У. Про нашому поведінці стосовно іншим

21) Корисно запастися чималою мірою обережності і поблажливості; перша охороняє від шкоди і гіркоту втрат, друга – від суперечок і сварок.

Кому доводиться жити з людьми, немає права відвертатися від тій чи іншій індивідуальності, адже ніхто неспроможна змінити своєї вдачі, темпераменту, фізіономії тощо. буд.

22) У розмові легко позначаються однорідність чи різнорідність духу, і характеру: тоді як з розумних, багато обдарованих людей затесалися два дурня, ці двоє неодмінно відчують друг до друга сердечне потяг.

Ніхто неспроможна бачити вище себе: людина бачить у іншому лише стільки, скільком сам має, і зрозуміти іншого може лише пропорційно зі своїм розумом. Будь-який розум залишиться непоміченою тим, хтось уже його немає; всяке на повагу до чогось навчають є твором достоїнств цінованого, помножених на сферу розуміння поціновувача.

24) Більшість, очікуючи чогось, тарабанять і постукують палицею, виделкою тощо. Якщо людина цього робить – отже, розмірковує. Та більшість намагаються пізнати своє життя у вигляді постукування – тоді як цей час немає сигари, відповідає тієї ж мети.

25) Важко одночасно когось глибоко самі та водночас сильно любити. Залишається вибирати, домагатися любові, або поваги людей. Їхнє кохання завжди корислива, але всі заставки. Повага найчастіше доводиться завойовувати проти волі інших, але це дає більше задоволення, оскільки пов'язані з цінністю нашої особистості. Любов суб'єктивна, повагу об'єктивно.

26) Більшість настільки суб'єктивно, що й не цікавить нічого, окрім себе. Про що ні почали говорити, починають думати лише себе. Їх легко можна розмістити шляхом лестощів.

27) Марно приходити у відчай за будь-якої безглузді, сказаної у суспільстві чи надрукованою і добре прийнятої чи навіть не спростованої.Утешимся, що з часом він виважено і обміркований, і майже всі засвоять те, що високому розуму було зрозуміло відразу ж потрапляє.

28) Не бути поступливим чи добрим: як діти, люди стають неслухняними, якщо їх балують. Навряд чи ми втратимо друга, якщо відмовимося дати їй позичає, але цілком можливо позбавимося його, якщо дамо – точно як і дуже велика дружба і запобігливість може зробити його занадто зухвалим й може викликати розрив. Якщо людей відчувають, що мені потребують, вони стають зарозумілими і вимогливими, тому раз у раз було б давати зрозуміти кожному, що ми можемо чудово уникнути них.

29) Ті, хто судять про життя а priori, а чи не з власного досвіду, може легко помилитися. Той, хто думати, що чорти гуляють світу рогами, а дурні – з бубонцями, неодмінно стане здобиччю чи іграшкою.

Треба остерігатися складати дуже добре думка про людину, з яким ми щойно познайомилися, інакше можна розчаруватися.

Вибачити – отже викинути за вікно весь набутий дорогоцінного досвіду. Слід замислитися: настільки доріг нам людина, який зробив нам щось неприємне, аби ми могли чи хотіли перенести той самий чи щось більше від цього вкотре, чи багато частіше?

30) Якщо створити штучний, повністю самотужки вироблений характер, який випливати ні з уроджених властивостей, та якщо з обдуманого розрахунку, ми невдовзі переконаємося у справедливості прислів'я: «проганяйте природу – вона однаково повернеться». Наполеон зауважив: «усе, що неприродно – недосконале».

Треба уникати який би не пішли афектації, вона викликає презирство як обману, що сам собі боягузливість, і як самоосуду. Хвастощі якимось якістю – визнання себе, що ні володієш їм. Хто ніж хвастає – тому цього й бракує. У цьому вся сенс іспанської прислів'я: «раз підкова бряжчить, отже, у ній бракує цвяха».Аффектация так важко протримається: маска коли-небудь так спаде.

Ніхто ні повністю розкриватися, погані і домашні тварини властивості нашої натури мали бути зацікавленими приховані.

