чи іншому виді страхування.

Крім страхування може застосовуватися перестрахування і сострахування.

Перестрахування — це страхування, відповідно до якого страховик передає частину відповідальності по ризиках іншим страховикам, називаним у цьому випадку перестрахувальниками. Ціль такої операції складається в створенні стійкого і збалансованого «страхового портфеля» для забезпечення стабільної і рентабельної роботи страхових організацій.

Сострахування — метод вирівнювання і розподілу великих ризиків між декількома страховиками. При цьому кожний з них укладає зі страхувальником окремий договір. Однак може виділятися «лідируючий» страховик, що бере на себе функції організатора страхування.

2. Поручительство. Даний вид мінімізації ризиків передбачає, що при недостатності засобів у боржника поручитель несе відповідальність по його зобов’язаннях перед кредитором. При цьому можлива солідарна відповідальність поручителя і боржника. За допомогою такого прийому забезпечується зворотність Кредитів, видаваних банками.

3. Застава. Даний метод зниження ризику відноситься до способів забезпечення виконання зобов’язань, при якому кредитор (заставоутримувач) має право у випадку невиконання боржником (заставником) забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення своєї вимоги з вартості закладеного майна переважно перед іншими кредиторами. Предметом застави може бути будь-як майно: будинок, спорудження, устаткування, цінні папери, кошти, майнові права, що можуть бути відчужені. Договором можуть бути передбачені наступні види застави: застава, при якому предмет застави залишається в заставника; іпотека; застава товарів в обороті; застава; застава прав і цінних паперів. Законодавство допускає застосування одночасне різних видів застави.

4. Розподіл ризику. Найчастіше цей спосіб зниження ризику застосовується у випадку розробки і реалізації проекту декількома виконавцями (інвесторами, проектувальниками, будівельниками, замовником).

При цьому кожен учасник виконує запланований проектом обсяг робіт і несе відповідну частку ризику» випадку невиконання проекту. Для кількісного розподілу ризику в проектах можна застосовувати моделі, засновані на «дереві рішень». При цьому найбільшому ризику піддається інвестор. Тому варто знати, що труднощі в пошуку інвестора, як правило, зростають зі збільшенням ступеня ризику, покладеного на інвестора.

5. Резервування засобів. Створення резервів ресурсів на покриття непередбачених витрат дозволяє компенсувати ризик, що виникає в процесі реалізації планів підприємства, і тим самим ліквідувати різні «збої» у роботі. У процесі розробки плану ця проблема розпадається на ряд послідовно виконуваних процедур, що включають: прогнозну оцінку потенційних утрат, викликаних непередбаченими обставинами; визначення структури резерву на покриття наслідків ризиків; цільовий розподіл резерву між різними видами ризику; коректування плану (бюджету) у зв’язку з формуванням резерву.

Найбільш відповідальною процедурою є оцінка потенційних наслідків ризику. На виробничо-господарську діяльність підприємства впливають самі різні обставини і зв’язані з ними ризики. Тому перша задача, що виникає при оцінці втрат, — ранжирування ризиків по їхній значимості й імовірності появи. Тут необхідно виявити ризики, що мають найбільшу важливість для прийнятої стратегії підприємства. Потім визначається перевитрата коштів з урахуванням імовірності настання несприятливої події, визначається перелік можливих заходів, спрямованих на зменшення ваги ризику {зменшення його чи імовірності небезпеки), розраховуються додаткові витрати на здійснення запропонованих мір. Ухвалення рішення про застосування антіризикових заходів виробляється на основі порівняння втрат, викликаних настанням ризикових подій, з витратами на реалізацію запропонованих антіризикових мір. Така процедура виконується по кожнім виді ризику, що має найбільшу важливість.

Аналіз і планування ризику

Одним з найважливіших критеріїв оцінки обраної стратегії підприємства є прийнятність ризику, закладеного в стратегії. Тому дуже важливо при формуванні стратегії вміти аналізувати ризик.

Аналіз ризику дозволяє не тільки виявити зони ризику для даної стратегії, але й оцінити його кількісні і якісні параметри, тобто визначити імовірність його настання і наслідку для успіху стратегії.

Алгоритм такого аналізу, як правило, включає наступні етапи:

- виявлення можливих ризиків на всіх етапах реалізації стратегічного плану і у всіх областях виробничо-господарської діяльності;

- визначення імовірності настання даного ризику (у частках одиниці виміряється в діапазоні від нуля до одиниці);

- визначення ваги несприятливої події в балах;

- розрахунок небезпеки даного ризику для плану (добуток імовірності на вагу);

- ранжирування ризиків по ступені небезпеки;

- розрахунок втрат від настання несприятливих подій і визначення мір зниження ризику.

Крапка беззбитковості.

Розрахунок крапки беззбитковості не складає праці, за умови, що підприємство випускає один товар. Якщо підприємство робить тільки один продукт, то це рятує від необхідності розносити постійні витрати на безліч вироблених продуктів. У прикладі, що нижче приводиться, (див. табл. На наступній сторінці) розрахунок крапки беззбитковості робиться для випадку виробництва чотирьох товарів, коли віднесення постійних витрат на різні продукти неминуче.

Приклад розрахунку крапки беззбитковості

Отримані результати очевидні: чим вище (за інших рівних умов) постійні витрати, тим більше значення крапки беззбитковості. Це пояснює, чому малі і середні підприємства виявляються набагато більш гнучкими, чим великі: великі підприємства змушені нести значні постійні витрати. Для того щоб окупити ці витрати, виробництво повинне бути великомасштабним.

Ще раз підкреслимо, що на практиці розрахунок крапки беззбитковості ускладнюється необхідністю розносити постійні витрати між продуктами, що випускаються підприємством. Цей метод використовується при калькулюванні собівартості продукції. Більш тонкий підхід до розрахунку крапки беззбитковості заснований на рознесенні (по можливості) по продуктах кожного виду витрат окремо, а не їхньої загальної маси, як практикується при розрахунку собівартості.