31) Не помічаємо власних помилок, і пороків, а бачимо чужі. У Євангеліє є чудова притча про сучку у "чужому оці й про колоді у власній.

32) Шляхетний чоловік у юності вірить, що ваші стосункиидейни, т. е. засновані єдності характеру, напряму думок, смаку, духовних зусиль і т. буд.; пізніше він дізнається, що ваші стосунки ці реальні, т. е. спираються на матеріальні інтереси. Під той, що за людина або сама собою, по особистим якостям, а чи не за посадою, заняттю, національності, дивляться дуже рідко.

33) Як паперові гроші замість срібла, у житті замість істинного поваги та дружби курсують їх зовнішні виявлення, наскільки можна спритне наслідування у вигляді слів і міміки. Щоправда, це питання, чи існують люди, їх що заслуговували.

34) Наївно думати, що виказати розум і розум – вірний засіб до того що, щоб сподобатися у суспільстві. Навпаки, ці якості переважно людей викликають злість і ненависть.

Ніякими достоїнствами людина не пишається оскільки духовними, бо лише ними зумовлено перевага з тварин.Виказать свою перевагу з нього цьому плані, і ще за свідках викликає бажання помсти.

35) У нашому довіру до людям головну роль грають лінощі (коли, щоб уникнути досліджувати чи щось, ми воліємо вірити іншому), себелюбство (коли поговорити про особистих справах змушує висповідатися), марнославство (ми пишаємося своїми справами). А ми вимагаємо, щоб підтримати ваше довіру цінували!

Навпаки, не було б сердитися на недовіру, але це апофеоз чесності, щире визнання її надзвичайної рідкісності, через що її існування люди сумніваються.

36) Ввічливість – це мовчазна угода ігнорувати і підкреслювати один одного моральну і розумову злидні. Це розсудливість, а неввічливість – дурість. Ввічливість – фальшива монета: скупити її у – нерозумно, щедро роздавати – є цілком розумним. Але хто заради ввічливості жертвує реальними інтересами, змінює золото на жетони.

37) Не потрібно опановувати приклади з інших, оскільки становища, обставини тощо. надають різний відтінок вчинкам: «коли двоє надходять однаково, виходить все-таки, не один і той ж». Необхідна оригінальність, інакше наші дії ні відповідати тому, чому ми є насправді.

38) Не треба оспорювати чужих думок: щоб спростувати всеабсурди, у які люди вірять, бракуватимеМафусаилова століття. Тим паче скривдити людини легко, виправити само одержувати його – важко, а то й неможливо.

39) Щоб думка була прийнято, треба висловлювати його спокійно і безпристрасно.Страстность випливає з волі, і подумають, що це судження витекло з порушення, а чи не навпаки.

40) Не треба хвалити себе, навіть маєш цього право. Марнославствозаурядно, а заслуга – виняткова річ, і коли ми хвалимо себе, люди думають, що у нас каже марнославство.

41)Подозреваешь когось у брехні – прикинься, що віриш: тоді йнаглеет, бреше грубіше і трапляється. Якщо словах прослизнула істина, що він хотілося б приховати, прикиньсяневерящим, і він висловить і решту приховуваних істини.

42) На все особисті справи треба дивитися як у таємниці. Краще виявляти розум в мовчанні, ніж у розмовах.

43) Найкраще можна побачити ті гроші, які в нас вкрадено: адже будь-якою них придбали розсудливість.

44) Не слід за можливості зв до кому живити неприязні, зате гарненько пам'ятати його вчинки.

«Ні любити, ні ненавидіти» – перша половина життєвої мудрості, друга – «не говорити і не вірити». Тож не дивно, що відвернешся у світі, що викликає потреба у таких правилах.

45)Злобу і ненависть не можна виявляти словами чи виразом обличчя, але дією.Ядовити лише тварини з "холодною кров'ю.

46) Давнє правило світських людей «говорити без висловлювання» означає апеляцію до розуму, а «спілкуватися з вираженням» отже звернутися почуття. Іншому можна наговорити разючою дурні, аби сказано було дружнім й чемним тоном.